| Позитивізм | Позитивізм у педагогіці (від лат. роsitivus — позитивний) — педагогічні теорії і течії,
методологічною основою яких є положення про те, що досвід людини, її відчуття є
єдиним і виключним джерелом знання, а безпосередній збіг наукового положення з
фактом — єдиним і абсолютним критерієм істини. В педагогіку позитивізм почав
проникати з кінця XIX ст., що
виражалося в принциповій відмові від усіх
педагогічних теорій, а згодом — у проголошенні єдиним завданням
педагогічної науки реєстрацію й вимірювання фактів. В педагогіці такими
фактами вважалися психічні й інтелектуальні здібності дитини. Проникнення
позитивізму знайшло вираження також у крайньому утилітаризмі при визначенні
мети й завдань виховання, змісту освіти. Одним з перших і найвідоміших
представників П. у п. є англійський філософ і педагог Г. Спенсер. Найбільш
послідовне вираження П. у п. знайшов в експериментальному напрямі в педагогіці,
який вважав, що одержання нових істин і підтвердження старих може
здійснюватися виключно експериментальним шляхом. Позитивістський характер має
прагматична педагогіка, згідно з якою виховання полягає в підготовці дитини
до успішної дії в конкретній |
