ЗАОЧНІ ІНСТИТУТИ - в Україні і країнах СНД вищі навчальні заклади, які здійснюють підготовку висококваліфікованих спеціалістів для різних галузей народного господарства й культури за заочною системою освіти (див. Заочна освіта). З.і. можуть бути галузевими (енергетичні, сільськогосподарські, педагогічні тощо) і багатогалузевими - політехнічними. З 1987/88 навчального року запроваджено новий перелік спеціальностей, за якими найдоцільніше здійснювати З.о. Вона концентрується переважно у вузах, які мають денну форму навчання за відповідними або спорідненими спеціальностями, забезпечені кваліфікованими професорсько-викладацькими кадрами й необхідною навчально-лабораторною базою. В зарубіжних країнах увага до вищої і середньої спеціальної заочної освіти значно зросла в 70-х роках ХХ ст. Наприкінці 60-х років виникли державні і приватні вищі й середні спеціальні навчальні заклади, спеціалізовані на заочній формі навчання. Першим серед них став Відкритий університет, заснований у 1969 р. у Великобританії. В рамках університету діє інститут технології навчання, який досліджує проблеми програмно-методичного забезпечення З.о. Подібні навчальні заклади до середини 80-х років були створені в багатьох країнах світу. При ЮНЕСКО діє Міжнародна рада з заочної освіти, яка періодично проводить конференції за участю представників навчальних закладів і науково-дослідних центрів, що вивчають проблеми З.о. За заочною формою готується в Україні значна частина спеціалістів для сільського господарства, економіки, зв'язку, а також учителів (близько 40%) і юристів. З.о. не використовується при підготовці спеціалістів для охорони здоров'я .У 1990 в Україні діяли Український заочний політехнічний інститут у Харкові й вечірньо-заочний факультет Одеського інституту інженерів морського флоту.