ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕДАГОГІКА – одна з течій педагогіки кінця ХІХ – початку ХХ ст. Намагалися всі свої положення обґрунтувати даними емпіричних спостережень і спеціально поставленого експерименту. Головні представники Е. п. – В. П. Лай, Е. Мейман, Г. С. Колл, Е. П. Тормдайк та інші. Основними методами дослідження Е. п. вважала довготривалі спостереження педагогічного процесу, експеримент, вивчення дитячих праць. У центр уваги вона ставила не навчання дитини, а а вивчення її самої. Поряд з досягненнями (з'ясування закономірності фізичного розвитку дитини, дослідження відчуттів, сприймань, уваги, пам'яті дітей та ін.) Е. п. мала й ряд недоліків. Принижуючи значення педагогічної теорії, представники Е. п. недооцінювали водночас і значення повсякденної практики навчально-виховної роботи як джерела даних про дітей. Е. п. було покладено в основу педології.