|
|
|
|
|
|
Додати Слово |
| | Всі | | Сторінок: «1 2 3 |
| Савицький Омелян Михайлович | Савицький
Омелян Михайлович (1845, с. Грабівка Івано-Франківської обл. — 18.VІІІ.1921, м. Болехів) — український педагог. В 1871—1914 — викладав математику
і фізику в гімназіях Львова й Тернополя. Автор перших у Галичині підручників з
математики і фізики для середніх шкіл та гімназій, написаних живою народною
мовою ("Арифметика і алгебра",
1876—1877; "Учебник фізики", 1885; "Наука
геометрії", 1901; "Геометрія", 1908 — всі видані у Львові). | | | | | Савченко Олександра Яківна | Савченко Олександра Яківна (нар. 8.V. 1942,
Ізмаїл) — український педагог, дійсний член АПН України. З 1992 — Головний
вчений секретар АПН України, з 1995 заступник міністра освіти України. Досліджує
проблеми дидактики початкової освіти, є автором підручників для початкової
школи. | | | | | Саганська система шкіл | Саганська
система шкіл —єдина система народних шкіл в Сілезії, створена у другій
половині XVIII ст. абатом Саганського монастиря І. І. Фельбігером.
Дещо пізніше С. с. ш. була прийнята в Австрійській імперії і стала відома під
назвою австрійської. За цією системою в кожній общині відкривалася народна школа, яка називалася також тривіальною, в
якій навчали читанню, письму, лічбі, релігії й моралі, знайомили з принципами
ведення господарства. В кожному окрузі була головна школа, навчальний план
якої включав елементарні курси латинської
мови, географії, історії, землемірної справи, креслення, домоводства, сільського господарства. В провінціях створювалися
так звані нормальні школи з приєднаними до них семінаріями для підготовки
вчителів народних шкіл. С. с. ш. сприяла поширенню освіти серед народу,
узаконила класно-урочну систему. | | | | | Сакович Касіян | Сакович
Касіян (близько 1578, с.
По-телич Львівської обл. —
1647, Краків) — український письменник, освітній діяч, філософ. В 1620—1624 — викладач і ректор
Київської братської школи. | | | | | Саломон (Salomon) Отто | Саломон (Salomon) Отто (1849— 1907)
— шведський педагог, автор шведської ("Нееської") системи
трудового навчання та ініціатор запровадження її в загальноосвітню школу. На
відміну від своїх попередників і сучасників С. вважав ручну працю засобом загального виховання, а не ремісничої
підготовки. В 1872 створив у маєтку
Неес першу школу трудового навчання для хлопчиків, яка згодом стала
учительською семінарією для підготовки викладачів ручної праці. | | | | | Самоврядування дитяче | Самоврядування дитяче — участь
дітей в управлінні й керівництві справами свого колективу. С. д. починає свою історію
ще у феодальній становій школі. На початку XX ст. воно дістало широкий розвиток
у школах США, Англії, Німеччини тощо. С. д. розвиває в учнів організаторські
здібності, почуття відповідальності, ініціативу; С. д. одночасно є однією з
головних умов розвитку самостійності особистості. В практиці української
школи усталилися різноманітні форми С. д. Конкретні форми С. д. складаються в
кожній школі залежно від умов її роботи, традицій і нагромадженого досвіду.
Форми С. д. змінюються разом з розвитком дитячого колективу; форми, які
склалися в одній школі, не можуть шаблонно використовуватися в іншій. | | | | | Самодумов Тодор Михайлов | Самодумов
Тодор Михайлов
(18.111.1878, м. Дупниця - 2.1Х.1957,
Софія) — болгарський педагог і
громадський діяч, академік
Болгарської АН (з 1952).
В 1902—1923 учителював.
Редагував журнали "Наука и възідатание" (1923—1925), "Народда
просвета" (1928—1934; 1945— 1957). З 1948 — професор Софійського університету. В 1953—1957 — директор науково-дослідного
інституту педагогіки Болгарії.
Основні наукові праці: "Розвиток і виховання волі" (1908); "Праця як дидактичний
принцип" (1910); "Суть процесу
навчання" (1950). | | | | | Самойлик Ніна Василівна | Самойлик Ніна
Василівна (8.У.1908, ЦГ Валки, тепер Харківської обл. — 28.У.1972,
Харків) — український Педагог, Герой Соціалістичної Праці
(1968), заслужений учитель України (з 1956). Педагогічну діяльність почала з 1927 у Харкові, працювала
вчителькою початкових класів, заступником директора й директором середніх шкіл, 1944—1972 — директором середньої
школи № 126 м. Харкова. | | | | | самоставлення | самоставлення дошкільників | | | | | Санаторно - лісова школа | Санаторно
- лісова школа —
лікувально-виховний заклад для
школярів 7— 14 років з ослабленим
здоров'ям. В ній здійснюється комплекс лікувальних і оздоровчих
заходів з навчанням за програмами загальноосвітньої школи. С.-л. ш. мають різний
профіль: для дітей, хворих на туберкульоз, для дітей-ревматиків і
дітей-невротиків. | | | | | Санітарна освіта в школі | Санітарна освіта в школі — система поширення медичних і санітарно-гігієнічних
знань, а також виховання гігієнічних навичок, підвищення санітарної культури учнів з метою збереження і зміцнення
їхнього здоров'я. В українській школі усталилася система санітарної освіти,
головними складовими якої, взаємозв'язаними між собою, є; 1) гігієнічне
навчання й виховання, яким передбачено вивчення на уроках основ гігієни відповідна
до навчальних програм; позакласна й позашкільна санітарна освіта; щоденне
гігієнічне виховання й контроль за виконанням учнями санітарних навичок і
вимог; 2) систематична санітарна освіта
батьків; 3) гігієнічна підготовка учителів. | | | | | Санітарний режим у школі | Санітарний режим у школі - система
заходів, спрямованих на організацію правильного в педагогічному й гігієнічному
відношенні виховання дитини, попередження захворювань. С. р. встановлюється з урахуванням вікових та індивідуальних
особливостей дітей. | | | | | Сармієнто (Sarmiento) Домінґо Фаустіно | Сармієнто
(Sarmiento) Домінґо Фаустіно (15.ІІ.1811—11.ІХ.1888)
—аргентинський педагог, журналіст, політичний діяч. Як міністр освіти (1860—1868) і президент
Аргентини (1868—1874) С. багато зробив для розвитку народної освіти в Аргентині й Чилі. В 1836 організував
першу в історії Аргентини в м. Сан-Хуан школу для дівчат, у 1842 в Чилі організував першу в Південній Америці
нормальну школу. За період 1860— 1874 з ініціативи і при допомозі С. в Аргентині була створена мережа державних початкових шкіл, відкрито ряд середніх
шкіл, військову й морську школу. С. є автором низки підручників для початкової
і середньої школи, статей і книг з питань народної освіти. | | | | | Сафонова Серафима Карпівна | Сафонова
Серафима Карпівна (нар. 12.ХІІ.1922, с. Чеботовка,
тепер Ростовської обл., Росія) —
український педагог, Герой
Соціалістичної Праці (1968), заслужений учитель України (з 1966). З 1945 — вчителька початкових класів середньої школи № 1 м. Краснодона. | | | | | Свідомість у навчанні | Свідомість у навчанні — дидактичний
принцип, який виражає необхідність такої організації навчальної праці, при
якій учні розуміють мету навчання, свідомо сприймають, засвоюють і застосовують
знання. Цей принцип органічно пов'язаний з активністю, ініціативністю й
самостійністю учнів. Його було запропоновано прогресивними педагогами в XVII—XVIII
ст. Я. А. Коменським, Ж.-Ж. Руссо
та Й. Г. Песталоцці в боротьбі з догматизмом середньовічної школи. В
подальшому принцип свідомості опрацьовував К. Д. Ушинський і його послідовники.
Для досягнення С. у н. важливо систематично пропонувати в ході навчання задачі
й завдання, які вимагають активного мислення і самостійної роботи учнів;
ставити високі й розумні вимоги до точності, чіткості, змістовності й стрункості
вираження знань і послідовного розвитку культури усної і письмової мови
школярів. Вищим проявом С. у н. є успішне застосування знань на практиці,
вміння аналізувати явища життя на основі засвоєних теоретичних знань. | | | | | Світло | "Світло" — педагогічний журнал для родини
і школи. Виходив 1910—1914 в Києві українською мовою. У журналі висвітлювалися
питання навчання та виховання дітей, друкувалися статті про українську
культуру, досягнення науки тощо. На його сторінках друкувались С. Васильченко, А. Тесленко, П. Тичина. Засновником журналу був Г, Шерстюк (1882—1911; український видавець, фундатор першого українського видавництва в Києві "Український учитель"). | | | | | Світська школа | Світська
школа — школа,
в якій навчання і виховання вільні від впливу церкви. Світськими вважають
школи, що перебувають
у віданні і під контролем світської влади, на відміну від конфесіональних
шкіл, які є на утриманні і під контролем церкви. В Україні всі типи державних
початкових, середніх і вищих шкіл — світські. | | | | | СВОБОДА (Svoboda) Ян Властімір | СВОБОДА (Svoboda) Ян Властімір (1803—1844)
— чеський педагог, основоположник
методики дошкільного виховання й методики початкового навчання в Чехії. С. є автором ряду методичних посібників для учителів. | | | | | Сеґен (Seguin) Едуард | Сеґен (Seguin) Едуард (20.І.1812 — 28.Х. 1880) — французький лікар і педагог, один
з основоположників олігофре-нопедагогіки.
С. є автором однієї з перших
медико-педагогічних систем виховання
й навчання глибоко відсталих дітей, обґрунтованої
даними фізіології. В цій системі
особливе значення надається розвиткові органів чуття, рухових
здібностей, після чого має виховуватися мислення. Завершатися
виховання розумово відсталих має вихованням волі і моральних якостей. Система
С. дістала широке визнання у всьому світі й була покладена в основу інших педагогічних
систем, у тому числі — педагогічної системи Монтессорі. | | | | | Семестр | Семестр
(лат, semestris— шестимісячний, sex— шість І mensis — місяць) —половина навчального року у вищих і середніх
спеціальних навчальних закладах. У С. звичайно 16—18 навчальних тижнів.
Завершується С. екзаменаційною сесією. Між
С. встановлюються канікули. В
навчальних закладах деяких зарубіжних країн (наприклад, у ряді навчальних
закладів Великобританії і США) прийнято ділити навчальний рік на триместри
(кожний — 10—12 тижнів). | | | | | Семирічна школа | Семирічна
школа — в Україні неповна середня загальноосвітня школа з 7-річним
строком навчання. Виникла в 1921 і існувала як єдиний тип загальноосвітньої
школи у складі двох ступенів (перший — І—IV класи, другий — V—VII класи). В
1934 було встановлено три типи загальноосвітньої школи: початкова (І— IV класи),
неповна середня (І—VII класи) і середня (1-Х класи). Неповна середня школа почала називатися
семирічною. С. ш. давала обсяг знань, достатній для продовження навчання в
середній загальноосвітній школі (десятирічці), або в середній спеціальній
школі (технікумах, училищах). Випускники С. ш. без екзаменів могли вступати до
училищ системи державних трудових резервів. В 1958 С. ш. перетворено на
восьмирічну школу, а в 1990 — на дев'ятирічну. | | | | | Семінар навчальний | Семінар навчальний (від лат. seminarium — розсадник; переносно — школа) — один з основних
видів навчальних практичних занять студентів вузів, учнів середньої школи,
членів наукового гуртка або слухачів курсів. Полягає в самостійному вивченні
учнями чи студентами за завданнями педагога окремих питань і тем лекційного
курсу з наступним оформленням матеріалу у вигляді реферату, доповіді тощо.
Розрізняють три основні типи С: С, що сприяють поглибленому вивченню певного
систематичного курсу, С. по вивченню окремих
основних або найважливіших тем курсу і С. (спецсемінари) дослідницького
характеру з незалежною від лекцій тематикою. Вже в грецьких гімназіях і
римських школах практикувалися семінарські заняття, які супроводжувалися
коментарями, доповідями, диспутами й заключним словом педагога. В XVII ст. С. були введені на старших курсах університетів
з метою навчання студентів працювати над першоджерелами. У XX ст. елементи семінарських
занять проникають до середньої школи. В українській школі
практикуються як одна з форм організації навчального процесу. С. сприяє розвиткові у студентів та учнів навичок
самостійної роботи над навчальним матеріалом та першоджерелами. | | | | | Семінарія | Семінарія (від лат. seminarium— розсадник;
школа) —назва деяких середніх спеціальних навчальних закладів. У другій
половині XVI ст. в ряді країн Західної Європи С. вперше почали називати духовні навчальні заклади. В XVII ст. в Західній Європі було створено С. для підготовки вчителів. У Російській імперії і в Україні існували учительські семінарії, що
готували вчителів початкових шкіл, а також духовні семінарії — середні духовні
навчальні заклади для підготовки священнослужителів. | | | | | Семполовська (Sempolowska) Стефанія | Семполовська
(Sempolowska) Стефанія (І.Х.1870, Поленіч — 31.І.1944, Варшава) —
польська громадська й освітня діячка,
публіцист, педагог. У період між світовими війнами й під час
гітлерівської окупації — одна з керівників
Спілки польських педагогів. Займалася публіцистикою в галузі освіти, виступала
за демократизацію школи і за доступність
освіти для всіх верств населення.
Заснувала й редагувала журнал для дітей. | | | | | Сен-Сімон (Sain - Simon) Клод-Анрі де Ру | Сен-Сімон
(Sain - Simon) Клод-Анрі де Рувруа (17.Х. 1760, Париж —
19.V. 1825, там само) — французький мислитель, один із
засновників утопічного соціалізму. У своєму плані перебудови суспільства на нових засадах відводив виняткове значення
вихованню (особливо моральному) і освіті. Виховання та освіта, за С.-С,
повинні поширюватися в однаковій мірі на всі верстви населення. Всі повинні
навчатися читанню, письму, лічбі, початкам малювання й музики, вмінню користуватися образотворчими мистецтвами. Система
виховання та освіти в новому суспільстві
повинна забезпечувати висування талановитих людей незалежно від їхнього
походження і сприяти розвиткові наук, мистецтв тощо. Найбільшою заслугою С-С.
і його учнів було висунення принципу рівності освітніх можливостей для всіх
людей. | | | | | Сензитивний вік | Сензитивний
вік — найсприятливіший вік для розвитку тих чи інших психічних функцій (сприймання, мовлення, пам'яті
тощо), що визначають психічний розвиток дитини і мають вирішальне значення
для її навчання та виховання. Вперше цей термін застосував італійський педагог
М. Монтессорі. | | | | | Сенсорне виховання | Сенсорне
виховання (від лат. sensus— відчуття) — складова частина розумового
й фізичного виховання дитини, спрямована на розвиток діяльності її органів
відчуття і сприймання. Потреба в С. в. зумовлена значенням чуттєвого пізнання в
розвитку людини. Розвиток загальних
інтелектуальних здібностей людини значною мірою зумовлений особливостями її С. в. в дитинстві. С. в. є сукупністю
педагогічних заходів, спрямованих на розвиток відчуття та сприймання емоційної
сфери в дітей у процесі їхньої взаємодії з предметами навколишнього світу. Велику роль у С. в. відіграють мовлення,
словесні вказівки й позначення. С. в. є невід'ємним елементом організації
педагогічного процесу. | | | | | Сенсорний | Сенсорний
(від лат. sensus — відчуття) — чуттєвий, пов'язаний з відображенням
дійсності за допомогою відчуттів і сприймань. Психофізіологічний механізм
сенсорності виявляється в так званому сенсорному умовному рефлексі — відповіді
на вплив умовного подразника — зміні чутливості. Як сенсорний подразник можуть
виступати матеріальна річ чи явище, а також слово. Враховуючи важливість
сенсорного пізнання для оптимального орієнтування людини в природному й
соціальному середовищі, суспільство здійснює сенсорне виховання. | | | | | Тагор (Tagore) Рабіндранат | Тагор
(Tagore) Рабіндранат (Тхакур Робіндронатх; 7.V. 1861, Калькутта — 7.VІІІ.1941, там само) —
індійський письменник, філософ,
громадський діяч, педагог.
Педагогічна система Т. ґрунтувалася на народній педагогіці стародавньої Індії і використовувала
прогресивні ідеї зарубіжних мислителів і
педагогів. У 1901 Т.
відкрив школу-інтернат, де прагнув реалізувати свої соціально-педагогічні ідеали. В 1921 організував
Інститут сільськогосподарських
перетворень, вечірню й
ремісничу школи. У своїй школі Т. прагнув поєднати розумове, фізичне, трудове, моральне й естетичне виховання. Т. створив для школи низку
нових підручників. В 1919 Т. перетворив
свою школу в національний університет,
який з 1951 діє як Центральний
державний університет Індії. | | | | | Такт педагогічний | Такт
педагогічний, тактовність педагогічна (від лат. tactus — дотик, відчуття,
почуття) — почуття міри в застосуванні засобів педагогічного впливу на дітей. Проявляється в умінні вчителя поводитися належним чином,
просто й переконливо розмовляти з
вихованцями, поважати їхню гідність,
ставити розумні й педагогічно обґрунтовані
вимоги. Основою Т. п. є глибоке
знання психології дітей,
індивідуальний підхід у навчанні й вихованні. Прояв Т. п. — важлива умова формування авторитету вчителя,
одне з джерел сили й ефективності його впливу на дітей. | | | | | Таланчук Петро Михайлович | Таланчук
Петро Михайлович (нар. 1.VІІ.1938, с. Гор-Косівка Київської обл.)
— український учений у галузі приладобудування, педагог, дійсний член
АПН України з 1992. В 1988—1992 — ректор Київського політехнічного інституту;
в 1992—1994 — міністр освіти України, з 1994 — професор Національного
технічного університету ("Київський політехнічний інститут"). | | | | | Талмуд-Тора | Талмуд-Тора
(від давньоєвр. талмуд —
навчання, вивчення і тора — вчення, закон;
п'ятикнижжя) — релігійне єврейське училище для сиріт і дітей бідняків. Т.-т.
були засновані в XVI ст. в
Римі, Амстердамі, Кракові та інших містах і перебували під контролем релігійних
громад і рабинів. Навчання в них було безплатним. Кошти на утримання училищ
давали релігійні громади та особливі братства.
В Т.-т. діти навчалися давньоєврейської мови, вивчали Біблію і Талмуд. Досягши 14-річного віку, найздібніші учні вступали
до вищого духовного училища — єшибот. У Російській імперії Т.-т. існували до
1917. | | | | | Театр ляльок | Театр
ляльок — театральне видовище для дітей, в якому діють ляльки, що рухаються за
допомогою акторів. Відомості про Т. л. зустрічаються в античній літературі. З
давніх часів лялькові вистави відомі також на Сході (Китай, Японія, Індія,
Індонезія). Великого поширення Т. л. набув в Україні та в Білорусі у XVIII—XIX ст. (вертеп). В Україні Т. л. є у всіх обласних
центрах, а також у Кривому Розі. | | | | | Театр Юного Глядача | Театр
Юного Глядача (ТЮГ)
— професійний театр, що ставить п'єси для дітей та
юнацтва. Виник на початку XX ст. як аматорський. В Україні перший ТЮГ створено
1924 в Києві. ТЮГи працюють також у Львові, Макіївці, Харкові. В 1981
засновано Сумський театр для дітей та юнацтва. ТЮГи діють у тісному контакті з
науково-педагогічними закладами і школою. | | | | | Театральна освіта | Театральна
освіта — професійна підготовка акторів,
режисерів, художників театру, працівників
постановочної частини; система відповідних навчальних закладів. Перші згадки
про Т. о. в Європі датуються І ст. до н. є. (Рим, школа Росція), у країнах
Сходу — VIII ст. н. є. (Китай). В епоху Відродження Т. о. здобували
безпосередньо в театрах. Українська школа Т. о. формувалася М. Щепкіним у
театрах Харкова і Полтави. В Україні початкову Т. о. здобувають у театральних
відділеннях дитячих шкіл мистецтв. Акторів драми й театру ляльок готують у
Дніпропетровському театральному училищі, акторів драматичного театру і кіно,
режисерів, театрознавців, кінознавців — у Київському інституті театрального
мистецтва імені І. Карпенка-Карого та Харківському інституті мистецтв імені І.
Котляревського. Оперних співаків випускають Національна музична академія імені
П. І. Чайковського (Київ), Вищий музичний інститут імені М. Лисенка (Львів),
Одеська і Донецька консерваторії, артистів балету — Київське хореографічне
училище. | | | | | Тезаурус | Тезаурус
—
сукупність понять з певної галузі науки, нагромаджених людиною чи колективом.
Т. відображає обсяг і якість інформації, якою володіє наука про предмет свого
дослідження. В системі Т. будь-якої науки, в тому числі й педагогіки,
відбуваються постійні зміни: творення нових понять, поглиблення й розширення
сфери застосування наукового лексикону. У вузькому розумінні Т. — словник, що
відображає смислові зв'язки між словами певної мови, сукупність термінів, які
належать до однієї чи кількох галузей знань зі встановленими між термінами
зв'язками. | | | | | Теїзм | Теїзм
— релігійний світогляд, в основі якого лежить розуміння
Бога як верховної істоти, що створила світ і втручається в його життя. На
відміну від пантеїзму, який ототожнює
Бога з природою, Т. проповідує існування Бога поза світом і над ним. Т.
лежить в основі всіх сучасних релігій, особливо християнства, іудаїзму, ісламу. | | | | | Теорія відмирання школи | Теорія відмирання
школи - течія
в радянській педагогіці, яка дістала певне поширення наприкінці 20-х років Представники
Т. в. ш. — керівники Інституту методів шкільної роботи в Москві (М.
В. Крупеніна, В. Н. Шульґін) вважали, що в радянському суспільстві сфері впливу
педагогіки має бути розширена, що підростаюче покоління
покликане брати активну участь у творчій праці народу, й виступали за
навчання "на власному досвіді",
протиставляли життєвий досвід систематичній
науковій освіті і школі. Вони твердили, що
в комуністичному суспільстві з відмиранням
держави відімре й школа, а виховання й навчання підростаючого покоління
здійснюватимуться в
різних формах позашкільної роботи. У зв'язку з цим заперечувалась необхідність
систематичного вивчення основ наук, пропонувалося відмінити шкільні програми, підручники й класно -урочну систему, недооцінювалася роль учителя. Т. в.
ш. була засуджена комуністичною партією як
антинаукова, яка веде до руйнування школи. | | | | | Теорія інформації | Теорія
інформації — загальна
теорія зв'язку, яка розглядає способи оцінки кількості шкільної інформації, що
передається каналами зв'язку або зберігається в пам'яті (запам'ятовуючих
пристроях). Під інформацією розуміються будь-які відомості, які
є об'єктом передавання, зберігання, перетворення. | | | | | Теорія матеріальної освіти (Г. Спенсер) | Теорія
матеріальної освіти(Г. Спенсер) — базується на філософії емпіризму і стверджує, що джерелом знань є безпосередній людський досвід. Тому треба учнів озброювати природничо-науковими знаннями, а в ролі критерію для відбору змісту освіти брати рівень його практичної придатності для життя й діяльності в майбутньому. | | | | | Теорія пізнання | Теорія
пізнання, гносеологія, епістемологія — вчення про природу пізнання і його
можливості, основні закономірності пізнавального процесу, про форми й методи
пізнання людиною навколишньої дійсності,
про умови достовірності й істинності пізнання. Т. п. має величезне
значення у формуванні наукового мислення, в розвиткові творчого підходу до
розв'язання як практичних, так і теоретичних проблем. У школі важливо й необхідно
добиватися того, щоб діти навчилися свідомо користуватися історично
виробленими формами і прийомами пізнавальної діяльності, могли правильно застосовувати
наукові принципи й методи під час пояснення явищ природи, життя людського суспільства й духовного світу
людини. Процес навчання в школі повинен формувати в учнів основи наукового
мислення. | | | | | Теорія формальної освіти | Теорія
формальної освіти (Локк,
Песталоцці, Кант, Гербарт) — базується на філософії
раціоналізму. Вона стверджує, що джерелом знань є розум і що знання
породжуються лише самим суб'єктом пізнання, самостійністю його розуму. Тому найважливіше завдання освіти полягає
не в озброєнні учнів фактичними знаннями, а в розвитку їхнього розуму, тобто здатності до аналізу, синтезу, логічного
мислення тощо. | | | | | Термен (Тerman) Льюїс Медісон | Термен (Тerman) Льюїс Медісон (15.І.1877 — 21.ХІІ.1956) —
американський психолог і педагог, автор основного американського варіанта
системи тестів Біне—Сімона (Термен-Станфордська шкала), призначеного для
вивчення розумових здібностей дітей. У 20-х
роках під керівництвом Т. проведено тривалі дослідження обдарованості. Теорія "розумової
обдарованості" Т. істотно вплинула на організацію американської школи
(створення спеціальних шкіл для обдарованих дітей). | | | | | Тест | Тест (англ. test — випробування) — система прийомів для
випробування та оцінювання окремих психічних рис і властивостей людини;
завдання стандартної форми, виконання якого повинно виявити наявність певних
знань, умінь і навичок, здібностей чи інших психологічних характеристик —
інтересів, емоційних реакцій тощо. На відміну від інших типів наукових
досліджень Т. характеризуються такими особливостями: 1) відносною простотою
процедури й необхідного обладнання; 2) безпосередньою фіксацією результатів; 3) можливістю використання як
індивідуально, так і для цілих груп; 4)
зручністю математичної обробки; 5) короткочасністю; 6) наявністю
встановлених стандартів (норм). Неодмінними для здійснення дослідження за
допомогою тестування є обов'язковий для всіх досліджуваних комплекс
випробувальних завдань; наявність стандартної системи оцінювання, використання
при оцінюванні спеціально розроблених кількісних норм, за які правлять середні
показники виконання даного Т.
представницькою добіркою піддослідних за певною віковою, статевою або
професійною категорією та ін. Тестові оцінки мають відносний характер. Вони
вказують лише на місце, яке посідає досліджуваний щодо відповідної норми.
Розрізняють Т. успішності, тобто знань, умінь і навичок; Т. здібностей; Т. особистісні.
Т. почали застосовувати з 1864 у Великобританії; термін "тест"
запровадив американський психолог Дж. Кеттел (1890). Значного поширення набули
Т. у психотехніці. Системи Т. базуються на різних теоретичних засадах. | | | | | Техніка педагогічна | Техніка
педагогічна — комплекс знань, умінь і навичок, необхідних педагогу для
чіткої й ефективної організації навчальних занять, ефективного застосування на
практиці обраних методів педагогічного впливу як на окремих учнів, так і на
дитячий колектив у цілому. Складові елементи Т. п. — володіння мистецтвом
спілкування з дітьми, вміння керувати своєю
увагою та увагою дітей; здатність за зовнішніми ознаками поведінки
дитини визначати її душевний стан; почуття
темпу в педагогічних діях тощо. Велику групу умінь і навичок Т. п.
становлять прийоми виразного показу (демонстрації)
учителем певних почуттів, свого суб'єктивного ставлення до тих чи інших
дій дітей або проявів ними моральних якостей. Важливе значення для Т. п. має
оволодіння культурою мови. | | | | | Технічні училища | Технічні
училища — навчальні заклади системи професійно-технічної освіти. Готують
кваліфікованих робітників більш як з 600 професій для різних галузей народного
господарства з числа випускників середніх
загальноосвітніх шкіл. Створені
1954. В 1959—1964 їх було реорганізовано в міські й сільські професійно-технічні
навчальні заклади. З 1966 Т. у. створено при великих промислових підприємствах, будівельних та інших організаціях. | | | | | Технологія навчання | Технологія
навчання (з грец. — мистецтво слова, навчання) — за означенням ЮНЕСКО,
це в загальному розумінні системний метод створення, застосування й
визначення всього процесу навчання і засвоєння знань, з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії,
який ставить своїм завданням оптимізацію освіти. Т. н. також часто трактують як галузь застосування системи наукових
принципів до програмування процесу навчання й використання їх у навчальній
практиці з орієнтацією на детальні цілі навчання, які допускають їх оцінювання.
Ця галузь орієнтована в більшій мірі на учня, а не на предмет вивчення, на
перевірку виробленої практики (методів і техніки навчання) в ході емпіричного
аналізу й широкого використання аудіовізуальних засобів у навчанні, визначає
практику в тісному зв'язку з теорією навчання. | | | | | Тимківський Ілля Федорович | Тимківський Ілля Федорович (26.УІІ.1773, м. Переяслав —
27.11.1853, с. Туранівка Сумської обл.) — український і російський педагог,
письменник і освітній діяч. Дядько М. О. Максимовича. Закінчив Київську
академію (1789) і Московський університет (1797). Брав активну участь у заснуванні Харківського університету, до 1811
викладав у ньому право, історію і словесність, з 1805 — доктор права
Московського і Харківського університетів.
З 1803 одночасно був куратором Харківського навчального округу.
Виступав за демократизацію освіти й виховання. При сприянні Т. відкрито
гімназії і повітові училища в Харкові, Чернігові, Катеринославі (тепер Дніпропетровськ),
Воронежі, Новгороді-Сіверському та Одесі. В
1825—1838 —директор Новгород-Сіверської гімназії. Т. вплинув на
формування педагогічного й наукового світогляду К. Д. Ушинського, який закінчив
цю гімназію. | | | | | ТИМУРІВЦІ | ТИМУРІВЦІ
— школярі, учасники дитячого руху в СРСР по наданню допомоги ветеранам
Великої Вітчизняної війни і праці, пенсіонерам похилого віку, багатодітним
матерям. Рух виник, поширився на початку
40-х років під впливом повісті А. Гайдара "Тимур і його
команда" (1940). | | | | | Тиріп (Туrs) Мирослав | Тиріп (Туrs) Мирослав (17.ІХ.1832, Дечін, Чехія — 8.УШ.1884) — чеський педагог. В
1862 створив у Празі першу масову фізкультурну організацію — гімнастичне
товариство "Сокіл" (керував ним до кінця життя), принципи роботи
якого дуже поширилися. З 1881 викладав у
Празькому університеті. Займався проблемами фізичного та естетичного
виховання. | | | | | Тифлографіка |
Тифлографіка — теорія побудови рельєфних малюнків і креслень, які
використовують для навчання
сліпих малюванню та кресленню або з метою унаочнення навчального матеріалу з інших
предметів. У школах для сліпих рельєфне малювання і креслення виконуються за
допомогою тифлографічних приладів, які дають змогу учням одержувати на папері
або планшеті з спеціальним мастиковим покриттям зображення геометричних фігур,
різних предметів, графіків, схем, діаграм тощо. Див. також Тифлотехніка.
| | | | | Тифлопедагогіка | Тифлопедагогіка
— галузь дефектології, наука про особливості
виховання й навчання сліпих і слабозорих дітей. Основним завданням Т. є
розробка системи педагогічного впливу, спрямованої на всебічний розвиток учнів
з вадами зору, формування у них процесів компенсації сліпоти та корекції
вторинних відхилень, зумовлених зоровою недостатністю, а також підготовка їх до
суспільно корисної трудової діяльності. Т. досліджує питання організації
навчально-пізнавальної діяльності учнів на основі всебічного використання ними
збережених аналізаторів (слуху, дотику, залишкового зору); обладнання
педагогічного процесу спеціальними наочними посібниками й тифлотехнічними
приладами; психолого-педагогічні особливості дітей з вадами зору. | | | | | Тифлотехніка | Тифлотехніка
— розділ дефектології, що розробляє принципи
конструювання і використання технічних засобів (приладів, машин тощо) для
корекції й компенсації дефектів зору; сукупність цих технічних засобів.
Основний принцип конструювання Т. полягає у
компенсаторному використанні збережених аналізаторів (слуху, дотику,
залишкового зору). | | | | | Тітченер (Тitchener) Едуард Бредфорд | Тітченер (Тitchener) Едуард Бредфорд (11.І.1867, Чічестер, Великобританія — 3.VІІІ.1927, Ітака, США) — американський психолог, представник інтроспективної психології. В 1892—1927 —професор
Корнеллського університету, де створив великий центр експериментальної
психології. В 1904 заснував Товариство
експериментальної психології. Методом психології вважав самоспостереження. Належав до так званої структурної школи
(завдання психології вбачав у пошукові
елементарних психічних процесів і законів та сполученні їх у складні процеси).
Досліджував відчуття, увагу мислення,
розробляв прилади для психологічних експериментів. | | | | | Товариства народних університетів | Товариства
народних університетів — добровільні просвітницькі
організації в Російській
імперії. Створювалися з метою поширення серед
населенні наукових знань шляхом читання ні різних курсах лекцій з суспільних і природничих наук, організації бібліотек, видання науково-популярної літератури До
складу Т. н. у. входили професори вчителі,
лікарі, інженери, адвокати, як читали
лекції у створених товариствах народних університетах. В Україні Т. н. у, діяли
в Києві, Харкові, Катеринослав (тепер Дніпропетровськ) та інших місти У 1908—1909 царський уряд заборони діяльність
товариств. | | | | | Товариство педагогів-марксистів | Товариство
педагогів-марксистів — добровільне товариство,
створене 1929 у Москві при
Комуністичній академії. Розробляло проблеми
теорії і практики марксистсько-ленінської
педагогіки Головою товариства була
Н. К. Крупська Припинило
діяльність 1934. | | | | | Толерантність | Толерантність
(від лат. tolerans - терплячий) — терпимість до чужих душ і вірувань. | | | | | Толмен (Тоlman) Eдуард Чейс | Толмен (Тоlman) Eдуард Чейс (14.ІV.1886, Вест-Ньютон, шт. Массачусете — 19.ХІ.1959, Берклі,
шт. Каліфорнія) — американський
психолог, представник необіхевіоризму. На
протавгу біхевіоризмові слідом за
гештальтпсихологією відстоював
цілісність і цілеспрямованість актів поведінки
як таких, що включають мотив і мету, побудову й перевірку
гіпотез тощо. Т. розробив так звану
когнітивну теорію навчання і дослідив
феномен "латентного" (прихованого научіння). | | | | | Толстой Лев Миколайович | Толстой
Лев Миколайович (9.ІХ. Ясна
Поляна — 20.ХІ.1910, ст. Астапаво) —
російський письменник, який глибоко цікавився проблемами навчання і виховання. На власні кошти відкрив у 1859 в
Ясній Поляні школу для селянських дітей,
де перевірялися різні методи виховання
у процесі навчання, ідеї його концепції
вільного виховання. Основною думкою цієї концепції було переконання, що від народження в дітей немає негативних якостей і рис, вони виникають під впливом зовнішнього середовища й неправильного виховання. За Т., розвиток дітей —
процес самовільного розкриття їхніх
якостей при обережній допомозі
вчителя, який не має права "примусово"
впливати на формування поглядів своїх
вихованців. Видавав педагогічний журнал
"Ясна Поляна", в якому опублікував найважливіші свої педагогічні твори. Т. створив підручники: "Азбуку", "Нову Азбуку", "Курс арифметики" і
"Книгу для читання". | | | | | Томашевський (Тоmaszewski) Тадеуш | Томашевський
(Тоmaszewski) Тадеуш (нар. 12.VІІ.1910, Львів) — польський психолог. З 1949 професор Варшавського університету,
1950—1959 організував у Варшаві Інститут
педагогіки і був його першим директором;
1964—1970 — очолював Польське
психологічне товариство;
1968—1979 —директор Інституту психології у Варшаві; 1972—1979 очолював Комітет психологічних
наук Польської АН. Досліджує
проблеми загальної психології,
зокрема мислення і психологію
праці. | | | | | Топологічна психологія | Топологічна
психологія — напрям у психології, започаткований у 30-х роках XX ст. німецьким психологом К. Левіном. Намагаючись математично, графічно передати свою концепцію
"динамічного поля", за
якою особистість і середовище
створюють єдиний мотиваційно-силовий
комплекс, К. Левін вдався до принципів топології та векторного аналізу. Це була перша спроба запровадити математичні моделі в психологію. | | | | | Торндайк (Тhorndike) Едуард Лі | Торндайк (Тhorndike) Едуард Лі (31.VIII. 1874, Вільямсберґ, шт. Массачусетс — 9.VІІі.1949, Монгроз, Нью-Йорк) -американський психолог, член Національної АН США, з 1904 —-
професор Колумбійського університету.
Досліджував, головним чином,
проблеми порівняльної психології і
навчання. Т. радикально
змінив орієнтацію психології, вивчаючи взаємодію організму і середовища; один з попередників біхевіоризму. Праці Т., особливо
"Педагогічна психологія" (1903) значно вплинули на розвиток теорії і психології
навчання, в тому числі програмованого навчання. | | | | | ТРАПП (Тrаpp) Ернст Хрістіан | ТРАПП (Тrаpp) Ернст
Хрістіан (8.ХІ.1745 — 18.ІV.1818) — німецький педагог-філантропініст. Т. ряд років був керівником
і викладачем середніх шкіл; потім професором педагогіки в університеті в
Галлі. Т. є одним з найвизначніших теоретиків
філантропінізму. Він послідовно виступав за незалежність школи як від
церкви, так і від держави; був принциповим противником традиційної класичної
гімназії, вважав, що в школах основну увагу треба звертати не на вивчення
давніх мов, а на озброєння учнів корисними в житті знаннями. У своїй основній
праці "Досвід педагогіки" (1780) Т. намагався обґрунтувати теорію й
методику виховання за допомогою даних психології і фізіології. | | | | | Трентовський (Тrentowski) Броніслав Ферд | Трентовський
(Тrentowski) Броніслав Фердінанд (21.І.1808, м.
Ополе — 16.VІ.1869,
м. Фрайбург) — польський педагог і філософ, публіцист. Важливе значення
відводив освіті й вихованню польського народу в його боротьбі за свою
незалежність. Виховання, за Т., повинно робити людину справжнім господарем
власної долі. | | | | | ТРЕТЯК Олег Васильович | ТРЕТЯК
Олег Васильович (нар. 3.І.1942,
с. Дар'ївка Херсонської обл.) — український учений
у галузі радіофізики та електроніки, педагог, член-кореспондент АПН України з
1995. З 1990 завідував кафедрою, з 1992 —
проректор з навчальної роботи Київського Національного університету
імені Шевченка. Досліджує проблеми напівпровідникової електроніки і
організації ступеневої вищої освіти. | | | | | Тривіум | Тривіум (лат. trivium, букв. —
перехрестя трьох шляхів, від tres — три і via— шлях) — три гуманітарні науки: граматика, риторика й діалектика, що становили в середні віки перший і
головний цикл "семи вільних
мистецтв" і вивчалися на
артистичних (загальноосвітніх підготовчих)
факультетах університетів, у єзуїтських колегіумах тощо. | | | | | ТРОТЦЕНДОРФ | ТРОТЦЕНДОРФ
(Тrozendorf), справжнє прізвище
Фрідланд (Fridland) Валентин (14.ІІ.1490—26.ІV.1556) — німецький педагог-гуманіст, учень і послідовник Меланхтона. Очолюючи латинську школу, вперше запровадив шкільне
самоврядування. | | | | | Трофимов Юрій Леонідович | Трофимов
Юрій Леонідович (нар, 22.VІІІ.1944, м. Київ) — український психолог, член-кореспондент АПН України з 1994. З 1981 завідує кафедрою загальної та інженерної
психології Київського Національного університету імені Т. Шевченка. Досліджує
проблеми інженерної психології,
психології праці та економіки. | | | | | Трудова школа | Трудова
школа — реформаторська течія в педагогіці, представники
якої виступали за створення
навчальних закладів, в яких би навчання,
моральне, естетичне й фізичне виховання
поєднувалися з виробленням у дітей
трудових умінь, підготовкою їх до трудової діяльності. Виникла в період розвитку капіталізму на противагу існуючій
схоластичній системі навчання.
Ідея Т. ш. належить представникам
раннього утопічного соціалізму Т. Мору, Т.
Кампанеллі; думку про трудову
підготовку дітей висунув Я. А. Коменський;
Й. Г. Песталоцці зробив першу спробу поєднання розумової освіти дітей з
виробленням у них ремісничих навичок і забезпеченням фізичного розвитку. Деякі
ідеї Т. ш., що виявились у комплек-сній системі й методі проектів (Г. Кершенштейнер,
Дж. Дьюї), було застосовано в Німеччині, США та інших країнах. Розробці ідей
Т. ш. багато уваги приділяв К. Д. Ушинський. | | | | | Трудове виховання | Трудове
виховання — система виховних впливів, яка передбачає залучення дітей і
юнацтва з метою їх загального розвитку до трудової діяльності. Т. в.
притаманне всім історичним формаціям і є найстарішою формою виховання. Його
конкретний характер і місце в системі виховання визначаються конкретними
історичними умовами. В сучасній українській школі. Т. в. здійснюється багатьма
шляхами: у процесі вивчення загальноосвітніх предметів гуманітарного і
природничо-математичного циклів, на уроках трудового навчання, у процесі самообслуговування,
у позакласній і позашкільній роботі, в родині. | | | | | Трудове навчання | Трудове
навчання — 1) Важлива складова виховання дітей, підготовки їх до життя,
самостійної продуктивної праці. В психолого-педагогічному аспекті виділяються
вікові та індивідуальні можливості в оволодінні певними трудовими навичками і
вміннями, можливості в розвитку творчого мислення, творчого ставлення до
виконання різноманітних трудових завдань. Основна мета Т. н. — виробити в
учнів психологічну готовність до праці. 2) Навчальний предмет загальноосвітніх
і спеціальних шкіл, який виступає однією з найважливіших складових частин
системи політехнічної освіти і трудового виховання учнів. Зміст, форми й
методи Т. н. спрямовані на ознайомлення учнів з науковими основами техніки,
технології, організації та економіки виробництва. Завданням Т. н. є
забезпечення учнів системою знань, умінь і навичок, розвиток технічної творчості
і сільськогосподарського дослідництва, формування культури школярів. | | | | | Трудовий семестр | Трудовий
семестр — складова частина навчально-виховного процесу підготовки
спеціалістів у вищій школі та середніх спеціальних навчальних закладах.
Запроваджено 1958. Однією з форм комплексного виховання молоді стали
студентські загони. | | | | | Тулуб Олександр Данилович | Тулуб Олександр Данилович (1824, Полтавщина — 1872) —
громадський діяч, історик, педагог. В
40—70-х роках працював учителем у
різних містах України. Опублікував працю з історії Черкас, Златополя. | | | | | Тхоржевський Дмитро Олександрович | Тхоржевський Дмитро Олександрович
(нар. 18.VІ.1930,
м. Київ) —український педагог, дійсний член АПН України з 1994. З 1977 завідує кафедрою трудового навчання і
креслення Українського державного педагогічного університету імені М. Драгоманова. Досліджує проблеми
трудового навчання і професійної підготовки учнів. | | | | | Тьютор | Тьютор (англ. tutor, від лат. tueor — спостерігаю, піклуюсь) – педагог - наставник в англійських "паблік скулз", старших класах граматичних шкіл і педагогічних коледжів. Т. призначаються з досвідчених викладачів цих шкіл; у навчальний час вони викладають предмет за своєю спеціальністю, після уроків — ведуть
виховну роботу з 5—10 чи 15 учнями. Під
їхнім керівництвом учні самостійно працюють над певними темами з предмета, який вивчається кожним учнем
у школі. Особливо широко так звана
тьюторіальна система застосовується
в англійських педагогічних коледжах, а також в Оксфордському і Кембриджському університетах, де вона виникла ще в XIV ст. Тьюторіальна система практикується
також і в деяких американських університетах, наприклад у Прінстонському,
Гарвардському та іноді в
коледжах. | | | | | Удовиченко Петро Платонович | Удовиченко
Петро Платонович (17.ІІ.1914, с. Заможне Полтавської обл. — 29.V. 1992, Київ) — український історик, педагог,
академік АПН СРСР з 1967. В 1967—1971 — міністр освіти України. | | | | | Узнадзе Дмитро Миколайович | Узнадзе Дмитро Миколайович (1.1.1887, с. Сакара, Грузія — 12.Х.1950, Тбілісі) — грузинський
психолог і філософ, академік АН Грузії (з 1941). Закінчив Ляйпцизький (1909)
і Харківський (1913) університети. В 1915 створив першу в Грузії жіночу середню школу з викладанням грузинською
мовою. Один із засновників Тбіліського
університету (1918), де з його ініціативи організовано відділення психології, кафедру психології й
лабораторію експериментальної психології.
З часу заснування (1941) Інституту психології АН Грузії був його директором. У. досліджував проблеми психології мислення,
мовлення, сприймання, діяльності тощо. Він є автором оригінальної теорії установки в психології, перших підручників
і
систематичних курсів
грузинською мовою з різних галузей психологічної науки. | | | | | Українська бесіда | "Українська
бесіда" — українські культурно-освітні товариства в Західній Україні. | | | | | Українська мова і література в школі | "Українська
мова і література в школі" — щомісячний науково-методичний журнал, орган
Міністерства освіти України. Виходить у Києві. Створено його 1963 шляхом
об'єднання журналів "Українська мова в школі" (1951—1962) і "Література в школі" (1951—1962). Призначається
для вчителів і викладачів української мови й літератури загальноосвітніх шкіл,
середніх спеціальних і вищих навчальних закладів. Завдання журналу — подавати
допомогу в піднесенні науково-теоретичного й методичного рівня навчальної і
виховної роботи з української мови та літератури. | | | | | Українська школа | "Українська
школа" — українське педагогічне товариство на Буковині. До 1908 мало
назву "Руська школа". У 20-х роках припинило діяльність. | | | | | Українське педагогічне товариство | "Українське
педагогічне товариство" — громадська організація, що діяла в Галичині й Західній Волині з 1912
по 1926. Див. "Рідна
школа". | | | | | Український вільний університет | Український
вільний університет — перша українська вища
школа за кордоном. Заснований у Відні 3 січня 1921. Мав
два факультети: філософічний з двома відділами (історико-філологічним і
природничо-математичним) та правничий. Першим ректором був О. Колесса. 23
жовтня 1921 університет було переведено до Праги. | | | | | Український вісник рефлексології та екс | "Український
вісник рефлексології та експериментальної педагогіки" — журнал з питань педагогіки й психології. Виходив
1925—1932 у Харкові. З 1927 називався "Український вісник
експериментальної педагогіки і рефлексології", з 1931 — "За Марксо-Ленінську
педагогіку". | | | | | Уніатські школи | Уніатські
школи — школи, що засновувалися католицькою церквою з метою поширення
католицької релігії серед населення України, Білорусі й Литви. Почали
утворюватися з 90-х років XVI ст. Після прийняття Брестської унії 1596 на
уніатські було перетворено православні школи у Володимирі-Волинському, Бресті
та інших містах. З першої чверті XVII ст. уніатською шкільною освітою стали керувати
василіани (див. Василіанські школи). За організацією, навчальними програмами та
методами навчання й виховання У. ш. були схожі на єзуїтські школи. На
західноукраїнських землях У. ш. існували до 1939. | | | | | Університет | Університет
( від лат. universitas — сукупність) — багатопрофільний вищий навчальний заклад, де готують
висококваліфіковані кадри з широкого кола спеціальностей у галузі природничих,
суспільних і гуманітарних наук. Типова структура У. в Україні передбачає в
ньому факультети: історичний, філологічний, філософський, економічний,
юридичний, журналістики, фізичний, механіко-математичний, хімічний,
біологічний, геологічний, географічний. Строк навчання в У. — 5—5,5 років. В
У. створено розгалужену систему науково-дослідних
інститутів, проблемних та галузевих лабораторій, наукових шкіл і
семінарів, обчислювальних центрів, наукових студентських товариств. Після 1992
в Україні почалося масове перетворення навчальних інститутів в У.: економічні,
лінгвістичні, медичні, лісотехнічні, педагогічні тощо. У. називають також навчальні
установи, створені на громадських засадах, що мають на меті поширення
наукових знань, — народні університети,
університети культури, університети технічного прогресу тощо. | | | | | Університети культури | Університети
культури — одна з форм культурно-освітньої роботи в Україні серед
трудящих з метою ідейно-політичного і естетичного виховання їх, а також
підвищення виробничої та громадської активності, розширення політичного й
культурного кругозору. Перші У. к. почали створюватися 1958 при
культурно-освітніх установах профспілок, при палацах і будинках культури заводів,
фабрик, у системі Міністерства культури, а також безпосередньо на підприємствах,
у навчальних закладах. За тематичним спрямуванням є такі види У. к.:
університети літератури і мистецтва, науки і техніки, економічних знань, університети технічного прогресу, сільськогосподарських
знань, здоров'я, педагогічних і правових знань. Строк навчання в У. к. — 2—3
роки залежно від профілю, навчального плану, складу слухачів, їхніх інтересів. | | | | | Університети технічного прогресу | Університети
технічного прогресу — в
Україні одна з форм підвищення культурно-технічного рівня робітників та
інженерно-технічних працівників. Почали створюватися 1959. Основне завдання У.
т. п. — ознайомлення слухачів з найновішими досягненнями науки і техніки,
технології, прогресивними методами праці, питаннями економного використання
паливно-енергетичних і матеріальних ресурсів, а також розгляд цільових
комплексних науково-технічних програм різних галузей промисловості. Строк
навчання — 2 роки. Робота У. т. п. будується на громадських засадах. | | | | | Утраквізм | Утраквізм
(від лат. utrasgue — на тому чи іншому боці) — система побудови навчального плану та організації
шкільного навчання, при якій
забезпечується ґрунтовна
підготовка з двох різних циклів навчальних предметів (наприклад, гуманітарні і природничо-математичні), що дає рівні можливості
продовжувати освіту на будь-якому
з відповідних факультетів вищої школи. Така система була опрацьована на початку XIX ст. під час керівництва прусським відомством
народної освіти В. Гумбольдта. В
основі її лежала ідея різносторонньої
загальної освіти. Новий
навчальний план вигідно відрізнявся від попередніх, де математика була другорядним предметом, не
приділялася належна увага рідній мові й
зовсім не вивчалося природознавство.
Забезпечуючи в дусі класицизму вирішення
завдань гуманітарної освіти, він відповідав вимогам
суспільства поліпшити вивчення математики,
фізики та нових мов. | | | | | Учитель | Учитель
в широкому суспільному значенні — мислитель,
громадський діяч, який
формує погляди й переконання людей, допомагає їм знайти свій шлях у житті. Учителем часто називають людину, чия мудрість і життєвий
досвід залишили глибокий слід у розвитку окремої особистості та її долі. В
педагогічному, більш вузькому
й безпосередньому, значенні учитель — це спеціаліст, який проводить навчальну й
виховну роботу з учнями в загальноосвітніх школах різних типів. Учитель — одна з найстаріших
професій. В Єгипті, Вавилоні та інших державах стародавнього Сходу учителями були жерці. У Стародавній Греції
учителями ставали вільнонаймані
громадяни. В Римській імперії У. був державним чиновником, який призначався від імені імператора. В середні віки
обов'язки У. виконували
священики, монахи, пізніше в містах — наймані особи. Діяльність сучасного У. включає навчання й
виховання учнів у школі, класне керівництво, проведення позакласної роботи, зв'язок з батьками і пропаганду педагогічних знань. Підготовка У. в Україні здійснюється в університетах, педагогічних інститутах і педагогічних училищах. | | | | | Учитель (журнал) | "Учитель"
— журнал для вчителів Галичини, орган
"Українського педагогічного товариства" (див. "Рідна школа*). Виходив 1889—1914 у Львові.
Вміщував статті з педагогіки,
психології, а також науково-популярні нариси з різних галузей знань. "У",
також систематично інформував
про розвиток шкільної справи в Україні, в Росії, в Західній Європі. | | | | | Учительські інститути | Учительські
інститути — навчальні заклади для підготовки
вчителів середніх класів загальноосвітніх
шкіл, що дають незакінчену вищу
педагогічну освіту. В Російській імперії
почали створюватися в XIX ст. і готували вчителів для повітових училищ, парафіяльних шкіл і училищ, а з 1912 —для вищих
початкових училищ і міських
училищ. В 1934 у зв'язку з переходом до
загального семирічного навчання
організовано дворічні У.
і., які готували учителів V—VII класів. Створювалися головним чином
при педагогічних інститутах. У 50-х
роках у зв'язку з розвитком середньої
освіти мережу У. і. значно скорочено, а
згодом частину їх реорганізовано в
педагогічні інститути, на
базі інших створено педагогічні училища. | | | | | Учительські семінарії | Учительські
семінарії — педагогічні навчальні заклади для
підготовки вчителів початкових шкіл.
Перші навчальні заклади такого типу
виникли в Німеччині в XIX ст. В Україні поширення набули з 60-х років XIX ст. Перші У. с. були відкриті в Коростишеві
та Острозі Волинської губернії, у
Вовчанську Харківської губернії та ін. В
основу діяльності У. с. покладено
"Проект учительської семінарії, створений К. Д. Ушинським. До У. с. приймали осіб, які закінчили
двокласні початкові училища. Навчання
тривало 3—4 роки. Після 1917 У. с. були перетворені в трирічні педагогічні курси, потім в педагогічні технікуми, а останні — в педагогічні училища. | | | | | Учіння | Учіння
— цілеспрямований процес засвоєння учнями знань,
оволодіння уміннями й навичками. В широкому розумінні — оволодіння різноманітним суспільним досвідом в його узагальненому
вигляді. В шкільних умовах — одна з складових процесу навчання, яка охоплює
діяльність учнів і керується учителем. Головними функціями У. є пізнавальна,
розвиваюча і виховна. Компонентами У. виступають мета, мотиви, зміст, засоби
роботи, результати. У. проводиться за такими етапами: мотивація, усвідомлення
мети і завдань (уроку, домашнього завдання, самостійної роботи); сприймання
нового матеріалу з різних джерел; осмислення, логічна обробка інформації;
узагальнення й систематизація; закріплення знань, умінь і навичок; застосування
їх у різних умовах; самоконтроль і корекція одержаних результатів. Етапи
учіння динамічні, залежно від головних дидактичних цілей навчання вони можуть
поєднуватися, скорочуватися тощо. У. і його результати багато в чому залежать
від майстерності вчителя, від активності учня, його здатності і вміння
правильно сприйняти й засвоїти те, чого навчають. | | | | | Учнівство | Учнівство
— в Україні одна з форм безплатного професійного навчання з метою
підготовки кваліфікованих робітничих
кадрів безпосередньо на виробництві. На підприємствах передбачене для
молоді, яка поступає на роботу після закінчення загальноосвітньої школи, а
також для осіб, які змінюють професію або здобувають суміжні професії. У.
здійснюється також у процесі навчання в навчально-курсових комбінатах, навчальних пунктах, на курсах,
створених на підприємствах (з відривом або без відриву від виробництва).
Теоретичне і виробниче навчання на підприємстві проводиться в межах робочого
часу. | | | | | Учнівське шкільне самоврядування | Учнівське
шкільне самоврядування
— форма участі школярів в
управлінні навчально-виховною діяльністю школи; засіб
реалізації принципу демократизації школи.
Вищий орган У. ш. с. — загальні збори (конференція) учнів школи.
Поточну роботу організовують учнівський комітет і його комісії з усіх напрямів
навчально-виховної роботи. В класах функціонують класні збори. Класні учкоми
створюють та організовують діяльність
тимчасових груп активістів
для підготовки і проведення різноманітних навчально-виховних заходів. | | | | | Ушинський Костянтин Дмитрович | Ушинський
Костянтин Дмитрович [2.ІІІ.1823 (за іншими даними, 1824), Тула — 2 (за
іншими даними, 3). І.1871, Одеса, похований у Києві] — російський педагог,
основоположник наукової педагогіки й народної школи в Росії. В педагогічній системі У. важливе місце посідає вчення
про мету виховання, що визначалася ним як підготовка людини до життя і праці,
як формування в людини почуття обов'язку перед народом. У. обстоював думку, що
кожний народ має право мати школу рідною
мовою. Створив цілісну дидактичну систему. Визначив основні шляхи й
засоби розвиваючого навчання, був поборником класно-урочної системи навчання,
врахування вікових і психологічних особливостей дітей. Надавав важливого
значення праці в психічному й фізичному розвиткові людини, вказував на керівну
роль школи й особи вчителя у вихованні дітей. Склав підручники для початкового навчання "Дитячий світ і Хрестоматія" (1861) та "Рідне
слово" (1864). | | | | | Уява | Уява — психічний процес, що полягає у створенні людиною
нових образів, думок на основі її попереднього досвіду. У. тісно пов'язана з
абстрагуючою діяльністю мислення. У. класифікують за ступенем умисності
(довільна й мимовільна), активності
(відтворююча й творча), узагальненості образів (абстрактна й конкретна)
та за змістом і видами професійної діяльності. Особливим видом У. є мрія, що полягає у створенні образів бажаного
майбутнього. Розвиток У. — необхідний
фактор підготовки підростаючого покоління до творчої діяльності. | | | | | Факультет | Факультет — навчально-науковий і адміністративний підрозділ вузу, що здійснює підготовку студентів та аспірантів
з однієї або кількох споріднених спеціальностей, підвищення кваліфікації
спеціалістів відповідної галузі народного
господарства й культури, а також керівництво науково-дослідною й навчально-виховною
діяльністю кафедр, які він об'єднує. На чолі Ф. стоїть декан, органом
колективного керівництва Ф. є вчена рада. В сучасній вищій школі деяких країн
Ф. називаються департаментами, інститутами, коледжами. | | | | | Фальковський Іван Якимович | Фальковський Іван Якимович (11.VI. 1762, с.
Білоцерківці Полтавської обл. — 12. V. 1823,
Київ) — український вчений-просвітитель. Закінчив 1784 Київську академію. З
1784 по 1804 викладав у ній математику, астрономію, філософію (1793—1795), архітектуру, поезію, німецьку мову та теологію (1803—1804 —ректор). | | | | | Фара | Фара (або аналогія) — перший нижчий клас у середньовічних школах і духовних академіях.
У XVII ст.
термін "фіра" з'явився в Києво-Могилянській академії, яка мала у
своєму складі 4 нижчі класи: фари (або аналогії), інфими, граматики,
синтаксими; 2 середні класи: поетики й риторики; 2 вищі класи: філософський і
богословський. У Ф. навчали читанню й письму латинською, слов'янською і грецькою
мовами. | | | | | Фармацевтичні інститути | Фармацевтичні
інститути — вищі навчальні заклади, які готують спеціалістів вищої кваліфікації для
роботи в аптечних установах — провізори. В 1992 в Україні був один Ф. і. —
Харківський, заснований у 1921. В 1992 реорганізований в Українську
фармацевтичну академію. | | | | | Федоров Іван | Федоров Іван, Іван Федорович Москвитин (рік народження
невідомий — 15.ХІІ.1583, Львів) — засновник книгодрукування в Україні й Росії,
просвітитель. В 1574 у Львові надрукував "Азбуку" — перший у
східних слов'ян друкований підручник. У новому виданні "Азбуки"
(1578), призначеному для учнів острозької школи, помістив паралельні
греко-слов'янські тексти. Азбуки Ф. відіграли велику роль в історії вітчизняної
педагогіки. Систематизована ним практика початкового навчання грамоті виявилася
досить стійкою і застосовувалася протягом 120—150 років. | | | | | Фелленберґ Філіпп Емануель | Фелленберґ
Філіпп Емануель (15.VІ.1771, Берн — 21.ХІ.1844, Хофвіль) — швейцарський педагог і агроном, прихильник поєднання дитячої продуктивної
праці з навчанням і вихованням. У своєму маєтку Хофвілі поблизу Берна відкрив
виховний заклад; реальну школу; "науково-виховний заклад", де вивчали
всі предмети навчального плану гімназії, а також предмети реального циклу;
семінарію для підготовки вчителів народних шкіл. Для підготовки фахівців у галузі сільського господарства в Хофвілі було
відкрито "землеробний інститут". Навчальні заклади Ф. користувалися великою
популярністю в Європі та Америці й
відіграли важливу роль у розвиткові сільськогосподарської освіти у Швейцарії. | | | | | Ферр'єр (Ferriere) Адольф | Ферр'єр (Ferriere) Адольф (30.VІІІ 1879,
Женева —16.VI. 1960, там само) — швейцарський
педагог, один з лідерів так званого нового виховання. З 1900 працював у різних школах; в 1912—1922 — професор
Інституту Ж.-Ж. Руссо в Женеві; в 1922—1925
брав участь у створенні та організації діяльності Міжнародного бюро
освіти в Женеві, а потім Міжнародної школи, в якій перевірялися нові методи
навчання й виховання. З 1934 в Лозанні займався запровадженням ідей нового
виховання в шкільну практику. Був одним із засновників у 1921 Міжнародної ліги
нового виховання. | | | | | Феррер Гуардія | Феррер Гуардія (Ferrer Guardia) Франсіско
(10.І.1859, Алелья, поблизу Барселони — 13.Х. 1909, Барселона) —
іспанський просвітитель і педагог. У 1901 відкрив у Барселоні світську школу,
яка стала просвітительським антиклерикальним центром. За її зразком в інших
місцях країни було відкрито ряд подібних закладів. | | | | | Феррі (Ferry) Жюль-Камілл | Феррі (Ferry) Жюль-Камілл (1832— 1893) — французький міністр
освіти періоду Другої імперії, автор відомих законів 1881 і 1882, якими
запроваджено загальність і безплатність
початкової освіти, світськість початкової школи. При ньому здійснено
низку істотних перетворень: університетська
автономія, нові навчальні плани середньої школи, які дещо послабили
однобічний класицизм в освіті, створення світських жіночих середніх навчальних
закладів, заснування державних початкових і середніх професійно-технічних
навчальних закладів тощо. | | | | | Ферула | Ферула
(від лат. ferula — лоза, різка) — лінійка,
якою в середньовічній школі били по долонях учнів, які провинилися. | | | | | Фізична культура | Фізична
культура — частина культури суспільства, що включає систему фізичного
виховання та сукупність спеціальних наукових знань і матеріальних засобів,
необхідних для розвитку фізичних здібностей людини, зміцнення її здоров'я. Ф.
к. органічно включає в себе громадську,
особисту гігієну, гігієну праці й побуту, широко використовує сили
природи, виховує правильний режим праці й відпочинку. Виховання Ф. к.
починається з раннього дитячого віку. В родині, дитячих яслах і садках дітям
прищеплюються гігієнічні навички, вони залучаються до активної участі в рухливих
іграх. Особливо великого значення Ф. к. надається в школах, де керівництво
заняттями здійснюють кваліфіковані педагоги з фізичного виховання. | | | | | Фізичне виховання | Фізичне
виховання — складова частина загального виховання;
соціально-педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров'я й загартування
організму, гармонійний розвиток форм, функцій
і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок
та умінь. Ф. в. здійснюється в єдності з розумовим, моральним, трудовим і естетичним
вихованням. Обов'язкові заняття фізичними вправами за державними програмами
проводяться в дошкільних закладах,
загальноосвітніх школах, у всіх типах спеціальних навчальних закладів, в
армії тощо. | | | | | Філантропінізм | Філантропінізм,
філантропізм — прогресивна педагогічна течія в Німеччині, яка виникла наприкінці XVIII ст. під значним
впливом ідей французького Просвітительства і насамперед Ж.-Ж. Руссо. Представники Ф. (Й. Б. Базедов, X. Г. Зальцман, Е. X. Трапп, Б.
Ґ. Бланше, І. Г. Кампе, І. X. Ґутс Мутс та ін.) ставили своїм завданням докорінну
зміну існуючої в той час системи навчання і виховання. Філантропіністи
виступали проти формалізму в навчанні й вихованні, за наближення навчання до
потреб реального життя. В закритого типу платних філантропінах — "школах
людинолюбства та добрих звичаїв" (перший створено Й. Б. Базедовим в Дессау
в 1774) педагоги-філантропіністи проводили навчання з урахуванням інтересів і
нахилів дітей, фізичне й трудове виховання, вдосконалювали методику викладання,
приділяли велику увагу релігійному вихованню. В школах зберігався становий поділ учнів.
Ф. залишив слід в історії педагогіки і школи. Педагоги-філантропіністи сприяли
вдосконаленню методів навчання з урахуванням вікових і індивідуальних особливостей дітей. Вони були основоположниками
шкільної гімнастики (Ґутс Муте), трудового навчання (Бланше), дитячої літератури (Кампе), педагогічної
освіти (Трапп). Ідеї і досвід філантропіністів
були певною мірою використані наприкінці XIX ст. прихильниками нового виховання. | | | | | Філіпчук Георгій Георгійович | Філіпчук
Георгій Георгійович (нар. 19.ХІІ.1950, с. Киселів Чернівецької обл.) — доктор педагогічних наук, професор,
член-кореспондент АПН України з 1997, депутат Верховної Ради України. З 1996 — голова Чернівецької облдержадміністрації.
Досліджує проблеми оновлення змісту
національної педагогічної і загальної
освіти на основі української етнокультури. | | | | | Філогенез | Філогенез,
філогенія - історичний розвиток як окремих видів і систематичних
груп організмів, так і органічного
світу загалом. У психології Ф. означає
зміни психіки людини, які відбулися в ході її біологічної еволюції під впливом
умов життя. | | | | | Фіхте (Fichte) Йоганн Ґотліб | Фіхте (Fichte) Йоганн Ґотліб (19.V. 1762, м. Рамменау — 29.І.1814, Берлін) — німецький
філософ, громадський діяч; багато займався теоретичною і практичною діяльністю
в галузі педагогіки. На формування його педагогічних поглядів дуже вплинули
ідеї Й. Г. Песталоцці. Ф. опрацював план національного виховання, яке повинна
здійснювати держава. Ф. вимагав рівної для всіх початкової освіти й вільного доступу обдарованих дітей усіх станів
до шкіл вищих ступенів. Мету виховання вбачав у підготовці вольової, моральної
особистості, яка б розглядала себе як
частину цілого — нації. Навчання, за Ф., повинно забезпечити розвиток в
учнів внутрішньої самодіяльності. Ф. вважав доцільним здійснювати нове виховання
в закритих навчальних закладах. | | | | | Фома Аквінський | Фома
Аквінський (Фома Аквінат; Thomas Aquinas; 1225 або 1226, замок Роккасекка поблизу Акуїно —
7. IIІ. 1274,
монастир Фоссануова, Південна Італія) — середньовічний філософ і теолог.
Створив універсальну філософсько-теологічну систему — томізм. Вчення Ф. А. і
сьогодні (неотомізм) визнає Ватикан своєю офіційною філософією. Педагогічна
система томізму ґрунтується на висунутому Ф. А. психологічному вченні про
нематеріальну безсмертну душу, впроваджену Богом в людське тіло, яка є по
відношенню до тіла рушійною силою, і етичному вченні, згідно з яким кінцевою
метою життя є досконалість, яка досягається поведінкою відповідно до суспільних
законів. Уся система виховання будується як виконання цього завдання. Томізм
розрізняє "формальне" і "матеріальне" виховання. Під
"формальним" вихованням розуміється вдосконалення людини для
виконання нею свого життєвого призначення, під "матеріальним" —
розвиток особистості відповідно до її індивідуальних
особливостей і здібностей. | | | | | Фоменко Михайло Володимирович | Фоменко Михайло Володимирович (нар. 12.III. 1934, с.
Долинка Запорізької обл.) — український педагог, дійсний член АПН України з
1995. В 1979—1990 міністр освіти України, з 1990 завідував відділом освіти,
культури, охорони здоров'я Кабінету Міністрів України. Досліджує проблеми
організації народної освіти в Україні. | | | | | Формалізм у навчанні | Формалізм у навчанні — механічне заучування навчального матеріалу без достатнього
розуміння і вміння застосовувати його на практиці. Головними причинами
формалізму в знаннях є абстрактність у навчанні, недостатнє дотримання дидактичних
принципів наочності, свідомості й активності. Попередження й подолання
формалізму в знаннях досягається застосуванням продуманої системи дидактичних
засобів і прийомів. | | | | | Формальна освіта | Формальна
освіта — теорія загальної освіти в педагогіці кінця XVIII— ХІХ ст., згідно з якою основною метою навчання є
розвиток здібностей учнів, насамперед розумових, а засвоєння фактів, знань
основ наук має другорядне значення. Прибічники цієї теорії вважали, що
завдання освіти полягає в розвиткові здатності до аналізу й синтезу, дедукції
та індукції, у розвиткові логічного мислення, відстоювали так званий класичний
напрям в освіті, ігнорували роль праці у вихованні підростаючого покоління. Ф.
о. протистоїть теорія матеріальної освіти, що висуває на передній план
завдання оволодіння знаннями фактів і недооцінює спеціальні зусилля щодо
розвитку особистості. Сучасна вітчизняна педагогічна наука вважає поділ освіти
на формальну й матеріальну помилковим. Вона вбачає завдання навчання в тому,
щоб забезпечувати учнів знаннями, уміннями й навичками, готувати їх до життя і
одночасно розвивати їхні розумові здібності й духовні сили. | | | | | Франке (Francke) Август Герма | Франке (Francke) Август
Герма (12.ІІІ.1683 — 8. VI. 1727) — німецький педагог-пієтист (див. Пієтизм),
засновник системи
освітньо-виховних закладів для
різних станів ("заклади Ф."). У "закладах
Ф." головне місце займало навчання
релігії, але одночасно значна увага
приділялася навчанню дітей практичній ремісничій праці й реальним наукам, Вже
в початковій школі дітей знайомили з
елементами географії, природознавства, історії,
астрономії, геометрії. Арифметика вивчалась
як наука, необхідна в житті. В галузі
дидактики Ф. пропагував метод катехізисної
бесіди, використання наочних посібників,
проведення екскурсій. Ф. одним з
перших німецьких педагогів намагався
здійснити на практиці дидактичні ідеї Коменського. | | | | | Франклін (Franklin) Бенджамін | Франклін (Franklin) Бенджамін (17.І.1706,
Бостон — 17.V. 1790, Філадельфія) — американський політичний діяч і просвітитель. В 1743 заснував Американське
філософське товариство, яке підготувало
кілька проектів світської системи освіти. У 1751 заснував у Філадельфії одну з
перших у США академій (середніх шкіл з практичним ухилом), яка складалася з
трьох шкіл — латинської, англійської й математичної. Пізніше ця академія була
перетворена в Пенсільванський університет. Педагогічні ідеї викладено Ф. в його
праці "Пропозиції з приводу освіти молоді" (1749). | | | | | Франко Іван Якович | Франко
Іван Якович (27.VІІІ.1856, с. Нагуєвичі Львівської обл. — 28.V.1916, Львів) — український письменник, учений і
громадський діяч. Ф. різко критикував стан навчання й виховання в школах
Галичини, де дітей змушували вчитися німецькою й польською мовами, вимагав
докорінної зміни як шкільної системи, так і змісту освіти. Проголошував право
всіх громадян на безплатне навчання дітей рідною мовою, вимагав відокремлення
школи від церкви, виступав за демократизацію
школи, за поліпшення правового й майнового становища вчителя. | | | | | Фребелівський жіночий педагогічний інст | Фребелівський
жіночий педагогічний інститут — вищий жіночий педагогічний навчальний
заклад у Києві для підготовки виховательок дітей дошкільного віку. Заснований
1908 Київським фребелівським товариством (голова — І. О. Сікорський). Названо
за прізвищем теоретика і практика дошкільного виховання Ф. В. А. Фребеля.
Протягом трьох років навчання слухачки вивчали біологію, анатомію й
фізіологію людини, загальну гігієну,
психологію, педагогіку, історію педагогічних учень, філософію, дитячу
літературу, іноземні мови, ігри, ручну працю тощо. При інституті були психолого-педагогічна амбулаторія,
народний дитячий садок, дитячий притулок (ясла), початкова школа для практичних занять
студенток. У 1920 інститут було включено до складу Київського інституту
народної освіти. | | | | | Фребелівські товариства | Фребелівські
товариства — об'єднання педагогів, діячів народної освіти й
лікарів-педіатрів в Україні, які ставили за мету
поширення ідей Ф. В. А. Фребеля, розробку проблем дошкільного виховання,
підготовку виховательок для дитячих садків, відкриття дошкільних закладів. Київське Ф. т. (1908—1920) розробляло теоретичні
питання дошкільного виховання; організувало Фребелівський жіночий
педагогічний інститут, народний дитячий садок, початкову школу й
психо-лого-педагогічну амбулаторію, видавало книги з дошкільного виховання.
Єдності поглядів на дошкільне виховання та його завдання серед членів Ф. т. не
було. Йшла боротьба між послідовними фребелістами, з одного боку, й
прихильниками педагогічних ідей К. Д. Ушинського й П. Ф. Лесгафта — з другого.
Ф. т. припинили існування після 1920. | | | | | Фребель | Фребель,
Фрьобель Фрідріх Вільгельм Август (21.IV. 1782, с. Обервайсбах,
Тюрінгія —21.VI. 1852, Марієнталь, Тюрінгія) — німецький педагог, теоретик дошкільного виховання,
послідовник Песталоцці. В 1837 у Бланкенбурґу
(Тюрінгія) відкрив заклад для ігор і занять дітей молодшого віку, який
згодом назвав "Кіndergarten" —
дитячий садок. Був прихильником всебічного розвитку дітей, урахування їхніх вікових особливостей. Створив систему
дидактичних ігор, так звані шість дарів Фребеля. В 1849 організував у Лібенштейні підготовку виховательок
("садівниць") для дитячих садків. Негативною рисою педагогічної
системи Ф. була надмірна регламентація діяльності дітей, що призводило до обмеження їхньої самостійності, виховання
педантизму. | | | | | Фрейд (Freud) Зігмунд | Фрейд (Freud) Зігмунд (6.V.1856, Фрайберґ, Австро-Угорщина, нині Пршібор, Чехія — 23.IX. 1939, Гемпстед, поблизу
Лондона) — австрійський невропатолог, психіатр і психолог, засновник
психоаналізу. У ранніх працях розробляв питання анатомії й фізіології мозку.
До 1896 сформулював основні положення психоаналізу. Розвиток дитини Ф.
розглядав як розвиток сексуального інстинкту,
вважав, що дитина
повторює фази родової еволюції.
Пізніше Ф. дійшов висновку, що
психічне життя людини детермінує реальність, а "невідоме" з його потягами (сексуальним, агресивним тощо) — усю поведінку людини. | | | | | Фрейдизм | Фрейдизм
— загальна назва різних шкіл і течій, які застосовують
психологічне вчення З. Фрейда для тлумачення явищ культури, процесів творчості; у вужчому значенні —
психоаналіз як конкретний метод вивчення несвідомих психічних процесів. Ф. на основі інстинктів самозбереження,
сексуальності намагається
з'ясувати не лише психічний розвиток окремого індивіда, а й усю історію людської культури. | | | | | Френе (Freinet) Селестен | Френе
(Freinet) Селестен (15.Х.1896, Ґрас, Південна Африка — 8. Х. 1966, Венеція) — французький
педагог, засновник і керівник
"Міжнародної федерації прихильників нової школи", представник так званої "прогресивної педагогіки". Основним принципом
створеної Ф. "нової школи" є здійснення навчання через самодіяльність учнів.
Головна форма цієї самодіяльності
— вільний виклад (усний, а потім письмовий) ними своїх вражень і думок (так званий вільний текст). Іншими видами діяльності дітей,
за допомогою яких здійснюється навчання, є шкільні конференції, образотворче мистецтво тощо.
Педагогічні ідеї Ф. дістали певне
поширення в школах Франції, Італії, Латинської Америки. | | | | | Фрес (Fraisse) Поль | Фрес
(Fraisse) Поль (нар. 20.ІІІ.1911, Сент-Етьєн) — французький психолог, з 1961 — директор Інституту психології Сорбонни,
президент Французького психологічного товариства (з 1962), президент Міжнародної асоціації
наукової психології (з 1966).
Головні праці присвячено
психології сприймання та експериментальній психології. Разом з Ж. Піаже з 1963 видавав 9-томну "Експериментальну психологію". | | | | | Функціональна психологія | Функціональна психологія
- напрям, що склався у психології наприкінці XIX —- на початку XX ст. під впливом еволюційної теорії
Ч. Дарвіна. Предметом вивчення Ф. п.
вважала психічні функції й тлумачила
їх як пристосувальні акти організму до динамічного природного й соціального середовища. | | | | | Фур'є (Fourier) Франсуа-Марі-Шарль |
Фур'є (Fourier) Франсуа-Марі-Шарль (7.ІV.1772, Безансон — 10.Х.1837, Париж) — французький
соціаліст-утопіст. Ф. різко
критикував існуючу в той час систему виховання, яка ґрунтувалася на примусі й покараннях, не враховувала нахилів та інтересів дітей, не
давала фізичного й трудового виховання. На думку Ф., виховання має бути загальним і безплатним, давати дітям
навички індустріальної праці,
розвивати їхню активність.
Запропонована Ф. система виховання передбачала різноманітну за своїми
формами на різних вікових ступенях організацію всього життя підростаючого покоління від народження
до зрілості, причому велика роль відводилася самодіяльним дитячим об'єднанням.
| | | | | Фуркація | Фуркація в середній школі (від лат. furcatus
— поділений) — побудова навчальних планів старших класів середньої
школи за циклами (потоками) та профілями (гуманітарний,
природничо-математичний, технічний, сільськогосподарський та ін.) з
переважанням одного циклу навчальних предметів. Ф. застосовують
з метою поглибленого вивчення профілюючих предметів. Існують також біфуркація
й поліфуркація. В сучасній українській школі фуркація поставлена як проблема
диференційованого і профільного навчання школярів у старших класах | | | | | Харківська жіноча недільна школа | Харківська
жіноча недільна школа - заснована
1862 X. Д. Алчевською.
Була одним з педагогічних центрів освіти дорослих в Україні. Навчання
проводилося безплатно. В школі поряд з вивченням обов'язкових предметів учні
читали твори класиків української та інших літератур. Колектив учителів школи
під керівництвом X. Д. Алчевської взяв
участь у підготовці тритомного бібліографічного посібника "Що
читати народові?" (1888—1906),
навчального посібника "Книга дорослих" (вил. 1—3; 1899—1900).
Існувала до 1919. | | | | | Харківське товариство грамотності | "Харківське
товариство грамотності",
Харківське товариство поширення в народі грамотності. Засноване 1869
прогресивною інтелігенцією міста на чолі з професором М. М. Бекетовим. За час
існування відкрило в Харкові ряд народних шкіл, жіночу ремісничу, декоративно-малювальну
й 4 недільні школи, а також 5 безплатних бібліотек-читалень; 1903 заснувало
народний будинок. Товариство видавало науково-популярну та художню літературу, створило музей навчально-наочних
посібників тощо. | | | | | Харківський колегіум | Харківський
колегіум — навчальний заклад, створений за зразком Києво-Могилянської
колегії. Заснований 1721 у Білгороді як семінарія. У 1727 переведений до
Харкова. В колегіумі вивчали граматику, піїтику, риторику, філософію та ін. У
1765 створено додаткові класи для світських осіб, яким викладали нові мови,
російську літературу й мову, математику, географію, інженерну справу, архітектуру, артилерію з геодезією, малювання,
а згодом — і фізику та природничу історію (1773 ці класи виділилися в окреме
Казенне училище). X. к. був центром освіти Слобідської України до
початку XIX ст. В колегіумі навчалися представники всіх верств населення. У колегіумі викладав Г. Сковорода (1759 — 1764).
Після відкриття Харківського університету (1805) X. к. став
вузькостановим навчальним закладом, пізніше — духовною семінарією. | | | | | Харківські курси для робітників | Харківські
курси для робітників —
позашкільний освітній заклад, організований 1900 з ініціативи прогресивної
інтелігенції. З обов'язкових предметів тут вивчали російську, французьку і
німецьку мови, арифметику, алгебру, геометрію,
тригонометрію, бухгалтерію, креслення й малювання. Заняття проводились
у вечірній час і в неділю. В 1907 при курсах було створено спеціальне відділення
для жінок. Припинили існування в період політичної реакції 1907—1910. | | | | | Хедер | Хедер
— єврейська релігійна
(конфесійна) початкова школа для хлопчиків. Виникла в епоху
середньовіччя і збереглася до Нового часу. В Україні за положенням 1853
існували приватні платні і громадські безплатні X. Навчання в X. зводилося до засвоєння обрядів, молитов і
релігійних заповідей, читання й тлумачення
Біблії й Талмуда. На початку XX ст. з'явилися так звані "зразкові", "реформовані" X., де, крім
релігії, вивчали російську мову і арифметику. X. існували
в Україні до 1917. | | | | | Хіду-коледж | Хіду-коледж — перший вищий навчальний
заклад європейського типу в Індії, відкритий у Калькутті в 1817. Найбільше
місце в навчальному плані відводилося англійській мові. | | | | | Хімія в школі | Хімія в школі — навчальний предмет, змістом якого є
основи хімії — науки про речовини, їхні склад і будову, про процеси
перетворення одних речовин в інші. | | | | | ХЛУП (Chlup) Отакар | ХЛУП (Chlup) Отакар (31.VІІІ.1875, Босковіце, Моравія — 14. V. 1965,
Прага) — чеський педагог. У 30-х роках Х. виступав з різкою
критикою «новаторства», яке ґрунтувалося на прагматизмі, за збереження
прогресивних традицій чеської педагогіки, зокрема спадщини Я.А. Коменського. В
1954 Х. створив при АН Чехо – Словаччини кабінет педагогіки, перетворений
згодом в Інститут педагогіки імені Я.А. Коменського АН
Чехо – Словаччини, який він очолював до 1960. Х. виступав за
«систематичне» виховання, яке – поєднує систематичну загальну освіту з
вихованням моральним, фізичним і естетичним. У 60 – х роках Х. очолював роботу
по складанню нових навчальних планів, програм і підручників для
загальноосвітньої школи Чехо – Словаччини. | | | | | Холл Ґренвілл Стенлі | Холл
Ґренвілл Стенлі (1.ІІ.1846, Ашфілд, шт.
Массачусетс — 24.ІV.1924, Вустер,
шт. Массачусетс) — американський психолог,
один з основоположників педології,
прихильник експериментальної педагогіки.
В 1881—1888 — професор психології університету Джона Гопкінса (м.
Балтімор). В 1888 став президентом університету Кларка, де створив перший у США
Інститут дитячої психології. Один з організаторів і перший президент (1892)
Американської психологічної асоціації. Створив теорію рекапітуляції, за якою
дитина у своєму індивідуальному розвиткові повторює головні етапи історії людського
роду. Заснував у США три психологічні журнали. | | | | | Хропко Петро Панасович | Хропко Петро Панасович (нар. 15.ІІІ.1928, с. Прихідьки
Полтавської обл.) — український філолог і педагог, дійсний член АПН України з
1993. З 1976 завідує кафедрою української
літератури Українського педагогічного університету імені М. Драгоманова.
Автор підручників з української літератури для середньої школи і педагогічних
вузів. | | | | | Художнє виховання | Художнє
виховання — складова естетичного виховання;
формування засобами мистецтва естетичного
сприймання, розвиток художньо-творчих
здібностей людини в різноманітних галузях мистецтва, потреби вносити в
життя прекрасне. Метою X. в. є
розвиток інтересу до мистецтва, формування в людини вміння сприймати, розуміти
та оцінювати твори мистецтва, естетичної
свідомості (смаків, поглядів, потреб) тощо. X. в.
здійснюється в родині, дошкільних закладах, у загальноосвітніх школах, середніх і вищих навчальних закладах, у
позашкільних, культурно-освітніх
закладах, у художній самодіяльності. | | | | | Художнє виховання дошкільників | Художнє
виховання дошкільників
— педагогічно орієнтоване
виховання художніх смаків і здібностей, здійснюване відповідно до вікових і психологічних
особливостей дітей 3—7 років. Розвиток у дітей почуття прекрасного
сприяє їхньому моральному вихованню й розширенню розумового кругозору. | | | | | Художньо-промислова школа | Художньо-промислова школа в Кам'янці-Подільському. Діяла
1905— 1931. Мала різні профілі й назви: Рисувальні класи з керамічним
відділенням (1905—1908), Художньо-реміснича
навчальна майстерня (1909—1920), Художньо-промисловий технікум імені Г. Сковороди
(1921—1923), Художньо-промислова школа (1923—1931). Школа випускала майстрів
народних промислів, виготовляла зразки художньої кераміки за мотивами подільського
орнаменту і фольклору. В 1931 була реорганізована у склопорцеляновий технікум,
згодом — Кам'янець-Подільську дитячу художню школу. | | | | | ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ДИТЯЧА | ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ДИТЯЧА
— вид художньої літератури, який відповідає за змістом і формою віковим
особливостям юних читачів. Ця література враховує образність мислення,
емоційну насиченість сприймання, дієвість і практичну спрямованість уяви
дітей, їхній підвищений інтерес до простих, зрозумілих, цільних героїв, до
жвавої, динамічної дії, до цікавої й захоплюючої фабули. Жанри X. л. д. різноманітні. | | | | | Художня література в навчальній роботі | Художня література в навчальній
роботі школи —
використання художніх творів у процесі навчання та виховання. З кожного
навчального предмета вчитель організує читання X. л., яка є важливим джерелом
знань учнів. Педагогічно спрямоване читання X. л. зміцнює інтерес учнів до
основ наук, збуджує їхню творчу активність, збагачує й розвиває мову, підвищує
загальну культуру, чинить значний виховний вплив на дітей. | | | | | Художня освіта | Художня
освіта як форма підготовки майстрів образотворчого
мистецтва зародилася в далекому минулому — у Стародавній Греції і Стародавньому Римі, Єгипті, Китаї, Індії та
інших країнах. У середньовіччі дістало
великого поширення навчання образотворчому
мистецтву в майстернях великих художників. З XVI ст. в ряді європейських
держав виникають художні школи-академії, в яких складається система навчання
живопису, малюнка, композиції. В Україні в другій половині XIX — на початку XX ст. відкрилася художня школа в Києві, художнє училище в Одесі
тощо. Нині в Україні діє мережа художніх
вузів, училищ і шкіл. Середню художню
й загальну освіту дають середні
художні школи. Спеціалістів з середньою X. о. готують художні й
художньо-промислові училища, училища (технікуми) декоративно-прикладного мистецтва і театральні художньо-технічні училища. Вищу освіту дають художні академії
мистецтв і художньо-промислові інститути. | | | | | Художня самодіяльність дітей |
Художня
самодіяльність дітей —
позакласні й позашкільні заняття різними видами мистецтва (музикою і
співом, хореографією, образотворчим, театральним мистецтвом). X. с. д. сприяє
естетичному вихованню дітей, розвиткові їхніх
творчих здібностей і художнього смаку. Найважливіша педагогічна
вимога до X. с. д. —відповідність змісту та
обсягу художнього матеріалу віковим особливостям і можливостям
дітей. | | | | | Цай Юань-пей | Цай
Юань-пей (1868 — 1940) — китайський педагог, основний представник педагогічної течії художньої освіти в Китаї. В 1912—1913 — міністр освіти Китайської
республіки. Ц. Ю.-п. відіграв вирішальну роль у реформі системи освіти в Китаї
в 1912, в результаті якої в загальноосвітній школі було запроваджено 11- річний
строк навчання й відмінено вивчення стародавніх конфуціанських класичних книг.
Завдяки Ц. Ю.-п. та іншим педагогам було проголошено (1912) право всіх громадян
на освіту. Ц. Ю.-п. сприяв дальшому розвиткові в Китаї жіночої освіти. В
1916—1923 — ректор Пекінського університету. В 1927—1928 Ц. Ю.- п. очолював у Нанкіні Національну академію
освіти. З 1928 — президент АН Китаю. | | | | | Целевич Юліан Андрійович | Целевич Юліан Андрійович (23.ІІІ.1843, с. Павелча
Івано-Франківської обл. — 24.ХІІ.1892,
Львів) —український історик, педагог. З 1868 працював викладачем у
гімназіях Львова та Станіслава. 1892 — голова Наукового товариства імені
Шевченка. | | | | | Ценз освітній | Ценз освітній (від лат. census — оцінка) —
юридична норма, яка встановлює залежність громадянських прав членів
суспільства від рівня їхньої освіти. В Російській імперії існував Ц. о. на
право одержання першого класного чину, звання "вольноопределяющегося"
(добровольця) в армії тощо. В Україні немає Ц. о. Місце людини в суспільстві визначається її особистими якостями. | | | | | Центр освіти | Центр
освіти — освітній заклад, який реалізує як загальноосвітні програми різного рівня, так і соціально значущі для свого
регіону програми початкової професійної і додаткової освіти згідно з ліцензіями.
Створюється як багатопрофільний самостійний заклад з гнучкою організаційною структурою, тісними зв'язками з
освітніми закладами різного рівня, який дає можливості задовольняти освітні потреби
населення без врахування віку й рівня освіти. | | | | | Центральні школи | Центральні
школи — 1) Загальноосвітні
початкові школи, створені в результаті злиття низки дрібних,
часто одно- або двокомплектних сільських шкіл у ряді зарубіжних країн (США,
Канада, Данія, Норвегія, Швеція тощо). 2) Середні школи у Франції, засновані
1795 за проектом Лаканаля і Дону. Створювалися по одній у департаменті.
Програми цих шкіл будувалися в дусі нових просвітительних ідей. Ц. ш. давали
різнобічну природничо-наукову й гуманітарну освіту. Ц. ш. були закриті в 1802
Наполеоном. | | | | | Центри мовлення і письма |
Центри мовлення і письма —
специфічні психофізіологічні утворення, розміщені у лівій півкулі мозку у
лобовій і скроневій його долях.
| | | | | Церковнопарафіяльні школи | Церковнопарафіяльні
школи — початкові школи при церковних парафіях. Див. Парафіяльні школи. | | | | | Цехові школи | Цехові
школи — світські початкові загальноосвітні школи для дітей ремісників. Почали
створюватися в XIII—XIV ст. в містах Західної Європи з ініціативи цехів і
утримувалися на їхні кошти. В Ц. ш. навчали читання, письма, лічби, елементів
геометрії і природознавства. Ц. ш. давали лише загальноосвітню підготовку, а
ремеслом учні оволодівали в родині або в цеху. Навчання в Ц. ш. велося рідною
мовою. В кінці середньовіччя Ц. ш., об'єднуючись з гільдійськими, поступово
перетворилися на міські або бюргерські, що
утримувалися коштом міського самоврядування. В Україні цехи у Львові,
Перемишлі, Києві, Кам'янці (тепер Кам'янець-Подільський) та інших містах
організовували професійне навчання ремесел цеховими майстрами. ВXVI—XVII ст. в Україні та в Білорусі ремісничі цехи
відіграли значну роль у створенні братських шкіл. | | | | | Цілісна психологія | Цілісна психологія — один з
напрямів психологічного дослідження, запропонований ляйпцизькою психологічною
школою на початку XX ст., який виходив з визнання цілісного характеру психічної діяльності.
За сучасними уявленнями, психічні процеси й стани є цілісними об'єктами, вони
об'єднані у вищу системну цілісність. | | | | | Ціллер (Ziller) Туїскон | Ціллер (Ziller) Туїскон (22.ХІІ.1817 —20.ІV.1882) — німецький педагог, один з найбільш відомих послідовників Й. Ф. Гербарта. В 1862 Ц. організував при Ляйпцизькому університеті
учительську семінарію і при ній дослідну народну школу, в 1862 — "Товариство наукової педагогіки",
яке незабаром стало центром німецького гербартіанства. Ц. розвивав і
методично використовував стосовно народної школи ідеї Гербарта і сприяв
впровадженню їх в шкільну практику. З іменем Ц. пов'язане опрацювання теорії
культурних ступенів, згідно з якою дитина у своєму розвиткові повторює основні
стадії історичного розвитку цивілізації. | | | | | Ціннісні орієнтації | Ціннісні орієнтації — вибіркова, відносно стійка система спрямованості
інтересів і потреб особистості, зорієнтована на певний аспект соціальних
цінностей. Ц. о. формуються в процесі соціального розвитку індивіда, його участі
в трудовому житті. Виховання людини можна розглядати як керування становленням
або зміною її Ц.о. | | | | | Чавдаров Сава Христофорович | Чавдаров Сава Христофорович (9.ІІІ.1892, с. Бешалма, Молдова — 20.ІХ. 1962, Київ) — український учений і педагог,
заслужений діяч науки України (з 1943), член-кореспондент АПН Росії (з 1947). В 1939—1941 — професор Київського
університету, 1941—1943 — Сухумського
педагогічного інституту, 1944— 1962
— завідувач кафедри педагогіки Київського університету, 1944—1956 — директор
НДІ педагогіки України. Досліджував
проблеми політехнічної освіти, формування наукового світогляду, педагогічної
майстерності вчителя, вивчав педагогічну спадщину К. Д. Ушинського, Т.
Шевченка, І. Франка. Автор підручників з української мови для І—IV класів шкіл України. | | | | | Чавчавадзе Ілля Григорович | Чавчавадзе Ілля Григорович (8.ХІ.1837, с. Кварелі,
Грузія — 12.ІХ.1907, Тбілісі) — грузинський письменник, один з основоположників
наукової педагогіки в Грузії. Ч. різко критикував
існуючу в Грузії систему народної освіти, в серії статей на тему «Основи
педагогіки» розглянув багато важливих проблем
виховання людини в дусі ідей народності. Головною метою виховання Ч. вважав
гармонійний (розумовий, моральний, фізичний і естетичний) розвиток
особистості. Ч. відстоював навчання рідною мовою. Він був одним з творців і
керівників "Товариства поширення грамоти серед грузинів". | | | | | Чайченко Геннадій Михайлович | Чайченко
Геннадій Михайлович (нар. 18.ІІІ.1936, с. Панютино Харківської обл.) —
український вчений-фізіолог, психолог, дійсний член АПН України з 1995. Досліджує психофізіологічні механізми
розумової діяльності людини. Автор підручників для вищої школи. | | | | | Чалий Михайло Корнійович | Чалий
Михайло Корнійович (1816, Новгород-Сіверський — 19.ІІ.1907, Київ) —
український педагог, культурно-освітній діяч, біограф Т. Шевченка. Протягом 30
років викладав у гімназіях Немирова, Києва, Білої Церкви, в Ніжинському ліцеї.
Учасник руху за створення недільних шкіл. | | | | | Чамата Павло Романович | Чамата
Павло Романович (28.VІІ.1898, с. Бабичі Черкаської обл. — 14.VIII. 1969, Київ) — український психолог і педагог. В 1947—1951 — директор Київського педагогічного інституту, у 1943—1945 — директор
НДІ педагогіки, в 1951—1966 — заступник директора НДІ психології. Досліджував загальнотеоретичні питання
психології, її історії, заснував в Україні наукову школу з проблем
самосвідомості. | | | | | Частково-пошуковий метод навчання | Частково-пошуковий
метод навчання — різновид проблемного методу навчання; метод навчання, при якому
сформульовану проблему вчитель в основному розв'язує сам, а учні лише частково
залучаються до пошукової діяльності на окремих її етапах. Ч. п. м. н. на
практиці застосовується з допомогою словесних, наочних і практичних методів навчання. Педагогічна цінність Ч. п. м. н. полягає
в тому, що він розвиває вміння порівнювати, пояснювати явища, розкривати
причинно-наслідкові й інші зв'язки, висловлювати припущення, доводити їхню
правильність, тобто вчить науковому мисленню. | | | | | Чацький (Сzacki) Тадеуш | Чацький
(Сzacki) Тадеуш (28.VІII.1765, с. Павлівка Волинської обл. — 8.ІІ.1813, м. Дубно)
— польський учений і діяч у галузі освіти й
культури. З 1803 працював інспектором шкіл Волинської, Київської та
Подільської губерній, розширив мережу народних шкіл, створював інші нові навчальні заклади. Разом з Г. Коллонтаєм заснував
Кременецький ліцей, школу геометрів і механіків. Вважав, що загальна освіта
повинна поєднуватися з професійною підготовкою, яка має починатися в
початковій школі. | | | | | Чебикін Олексій Якович | Чебикін Олексій Якович (нар. 28. ІІІ. 1949, с. Нерубайське Одеської обл.) — український
психолог, педагог, дійсний член АПН України з 1995. З 1992 завідує кафедрою
Південноукраїнського педагогічного університету.
Досліджує проблеми емоційної регуляції, підготовки практичних
психологів для системи освіти. | | | | | Челпанов Георгій Іванович | Челпанов
Георгій Іванович (28.ІV.1862, Маріуполь — 13.ІІ.1936,
Москва) — український і російський психолог, філософ і логік.
Працюючи професором Київського
університету (1891—1907), вів так званий психологічний семінарій і
заснував першу в університеті психологічну
лабораторію (1897). В 1912 заснував перший у Росії Інститут психології
і до 1923 був його директором. Автор підручників з психології й логіки. | | | | | Чембержі Михайло Іванович | Чембержі
Михайло Іванович (нар. 15.VІІ.1944, Ізмаїл) — педагог, композитор, заслужений діяч мистецтв
України, член-кореспондент АПН України з 1997, член Спілки композиторів і
Спілки театральних діячів України. З 1994 — директор Київської дитячої
академії мистецтв. | | | | | Чепелєв Василь Іванович | Чепелєв Василь Іванович (нар. 25.ХІІ.1918, с. Росоші
Воронезької обл.) — український педагог, член-кореспондент АПН СРСР (з 1968) і
член-кореспондент АПН України з 1993. В 1964—1971- директор НДІ педагогіки України, з 1971 —
завідувач кафедри Київського інституту культури. В 1966 —1972 президент Педагогічного товариства України. Досліджує проблеми історії педагогіки,
дидактики, культурно-освітньої роботи. | | | | | Чепіга-Зеленкевич Яків Феофанович | Чепіга-Зеленкевич
Яків Феофанович (12.V.1875 — 22.VІІІ.1938) — український педагог і освітній діяч. В 1928— 1934 працював у Харкові в НДІ
педагогіки України. Автор праць з проблем морального і трудового виховання,
методичних посібників і підручників з української мови й арифметики для початкової
школи. | | | | | Червоні квіти | "Червоні квіти" — двотижневий ілюстрований журнал для дітей шкільного віку.
Виходив 1923—1931 в Харкові. До 1925 в ньому друкувалися лише літературні
матеріали для дітей різного віку. З 1925 журнал визначився як орган для дітей середнього і старшого шкільного віку.
З 1931 виходив під назвою "Піонерія". | | | | | Черненко Юлія Миколаївна | Черненко Юлія Миколаївна (нар. 8.VІ.1933, с. Тростянець Вінницької обл.) —
український педагог, заслужений учитель України (з 1976), народний учитель
СРСР (з 1979). З 1967 працює вчителем біології середньої школи № 7 м. Херсона. | | | | | Чернігівський колегіум | Чернігівський
колегіум — один з найстаріших середніх навчальних закладів на
Лівобережній Україні. Заснований 1700 на зразок Києво-Могилянського. Фундатором
Ч. к. був педагог, церковний діяч і письменник Іоанн Максимович. Ч. к.
створено на базі слов'яно-ла-тинської
школи, переведеної з Новгорода-Сіверського. Навчання тривало 6 років. У
колегіумі викладали загальноосвітні предмети: латинську і грецьку мови, історію,
географію, математику, філософію. В 1776 заклад реорганізовано в духовну
семінарію, що існувала до 1917. | | | | | Читальна машина для сліпих і сліпоглухих | Читальна машина для сліпих і сліпоглухих — апарат для читання
сліпими і сліпоглухими друкованих видань (книг, журналів) і текстів, надрукованих
на друкарській машинці. Ч. м. поділяються на кілька типів, залежно від способу
перетворення світлового сигналу, який надходить від графеми знаків надрукованого
тексту, в доступні сліпим або сліпоглухим умовні сигнали. | | | | | Читальний апарат | Читальний
апарат — апарат для перегляду (читання) збільшених кадрів мікрофільмів
і мікрокопій; один із засобів оргтехніки. Ч. а. являє собою проекційний апарат,
в якому зображення кадру мікрофільму (мікрокопії) потрапляє через об'єктив і
систему дзеркал на екран, вмонтований в апарат або розміщений зовні.
Найпоширеніші — настільні Ч. а., використовувані як для мікрофільмів, так і для
мікрокопій на прозорій або непрозорій основі. | | | | | Читання | Читання
— вид психічної діяльності;
виявляється в асоціюванні з зображеннями літер
звукових елементів мови (звуків, складів,
слів, фраз). Ч.
виявляється у формі звукового
мовлення, Ч. вголос, цієї першої форми Ч. розвинула вторинна асоціація — між
написані словом і його значенням без його звукового виголошення (Ч. подумки). | | | | | Читання в дитячому садку | Читання
в дитячому садку ознайомлення
дошкільнят з літературою, яка відповідає їхнім
віковим і психологічним особливостям; важливий засіб розумового, морального й естетичного виховання. До кола читання для дошкільників
належать твори різних жанрів: вірші, побутові розповіді, казки, розповіді про
природу тощо. | | | | | Читання динамічне | Читання
динамічне, читання швидке — читання з максимальною для людини
швидкістю, яка забезпечує найкраще сприймання, усвідомлення і засвоєння
змісту тексту з обраним ступенем
деталізації. Оволодіти таким читанням можна шляхом тренування з допомогою
нескладних методичних засобів: тренажерів, фразескопів, тахістоскопів,
таблиці Шульте тощо. | | | | | Читання дитяче | Читання
дитяче — в широкому розумінні — твори
художньої, науково художньої, науково-популярної літератури і художньої публіцистики для читання дітей і підлітків; у
вужчому, спеціальному значенні — педагогічно
спрямованні процес прилучення дітей і
підлітків до літератури, виховання в них любові до книги. Організація Ч. д. — складова загального процесу виховання дітей. Основну
частину Ч. д. складають книги, написані спеціально для дітей і підлітки | | | | | Читання з губ | Читання
з губ, з обличчя — зорове сприймання усної мови за видимими рухами мовних органів. Ч. з г. доповнює слухове сприймання мови, особливо в тих випадках, коли воно ускладнене об'єктивними
причинами (сторонній шум, недостатня
гучність, нечітке вимовляння) або своєрідними
функціональними порушеннями
(послаблення, втрата слуху), Формування
здатності до Ч. з г. у глухих та
слабочуючих вимагає спеціального навчання.
Розвиток уміння читати з губ зумовлюється
рівнем розвитку мови (володіння
лексикою, граматичною будовою тощо).
Навчання Ч. з г. становить важливий розділ роботи з розвитку усної мови в спеціальних дошкільних закладах і в початкових класах шкіл для глухих та слабочуючих
дітей. | | | | | Читацька конференція дитяча | Читацька
конференція дитяча — одна з форм керівництва позакласним читанням, яка полягає в обговоренні дітьми книг і творчості окремих
письменників у школі, бібліотеці,
клубі тощо. Ч. к. д. проводяться за
популярними творами
художньої класики й новинками художньої літератури. Ч. к. д. є дійовим засобом виховання читацької культури учнів лише в поєднанні з
іншими формами роботи над книгою. | | | | | Читацькі інтереси дітей | Читацькі
інтереси дітей —
краще ставлення до творів певного
змісту й видів літератури. Його
визначають багато факторів:
умови громадського життя, соціальні ідеали, культурний рівень суспільства, стан літератури, вік дитини, її життєвий досвід, освітній
кругозір тощо. Вивчення й виховання Ч. і. д.
вимагає великого педагогічного такту,
всебічного врахування особливостей
дитячої психіки. | | | | | Член-кореспондент | Член-кореспондент
— академічне звання в Україні і ряді
зарубіжних країн (Білорусь, Польща,
Росія, Словаччина, Чехія, Франція та ін.). В
Україні Ч.-к. обирають до складу
Національної і галузевих академій наук за видатні успіхи в розвиткові науки.
Право висувати кандидатів у Ч.-к. мають наукові установи, громадські організації та
окремі особи. Ч.-к. обираються таємним голосуванням у відповідних відділеннях академій наук і затверджуються загальними
зборами відповідних академій. | | | | | Чопей Ласло | Чопей
Ласло (1.Х.1856, с.
Ромочевиця Закарпатської обл. — 23.VI. 1934, Будапешт) — український
мовознавець і педагог.
Працював учителем гімназії у Будапешті (1883—1925). Автор підручників для українських шкіл Закарпаття ("Руська читанка", 1890, тощо). | | | | | Чорнобаєва Марія Пилипівна | Чорнобаєва
Марія Пилипівна (нар. 30.ІІІ.1928, с. Торканівка Вінницької обл.) — український педагог, Герой Соціалістичної Праці (1968). З 1959 — директор школи-інтернату № 3 м. Дніпропетровська. | | | | | Шаповаленко Сергій Григорович | Шаповаленко
Сергій Григорович (16.ІІІ.1903, Суходол
—1.І.1988 Москва) — український і російський
педагог, методист хімії, дійсний член АПН СРСР. Закінчив Глухівський інститут
народної освіти (1923), працював в 1922
учителем Глухівської дослідно-показової школи. З 1931 працював у Москві
в Інституті політехнічної освіти, а також в Інституті шкіл і методів навчання.
З 1965 — директор НДІ шкільного обладнання і технічних засобів навчання АПН
СРСР. Досліджував проблеми методики навчання хімії в середній школі,
політехнічної освіти і трудового навчання, забезпечення шкіл сучасними
дидактичними засобами. Автор підручників з хімії для середньої школи. | | | | | Шаррельман Генріх | Шаррельман Генріх (1.ХІІ.1871 — 31.VІІІ.1940) —німецький педагог-реформатор, один з представників
педагогіки особистості. Різко критикував сучасну йому школу за жорстку
регламентацію діяльності вчителя й учнів, за схоластичність навчання і прагнув
оновити її на основі педагогічних принципів Й. Г. Песталоцці. На думку Ш.,
школа мала бути трудовим співтовариством дітей, які під керівництвом учителя
прагнуть досягти самостійно поставленої мети. Головне завдання школи Ш. вбачав у піклуванні про вільний духовний розвиток дітей, про вироблення в них радісного світосприймання. Великого
значення надавав засобам художнього виховання. | | | | | Шацький Станіслав Теофілович | Шацький Станіслав Теофілович (13.VІ.1878, с. Вороніно Смоленської обл. — 30.Х.1934, Москва)
—російський педагог. В 1905 організував товариство "Сетлемент",
яке займалося створенням клубів для робітничої молоді. В 1911 разом з дружиною
В. М. Шацькою організував у Калузькій
губернії літню трудову колонію для дітей "Бадьоре життя. В 1919 Ш. була створена перша дослідна станція
з народної освіти, до складу якої входили
дитячі садки і школи І і II ступенів. В цих закладах під керівництвом Ш.
розроблялись і на практиці перевірялись організація, зміст і методи
навчально-виховної і громадської роботи школи й питання підготовки вчителів у
процесі їхньої педагогічної діяльності. Ш.
опрацював методику організації суспільно корисної роботи школярів. З 1932 Ш. керував Центральною експериментальною педагогічною лабораторією, яка
вивчала досвід зразкових і дослідних шкіл. фізики. | | | | | Шведов Федір Миколайович | Шведов Федір Миколайович (26.ІІ.1840,
м. Кілля – 25. ХІІ.1905, Одеса) – українській фізико – хімік і методист фізики.
Працював у Новоросійському університеті в Одесі (з 1870 —професор, 1895—1903 —
ректор). В 1894 видав першу в Україні книгу з методики фізики, в якій
проаналізував недоліки тодішньої системи навчання фізики в середніх навчальних закладах, показав її невідповідність
пізнавальним можливостям учнів, критично оцінив радіальну побудову курсу фізики та обгрунтував необхідність
концентричної. | | | | | Шевченко Галина Павлівна | Шевченко Галина Павлівна (нар. 28.VІІ.1940, с. Слов'яносербськ Луганської обл.) — український педагог,
член-кореспондент АПН України з 1993. З 1988
завідує кафедрою педагогіки Луганського
педагогічного інституту. Досліджує проблеми теорії естетичного виховання
школярів засобами комплексного використання мистецтв. | | | | | Шевченко Тарас Григорович | Шевченко Тарас Григорович (9.ІІІ.1814, с. Моринці Черкаської обл. — 10.ІІІ.1861,
Санкт-Петербург) — великий український поет, мислитель. У його творах є
глибокі думки про виховання, яке повинно виробляти громадянські переконання,
відданість народові, нетерпимість до неправди, егоїзму. Ш. різко критикував
духовні семінарії, кадетські корпуси, жіночі пансіони та інші привілейовані
навчальні заклади за те, що вони не дають справжнього розумового, морального,
естетичного і фізичного розвитку. Ш. створив
«Південноросійський буквар"» (1860)
для недільних шкіл українською мовою. Ш. був глибоко переконаний, що
навчання повинно вестися рідною мовою дітей. | | | | | Шемковський Каленик Васильович | Шемковський
Каленик Васильович (1835, м. Кам'янець-Подільський
— 1903) — український мовознавець, етнограф і видавець. Брав участь у створенні недільних
шкіл у Києві. Написав і видав на користь
шкіл і студентської бібліотеки університету підручник "Домашня наука"
(1861). | | | | | Шепелявість | Шепелявість
— вада мови, при якій неправильно вимовляються свистячі («з», «с», «ц») і
шиплячі («ж», «ч», «ш», «щ»)
звуки. Є кілька видів Ш: Для усунення Ш. застосовують методи логопедії. | | | | | Шерстюк Григорій Пилипович | Шерстюк Григорій Пилипович (26.ХІ.1882, с. Новий Тагамлик
Полтавської обл. — б.ХІ.1911) — український видавець. Засновник першого українського
педагогічного видавництва "Український учитель", першого українського педагогічного журналу "Світло". Автор
кількох науково-популярних книжок для дітей, популярної "Короткої
граматики для шкіл", ряду педагогічних статей. | | | | | Шищенко Петро Григорович | Шищенко Петро Григорович (нар. 8.II. 1936, с. Покришів Житомирської обл.) —
український учений-географ і педагог, член-кореспондент АПН України з 1993. З 1971 завідує кафедрою фізичної
географії і охорони природи Київського Національного університету імені Т.
Шевченка. Автор підручників і навчальних посібників з географії для середньої
та вищої школи. | | | | | Шкала оцінок | Шкала оцінок — методичний прийом, який дає можливість розділяти
сукупність об'єктів, що вивчаються, за ступенем вираження спільної для них
властивості. Такий поділ ґрунтується на суб'єктивних оцінках даної властивості,
усереднених по групі експертів. Найпростішим
прикладом Ш. о. є звичайна шкільна система
балів. Можливість побудови Ш. о. базується на припущенні, що кожен
експерт здатний безпосередньо давати кількісні оцінки об'єктам, які вивчаються. | | | | | Шкалювання | Шкалювання в педагогіці (від англ. scaling — визначення масштабу, одиниці вимірювання) —
метод моделювання реальних педагогічних процесів за допомогою числових систем.
Ш. є одним з важливих засобів математичного
аналізу педагогічного явища, яке вивчається, а також способом організації емпіричних даних, що одержуються за допомогою спостереження, вивчення документів, анкетного опитування, експериментів, тестування. | | | | | Шкіль Микола Іванович | Шкіль Микола Іванович (нар. 13.ХІІ.1932, с. Бурбине Полтавської обл.) — український учений-математик
і педагог, дійсний член АПН СРСР з
1989, АПН України з 1993. В 1973—1980
завідував кафедрою вищої
математики, в 1985—1989 — кафедрою
основ інформатики і обчислювальної
техніки, з 1989 — кафедрою
математичного аналізу, з 1973 — ректор
Українського педагогічного університету
імені М. П. Драгоманова. Автор
підручників з математики для вищої й середньої школи. | | | | | Шкільна драма | Шкільна
драма — драматичні твори, писані викладачами і
розігрувані учнями в
школах за часів пізнього середньовіччя, Ренесансу та барокко з навчальною та виховною метою. Ш. д.
трансформувала, локалізуючи й осучаснюючи жанри середньовічного театру — містерію, міракль, мораліте,
інсценувала міфологічні та історичні сюжети. В XVI—XVIII ст. бароккова Ш. д.
культивувалася в католицьких
та протестантських школах Речі Посполитої, у православних школах України й Білорусі, особливо
в Києво-Могилянській колегії. Відіграла
істотну роль у формуванні нової літератури і в становленні класичного театру. | | | | | Шкільна психодіагностика | Шкільна психодіагностика — галузь психодіагностики, що охоплює всі види навчально-виховних
закладів (у тому числі й дошкільні), але насамперед загальноосвітню школу. В Ш. п.
можна виділити такі основні напрями:
психодіагностика й подолання загального
відставання у навчанні, специфічного
відставання з математики, відхилень від
індивідуального оптимуму навчальної
діяльності, недисциплінованої поведінки. До предмета Ш. п. входять, окрім того, діагностика психологічної готовності до
шкільного навчання, а також
визначення індивідуально-психологічних
особливостей дітей з підвищеними
здібностями. | | | | | Шкільний вік | Шкільний
вік — період життя й розвитку
дітей, відповідний часові їхнього навчання в школі (тривалість 10—11 років). Ш. в. поділяють на молодший (з 6 до 11 років), підлітковий
(з 11—12 до 14—15 років) і період ранньої юності (з 15 до 17—18 років), кожний
з яких характеризується
анатомо-фізіологічними та
психологічними особливостями дітей, ступенем їхнього розвитку й участі в суспільно корисній праці, змістом і організацією
навчально-виховної роботи. Вивчення і знання вікових особливостей дітей дає
можливість правильно організувати їхнє навчання й виховання. | | | | | Шкільний інтернат | Шкільний
інтернат — див. Інтернат шкільний. | | | | | Шкільний театр | Шкільний
театр — театри, створені при навчальних закладах
Європи в епоху пізнього середньовіччя,
Ренесансу та барокко з навчальною та виховною метою. Основою репертуару Ш. т. була шкільна драма. | | | | | Школа | Школа
(лат. Scyola, — дозвілля, заняття під час дозвілля; місце навчання) — 1)
Навчально-виховний заклад
(див. Школа). 2) Система освіти, сукупність закладів для навчання. 3) Набутий досвід. 4) Напрям у науці,
літературі, мистецтві,
суспільно-політичній думці,
побудований на основі принципів, спільних поглядів, традицій тощо. 5) Посібник для навчання гри на
музичному інструменті, співів тощо.
6) Будинок школи. | | | | | Школа граматиста | Школа граматиста — приватна платна школа в Стародавній Греції (Афіни), де
вільнонароджені хлопчики з 7 років
навчалися читати, писати й рахувати. Одночасно або після 2—3-річного відвідування Ш. г. вони вступали до школи
кіфариста. | | | | | Школа (навчальний заклад) | Школа — навчально-виховний заклад для навчання, освіти і виховання дітей, молоді та дорослих. Ш. — явище історичне, завдання і зміст її змінювалися зі зміною суспільно-економічного ладу. Ш. в Україні покликана здійснювати розумове, трудове, моральне, фізичне й естетичне виховання учнів, прилучаючи підростаюче покоління до духовної культури й матеріального виробництва, озброюючи його необхідними знаннями і способами діяльності. Ш. поділяють за обсягом знань — на початкові, неповні середні, середні і вищі; за характером знань — загальноосвітні й професійні; за віком учнів — Ш. для дітей, молоді і дорослих; за тим, хто їх утримує, — на державні, приватні й муніципальні (органів місцевого самоврядування), громадські; за статтю учнів — сумісні (для учнів обох статей) і роздільні (чоловічі, жіночі); за часом перебування й характером організації учнів — на школи-інтернати (пансіонати), де учні навчаються і живуть, школи з подовженим днем, де учні тільки навчаються; за відношенням до релігії — на конфесіональні школи й світські.
Ш. виникли в країнах Стародавнього Сходу (Ассирія, Вавилон, Єгипет, Індія, Китай). На території Європи Ш. склалися в VII—VI ст. до н. є. в Греції, в VI ст. до н. є. — в Римі, пізніше — в інших країнах. У Київській Русі перші ПІ. виникли в XI ст. (дяківки). В XVI—XVII ст. в Україні та в Білорусі діяли братські школи. В XVII ст. розвинулась ідея державних шкіл. Склалася система аристократичних станових Ш. (в Англії — коледжі,в Україні—пансіони, ліцеї, інститути шляхетних дівчат). УXVIII ст. виникають реальні училища, поширюється реальна освіта, складається система середньої професійної освіти. З другої половини ХІХ ст. починають створюватися недільні школи для дорослих. Основні напрями розбудови української школи визначені законом України \"Про освіту\". | | | | | Школа вечірня (змінна) середня загально | Школа
вечірня (змінна) середня
загальноосвітня —
навчальний заклад для працюючої
молоді. Під такою назвою
існує з 1971. Особи, які закінчили 9 класів вечірніх (змінних) шкіл, одержують свідоцтво про дев'ятирічну освіту і мають право вступати до
середніх спеціальних навчальних
закладів або до X класу середньої загальноосвітньої школи; ті, хто закінчив 12
класів, одержують атестат про середню
освіту, який дає право вступати до вузів. | | | | | Школа для глухих | Школа
для глухих — в Україні навчально-виховний заклад
інтернатного типу для дітей, позбавлених
слуху і внаслідок цього — мови.
Перебувають у системі загальноосвітніх
закладів Міністерства освіти. Навчання
проводиться за спеціальними навчальними
програмами й підручниками. Строк
навчання — 13 років (підготовчий клас для
глухих, які не виховувались у дитячому
садку, і 12 основних класів). Учні здобувають знання в обсязі дев'ятирічної загальноосвітньої школи й відповідну
виробничу кваліфікацію. | | | | | Школа для сліпих | Школа
для сліпих — в Україні навчально-виховний заклад
інтернатного типу системи Міністерства освіти, де навчаються сліпі або діти з залишками зору (до 0,05). В Ш. д. с.
проводиться корекційно-педагогічна
робота, спрямована на нормалізацію
психічного й фізичного розвитку дітей,
подолання вторинних відхилень у
їхньому розвитку. Навчання
в Ш. д. с. здійснюється за програмами середньої загальноосвітньої школи. Строк навчання порівняно з масовою школою продовжено
на один рік. | | | | | Школа дорослих | Школа
дорослих — загальноосвітній навчальний заклад для
навчання дорослих без відриву від
виробництва. В Україні виникли в другій
половині ХІХ ст. (див. Недільні школи). Після
1917 було створено державну систему освіти дорослих — пункти ліквідації неписьменності, школи для
неписьменних, для малописьменних, школи-клуби, Ш. д. підвищеного типу (давали семирічну освіту й здебільшого мали
промисловий або сільськогосподарський ухил). Створювалися також селянські й робітничі університети, загальноосвітні
курси, робітничі факультети, школи селянської молоді. В 1936 Ш. д. підвищеного
типу реорганізовано на загальноосвітні
неповні середні й середні школи; з 1937
існували такі ж типи заочних шкіл. У 1943
організовано школи робітничої молоді,
1944 — школи сільської молоді, з 1958
вони дістали назву вечірніх (змінних)
середніх загальноосвітніх шкіл
робітничої і сільської молоді. Діяли також середні загальноосвітні заочні школи. З 1971 існує єдиний тип Ш. д. —
школа вечірня (змінна) середня загальноосвітня з очною і заочною (або однією з
них) формами навчання. | | | | | Школа з подовженим днем | Школа з подовженим днем, школа (група) з подовженим днем — в Україні
загальноосвітня школа (група або групи в ній), де учні перебувають протягом
усього дня (10 год.). В 50-ті роки почали створювати в школах групи з
подовженим днем. Законодавчо оформлені 1956. В 1962 почали відкриватися школи
з подовженим днем. Режим в умовах Ш. з п. д. будується на основі медично й
педагогічно зумовленого чергування навчання, праці, суспільно корисної діяльності,
самопідготовки й відпочинку школярів, занять за інтересами. | | | | | Школа кифариста | Школа кифариста —приватна платна школа в Стародавній Греції (Афіни), де хлопчиків
навчали музики, співу й заучуванню творів Гомера (грецький епос). | | | | | Школа передового досвіду | Школа передового досвіду — одна з форм передавання й поширення кращого педагогічного досвіду шляхом
безпосередньої демонстрації зразків навчальної і виховної роботи. Особливо
популярними Ш. п. д. були в Україні в 60-ті роки. В Ш. п. д. застосовувалися
різноманітні форми й методи занять із слухачами: розповідь керівника школи або
учителя-майстра про систему своєї роботи; відвідування й аналіз уроків з
окремих розділів навчальної програми; відвідування й аналіз позакласних заходів;
співбесіди з слухачами з питань дидактики й методики; виготовлення наочних
посібників тощо. | | | | | Школа хартій | Школа
хартій (Еcole Nationale des Chartes) — вищий навчальний заклад у Франції, який готував
висококваліфікованих джерелознавців, архівістів і бібліографів з вітчизняного
середньовіччя. Заснована в 1821, в Парижі. Прийом у Ш. х. дуже обмежений і проводиться
за результатами складного конкурсу. Після закінчення Ш. х. її випускники ведуть
наукову роботу або стають на
державну, часто дипломатичну службу. | | | | | Школа-інтернат | Школа-інтернат
— в Україні з 1956 загальноосвітня школа, в якій діти навчаються і
живуть. До Ш.- і. приймають дітей за бажанням батьків або осіб, що їх
заступають. Навчання проводиться за планами й програмами середньої школи. Крім
учителів, у Ш.-і. працює штат вихователів. Поряд з навчальною проводиться
клубно-гурткова, суспільно корисна й трудова, ігрова й спортивна робота. | | | | | Школа-комуна | Школа-комуна
— навчально-виховний заклад в Україні для безпритульних дітей і
підлітків, сиріт і неповнолітніх правопорушників. Створена 1918. Складалася з
загальноосвітньої школи, як правило І і II ступенів, та інтернату при ній. Іноді при Ш.-к.
були й дитячі садки. Вихованці вивчали основи наук, працювали в майстернях, на
виробництві та в сільському господарстві.
Велика увага приділялася продуктивній праці, самообслуговуванню,
розвиткові творчої ініціативи й самодіяльності. Проіснували до кінця 20-х,
окремі — до 30-х років. Відомими були комуна імені Ф. Е. Дзержинського, Ш.-к.
в Одесі та ін. | | | | | Школи грамоти | Школи
грамоти — 1) В Україні до 1917 одно- та дворічні школи елементарного
навчання. Навчання в Ш. г. обмежувалося заучуванням молитов, початками
читання, письма й лічби. Ліквідовані після 1917. 2) У 20-ті роки в Україні Ш.
г. (письменності) називали одно- та дворічні пункти й школи ліквідації
неписьменності. | | | | | Школи робітничої молоді | Школи робітничої молоді — в Україні вечірні середні загальноосвітні навчальні заклади для працюючої молоді. Створені
1943. Навчання проводилося без відриву від
виробництва. Надавали загальноосвітню підготовку в обсязі семирічної і
середньої шкіл, працювали в складі V—VII та V—X класів. У 1958 їх перейменовано на вечірні (змінні) середні школи
робітничої і сільської молоді, 1971 —на школи вечірні (змінні) середні
загальноосвітні. | | | | | Школи селянської молоді | Школи
селянської молоді —
в Україні тип сільських загальноосвітніх шкіл, створених 1923. До
цих шкіл приймали підлітків і молодь
віком від 12 до 18 років, які закінчили повний курс І ступеня навчання (4 класи). Термін навчання становив 3 роки. В навчальний план, поряд із загальноосвітніми предметами, було включено теоретичний курс сільського господарства, виробниче навчання і продуктивну працю в навчальних і селянських господарствах. З 1928, поряд з
денними трирічними, існували вечірні
дво- та однорічні Ш. с. м. В 1930 Ш. с. м. перейменовано на школи колгоспної молоді. | | | | | Школи сільської молоді | Школи
сільської молоді —
вечірні середні загальноосвітні
заклади для навчання працюючої молоді
без відриву від сільськогосподарського
виробництва. Створювалися з 1944 у
великих населених пунктах
у складі І—IV і І—VII класів, з 1956 — у складі V—X і VIII—X класів. У 1958 Ш. с. м. перейменовано
на вечірні (змінні) середні школи робітничої і сільської молоді, 1971 — на
школи вечірні (змінні) середні загальноосвітні. | | | | | Школи фабрично-заводського навчання | Школи
фабрично-заводського навчання
(ФЗН) — в Україні тип професійно-технічної школи
системи державних трудових
резервів. Створені 1940
з метою підготовки робітників масових
професій для вугільної, гірничорудної,
металургійної, нафтової промисловості
й будівництва. Строк навчання
становив 6 місяців з повним державним
забезпеченням. До шкіл ФЗН приймали
молодь 16—18 років з будь-якою
загальноосвітньою підготовкою. Головна
увага в них приділялася виробничому
навчанню. З 1949 мережа шкіл ФЗН
почала скорочуватися, якість підготовки
учнів у них перестала відповідати вимогам
виробництва. В 1959—1963 усі школи
ФЗН перетворені на професійно-технічні училища. | | | | | Школи фабрично-заводського учнівства | Школи
фабрично-заводського учнівства
(ФЗУ) — в Україні професійно-технічні навчальні
заклади до створення системи державних
трудових резервів. Як тип
навчального закладу системи
народної освіти оформилися на початку 20-х років XX ст. Діяли при підприємствах, для яких готували кваліфікованих робітників з
підлітків 14—18 років на базі початкової
освіти. Строк навчання становив 3 - 4
роки. З 1930 школи ФЗУ почали діяти на
базі семирічної школи, строк навчання
в них скоротився до 1,5—2 років
за рахунок скорочення годин на загальноосвітні предмети. З 1940 залишилися
переважно в легкій, харчовій та місцевій промисловості. В 1959—1963 їх поряд з іншими школами перетворено на
професійно-технічні училища. | | | | | Школи-клуби | Школи-клуби
— в Україні школи для молодих робітників і
підлітків. Організовані
1918. Мали за мету розвивати творчу активність та ініціативу робітничої молоді. Навчання проводилося за класно-урочною системою з широким
залученням учнів до роботи в
секціях та студіях, створюваних
на базі школи. Ш.-к. працювали за довільними навчальними планами і програмами. У 1922 Ш.-к. припинили існування. | | | | | Школи-санаторії | Школи-санаторії
— в Україні спеціальні загальноосвітні школи-інтернати для хворих і фізично ослаблених
дітей. Створюються з метою
забезпечення лікування та продовження загальноосвітньої підготовки. Зміст навчально-виховної роботи в Ш.-с. такий самий,
як і в масових загальноосвітніх
школах. Тривалість і кількість уроків у Ш.-с. порівняно з загальноосвітньою менші. Режим дня будується з
урахуванням захворювання дітей, періодичності й особливостей лікувально-оздоровчого процесу.
Див. також Лісові школи. | | | | | Школознавство | Школознавство
— галузь педагогіки, що досліджує
завдання, зміст і методи
управління шкільною справою, систему керівництва школою та організації її роботи. Зміст Ш. становлять основні принципи управління
й керівництва школою, її роль у
розвитку суспільства, діяльність
органів народної освіти по адміністративно-педагогічному та господарському керівництву школами, управлінню
навчально-виховним процесом і наданню методичної допомоги вчителям; організація обліку й звітності закладів освіти, статистика шкільної справи. Ш. розробляє
комплекс організаційно-педагогічних заходів,
спрямованих на вдосконалення управління освітою в усіх її ланках. | | | | | Шлейєрмахер (Schleiermacher) Фрідріх Дан | Шлейєрмахер
(Schleiermacher) Фрідріх Даніель Ернст (21.ХІ.1768, Вроцлав — 12.11.1834, Берлін) —німецький філософ і педагог. Ш. виступав за
рівні можливості для дітей усіх станів
навчатися в народній школі з широким
навчальним планом (читання, письмо, арифметика, природознавство, географія,
історія, гімнастика, співи та деякі інші предмети). Середня і вища школи
повинні бути доступними для всіх здібних
дітей. Ш. вважав, що навчання має будуватися на основі принципу наочності і здійснюватися при
активній і добровільній участі самих дітей. У галузі виховання Ш. виступав проти всіх покарань,
які принижують особистість дитини. | | | | | Шлях освіти (науково-методичний журнал) | "Шлях
освіти" — науково-методичний журнал, заснований у
1995 Міністерством освіти України,
Академією педагогічних наук та Асоціацією
працівників гімназій і ліцеїв України. | | | | | Шлях освіти (педагогічний журнал) | "Шлях
освіти" — педагогічний журнал, заснований 1922 в
Харкові. У 1922— 1923 виходив російською мовою під назвою "Путь просвещения", 1923—1926 — українською та російською
мовами під подвійною назвою —
"Шлях освіти" — "Путь просвещения", 1926—1931 — українською мовою. | | | | | Шмідт (Schmidt) Карл | Шмідт
(Schmidt) Карл (7.VІІ.1819 — 8.ХІ.1864) — німецький педагог. Ш. є автором капітальної праці
"Історія педагогіки,
викладеної у всесвітньо-історичному розвитку і в органічному зв'язку з культурним життям народів" (4 томи, 1860—1862). В галузі теорії
виховання Ш. дотримувався думки, що
основою педагогіки має бути антропологія. Людина є частиною природи, підкоряється її законам, а тому
для виховання людини треба вивчати
її природу. | | | | | Шпранґер (Spranger) Едуард | Шпранґер (Spranger) Едуард (27.ІV.1882 — 17.ІХ.1963) — німецький педагог, психолог і філософ. Представник теорії виховання, яка спиралася на так звану "філософію
духу". В психології і теорії виховання основна увага, за Ш., повинна звертатися на цільові установки, серед яких
він розрізняв 6
основних типів: теоретичний,
економічний, естетичний,
соціальний, політичний і релігійний. Ш. виступав за ранню професійну освіту і проти вимог однакової для
всіх дітей загальної освіти. | | | | | Штерн (Stern) Вільям | Штерн
(Stern) Вільям (29.ІV.1871, Берлін — 27.ІІІ.1938, Дарем, Північна Кароліна, СІЛА) - німецький психолог і філософ. Професор
університетів у Бреслау (з 1907) і Гамбургу
(1916—1933), де заснував Психологічний
інститут. Після фашистського
перевороту емігрував
до США. Один з перших систематично вивчав індивідуальні відмінності, застосував метод тестів, запровадив поняття коефіцієнта
інтелектуальності. Ш.
був ініціатором розробки питань юридичної
психології. | | | | | Штрюмпель (Strumpell) Людвіг | Штрюмпель (Strumpell) Людвіг (23.VІ.1812 — 19. V. 1899) — німецький філософ і педагог-гербаргіанець. З 1871 був професором Ляйпцизького
університету, досліджував проблеми
педагогічної і дитячої психології та
педагогіки. Головний недолік сучасної йому педагогіки Ш. вбачав у недостатній увазі до індивідуальних і
вікових особливостей психологічного життя дитини, до вивчення її можливостей набувати знання. Ш. вважав
необхідним вивчати структуру освітнього процесу, закони духовного розвитку дітей. | | | | | Штумпф (Stumpf) Карл | Штумпф (Stumpf) Карл (21.ІV.1848 - 25.ХІІ.1936) — німецький філософ, психолог і музикознавець. З
1894 — професор Берлінського
університету й директор Інституту
психології при ньому. Один
із засновників Асоціації по вивченню психіки дитини (1900). Більшість праць Ш. стосується дослідження сприймання музики.
Ш. опрацював власні концепції уваги, вправляння, втоми, мислительних операцій (аналізу,
порівняння), почуттів і емоцій. | | | | | Штурм (Sturm) Йоганнес | Штурм (Sturm) Йоганнес (1.Х.1507 -3.ІІІ.1589) — німецький педагог-гуманіст, організатор першої класичної гімназії (Страсбург, 1538), яка з 1566 була перетворена в академію з правом присудження ступенів бакалавра й магістра. Гімназія мала спочатку 8 класів, а згодом 10 (дев'ять основних і один підготовчий). Ме¬тою гімназії було забезпечити досконале володіння учнями латинською мовою, навчити читати й розуміти грецьких авторів і навіть писати вірші грецькою мовою. В 1621 на базі академії було організовано університет. Ш. — автор шкільних підручників з латинської граматики, риторики, діалектики, хрестоматії, а також кількох педагогічних творів.
| | | | | Штучний інтелект | Штучний
інтелект — образна назва галузі досліджень, що являє
собою сукупність різноманітних
методів, прийомів і засобів
аналізу процесів мислення з метою конструювання технічних систем, спроможних виконувати дії, які за традицією вважалися виключно
прерогативою людського мозку. Проблема
Ш. і. полягає в моделюванні процесів
розумової праці та їхній автоматизації.
Кінцевою принциповою метою досліджень з
проблем Ш. і. є розкриття таємниць
мислення, виявлення механізмів
функціонування мозку, створення
адекватних йому моделей, конструювання
автоматів. | | | | | Шульмейстер | Шульмейстер
(нім. Schulmeister) — в середні віки керівник
соборної, або кафедральної, школи;
пізніше — завідувач будь-якої школи. У XVIII і на початку XIX ст. Ш. в Німеччині називали взагалі учителя народної школи. | | | | | Шуман (Szuman) Стефан Болеслав | Шуман
(Szuman) Стефан Болеслав (2.І.1889, Торунь — 14.V. 1972, Варшава) — польський психолог і педагог. У 1928—1961 завідував кафедрою педагогічної психології
Ягеллонського університету в Кракові; створив тут центр досліджень дитячої й педагогічної психології. Досліджував психологічні
основи розвитку мови й мислення, дитячого
мистецтва й естетичного виховання,
формування світогляду, характеру,
психолого-дидактичні проблеми тощо. | | | | | Шут Микола Іванович | Шут
Микола Іванович (нар. 3.І.1942,
с. Димер Київської обл.) —
український фізик-методист,
член-кореспондент АПН України з 1994. З 1991 завідує кафедрою Українського педагогічного
університету імені М. Драгоманова. Автор
навчальних посібників з фізики для
студентів педагогічних вузів. | | | | | Юні техніки | Юні
техніки — школярі, які беруть участь у позакласній і
позашкільній роботі
по вивченню техніки й у дитячій технічній творчості. Заняття в технічних гуртках сприяють розширенню політехнічного кругозору дітей,
виробленню в них технічних умінь і
навичок, необхідних для життя, а також
розвиткові багатьох позитивних якостей
особистості. Ю. т. старшого шкільного
віку доводять практичне ознайомлення з
технікою і процесами виробництва до
оволодіння певними професіями —
одержують любительські права на водіння
автомобіля, складають екзамени на кваліфікаційні розряди робітників різних професій і спеціальностей. Для Ю. т.
створюються спеціальні програми,
видається науково-популярна
й науково-технічна література. | | | | | ЮНІСЕФ | ЮНІСЕФ
(UNICEF- United Nations Childrens Fund) — дитячий фонд ООН, — створений Генеральною
Асамблеєю ООН у 1946 з метою надання
допомоги й підтримки дітям, які
залишилися на території
Європи після Другої світової війни. Діяльність організації спрямована тільки на проблеми, пов'язані з дітьми (їх харчування,
освіта та підтримка) і поширюється на 140 країн
світу. | | | | | Юридична освіта | Юридична
освіта — система підготовки юристів вищої
кваліфікації, спеціалістів
у галузі теорії, історії і окремих галузей права, а також науково-педагогічних кадрів і юристів з середньою спеціальною
освітою. Ю. о. — одна з найстаріших
галузей освіти. Вже у Стародавньому Римі існували юридичні училища (stations scholae), призначені для підготовки правників. З
моменту створення перших університетів
Ю. о. стала обов'язковою частиною
університетської | | | | | Юридична психологія | Юридична
психологія — галузь прикладної психології, яка
вивчає психічні закономірності
особистості і її діяльності
у сфері правових відносин. | | | | | Юридичні інститути | Юридичні
інститути — вищі навчальні заклади, які
готують висококваліфікованих юристів для
роботи в державному апараті, на приватних підприємствах, фірмах, а також у
громадських організаціях і товариствах — на посадах, які потребують спеціальної юридичної освіти. В 1997
в Україні була Національна юридична академія (Харків). Вищу юридичну освіту дають також юридичні
факультети університетів: Донецького, Дніпропетровського, Запорізького, Київського Національного,
Львівського, Південноукраїнського,
Прикарпатського, Сімферопольського, Східноукраїнського, Ужгородського, Чернівецького, а також 6 інститутів внутрішніх
справ. | | | | | Юркевич Памфіл Данилович | Юркевич Памфіл Данилович (28.ІІ.1826, с. Ліплява Черкаської обл. — 16.Х. 1874, Москва) — український і російський філософ і
педагог. З 1851 викладав філософію в
Київській духовній академії,
з 1861 — професор філософії Московського університету. Автор низки праць з педагогіки, зокрема "Читань про виховання" (1865), "Курсу
загальної педагогіки з додатками" (1869). | | | | | Язичіє | "Язичіє" — штучна книжна мова, що вживалась у XIX — на початку XX ст. у Галичині, на Буковині і Закарпатті у деяких
виданнях, зокрема "москвофілів". Становила собою безсистемне
поєднання лексичних, фонетичних та граматичних елементів живої української
мови, староукраїнської, польської, російської, старослов'янської. Проти
вживання "Я." боролись І. Франко та інші представники української
прогресивної інтелігенції. | | | | | Якобсон (Jakobson) Карл Роберт | Якобсон (Jakobson) Карл Роберт (26.VІІ.1841 — 19.ІІі.1882) — естонський педагог, просвітитель і громадський діяч. Виступав за
загальнодоступність освіти для народу. Відомий як автор низки популярних азбук
і підручників, посібників для самоосвіти. | | | | | Якості знань | Якості знань — поняття "якості знань" передбачає
співвіднесення видів знань (закони, теорії, прикладні, методологічні,
оцінювальні знання) з елементами змісту освіти й тим самим з засвоєння. Я. з.
має такі характеристики: повноту — кількість програмних знань про об'єкт
вивчення; глибину — сукупність осмислених учнями зв'язків і відношень між
знаннями; систематичність — осмислення складу певної сукупності знань в їхніх
ієрархічних і послідовних зв'язках; системність — осмислення учнем місця знання
в структурі наукової теорії; оперативність — вміння користуватися знаннями в
однотипних ситуаціях; гнучкість — вміння
самостійно знаходити варіативні способи застосування знань в змінених
умовах; конкретність — вміння розкласти знання на елементи; узагальненість —
вміння виразити конкретне знання в узагальненій формі. | | | | | Янсеністські школи | Янсеністські
школи — початкові школи-інтернати, які відкривали янсеністи —
учасники релігійного соціального руху XVII ст. у Франції, що перебували в опозиції до католицької
ортодоксії й папства. Свою назву дістали від імені засновника янсенізму,
голландського богослова К. Янсенія. Програма Я. ш. була порівняно широкою й
передбачала вивчення рідної мови, французької, латинської і грецької мов,
релігії, математики, фізики, риторики тощо. Навчання будувалося на принципах
наочності, послідовності, свідомості, на визнанні самодіяльності учнів. Я. ш.
були дуже малими. | | | | | Ярмаченко Микола Дмитрович | Ярмаченко
Микола Дмитрович (нар. 6.ІХ.1928, с. Черемошна
Київської обл.) — український педагог,
академік АПН СРСР (з 1982) і академік АПН України (з 1993). В 1973—1994 — директор Науково-дослідного інституту педагогіки України, з 1993 —
президент АПН України, в 1973—1994 — Голова
Педагогічного товариства України. Досліджує проблеми теорії та історії
педагогіки, сурдопедагогіки. | | | | | Ярошинська Євгенія Іванівна | Ярошинська Євгенія Іванівна (18.Х.
1868, с. Чуньків Чернівецької обл. — 21.Х.
1904, Чернівці) — українська письменниця, педагог. Після навчання в Чернівецькому реальному училищі вчителювала
в селах на Буковині. Була активісткою жіночого руху, постійним автором
педагогічних і дитячих видань. | | | | | Ясельний центр | Ясельний центр — дошкільний заклад у Великобританії, який об'єднує
денні ясла-садок і ясельну школу. | | | | | Ясельні школи | Ясельні школи (класи) — тип дошкільного закладу у Великобританії для виховання дітей у віці 3—5 років. Відвідування
безплатне, години роботи Я. ш. збігаються з годинами роботи початкових шкіл. | | | | | Ясла дитячі | Ясла
дитячі — заклад суспільного виховання дітей з 2—3-місячного віку до 3 років.
Я. д. забезпечують необхідні умови для нормального психофізичного розвитку й
виховання дітей, для зміцнення та охорони їхнього здоров'я і одночасно розширюють
можливості участі жінок-матерів у господарській, культурній і громадській
діяльності. Я. д. з'явилися в Україні та інших країнах Європи в XIX ст. | | | | | Яценко Тамара Семенівна | Яценко Тамара Семенівна (нар. 2.V. 1944, с.
Драбівка Черкаської обл.) — український психолог, дійсний член АПН України з
1995 р. З 1974 завідує кафедрою педагогіки
і психології Черкаського педінституту. Досліджує проблеми практичної
психології. | | | |
|
|
|
|
|
|
|
Глосарій