Wednesday, 19 December 2018
Меню
Вітальна сторінка
Робоча Програма
Змістовні модулі
Тека творчих завдань
Мультимедіа галерея
Презентації
Екзаменаційний мінимум
Глосарій
Журнал
Тестовий контроль
Форма Авторизації





Забули пароль?
Ще не зареєстровані? Реєстрація
Глосарій

Починається з...
Містить в собі
Повне зпівпадання

Додати Слово

Всі | А | Б | В | Г | Ґ | Д | Е | Є | Ж | З | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Ю | Я


Всі
Сторінок: «1 2 3
Слово Означення
Савицький Омелян МихайловичСавицький Омелян Михайлович (1845, с. Грабівка Івано-Франківської обл. — 18.VІІІ.1921, м. Болехів) — український педагог. В 1871—1914 — викладав мате­матику і фізику в гімназіях Львова й Тернополя. Автор перших у Галичині підручників з математики і фізики для середніх шкіл та гімназій, написаних живою народною мовою ("Арифметика і алгебра", 1876—1877; "Учебник фізики", 1885; "Наука геометрії", 1901; "Геомет­рія", 1908 — всі видані у Львові).
 
Савченко Олександра ЯківнаСавченко Олександра Яківна (нар. 8.V. 1942, Ізмаїл) — український педагог, дійсний член АПН України. З 1992 — Головний вчений секретар АПН України, з 1995 заступник міністра освіти України. Досліджує проблеми дидактики початко­вої освіти, є автором підручників для початкової школи.
 
Саганська система шкілСаганська система шкіл —єдина система народних шкіл в Сілезії, створе­на у другій половині XVIII ст. абатом Саганського монастиря І. І. Фельбігером. Дещо пізніше С. с. ш. була прийнята в Австрійській імперії і стала відома під назвою австрійської. За цією системою в кожній общині відкривалася народна школа, яка називалася також тривіальною, в якій навчали читанню, письму, лічбі, релігії й моралі, знайомили з принципа­ми ведення господарства. В кожному ок­рузі була головна школа, навчальний план якої включав елементарні курси ла­тинської мови, географії, історії, земле­мірної справи, креслення, домоводства, сільського господарства. В провінціях створювалися так звані нормальні школи з приєднаними до них семінаріями для підготовки вчителів народних шкіл. С. с. ш. сприяла поширенню освіти се­ред народу, узаконила класно-урочну систему.
 
Сакович КасіянСакович Касіян (близько 1578, с. По-телич Львівської обл. — 1647, Краків) — український письменник, освітній діяч, філософ. В 1620—1624 — викладач і рек­тор Київської братської школи.
 
Саломон (Salomon) ОттоСаломон (Salomon) Отто (1849— 1907) — шведський педагог, автор швед­ської ("Нееської") системи трудового на­вчання та ініціатор запровадження її в загальноосвітню школу. На відміну від своїх попередників і сучасників С. вважав ручну працю засобом загального виховання, а не ремісничої підготовки. В 1872 створив у маєтку Неес першу школу трудового навчання для хлопчиків, яка згодом стала учительською семінарією для підготовки викладачів ручної праці.
 
Самоврядування дитячеСамоврядування дитяче — участь дітей в управлінні й керівництві справа­ми свого колективу. С. д. починає свою історію ще у феодальній становій школі. На початку XX ст. воно дістало широкий розвиток у школах США, Англії, Німеч­чини тощо. С. д. розвиває в учнів орга­нізаторські здібності, почуття відпові­дальності, ініціативу; С. д. одночасно є однією з головних умов розвитку само­стійності особистості. В практиці україн­ської школи усталилися різноманітні форми С. д. Конкретні форми С. д. складаються в кожній школі залежно від умов її роботи, традицій і нагромаджено­го досвіду. Форми С. д. змінюються ра­зом з розвитком дитячого колективу; форми, які склалися в одній школі, не можуть шаблонно використовуватися в іншій.
 
Самодумов Тодор МихайловСамодумов Тодор Михайлов (18.111.1878, м. Дупниця - 2.1Х.1957, Софія) — болгарський педагог і громадський діяч, академік Болгарської АН (з 1952). В 1902—1923 учителював. Редагував журна­ли "Наука и възідатание" (1923—1925), "Народда просвета" (1928—1934; 1945— 1957). З 1948 — професор Софійського університету. В 1953—1957 — директор науково-дослідного інституту педагогіки Болгарії. Основні наукові праці: "Розви­ток і виховання волі" (1908); "Праця як дидактичний принцип" (1910); "Суть процесу навчання" (1950).
 
Самойлик Ніна ВасилівнаСамойлик Ніна Василівна (8.У.1908, ЦГ Валки, тепер Харківської обл. — 28.У.1972, Харків) — український Педагог, Герой Соціалістичної Праці (1968), заслу­жений учитель України (з 1956). Педаго­гічну діяльність почала з 1927 у Харкові, працювала вчителькою початкових кла­сів, заступником директора й директором середніх шкіл, 1944—1972 — директором середньої школи № 126 м. Харкова.
 
самоставленнясамоставлення дошкільників
 
Санаторно - лісова школаСанаторно - лісова школа — ліку­вально-виховний заклад для школярів 7— 14 років з ослабленим здоров'ям. В ній здійснюється комплекс лікувальних і оз­доровчих заходів з навчанням за програ­мами загальноосвітньої школи. С.-л. ш. мають різний профіль: для дітей, хворих на туберкульоз, для дітей-ревматиків і дітей-невротиків.
 
Санітарна освіта в школіСанітарна освіта в школі — система поширення медичних і санітар­но-гігієнічних знань, а також виховання гігієнічних навичок, підвищення санітар­ної культури учнів з метою збереження і зміцнення їхнього здоров'я. В україн­ській школі усталилася система санітар­ної освіти, головними складовими якої, взаємозв'язаними між собою, є; 1) гігіє­нічне навчання й виховання, яким перед­бачено вивчення на уроках основ гігієни відповідна до навчальних програм; позакласна й позашкільна санітарна освіта; щоденне гігієнічне виховання й контроль за виконанням учнями санітарних нави­чок і вимог; 2) систематична санітарна освіта батьків; 3) гігієнічна підготовка учителів.
 
Санітарний режим у школіСанітарний режим у школі - система заходів, спрямованих на органі­зацію правильного в педагогічному й гігієнічному відношенні виховання дити­ни, попередження захворювань. С. р. встановлюється з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей.
 
Сармієнто (Sarmiento) Домінґо ФаустіноСармієнто (Sarmiento) Домінґо Фаустіно (15.ІІ.1811—11.ІХ.1888) —аргентин­ський педагог, журналіст, політичний діяч. Як міністр освіти (1860—1868) і президент Аргентини (1868—1874) С. багато зробив для розвитку народної освіти в Аргентині й Чилі. В 1836 орга­нізував першу в історії Аргентини в м. Сан-Хуан школу для дівчат, у 1842 в Чилі організував першу в Південній Аме­риці нормальну школу. За період 1860— 1874 з ініціативи і при допомозі С. в Аргентині була створена мережа держав­них початкових шкіл, відкрито ряд серед­ніх шкіл, військову й морську школу. С. є автором низки підручників для почат­кової і середньої школи, статей і книг з питань народної освіти.
 
Сафонова Серафима КарпівнаСафонова Серафима Карпівна (нар. 12.ХІІ.1922, с. Чеботовка, тепер Ростов­ської обл., Росія) — український педагог, Герой Соціалістичної Праці (1968), заслу­жений учитель України (з 1966). З 1945 — вчителька початкових класів середньої школи № 1 м. Краснодона.
 
Свідомість у навчанніСвідомість у навчанні — дидак­тичний принцип, який виражає необхід­ність такої організації навчальної праці, при якій учні розуміють мету навчання, свідомо сприймають, засвоюють і засто­совують знання. Цей принцип органічно пов'язаний з активністю, ініціативністю й самостійністю учнів. Його було запро­поновано прогресивними педагогами в XVII—XVIII ст.          Я. А. Коменським, Ж.-Ж. Руссо та Й. Г. Песталоцці в бороть­бі з догматизмом середньовічної школи. В подальшому принцип свідомості опра­цьовував К. Д. Ушинський і його послі­довники. Для досягнення С. у н. важливо систематично пропонувати в ході навчан­ня задачі й завдання, які вимагають активного мислення і самостійної роботи учнів; ставити високі й розумні вимоги до точності, чіткості, змістовності й стрункості вираження знань і послідов­ного розвитку культури усної і письмової мови школярів. Вищим проявом С. у н. є успішне застосування знань на практи­ці, вміння аналізувати явища життя на основі засвоєних теоретичних знань.
 
Світло"Світло" — педагогічний журнал для родини і школи. Виходив 1910—1914 в Києві українською мовою. У журналі висвітлювалися питання навчання та виховання дітей, друкувалися статті про українську культуру, досягнення науки тощо. На його сторінках друкувались С. Васильченко, А. Тесленко, П. Тичина. Засновником журналу був Г, Шерстюк (1882—1911; український видавець, фундатор першого українського видавництва в Києві "Український учитель").
 
Світська школаСвітська школа — школа, в якій навчання і виховання вільні від впливу церкви. Світськими вважають школи, що перебувають у віданні і під контролем світської влади, на відміну від конфесіо­нальних шкіл, які є на утриманні і під контролем церкви. В Україні всі типи державних початкових, середніх і вищих шкіл — світські.
 
СВОБОДА (Svoboda) Ян ВластімірСВОБОДА (Svoboda) Ян Властімір (1803—1844) — чеський педагог, осново­положник методики дошкільного вихо­вання й методики початкового навчання в Чехії. С. є автором ряду методичних посібників для учителів.
 
Сеґен (Seguin) ЕдуардСеґен (Seguin) Едуард (20.І.1812 — 28.Х. 1880) — французький лікар і педа­гог, один з основоположників олігофре-нопедагогіки. С. є автором однієї з пер­ших медико-педагогічних систем вихо­вання й навчання глибоко відсталих дітей, обґрунтованої даними фізіології. В цій сис­темі особливе значення надається розвит­кові органів чуття, рухових здібностей, після чого має виховуватися мислення. Завершатися виховання розумово відста­лих має вихованням волі і моральних якостей. Система С. дістала широке визнання у всьому світі й була покладена в основу інших педагогічних систем, у тому числі — педагогічної системи Монтессорі.
 
СеместрСеместр (лат, semestris— шестимісяч­ний,  sex— шість І mensis — місяць) —половина навчального року у вищих і середніх спеціальних навчальних закла­дах. У С. звичайно 16—18 навчальних тижнів. Завершується С. екзаменацій­ною сесією. Між С. встановлюються кані­кули. В навчальних закладах деяких зару­біжних країн (наприклад, у ряді навчаль­них закладів Великобританії і США) прийнято ділити навчальний рік на триместри (кожний — 10—12 тижнів).
 
Семирічна школаСемирічна школа — в Україні не­повна середня загальноосвітня школа з 7-річним строком навчання. Виникла в 1921 і існувала як єдиний тип загальноос­вітньої школи у складі двох ступенів (перший — І—IV класи, другий — VVII класи). В 1934 було встановлено три типи загальноосвітньої школи: початкова (І— IV класи), неповна середня (І—VII класи) і середня (1-Х класи). Неповна середня школа почала називатися семирічною. С. ш. давала обсяг знань, достатній для продовження навчання в середній загаль­ноосвітній школі (десятирічці), або в середній спеціальній школі (технікумах, училищах). Випускники С. ш. без екза­менів могли вступати до училищ системи державних трудових резервів. В 1958 С. ш. перетворено на восьмирічну шко­лу, а в 1990 — на дев'ятирічну.
 
Семінар навчальнийСемінар навчальний (від лат. seminarium — розсадник; переносно — школа) — один з основних видів навчаль­них практичних занять студентів вузів, учнів середньої школи, членів наукового гуртка або слухачів курсів. Полягає в самостійному вивченні учнями чи студентами за завданнями педагога окре­мих питань і тем лекційного курсу з наступним оформленням матеріалу у вигляді реферату, доповіді тощо. Розріз­няють три основні типи С: С, що спри­яють поглибленому вивченню певного систематичного курсу,  С. по вивченню окремих основних або найважливіших тем курсу і С. (спецсемінари) дослід­ницького характеру з незалежною від лекцій тематикою. Вже в грецьких гімна­зіях і римських школах практикувалися семінарські заняття, які супроводжували­ся коментарями, доповідями, диспутами й заключним словом педагога. В XVII ст. С. були введені на старших курсах уні­верситетів з метою навчання студентів працювати над першоджерелами. У XX ст. елементи семінарських занять проникають до середньої школи. В українській школі практикуються як одна з форм організації навчального процесу. С. сприяє розвиткові у студентів та учнів навичок самостійної роботи над навчаль­ним матеріалом та першоджерелами.
 
СемінаріяСемінарія (від лат. seminariumрозсадник; школа) —назва деяких середніх спеціальних навчальних закладів. У другій половині XVI ст. в ряді країн Західної Європи С. вперше почали нази­вати духовні навчальні заклади. В XVII ст. в Західній Європі було створено С. для підготовки вчителів. У Російській імперії і в Україні існували учительські семінарії, що готували вчителів початкових шкіл, а також духовні семінарії — середні духов­ні навчальні заклади для підготовки свя­щеннослужителів.
 
Семполовська (Sempolowska) СтефаніяСемполовська (Sempolowska) Стефанія (І.Х.1870, Поленіч — 31.І.1944, Варшава) — польська громадська й освітня діячка, публіцист, педагог. У пе­ріод між світовими війнами й під час гітлерівської окупації — одна з керівни­ків Спілки польських педагогів. Займала­ся публіцистикою в галузі освіти, висту­пала за демократизацію школи і за доступність освіти для всіх верств насе­лення. Заснувала й редагувала журнал для дітей.
 
Сен-Сімон (Sain - Simon) Клод-Анрі де РуСен-Сімон (Sain - Simon) Клод-Анрі де Рувруа (17.Х. 1760, Париж — 19.V.  1825, там само) — французький мислитель, один із засновників утопічного соціаліз­му. У своєму плані перебудови суспіль­ства на нових засадах відводив виняткове значення вихованню (особливо мораль­ному) і освіті. Виховання та освіта, за С.-С, повинні поширюватися в однаковій мірі на всі верстви населення. Всі повин­ні навчатися читанню, письму, лічбі, початкам малювання й музики, вмінню ко­ристуватися образотворчими мистецтвами. Система виховання та освіти в новому суспільстві повинна забезпечувати вису­вання талановитих людей незалежно від їхнього походження і сприяти розвиткові наук, мистецтв тощо. Найбільшою заслу­гою С-С. і його учнів було висунення принципу рівності освітніх можливостей для всіх людей.
 
Сензитивний вікСензитивний вік — найсприятливі­ший вік для розвитку тих чи інших психічних функцій (сприймання, мовлен­ня, пам'яті тощо), що визначають психіч­ний розвиток дитини і мають вирішальне значення для її навчання та виховання. Вперше цей термін застосував італій­ський педагог М. Монтессорі.
 
Сенсорне вихованняСенсорне виховання (від лат. sensus— відчуття) — складова частина розумового й фізичного виховання дити­ни, спрямована на розвиток діяльності її органів відчуття і сприймання. Потреба в С. в. зумовлена значенням чуттєвого пізнання в розвитку людини. Розвиток загальних інтелектуальних здібностей лю­дини значною мірою зумовлений особли­востями її С. в. в дитинстві. С. в. є сукуп­ністю педагогічних заходів, спрямованих на розвиток відчуття та сприймання емоційної сфери в дітей у процесі їхньої взаємодії з предметами навколишнього світу. Велику роль у С. в. відіграють мов­лення, словесні вказівки й позначення. С. в. є невід'ємним елементом організації педагогічного процесу.
 
СенсорнийСенсорний (від лат. sensus — відчут­тя) — чуттєвий, пов'язаний з відображен­ням дійсності за допомогою відчуттів і сприймань. Психофізіологічний механізм сенсорності виявляється в так званому сенсорному умовному рефлексі — відпо­віді на вплив умовного подразника — зміні чутливості. Як сенсорний подраз­ник можуть виступати матеріальна річ чи явище, а також слово. Враховуючи важливість сенсорного пізнання для оп­тимального орієнтування людини в при­родному й соціальному середовищі, су­спільство здійснює сенсорне виховання.
 
Тагор (Tagore) РабіндранатТагор (Tagore) Рабіндранат (Тхакур Робіндронатх; 7.V. 1861, Калькутта — 7.VІІІ.1941, там само) — індійський пись­менник, філософ, громадський діяч, педагог. Педагогічна система Т. ґрунтува­лася на народній педагогіці стародавньої Індії і використовувала прогресивні ідеї зарубіжних мислителів і педагогів. У 1901 Т. відкрив школу-інтернат, де прагнув реалізувати свої соціально-педагогічні ідеали. В 1921 організував Інститут сіль­ськогосподарських перетворень, вечірню й ремісничу школи. У своїй школі Т. прагнув поєднати розумове, фізичне, тру­дове, моральне й естетичне виховання. Т. створив для школи низку нових підруч­ників. В 1919 Т. перетворив свою школу в національний університет, який з 1951 діє як Центральний державний універси­тет Індії.
 
Такт педагогічнийТакт педагогічний, тактовність педагогічна (від лат. tactus — дотик, від­чуття, почуття) — почуття міри в засто­суванні засобів педагогічного впливу на дітей. Проявляється в умінні вчителя по­водитися належним чином, просто й пе­реконливо розмовляти з вихованцями, поважати їхню гідність, ставити розумні й педагогічно обґрунтовані вимоги. Ос­новою Т. п. є глибоке знання психології дітей, індивідуальний підхід у навчанні й вихованні. Прояв Т. п. — важлива умова формування авторитету вчителя, одне з джерел сили й ефективності його впливу на дітей.
 
Таланчук Петро МихайловичТаланчук Петро Михайлович (нар. 1.VІІ.1938, с. Гор-Косівка Київської обл.) — український учений у галузі при­ладобудування, педагог, дійсний член АПН України з 1992. В 1988—1992 — ректор Київського політехнічного інсти­туту; в 1992—1994 — міністр освіти Ук­раїни, з 1994 — професор Національного технічного університету ("Київський по­літехнічний інститут").
 
Талмуд-ТораТалмуд-Тора (від давньоєвр. талмуд — навчання, вивчення і тора — вчення, закон; п'ятикнижжя) — релігійне єврей­ське училище для сиріт і дітей бідняків. Т.-т. були засновані в XVI ст. в Римі, Амстердамі, Кракові та інших містах і перебували під контролем релігійних гро­мад і рабинів. Навчання в них було без­платним. Кошти на утримання училищ давали релігійні громади та особливі братства. В Т.-т. діти навчалися давньоєв­рейської мови, вивчали Біблію і Талмуд. Досягши 14-річного віку, найздібніші учні вступали до вищого духовного учили­ща — єшибот. У Російській імперії Т.-т. існували до 1917.
 
Театр ляльокТеатр ляльок — театральне видовище для дітей, в якому діють ляльки, що ру­хаються за допомогою акторів. Відомості про Т. л. зустрічаються в античній літе­ратурі. З давніх часів лялькові вистави відомі також на Сході (Китай, Японія, Індія, Індонезія). Великого поширення Т. л. набув в Україні та в Білорусі у XVIIIXIX ст. (вертеп). В Україні Т. л. є у всіх обласних центрах, а також у Кри­вому Розі.
 
Театр Юного ГлядачаТеатр Юного Глядача (ТЮГ) — професійний театр, що ставить п'єси для дітей та юнацтва. Виник на початку XX ст. як аматорський. В Україні пер­ший ТЮГ створено 1924 в Києві. ТЮГи працюють також у Львові, Макіївці, Хар­кові. В 1981 засновано Сумський театр для дітей та юнацтва. ТЮГи діють у тіс­ному контакті з науково-педагогічними закладами і школою.
 
Театральна освітаТеатральна освіта — професійна підготовка акторів, режисерів, художників театру, працівників постановочної части­ни; система відповідних навчальних закладів. Перші згадки про Т. о. в Європі датуються І ст. до н. є. (Рим, школа Росція), у країнах Сходу — VIII ст. н. є. (Китай). В епоху Відродження Т. о. здо­бували безпосередньо в театрах. Україн­ська школа Т. о. формувалася М. Щепкіним у театрах Харкова і Полтави. В Ук­раїні початкову Т. о. здобувають у театральних відділеннях дитячих шкіл мистецтв. Акторів драми й театру ляльок готують у Дніпропетровському театраль­ному училищі, акторів драматичного театру і кіно, режисерів, театрознавців, кінознавців — у Київському інституті театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого та Харківському інституті мис­тецтв імені І. Котляревського. Оперних співаків випускають Національна музич­на академія імені П. І. Чайковського (Київ), Вищий музичний інститут імені М. Лисенка (Львів), Одеська і Донецька консерваторії, артистів балету — Київ­ське хореографічне училище.
 
ТезаурусТезаурус  — сукупність понять з певної галузі науки, нагромаджених людиною чи колективом. Т. відображає обсяг і якість інформації, якою володіє наука про предмет свого дослідження. В системі Т. будь-якої науки, в тому числі й педаго­гіки, відбуваються постійні зміни: тво­рення нових понять, поглиблення й розширення сфери застосування науково­го лексикону. У вузькому розумінні Т. — словник, що відображає смислові зв'язки між словами певної мови, сукупність термінів, які належать до однієї чи кількох галузей знань зі встановленими між термінами зв'язками.
 
ТеїзмТеїзм — релігій­ний світогляд, в основі якого лежить ро­зуміння Бога як верховної істоти, що створила світ і втручається в його життя. На відміну від пантеїзму, який ототож­нює Бога з природою, Т. проповідує існу­вання Бога поза світом і над ним. Т. лежить в основі всіх сучасних релігій, особливо християнства, іудаїзму, ісламу.
 
Теорія відмирання школиТеорія   відмирання   школи   - течія в радянській педагогіці, яка дістала певне поширення наприкінці 20-х років Представники Т. в. ш. — керівники Ін­ституту методів шкільної роботи в Москві (М. В. Крупеніна, В. Н. Шульґін) вважа­ли, що в радянському суспільстві сфері впливу педагогіки має бути розширена, що   підростаюче   покоління   покликане брати активну участь у творчій праці народу, й виступали за навчання "на власному досвіді",  протиставляли  життєвий досвід  систематичній  науковій  освіті і школі. Вони твердили, що в комуністичному суспільстві з відмиранням держави відімре й школа, а виховання й навчання підростаючого   покоління   здійснюватимуться   в   різних   формах   позашкільної роботи. У зв'язку з цим заперечувалась необхідність    систематичного    вивчення основ   наук,    пропонувалося   відмінити шкільні програми, підручники й класно -урочну   систему,   недооцінювалася роль учителя. Т. в. ш. була засуджена комуністичною партією як антинаукова, яка веде до руйнування школи.
 
Теорія інформації Теорія інформації — загальна теорія зв'язку, яка розглядає способи оцінки кількості шкільної інформації, що передається каналами зв'язку або зберігається в пам'яті (запам'ятовуючих пристроях). Під інформацією розуміються будь-які відомості, які є об'єктом передавання, зберігання, перетворення.
 
Теорія матеріальної освіти (Г. Спенсер)Теорія матеріальної освіти(Г. Спенсер) — базується на філософії емпіризму і стверджує, що джерелом знань є безпосередній людський досвід. Тому треба учнів озброювати природничо-науковими знаннями, а в ролі критерію для відбору змісту освіти брати рівень його практичної придатності для життя й діяльності в майбутньому.           
 
Теорія пізнанняТеорія пізнання, гносеологія, епіс­темологія — вчення про природу пізнан­ня і його можливості, основні закономір­ності пізнавального процесу, про форми й методи пізнання людиною навколиш­ньої дійсності, про умови достовірності й істинності пізнання. Т. п. має величезне значення у формуванні наукового мис­лення, в розвиткові творчого підходу до розв'язання як практичних, так і теоре­тичних проблем. У школі важливо й не­обхідно добиватися того, щоб діти навчи­лися свідомо користуватися історично виробленими формами і прийомами піз­навальної діяльності, могли правильно застосовувати наукові принципи й мето­ди під час пояснення явищ природи, життя людського суспільства й духовного світу людини. Процес навчання в школі повинен формувати в учнів основи нау­кового мислення.
 
Теорія формальної освітиТеорія формальної освіти (Локк, Песталоцці, Кант, Гербарт) — базується на філософії раціоналізму. Вона ствер­джує, що джерелом знань є розум і що знання породжуються лише самим су­б'єктом пізнання, самостійністю його ро­зуму. Тому найважливіше завдання освіти полягає не в озброєнні учнів фактичними знаннями, а в розвитку їхнього розуму, тобто здатності до аналізу, синтезу, логіч­ного мислення тощо.
 
Термен (Тerman) Льюїс МедісонТермен erman) Льюїс Медісон (15.І.1877 — 21.ХІІ.1956) — американ­ський психолог і педагог, автор основно­го американського варіанта системи тестів Біне—Сімона (Термен-Станфордська шкала), призначеного для вивчення розумових здібностей дітей. У 20-х роках під керівництвом Т. проведено тривалі дослідження обдарованості. Теорія "розу­мової обдарованості" Т. істотно вплинула на організацію американської школи (створення спеціальних шкіл для обдаро­ваних дітей).
 
ТестТест (англ. test — випробування) — система прийомів для випробування та оцінювання окремих психічних рис і властивостей людини; завдання стандарт­ної форми, виконання якого повинно виявити наявність певних знань, умінь і навичок, здібностей чи інших психоло­гічних характеристик — інтересів, емоційних реакцій тощо. На відміну від інших типів наукових досліджень Т. ха­рактеризуються такими особливостями: 1) відносною простотою процедури й необхідного обладнання; 2) безпосеред­ньою фіксацією результатів; 3) можливістю використання як індивідуально, так і для цілих груп; 4) зручністю математичної обробки; 5) короткочасністю; 6) наявніс­тю встановлених стандартів (норм). Неодмінними для здійснення досліджен­ня за допомогою тестування є обо­в'язковий для всіх досліджуваних комп­лекс випробувальних завдань; наявність стандартної системи оцінювання, вико­ристання при оцінюванні спеціально розроблених кількісних норм, за які правлять середні показники виконання даного Т. представницькою добіркою під­дослідних за певною віковою, статевою або професійною категорією та ін. Тесто­ві оцінки мають відносний характер. Во­ни вказують лише на місце, яке посідає досліджуваний щодо відповідної норми. Розрізняють Т. успішності, тобто знань, умінь і навичок; Т. здібностей; Т. особистісні. Т. почали застосовувати з 1864 у Великобританії; термін "тест" запрова­див американський психолог Дж. Кеттел (1890). Значного поширення набули Т. у психотехніці. Системи Т. базуються на різних теоретичних засадах.
 
Техніка педагогічнаТехніка педагогічна — комплекс знань, умінь і навичок, необхідних педа­гогу для чіткої й ефективної організації навчальних занять, ефективного застосу­вання на практиці обраних методів педа­гогічного впливу як на окремих учнів, так і на дитячий колектив у цілому. Складові елементи Т. п. — володіння мистецтвом спілкування з дітьми, вміння керувати своєю увагою та увагою дітей; здатність за зовнішніми ознаками пове­дінки дитини визначати її душевний стан; почуття темпу в педагогічних діях тощо. Велику групу умінь і навичок Т. п. становлять прийоми виразного показу (демонстрації) учителем певних почуттів, свого суб'єктивного ставлення до тих чи інших дій дітей або проявів ними мо­ральних якостей. Важливе значення для Т. п. має оволодіння культурою мови.
 
Технічні училища Технічні училища — навчальні за­клади системи професійно-технічної ос­віти. Готують кваліфікованих робітників більш як з 600 професій для різних галу­зей народного господарства з числа ви­пускників середніх загальноосвітніх шкіл. Створені 1954. В 1959—1964 їх було реор­ганізовано в міські й сільські професій­но-технічні навчальні заклади. З 1966 Т. у. створено при великих промислових підприємствах, будівельних та інших ор­ганізаціях.
 
Технологія навчанняТехнологія навчання (з грец. — мистецтво слова, навчання) — за озна­ченням ЮНЕСКО, це в загальному розу­мінні системний метод створення, засто­сування й визначення всього процесу навчання і засвоєння знань, з урахуван­ням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти. Т. н. також часто трактують як галузь застосування системи наукових принципів до програмування процесу навчання й використання їх у навчальній практиці з орієнтацією на детальні цілі навчання, які допускають їх оцінювання. Ця галузь орієнтована в більшій мірі на учня, а не на предмет вивчення, на перевірку виробленої прак­тики (методів і техніки навчання) в ході емпіричного аналізу й широкого вико­ристання аудіовізуальних засобів у на­вчанні, визначає практику в тісному зв'язку з теорією навчання.
 
Тимківський Ілля ФедоровичТимківський Ілля Федорович (26.УІІ.1773, м. Переяслав — 27.11.1853, с. Туранівка Сумської обл.) — україн­ський і російський педагог, письменник і освітній діяч. Дядько М. О. Максимо­вича. Закінчив Київську академію (1789) і Московський університет (1797). Брав активну участь у заснуванні Харківського університету, до 1811 викладав у ньому право, історію і словесність, з 1805 — доктор права Московського і Харківсько­го університетів. З 1803 одночасно був куратором Харківського навчального ок­ругу. Виступав за демократизацію освіти й виховання. При сприянні Т. відкрито гімназії і повітові училища в Харкові, Чернігові, Катеринославі (тепер Дніпро­петровськ), Воронежі, Новгороді-Сіверському та Одесі. В 1825—1838 —директор Новгород-Сіверської гімназії. Т. вплинув на формування педагогічного й науково­го світогляду К. Д. Ушинського, який за­кінчив цю гімназію.
 
ТИМУРІВЦІТИМУРІВЦІ — школярі, учасники дитя­чого руху в СРСР по наданню допомоги ветеранам Великої Вітчизняної війни і праці, пенсіонерам похилого віку, бага­тодітним матерям. Рух виник, поширився на початку 40-х років під впливом повісті А. Гайдара "Тимур і його команда" (1940).
 
Тиріп (Туrs) МирославТиріп (Туrs) Мирослав (17.ІХ.1832, Дечін, Чехія — 8.УШ.1884) — чеський педагог. В 1862 створив у Празі першу масову фізкультурну організацію — гімнастичне товариство "Сокіл" (керував ним до кінця життя), принципи роботи якого дуже поширилися. З 1881 викладав у Празькому університеті. Займався проб­лемами фізичного та естетичного вихо­вання.
 
Тифлографіка

Тифлографіка — теорія побудови рельєфних малюнків і креслень, які використовують   для   навчання   сліпих малюванню та кресленню або з метою унаочнення навчального матеріалу з інших предметів. У школах для сліпих рельєфне малювання і креслення вико­нуються за допомогою тифлографічних приладів, які дають змогу учням одержу­вати на папері або планшеті з спеціаль­ним мастиковим покриттям зображення геометричних фігур, різних предметів, графіків, схем, діаграм тощо. Див. також Тифлотехніка.

 
ТифлопедагогікаТифлопедагогіка  — галузь дефектоло­гії, наука про особливості виховання й навчання сліпих і слабозорих дітей. Ос­новним завданням Т. є розробка системи педагогічного впливу, спрямованої на всебічний розвиток учнів з вадами зору, формування у них процесів компенсації сліпоти та корекції вторинних відхилень, зумовлених зоровою недостатністю, а також підготовка їх до суспільно корис­ної трудової діяльності. Т. досліджує пи­тання організації навчально-пізнавальної діяльності учнів на основі всебічного використання ними збережених аналіза­торів (слуху, дотику, залишкового зору); обладнання педагогічного процесу спе­ціальними наочними посібниками й тифлотехнічними приладами; психолого-педагогічні особливості дітей з вадами зору.
 
Тифлотехніка Тифлотехніка — розділ дефектології, що розробляє принципи конструювання і використання технічних засобів (прила­дів, машин тощо) для корекції й компен­сації дефектів зору; сукупність цих тех­нічних засобів. Основний принцип кон­струювання Т. полягає у компенсаторному використанні збережених аналізаторів (слуху, дотику, залишкового зору).
 
Тітченер (Тitchener) Едуард БредфордТітченер itchener) Едуард Бредфорд (11.І.1867, Чічестер, Великобританія — 3.VІІІ.1927, Ітака, США) — американ­ський психолог, представник інтроспек­тивної психології. В 1892—1927 —профе­сор Корнеллського університету, де створив великий центр експерименталь­ної психології. В 1904 заснував Товари­ство експериментальної психології. Мето­дом психології вважав самоспостережен­ня.  Належав до так званої структурної школи (завдання психології вбачав у пошукові елементарних психічних проце­сів і законів та сполученні їх у складні процеси). Досліджував відчуття, увагу мислення, розробляв прилади для психо­логічних експериментів.
 
Товариства народних університетівТовариства народних університетів — добровільні просвітницькі орга­нізації в Російській імперії. Створювали­ся з метою поширення серед населенні наукових знань шляхом читання ні різних курсах лекцій з суспільних і природничих наук, організації бібліотек, видання науково-популярної літератури До складу Т. н. у. входили професори вчителі, лікарі, інженери, адвокати, як читали лекції у створених товариствах  народних університетах. В Україні Т. н. у, діяли в Києві, Харкові, Катеринослав (тепер Дніпропетровськ) та інших місти У 1908—1909 царський уряд заборони діяльність товариств.
 
Товариство педагогів-марксистівТовариство педагогів-марксистів — добровільне товариство, створене 1929 у Москві при Комуністичній акаде­мії. Розробляло проблеми теорії і практики марксистсько-ленінської педагогіки Головою товариства була Н. К. Крупська  Припинило діяльність 1934.
 
ТолерантністьТолерантність (від лат. tolerans - терплячий) — терпимість до чужих душ і вірувань.
 
Толмен (Тоlman) Eдуард ЧейсТолмен (Тоlman) Eдуард Чейс (14.ІV.1886, Вест-Ньютон, шт. Массачусете — 19.ХІ.1959, Берклі, шт. Каліфорнія) — американський психолог, представник необіхевіоризму. На протавгу біхевіоризмові слідом за гештальтпсихо­логією відстоював цілісність і цілеспрямованість актів поведінки як таких, що включають мотив і мету, побудову й перевірку гіпотез тощо. Т. розробив так звану когнітивну теорію навчання і дослідив феномен "латентного" (прихованого научіння).
 
Толстой Лев МиколайовичТолстой Лев Миколайович (9.ІХ. Ясна Поляна — 20.ХІ.1910, ст. Астапаво) — російський письменник, який глибоко цікавився проблемами навчання і виховання. На власні кошти відкрив у 1859 в Ясній  Поляні школу для  селянських дітей, де перевірялися різні методи вихо­вання у процесі навчання, ідеї його концепції вільного виховання. Основною думкою цієї концепції було переконання, що від народження в дітей немає нега­тивних якостей і рис, вони виникають під впливом зовнішнього середовища й неправильного виховання. За Т., розви­ток дітей — процес самовільного роз­криття їхніх якостей при обережній допо­мозі вчителя, який не має права "приму­сово" впливати на формування поглядів своїх вихованців. Видавав педагогічний журнал "Ясна Поляна", в якому опублі­кував найважливіші свої педагогічні тво­ри. Т. створив підручники: "Азбуку", "Нову Азбуку", "Курс арифметики" і "Книгу для читання".
 
Томашевський (Тоmaszewski) ТадеушТомашевський (Тоmaszewski) Тадеуш (нар. 12.VІІ.1910, Львів) — поль­ський психолог. З 1949 професор Вар­шавського університету, 1950—1959 орга­нізував у Варшаві Інститут педагогіки і був його першим директором; 1964—1970 — очолював Польське психологічне това­риство; 1968—1979 —директор Інституту психології у Варшаві; 1972—1979 очолю­вав Комітет психологічних наук Поль­ської АН. Досліджує проблеми загальної психології, зокрема мислення і психоло­гію праці.
 
Топологічна психологіяТопологічна психологія — на­прям у психології, започаткований у 30-х роках XX ст. німецьким психологом К. Левіном. Намагаючись математично, графічно передати свою концепцію "ди­намічного поля", за якою особистість і середовище створюють єдиний мотивацій­но-силовий комплекс, К. Левін вдався до принципів топології та векторного аналі­зу. Це була перша спроба запровадити математичні моделі в психологію.
 
Торндайк (Тhorndike) Едуард ЛіТорндайк horndike) Едуард Лі (31.VIII. 1874, Вільямсберґ, шт. Массачусетс — 9.VІІі.1949, Монгроз, Нью-Йорк) -американський психолог, член Націо­нальної АН США, з 1904 —- професор Колумбійського університету. Досліджу­вав, головним чином, проблеми порів­няльної психології і навчання. Т. ради­кально змінив орієнтацію психології, вивчаючи взаємодію організму і середо­вища; один з попередників біхевіоризму. Праці Т., особливо "Педагогічна психо­логія" (1903) значно вплинули на розви­ток теорії і психології навчання, в тому числі програмованого навчання.
 
ТРАПП (Тrаpp) Ернст ХрістіанТРАПП rаpp) Ернст Хрістіан (8.ХІ.1745 — 18.ІV.1818) — німецький педагог-філантропініст. Т. ряд років був керівником і викладачем середніх шкіл; потім професором педагогіки в універси­теті в Галлі. Т. є одним з найвизначніших теоретиків філантропінізму. Він послідов­но виступав за незалежність школи як від церкви, так і від держави; був принци­повим противником традиційної класич­ної гімназії, вважав, що в школах основ­ну увагу треба звертати не на вивчення давніх мов, а на озброєння учнів корис­ними в житті знаннями. У своїй основній праці "Досвід педагогіки" (1780) Т. нама­гався обґрунтувати теорію й методику виховання за допомогою даних психоло­гії і фізіології.
 
Трентовський (Тrentowski) Броніслав ФердТрентовський rentowski) Броніслав Фердінанд (21.І.1808, м. Ополе — 16.VІ.1869, м. Фрайбург) — польський педагог і філософ, публіцист. Важливе значення відводив освіті й вихованню польського народу в його боротьбі за свою незалежність. Виховання, за Т., по­винно робити людину справжнім госпо­дарем власної долі.
 
ТРЕТЯК Олег ВасильовичТРЕТЯК Олег Васильович (нар. 3.І.1942, с. Дар'ївка Херсонської обл.) — україн­ський учений у галузі радіофізики та електроніки, педагог, член-кореспондент АПН України з 1995. З 1990 завідував кафедрою, з 1992 — проректор з навчаль­ної роботи Київського Національного університету імені Шевченка. Досліджує проблеми напівпровідникової електроні­ки і організації ступеневої вищої освіти.
 
ТривіумТривіум (лат. trivium, букв. — пере­хрестя трьох шляхів, від tres — три і via шлях) — три гуманітарні науки: грама­тика, риторика й діалектика, що стано­вили в середні віки перший і головний цикл "семи вільних мистецтв" і вивчали­ся на артистичних (загальноосвітніх підготовчих) факультетах університетів, у єзуїтських колегіумах тощо.
 
ТРОТЦЕНДОРФТРОТЦЕНДОРФ rozendorf), справжнє прізвище Фрідланд (Fridland) Валентин (14.ІІ.1490—26.ІV.1556) — німецький педагог-гуманіст, учень і послідовник Меланхтона. Очолюючи латинську школу, вперше запровадив шкільне самовряду­вання.
 
Трофимов Юрій Леонідович Трофимов Юрій Леонідович (нар, 22.VІІІ.1944, м. Київ) — український психолог, член-кореспондент АПН Ук­раїни з 1994. З 1981 завідує кафедрою за­гальної та інженерної психології Київ­ського Національного університету імені Т. Шевченка. Досліджує проблеми інже­нерної психології, психології праці та економіки.
 
Трудова школаТрудова школа — реформаторська течія в педагогіці, представники якої ви­ступали за створення навчальних закла­дів, в яких би навчання, моральне, есте­тичне й фізичне виховання поєднувалися з виробленням у дітей трудових умінь, підготовкою їх до трудової діяльності. Виникла в період розвитку капіталізму на противагу існуючій схоластичній системі навчання. Ідея Т. ш. належить представ­никам раннього утопічного соціалізму Т. Мору, Т. Кампанеллі; думку про трудо­ву підготовку дітей висунув Я. А. Коменський; Й. Г. Песталоцці зробив першу спробу поєднання розумової освіти дітей з виробленням у них ремісничих навичок і забезпеченням фізичного розвитку. Де­які ідеї Т. ш., що виявились у комплек-сній системі й методі проектів (Г. Кершенштейнер, Дж. Дьюї), було засто­совано в Німеччині, США та інших краї­нах. Розробці ідей Т. ш. багато уваги приділяв К. Д. Ушинський.
 
Трудове вихованняТрудове виховання система виховних впливів, яка передбачає залу­чення дітей і юнацтва з метою їх загаль­ного розвитку до трудової діяльності. Т. в. притаманне всім історичним форма­ціям і є найстарішою формою виховання. Його конкретний характер і місце в системі виховання визначаються конк­ретними історичними умовами. В сучас­ній українській школі. Т. в. здійснюється багатьма шляхами: у процесі вивчення загальноосвітніх предметів гуманітарного і природничо-математичного циклів, на уроках трудового навчання, у процесі са­мообслуговування, у позакласній і поза­шкільній роботі, в родині.
 
Трудове навчанняТрудове навчання — 1) Важлива складова виховання дітей, підготовки їх до життя, самостійної продуктивної праці. В психолого-педагогічному аспекті виділяються вікові та індивідуальні мож­ливості в оволодінні певними трудовими навичками і вміннями, можливості в роз­витку творчого мислення, творчого став­лення до виконання різноманітних тру­дових завдань. Основна мета Т. н. — виробити в учнів психологічну готовність до праці. 2) Навчальний предмет загаль­ноосвітніх і спеціальних шкіл, який виступає однією з найважливіших скла­дових частин системи політехнічної осві­ти і трудового виховання учнів. Зміст, форми й методи Т. н. спрямовані на ознайомлення учнів з науковими основа­ми техніки, технології, організації та еко­номіки виробництва. Завданням Т. н. є забезпечення учнів системою знань, умінь і навичок, розвиток технічної твор­чості і сільськогосподарського дослідниц­тва, формування культури школярів.
 
Трудовий семестрТрудовий семестр — складова частина навчально-виховного процесу підготовки спеціалістів у вищій школі та середніх спеціальних навчальних закла­дах. Запроваджено 1958. Однією з форм комплексного виховання молоді стали студентські загони.
 
Тулуб Олександр ДаниловичТулуб Олександр Данилович (1824, Полтавщина — 1872) — громадський діяч, історик, педагог. В 40—70-х роках працював учителем у різних містах Украї­ни. Опублікував працю з історії Черкас, Златополя.
 
Тхоржевський Дмитро Олександро­вичТхоржевський Дмитро Олександро­вич (нар. 18.VІ.1930, м. Київ) —україн­ський педагог, дійсний член АПН Украї­ни з 1994. З 1977 завідує кафедрою трудо­вого навчання і креслення Українського державного педагогічного університету імені М. Драгоманова. Досліджує пробле­ми трудового навчання і професійної підготовки учнів.
 
Тьютор Тьютор (англ. tutor, від лат. tueorспостерігаю, піклуюсь) – педагог - наставник  в англійських "паблік скулз", старших класах граматичних шкіл і педа­гогічних коледжів. Т. призначаються з досвідчених викладачів цих шкіл; у навчальний час вони викладають предмет за своєю спеціальністю, після уроків — ведуть виховну роботу з 5—10 чи 15 учнями. Під їхнім керівництвом учні самостійно працюють над певними тема­ми з предмета, який вивчається кожним учнем у школі. Особливо широко так звана тьюторіальна система застосовуєть­ся в англійських педагогічних коледжах, а також в Оксфордському і Кембрид­жському університетах, де вона виникла ще в XIV ст. Тьюторіальна система практикується також і в деяких амери­канських університетах, наприклад у Прінстонському, Гарвардському та іноді в коледжах.
 
Удовиченко Петро ПлатоновичУдовиченко Петро Платонович (17.ІІ.1914, с. Заможне Полтавської обл. — 29.V. 1992, Київ) — український історик, педагог, академік АПН СРСР з 1967. В 1967—1971 — міністр освіти України.
 
Узнадзе Дмитро МиколайовичУзнадзе Дмитро Миколайович (1.1.1887, с. Сакара, Грузія — 12.Х.1950, Тбілісі) — грузинський психолог і філо­соф, академік АН Грузії (з 1941). Закін­чив Ляйпцизький (1909) і Харківський (1913) університети. В 1915 створив першу в Грузії жіночу середню школу з викладанням грузинською мовою. Один із засновників Тбіліського університету (1918), де з його ініціативи організовано відділення психології, кафедру психології й лабораторію експериментальної психо­логії. З часу заснування (1941) Інституту психології АН Грузії був його директо­ром. У. досліджував проблеми психології мислення, мовлення, сприймання, діяль­ності тощо. Він є автором оригінальної теорії установки в психології, перших підручників     і    систематичних    курсів грузинською мовою з різних галузей психологічної науки.
 
Українська бесіда"Українська бесіда" — українські культурно-освітні товариства в Західній Україні.
 
Українська мова і література в школі"Українська мова і література в школі" — щомісячний науково-мето­дичний журнал, орган Міністерства осві­ти України. Виходить у Києві. Створено його 1963 шляхом об'єднання журналів "Українська мова в школі" (1951—1962) і "Література в школі" (1951—1962). Призначається для вчителів і викладачів української мови й літератури загаль­ноосвітніх шкіл, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів. Завдання журналу — подавати допомогу в підне­сенні науково-теоретичного й методич­ного рівня навчальної і виховної роботи з української мови та літератури.
 
Українська школа"Українська школа" — українське педагогічне товариство на Буковині. До 1908 мало назву "Руська школа". У 20-х роках припинило діяльність.
 
Українське педагогічне това­риство"Українське педагогічне това­риство" — громадська організація, що діяла в Галичині й Західній Волині з 1912 по 1926. Див.  "Рідна школа".
 
Український вільний університетУкраїнський вільний університет — перша українська вища школа за кордоном. Заснований у Відні 3 січня 1921. Мав два факультети: філософічний з двома відділами (історико-філологічним і природничо-математичним) та прав­ничий. Першим ректором був О. Колесса. 23 жовтня 1921 університет було пере­ведено до Праги.
 
Український вісник рефлексо­логії та екс"Український вісник рефлексо­логії та експериментальної педагогіки" — журнал з питань педаго­гіки й психології. Виходив 1925—1932 у Харкові. З 1927 називався "Український вісник експериментальної педагогіки і рефлексології", з 1931 — "За Марксо-Ленінську педагогіку". 
 
Уніатські школиУніатські школи — школи, що за­сновувалися католицькою церквою з метою поширення католицької релігії серед населення України, Білорусі й Литви. Почали утворюватися з 90-х років XVI ст. Після прийняття Брестської унії 1596 на уніатські було перетворено православні школи у Володимирі-Волинському, Бресті та інших містах. З пер­шої чверті XVII ст. уніатською шкільною освітою стали керувати василіани (див. Василіанські школи). За організацією, навчальними програмами та методами навчання й виховання У. ш. були схожі на єзуїтські школи. На західноукраїн­ських землях У. ш. існували до 1939.
 
УніверситетУніверситет ( від лат. universitas — сукупність) — багатопрофільний вищий навчальний заклад, де готують висококваліфіковані кадри з широкого кола спеціальностей у галузі природничих, суспільних і гуманітарних наук. Типова структура У. в Україні передбачає в ньому факультети: історич­ний, філологічний, філософський, еконо­мічний, юридичний, журналістики, фі­зичний, механіко-математичний, хіміч­ний, біологічний, геологічний, географіч­ний. Строк навчання в У. — 5—5,5 років. В У. створено розгалужену систему нау­ково-дослідних інститутів, проблемних та галузевих лабораторій, наукових шкіл і семінарів, обчислювальних центрів, нау­кових студентських товариств. Після 1992 в Україні почалося масове перетворення навчальних інститутів в У.: економічні, лінгвістичні, медичні, лісотехнічні, педагогічні тощо. У. називають також на­вчальні установи, створені на громад­ських засадах, що мають на меті поши­рення наукових знань, — народні універ­ситети, університети культури, універси­тети технічного прогресу тощо.
 
Університети культуриУніверситети культури — одна з форм культурно-освітньої роботи в Україні серед трудящих з метою ідейно-політичного і естетичного виховання їх, а також підвищення виробничої та громадської активності, розширення політичного й культурного кругозору. Перші У. к. почали створюватися 1958 при культурно-освітніх установах проф­спілок, при палацах і будинках культури заводів, фабрик, у системі Міністерства культури, а також безпосередньо на під­приємствах, у навчальних закладах. За тематичним спрямуванням є такі види У. к.: університети літератури і мистец­тва, науки і техніки, економічних знань, університети технічного прогресу, сільськогосподарських знань, здоров'я, педагогічних і правових знань. Строк навчання в У. к. — 2—3 роки залежно від профілю, навчального плану, складу слухачів, їхніх інтересів.
 
Університети технічного прог­ресуУніверситети технічного прог­ресу — в Україні одна з форм підви­щення культурно-технічного рівня робіт­ників та інженерно-технічних працівни­ків. Почали створюватися 1959. Основне завдання У. т. п. — ознайомлення слуха­чів з найновішими досягненнями науки і техніки, технології, прогресивними методами праці, питаннями економного використання паливно-енергетичних і матеріальних ресурсів, а також розгляд цільових комплексних науково-технічних програм різних галузей промисловості. Строк навчання — 2 роки. Робота У. т. п. будується на громадських засадах.
 
УтраквізмУтраквізм (від лат. utrasgue — на тому чи іншому боці) — система побудови на­вчального плану та організації шкільного навчання, при якій забезпечується ґрун­товна підготовка з двох різних циклів на­вчальних предметів (наприклад, гумані­тарні і природничо-математичні), що дає рівні можливості продовжувати освіту на будь-якому з відповідних факультетів ви­щої школи. Така система була опрацьо­вана на початку XIX ст. під час керів­ництва прусським відомством народної освіти В. Гумбольдта. В основі її лежала ідея різносторонньої загальної освіти. Новий навчальний план вигідно відріз­нявся від попередніх, де математика була другорядним предметом, не приділялася належна увага рідній мові й зовсім не ви­вчалося природознавство. Забезпечуючи в дусі класицизму вирішення завдань гума­нітарної освіти, він відповідав вимогам суспільства поліпшити вивчення матема­тики, фізики та нових мов.
 
УчительУчитель в широкому суспільному значенні — мислитель, громадський діяч, який формує погляди й переконання людей, допомагає їм знайти свій шлях у житті. Учителем часто називають людину, чия мудрість і життєвий досвід залишили глибокий слід у розвитку окремої особис­тості та її долі. В педагогічному, більш вузькому й безпосередньому, значенні учитель — це спеціаліст, який проводить навчальну й виховну роботу з учнями в загальноосвітніх школах різних типів. Учитель — одна з найстаріших професій. В Єгипті, Вавилоні та інших державах стародавнього Сходу учителями були жерці. У Стародавній Греції учителями ставали вільнонаймані громадяни. В Рим­ській імперії  У. був державним чиновни­ком, який призначався від імені імпера­тора. В середні віки обов'язки У. вико­нували священики, монахи, пізніше в містах — наймані особи. Діяльність су­часного У. включає навчання й вихован­ня учнів у школі, класне керівництво, проведення позакласної роботи, зв'язок з батьками і пропаганду педагогічних знань. Підготовка У. в Україні здійсню­ється в університетах, педагогічних інсти­тутах і педагогічних училищах.
 
Учитель (журнал)"Учитель" — журнал для вчителів Галичини, орган "Українського педаго­гічного товариства" (див. "Рідна школа*). Виходив 1889—1914 у Львові. Вміщував статті з педагогіки, психології, а також науково-популярні нариси з різних галу­зей знань. "У", також систематично ін­формував про розвиток шкільної справи в Україні, в Росії, в Західній Європі.
 
Учительські інститути Учительські інститути — навчаль­ні заклади для підготовки вчителів серед­ніх класів загальноосвітніх шкіл, що дають незакінчену вищу педагогічну осві­ту. В Російській імперії почали створю­ватися в XIX ст. і готували вчителів для повітових училищ, парафіяльних шкіл і училищ, а з 1912 —для вищих початко­вих училищ і міських училищ. В 1934 у зв'язку з переходом до загального семи­річного навчання організовано дворічні У. і., які готували учителів VVII класів. Створювалися головним чином при педа­гогічних інститутах. У 50-х роках у зв'яз­ку з розвитком середньої освіти мережу У.  і. значно скорочено, а згодом частину їх реорганізовано в педагогічні інститути, на базі інших створено педагогічні учи­лища.
 
Учительські семінарії Учительські семінарії — педаго­гічні навчальні заклади для підготовки вчителів початкових шкіл. Перші на­вчальні заклади такого типу виникли в Німеччині в XIX ст. В Україні поширен­ня набули з 60-х років XIX ст. Перші У. с. були відкриті в Коростишеві та Острозі Волинської губернії, у Вовчанську Хар­ківської губернії та ін. В основу діяль­ності У. с. покладено "Проект учитель­ської семінарії, створений К. Д. Ушинським. До У. с. приймали осіб, які закінчили двокласні початкові училища. Навчання тривало 3—4 роки. Після 1917 У. с. були перетворені в трирічні педаго­гічні курси, потім в педагогічні техніку­ми, а останні — в педагогічні училища.
 
УчінняУчіння — цілеспрямований процес за­своєння учнями знань, оволодіння умін­нями й навичками. В широкому розумінні — оволодіння різноманітним суспіль­ним досвідом в його узагальненому вигляді. В шкільних умовах — одна з складових процесу навчання, яка охоп­лює діяльність учнів і керується учите­лем. Головними функціями У. є пізна­вальна, розвиваюча і виховна. Компонен­тами У. виступають мета, мотиви, зміст, засоби роботи, результати. У. проводить­ся за такими етапами: мотивація, усві­домлення мети і завдань (уроку, домаш­нього завдання, самостійної роботи); сприймання нового матеріалу з різних джерел; осмислення, логічна обробка ін­формації; узагальнення й систематизація; закріплення знань, умінь і навичок; за­стосування їх у різних умовах; самокон­троль і корекція одержаних результатів. Етапи учіння динамічні, залежно від го­ловних дидактичних цілей навчання вони можуть поєднуватися, скорочуватися то­що. У. і його результати багато в чому залежать від майстерності вчителя, від активності учня, його здатності і вміння правильно сприйняти й засвоїти те, чого навчають.
 
УчнівствоУчнівство — в Україні одна з форм безплатного професійного навчання з ме­тою підготовки кваліфікованих робітни­чих кадрів безпосередньо на виробництві. На підприємствах передбачене для моло­ді, яка поступає на роботу після закін­чення загальноосвітньої школи, а також для осіб, які змінюють професію або здо­бувають суміжні професії. У. здійснюєть­ся також у процесі навчання в навчаль­но-курсових комбінатах, навчальних пунк­тах, на курсах, створених на підприєм­ствах (з відривом або без відриву від ви­робництва). Теоретичне і виробниче на­вчання на підприємстві проводиться в межах робочого часу.
 
Учнівське шкільне самовряду­ванняУчнівське шкільне самовряду­вання — форма участі школярів в уп­равлінні навчально-виховною діяльністю школи; засіб реалізації принципу демо­кратизації школи. Вищий орган У. ш. с. — загальні збори (конференція) учнів шко­ли. Поточну роботу організовують учнів­ський комітет і його комісії з усіх напря­мів навчально-виховної роботи. В класах функціонують класні збори. Класні учкоми створюють та організовують діяль­ність   тимчасових   груп   активістів   для підготовки і проведення різноманітних навчально-виховних заходів.
 
Ушинський Костянтин Дмитрович Ушинський Костянтин Дмитрович [2.ІІІ.1823 (за іншими даними, 1824), Тула — 2 (за іншими даними, 3). І.1871, Одеса, похований у Києві] — російський педагог, основоположник наукової педа­гогіки й народної школи в Росії. В педа­гогічній системі У. важливе місце посідає вчення про мету виховання, що визнача­лася ним як підготовка людини до життя і праці, як формування в людини почуття обов'язку перед народом. У. обстоював думку, що кожний народ має право мати школу рідною мовою. Створив цілісну дидактичну систему. Визначив основні шляхи й засоби розвиваючого навчання, був поборником класно-урочної системи навчання, врахування вікових і психоло­гічних особливостей дітей. Надавав важ­ливого значення праці в психічному й фізичному розвиткові людини, вказував на керівну роль школи й особи вчителя у вихованні дітей. Склав підручники для початкового навчання "Дитячий світ і Хрестоматія" (1861) та "Рідне слово" (1864).
 
УяваУява — психічний процес, що полягає у створенні людиною нових образів, ду­мок на основі її попереднього досвіду. У. тісно пов'язана з абстрагуючою діяльніс­тю мислення. У. класифікують за ступе­нем умисності (довільна й мимовільна), активності (відтворююча й творча), уза­гальненості образів (абстрактна й кон­кретна) та за змістом і видами професій­ної діяльності. Особливим видом У. є мрія, що полягає у створенні образів ба­жаного майбутнього. Розвиток У. — не­обхідний фактор підготовки підростаючо­го покоління до творчої діяльності.
 
ФакультетФакультет — навчально-науковий і адміністративний підрозділ вузу, що здійснює підготовку студентів та аспірантів з однієї або кількох спорідне­них спеціальностей, підвищення кваліфі­кації спеціалістів відповідної галузі на­родного господарства й культури, а також керівництво науково-дослідною й на­вчально-виховною діяльністю кафедр, які він об'єднує. На чолі Ф. стоїть декан, ор­ганом колективного керівництва Ф. є вчена рада. В сучасній вищій школі дея­ких країн Ф. називаються департамента­ми, інститутами, коледжами.
 
Фальковський Іван ЯкимовичФальковський Іван Якимович (11.VI. 1762, с. Білоцерківці Полтавської обл. — 12. V. 1823, Київ) — український вчений-просвітитель. Закінчив 1784 Ки­ївську академію. З 1784 по 1804 викладав у ній математику, астрономію, філософію (1793—1795), архітектуру, поезію, німець­ку мову та теологію (1803—1804 —ректор).
 
ФараФара (або аналогія) — перший нижчий клас у середньовічних школах і духовних академіях. У XVII ст. термін "фіра" з'явився в Києво-Могилянській академії, яка мала у своєму складі 4 нижчі класи: фари (або аналогії), інфими, граматики, синтаксими; 2 середні класи: поетики й риторики; 2 вищі класи: філософський і богословський. У Ф. навчали читанню й письму латинською, слов'янською і гре­цькою мовами.
 
Фармацевтичні інститутиФармацевтичні інститути — ви­щі навчальні заклади, які готують спеціа­лістів вищої кваліфікації для роботи в аптечних установах — провізори. В 1992 в Україні був один Ф. і. — Харківський, заснований у 1921. В 1992 реорганізова­ний в Українську фармацевтичну акаде­мію.
 
Федоров ІванФедоров Іван, Іван Федорович Москвитин (рік народження невідомий — 15.ХІІ.1583, Львів) — засновник книго­друкування в Україні й Росії, просвіти­тель. В 1574 у Львові надрукував "Азбу­ку" — перший у східних слов'ян друко­ваний підручник. У новому виданні "Азбуки" (1578), призначеному для учнів острозької школи, помістив паралельні греко-слов'янські тексти. Азбуки Ф. відіграли велику роль в історії вітчизняної педагогіки. Систематизована ним практи­ка початкового навчання грамоті вияви­лася досить стійкою і застосовувалася протягом 120—150 років.
 
Фелленберґ Філіпп ЕмануельФелленберґ  Філіпп Емануель (15.VІ.1771, Берн — 21.ХІ.1844, Хофвіль) — швейцарський педагог і агро­ном, прихильник поєднання дитячої про­дуктивної праці з навчанням і вихован­ням. У своєму маєтку Хофвілі поблизу Берна відкрив виховний заклад; реальну школу; "науково-виховний заклад", де вивчали всі предмети навчального плану гімназії, а також предмети реального циклу; семінарію для підготовки вчителів народних шкіл. Для підготовки фахівців у галузі сільського господарства в Хофвілі було відкрито "землеробний інститут". Навчальні заклади Ф. користувалися ве­ликою популярністю в Європі та Америці й відіграли важливу роль у розвиткові сіль­ськогосподарської освіти у Швейцарії.
 
Ферр'єр (Ferriere) АдольфФерр'єр (Ferriere) Адольф (30.VІІІ 1879, Женева —16.VI. 1960, там само) — швейцарський педагог, один з лідерів так званого нового виховання. З 1900 працю­вав у різних школах; в 1912—1922 — про­фесор Інституту Ж.-Ж. Руссо в Женеві; в 1922—1925 брав участь у створенні та організації діяльності Міжнародного бю­ро освіти в Женеві, а потім Міжнародної школи, в якій перевірялися нові методи навчання й виховання. З 1934 в Лозанні займався запровадженням ідей нового виховання в шкільну практику. Був од­ним із засновників у 1921 Міжнародної ліги нового виховання.
 
Феррер Гуардія Феррер Гуардія (Ferrer Guardia) Франсіско (10.І.1859, Алелья, поблизу Барселони — 13.Х. 1909, Барселона) — іспанський просвітитель і педагог. У 1901 відкрив у Барселоні світську школу, яка стала просвітительським антиклерикаль­ним центром. За її зразком в інших міс­цях країни було відкрито ряд подібних закладів.
 
Феррі (Ferry) Жюль-КаміллФеррі (Ferry) Жюль-Камілл (1832— 1893) — французький міністр освіти пе­ріоду Другої імперії, автор відомих зако­нів 1881 і 1882, якими запроваджено за­гальність і безплатність початкової освіти, світськість початкової школи. При ньому здійснено низку істотних перетворень: університетська автономія, нові навчальні плани середньої школи, які дещо посла­били однобічний класицизм в освіті, створення світських жіночих середніх навчальних закладів, заснування держав­них початкових і середніх професійно-технічних навчальних закладів тощо.
 
ФерулаФерула (від лат. ferula — лоза, різка) — лінійка, якою в середньовічній школі били по долонях учнів, які провинилися.
 
Фізична культураФізична культура — частина культу­ри суспільства, що включає систему фі­зичного виховання та сукупність спе­ціальних наукових знань і матеріальних засобів, необхідних для розвитку фізич­них здібностей людини, зміцнення її здоров'я. Ф. к. органічно включає в себе громадську, особисту гігієну, гігієну праці й побуту, широко використовує сили природи, виховує правильний режим праці й відпочинку. Виховання Ф. к. починається з раннього дитячого віку. В родині, дитячих яслах і садках дітям прищеплюються гігієнічні навички, вони залучаються до активної участі в рухли­вих іграх. Особливо великого значення Ф. к. надається в школах, де керівництво заняттями здійснюють кваліфіковані пе­дагоги з фізичного виховання.
 
Фізичне вихованняФізичне виховання — складова частина загального виховання; соціально-педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров'я й загартування орга­нізму, гармонійний розвиток форм, функ­цій і фізичних можливостей людини, фор­мування життєво важливих рухових нави­чок та умінь. Ф. в. здійснюється в єдності з розумовим, моральним, трудовим і ес­тетичним вихованням. Обов'язкові занят­тя фізичними вправами за державними програмами проводяться в дошкільних закладах, загальноосвітніх школах, у всіх типах спеціальних навчальних закладів, в армії тощо.
 
ФілантропінізмФілантропінізм, філантропізм прогресивна педагогічна течія в Німеччи­ні, яка виникла наприкінці XVIII ст. під значним впливом ідей французького Про­світительства і насамперед Ж.-Ж. Руссо. Представники Ф. (Й. Б. Базедов, X. Г. Зальцман, Е. X. Трапп, Б. Ґ. Бланше, І. Г. Кампе, І. X. Ґутс Мутс та ін.) ставили своїм завданням докорінну зміну існуючої в той час системи навчання і виховання. Філантропіністи виступали проти форма­лізму в навчанні й вихованні, за набли­ження навчання до потреб реального життя. В закритого типу платних філантропінах — "школах людинолюбства та добрих звичаїв" (перший створено Й. Б. Базедовим в Дессау в 1774) педагоги-філантропіністи проводили навчан­ня з урахуванням інтересів і нахилів ді­тей, фізичне й трудове виховання, вдос­коналювали  методику  викладання,   приділяли велику увагу релігійному вихован­ню. В школах зберігався становий поділ учнів. Ф. залишив слід в історії педаго­гіки і школи. Педагоги-філантропіністи сприяли вдосконаленню методів навчан­ня з урахуванням вікових і індивідуаль­них особливостей дітей. Вони були осно­воположниками шкільної гімнастики (Ґутс Муте), трудового навчання (Блан­ше), дитячої літератури (Кампе), педаго­гічної освіти (Трапп). Ідеї і досвід філантропіністів були певною мірою викорис­тані наприкінці XIX ст. прихильниками нового   виховання.
 
Філіпчук Георгій ГеоргійовичФіліпчук Георгій Георгійович (нар. 19.ХІІ.1950, с. Киселів Чернівецької обл.) — доктор педагогічних наук, про­фесор, член-кореспондент АПН України з 1997, депутат Верховної Ради України. З 1996 — голова Чернівецької облдержад­міністрації. Досліджує проблеми онов­лення змісту національної педагогічної і загальної освіти на основі української етнокультури.
 
ФілогенезФілогенез, філогенія - історичний розвиток як окремих видів і систематичних груп організмів, так і ор­ганічного світу загалом. У психології Ф. означає зміни психіки людини, які відбу­лися в ході її біологічної еволюції під впливом умов життя.
 
Фіхте (Fichte) Йоганн ҐотлібФіхте (Fichte) Йоганн Ґотліб (19.V. 1762, м. Рамменау — 29.І.1814, Берлін) — німецький філософ, громадський діяч; багато займався теоретичною і практич­ною діяльністю в галузі педагогіки. На формування його педагогічних поглядів дуже вплинули ідеї Й. Г. Песталоцці. Ф. опрацював план національного вихован­ня, яке повинна здійснювати держава. Ф. вимагав рівної для всіх початкової освіти й вільного доступу обдарованих дітей усіх станів до шкіл вищих ступенів. Мету виховання вбачав у підготовці вольової, моральної особистості, яка б розглядала себе як частину цілого — нації. Навчання, за Ф., повинно забезпечити розвиток в учнів внутрішньої самодіяльності. Ф. вва­жав доцільним здійснювати нове вихо­вання в закритих навчальних закладах.
 
Фома АквінськийФома Аквінський (Фома Аквінат; Thomas Aquinas; 1225 або 1226, замок Роккасекка поблизу Акуїно — 7. IIІ. 1274, монастир Фоссануова, Південна Іта­лія) — середньовічний філософ і теолог. Створив універсальну філософсько-тео­логічну систему — томізм. Вчення Ф. А. і сьогодні (неотомізм) визнає Ватикан своєю офіційною філософією. Педагогіч­на система томізму ґрунтується на вису­нутому Ф. А. психологічному вченні про нематеріальну безсмертну душу, впро­ваджену Богом в людське тіло, яка є по відношенню до тіла рушійною силою, і етичному вченні, згідно з яким кінцевою метою життя є досконалість, яка дося­гається поведінкою відповідно до су­спільних законів. Уся система виховання будується як виконання цього завдання. Томізм розрізняє "формальне" і "мате­ріальне" виховання. Під "формальним" вихованням розуміється вдосконалення людини для виконання нею свого життє­вого призначення, під "матеріальним" — розвиток особистості відповідно до її індивідуальних особливостей і здібностей.
 
Фоменко Михайло ВолодимировичФоменко Михайло Володимирович (нар. 12.III. 1934, с. Долинка Запорізької обл.) — український педагог, дійсний член АПН України з 1995. В 1979—1990 міністр освіти України, з 1990 завідував відділом освіти, культури, охорони здо­ров'я Кабінету Міністрів України. До­сліджує проблеми організації народної освіти в Україні.
 
Формалізм у навчанніФормалізм у навчанні — механіч­не заучування навчального матеріалу без достатнього розуміння і вміння застосо­вувати його на практиці. Головними при­чинами формалізму в знаннях є абстракт­ність у навчанні, недостатнє дотримання дидактичних принципів наочності, свідо­мості й активності. Попередження й подолання формалізму в знаннях дося­гається застосуванням продуманої систе­ми дидактичних засобів і прийомів.
 
Формальна освітаФормальна освіта — теорія загаль­ної освіти в педагогіці кінця XVIII— ХІХ ст., згідно з якою основною метою навчання є розвиток здібностей учнів, насамперед розумових, а засвоєння фак­тів, знань основ наук має другорядне значення. Прибічники цієї теорії вважа­ли, що завдання освіти полягає в розвит­кові здатності до аналізу й синтезу, дедукції та індукції, у розвиткові логіч­ного мислення, відстоювали так званий класичний напрям в освіті, ігнорували роль праці у вихованні підростаючого по­коління. Ф. о. протистоїть теорія мате­ріальної освіти, що висуває на передній план завдання оволодіння знаннями фак­тів і недооцінює спеціальні зусилля щодо розвитку особистості. Сучасна вітчизняна педагогічна наука вважає поділ освіти на формальну й матеріальну помилковим. Вона вбачає завдання навчання в тому, щоб забезпечувати учнів знаннями, умін­нями й навичками, готувати їх до життя і одночасно розвивати їхні розумові здіб­ності й духовні сили.
 
Франке (Francke) Август ГермаФранке (Francke) Август Герма (12.ІІІ.1683 — 8. VI. 1727) — німецький педагог-пієтист (див. Пієтизм), заснов­ник системи освітньо-виховних закладів для різних станів ("заклади Ф."). У "закладах Ф." головне місце займало на­вчання релігії, але одночасно значна ува­га приділялася навчанню дітей практич­ній ремісничій праці й реальним наукам, Вже в початковій школі дітей знайомили з елементами географії, природознавства, історії, астрономії, геометрії. Арифметика вивчалась як наука, необхідна в житті. В галузі дидактики Ф. пропагував метод катехізисної бесіди, використання наочних посібників, проведення екскурсій. Ф. од­ним з перших німецьких педагогів нама­гався здійснити на практиці дидактичні ідеї Коменського.
 
Франклін (Franklin) БенджамінФранклін (Franklin) Бенджамін (17.І.1706, Бостон — 17.V. 1790, Філадель­фія) — американський політичний діяч і просвітитель. В 1743 заснував Американ­ське філософське товариство,  яке підго­тувало кілька проектів світської системи освіти. У 1751 заснував у Філадельфії одну з перших у США академій (середніх шкіл з практичним ухилом), яка склада­лася з трьох шкіл — латинської, англій­ської й математичної. Пізніше ця акаде­мія була перетворена в Пенсільванський університет. Педагогічні ідеї викладено Ф. в його праці "Пропозиції з приводу освіти молоді" (1749).
 
Франко Іван ЯковичФранко Іван Якович (27.VІІІ.1856, с. Нагуєвичі Львівської обл. — 28.V.1916, Львів) — український письменник, уче­ний і громадський діяч. Ф. різко крити­кував стан навчання й виховання в шко­лах Галичини, де дітей змушували вчити­ся німецькою й польською мовами, вимагав докорінної зміни як шкільної си­стеми, так і змісту освіти. Проголошував право всіх громадян на безплатне навчан­ня дітей рідною мовою, вимагав відок­ремлення школи від церкви, виступав за демократизацію школи, за поліпшення пра­вового й майнового становища вчителя.
 
Фребелівський жіночий педа­гогічний інстФребелівський жіночий педа­гогічний інститут — вищий жіно­чий педагогічний навчальний заклад у Києві для підготовки виховательок дітей дошкільного віку. Заснований 1908 Ки­ївським фребелівським товариством (го­лова — І. О. Сікорський). Названо за прізвищем теоретика і практика дошкіль­ного виховання Ф. В. А. Фребеля. Протя­гом трьох років навчання слухачки ви­вчали біологію, анатомію й фізіологію людини, загальну гігієну, психологію, пе­дагогіку, історію педагогічних учень, фі­лософію, дитячу літературу, іноземні мо­ви, ігри, ручну працю тощо. При інсти­туті були психолого-педагогічна амбу­латорія, народний дитячий садок, дитя­чий притулок (ясла), початкова школа для практичних занять студенток. У 1920 інститут було включено до складу Київ­ського інституту народної освіти.
 
Фребелівські товаристваФребелівські товариства — об'єд­нання педагогів, діячів народної освіти й лікарів-педіатрів в Україні, які ставили за мету поширення ідей Ф. В. А. Фребеля, розробку проблем дошкільного вихован­ня, підготовку виховательок для дитячих садків, відкриття дошкільних закладів. Київське Ф. т. (1908—1920) розробляло теоретичні питання дошкільного вихо­вання; організувало Фребелівський жіно­чий педагогічний інститут, народний ди­тячий садок, початкову школу й психо-лого-педагогічну амбулаторію, видавало книги з дошкільного виховання. Єдності поглядів на дошкільне виховання та його завдання серед членів Ф. т. не було. Йшла боротьба між послідовними фребелістами, з одного боку, й прихильниками педагогічних ідей К. Д. Ушинського й П. Ф. Лесгафта — з другого. Ф. т. припинили існування після 1920.
 
ФребельФребель, Фрьобель Фрідріх Вільгельм Август (21.IV. 1782, с. Обервайсбах, Тюрінгія —21.VI. 1852, Марієнталь, Тюрінгія) — німецький педагог, теоретик дошкільного виховання, послі­довник Песталоцці. В 1837 у Бланкенбурґу (Тюрінгія) відкрив заклад для ігор і занять дітей молодшого віку, який згодом назвав "Кіndergarten" — дитячий садок. Був прихильником всебічного розвитку дітей, урахування їхніх вікових особли­востей. Створив систему дидактичних ігор, так звані шість дарів Фребеля. В 1849 організував у Лібенштейні підготов­ку виховательок ("садівниць") для дитя­чих садків. Негативною рисою педагогіч­ної системи Ф. була надмірна регламен­тація діяльності дітей, що призводило до обмеження їхньої самостійності, вихован­ня педантизму.
 
Фрейд (Freud) Зігмунд Фрейд (Freud) Зігмунд (6.V.1856, Фрайберґ, Австро-Угорщина, нині Пршібор, Чехія — 23.IX. 1939, Гемпстед, поблизу Лондона) — австрійський невро­патолог, психіатр і психолог, засновник психоаналізу. У ранніх працях роз­робляв питання анатомії й фізіології моз­ку. До 1896 сформулював основні поло­ження психоаналізу. Розвиток дитини Ф. розглядав як розвиток сексуального ін­стинкту,   вважав,   що  дитина  повторює фази родової еволюції. Пізніше Ф. дій­шов висновку, що психічне життя люди­ни детермінує реальність, а "невідоме" з його потягами (сексуальним, агресивним тощо) — усю поведінку людини.
 
ФрейдизмФрейдизм — загальна назва різних шкіл і течій, які застосовують психоло­гічне вчення З. Фрейда для тлумачення явищ культури, процесів творчості; у вужчому значенні — психоаналіз як кон­кретний метод вивчення несвідомих пси­хічних процесів. Ф. на основі інстинк­тів самозбереження, сексуальності нама­гається з'ясувати не лише психічний розвиток окремого індивіда, а й усю істо­рію людської культури.
 
Френе (Freinet) СелестенФрене (Freinet) Селестен (15.Х.1896, Ґрас, Південна Африка — 8. Х. 1966, Венеція) — французький педагог, заснов­ник і керівник "Міжнародної федерації прихильників нової школи", представник так званої "прогресивної педагогіки". Основним принципом створеної Ф. "но­вої школи" є здійснення навчання через самодіяльність учнів. Головна форма цієї самодіяльності — вільний виклад (усний, а потім письмовий) ними своїх вражень і думок (так званий вільний текст). Інши­ми видами діяльності дітей, за допомо­гою яких здійснюється навчання, є шкільні конференції, образотворче мис­тецтво тощо. Педагогічні ідеї Ф. дістали певне поширення в школах Франції, Іта­лії, Латинської Америки.
 
Фрес (Fraisse) ПольФрес (Fraisse) Поль (нар. 20.ІІІ.1911, Сент-Етьєн) — французький психолог, з 1961 — директор Інституту психології Сорбонни, президент Французького пси­хологічного товариства (з 1962), прези­дент Міжнародної асоціації наукової психології (з 1966). Головні праці присвя­чено психології сприймання та експери­ментальній психології. Разом з Ж. Піаже з 1963 видавав 9-томну "Експерименталь­ну психологію".
 
Функціональна психологіяФункціональна   психологія   - напрям, що склався у психології напри­кінці XIX —- на початку XX ст. під впливом еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Предметом вивчення Ф. п. вважала пси­хічні функції й тлумачила їх як присто­сувальні акти організму до динамічного природного й соціального середовища.
 
Фур'є (Fourier) Франсуа-Марі-Шарль

Фур'є (Fourier) Франсуа-Марі-Шарль (7.ІV.1772, Безансон — 10.Х.1837, Па­риж) — французький соціаліст-утопіст. Ф. різко критикував існуючу в той час систему виховання, яка ґрунтувалася на примусі й покараннях, не враховувала нахилів та інтересів дітей, не давала фізичного й трудового виховання. На думку Ф., виховання має бути загаль­ним і безплатним, давати дітям навички індустріальної  праці,   розвивати   їхню активність. Запропонована Ф. система виховання передбачала різноманітну за своїми формами на різних вікових ступе­нях організацію всього життя підростаю­чого покоління від народження до зрілості, причому велика роль відводила­ся самодіяльним дитячим об'єднанням.

 
ФуркаціяФуркація в середній школі (від лат. furcatus — поділений) — побудова навчальних планів старших класів середньої школи за циклами (потоками) та профілями (гуманітарний, природничо-математичний, технічний, сільськогоспо­дарський та ін.) з переважанням одного циклу навчальних предметів. Ф. застосо­вують з метою поглибленого вивчення профілюючих предметів. Існують також біфуркація й поліфуркація. В сучасній українській школі фуркація поставлена як проблема диференційованого і профіль­ного навчання школярів у старших класах
 
Харківська жіноча недільна школаХарківська жіноча недільна школа - заснована 1862 X. Д. Алчевською. Була одним з педагогічних центрів освіти дорослих в Україні. Навчання проводилося безплатно. В школі поряд з вивченням обов'язкових предметів учні читали твори класиків української та інших літератур. Колектив учителів школи під керівництвом X. Д. Алчевської взяв участь у підготовці тритомного бібліографічного посібника "Що читати народові?" (1888—1906), навчального по­сібника "Книга дорослих" (вил. 1—3; 1899—1900). Існувала до 1919.
 
Харківське товариство грамот­ності"Харківське товариство грамот­ності", Харківське товариство поши­рення в народі грамотності. Засноване 1869 прогресивною інтелігенцією міста на чолі з професором М. М. Бекетовим. За час існування відкрило в Харкові ряд народних шкіл, жіночу ремісничу, деко­ративно-малювальну й 4 недільні школи, а також 5 безплатних бібліотек-читалень; 1903 заснувало народний будинок. Това­риство видавало науково-популярну та художню літературу, створило музей навчально-наочних посібників тощо.
 
Харківський колегіумХарківський колегіум — навчаль­ний заклад, створений за зразком Києво-Могилянської колегії. Заснований 1721 у Білгороді як семінарія. У 1727 переведе­ний до Харкова. В колегіумі вивчали граматику, піїтику, риторику, філософію та ін. У 1765 створено додаткові класи для світських осіб, яким викладали нові мови, російську літературу й мову, мате­матику, географію, інженерну справу, архітектуру, артилерію з геодезією, малю­вання, а згодом — і фізику та природ­ничу історію (1773 ці класи виділилися в окреме Казенне училище). X. к. був центром освіти Слобідської України до початку XIX ст. В колегіумі навчалися представники всіх верств населення. У колегіумі викладав Г. Сковорода (1759 — 1764). Після відкриття Харківського уні­верситету (1805) X. к. став вузькостано­вим навчальним закладом, пізніше — духовною семінарією.
 
Харківські курси для робіт­никівХарківські курси для робіт­ників — позашкільний освітній заклад, організований 1900 з ініціативи прогре­сивної інтелігенції. З обов'язкових пред­метів тут вивчали російську, французьку і німецьку мови, арифметику, алгебру, геометрію, тригонометрію, бухгалтерію, креслення й малювання. Заняття прово­дились у вечірній час і в неділю. В 1907 при курсах було створено спеціальне від­ділення для жінок. Припинили існування в період політичної реакції 1907—1910.
 
Хедер Хедер — єврейська релігійна (конфесій­на) початкова школа для хлопчиків. Виникла в епоху середньовіччя і зберег­лася до Нового часу. В Україні за поло­женням 1853 існували приватні платні і громадські безплатні X. Навчання в X. зводилося до засвоєння обрядів, молитов і релігійних заповідей, читання й тлума­чення Біблії й Талмуда. На початку XX ст. з'явилися так звані "зразкові", "рефор­мовані" X., де, крім релігії, вивчали російську мову і арифметику. X. існували в Україні до 1917.
 
Хіду-коледжХіду-коледж — перший вищий на­вчальний заклад європейського типу в Індії, відкритий у Калькутті в 1817. Най­більше місце в навчальному плані відво­дилося англійській мові.
 
Хімія в школіХімія в школі — навчальний пред­мет, змістом якого є основи хімії — нау­ки про речовини, їхні склад і будову, про процеси перетворення одних речовин в інші.
 
ХЛУП (Chlup) ОтакарХЛУП (Chlup) Отакар (31.VІІІ.1875, Босковіце, Моравія — 14. V. 1965, Прага) — чеський педагог. У 30-х роках Х. виступав з різкою критикою «новаторства», яке ґрунтувалося на прагматизмі, за збереження прогресивних традицій чеської педагогіки, зокрема спадщини Я.А. Коменського. В 1954 Х. створив при АН Чехо – Словаччини кабінет педагогіки, перетворений згодом в Інститут педагогіки імені Я.А. Коменського  АН  Чехо – Словаччини, який він очолював до 1960. Х. виступав за «систематичне» виховання, яке – поєднує систематичну загальну освіту з вихованням моральним, фізичним і естетичним. У 60 – х роках Х. очолював роботу по складанню нових навчальних планів, програм і підручників для загальноосвітньої школи Чехо – Словаччини.
 
Холл Ґренвілл СтенліХолл  Ґренвілл Стенлі (1.ІІ.1846, Ашфілд, шт. Массачусетс — 24.ІV.1924, Вустер, шт. Массачусетс) — американ­ський психолог, один з основоположників педології, прихильник експериментальної педагогіки. В 1881—1888 — професор психології університету Джона Гопкінса (м. Балтімор). В 1888 став президентом університету Кларка, де створив перший у США Інститут дитячої психології. Один з організаторів і перший президент (1892) Американської психологічної асоціації. Створив теорію рекапітуляції, за якою дитина у своєму індивідуальному розвит­кові повторює головні етапи історії люд­ського роду. Заснував у США три психо­логічні журнали.
 
Хропко Петро ПанасовичХропко Петро Панасович (нар. 15.ІІІ.1928, с. Прихідьки Полтавської обл.) — український філолог і педагог, дійсний член АПН України з 1993. З 1976 завідує кафедрою української літератури Українського педагогічного університету імені М. Драгоманова. Автор підручників з української літератури для середньої школи і педагогічних вузів.
 
Художнє вихованняХудожнє виховання — складова ес­тетичного виховання; формування засоба­ми мистецтва естетичного сприймання, розвиток художньо-творчих здібностей людини в різноманітних галузях мистец­тва, потреби вносити в життя прекрасне. Метою X. в. є розвиток інтересу до мис­тецтва, формування в людини вміння сприймати, розуміти та оцінювати твори мистецтва, естетичної свідомості (смаків, поглядів, потреб) тощо. X. в. здійснюєть­ся в родині, дошкільних закладах, у за­гальноосвітніх школах, середніх і вищих навчальних закладах, у позашкільних, культурно-освітніх закладах, у художній самодіяльності.
 
Художнє виховання дошкіль­никівХудожнє виховання дошкіль­ників — педагогічно орієнтоване вихо­вання художніх смаків і здібностей, здійснюване відповідно до вікових і психологічних особливостей дітей 3—7 років. Розвиток у дітей почуття прекрас­ного сприяє їхньому моральному вихо­ванню й розширенню розумового круго­зору.
 
Художньо-промислова школа Художньо-промислова школа в Кам'янці-Подільському. Діяла 1905— 1931. Мала різні профілі й назви: Рису­вальні класи з керамічним відділенням (1905—1908),  Художньо-реміснича на­вчальна майстерня (1909—1920), Худож­ньо-промисловий технікум імені Г. Ско­вороди (1921—1923), Художньо-промис­лова школа (1923—1931). Школа випускала майстрів народних промислів, виготовляла зразки художньої кераміки за мотивами подільського орнаменту і фольклору. В 1931 була реорганізована у склопорцеляновий технікум, згодом — Кам'янець-Подільську дитячу художню школу.
 
ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ДИТЯЧАХУДОЖНЯ  ЛІТЕРАТУРА ДИТЯЧА   — вид художньої літератури, який відповідає за змістом і формою віковим особливос­тям юних читачів. Ця література враховує образність мислення, емоційну насиче­ність сприймання, дієвість і практичну спрямованість уяви дітей, їхній підвище­ний інтерес до простих, зрозумілих, цільних героїв, до жвавої, динамічної дії, до цікавої й захоплюючої фабули. Жанри X. л. д. різноманітні.
 
Художня література в навчаль­ній роботі Художня література в навчаль­ній роботі школи — використання художніх творів у процесі навчання та виховання. З кожного навчального пред­мета вчитель організує читання X. л., яка є важливим джерелом знань учнів. Педа­гогічно спрямоване читання X. л. зміц­нює інтерес учнів до основ наук, збуджує їхню творчу активність, збагачує й розви­ває мову, підвищує загальну культуру, чинить значний виховний вплив на дітей.
 
Художня освітаХудожня освіта як форма підготов­ки майстрів образотворчого мистецтва зародилася в далекому минулому — у Стародавній Греції і Стародавньому Римі, Єгипті, Китаї, Індії та інших країнах. У середньовіччі дістало великого поширен­ня навчання образотворчому мистецтву в майстернях великих художників. З XVI ст. в ряді європейських держав ви­никають художні школи-академії, в яких складається система навчання живопису, малюнка, композиції. В Україні в другій половині XIX — на початку XX ст. відкрилася художня школа в Києві, художнє училище в Одесі тощо. Нині в Україні діє мережа художніх вузів, учи­лищ і шкіл. Середню художню й загальну освіту дають середні художні школи. Спеціалістів з середньою X. о. готують художні й художньо-промислові училища, училища (технікуми) декоративно-прикладного мистецтва і театральні художньо-технічні училища. Вищу освіту дають художні академії мистецтв і ху­дожньо-промислові інститути.
 
Художня самодіяльність ді­тей

Художня самодіяльність ді­тей — позакласні й позашкільні заняття різними видами мистецтва (музикою і співом, хореографією, образотворчим, театральним мистецтвом). X. с. д. сприяє естетичному вихованню дітей, розвиткові їхніх творчих здібностей і художнього смаку. Найважливіша педагогічна вимога до X. с. д. —відповідність змісту та обся­гу художнього матеріалу віковим особли­востям і можливостям дітей.

 
Цай Юань-пейЦай Юань-пей (1868 — 1940) — китайський педагог, основний представ­ник педагогічної течії художньої освіти в Китаї. В 1912—1913 — міністр освіти Китайської республіки. Ц. Ю.-п. відіграв вирішальну роль у реформі системи осві­ти в Китаї в 1912, в результаті якої в загальноосвітній школі було запровадже­но 11- річний строк навчання й відмінено вивчення стародавніх конфуціанських класичних книг. Завдяки Ц. Ю.-п. та іншим педагогам було проголошено (1912) право всіх громадян на освіту. Ц. Ю.-п. сприяв дальшому розвиткові в Китаї жіночої освіти. В 1916—1923 — ректор Пекінського університету. В 1927—1928 Ц. Ю.- п. очолював у Нанкіні Національну академію освіти. З 1928 — президент АН Китаю.
 
Целевич Юліан АндрійовичЦелевич Юліан Андрійович (23.ІІІ.1843, с. Павелча Івано-Франківської обл. — 24.ХІІ.1892, Львів) —український істо­рик, педагог. З 1868 працював виклада­чем у гімназіях Львова та Станіслава. 1892 — голова Наукового товариства імені Шевченка.
 
Ценз освітнійЦенз освітній (від лат. census  — оцінка) — юридична норма, яка встанов­лює залежність громадянських прав чле­нів суспільства від рівня їхньої освіти. В Російській імперії існував Ц. о. на право одержання першого класного чину, звання "вольноопределяющегося" (до­бровольця) в армії тощо. В Україні немає Ц. о. Місце людини в суспільстві визна­чається її особистими якостями.
 
Центр освітиЦентр освіти — освітній заклад, який реалізує як загальноосвітні програми різного рівня, так і соціально значущі для свого регіону програми початкової про­фесійної і додаткової освіти згідно з лі­цензіями. Створюється як багатопрофільний самостійний заклад з гнучкою орга­нізаційною структурою, тісними зв'язками з освітніми закладами різного рівня, який дає можливості задовольняти освітні по­треби населення без врахування віку й рівня освіти.
 
Центральні школиЦентральні школи — 1) Загаль­ноосвітні  початкові  школи,   створені в результаті злиття низки дрібних, часто одно- або двокомплектних сільських шкіл у ряді зарубіжних країн (США, Канада, Данія, Норвегія, Швеція тощо). 2) Середні школи у Франції, засновані 1795 за проектом Лаканаля і Дону. Створювалися по одній у департаменті. Програми цих шкіл будувалися в дусі нових просвітительних ідей. Ц. ш. давали різнобічну природничо-наукову й гумані­тарну освіту. Ц. ш. були закриті в 1802 Наполеоном.
 
Центри мовлення і письма

Центри мовлення і письма — специфічні психофізіологічні утворення, розміщені у лівій півкулі мозку у лобовій і скроневій його долях.

 
Церковнопарафіяльні школиЦерковнопарафіяльні школи початкові школи при церковних пара­фіях. Див. Парафіяльні школи.
 
Цехові школиЦехові школи — світські початкові загальноосвітні школи для дітей ремісни­ків. Почали створюватися в XIIIXIV ст. в містах Західної Європи з ініціативи цехів і утримувалися на їхні кошти. В Ц. ш. навчали читання, письма, лічби, елементів геометрії і природознавства. Ц. ш. давали лише загальноосвітню під­готовку, а ремеслом учні оволодівали в родині або в цеху. Навчання в Ц. ш. велося рідною мовою. В кінці середньо­віччя Ц. ш., об'єднуючись з гільдійськи­ми, поступово перетворилися на міські або бюргерські, що утримувалися коштом міського самоврядування. В Україні цехи у Львові, Перемишлі, Києві, Кам'янці (тепер Кам'янець-Подільський) та інших містах організовували професійне на­вчання ремесел цеховими майстрами. ВXVIXVII ст. в Україні та в Білорусі ремісничі цехи відіграли значну роль у створенні братських шкіл.
 
Цілісна психологіяЦілісна психологія — один з на­прямів психологічного дослідження, запропонований ляйпцизькою психоло­гічною школою на початку XX ст., який виходив з визнання цілісного характеру психічної діяльності. За сучасними уяв­леннями, психічні процеси й стани є цілісними об'єктами, вони об'єднані у вищу системну цілісність.
 
Ціллер (Ziller) ТуїсконЦіллер (Ziller) Туїскон (22.ХІІ.1817 —20.ІV.1882) — німецький педагог, один з найбільш відомих послідовників Й. Ф. Гербарта. В 1862 Ц. організував при Ляйпцизькому університеті учитель­ську семінарію і при ній дослідну народ­ну школу, в 1862 — "Товариство наукової педагогіки", яке незабаром стало цент­ром німецького гербартіанства. Ц. розви­вав і методично використовував стосовно народної школи ідеї Гербарта і сприяв впровадженню їх в шкільну практику. З іменем Ц. пов'язане опрацювання теорії культурних ступенів, згідно з якою дити­на у своєму розвиткові повторює основні стадії історичного розвитку цивілізації.
 
Ціннісні орієнтаціїЦіннісні орієнтації — вибіркова, відносно стійка система спрямованості інтересів і потреб особистості, зорієнто­вана на певний аспект соціальних цінностей. Ц. о. формуються в процесі соціального розвитку індивіда, його учас­ті в трудовому житті. Виховання людини можна розглядати як керування станов­ленням або зміною її Ц.о.
 
Чавдаров Сава ХристофоровичЧавдаров Сава Христофорович (9.ІІІ.1892, с. Бешалма, Молдова — 20.ІХ. 1962, Київ) — український учений і педа­гог, заслужений діяч науки України (з 1943), член-кореспондент АПН Росії (з 1947). В 1939—1941 — професор Київ­ського університету, 1941—1943 — Су­хумського педагогічного інституту, 1944— 1962 — завідувач кафедри педагогіки Київського університету, 1944—1956 — директор НДІ педагогіки України. До­сліджував проблеми політехнічної освіти, формування наукового світогляду, пе­дагогічної майстерності вчителя, вивчав педагогічну спадщину К. Д. Ушинського, Т. Шевченка, І. Франка. Автор підручни­ків з української мови для І—IV класів шкіл України.
 
Чавчавадзе Ілля Григорович Чавчавадзе Ілля Григорович (8.ХІ.1837, с. Кварелі, Грузія — 12.ІХ.1907, Тбілісі) — грузинський пись­менник, один з основоположників нау­кової педагогіки в Грузії. Ч. різко крити­кував існуючу в Грузії систему народної освіти, в серії статей на тему «Основи педагогіки» розглянув багато важливих проблем виховання людини в дусі ідей народності. Головною метою виховання Ч. вважав гармонійний (розумовий, мо­ральний, фізичний і естетичний) розвиток особистості. Ч. відстоював навчання рідною мовою. Він був одним з творців і керівників "Товариства поширення гра­моти серед грузинів".
 
Чайченко Геннадій МихайловичЧайченко Геннадій Михайлович (нар. 18.ІІІ.1936, с. Панютино Харківської обл.) — український вчений-фізіолог, психолог, дійсний член АПН України з 1995. Досліджує психофізіологічні меха­нізми розумової діяльності людини. Ав­тор підручників для вищої школи.
 
Чалий Михайло КорнійовичЧалий Михайло Корнійович (1816, Новгород-Сіверський — 19.ІІ.1907, Ки­їв) — український педагог, культурно-освітній діяч, біограф Т. Шевченка. Про­тягом 30 років викладав у гімназіях Немирова, Києва, Білої Церкви, в Ніжинському ліцеї. Учасник руху за створення недільних шкіл.
 
Чамата Павло РомановичЧамата Павло Романович (28.VІІ.1898, с. Бабичі Черкаської обл. — 14.VIII. 1969, Київ) — український психолог і педагог. В 1947—1951 — директор Київського педагогічного інституту, у 1943—1945 — директор НДІ педагогіки, в 1951—1966 — заступник директора НДІ психології. Досліджував загальнотеоретичні питання психології, її історії, заснував в Україні наукову школу з проблем самосвідомості.
 
Частково-пошуковий метод навчанняЧастково-пошуковий метод навчання — різновид проблемного методу навчання; метод навчання, при якому сформульовану проблему вчитель в основному розв'язує сам, а учні лише частково залучаються до пошукової ді­яльності на окремих її етапах. Ч. п. м. н. на практиці застосовується з допомогою словесних, наочних і практичних методів навчання. Педагогічна цінність Ч. п. м. н. полягає в тому, що він розвиває вміння порівнювати, пояснювати явища, роз­кривати причинно-наслідкові й інші зв'язки, висловлювати припущення, до­водити їхню правильність, тобто вчить науковому мисленню.
 
Чацький (Сzacki) Тадеуш Чацький zacki) Тадеуш (28.VІII.1765, с. Павлівка Волинської обл. — 8.ІІ.1813, м. Дубно) — польський учений і діяч у галузі освіти й культури. З 1803 працював інспектором шкіл Волинської, Київської та Подільської губерній, розширив мере­жу народних шкіл, створював інші нові навчальні заклади. Разом з Г. Коллонтаєм заснував Кременецький ліцей, школу геометрів і механіків. Вважав, що загаль­на освіта повинна поєднуватися з профе­сійною підготовкою, яка має починатися в початковій школі.
 
Чебикін Олексій ЯковичЧебикін Олексій Якович (нар. 28. ІІІ. 1949, с. Нерубайське Одеської обл.) — український психолог, педагог, дійсний член АПН України з 1995. З 1992 завідує кафедрою Південноукраїнського педаго­гічного університету. Досліджує проблеми емоційної регуляції, підготовки практич­них психологів для системи освіти.
 
Челпанов Георгій ІвановичЧелпанов Георгій Іванович (28.ІV.1862, Маріуполь — 13.ІІ.1936, Москва) — ук­раїнський і російський психолог, філософ і логік. Працюючи професором Київсько­го університету (1891—1907), вів так зва­ний психологічний семінарій і заснував першу в університеті психологічну лабо­раторію (1897). В 1912 заснував перший у Росії Інститут психології і до 1923 був його директором. Автор підручників з психології й логіки.
 
Чембержі Михайло ІвановичЧембержі Михайло Іванович (нар. 15.VІІ.1944, Ізмаїл) — педагог, компози­тор, заслужений діяч мистецтв України, член-кореспондент АПН України з 1997, член Спілки композиторів і Спілки теат­ральних діячів України. З 1994 — дирек­тор Київської дитячої академії мистецтв.
 
Чепелєв Василь ІвановичЧепелєв Василь Іванович (нар. 25.ХІІ.1918, с. Росоші Воронезької обл.) — український педагог, член-кореспон­дент АПН СРСР (з 1968) і член-корес­пондент АПН України з 1993. В 1964—1971- директор НДІ педагогіки Украї­ни, з 1971 — завідувач кафедри Київського інституту культури. В 1966 1972 президент Педагогічного товари­ства України. Досліджує проблеми історії педагогіки, дидактики, культурно-освіт­ньої роботи.
 
Чепіга-Зеленкевич Яків ФеофановичЧепіга-Зеленкевич Яків Феофанович (12.V.1875 — 22.VІІІ.1938) — укра­їнський педагог і освітній діяч. В 1928— 1934 працював у Харкові в НДІ педаго­гіки України. Автор праць з проблем морального і трудового виховання, мето­дичних посібників і підручників з ук­раїнської мови й арифметики для почат­кової школи.
 
Червоні квіти"Червоні квіти" — двотижневий ілюстрований журнал для дітей шкільно­го віку. Виходив 1923—1931 в Харкові. До 1925 в ньому друкувалися лише літе­ратурні матеріали для дітей різного віку. З 1925 журнал визначився як орган для дітей середнього і старшого шкільного ві­ку. З 1931 виходив під назвою "Піонерія".
 
Черненко Юлія МиколаївнаЧерненко Юлія Миколаївна (нар. 8.VІ.1933, с. Тростянець Вінницької обл.) — український педагог, заслужений учитель України (з 1976), народний учи­тель СРСР (з 1979). З 1967 працює вчите­лем біології середньої школи № 7 м. Херсона.
 
Чернігівський колегіумЧернігівський колегіум — один з найстаріших середніх навчальних закла­дів на Лівобережній Україні. Заснований 1700 на зразок Києво-Могилянського. Фундатором Ч. к. був педагог, церков­ний діяч і письменник Іоанн Максимо­вич. Ч. к. створено на базі слов'яно-ла-тинської школи, переведеної з Новгорода-Сіверського. Навчання тривало 6 років. У колегіумі викладали загальноосвітні предмети: латинську і грецьку мови, історію, географію, математику, філософію. В 1776 заклад реорганізовано в духовну семінарію, що існувала до 1917.
 
Читальна машина для сліпих і сліпоглухихЧитальна машина для сліпих і сліпоглухих — апарат для читання сліпими і сліпоглухими друкованих ви­дань (книг, журналів) і текстів, надруко­ваних на друкарській машинці. Ч. м. поділяються на кілька типів, залежно від способу перетворення світлового сигналу, який надходить від графеми знаків надру­кованого тексту, в доступні сліпим або сліпоглухим умовні сигнали.
 
Читальний апаратЧитальний апарат — апарат для перегляду (читання) збільшених кадрів мікрофільмів і мікрокопій; один із засо­бів оргтехніки. Ч. а. являє собою проек­ційний апарат, в якому зображення кадру мікрофільму (мікрокопії) потрапляє через об'єктив і систему дзеркал на екран, вмонтований в апарат або розміщений зовні. Найпоширеніші — настільні Ч. а., використовувані як для мікрофільмів, так і для мікрокопій на прозорій або непро­зорій основі.
 
ЧитанняЧитання — вид психічної діяльності; виявляється в асоціюванні з зображення­ми літер звукових елементів мови (звуків, складів,  слів,  фраз).   Ч.  виявляється  у формі звукового мовлення, Ч. вголос, цієї першої форми Ч. розвинула вторинна асоціація — між написані словом і його значенням без його звукового виголошення (Ч. подумки).
 
Читання в дитячому садкуЧитання в дитячому садку ознайомлення дошкільнят з літературою,  яка відповідає їхнім віковим і психологічним особливостям; важливий засіб розумового, морального й естетичного виховання. До кола читання для дошкільників належать твори різних жанрів: вірші, побутові розповіді, казки, розповіді про природу тощо.
 
Читання динамічнеЧитання динамічне, читання швидке — читання з максимальною для людини швидкістю, яка забезпечує найкраще  сприймання, усвідомлення і засвоєння змісту тексту з обраним ступенем деталізації. Оволодіти таким читанням можна шляхом тренування з допомогою нескладних методичних засобів: тренажерів, фразескопів, тахістоскопів, таблиці Шульте тощо.
 
Читання дитячеЧитання дитяче — в широкому розумінні — твори художньої, науково художньої, науково-популярної літератури і художньої публіцистики для читання дітей і підлітків; у вужчому, спеціальному значенні — педагогічно спрямованні процес прилучення дітей і підлітків до літератури, виховання в них любові до книги. Організація Ч. д. — складова за­гального процесу виховання дітей. Ос­новну частину Ч. д. складають книги,  написані спеціально для дітей і підлітки
 
Читання з губЧитання з губ, з обличчя — зорове сприймання усної мови за видимими рухами мовних органів. Ч. з г. доповнює слухове сприймання мови, особливо в тих випадках, коли воно ускладнене об'єк­тивними причинами (сторонній шум, недостатня гучність, нечітке вимовляння) або своєрідними функціональними пору­шеннями (послаблення, втрата слуху), Формування здатності до Ч. з г. у глухих та слабочуючих вимагає спеціального навчання. Розвиток уміння читати з губ зумовлюється рівнем розвитку мови (володіння лексикою, граматичною будо­вою тощо). Навчання Ч. з г. становить важливий розділ роботи з розвитку усної мови в спеціальних дошкільних закладах і в початкових класах шкіл для глухих та слабочуючих дітей.
 
Читацька конференція дитя­чаЧитацька конференція дитя­ча — одна з форм керівництва позакласним читанням, яка полягає в обговоренні дітьми книг і творчості окремих письмен­ників у школі, бібліотеці, клубі тощо. Ч. к. д. проводяться за популярними твора­ми художньої класики й новинками художньої літератури. Ч. к. д. є дійовим засобом виховання читацької культури учнів лише в поєднанні з іншими форма­ми роботи над книгою.
 
Читацькі інтереси дітей Читацькі інтереси дітей — краще ставлення до творів певного змісту й видів літератури. Його визначають багато факторів: умови громадського життя, со­ціальні ідеали, культурний рівень суспіль­ства, стан літератури, вік дитини, її жит­тєвий досвід, освітній кругозір тощо. Ви­вчення й виховання Ч. і. д. вимагає великого педагогічного такту, всебічного врахування особливостей дитячої психіки.
 
Член-кореспондентЧлен-кореспондент — академічне звання в Україні і ряді зарубіжних країн (Білорусь,   Польща,   Росія,   Словаччина, Чехія, Франція та ін.). В Україні Ч.-к. обирають до складу Національної і галу­зевих академій наук за видатні успіхи в розвиткові науки. Право висувати канди­датів у Ч.-к. мають наукові установи, громадські організації та окремі особи. Ч.-к. обираються таємним голосуванням у відповідних відділеннях академій наук і затверджуються загальними зборами від­повідних академій.
 
Чопей ЛаслоЧопей Ласло (1.Х.1856, с. Ромочевиця Закарпатської обл. — 23.VI. 1934, Буда­пешт) — український мовознавець і педа­гог. Працював учителем гімназії у Буда­пешті (1883—1925). Автор підручників для українських шкіл Закарпаття ("Русь­ка читанка", 1890, тощо).
 
Чорнобаєва Марія ПилипівнаЧорнобаєва Марія Пилипівна (нар. 30.ІІІ.1928, с. Торканівка Вінниць­кої обл.) — український педагог, Герой Соціалістичної Праці (1968). З 1959 — директор школи-інтернату № 3 м. Дніп­ропетровська.
 
Шаповаленко Сергій ГригоровичШаповаленко Сергій Григорович (16.ІІІ.1903, Суходол —1.І.1988 Москва) — український і російський педагог, мето­дист хімії, дійсний член АПН СРСР. Закінчив Глухівський інститут народної освіти (1923), працював в 1922 учителем Глухівської дослідно-показової школи. З 1931 працював у Москві в Інституті полі­технічної освіти, а також в Інституті шкіл і методів навчання. З 1965 — директор НДІ шкільного обладнання і технічних засобів навчання АПН СРСР. Досліджу­вав проблеми методики навчання хімії в середній школі, політехнічної освіти і трудового навчання, забезпечення шкіл сучасними дидактичними засобами. Автор підручників з хімії для середньої школи.
 
Шаррельман Генріх Шаррельман Генріх (1.ХІІ.1871 31.VІІІ.1940) —німецький педагог-реформатор, один з представни­ків педагогіки особистості. Різко крити­кував сучасну йому школу за жорстку регламентацію діяльності вчителя й учнів, за схоластичність навчання і прагнув оновити її на основі педагогічних принципів Й. Г. Песталоцці. На думку Ш., школа мала бути трудовим співтова­риством дітей, які під керівництвом учи­теля прагнуть досягти самостійно постав­леної мети. Головне завдання школи Ш. вбачав у піклуванні про вільний духовний розвиток дітей, про вироблення в них радісного світосприймання. Великого значення надавав засобам художнього виховання.
 
Шацький Станіслав ТеофіловичШацький Станіслав Теофілович (13.VІ.1878, с. Вороніно Смоленської обл. — 30.Х.1934, Москва) —російський пе­дагог. В 1905 організував товариство "Сетлемент", яке займалося створенням клубів для робітничої молоді. В 1911 разом з дружиною В. М. Шацькою орга­нізував у Калузькій губернії літню трудо­ву колонію для дітей "Бадьоре життя. В 1919 Ш. була створена перша дослідна станція з народної освіти, до складу якої входили дитячі садки і школи І і II ступе­нів. В цих закладах під керівництвом Ш. розроблялись і на практиці перевірялись організація, зміст і методи навчально-виховної і громадської роботи школи й питання підготовки вчителів у процесі їхньої педагогічної діяльності. Ш. опра­цював методику організації суспільно корисної роботи школярів. З 1932 Ш. керу­вав Центральною експериментальною педагогічною лабораторією, яка вивчала досвід зразкових і дослідних шкіл. фізики.
 
Шведов Федір МиколайовичШведов Федір Миколайович (26.ІІ.1840, м. Кілля – 25. ХІІ.1905, Одеса) – українській фізико – хімік і методист фізики. Працював у Новоросійському університеті в Одесі (з 1870 —професор, 1895—1903 — ректор). В 1894 видав першу в Україні книгу з методики фізи­ки, в якій проаналізував недоліки тодішньої системи навчання фізики в середніх навчальних закладах, показав її невідповідність пізнавальним можливос­тям учнів, критично оцінив радіальну побудову курсу фізики та обгрунтував необхідність концентричної.
 
Шевченко Галина ПавлівнаШевченко Галина Павлівна (нар. 28.VІІ.1940, с. Слов'яносербськ Луган­ської обл.) — український педагог, член-кореспондент АПН України з 1993. З 1988 завідує кафедрою педагогіки Луган­ського педагогічного інституту. Досліджує проблеми теорії естетичного виховання школярів засобами комплексного вико­ристання мистецтв.
 
Шевченко Тарас Григорович Шевченко Тарас Григорович (9.ІІІ.1814, с. Моринці Черкаської обл. — 10.ІІІ.1861, Санкт-Петербург) — великий український поет, мислитель. У його тво­рах є глибокі думки про виховання, яке повинно виробляти громадянські переко­нання, відданість народові, нетерпимість до неправди, егоїзму. Ш. різко критику­вав духовні семінарії, кадетські корпуси, жіночі пансіони та інші привілейовані навчальні заклади за те, що вони не дають справжнього розумового, мораль­ного, естетичного і фізичного розвитку. Ш. створив «Південноросійський буквар"» (1860) для недільних шкіл українською мовою. Ш. був глибоко переконаний, що навчання повинно вестися рідною мовою дітей.
 
Шемковський Каленик Васильович Шемковський Каленик Васильович (1835, м. Кам'янець-Подільський — 1903) — український мовознавець, етнограф і видавець. Брав участь у створенні неділь­них шкіл у Києві. Написав і видав на користь шкіл і студентської бібліотеки університету підручник "Домашня наука" (1861).
 
ШепелявістьШепелявість — вада мови, при якій неправильно вимовляються свистячі («з», «с», «ц») і шиплячі («ж», «ч», «ш», «щ») звуки. Є кілька видів Ш: Для усунення Ш. застосовують методи логопедії.
 
Шерстюк Григорій ПилиповичШерстюк Григорій Пилипович (26.ХІ.1882, с. Новий Тагамлик Полтав­ської обл. — б.ХІ.1911) — український видавець. Засновник першого україн­ського педагогічного видавництва "Ук­раїнський учитель", першого українсько­го педагогічного журналу "Світло". Автор кількох науково-популярних книжок для дітей, популярної "Короткої граматики для шкіл", ряду педагогічних статей.
 
Шищенко Петро ГригоровичШищенко Петро Григорович (нар. 8.II. 1936, с. Покришів Житомирської обл.) — український учений-географ і педагог, член-кореспондент АПН Украї­ни з 1993. З 1971 завідує кафедрою фізич­ної географії і охорони природи Київ­ського Національного університету імені Т. Шевченка. Автор підручників і навчальних посібників з географії для середньої та вищої школи.
 
Шкала оцінокШкала оцінок — методичний прийом, який дає можливість розділяти сукупність об'єктів, що вивчаються, за ступенем вираження спільної для них властивості. Такий поділ ґрунтується на суб'єктивних оцінках даної властивості, усереднених по групі експертів. Найпрос­тішим прикладом Ш. о. є звичайна шкільна система балів. Можливість побу­дови Ш. о. базується на припущенні, що кожен експерт здатний безпосередньо давати кількісні оцінки об'єктам, які вивчаються.
 
ШкалюванняШкалювання в педагогіці (від англ. scaling — визначення масштабу, одиниці вимірювання) — метод моделю­вання реальних педагогічних процесів за допомогою числових систем. Ш. є одним з важливих засобів математичного аналізу педагогічного явища, яке вивчається, а також способом організації емпіричних даних, що одержуються за допомогою спостереження, вивчення документів, анкетного опитування, експериментів, тестування.
 
Шкіль Микола ІвановичШкіль Микола Іванович (нар. 13.ХІІ.1932, с. Бурбине Полтавської обл.) — український учений-математик і педа­гог, дійсний член АПН СРСР з 1989, АПН України з 1993. В 1973—1980 заві­дував кафедрою вищої математики, в 1985—1989 — кафедрою основ інформа­тики і обчислювальної техніки, з 1989 — кафедрою математичного аналізу, з 1973 — ректор Українського педагогічного уні­верситету імені М. П. Драгоманова. Ав­тор підручників з математики для вищої й середньої школи.
 
Шкільна драмаШкільна драма — драматичні твори, писані викладачами і розігрувані учнями в школах за часів пізнього середньовіччя, Ренесансу та барокко з навчальною та виховною метою. Ш. д. трансформувала, локалізуючи й осучаснюючи жанри се­редньовічного театру — містерію, міракль, мораліте, інсценувала міфологічні та історичні сюжети. В XVIXVIII ст. бароккова Ш. д. культивувалася в като­лицьких та протестантських школах Речі Посполитої, у православних школах Ук­раїни й Білорусі, особливо в Києво-Могилянській колегії. Відіграла істотну роль у формуванні нової літератури і в становленні класичного театру.
 
Шкільна психодіагностика Шкільна психодіагностика   галузь психодіагностики, що охоплює всі види навчально-виховних закладів (у тому числі й дошкільні), але насамперед загаль­ноосвітню школу. В Ш. п. можна виді­лити такі основні напрями: психодіагнос­тика й подолання загального відставання у навчанні, специфічного відставання з математики, відхилень від індивідуально­го оптимуму навчальної діяльності, недисциплінованої поведінки. До предмета Ш. п. входять, окрім того, діагностика психологічної готовності до шкільного навчання, а також визначення індиві­дуально-психологічних особливостей ді­тей з підвищеними здібностями.
 
Шкільний вікШкільний вік — період життя й розвитку дітей, відповідний часові їхньо­го навчання в школі (тривалість 10—11 років). Ш. в. поділяють на молодший (з 6 до 11 років), підлітковий (з 11—12 до 14—15 років) і період ранньої юності (з 15 до 17—18 років), кожний з яких характеризується анатомо-фізіологічними та психологічними особливостями дітей, ступенем їхнього розвитку й участі в суспільно корисній праці, змістом і орга­нізацією навчально-виховної роботи. Ви­вчення і знання вікових особливостей ді­тей дає можливість правильно організу­вати їхнє навчання й виховання.
 
Шкільний інтернатШкільний інтернат — див. Інтер­нат шкільний.
 
Шкільний театрШкільний театр — театри, створені при навчальних закладах Європи в епоху пізнього середньовіччя, Ренесансу та барокко з навчальною та виховною метою. Основою репертуару Ш. т. була шкільна  драма.
 
ШколаШкола (лат. Scyola,  дозвілля, заняття під час дозвілля; місце навчання) — 1) Навчально-виховний за­клад (див. Школа). 2) Система освіти, сукупність закладів для навчання. 3) На­бутий досвід. 4) Напрям у науці, літера­турі, мистецтві, суспільно-політичній думці, побудований на основі принципів, спільних поглядів, традицій тощо. 5) По­сібник для навчання гри на музичному інструменті, співів тощо. 6) Будинок школи.
 
Школа граматиста Школа  граматиста  приватна платна школа в Стародавній Греції (Афіни), де вільнонароджені хлопчики з 7 років навчалися читати, писати й рахувати. Одночасно або після 2—3-річного відвідування Ш. г. вони вступали до школи кіфариста.
 
Школа (навчальний заклад)

Школа — навчально-виховний заклад для навчання, освіти і виховання дітей, молоді та дорослих. Ш. — явище істо­ричне, завдання і зміст її змінювалися зі зміною суспільно-економічного ладу. Ш. в Україні покликана здійснювати розумо­ве, трудове, моральне, фізичне й естетич­не виховання учнів, прилучаючи підрос­таюче покоління до духовної культури й матеріального виробництва, озброюючи його необхідними знаннями і способами діяльності. Ш. поділяють за обсягом знань — на початкові, неповні середні, середні і вищі; за характером знань — загальноосвітні й професійні; за віком учнів — Ш. для дітей, молоді і дорослих; за тим, хто їх утримує, — на державні, приватні й муніципальні (органів місце­вого самоврядування), громадські; за статтю учнів — сумісні (для учнів обох статей) і роздільні (чоловічі, жіночі); за часом перебування й характером органі­зації учнів — на школи-інтернати (пансіонати), де учні навчаються і жи­вуть, школи з подовженим днем, де учні тільки навчаються; за відношенням до релігії — на конфесіональні школи й світські.

Ш. виникли в країнах Стародавнього Сходу (Ассирія, Вавилон, Єгипет, Індія, Китай). На території Європи Ш. склали­ся в VII—VI ст. до н. є. в Греції, в VI ст. до н. є. — в Римі, пізніше — в інших країнах. У Київській Русі перші ПІ. виникли в XI ст. (дяківки). В XVI—XVII ст. в Україні та в Білорусі діяли братські школи. В XVII ст. розвинулась ідея державних шкіл. Склалася система аристократичних станових Ш. (в Анг­лії — коледжі,в Україні—пансіони, ліцеї, інститути шляхетних дівчат). УXVIII ст. виникають реальні училища, поширюється реальна освіта, складається система середньої професійної освіти. З другої половини ХІХ ст. починають створюватися недільні школи для дорос­лих. Основні напрями розбудови української школи визначені законом України \"Про освіту\".

 
Школа вечірня (змінна) серед­ня загальноШкола вечірня (змінна) серед­ня загальноосвітня — навчальний заклад для працюючої молоді. Під такою назвою існує з 1971. Особи, які закінчили 9 класів вечірніх (змінних) шкіл, одер­жують свідоцтво про дев'ятирічну освіту і мають право вступати до середніх спеціальних навчальних закладів або до X класу середньої загальноосвітньої школи; ті, хто закінчив 12 класів, одер­жують атестат про середню освіту, який дає право вступати до вузів.
 
Школа для глухихШкола для глухих — в Україні навчально-виховний заклад інтернатного типу для дітей, позбавлених слуху і внаслідок цього — мови. Перебувають у системі загальноосвітніх закладів Мініс­терства освіти. Навчання проводиться за спеціальними навчальними програмами й підручниками. Строк навчання — 13 років (підготовчий клас для глухих, які не виховувались у дитячому садку, і 12 основних класів). Учні здобувають знан­ня в обсязі дев'ятирічної загальноосвіт­ньої школи й відповідну виробничу кваліфікацію.
 
Школа для сліпихШкола для сліпих — в Україні навчально-виховний заклад інтернатного типу системи Міністерства освіти, де навчаються сліпі або діти з залишками зору (до 0,05). В Ш. д. с. проводиться корекційно-педагогічна робота, спрямо­вана на нормалізацію психічного й фізичного розвитку дітей, подолання вторинних відхилень у їхньому розвитку. Навчання в Ш. д. с. здійснюється за програмами середньої загальноосвітньої школи. Строк навчання порівняно з масовою школою продовжено на один рік.
 
Школа дорослихШкола дорослих — загальноосвіт­ній навчальний заклад для навчання дорослих без відриву від виробництва. В Україні виникли в другій половині ХІХ ст. (див. Недільні школи). Після 1917 було створено державну систему освіти дорос­лих — пункти ліквідації неписьменності, школи для неписьменних, для малопись­менних, школи-клуби, Ш. д. підвищено­го типу (давали семирічну освіту й здебільшого мали промисловий або сільськогосподарський ухил). Створюва­лися також селянські й робітничі універ­ситети, загальноосвітні курси, робітничі факультети, школи селянської молоді. В 1936 Ш. д. підвищеного типу реорганізо­вано на загальноосвітні неповні середні й середні школи; з 1937 існували такі ж типи заочних шкіл. У 1943 організовано школи робітничої молоді, 1944 — школи сільської молоді, з 1958 вони дістали назву вечірніх (змінних) середніх загаль­ноосвітніх  шкіл  робітничої  і  сільської молоді. Діяли також середні загальноосвіт­ні заочні школи. З 1971 існує єдиний тип Ш. д. — школа вечірня (змінна) середня загальноосвітня з очною і заочною (або однією з них) формами навчання.
 
Школа з подовженим днемШкола з подовженим днем, школа (група) з подовженим днем — в Україні загальноосвітня школа (група або групи в ній), де учні перебувають протя­гом усього дня (10 год.). В 50-ті роки почали створювати в школах групи з подовженим днем. Законодавчо оформле­ні 1956. В 1962 почали відкриватися шко­ли з подовженим днем. Режим в умовах Ш. з п. д. будується на основі медично й педагогічно зумовленого чергування навчання, праці, суспільно корисної ді­яльності, самопідготовки й відпочинку школярів, занять за інтересами.
 
Школа кифаристаШкола кифариста  —приватна платна школа в Стародавній Греції (Афіни), де хлопчиків навчали музики, співу й заучу­ванню творів Гомера (грецький епос).
 
Школа передового досвідуШкола передового досвіду одна з форм передавання й поширення кращого педагогічного досвіду шляхом безпосередньої демонстрації зразків на­вчальної і виховної роботи. Особливо популярними Ш. п. д. були в Україні в 60-ті роки. В Ш. п. д. застосовувалися різноманітні форми й методи занять із слухачами: розповідь керівника школи або учителя-майстра про систему своєї роботи; відвідування й аналіз уроків з окремих розділів навчальної програми; відвідування й аналіз позакласних захо­дів; співбесіди з слухачами з питань ди­дактики й методики; виготовлення наоч­них посібників тощо.
 
Школа хартійШкола хартій cole Nationale des Chartes) — вищий навчальний заклад у Франції, який готував висококвалі­фікованих джерелознавців, архівістів і бібліографів з вітчизняного середньо­віччя. Заснована в 1821, в Парижі. Прийом у Ш. х. дуже обмежений і про­водиться за результатами складного конкурсу. Після закінчення Ш. х. її ви­пускники   ведуть   наукову   роботу   або  стають на державну, часто дипломатичну службу.
 
Школа-інтернатШкола-інтернат — в Україні з 1956 загальноосвітня школа, в якій діти навчаються і живуть. До Ш.- і. приймають дітей за бажанням батьків або осіб, що їх заступають. Навчання проводиться за планами й програмами середньої школи. Крім учителів, у Ш.-і. працює штат ви­хователів. Поряд з навчальною прово­диться клубно-гурткова, суспільно ко­рисна й трудова, ігрова й спортивна робота.
 
Школа-комунаШкола-комуна — навчально-вихов­ний заклад в Україні для безпритульних дітей і підлітків, сиріт і неповнолітніх правопорушників. Створена 1918. Скла­далася з загальноосвітньої школи, як правило І і II ступенів, та інтернату при ній. Іноді при Ш.-к. були й дитячі садки. Вихованці вивчали основи наук, працю­вали в майстернях, на виробництві та в сільському господарстві. Велика увага приділялася продуктивній праці, самооб­слуговуванню, розвиткові творчої ініціа­тиви й самодіяльності. Проіснували до кінця 20-х, окремі — до 30-х років. Відо­мими були комуна імені Ф. Е. Дзержинського, Ш.-к. в Одесі та ін.
 
Школи грамотиШколи грамоти — 1) В Україні до 1917 одно- та дворічні школи елементар­ного навчання. Навчання в Ш. г. обме­жувалося заучуванням молитов, початками читання, письма й лічби. Лікві­довані після 1917. 2) У 20-ті роки в Україні Ш. г. (письменності) називали одно- та дворічні пункти й школи лікві­дації неписьменності.
 
Школи робітничої молодіШколи робітничої молоді — в Україні вечірні середні загальноосвітні навчальні заклади для працюючої молоді. Створені 1943. Навчання проводилося без відриву від виробництва. Надавали за­гальноосвітню підготовку в обсязі семи­річної і середньої шкіл, працювали в складі VVII та VX класів. У 1958 їх перейменовано на вечірні (змінні) серед­ні школи робітничої і сільської молоді, 1971 —на школи вечірні (змінні) середні загальноосвітні.
 
Школи селянської молодіШколи селянської молоді — в Україні   тип   сільських   загальноосвітніх шкіл, створених 1923. До цих шкіл приймали підлітків і молодь віком від 12 до 18 років, які закінчили повний курс І ступеня навчання (4 класи). Термін навчання становив 3 роки. В навчальний план, поряд із загальноосвітніми предме­тами, було включено теоретичний курс сільського господарства, виробниче на­вчання і продуктивну працю в навчаль­них і селянських господарствах. З 1928, поряд з денними трирічними, існували вечірні дво- та однорічні Ш. с. м. В 1930 Ш. с. м. перейменовано на школи колгоспної молоді.
 
Школи сільської молодіШколи сільської молоді — вечірні середні загальноосвітні заклади для навчання працюючої молоді без відриву від сільськогосподарського виробництва. Створювалися з 1944 у великих населених пунктах у складі І—IV і І—VII класів, з 1956 — у складі VX і VIIIX класів. У 1958 Ш. с. м. перейменовано на вечірні (змінні) середні школи робітничої і сіль­ської молоді, 1971 — на школи вечірні (змінні) середні загальноосвітні.
 
Школи фабрично-заводського навчанняШколи фабрично-заводського навчання (ФЗН) — в Україні тип професійно-технічної школи системи державних трудових резервів. Створені 1940 з метою підготовки робітників масо­вих професій для вугільної, гірни­чорудної, металургійної, нафтової про­мисловості й будівництва. Строк на­вчання становив 6 місяців з повним державним забезпеченням. До шкіл ФЗН приймали молодь 16—18 років з будь-якою загальноосвітньою підготовкою. Головна увага в них приділялася вироб­ничому навчанню. З 1949 мережа шкіл ФЗН почала скорочуватися, якість підго­товки учнів у них перестала відповідати вимогам виробництва. В 1959—1963 усі школи ФЗН перетворені на професійно-технічні училища.
 
Школи фабрично-заводського учнівстваШколи фабрично-заводського учнівства (ФЗУ) — в Україні профе­сійно-технічні навчальні заклади до створення системи державних трудових резервів. Як тип навчального закладу системи народної освіти оформилися на початку 20-х років XX ст. Діяли при підприємствах, для яких готували квалі­фікованих робітників з підлітків 14—18 років на базі початкової освіти. Строк навчання становив 3 - 4 роки. З 1930 школи ФЗУ почали діяти на базі семи­річної школи, строк навчання в них скоротився до 1,5—2 років за рахунок скорочення годин на загальноосвітні предмети. З 1940 залишилися переважно в легкій, харчовій та місцевій промисло­вості. В 1959—1963 їх поряд з іншими школами перетворено на професійно-технічні училища.
 
Школи-клубиШколи-клуби — в Україні школи для молодих робітників і підлітків. Організо­вані 1918. Мали за мету розвивати творчу активність та ініціативу робітничої моло­ді. Навчання проводилося за класно-урочною системою з широким залучен­ням учнів до роботи в секціях та студіях, створюваних на базі школи. Ш.-к. пра­цювали за довільними навчальними планами і програмами. У 1922 Ш.-к. при­пинили існування.
 
Школи-санаторіїШколи-санаторії в Україні спе­ціальні загальноосвітні школи-інтернати для хворих і фізично ослаблених дітей. Створюються з метою забезпечення ліку­вання та продовження загальноосвітньої підготовки. Зміст навчально-виховної роботи в Ш.-с. такий самий, як і в масо­вих загальноосвітніх школах. Тривалість і кількість уроків у Ш.-с. порівняно з загальноосвітньою менші. Режим дня будується з урахуванням захворювання дітей, періодичності й особливостей ліку­вально-оздоровчого процесу. Див. також Лісові школи.
 
ШколознавствоШколознавство — галузь педаго­гіки, що досліджує завдання, зміст і методи управління шкільною справою, систему керівництва школою та орга­нізації її роботи. Зміст Ш. становлять основні принципи управління й керів­ництва школою, її роль у розвитку суспільства, діяльність органів народної освіти по адміністративно-педагогічному та господарському керівництву школами, управлінню навчально-виховним проце­сом і наданню методичної допомоги вчителям; організація обліку й звітності закладів освіти, статистика шкільної справи. Ш. розробляє комплекс органі­заційно-педагогічних    заходів,    спрямованих на вдосконалення управління осві­тою в усіх її ланках.
 
Шлейєрмахер (Schleiermacher) Фрідріх ДанШлейєрмахер (Schleiermacher) Фрідріх Даніель Ернст (21.ХІ.1768, Вроцлав — 12.11.1834, Берлін) —німецький філософ і педагог. Ш. виступав за рівні можли­вості для дітей усіх станів навчатися в народній школі з широким навчальним планом (читання, письмо, арифметика, природознавство, географія, історія, гім­настика, співи та деякі інші предмети). Середня і вища школи повинні бути доступними для всіх здібних дітей. Ш. вважав, що навчання має будуватися на основі принципу наочності і здійснюва­тися при активній і добровільній участі самих дітей. У галузі виховання Ш. ви­ступав проти всіх покарань, які прини­жують особистість дитини.
 
Шлях освіти (науково-методичний журнал)"Шлях освіти" — науково-методич­ний журнал, заснований у 1995 Міністер­ством освіти України, Академією педаго­гічних наук та Асоціацією працівників гімназій і ліцеїв України.
 
Шлях освіти (педагогічний журнал)"Шлях освіти" — педагогічний жур­нал, заснований 1922 в Харкові. У 1922— 1923 виходив російською мовою під наз­вою "Путь просвещения", 1923—1926 — українською та російською мовами під подвійною назвою — "Шлях освіти" — "Путь просвещения", 1926—1931 — ук­раїнською мовою.
 
Шмідт (Schmidt) КарлШмідт (Schmidt) Карл (7.VІІ.1819 — 8.ХІ.1864) — німецький педагог. Ш. є автором капітальної праці "Історія педа­гогіки, викладеної у всесвітньо-історич­ному розвитку і в органічному зв'язку з культурним життям народів" (4 томи, 1860—1862). В галузі теорії виховання Ш. дотримувався думки, що основою педа­гогіки має бути антропологія. Людина є частиною природи, підкоряється її зако­нам, а тому для виховання людини треба вивчати її природу.
 
Шпранґер (Spranger) ЕдуардШпранґер (Spranger) Едуард  (27.ІV.1882 — 17.ІХ.1963) — німецький педагог, психолог і філософ. Представник теорії виховання, яка спиралася на так звану "філософію духу". В психології і теорії виховання основна увага, за Ш., повинна звертатися на цільові установки, серед  яких  він  розрізняв  6  основних типів: теоретичний, економічний, есте­тичний, соціальний, політичний і релігій­ний. Ш. виступав за ранню професійну освіту і проти вимог однакової для всіх дітей загальної освіти.
 
Штерн (Stern) ВільямШтерн (Stern) Вільям (29.ІV.1871, Берлін — 27.ІІІ.1938, Дарем, Північна Кароліна, СІЛА) - німецький психолог і філософ. Професор університетів у Бреслау (з 1907) і Гамбургу (1916—1933), де заснував Психологічний інститут. Після фашистського перевороту емігру­вав до США. Один з перших система­тично вивчав індивідуальні відмінності, застосував метод тестів, запровадив поняття коефіцієнта інтелектуальності. Ш. був ініціатором розробки питань юридичної психології.
 
Штрюмпель (Strumpell) Людвіг Штрюмпель (Strumpell) Людвіг (23.VІ.1812 — 19. V. 1899) — німецький філософ і педагог-гербаргіанець. З 1871 був професором Ляйпцизького універси­тету, досліджував проблеми педагогічної і дитячої психології та педагогіки. Голов­ний недолік сучасної йому педагогіки Ш. вбачав у недостатній увазі до індивідуаль­них і вікових особливостей психологічно­го життя дитини, до вивчення її можливостей набувати знання. Ш. вважав необ­хідним вивчати структуру освітнього процесу, закони духовного розвитку дітей.
 
Штумпф (Stumpf) Карл

Штумпф (Stumpf) Карл (21.ІV.1848 - 25.ХІІ.1936) — німецький філософ, психолог і музикознавець. З 1894 — професор Берлінського університету й директор Інституту психології при ньому. Один із засновників Асоціації по вивчен­ню психіки дитини (1900). Більшість праць Ш. стосується дослідження сприй­мання музики. Ш. опрацював власні кон­цепції уваги, вправляння, втоми, мислительних операцій (аналізу, порівняння), почуттів і емоцій.

 
Штурм (Sturm) ЙоганнесШтурм (Sturm) Йоганнес (1.Х.1507 -3.ІІІ.1589) — німецький педагог-гуманіст, організатор першої класичної гімназії (Страсбург, 1538), яка з 1566 була перетворена в академію з правом присудження ступенів бакалавра й магістра. Гімназія мала спочатку 8 класів, а згодом 10 (дев'ять основних і один підготовчий). Ме¬тою гімназії було забезпечити досконале володіння учнями латинською мовою, навчити читати й розуміти грецьких авторів і навіть писати вірші грецькою мовою. В 1621 на базі академії було організовано університет. Ш. — автор шкільних підручників з латинської граматики, риторики, діалектики, хрестоматії, а також кількох педагогічних творів.
 
Штучний інтелект Штучний інтелект — образна назва галузі досліджень, що являє собою сукуп­ність різноманітних методів, прийомів і засобів аналізу процесів мислення з ме­тою конструювання технічних систем, спроможних виконувати дії, які за тради­цією вважалися виключно прерогативою людського мозку. Проблема Ш. і. полягає в моделюванні процесів розумової праці та їхній автоматизації. Кінцевою принци­повою метою досліджень з проблем Ш. і. є розкриття таємниць мислення, вияв­лення механізмів функціонування мозку, створення адекватних йому моделей, конструювання автоматів.
 
ШульмейстерШульмейстер (нім. Schulmeister) — в середні   віки   керівник   соборної,   або кафедральної, школи; пізніше — завіду­вач будь-якої школи. У XVIII і на почат­ку XIX ст. Ш. в Німеччині називали взагалі учителя народної школи.
 
Шуман (Szuman) Стефан Болеслав Шуман (Szuman) Стефан Болеслав (2.І.1889, Торунь — 14.V. 1972, Варша­ва) — польський психолог і педагог. У 1928—1961 завідував кафедрою педагогіч­ної психології Ягеллонського університе­ту в Кракові; створив тут центр дослід­жень дитячої й педагогічної психології. Досліджував психологічні основи розвит­ку мови й мислення, дитячого мистецтва й естетичного виховання, формування світогляду, характеру, психолого-дидактичні проблеми тощо.
 
Шут Микола ІвановичШут Микола Іванович (нар. 3.І.1942, с. Димер Київської обл.) — український фізик-методист, член-кореспондент АПН України з 1994. З 1991 завідує кафедрою Українського педагогічного університету імені М. Драгоманова. Автор навчальних посібників з фізики для студентів педа­гогічних вузів.
 
Юні технікиЮні техніки — школярі, які беруть участь у позакласній і позашкільній робо­ті по вивченню техніки й у дитячій тех­нічній творчості. Заняття в технічних гуртках сприяють розширенню політех­нічного кругозору дітей, виробленню в них технічних умінь і навичок, необхід­них для життя, а також розвиткові бага­тьох позитивних якостей особистості. Ю. т. старшого шкільного віку доводять практичне ознайомлення з технікою і процесами виробництва до оволодіння певними професіями — одержують люби­тельські права на водіння автомобіля, складають екзамени на кваліфікаційні розряди робітників різних професій і спеціальностей. Для Ю. т. створюються спеціальні програми, видається науково-популярна й науково-технічна література.
 
ЮНІСЕФЮНІСЕФ (UNICEF- United Nations Childrens Fund) — дитячий фонд ООН, — створений Генеральною Асамблеєю ООН у 1946 з метою надання допомоги й підтримки дітям, які залишилися на тери­торії Європи після Другої світової війни. Діяльність організації спрямована тільки на проблеми, пов'язані з дітьми (їх харчуван­ня, освіта та підтримка) і поширюється на 140 країн світу.
 
Юридична освіта Юридична освіта — система підго­товки юристів вищої кваліфікації, спеціа­лістів у галузі теорії, історії і окремих галузей права, а також науково-педагогіч­них кадрів і юристів з середньою спеціальною освітою. Ю. о. — одна з найстаріших галузей освіти. Вже у Стародавньому Римі існували юридичні училища  (stations scholae), призначені для підготовки правників. З моменту ство­рення перших університетів Ю. о. стала обов'язковою частиною університетської
 
Юридична психологіяЮридична психологія — галузь прикладної психології, яка вивчає психіч­ні закономірності особистості і її діяль­ності у сфері правових відносин.
 
Юридичні інститути Юридичні інститути — вищі навчальні заклади, які готують високо­кваліфікованих юристів для роботи в дер­жавному апараті, на приватних підприєм­ствах, фірмах, а також у громадських організаціях і товариствах — на посадах, які потребують спеціальної юридичної освіти. В 1997 в Україні була Національ­на юридична академія (Харків). Вищу юридичну освіту дають також юридичні факультети університетів: Донецького, Дніпропетровського, Запорізького, Київ­ського Національного, Львівського, Південноукраїнського, Прикарпатського, Сімферопольського, Східноукраїнського, Ужгородського, Чернівецького, а також 6 інститутів внутрішніх справ.
 
Юркевич Памфіл ДаниловичЮркевич Памфіл Данилович (28.ІІ.1826, с. Ліплява Черкаської обл. — 16.Х. 1874, Москва) — український і російський філософ і педагог. З 1851 викладав філософію в Київській духовній академії, з 1861 — професор філософії Московського університету. Автор низки праць з педагогіки, зокрема "Читань про виховання" (1865), "Курсу загальної пе­дагогіки з додатками" (1869).
 
Язичіє"Язичіє" — штучна книжна мова, що вживалась у XIX — на початку XX ст. у Галичині, на Буковині і Закарпатті у дея­ких виданнях, зокрема "москвофілів". Становила собою безсистемне поєднання лексичних, фонетичних та граматичних елементів живої української мови, староукраїнської, польської, російської, старослов'янської. Проти вживання "Я." боролись І. Франко та інші представники української прогресивної інтелігенції.
 
Якобсон (Jakobson) Карл РобертЯкобсон (Jakobson) Карл Роберт (26.VІІ.1841 — 19.ІІі.1882) — естонський педагог, просвітитель і громадський діяч. Виступав за загальнодоступність освіти для народу. Відомий як автор низки популярних азбук і підручників, посібни­ків для самоосвіти.
 
Якості знаньЯкості знань — поняття "якості знань" передбачає співвіднесення видів знань (закони, теорії, прикладні, методо­логічні, оцінювальні знання) з елемента­ми змісту освіти й тим самим з засвоєння. Я. з. має такі характеристики: повноту — кількість програмних знань про об'єкт вивчення; глибину — сукуп­ність осмислених учнями зв'язків і відно­шень між знаннями; систематичність — осмислення складу певної сукупності знань в їхніх ієрархічних і послідовних зв'язках; системність — осмислення учнем місця знання в структурі наукової теорії; оперативність — вміння користу­ватися знаннями в однотипних ситуаціях; гнучкість — вміння самостійно знаходити варіативні способи застосування знань в змінених умовах; конкретність — вміння розкласти знання на елементи; узагаль­неність — вміння виразити конкретне знання в узагальненій формі.
 
Янсеністські школи Янсеністські школи — початкові школи-інтернати, які відкривали янсеністи — учасники релігійного соціального руху XVII ст. у Франції, що перебували в опозиції до католицької ортодоксії й папства. Свою назву дістали від імені засновника янсенізму, голландського богослова К. Янсенія. Програма Я. ш. була порівняно широкою й передбачала вивчення рідної мови, французької, латинської і грецької мов, релігії, мате­матики, фізики, риторики тощо. Навчан­ня будувалося на принципах наочності, послідовності, свідомості, на визнанні самодіяльності учнів. Я. ш. були дуже малими.
 
Ярмаченко Микола ДмитровичЯрмаченко Микола Дмитрович (нар. 6.ІХ.1928, с. Черемошна Київської обл.) — український педагог, академік АПН СРСР (з 1982) і академік АПН України (з 1993). В 1973—1994 — директор Нау­ково-дослідного інституту педагогіки Ук­раїни, з 1993 — президент АПН України, в 1973—1994 — Голова Педагогічного товариства України. Досліджує проблеми теорії та історії педагогіки, сурдопе­дагогіки.
 
Ярошинська Євгенія ІванівнаЯрошинська Євгенія Іванівна (18.Х. 1868, с. Чуньків Чернівецької обл. — 21.Х. 1904, Чернівці) — українська пи­сьменниця, педагог. Після навчання в Чернівецькому реальному училищі вчите­лювала в селах на Буковині. Була акти­вісткою жіночого руху, постійним авто­ром педагогічних і дитячих видань.
 
Ясельний центрЯсельний центр — дошкільний заклад у Великобританії, який об'єднує денні ясла-садок і ясельну школу.
 
Ясельні школи Ясельні школи (класи) — тип дошкільного закладу у Великобританії для виховання дітей у віці 3—5 років. Відвідування безплатне, години роботи Я. ш. збігаються з годинами роботи по­чаткових шкіл.
 
Ясла дитячіЯсла дитячі — заклад суспільного виховання дітей з 2—3-місячного віку до 3 років. Я. д. забезпечують необхідні умови для нормального психофізичного розвитку й виховання дітей, для зміцнен­ня та охорони їхнього здоров'я і одно­часно розширюють можливості участі жінок-матерів у господарській, культур­ній і громадській діяльності. Я. д. з'яви­лися в Україні та інших країнах Європи в XIX ст.
 
Яценко Тамара СеменівнаЯценко Тамара Семенівна (нар. 2.V. 1944, с. Драбівка Черкаської обл.) — український психолог, дійсний член АПН України з 1995 р. З 1974 завідує кафед­рою педагогіки і психології Черкаського педінституту. Досліджує проблеми прак­тичної психології.
 


Всі | А | Б | В | Г | Ґ | Д | Е | Є | Ж | З | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Ю | Я


Всі матеріали й мультимедиа ресурси використаються винятково в навчальних цілях і служать тільки для ознайомлення.
Щоб заявити про порушення авторських прав, необхідно відправити нам письмове повідомлення на адресу електронної пошти: wshark.inc@gmail.com або wshark@ksu.ks.ua
(спершу ознайомтесь з нашим повідомленням "про авторські права")