Wednesday, 19 December 2018
Меню
Вітальна сторінка
Робоча Програма
Змістовні модулі
Тека творчих завдань
Мультимедіа галерея
Презентації
Екзаменаційний мінимум
Глосарій
Журнал
Тестовий контроль
Форма Авторизації





Забули пароль?
Ще не зареєстровані? Реєстрація
Глосарій

Починається з...
Містить в собі
Повне зпівпадання

Додати Слово

Всі | А | Б | В | Г | Ґ | Д | Е | Є | Ж | З | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Ю | Я


Всі
Сторінок: «1 2 3 »
Слово Означення
Класний наставникКласний наставник — в царській  Росії викладач гімназій і реальних училищ, який ніс відповідальність за вихо­вання учнів і здійснював нагляд за їхньою поведінкою. Статутом гімназій 1864 в кожній гімназії вводилися по 2 посади вихователів з вищою освітою: одна для нижчих, друга для вищих класів. Статутами гімназій 1871 і реальних учи­лищ 1872 були запроваджені посади К. н. (по одній на кожен клас). Обов'язки К. н. повинні були виконувати штатні викладачі, які за це одержували відповід­ну доплату до основної зарплати.
 
Класно-урочна система навчанняКласно-урочна система навчання — система організації навчального процесу в школі, за якою навчання прово­диться з постійним складом учнів за сталим розкладом, а основною формою навчання є урок. У своєму історичному розвитку К.-у. с. н. пройшла тривалий і складний шлях. Вона прийшла на зміну індивідуальному навчанню, яке широко практикувалося в школах старо­давнього світу й середньовіччя. З розвит­ком промисловості індивідуальне навчання як форма організації навчальних занять  у школі стало неприйнятним, оскільки не   забезпечувало охоплення великої кількості учнів. Деякі риси К.-у. с. н. спостерігалися в середньовіччя в монастирських школах. Дальший розвиток К.-у. с. н. дістала в епоху Відродження, коли почався поділ дітей на класи за знаннями, в школах стали застосовувати навчальні плани. У 20—30-х роках XVI ст. К.-у. с. н. застосовувалася в загальнодоступних початкових школах Чехії, Польщі, Угорщини, Литви, Саксо­нії. Велику роль у становленні принципів К.-у. с. н. відіграв Я. А. Коменський. У XVI ст. К.-у. с. н. поступово витісняє інди­відуальну форму навчання в братських школах України і Білорусі. Розвиток К.-у. с. н. в XIX ст. пов'язаний з опра­цюванням К. Д. Ушинським теорії уроку. К.-у. с. н. є основною в сучасній україн­ській школі. Науковці та учителі-практики наполегливо працюють над її вдоскона­ленням і модернізацією.
 
Клафкі (Кlаfkі) ВольфганґКлафкі lаfkі) Вольфганґ (нар. 1.IX. 1927, Ангербурґ, тепер Венгожево, Польща) — німецький дидакт, з 1963 — професор Марбурзького університету. В 1969—1970 керував опрацюванням лекційного радіокурсу "Наука про вихо­вання". В цій та інших працях сформулював "критично-конструктивну" концепцію дидактики. К. відводить у ній вирішальну роль змісту освіти, який, на його думку, визначає як "мету навчання", так і специ­фічну "мету учня", а також плануванню, організаційним формам, методам й засо­бам навчання. Виховання К. розглядає як вид соціальної комунікації. Дидактика К. опрацьована в дусі загальнодемократично­го руху за оновлення школи.
 
Климент ОхридськийКлимент Охридський (Величський, Словенський) (бл. 840 — 27.VІІ.916, Охрид) — перший слов'ян­ський письменник, просвітитель, най­ближчий соратник Кирила й Мефодія. Створював школи для дітей, а також учи­лища для дорослих з викладанням в них слов'янською мовою, які готували свяще­ників і учителів для дитячих шкіл; сам викладав різні предмети. Заснував першу староболгарську Охридську школу й першу слов'яноболгарську школу. Наго­лошував на величезному освітньому й виховному значенні рідної мови і сприяв поширенню староболгарської писемності й культури серед народу. Ім'я К. О. носить Софійський університет. Канонізований православною церквою.
 
Кляйн (Кlein) ФеліксКляйн lein) Фелікс ( 25 .ІV.1849, .Дюссельдорф —22.VІ.1925, Ґеттінґен) —  німецький математик, керівник так званого «реформаторського руху» в галузі шкільної математики.К.пропонував ввести в шкільну математику елементи диференціального та інтегрального числення з відповідними застосуваннями у фізиці й техніці. Проект « реформаторів» істотно вплинув на викладання математики в інших країнах.
 
Княжевич Дмитро МаксимовичКняжевич Дмитро Максимович (6.V.1788, Санкг-Пегербурґ — 13.Х.1844, тепер с. Велика Бурімка Черкаської обл.) — український і російський освітній діяч. Будучи попечителем Одеського учбового округу (з 1837) сприяв розвиткові шкіл на півдні України, склав нові, більш удоско¬налені навчальні програми, підготував проект перетворення Рішельєвського ліцею в Одесі на університет.
 
Кобилянський Юліан Юліанович Кобилянський Юліан Юліанович (26.ХІІ.1859, м. Гура-Гумора на Буковині, тепер Гура-Гуморомуй, Румунія — 11.IX. 1922, Чернівці) —український філо­лог і педагог. Закінчив Чернівецький уні­верситет (1883). Працював викладачем класичних мов і літератур Чернівецької гімназії. Одним з перших почав працювати над латино-українською лексикографією. Уклав "Русько-латинський словарець для руських гімназій" (1907), "Латинсько-український словар" (1912). Автор підруч­ників з латинської мови для середніх шкіл
 
Кобринський Йосафат МиколайовичКобринський Йосафат Миколайович (15.ІХ.1818, м. Коломия — 14.ІІі. 1901, с. Мишин Івано-Франківської обл.) — український педагог і громадський діяч. В 1842 видав у Львові "Буквар, новим спосо­бом уложений для домашньої науки" і "Спосіб борзо виучити читати" — мето­дичний посібник до цього букваря. В них уперше в Західній Україні запровадив у шкільне навчання гражданський шрифт і запропонував прогресивний звуковий синтетичний метод навчання грамоти. Заснував у Коломиї першу читальню й народний дім.
 
Ковалевський Павло ІвановичКовалевський Павло Іванович (1849, Харків — 1923, Петроград) — український і російський психіатр і психолог. Створив при Харківському університеті першу в Україні самостійну кафедру психіатрії й першу психо­логічну лабораторію. В 1883—1898 К. — ректор Варшавського університету.
 
Ковачев Йосиф АнтоновКовачев Йосиф Антонов (14.І.1839, Штип, Македонія —31.Х. 1898, Софія) — болгарський педагог. Закінчив Київську духовну академію (1868). Прибічник активних природодоцільних методів на­вчання. Сприяв запровадженню звукового методу навчання читати в початковій шко­лі. Автор болгарського букваря й першого болгарського підручника з педагогіки. Засновник першої світської болгарської педагогічної школи (1888). Запропонував єдиний план організації 7-річної "народ­ної школи", розгорнуту програму фізично­го виховання в школах.
 
Когнітивна психологіяКогнітивна психологія (від лат. соgnіtіо — знання, пізнання) — один з провідних напрямів сучасної зарубіжної психології, яка вивчає структуру й перебіг пізнавальних процесів людини. Виникла у США наприкінці 50-х років XX ст. як реакція на характерне для біхевіоризму заперечення ролі психічних процесів і їхньої структурної організації в діяльності людини. К. п. значну увагу приділяє навчанню. З позицій К. п. ефективне навчання можливе лише тоді, коли новий матеріал, пов'язаний з уже наявними знаннями й уміннями, включається в існуючу когнітивну структуру (ієрархічно організовану систему знань учнів).
 
Кодай (Коdaly) ЗолтанКодай (Коdaly) Золтан (16.ХІІ.1882, м. Кечкемет — 6.ІІІ.1967, Будапешт) — угорський композитор, педагог, осново­положник системи масового музичного виховання в Угорщині. Член Угорської АН (з 1945, в 1946—1949 — її прези­дент), почесний президент Міжнародного товариства музичного виховання (1964— 1967). Основою його педагогічної концепції є обов'язкова музична освіта й музичне виховання всього народу. Голов­ним засобом музичного виховання вважав спів. К. створив навчальні посіб­ники для учнів і учителів. На основі педагогічної концепції К. в Угорщині створена єдина система музичного вихо­вання, яка охоплює дитячі садки, школи, вищі навчальні заклади.
 
Козачинський МихайлоКозачинський Михайло (1699, м. Ямпіль Вінницької обл. — 27 .VIII. 1755, м. Слуцьк, Білорусь) — український пись­менник і педагог. Після закінчення Київ­ської академії виїхав 1733 в Сербію для організації шкіл. Був префектом і вчителем у м. Карлівцях. В Україну К. повернувся 1737. Був професором, а 1739—1746 — префектом Київської академії.
 
Козельський Яків ПавловичКозельський Яків Павлович (бл. 1729, с. Келеберда Черкаської обл. — після 1795, с. Крутий Берег Полтавської обл.) — український і російський просвітитель. Навчався в Київській академії (1744    1750) та Академічому університеті при  Петербурзькій АН (1751—1757); викладав  Артилерійській та Інженерній школах, Згодом працював секретарем Сенату в Петербурзі (1767—1770; 1788—1793) та членом Малоросійської колегії в м. Глухові (1770—1778). У 1764 К. опублікував підручники "Арифметичні твердження" і "Механічні твердження".
 
КолегіїКолегії (лат. со11еgіа) — навчальні заклади в ряді країн, зокрема в Україні (Києво-Могилянська   колегія,    1632   та інші; див. Колегіум
 
КолегіумКолегіум (лат. со11еgіum, букв. — товариcтво, братство, співпраця) — закритий середній,   подекуди   вищий   навчальний  заклад у XVIXVIII ст. в Західній Європі.  В Україні К. здебільшого відкривали єзуї­ти   для   поширення   католицької   віри. Навчання велося латинською мовою й  мало    виразне    релігійне    спрямування. Крім католицьких, в Україні також були поширені православні К. Широковідомі Києво-Могилянська колегія  (див.  Київ­ська    академія),    Харківський    колегіум (заснований 1721 в Бєлгороді), Чернігів­ський колегіум і Переяславський коле­гіум. В Україні К. були також у Вінниці, Гощі, Львові, Луцьку, Тернополі та інших містах. У ході освітніх реформ XIX ст. в К.    почали   вивчатися   нові   предмети, допускалася   рідна   мова.   Термін   "К." почав означати інший, переважно світ­ський тип навчального закладу.
 
Колегія ПАВЛА ҐАЛАҐАНАКолегія ПАВЛА ҐАЛАҐАНА — приват­ний закритий чоловічий середній навчальний заклад у Києві, заснований багатим поміщиком Г. П. Ґалаґаном на пам'ять про сина Павла, який помер у 16-річному віці. К. П. Ґ. існувала з 1871 по 1919. Утримувалася за рахунок прибут­ків від заповіданого їй маєтку. В колегію приймалися хлопчики після закінчення чотирьох класів гімназії. Вихованцями-стипендіатами зараховувалися ті, що не мали засобів для одержання середньої освіти і які витримали конкурсні іспити. Певна частина учнів навчалася за плату — дуже високу. В 1911/12 в К. П. Ґ. було 32 стипендіати і 13 власнокоштних вихован­ців. Навчання було чотирирічне, відпові­дало VVIII класам гімназії. Випускники одержували атестат зрілості. Навчальна робота в колегії велася по-новому. Практикувалися досліди з фізики й хімії, самостійна робота учнів над рефератами з літератури, історії, математики, проводи­лися літературно-музичні вечори, екскур­сії, вивчалася столярна й токарна справа, багато уваги приділялося вивченню іно­земних мов і загальному розвиткові вихо­ванців.
 
КоледжКоледж (англ. со11еgе) — навчальний заклад у Великобританії, у Співдружності країн, очолюваній Великобританією, і в США. Розрізняють три типи К.: такі, що відповідають за своїм рівнем вищій школі; що займають проміжне положення між середніми і вищими навчальними заклада­ми; такі, що відповідають рівню середньої школи і призначені для учнів, яким випов­нилося 16 років. У Великобританії К. виникли на початку XIII ст. У традиційно­му вигляді вони збереглися в старих уні­верситетах (Оксфордському й Кембридж­ському). К., що входять до складу інших університетів, найчастіше — спеціалізова­ні навчальні заклади (типу українських інститутів), які мають певну самостійність. Існують К., що не входять в університети: К. університетського типу, педагогічні, технічні, сільськогосподарські, комерцій­ні, образотворчого мистецтва, богослов'я. К. для освіти дорослих, драматичні, музичні, фізкультурні тощо. Деякі привілейовані середні школи також називаються К. Перші К. в США виникли в ХVІІ ст. Тепер це чотирирічні вищі навчальні заклади, що існують самостійно або як складова університету, і молодші К.- дворічні навчальні заклади на базі середньої школи. Звичайно в цих К. можна дістати підготовку до певних спеціальностей, які не вимагають в США вищої освіти. Є також молодші технічні К., які готують техніків. Після прийняття закону України « Про освіту» почалося перетворення окремих середніх загальноосвітніх і спеціальних навчальних закладів  у різного профілю коледжі (технічні, аграрні, педагогічні тощо) або ж створення нових коледжів. В цьому випадку К.-самостійний навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який реалізує неповні й (або) повні освітні програми вищої професійної освіти.
 
Коледжі педагогічніКоледжі педагогічні (Тгaining  Соllеges) — навчальні заклади у Великобританії, які будуються на базі середньої грама­тичної школи і призначені для підготовки вчителів для дошкільних установ, початко­вих і середніх "сучасних" шкіл. Строк навчання 2— 3 роки. Підготовка студентів складається з 4 елементів: 1) поглибленого вивчення предмета спеціалізації і   1—2  споріднених предметів; 2) менш глибокого  вивчення кількох предметів за вибором з    метою    підвищення    загальноосвітнього рівня;   3)  вивчення теоретичного  курсу педагогіки; 4) педагогічної практики.
 
Коледжі учительськіКоледжі учительські ( Teacher Со11еgеs) — як правило, 4-річні (іноді і 5-річні) навчальні заклади в США, які готують учителів елементарних і середніх шкіл. Виникли К. у. у XX ст. з дворічних нормальних шкіл на базі середньої школи. Протягом перших 2 років дається пере­важно поглиблена загальноосвітня підго­товка, протягом III й IV року навчання — спеціальна підготовка і проводиться практика в школах.
 
КолежКолеж (франц. соlgе) — навчальний заклад у Франції, Бельгії, франкомовних кантонах Швейцарії і провінціях Канади й ряду країн Африки та Азії — колишніх французьких колоніях. У Франції перші К.     виникли при університетах у середні віки. До 1959 французький К. — повний середній навчальний заклад, рівноцінний ліцею. З 1959 єдиним типом повної середньої школи у Франції став ліцей. Одночасно було створено загальноосвітні К. — неповні середні навчальні заклади, закінчення яких дає право вступати тільки в середні спеціальні навчальні заклади і в старші класи ліцею. В 1963 створено К. середньої освіти — навчаль­ні заклади для дітей у віці 11— 15 років, в яких об'єднано VIIX класи ліцею, класи загальноосвітнього К. і старші класи початкової школи. В країнах Африки та Азії К., як правило, — непов­ні середні школи; в Бельгії — жіночі середні школи.
 
Колеж де ФрансКолеж де Франс (Соllеge dе Frаnсе) -один з найстаріших науково-дослідних і навчальних закладів у Франції. Заснова­ний Франциском І між 1518 і 1530 як осе­редок  гуманізму  і  світської  освіти  на противагу  Паризькому університету,  де  панувала   кастова   рутина   й   релігійна схоластика.  Колеж складається з трьох  відділень:  природничо-математичного,  філософсько-соціологічного та історико- філологічного.   В  К.  д.  Ф.  функціонує     значна   кількість   наукових  лабораторій різного профілю. Колеж не має стабіль­них  навчальних   планів   і   програм,   не проводить ніяких екзаменів для слухачів. Професори кафедр щороку самі визна­чають теми лекційних курсів, які безпосе­редньо пов'язані з їхньою науково-дослід­ною роботою. Вхід на лекції вільний. З 1970 до К. д. Ф. запрошуються для читан­ня лекцій іноземні професори. К. д. Ф. підкоряється    безпосередньо    міністрові освіти, а професори, обрані колективом лекторів,    затверджуються    президентом Франції.
 
Колібабчук Володимир ЗахаровичКолібабчук Володимир Захарович (нар. 5.V.1936, с. Стетківці Житомирської обл.) — український педагог, заслужений учитель     України, член-кореспондент АПН України з 1992. Працював директо­ром Вишнівської середньої школи № 2 Київської області. Досліджує проблеми демократизації управління школою.
 
Коллар (Коllаr) ЯнКоллар (Коllаr) Ян (29.VII. 1793, с. Мошовце, Словаччина — 24.І.1852, Відень, похований у Празі) — поет, діяч словаць­кої і чеської культури, педагог, послідов­ник Я. А. Коменського і прибічник філан­тропізму. Виступав за організацію словацьких народних шкіл. Для початко­вих міських шкіл вважав необхідною реальну освіту; в гімназіях і ліцеях віддавав перевагу класичній освіті. Виступав за єдність навчання й виховання, індиві­дуальний підхід до учнів. Вимагав відкрит­тя в Словаччині свого університету. Вели­кого значення надавав всебічній освіті учителів. К. —автор "Букваря" і "Хресто­матії для словацьких шкіл".
 
Коллонтай ГугоКоллонтай Гуго (1.ІV.1750, с. Великі Дедеркали Тернопільської обл. — 28.ІІ.1812, Варшава) — польський громадський діяч, представник польсько­го Просвітительства, діяч Едукаційної комісії (1776—1786). Був автором плану розвитку шкільної системи в Польщі, здійснив реформу Ягеллонського універ­ситету. Відстоював світські науку та осві­ту, звільнені від засилля клерикалізму й релігії. Активний учасник Польського повстання 1794, за що його було ув'язнено (1794—1802). В 1802—1806 жив на Волині, де разом з Т. Чацьким заснував ліцей у Кременці.
 
КолоквіумКолоквіум (від лат. cоlloquium розмова, бесіда) — 1) Одна з форм навчаль­них занять у системі освіти, що має на меті виявити й поліпшити знання студентів. Виникли в середньовічних університетах і духовних академіях. Зараз застосовуються переважно у вищих навчальних закладах, однак без оцінки виявлених на К. знань. 2) Наукові збори, на яких заслуховують і обговорюють доповіді з різних проблемних питань. 3) В Російській імперії — бесіда як форма перевірки кандидатів на будь-яку посаду. 4) В середні віки К. називали релі­гійні бесіди між представниками різних віровчень.
 
Колонія імені М. ҐорькогоКолонія імені М. Ґорького трудова колонія для неповнолітніх право­порушників. Відкрита Полтавською губнаросвітою 25.VІІІ.1920. З жовтня 1923 колонія — у відданні Народного коміса­ріату освіти УРСР, з 1936 — у системі дитячих закладів Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР. З вересня 1920 по вересень 1928 колонію очолював А. С. Макаренко. Життя колонії А. С. Макаренко описав у "Педагогічній поемі".
 
Комерційні училищаКомерційні училища — середні  навчальні заклади в царській Росії. Перше К. у. засноване в Україні 1811 в Одесі.  Спочатку  були  відкриті  як  професійні    школи, але фактично стали загальноосвіт­німи навчальними закладами, що мали на     меті давати учням загальну й комерційну освіту. Строк навчання тривав 7— 8 років. У 1914 в Україні було 62  К. у.
 
Комп'ютеризація навчанняКомп'ютеризація навчання — у вузькому смислі — застосування комп'ю­тера як засобу навчання; в широкому — застосування комп'ютера в навчальному процесі з різною метою. Система комп'ю­терного навчання включає технічне (ком­п'ютер), програмне й навчальне забезпе­чення.
 
Комплексна система навчан­няКомплексна система навчан­ня — система, за якою навчальний матеріал в школі вивчається за певними темами — комплексами. Побудовані на основі комплексів програми застосовува­лися наприкінці XIX й у XX ст. в бага­тьох початкових школах Німеччини, Австрії (Gesammtunterricht), у Бельгії та інших країнах Західної Європи. На початку навчання теми стосувалися предметів і явищ навколишнього життя, потім кругозір дитини поступово розширявся. В 1922 К. с. н. була запроваджена в українській школі. В основу комплек­сних програм було покладено вивчення  трудової діяльності людей; природа  вивчалася як об'єкт, на який спрямову­валася праця людини. Проте практика показала, що К. с. н. не дає учням систе­матизованих знань з основ наук і в 1931 К. с. н. була замінена предметною системою   навчання.
 
Комуна імені Ф.Е.ДзержинcькогоКомуна імені Ф. Е. Дзержинcького —дитяча трудова комуна. Заснова­на 1927 в селищі Новому Харкові (перед­містя Харкова). З 20.Х.1927 до 1.VІІ.1935 комуною керував А. С. Макаренко. Тут дістали дальший розвиток педагогічний досвід колонії імені М. Горького, ідеї поєд­нання навчання з продуктивною виробни­чою працею. Комуна була першим в Украї­ні дитячим закладом, який перейшов на повне самоутримання (з 1933). В 1932 в комуні було відкрито завод електроінстру­ментів, потім — завод плівкових фотоапа­ратів. В 1930 відкрито робфак Харківсько­го машинобудівного інституту, а 1934 — середню школу. Діяльність комуни Мака­ренко описав у книгах "Марш 30 року", "Мажор", "ФД-1", "Прапори на баштах" та ін.
 
Комунарська методикаКомунарська методика — система умов, методів, прийомів і організаційних форм виховання, які забезпечували формування і творчий розвиток колективу дорослих і дітей на принципах гуманізму. Опрацьована І. П. Івановим і його послі­довниками в Росії наприкінці 50-х років XX ст. Основною метою й результатом застосування К. м. проголошувалося розкріпачення особистості вихователя й вихо­ванця, формування гуманістичного світо­гляду, громадянської самосвідомості людини, її здатності до соціальної творчос­ті, морального самовизначення. Збагачена у 80-ті роки ідеалами демократизації стосунків і самоврядування, творчими формами діяльності, неформальним спілкуванням К. м. дістала назву методики колективного творчого виховання.
 
Конант (Соnаnt) Джеймс БрайантКонант (Соnаnt) Джеймс Брайант (26.ІІІ.1893—1978) — американський учений-хімік і діяч освіти, президент Гарвардського університету (1933—1953). Освіту розглядав як фактор об'єднання різних соціальних груп і як засіб відбору талановитих людей. Написав ряд праць з соціологічних проблем освіти.
 
Конгреганістські школиКонгреганістські школи (Ecoles congreganistes) —школи, керовані конгреганістами (членами релігійних організа­цій, створюваних католицькою церквою) у Франції і деяких інших країнах. Виник­ли в XVII ст. у зв'язку з організацією найбільш впливової організації "Братів християнських шкіл" у Франції.
 
Кондільяк (Соndillac) Етьєнн-Бонно деКондільяк (Соndillac) Етьєнн-Бонно де (30.ІХ.1715, Ґренобль — З.VІІІ.1780, Божансі) — французький філософ-просвітитель, вихователь герцога Пармського, для якого написав "Курс занять" у 13 томах. Психолого-педагогічні проблеми розглядав з позиції сенсуалізму, вважав, що навчання наукам має йти тим же порядком, що й сама наука: від фактів і дослідів до ідей і законів. К. віддавав перевагу формальній освіті, пропонував вчити дітей мислити. Самостійні, індиві­дуальні заняття учня ставив вище шкіль­них. Був одним із засновників асоціатив­ної психології.
 
Кондорсе (Соndorcet) Марі-Жан-Антуан-НікКондорсе (Соndorcet) Марі-Жан-Антуан-Нікола де (17.ІХ.1743, Рібмон — 29.ІІІ.1794, Бур-ла-Рен) — французький філософ-просвітитель,     математик.     Як представник комітету народної освіти Законодавчих зборів опрацював план організації народної освіти, який передбачав створення єдиної державної системи, яка складалася з 4 ступенів: І-4-річні початкові школи; II — 3-річні школи II ступеня; III — інститути, де дається середня загальна і спеціальна освіта; IVліцеї. Наступність ступенів, безплатне навчання, світськість школи, реальна та енциклопедична освіта, широка організа­ція освіти дорослих — головні риси цього просвітительського плану.
 
Кониський Олександр ЯковичКониський Олександр Якович (18.VІІІ. 1836, с. Переходівка Чернігівської обл. — 12.ХІІ.1900, Київ) український письменник, педагог. За участь у Київській громаді і організації недільних шкіл   1883 був висланий у Вологду, потім — у Тотьму. Для недільних шкіл видавав популярні книжки й підручники ("Україн­ські прописи",  1862; "Арифметика, або щотниця", 1863; "Перша граматика, або читання", 1883).
 
Конкретна методика навчанняКонкретна методика навчанняпедагогічна дисципліна, яка вивчає специ­фіку організації навчання з окремого навчального предмета (методика матема­тики, психології, фізики, співів тощо).
 
КонсерваторіяКонсерваторія (італ. соnservatorio, первісне значення — притулок, від лат. conservo — зберігаю) — вищий музичний навчальний заклад. У XVIXVII ст. в Іта­лії — притулки для сиріт, де навчали ремесел, пізніше — й музики. З XVIII ст. К. — спеціальний музичний навчальний заклад. Найстаріші К.: в Парижі (1784), Болоньї (1804), Мілані, Неаполі (обидві — 1808), Флоренції, Празі (обидві — 1811) та інших містах. В 1854 у Львові засновано К. Галицького музичного товариства, в 1902 — Львівський музичний інститут,— Вищий музичний інститут імені М. Лисенка, 1904 в Києві — Музично-драматичну школу Миколи Лисенка. В 1913 відкрито К. в Києві та Одесі, 1917 — у Харкові.
 
Консолідовані школиКонсолідовані школи (Соnsolidated schools) — укрупнені школи, створювані шляхом об'єднання кількох невели­ких, часто однокомплектних шкіл, розта­шованих у малонаселеній місцевості. К. ш. обслуговують дітей у радіусі 20—30 км. Дітей підвозять до школи й розвозять додому на шкільних автобусах. Поширені в США, Австралійському Союзі й ряді інших країн.
 
Конфесіональні школиКонфесіональні школи (від лат. confessio — сповідання) — навчальні заклади, що перебувають на утриманні церкви й під її контролем. Основна мета К. ш. — поширення й пропаганда догма­тів певного віросповідання. Виникли в період раннього середньовіччя в Західній Європі. В ряді країн принцип конфесіо­налізму зберігає своє значення й досі, де К. ш. (католицькі, протестантські, маго­метанські тощо) є приватними школами. В Україні всі державні школи — почат­кові, середні й вищі — є світськими.
 
КонфуційКонфуцій (бл. 551—479 до н. е.) — латинізоване ім'я давньокитайського філософа й педагога Кун Фу-цзи, або Кун-цзи.    К.    узагальнив    весь    досвід навчання, нагромаджений у стародавньому Китаї, і створив першу в Китаї педагогічну теорію. Заснував першу в Китаї приватну школу. Педагогічні висловлювання К. містяться в книзі « Луньюй» («Бесіди й судження»),яка є записом і систематизацією його бесід з учнями школи. К. виходив з положення про природну нерівність людей і вірив у наявність природжених етичних і інтелектуальних якостей людини : високо розвинуті люди мають знання від народження. Наслідком цих поглядів була вимога строгого обліку в процесі навчання індивідуальних особливостей і здібностей учнів. Опрацьована К. програма розвитку учнів передбачала два ступені. Спочатку  потрібно було вивчити шість «мистецтв»: етикет, музику, верхову їзду, стрільбу з лука, письмо, арифметику – і таким чином одержати початкове розумове, фізичне, моральне й художнє виховання. Після оволодіння цими знаннями й уміннями учні мали перейти до вивчення бездоганної поведінки, політики, літератури й мови. Особливу увагу К. звертав на моральне виховання, в основі якого лежала проповідь поміркованості й поваги до старших за віком і соціальним становищем. К. ставився з презирством до фізичної праці й тому заперечував трудове виховання.
 
Кораблебудівні інститутиКораблебудівні інститути - вищі навчальні заклади, які готують інженерів з суднобудування й судноремонту, суднових силових установок, турбобудування, будування двигунів внутрішнього згоряння, електрообладнання суден, обладнання й технології зварювального виробництва, гідроаеродинаміки, автоматики й телемеханіки. В Україні є К. і. в Миколаєві, заснований у 1910 як середній технічний навчальний заклад, в 1928 реорганізований в технічний інститут ( з 1994-Український державний морський технічний університет). Інженерів з кораблебудування готують також Одеський державний морський університет, Севастопольські державний технічний університет і військово-морський інститут.
 
Корецький-Сатановський АрсенійКорецький-Сатановський Арсеній ( кінець ХVІ або початок ХVІІ ст., с. Сатанів Хмельницької обл. . - після 1653)- український педагог, перекладач і лексикограф. Навчався у Львівській братській школі ( після 1630).Був викладачем Київської братської школи. Разом з Єпіфанієм Славинецьким уклав перший церковно - слов’янсько - латинський словник.
 
Коровай Іван АндрійовичКоровай Іван Андрійович ( нар.10.VІІ.1928, с. Носівка Чернігівської обл.)- український педагог, Герой Соціалістичної Праці (1978).З 1962 працював учителем математики в середній школі-інтернаті м. Фастова Київської обл.
 
Корф Микола ОлександровичКорф Микола Олександрович (14.VІІ.1834,Харків-25.ХІ.1883,с.Нескучне Донецької обл.) – український та російський педагог і методист, діяч у галузі народної освіти, організатор початкових земських шкіл в Україні. Захищав загальну обов’язкову початкову освіту, навчання рідною мовою, відстоював звуковий, аналітико-синтетичний метод навчання грамоти. Спеціально для сільської школи написав книгу « Наш друг» (1871),яка містила практичні поради. К. сам влаштовував школи, інспектував їх, навчав учителів, давав зразкові уроки, захищав інтереси народної школи в пресі. Був ініціатором (1867) з’їздів-курсів для вчителів народних шкіл, організатором учительських бібліотек. Вимагав навчання учнів рідною мовою.
 
Корчак (Korczak) ЯнушКорчак (Korczak) Януш (справжне прізвище та ім’я- Гольдшміт Генрік;22.VІІ.1878 або 1879, Варшава-5 або 8.VІІІ.1942, Треблінка)- польський педагог, письменник, лікар. З 1912 по 1942 працював у заснованому ним «Будинку сиріт». Під час Першої світової війни перебував в Україні і брав участь в організації роботи дитбудинку для польських дітей у Києві. Головні принципи виховної системи К. виклав у книзі « Як любити дітей».основна засада виховної системи К., на якій Ґрунтуються всі його твори й уся практична педагогічна діяльність у керованих ним дитячих установах, - це самовиховуюча активність дітей, формування в них уміння й навичок самопізнання, самоконтролю, самооцінки, самоуправління. Система дитячого самоврядування, яку розробив К., спиралася на активність, самостійність і самодіяльність. В роки окупації Польщі гітлерівською Німеччиною К., героїчно боровся за життя варшавських дітей. Загинув у газових камерах Треблінки разом з 200 своїми вихованцями.
 
Костенечкі КостянтинКостенечкі Костянтин (друга половина ХІV- перша половина ХV ст.) - болгарський філософ і педагог, реформатор школи в Сербії. Одним з перших виступив за заміну буквоскладального методу навчання грамоті звуковим. Прихиль­ник ідеї слов'янської єдності, яка спираєть­ся на спорідненість всіх слов'янських мов.
 
Костюк Григорій СиловичКостюк Григорій Силович (нар. 5.ХІІ.1899, с. Могильне Кіровоградської обл. — 24.І.1982, Київ) — український психолог, дійсний член АПН СРСР (з 1967), заслужений діяч науки і техніки України (з 1970). Закінчив Колегію Павла Ґалаґана (1919) та філософсько-педагогіч­ний відділ Київського університету народ­ної освіти (1923). З 1919 до 1930 вчителю­вав. З 1930 —викладач, з 1935 —профе­сор, згодом завідувач кафедри Київського педагогічного інституту (тепер Україн­ський педагогічний університет). В 1945— 1973 — директор науково-дослідного інституту психології України. Автор бага­тьох праць з проблем психології навчання , й виховання учнів, розвитку їхнього  мислення і здібностей, а також проблем теорії та історії психології. Автор підруч­ника "Психологія" для педагогічних інститутів.
 
Коффка (Koffka) КуртКоффка (Koffka) Курт ( 18.ІІІ.1886, Берлін -  22.ХІ.1941,Нортгемптон, США)- німецько-американський психолог, один із засновників гештальтпсихології. У систематичному вигляді свою концепцію  гештальтпсихології К. вперше виклав у  книзі "Основи психічного розвитку"  (1921). Головна праця К. — "Принципи гештальтпсихології" (1935).
 
Краєвич Костянтин ДмитровичКраєвич Костянтин Дмитрович (1.ІІ. 1833, с. Спаське Орловської обл. — 15.ІІ.1892, Ялта) — російський педагог-фізик, автор найбільш поширеного підручника з фізи­ки для гімназій і комерційних училищ царської Росії.
 
Крейцвальд (Кreutzwald) Фрідріх РейнгольКрейцвальд reutzwald) Фрідріх Рейнгольд (26.ХІІ.1803, Йиепере, Естонія — 25.VІІІ.1882, Тарту) —естонський письменник, просвітитель, фольклорист. У своїх творах і листах критикував відсталість народної освіти в Естонії виступав проти онімечування естонської інтелігенції і вимагав справді народної школи рідною ( естонською ) мовою. В такій школі, на думку К., потрібно навчати дітей природознавству, географії, історії та іноземній мові.
 
Кременецький ліцейКременецький ліцей, Волинський ліцей — загальноосвітній навчальний заклад, заснований 1803—1805 Г. Коллонтаєм і Т. Чацьким у м. Кременці на базі Вищої Волинської гімназії з метою поши­рення польської культури серед україн­ського населення й підготовки чиновників і спеціалістів на Волині. Це був добре орга­нізований навчальний заклад з широкою навчальною програмою та професійним ухилом у навчанні. Крім кількох мов, мате­матики, логіки, історії, географії, фізики, хімії, літератури, вивчались астрономія, землеробство, анатомія, фізіологія, вете­ринарія, бібліографія. В К. л. були числен­ні навчальні кабінети, ботанічний сад, астрономічна обсерваторія, велика бібліо­тека; викладачі вели науково-дослідну роботу, видавали журнал. В 1831 К. л. було закрито, оскільки більшість учнів приєд­налися до польського повстання проти царизму. Матеріальну базу його частково використано при відкритті 1834 Київсько­го університету. В 1921 уряд Польщі відно­вив діяльність К. л. У 1940 на базі К. л. було створено учительський інститут; реорганізований 1952 в педагогічний інститут; 1969 його переведено до Терно­поля. В будинку ліцею з 1970 — педагогіч­не училище.
 
Кремень Василь ГригоровичКремень Василь Григорович (нар. 25.VI. 1947, с. Любичово Сумської обл.) — доктор філософських наук, професор, дійсний член АПН України. В 1992 —1994 завідував відділом Національного інститу­ту стратегічних досліджень, з 1997 — керівник служби з питань внутрішньої політики адміністрації президента Украї­ни. Досліджує загальні проблеми розвитку людської особистості, професійної і полі­тичної освіти.
 
Кремін (Сremin) Лоренс АртурКремін remin) Лоренс Артур (31.Х.1925, Нью-Йорк — 4.ІХ.1990, там  само) — американський історик педагогі­ки. Автор праць з історії школи й педагогіки США. Критикував обмеженість  традиційного погляду на історію педагогі­ки як на історію виключно педагогіки школи і обґрунтовував необхідність вклю­чення в історико-педагогічні дослідження освітньо-виховної діяльності родини, церкви, бібліотек, преси та інших соціаль­них інституцій у їх взаємодії.
 
Кримський Юхим СтепановичКримський Юхим Степанович ( 1838 - 5.ХІІ.1915, м. Звенигородка Черкаської обл.)- український літератор, педагог і видавець. Автор підручників і методичних посібників з географії, арифметики, мови, брошур на етнографічно-побудові теми, краєзнавчих і бібліографічних праць.
 
Кройц (Kreutz) МечиславКройц (Kreutz) Мечислав ( 31.ХІІ.1893,Львів- 14.Х.1971,Варшава) -польський психолог і філософ. З 1934-професор психології Львівського університету ,з 1946 – Вроцлавського, в 1953-1963-професор загальної психології Варшавського університету. Вивчав епістемологічні й методологічні проблеми психології, опрацював методи психологічних досліджень і тестування. Досліджував також проблеми пам’яті,  волі,  характеру та особистості.
 
Кроковський ІоасафКроковський Іоасаф (рік народження невідомий - помер 1718,Київ)- український освітній і церковний діяч. Закінчив Київську академію. У 80-х роках ХVІІ ст. був її професором, згодом ректором (1693-1694). Збереглися рукописні латинські підручники, за якими він викладав курси риторики (1683) і філософії (1686-1687).
 
Кронвалдс (Kronvalds) Атіс КрістаповичКронвалдс (Kronvalds) Атіс Крістапович (15.ІV.1837, волость Кроте, Латвія- 17.ІІ.1875, Вечпіебалга)- латиський публіцист, мовознавець, педагог, борець за латинську народну школу. Педагогічні погляди К. склалися під впливом Й.Г. Песталоцці, Ф.Б. Фребеля.Він відіграв велику роль в організації латинської народної школи. К. різко критикував стан шкільної справи в Латвії, насичення програм народної школи релігійними догмами й вимагав різкого збільшення реальних предметів у навчальному плані народної школи. Був одним з перших організаторів Все латвійських учительських конференцій.
 
Крупська Надія КостянтинівнаКрупська Надія Костянтинівна (26.ІІ.1869, Санкт-Петербург — 27.ІІ.1939, Москва) — державний і партійний діяч СРСР, теоре­тик і організатор радянської педагогіки й системи народної освіти. В 1917—1920 брала участь у створенні системи народної освіти і в опрацюванні директивних доку­ментів. Відстоювала ідеї демократизації управління народною освітою. Під керів­ництвом К. у 20-х роках були розроблені навчальні програми для шкіл. К. брала активну участь в опрацюванні теоретичних основ діяльності дитячих і юнацьких орга­нізацій, у становленні теорії і практики дошкільного виховання. Для педагогічної діяльності К. було характерне переоціню­вання ролі праці в освіті, надання переваги класовим інтересам над демократичними й загальнолюдськими в оцінці педагогіч­них явищ і нетерпимість до педагогічного інакодумства.
 
Крянге ЙонКрянге Йон (13.ІІІ.1837, с. Гумулешті повіту Нямц — 12.І.1890, Ясси) — класик румунської і молдовської літерату­ри, педагог. К. критикував жалюгідне  становище початкової школи з неграмот­ними й відсталими учителями, прагнув замінити стару систему і старі методи навчання. В 1868 у співдружності з учите­лями видав "Новий метод письма й читан­ня" — буквар для І класу, в основу якого було покладено звуковий метод навчання. Великим є внесок К. в розвиток дитячої літератури. Метою виховання К. вважав гармонійний розвиток дитини.
 
Кузіне (Соusinet) РожеКузіне (Соusinet) Роже (30.ХІ.1881, Париж — 5.ІV.1973, там само) — французький педагог, один з теоретиків нового виховання. К. відомий  головним чином як творець і пропагандист  методу так званої вільної групової роботи учнів, згідно з якою вони утворюють неве­ликі групи (від 2 до 5 чоловік) і за своїм бажанням вибирають різні види навчаль­них занять. Роль учителя при цьому зводиться лише до спостереження й пере­вірки кінцевого результату. Метод К. пору­шує принцип систематичності навчання й веде до однобічного розвитку учнів. Деякі елементи методу вільної групової роботи й тепер застосовуються у французькій початковій школі.
 
Культури інститутиКультури інститути — вузи,  які готують бібліотекарів-бібліографів широ­кого профілю для масових, наукових, спеціальних і дитячих бібліотек, а також висококваліфікованих спеціалістів для роботи в культурно-освітніх установах. В Україні є три К. і.: Київський, Харків­ський і Рівненський.
 
Культурно-історична теоріяКультурно-історична теорія - в психології — теорія, яка визнає істот­ний вплив на психічний розвиток людини матеріальної і духовної культури, яка створюється й змінюється в ході суспіль­но-історичного процесу. Л. С. Виготський обгрунтував теорію культурно-історичного розвитку психіки, основні поло­ження якої такі: людська психіка розвивається в діяльності; діяльність людей опосередкована знаряддями й засо­бами, які застосовуються в процесі суспільного виробництва. Духовна діяль­ність людей виникає на основі їхньої практичної діяльності й набуває схожої з нею структури і опосередковується не знаряддями праці, а своєрідними "знаряд­дями духовного виробництва", першим і найважливішим з яких є мова.
 
Культурно-освітні школиКультурно-освітні  школи, училища, технікуми —середні спеціаль­ні навчальні заклади, які готують кадри для масових бібліотек, клубів.
 
Культуровідповідності принципКультуровідповідності принцип —відповідність виховання вимогам середовища й часу. К. п. запропонував  Ф.  А.  Дістервеґ,  який вважав,  що людину необхідно формувати відповідно   до вимог сучасної їй передової культури й науки, зокрема передової культури й науки її вітчизни
 
Кундер ЮханКундер Юхан (26.ХІІ.1852, хутір Ковалі, Естонія — 24.ІV. 1888, Санкт-Петербург) — естонський педагог, письменник, громад­ський діяч, активний учасник створення першої середньої школи з навчанням естонською мовою. К. вважав необхідним індивідуальний підхід до дитини, вивчен­ня та врахування її інтересів і здібностей. Він засуджував метод механічного заучування текстів і звертав увагу педагогів і батьків на необхідність розуміння учнями прочитаного й написаного ними. К. — автор цінних для того часу підручників з природознавства для шкіл Естонії. К. — основоположник естонської дитячої літе­ратури.
 
Купісевич (Кupisiewicz) ЧеславКупісевич upisiewicz) Чеслав (нар. 13.VІІ.1924, Сосновець) — польський педагог, член Польської АН (1976). В 1966—1969 — працював в Інституті педа­гогіки у Варшаві, в 1969—1972 — прорек­тор Варшавського університету. Працює на факультеті педагогіки. К. досліджує теорію і практику проблемного навчання. В галузі програмованого навчання опра­цював і впровадив оригінальний спосіб програмування (названий ним "варшав­ською", або "блочною" системою), який полегшує учням виконання різних інте­лектуальних операцій і ефективне вико­ристання набутих знань під час розв'язання певних проблем. Ряд праць К. присвячено технології освіти, яку він  розуміє як процес навчання й учіння з використанням різних джерел інформації.
 
КураторКуратор (лат, сurator, від сurо — піклуюсь) — 1) Попечитель навчального округу. 2) Іноді — професор, який керує науковою підготовкою прикріплених до нього аспірантів.
 
Курдибаха (Кurdybacha) ЛукашКурдибаха urdybacha) Лукаш (22.Х.1907, с. Лашки — 22.ХІІ.1972, Варшава) — польський історик педагогіки, професор Варшавського університету (1951—1972). Організатор (1953) і керівник (1963—1968) Лабораторії історії педагогіки Польської АН, у 1968—1970 — директор Інституту педагогіки Варшавського університету; в 1970—1972 — головний редактор "Педа­гогічного квартальника". К. був редактором і співавтором двотомної "Історії виховання". Досліджував педагогічну спадщину Я. А. Ко-менського й історію освіти періоду польського Відродження, історію польської школи й педагогіки у 20—30-ті роки XX ст.
 
Кучеренко Євгенія МаркіянівнаКучеренко Євгенія Маркіянівна (нар. 27.ХІІ.1922, с. Качанівка Вінницької обл.) — український педагог, Герой Соціалістичної Праці (1968). З 1946 працювала вчителем української мови й літератури в серед­ній школі №  74  м.Львова.Співавтор , підручника "Українська література" для V класу, відзначеного Державною премією України в 1977.
 
Куял (Кujal) БогумірКуял ujal) Богумір (27.Х.1908, Ржегоржов —28.Х. 1979, Прага) — чеський педагог і громадський діяч. В 1952—1963 —директор Інституту педагогіки Міністерства освіти,  в  1970—1979  — Інституту   педагогіки імені Я. А. Коменського Чехословацької АН. Розробляв    проблеми методології педагогічних досліджень, підвищення ефективності навчально-виховного процесу.
 
Кяйс ЙоханнесКяйс Йоханнес (26.ХІІ.1885,  с. Росма, Естонія — 29.VІ.1950, с. Пилва) —  естонський педагог, автор підручників і методичних посібників з природознавства й дидактики.
 
Лабораторно-бригадний метод навчанняЛабораторно-бригадний метод навчання — спосіб організації навчального процесу в школі на основі виконання бригадами учнів самостійних навчально-лабораторних завдань, різно­видність дальтон-плану. Дістав знач­не поширення в школах України в 1930— 1932. Самостійна лабораторна робота дітей, читання книг у бригаді, підготовка доповідей, розв'язування задач розгляда­лися як основний шлях вивчення на­вчального матеріалу. Вчителю відводили­ся лише контролюючі функції. Практика застосування Л.-б. м. як універсального методу навчання була засуджена в 1932 партійною постановою.
 
Лаврійський Іван ВасильовичЛаврійський Іван Васильович  (1773, с. Терка, тепер Польща —1846,м.Перемишль,Польша)- український педагог і освітній діяч. Закінчив Львівський університет, профе­сор цього університету (1798—1804). Піз­ніше — ректор Львівської духовної семі­нарії, професор богословського інституту в Перемишлі. Л. написав підручник укра­їнської граматики, буквар (Перемишль, 1838), методичні посібники. Заснував грошовий фонд для допомоги україн­ським школам.
 
Лаврська школаЛаврська школа — навчальний за­клад, відкритий П. Могилою 1631 у Тро­їцькому     монастирі     Києво-Печерської лаври. Була школою нового типу, орга­нізованою за західноєвропейським зраз­ком; давала повнішу освіту, ніж брат­ські школи. В 1632 Л. ш. було злито з Київською братською шко­лою і створено Колегію. Згодом на честь її протектора П. Могили Колегія почала називатися Києво-Могилянською. Практично це був перший вищий навчальний заклад в Україні. Див. Київ­ська академія.
 
Лавуазьє (Lavoisier) Антуан-Лоран Лавуазьє (Lavoisier) Антуан-Лоран (26.VІІІ.1743, Париж — 8.V.1794, там само) — французький учений-хімік. В 1793 опрацював пропозиції щодо рефор­ми народної освіти з метою поширення природничо-наукових і технічних знань. На думку Л., основою освіти мають стати живі уявлення дітей про явища природи. В школі першого ступеня Л. пропонував вивчати природознавство, особливо бота­ніку, дослідну фізику, практичну геомет­рію, основи сільського господарства й головні способи обробки дерева і металів. Поряд з загальноосвітніми школами другого ступеня планувалося створювати професійні школи механічних і хімічних ремесел та школи змішаного типу. План Л. відіграв важливу роль в історії ідей реальної освіти.
 
Лаговський Миколай МихайловичЛаговський Миколай Михайлович (1862-1933)-сурдопедагог, методист, професор Московського міського педагогічного інституту, автор робіт з історії та теорії сурдопедагогіки, а також навчальних посібників для навчання глухонімих. На базі багаторічної практики розробляв в своїх працях питання навчання глухонімих.
 
Ладигіна-Котс Надія МиколаївнаЛадигіна-Котс Надія Миколаївна (р.1889)-радянський психолог, доктор біологічних наук, досліджувала поведінку вищих тварин. Встановила та описала специфіку різних форм діяльності мавп;вивчала якісні відмінності мислення тварин та людей, провела порівняльне дослідження психіки дитинча мавпи та людської дитини. Розробляла нові методики дослідження поведінки тварин.
 
Лазар(Lazar) ҐеорґеЛазар(Lazar) Ґеорґе (1779—1822) — румунський педагог і просвітитель. Осно­воположник румунської народної школи. В 1818 створив перший вищий навчаль­ний заклад з навчанням рідною мовою — Академічну школу філософських і мате­матичних наук і тривалий час був її ди­ректором.
 
Лазаревський Інститут Східних МовЛазаревський  Інститут Східних Мов (1814-1918)- приватний навчальний заклад переважно для навчання вірмен, заснован у Москві на кошти родини меценатів Лазаревих. Спочатку являв собою училище(«Вірменське Лазаревські училище»),а з 1828 –інститут. Інститут готував кадри для різних галузей суспільного, наукового, культурного життя та вчителів для вірменських шкіл. Після  встановлення Радянської влади перетворений спочатку у Вірменський інститут, а в 1921-в Московський інститут східнознавства
 
Лазурський Олександр ФедоровичЛазурський Олександр Федорович (12. IV. 1874, Переяслав, тепер Переяслав-Хмельницький Київської обл. — 12.ІІІ.1917) —психолог. Один з осново­положників експериментальної психоло­гії, автор оригінальних методів наукового дослідження психіки — клінічного спос­тереження і природного експери­менту. Розробляв переважно питання психології особистості.
 
Лай (Lay) Вільгельм АвгустЛай (Lay) Вільгельм Август (30.VІІ.1862,, Бьотцінґен — 9.V. 1926, Карлсруе) — німецький педагог, теоретик експериментальної педагогіки. Словес­ному навчанню, яке панувало в XIX ст., протиставив свою так звану педагогіку дії. Виходячи з даних біології, зводив роль виховання до вироблення у дітей реакцій в основному рухових. Головна увага в школах Л. ("школи дії") відводи­лася моделюванню, драматизації, малю­ванню, ліпленню тощо. Л. був прихиль­ником виховання в дітей "німецького духу" й релігійності. Теорія Л. відіграла деяку позитивну роль у боротьбі з верба­лізмом у навчанні.
 
Лаканаль(Lakanal) Жозеф Лаканаль(Lakanal) Жозеф (1762-1845)- діяч  просвітництва періоду Французької буржуазної революції XVІІІ ст. У 1778-91 викладав у коледжах однієї з конгрегацій, в 1792-член Конвента, в 1793 працював у Комітеті народної освіти. Влітку 1793 разом з Сійесом та Дону розробляв проект декрету про організацію національної освіти, в якому були передбачені лише початкові школи, що викликало його відхилення. Після 9 термідора грав керівну роль у Комітеті народної освіти, підготував декрети про організацію нормальних шкіл, початкових шкіл, про створення центральних шкіл.
 
Ламські школиЛамські школи –релігійні навчальні заклади для підготовки лам. На територію Росії просякнули з Тібету та  Монголії разом з ламаїзмом. В школах навчали тібетській мові, медицині, елементам астрономії та астрології, будизській  релігії та філософії. Навчання було механічним та дуже важким (напр., треба було вивчити  напам’ять 5 томів тібетської медицини та назви всіх ліків.).Небагато з ховраків (будизських семінаристів) закінчували повний курс, більшість все життя залишалося слугами лам. Після Жовтневої революції Л.ш. були поступово ліквідовані.
 
Ланге Микола МиколайовичЛанге Микола Миколайович (24.ІІІ.1858, Санкт-Петербург — 15.ІІ.1921, Одеса) — український і російський психолог. Один з основоположників експеримен­тальної психології в Україні й Росії. Працював у психологічній лабора­торії В. Вундта в Ляйпциґу (з 1883). Професор філософії Одеського універси­тету (1888—1921), де 1895 організував одну з перших в Україні й Росії психо­логічних лабораторій. Був засновником Вищих жіночих курсів в Одесі (1903). Відомий своїми експерименталь­ними працями в галузі сприймання та   уваги.
 
Ланжевен (Langevin) ПольЛанжевен (Langevin) Поль (23.І.1872, Париж — 19.ХІІ.1946, там само) — французький фізик і громадський діяч, професор Сорбонни й Колеж де Франс. У 1945—1946 був Головою Комісії з шкільної реформи у Франції. Опрацьова­ний комісією проект реформи, переданий в 1947 Міністерству освіти, дістав назву плану Ланжевена—Валлона.
 
Ланжевена-Валлона планЛанжевена-Валлона план — проект реформи народної освіти у Франції,  опрацьований створеною в 1944 при Міністерстві освіти комісією під керівництвом П. Ланжевена і А. Валлона. Л.-В. п. передбачав обов'язкове навчання до 18 років, світське і безплатне навчання на всіх його ступенях (від материн­ських шкіл до університетів), надан­ня стипендій і допомоги всім учням старших класів середніх шкіл і студентам вузів, які цього потребують, інтенсивне будівництво шкільних приміщень, забез­печення шкіл кваліфікованими виклада­чами, поліпшення підготовки учителів і підвищення їм зарплати тощо. Автори проекту ставили своїм завданням забез­печити всебічний розвиток особистості дитини, виховання її у дусі демократич­них і гуманістичних ідеалів, поглибити природничо-математичну й технічну освіту, поліпшити підготовку учнів до практичної діяльності. План було відхи­лено урядом Франції.
 
Ланкастер (Lancaster) ДжозефЛанкастер (Lancaster) Джозеф (25.ХІ. 1778, Лондон — 24.Х. 1838, Нью-Йорк) — англійський педагог, один із засновників системи взаємного навчання. В 1798 відкрив свою школу й почав педа­гогічну діяльність. Вважав, що дітям трудящих треба давати не лише релігійне виховання, а й вчити їх читати, писати й лічити, мріяв поєднати навчання з виробничою працею. В 1818 виїхав до Америки, де створював школи взаємного навчання. Згодом вони поширилися і в інших країнах, але були піддані критиці за механіцизм у навчанні, за недостат­ність знань, які вони давали.
 
Ланкастерська системаЛанкастерська системадив. Белл-ланкастерська система.
 
Ларичев Павло ОпанасовичЛаричев Павло Опанасович (р.1892)- заслужений вчитель школи РРФСР, чл.-кор. АПН, автор робіт з методики викладання математики та стабільного задачника з алгебри , який був нагороджений премією АПН.
 
Ластівка"Ластівка" ,"Ластовка" — український ілюстрований журнал для дітей і молоді. Виходив 1869—1881 у Львові спочатку як щотижневий додаток до газети "Учитель", з 1875 — як самостійний орган. В "Л." друкувалися вірші, оповідання казки, статті історичного, природознав­чого та релігійного змісту, господарські поради тощо.
 
Латинська моваЛатинська мова-одна з найстаріших мов індоєвропейської сім’ї. За походженням є мовою племені латинів. Тепер мертва. Розвинулась як писемна з VІ ст. до н.е. на основі говору м. Рима. Зі зростанням Римської держави поширилась на весь Апеннінський, згодом на Піренейський півострів, Північну Африку, Галлію та ін. Л. м. відіграла велику роль у розвитку науки й культури. Багато слів з Л. м. стали інтернаціоналізмами, збагатили  міжнародну термінологію. У ХХ ст. існує як офіційна мова католицької церкви.
 
Латинський алфавітЛатинський алфавіт -  один   з  найдавніших   алфавітів,   створений   для латинської мови. Виник у VII ст. до н. е. Л. а. став основою алфавітів багатьох мов Європи, а також ряду мов Африки, Аме­рики й Азії.
 
Латинські школиЛатинські школи навчальні заклади (початкові або підвищеного типу) з латинською мовою навчання. Виникли в Західній Європі у період раннього середньовіччя й панували до XIII ст., коли почали з'являтися міські школи з рідною мовою навчання. В період Рефор­мації (XVI ст.) зросла роль Л. ш. як середньої ланки в освіті, підготовчого етапу перед вступом в університет (в Німеччині дістали назву "вчені школи"). В XVIXVII ст. на базі Л. ш. створюва­лися середні навчальні заклади, які дава­ли класичну освіту, — гімназії або педагогіуми.
 
Лашкарашвілі Тамара ВасилівнаЛашкарашвілі Тамара Василівна (р.1916) –грузинський педагог, міністр просвітництва республіки ( з 1960).Приймала активну участь у перебудові шкіл Грузинської РСР.
 
Лебедєв Петро Петрович Лебедєв Петро Петрович (1875-1947)-хімік-методист, професор, прибічник «методичної системи німецького педагога Арендта». В 1923-31 очолював у Наркомпросе РРФСР розробку всіх питань пов’язаних з викладанням хімії в середній школі. Автор та редактор багатьох підручників періоду  1925-32.
 
Лебединцев Костянтин Феофанович Лебединцев Костянтин Феофанович (25.Х.1878, м.Радам, тепер Польща — 25. IX. 1925, Київ) —український математик-методист. Педагогічну діяльність почав у І Київському комерційному учи­лищі та на Вищих жіночих курсах. Реда­гував журнал "Педагогическая неделя". В 1909—1916 викладав у приватній гімназії у Москві. В цей період створив кілька підручників з алгебри, в яких знайшли відображення основні вимоги прогресив­них педагогів щодо вивчення математики в школі, пропагував ідею графічно-коор­динатного методу в шкільному курсі алгебри. З 1921 працював проректором Київського інституту народної освіти.
 
Леблан (Leblanc) РенеЛеблан (Leblanc) Рене (1847-1917)- французький педагог, спадкоємець Салісіса з керівництва ручною працею в загальноосвітній школі Франції. Розробив оригінальний курс ручної праці ,в якому велику увагу приділяв зв’язку  праці  з  шкільними предметами  перш за все з геометрією.
 
Левицький Володимир Йосипович Левицький Володимир Йосипович (31.ХИ.1872, Тернопіль — 13.УІІ.1956, Львів) — український математик, педа­гог. У 1894—1918 викладав у галицьких гімназіях. В 1920—1925 Л. викладав мате­матику в таємному українському універ­ситеті, з 1939 — професор Львівського університету. У 1893 надрукував першу працю з вищої математики українською мовою. Збирав і впорядковував україн­ську математичну термінологію.
 
Левицький ЙосипЛевицький Йосип (1801, Галичина 24.V.1860, с. Нагуєвичі, тепер с. Івана Франка Львівської обл.) — український письменник, педагог, культурний діяч. Закінчив Віденську духовну семінарію (1825).    Викладав    церковнослов'янську мову в Перемишльській семінарії (1832— 1834, 1848—1853). Автор підручників для початкових шкіл-букваря, арифметики тощо.
 
Левицький Микола ФеодосійовичЛевицький Микола Феодосійович (8.VІ.1819, Чернігівщина-14.ІІ.1885, Київ) - український педагог. Закінчив Київську духовну семінарію(1841). З 1846 вчителював у школах Київщини, Чернігівщини, з 1858-в училищах і гімназіях Києва. Працював над удосконаленням змісту й методики початкового навчання. Висунув ідею  нової початкової школи, здатної розвивати розум дитини, будувати прагнення до корисної діяльності, здійснювати фізичне, естетичне й моральне виховання. Опублікував низку науково-методичних та інших педагогічних статей.
 
Левін (Lewin) КуртЛевін (Lewin) Курт (9.ІХ.1890,Познань-12.ІІ.1947, Ньютон, шт. Массачусетс , США)- німецький і американський психолог. Один з найвідоміших представників берлінської школи гештальтпсихології психології, засновник топологічної психології. Л. належить також ряд праць з патопсихології і соціальної психології.
 
Левітов МИКОЛАЙ ДМИТРОВИЧЛевітов МИКОЛАЙ ДМИТРОВИЧ (р.1890)-радянський психолог, доктор педагогічних наук, професор. Перші його праці стосуються галузі психології праці, наступні - проблеми формування характеру та вікової психології (старшого шкільного віку).Автор навчальних посібників з дитячої та педагогічної психології.
 
Легкої промисловості інститутиЛегкої промисловості інститути,  технологічні й текстильні-вищі навчальні заклади, які готують інженерні кадри для підприємств, організацій і науково-дослідних установ легкої і текстильної промисловості. В 1997 в Україні діяли державна академія легкої промисловості України (Київ),Державна академія харчових технологій і Академія холоду (Одеса), Український державний університет харчових технологій і Технологічний університет Поділля.
 
Легоцький (Lehotsky) ДаніелЛегоцький (Lehotsky) Даніел (1759-1840)- словацький прогресивний  педагог, послідовник  Коменського. У вихованні особливу роль надавав взаємній любові вчителя та учнів, довірі дитині, повазі її особистості, особистому прикладу вчителя. Запропонував проект обов’язкової шкільної освіти для всіх дітей віком від 7 до 15 років незалежно від полу дитини та соціального статусу. Вимагав створення інститутів з підготовки вчителів. Свої педагогічні погляди виклав у «Knihe o mudrom a krestanskom vychovavani dietok» (Книга про мудре християнське виховання).Невиданою залишилась його книга «Велика азбука»,яка повинна була стати малою практичною енциклопедією для простого народу.
 
Лейбнц, Ляйбніц (Leibniz) Ґотфрід ВільгеЛейбнц, Ляйбніц (Leibniz) Ґотфрід Вільгельм (1. VII. 1646, Ляйпциґ — 14.ХІ.1716, Ганновер) —німецький філо­соф, математик, фізик, юрист, історик, мовознавець. Значну увагу приділяв проблемам виховання. В 1668 запропону­вав план організації навчання дітей дворян. Основну увагу в навчальному плані приділяв реальним предметам, необхідним людині в практичному житті. В галузі дидактики відстоював вимогу навчати в грі, з широким використанням засобів наочності. На розвиток німецької педагогіки XVIII ст. істотно вплинуло висунуте Л. положення про те, що освіта робить життя людини досконалим. Був ініціатором створення Прусської академії наук в Берліні (1700) і її першим прези­дентом. Брав участь у розробці проектів розвитку освіти в Росії.
 
Лекційний методЛекційний метод — метод навчан­ня, який полягає в систематичному усно­му викладі викладачем розділу науки або навчального курсу. Лекція вперше почала застосовуватися в середньовічних універ­ситетах у формі читання й коментування викладачем тексту якоїсь книги. Характер усного викладу навчального курсу (звичайно латинською мовою) лекція набула у XVIII ст. Л. м. у вищих навчаль­них закладах є одним з основних методів навчання. В середній школі Л. м. засто­совується лише в старших класах.
 
Лемберг Раїса ГригоріївнаЛемберг Раїса Григоріївна (р.1883)- професор  Казахського державного педагогічного інституту ім. Абая (Алма-Ата). Праці Л. стосуються здебільшого галузі дидактики: « Методи навчання у школі»(1958); «Питання методики уроку » (1957); «Урок у початковій школі»(1948); «Практика учительської праці. Перший рік навчання»(1927). Більш ранні праці стосуються питань взаємозв’язку загальної та професійної освіти.
 
Ленінградський Державний Педагогічний інЛенінградський Державний Педагогічний інститут ім. А. І. Герцена- вищий педагогічний навчальний заклад, який готував вчителів для середньої школи. Був  відкритий  у листопаді 1918.У створенні інституту та його роботі приймав участь А.М. Горький, який був почесним  членом Навчальної ради. Ім’я  А. І.Герцена  надано інституту в 1920. Підготовка вчителів у інституті в 1958-1959 велась за слідуючими   спеціальностями: а)російська мова, література, історія;б) іноземна мова (англ., нім., франц.); в) математика та креслення;г)фізика та основи виробництва; д) біологія, хімія та основи сільського господарства;е) географія та біологія;є)фізичне виховання;ж)дефектологія, російська мова та література;ж)дефектологія та математика;з)педагогіка та психологія (дошкільне відділення);і)методика початкової освіти. В інституті був факультет народів Крайньої Півночі. А також заочне та вечірне відділення.
 
Ленінградський Державний Університет ім.Ленінградський Державний Університет ім. А. А.   Жданова . Був заснований в лютому 1819 на базі Головного Педагогічного інституту. В першому випуску (1823) було 26 чоловік. За Уставом 1835 університет поділявся на два факультети: філософський ( з відділеннями історико-філологічним та фізико-математичним) та юридичний ( з відділеннями юридичним та камеральним). В 1839 при університеті було організоване «реальне відділення» для підготовки викладачів технічних наук (існувало в 1839-43 та в 1849-51) та кафедра валахо-молдавської мови; в 1854 були створені кафедри вірменської, грузинської, татарської мови. В 1854 відділення східної словесності було перетворено в факультет східних мов. У 40-60-х роках в університеті навчалися М. В. Петрашевський, М. А. Некрасов, М.Г.Чернишевський. В склад університету за Уставами 1863 та 1884 входили такі факультети: історико-філологічний, фізико-математичний, юридичний, східний. В другій половині ХІХ ст. в університеті працювали багато видатних діячів російської науки: А.М.Бутлеров, Г. І. Успенський, П. Л. Чебишев. В перші роки Радянської влади університет об’єднався з деякими  вузами:2-й Петроградський університет(б. Психоневрологічний інститут), 3-й Петроградський університет (б. Бестужевські курси),Археологічний, Географічний, Літературно-художній ім.Брюсова, Історико-філологічні інститути, Вищі історико-літературні та юридичні курси. В 1958-59 в університеті були факультети: історичний, економічний, філософський, філологічний, іноземних мов, східний, юридичний, фіз., хімічний, геологічний, географічний, біолого-грунт.
 
Леонтьєв Олексій МиколайовичЛеонтьєв Олексій Миколайович (18.ІІ.1903, Москва — 21.І.1979, там само) — російський психолог, дійсний член АПН Росії (з 1950) і АПН СРСР (з 1968). З 1926 викладав у вузах, у 1931— 1935 працював в Україні. З 1941 — професор Московського університету. Досліджував головним чином проблеми розвитку психіки, вивчав питання інже­нерної психології.
 
Лепелетьє де Сен-ФаржоЛепелетьє де Сен-Фаржо (Le  Peletier  de Saint- Fargeau) Луї-Мішель (29.V.1760, Париж — 20.І.1793, там само) — діяч Великої Французької рево­люції, автор демократичного "Плану національного виховання". План перед­бачав запровадження єдиної загальної безплатної освіти дітей, організацію так званих будинків національного виховання (з інтернатами) на утриманні держави, де б діти всіх станів здобували однакову освіту й виховання. Навчання мало бути світським, велика увага приділялася фі­зичній праці. Однак план не було запро­ваджено в життя.
 
Лепешинський Пантелеймон Миколайович

Лепешинський Пантелеймон Миколайович (1848-1944).Приймав участь у розробці «Положення про єдину трудову школу».Був ініціатором створення відомої школи-комуни, яка носила його ім’я. На посаді Зам. Наркома просвітництва Туркестанської республіки в 1919-20 багато зробив для будівництва національної школи.

 
Лермантов Володимир ВолодимировичЛермантов Володимир Володимирович (1845-1919)-методист з фізики, виступав проти формально-схоластичного вивчення наук в дореволюційній школі, відриву школи від життя. Важливу роль в розвитку російської методологічної думки зіграла праця Л. «Методика фізики та зміст  приладів у справності»(1907).
 
Лесґафт Петро ФранцовичЛесґафт Петро Францович (З.Х.1837, Санкт-Петербург — 11.XII. 1909, поблизу Каїра, похований у Петербурзі) — росій­ський педагог, анатом, лікар і громад­ський діяч. Основоположник російської наукової системи фізичного виховання. В 1893 організував Біологічну лабораторію, яку 1918 реорганізовано в Природничо-науковий інститут імені Лесгафта. У 1896 створив Курси виховательок і керівниць фізичного виховання, на базі яких 1919 відкрито Державний інститут фізичної освіти імені Лесгафта. У 1905—1906 заснував Вільну вищу школу і при ній вечірні курси для робітників.
 
Лессінг (Lessing) ГОТХОЛЬД ЕФРАЇМЛессінг (Lessing) ГОТХОЛЬД ЕФРАЇМ (1729-81).В творі «Die Erzie-hung des Menschengeschlechts» (1780) Л. розглядав розвиток особистості як повторення розвитку всього людства. На його думку, виховання грає головну роль в розвитку людини та суспільства. Воно повинно бути загальнодоступним.
 
Лицарські академії

Лицарські академії - станові навчальні заклади для синів дворян.З’явилися в німецьких державах наприкінці ХVІ ст.,набули поширення після Тридцятилітньої війни 1618—1648. Мали на меті готувати молодь до військової та цивільної служби. До навчального плану Л. а. входили латинська, французька, ні­мецька та інші мови, історія, математика, фізика, етика, право, риторика, генеало­гія та ін. Велика увага приділялася на­вчанню верхової їзди, фехтування, стріль­би, танців тощо. У другій половині XVIII ст. Л. а. було замінено на інші навчальні заклади.

 
ЛібертаризмЛібертаризм (від англ. liberty — сво­бода) — течія в зарубіжній педагогіці, представники якої заперечують доміную­чу роль держави в галузі освіти. Поши­рення дістала в США у другій половині XX ст. Прихильники Л. виступають за відміну законодавства про обов'язковість освіти й надання права вирішувати питання про освіту дітей виключно роди­ні. Заперечуючи державну шкільну систе­му, прихильники Л. висловлюються за розвиток форм альтернативної освіти під контролем сім'ї, аж до кооперативного навчання в домашніх умовах при фінан­совій підтримці держави.
 
Лівінґстон (Livingstone) Річард ВіннЛівінґстон (Livingstone) Річард Вінн (23.І.1880, Ліверпуль — 26.ХІІ.1960, Оксфорд) — англійський педагог, теоре­тик класичної освіти. В полеміці з прибічниками прагматичної педагогіки Л. відстоював пріоритет класичної освіти, яка дає значний потенціал знань і загаль­нолюдських цінностей, зміцнює дисцип­ліну розуму й розвиває мислительні і творчі здібності. Велику увагу приділяв освіті дорослих і створив для них в Оксфорді ряд навчальних закладів. До­сліджував ідеї античних мислителів і їхній вплив на сучасну педагогіку.
 
Ліґтгарт (Ligthart) ЯнЛіґтгарт (Ligthart) Ян (11.І.1859, Еде — 16.ІІ.1916, Гаага) — нідерландський педа­гог. В 1885—1916 — директор відомої в Нідерландах так званої відкритої школи в Гаазі, де ним впроваджувалися в прак­тику принципи "нового виховання": на­ближення шкільного життя до реального, активізація й заохочення пізнавальної і творчої активності учнів тощо. Запере­чуючи штучний, на його думку, поділ шкільної програми на окремі предмети, Л. організовував навчальні заняття на ос­нові кількох загальних тем.
 
Лікувальна педагогіка Лікувальна педагогіка — розділ педагогіки, який займається розробкою шляхів, методів і прийомів виправлення психічних і фізичних дефектів. Основна ідея Л. п. полягає в тому, що при розум­ному поєднанні фізіотерапії, психотера­пії, спеціального режиму з навчанням доступним знанням і формуванням нави­чок праці, культури поведінки можливий розвиток дефективних дітей у розумово­му, моральному та інших відношеннях. У визначенні меж Л. п. та її предмета єдина точка зору відсутня. На думку однієї групи вчених, Л. п. включає в себе питання навчання й виховання всіх кате­горій аномальних дітей, таким чином повністю охоплюючи дефектологію і, крім того, лікувальну фізкультуру. Інші вчені вважають, що Л. п. має займатися питаннями навчання й виховання лише деяких груп аномальних дітей: дітей з порушенням інтелекту, з нервовими і психічними захворюваннями, важковиховуваних, а також дітей з розладами рухів і з порушеннями мови. При такому розу­мінні завдань Л. п. до неї належать тільки деякі розділи дефектології і лікувальна фізкультура.
 
Лінгард і гертруда"Лінгард і гертруда" — соціально-педагогічний роман у 4-х частинах, напи­саний Й. Г. Песталоцці. В художній фор­мі роман розповідає про шляхи відрод­ження швейцарського села, головним чином засобами виховання. Героїня ро­ману Гертруда — селянка — вчить своїх дітей раціонально вести господарство та одночасно дає їм елементарні знання й релігійно-моральне виховання. За зраз­ком такого сімейного виховання поміщик-філантроп організує ідеальну школу для дітей селян.
 
Лінднер (Lindner) Ґустав АдольфЛінднер (Lindner) Ґустав Адольф (11.ІІІ.1828, Рождяловіце — 16.Х. 1887, Прага) — чеський філософ і педагог, перший професор педагогіки й філософії оновленого Чеського університету імені Карла IV в Празі (1882). Педагогічні погляди Л. сформувалися під впливом Й. Ф. Гербарта і його послідовників, піз­ніше під впливом праць Дарвіна і Спенсера відійшов від гербартіанства. Вели­ким успіхом користувалися його підруч­ники з логіки і психології. У своїх дидактичних поглядах виходив з учення Я. А. Коменського, був прихильником принципу природодоцільності. Л. — ав­тор двох підручників про виховання й навчання. Л. заснував перший чеський науково-педагогічний журнал і очолив ви­дання німецькою мовою творів класиків педагогіки: Коменського, Гельвеція та ін.
 
Лісові школиЛісові школи, санітарно-лісові шко­ли — в Україні навчально-виховні та лікувально-оздоровчі заклади інтернатно­го типу. В Л. ш. приймають дітей 7—15 років з ослабленим здоров'ям. Навчаль­но-виховна робота в них здійснюється відповідно до навчальних планів і прог­рам для загальноосвітньої дев'ятирічної школи. В класі Л. ш. не більше 25 учнів. У І—IV класах урок триває 35 хв, у VVII — 40 хв; на кожному уроці прово­диться фізкультхвилинка. Обов'язкові п'ятиразове калорійне харчування, ден­ний сон; більшість виховних заходів пе­ренесено на свіже повітря. Організовують Л. ш. за містом, у місцях зі сприятливи­ми природними і кліматичними умовами.
 
Лісотехнічний інститутЛісотехнічний інститут — вищий навчальний заклад, який готує високо­кваліфікованих спеціалістів для лісової промисловості. В Україні в 1997 був один: Львівський державний лісотехніч­ний університет.
 
Література в школі«Література в школі»- видавався з 1936 (з переривом з другої половини 1941-1945).Журнал висвітлював питання методики літератури, знайомив з передовим педагогічним досвідом вчителів. Мав наступні відділи :теорії та  історії літератури, методики літератури, трибуна словесника, бібліографічний, консультації, хроніки.
 
Літт (Litt) Теодор Літт (Litt) Теодор (27.ХІІ.1880, Дюссель­дорф — 16.VII. 1962, Бонн) —німецький філософ і педагог, один з основополож­ників "педагогіки культури", в якій вбачав насамперед "методику мислення", спрямовану на "висвічування" виховного ефекту навчання. Акцентував увагу на гуманітарній освіті. Особливого значення Л. надавав взаємодії освіти й політики і теоретично обґрунтував необхідність по­літичного виховання молоді. Л. істотно вплинув на формування офіційної освітньої доктрини в Німеччині, а також на соціально-критичну педагогіку й педа­гогічну антропологію.
 
Літц (Lietz) ГерманЛітц (Lietz) Герман (28.ІV.1868, Думге- невіц — 12.VІ.1919, Хаубінда) —німець­кий педагог, прибічник нового вихован­ня. Заснував систему приватних сільських виховних будинків для хлопчиків і юна­ків. Л. прагнув виховними засобами створити майбутнє суспільство як "вели­кий синтез духу й тіла, фізичної і розу­мової праці". В педагогічних творах Л. виступав послідовником Ж.-Ж. Руссо, Й. Г. Песталоцці. Критикував німецькі середні школи за перевантаження прог­рам книжковими знаннями, за однобічне захоплення вивченням іноземних мов і математики.
 
ЛіхудиЛіхуди(Ліхудієви) брати Іоаннікій(1633-1717) та Софроній (1652-1730)-греки за національністю, вчені, головні засновники Слов’яно-греко-латинської академії у Москві (1687).В 1685 прибули до Москви. Склали на грецькій та латинській мові підручники граматики, риторики. З 1694 почалося гоніння на Л. з боку влади патріарха. Вони були відсторонені від роботи в академії та ув’язнені в монастир як політично та релігійно неблагонадійні. В подальшому при Петрі І вони були звільнені з ув’язнення та продовжували займатися педагогічною та просвітницькою діяльністю в Росії.
 
ЛіцейЛіцей, лікей— 1) Давньо­грецька філософська школа в Афінах, заснована Арістотелем 335 до н. е. Існу­вала близько восьми століть. Назва — від храму Аполлона Лікейського, поблизу якого містилася школа. 2) Тип середньо­го загальноосвітнього навчального закла­ду в ряді країн Західної Європи, а також у деяких країнах Латинської Америки й Африки. 3) В Російській імперії — становий привілейований середній і вищий навчальний заклад для дітей дворян, який готував державних чинов­ників усіх відомств. В Україні існували Кременецький ліцей, Рішельєвський ліцей в Одесі і Ніжинський ліцей. Після 1990 в Україні Л. — освітній заклад, який здійснює освітню діяльність на основі загальноосвітніх програм серед­ньої (повної) загальної освіти й дає учням загальну середню освіту з поглибленим  вивченням ряду предметів, як правило,  природничо-наукового й технічного  профілів і допрофесійною підготовкою. Ліцей організується як заклад II і III ступенів освіти, а також як самостійна ланка III ступеня освіти. Прийом учнів до ліцею здійснюється на конкурсній основі. Строки навчання — 7—8 років або 2—3 роки залежно від встановленої засновником структури.
 
ЛіценціатЛіценціат (лат.Licentiatus, букв, —до­пущений) — науковий ступінь, прийня­тий у французькій системі вищої освіти, а також в університетах Фінляндії, Швейцарії й деяких латиноамериканських країн. У сучасних французьких уні­верситетах — перший науковий ступінь. Розрізняють Л. літератури, наук і педаго­гіки. Дає право займати посаду помічни­ка викладача в ліцеї або продовжувати освіту в університеті. У середньовічних університетах — проміжний ступінь між бакалавром і доктором.
 
Лобачевський Миколай ІвановичЛобачевський Миколай Іванович (1792-1856) - великий російський геометр, засновник Неевклідової геометрії. Наукові дослідження поєднував з педагогічним пошуком. У своїй «Геометрії»(підручник був написаний в 1823,виданий в 1909) вперше здійснив фузіонізм планіметрії та стеріометрії. У рукописах «Алгебра»(1825) та «Настанова вчителям математики в гімназіях»(1830,найдено в архівах у 1947) підкреслював, що математичні поняття здобуваються почуттями, а потім уточнюються в порядку відвернення. В 1834 видав керівництво для вчителів: «Алгебра или вычисление конечных»,де обґрунтував вчення про число та законах алгебраїчних операцій. В 1828 на засіданні Казанського університету прочитав доповідь «О важнейших предметах воспитания».
 
ЛогікаЛогіка — наука про закони, форми та прийоми мислення, які забезпечують досягнення об'єктивної істини в процесі міркування й пізнання. Виділяють діа­лектичну логіку та формальну логіку, які розвиваються в тісному взаємозв'язку. Діалектична логіка досліджує змістовий аспект людського мислення, особливості прояву в ньому законів діалектики; вивчає найзагальніші категорії як форми мислення, форми буття та ступені  розвитку людського пізнання; виявляє закономірності виникнення й розвитку знання в процесі взаємодії суб'єкта і об'єкта. Формальна логіка досліджує структурні аспекти людського мислення й наукового знання, абстрагуючись від їхнього змісту й розвитку. В середніх школах в Україні Л. вивчалася з 1806 по 1828 і з 1871 по 1917 в курсі філософської пропедевтики.   В період з 1947 по 1956  Л. вивчалася  як самостійний предмет. В сучасній школі Л. як обов’язковий предмет не вивчається. Вона може вивчатися в окремих школах як предмет за вибором учнів або факультативний курс. Виховання логічного мислення учнів здійснюється під час вивчення всіх навчальних предметів шляхом забезпечення правильного засвоєння наукових понять.
 
Лозанов Георгі Кирілов

Лозанов Георгі Кирілов (нар.22.VІІ.1926,Софія)-болгарський психотерапевт і педагог. Засновник і директор НДІ сугестології Міністерства народної освіти(1966—1985). З 1985 директор центру \"Сугестологія і розвиток особистості\" Софійського університету. Л. опрацював концепцію про навіювання-сугестію. Ряд положень психотерапії і психогігієни навчання лягли в основу сугестопедії — практичного застосування сугестології в навчальному процесі. 


 
Лозова Валентина Іванівна Лозова Валентина Іванівна (нар. 2.ІІІ. 1937, с. Першотравневе Харківської обл.) — український педагог, член-кореспондент АПН України з 1992. З 1982 завідує кафедрою педагогіки Харківського педагогічного університету імені Г. Сковороди. Досліджує проблеми пізнавальної активності школярів.
 
Локк (Locke) ДжонЛокк (Locke) Джон (29.VІІІ. 1632, Рінґтон — 28.Х. 1704, Отс) — англійський філософ, психолог, педагог, автор книг "Деякі думки про виховання" («Some thoughts concerning education») і "Про виховання розуму" ("Of the conduct of the understanding"). Найважливішим у вихо­ванні вважав вироблення характеру й волі у дітей, їх моральне виховання. Л. підкреслював необхідність індивідуально­го підходу до дітей у вихованні і враху­вання дитячої психології. В навчанні виступав за врахування вікових особли­востей дітей, щоб для маленьких дітей навчання було грою й розвагою, орієнту­валося на допитливість дитини, розвива­ло інтерес до навчання. Програма на­вчання Л. спрямовувала на повідомлення дітям реальних, корисних знань. Підкрес­лювалася важливість вивчення рідної мо­ви, математики, натурфілософії, геогра­фії, історії, етики, права тощо. Л. був пе­реконаним прихильником домашнього виховання. Його педагогічні ідеї істотно вплинули на розвиток педагогіки XVIIIXIX ст.
 
Ломоносов Михаїл ВасильовичЛомоносов Михаїл Васильович (1711-65)- великий російський учений, діяч культури та просвітництва. Основу виховання вбачав в науці, яка удосконалює людину в розумовому та моральному відношенні. Мета виховання-підготовка до служіння Батьківщині та народові. Багато уваги приділяв викладанню рідної мови. Мова вчителя чи лектора повинна бути чіткою та виразною. Л.-автор підручників для гімназій та університетів(«Риторика», «Граматика російської мови» та ін.). Л. заснував перший російський університет у Москві(1775) і як демократ-просвітник мріяв, щоб він був доступним різним верствам населення. Л. багато уваги приділяв підготовці російських вчених, які б «впредь могли плоды свои принести отечеству».Він боровся за розвиток російської науки, проти іноземних псевдовчень, які займали керівні місця в Академії Наук, та сприяв перетворенню Академії в національний центр російської науки та просвітництва. Л. вимагав відкриття гімназій при університеті для дітей різних верств населення. Релігію він вважав гальмом загального розвитку та викривав моральні вади духівництва(«Гимн бороде»).
 
Лонгітюдне дослідженняЛонгітюдне дослідження (від англ. Longitude — довгота) — тривале си­стематичне вивчення одних і тих самих піддослідних, яке дає можливість визна­чати діапазон вікової та індивідуальної мінливості фаз життєвого циклу людини. Організація Л. д. передбачає одночасне використання інших методів: спостере­ження, тестування, психографії, праксиметрії тощо.
 
Лондонський УніверситетЛондонський Університет - комплекс 62 інститутів та коледжем, кожен з яких є самостійним навчальним закладом. Заснован у 1827 у вигляді університетського коледжу, якому в 1836 присуджено звання університету з правом приймати екзамени у екстернів та надавати наукові ступені. Науково-дослідна та навчальна робота в галузі педагогіки зосереджена в Педагогічному інституті Л.у. В ньому готуються до складання іспитів на диплом вчителя початкової та середньої школи, студенти, які отримали в цьому вузі перший науковий ступінь, а також в цьому вузі відбувається підвищення кваліфікації вчителів. В інституті вивчаються: соціологія виховання, філософія виховання, педагогічна психологія, порівняльна педагогіка, історія педагогіки, дидактика, дефектологія, школознавство. Інститут щорічно видає велику кількість публікацій(«Щорічник з питань педагогіки та народної освіти»)(разом з Колумбійським університетом у США)-«The Year-book of Education»з 1932) та наукові записки під назвою «Studies and Reports»   (Institute of Education).
 
Лордкіпанідзе Давид ОнисимовичЛордкіпанідзе Давид Онисимович (нар. 5.III. 1905, Салхино, Грузія) — грузинський педагог і історик освіти, член-кореспондент АПН Росії (з 1957), заслужений діяч науки Грузії (1960). З 1937 — доцент Тбіліського університету, в 1947—1960 — директор Науково-дослід­ного інституту педагогічних наук Грузії, з 1963 — завідувач кафедрою педагогіки Тбіліського університету. Основні праці: "Дидактика Яна Амоса Коменського", "Класик грузинської педагогіки Яків Гогебашвілі", "Педагогічне вчення К. Д. Ушинського", "Принципи, органі­зація і методи навчання".
 
Лосюк Петро ВасильовичЛосюк Петро Васильович (нар.4.ІІІ.1936, с. Яворів Івано-Франківської  обл.) — український педагог, член-кореспондент АПН України з 1994 р. З 1963 працює директором загальноосвітньої школи. Досліджує проблеми виховання учнів засобами декоративно-прикладного мистецтва.
 
Лоурайс, Лаурайс (Lauwerys) Джозеф АлберЛоурайс, Лаурайс (Lauwerys) Джозеф Алберт (7.ХІ.1902, Брюссель — 29.VI. 1981, Гілфорд, Англія) — англій­ський педагог, перший професор порів­няльної педагогіки (1946—1970), голова Комітету педагогічних досліджень в Англії. В 1970—1976 директор Атлантич­ного інституту педагогіки в Галіфаксі (Канада). З 1945 постійно співробітничав з ЮНЕСКО. Л. — один з організаторів системи "мандрівних семінарів", заснов­ник і президент Європейського това­риства порівняльної педагогіки (1961— 1970). Одне із завдань порівняльної педа­гогіки Л. вбачав у прогнозуванні розвитку систем народної освіти в окремих держа­вах. Засобом точного порівняння педаго­гічних явищ на різних рівнях загальної і професійної освіти Л. вважав міжнародну стандартну класифікацію понять і термі­нів у галузі освіти.
 
Лу СіньЛу Сінь (справжнє ім'я і прізвище — Чжоу   Шужень;   25.ІХ.1881,   Шаосін   19.Х. 1936,     Шанхай)         китайський письменник  і  просвітитель,   педагог.  В 1912—1926 працював у міністерстві освіти, виступав з просвітительськими ідея­ми,  високо оцінював роль навчання й виховання в перетворенні суспільства. У 20-х роках Л. С. як професор Пекінсько­го, Сяминського й Гаунчжоуського уні­верситетів багато зробив для виховання передової китайської інтелігенції.
 
Луарасі Петро НініЛуарасі Петро Ніні (1855-1936)- діяч албанського національного руху та просвітництва. Заснував декілька албанських шкіл та керував ними. Для учнів, молоді писав вірші патріотичного змісту. Виступав на захист навчання на рідній мові.  
 
Лубенець Тимофій ГригоровичЛубенець Тимофій Григорович (21.ІІ.1855, м. Кролевець, тепер Сумської обл. — 14. IV. 1936, Київ) — український педагог і діяч народної освіти. В 1883—1889 — викладач  київської гімназії, з 1899 — інспектор народних училищ при управ­лінні Київського навчального округу, по­тім — директор народних училищ Київ­ської губернії. Послідовник К. Д. Ушинського. Виступав за проведення загального обов'язкового початкового навчання, а також за навчання рідною мовою. Під псевдонімом Т. Норец видав у Львові свій буквар українською мовою.
 
Лукашевич (Lukaszewicz) ЮзефЛукашевич (Lukaszewicz) Юзеф (30.ХІ.1799, с. Кромплев, тепер Поль­ща — 13.ІІ.1873, с. Таргошице, там са­мо) — польський історик, дослідник історії народної освіти. Видав багато істо­ричних документів і матеріалів XVIIXVIII ст. Автор "Історії шкіл в Королів­стві та Великому князівстві Литовському з найдавніших часів і до року 1794", в якій багато місця приділяється історії освіти на українських землях.
 
Луначарський Анатолій Васильович Луначарський Анатолій Васильович (11.ХІ.1875, Полтава — 26.ХІ.1933, Ментона, Франція, похований у Москві) — російський політичний і освітній діяч, публіцист і теоретик літератури. В 1917—-1929 був першим народним комісаром освіти Російської Федерації. Л. разом з Н. К. Крупською є організатором радян­ської системи навчання та виховання. Л. брав активну участь в опрацюванні директивних матеріалів про організацію радянської системи освіти.
 
Лурія Олександр РомановичЛурія Олександр Романович (16.VІІ. 1902, Казань — 14.VIII. 1977, Москва) — російський психолог, дійсний член АПН Росії (з 1947) і АПН СРСР (з 1968). В 1931—1934 працював у Харківському уні­верситеті. З 1945 — професор, з 1965 — завідувач кафедрою нейропсихології і патопсихології Московського університе­ту. Л. разом з Л. С. Виготським дослід­жував питання розвитку психіки в дітей і дорослих. Опрацював метод експери­ментального дослідження складних асо­ціативних процесів; досліджував пробле­ми порушення психічних функцій при локальних ураженнях мозку.
 
Луцька братська школаЛуцька   братська   школа   — навчальний заклад, заснований Луцьким братством — громадською організацією православних українських шляхтичів у Волині та міщан Луцька — близько 1617, Статут школи засновувався на "Порядку шкільному" Львівської братської школи. Схвалені братством "Артикули прав" містили правила поведінки учнів. У Л. б. ш. навчалися сини міщан Луцька й православних шляхтичів Волині. В школі високого рівня досягло вивчення грама­тики, риторики й поетики, хорового співу.
 
Львівська братська школаЛьвівська братська школа — на­вчальний заклад, перша братська школа в Україні. Заснували її близько 1585 діячі Львівського братства Ю. Рогатинець, І.Рогатинець, І. Красовський та ін. Статут Л. б. ш. ("Порядок шкільний") —видатна  памятка передової педагогічної думки. Він передбачав демократичні основи організації школи. До Л. б. ш.  приймали дітей різних станів зі Львова та з інших міст і сіл України. Молодші школярі навчалися грамоти, старші (спу-деї) вивчали старослов'янську, грецьку й латинську мови, граматику, риторику й поетику, елементи філософії. Школа стала й осередком розвитку хорового співу та українського шкільного театру. В 1591 була надрукована грецько-старослов'янська граматика "Адельфотес", складена учнями школи й учителем Арсенієм Еласонським. Гетьман П. Са­гайдачний    заповів    значні    кошти    напотреби школи. Л. б. ш. справила вели­кий вплив на розвиток освіти не тільки в Україні, а й у Білорусі, Молдові та ін. Вона виховала багатьох відомих громад­ських і культурних діячів. Керівники Л. б. ш. намагалися перетворити її на вищий навчальний заклад, однак у другій половині XVII ст. школа занепала, а у 80-х роках XVIII ст. перестала існувати.
 
Львівський ліцейЛьвівський ліцей — загальноосвітній навчальний заклад проміжного (між середньою та вищою школою) типу. Заснований 1805 на базі ліквідованого австрійським урядом Львівського універ­ситету. Мав відділи філософії, права, богослов'я, хірургії, на яких навчалося від 500 до 800 студентів, переважно дітей шляхти, духовенства й купецтва. В 1817 ліцей реорганізовано в університет.
 
Львівський Таємний УніверситетЛьвівський Таємний Університет — вищий навчальний заклад, що діяв нелегально на громадських засадах у Львові 1921—1925. Заснований у відпо­відь на заборону приймати студентів українського походження до Львівського університету. Мав філософський, юри­дичний і медичний факультети, на яких навчалися понад 1 тис. студентів. Пер­шим ректором був В. Щурат. При Л. т. у. 1921—1922 діяло два курси таємної полі­техніки (політехнічного інституту).
 
Львівський УніверситетЛьвівський Університет імені Івана Франка — один з найстаріших центрів слов'янської науки й культури. Заснований у 1661. Пройшов складний шлях розвитку й перетворень в умовах Речі Посполитої (до 1772), Австрійської і Австро-Угорської монархій (до 1918), польської держави (до 1939). До закриття в 1773 — єзуїтська академія (з правом викладання всіх університетських дис­циплін і присудження наукових ступенів) в складі 3 факультетів (богословський, юридичний, філософський). З 1784 від­новлений як австрійський світський уні­верситет з викладанням латинською мовою. У 1803 професор П. Д. Лодій за­снував в університеті педагогічний інсти­тут. При університеті діяла гімназія, в 1787—1808 так званий Руський інститут (Studium Ruthenum) з викладанням ук­раїнською літературною мовою того часу. В 1805 університет закрито; на його базі працював ліцей. В 1817 ліцей знову дістав статус університету. Мовами навчання стали німецька й латинська. З 1879 за­проваджено викладання польською мо­вою. В 1918—1939 польський університет мав 4 факультети. З ініціативи україн­ського студентства було створено ук­раїнський таємний університет. З 1939 радянський університет з викладанням українською мовою. В 50—70-ті роки став одним з провідних наукових центрів України. В 1991 у складі університету було 13 факультетів.
 
Львов Василь Миколайович Львов Василь Миколайович (1859-1907)- російський зоолог, професор Московського університету, автор підручника зоології для середніх навчальних закладів(1901) в якому відбивалися еволюційні ідеї Дарвіна. На думку Л., вивчення зоології слід розпочинати з хребетних(від риб до вищих ссавців),а потім переходити до безхребетних тварин.
 
Львов Костянтин ІвановичЛьвов Костянтин Іванович(1895-1950)- радянський педагог, доктор педагогічних наук, професор МГПІ ім. В. П. Потьомкіна, член-кореспондент АПН .Автор робіт «Основи організації просвітницької праці»(1923), «Клубна робота в школі»(1926,разом з А.Ф. Родіним).
 
Любен Август-Генріх Любен Август-Генріх (1804-73)- німецький педагог, методист з природознавства. Вважав необхідним, щоб учні самостійно спостерігали та описували «твори природи».Насправді його методика звелась до того, що учні вчили напам’ять зовнішні ознаки рослин та тварин.  
 
Любовський Петро Михайлович Любовський Петро Михайлович (роки народження і смерті невідомі) — український філософ, психолог і педагог першої чверті XIX ст. Викладав у гімназії  в Харкові.  Пропагував патріотичні ідеї любові до вітчизни, до її культури.
 
Любомська Євгенія МихайлівнаЛюбомська Євгенія Михайлівна (18.ІІІ.1929, с. Саморідне Черкаської обл.)- український педагог, Герой Соціалістичної Праці (1978). З 1962 працює вчитель­кою  української  мови й літератури  у Жашківській середній школі № 2 Чер­каської області.
 
Людина як предмет вихован­ня"Людина як предмет вихован­ня" — капітальний за змістом і науко­вим рівнем психолого-педагогічний трактат К. Д. Ушинського, в якому на висо­кому для свого часу науковому рівні ставляться й розв'язуються провідні про­блеми розвитку психіки в онтогенезі.
 
Люксембург РозаЛюксембург Роза (1871-1919)- одна з засновників компартії Німеччини. Відстоювала принцип єдиної шкільної системи, науковості навчання. Заперечувала вплив релігії на освіту. Підкреслювала необхідність індивідуального підходу до учня, вимагала, щоб навчання було пов’язане з життям(практикою діяльності),сприяло самостійному мисленню та всебічному розвитку особистості.
 
Лютер (Luther) МартінЛютер (Luther) Мартін (10.ХІ.1483 Айслебен, Саксонія —18.ІІ.1546, там само ) — діяч Реформації в Німеччині, ос­новоположник лютеранства. Л. виступав за те, щоб міські ради відкривали школи початкової освіти, які б охоплювали навчанням усіх дітей. Основним завданням школи вважав релігійне виховання. Великого значення надавав вивченню стародавніх мов. Л.-автор катехізису, який кілька століть був головною книгою для читання в народних школах Німеччини.
 
Лян ці-ЧаоЛян ці-Чао (23.ІІ.1873,повіт Сіньхой,пров.Гуандун-19.І.1929,Пекін) -китайський політичний діяч, педагог, журналіст. Виступав за використання досвіду західних країн у галузі освіти. Запропонував проект організації в країні цілісної системи освіти, яка включала б дошкільні заклади, початкову школу, середню школу, різні професійні навчальні заклади, вузи. Проект Л. Ц. не був підтриманий офіційною владою та учительською громадськістю.
 
МагістрМагістр (лат. magister  — начальник, учитель) — 1) У Стародавньому Римі — назва ряду посад. 2) У Візантії — при­дворний титул. 3) У Західній Європі за середніх віків — голова католицького духовно-лицарського ордену. 4) В серед­ньовічній школі — викладач "семи вільних мистецтв", пізніше — ступінь випускників філософських факультетів університетів. У вищих навчальних закла­дах США, Великобританії та інших країн — академічний ступінь. З 1992 сту­пінь магістра запроваджено в Україні як завершеного освітньо-кваліфікаційного рівня фахівця, який на основі отриманої раніше кваліфікації бакалавра здобув поглиблені спеціальні вміння та знання інноваційного характеру у вищому закла­ді освіти IV рівня, має досвід їх застосу­вання і продукування нового знання для вирішення професійних завдань у певній галузі економіки, промисловості, науки, техніки, культури. Програма підготовки надає випускникові знання й навички наукової, педагогічної та дослідницької діяльності. Випускникові присвоюється кваліфікація магістра й видається дип­лом, в якому зазначається спеціальність підготовки або галузь знань.
 
Магницький Леонтій ПилиповичМагницький Леонтій Пилипович (1669-1739) – російський математик, автор першого російського друкованого курсу математики «Арифметика сиречь наука числительная» (1703), який слугував у Росії до середини ХVІІІ ст. основним підручником арифметики, алгебри, геометрії та тригонометрії. З 1701 до кінця життя викладав математику в Московській школі математичних та навігаційних наук – перше реальне училище в світі. Вів велику роботу з підготовки вчителів для початкової школи.
 
Магницький Михайло ЛеонтійовичМагницький Михайло Леонтійович (1778-1855)- державний діяч першої половини ХІХ ст., реакціонер. Зробив Олександру І донос на Казанський університет, оголосив його « осередком невір’я»,запропонував університет закрити та « урочисто зруйнувати». Став опікуном Казанського навчального округу, звільнив прогресивно налаштованих професорів та замінив їх реакціонерами, які мало що розуміли в науках, після чого наукова та навчальна діяльність у Казанському університеті була послаблена. М. розробив реакційну інструкцію для університетів, яка була уведена в дію по всім навчальним округам, замінив собою Статут 1804. Обвинувачений у великих фінансових зловживаннях був відсторонений від посади.
 
Мадзігон Василь МиколайовичМадзігон Василь Миколайович (нар. З.Х.1937, с. Карпівці Житомирської обл.) —український педагог, з 1995 віце-президент АПН України. Досліджує про­блеми трудового навчання школярів.
 
Мазуркевич Олександр РомановичМазуркевич Олександр Романович (9.ІХ.1913, с. Жабокрич Вінницької обл. —  8.Х. 1995, Київ) — український літературознавець і педагог, академік АПН СРСР  (з 1968) і АПН України (з 1992). Автор   праць з історії, теорії та методики україн­ської літератури, історії педагогіки.
 
Макаренко Антон СеменовичМакаренко Антон Семенович (13.ІІІ. 1888, м. Білопілля Сумської обл. — 1.IV. 1939, Москва) — український педа­гог, письменник. У 1920 організував по­близу Полтави трудову колонію імені Горького для неповнолітніх правопоруш­ників. З кінця 1927 керував комуною іме­ні Ф. Е. Дзержинського, заснованою у передмісті Харкова. В 1935-4936 пра­цював у Києві заступником начальника відділу трудових колоній Народного ко­місаріату внутрішніх справ, 1936—1937 керував трудовою колонією в Броварах. З 1937 жив у Москві. М. створив наукову методику виховної роботи з дитячим колективом, поєднання навчання з про­дуктивною працею, моральним, фізич­ним і естетичним вихованням. Багато зробив для розвитку теорії сімейного виховання. Свій досвід і педагогічні погляди М. виклав у творах "Марш 30-го року" (1932), "Педагогічна поема" (1932—1935), "Книга для батьків" (1937), "Прапори на баштах" (1938).
 
Макарушка ОстапМакарушка Остап (9.VІІІ.1867, м. Яво­рів Львівської обл. — 21.ХІ.1931, Львів) — український педагог і філолог. У 1894— 1905 учителював у Львівській та Коло­мийській гімназіях, з 1910 — директор Львівської жіночої семінарії. Автор праць з мовознавства та з педагогіки. Написав кілька посібників з латинської та старо­грецької мов для гімназій.
 
Максим ГрекМаксим Грек (біля 1475-1556)-  вчений- монах, письменник, публіцист. За походженням албанець ( за іншими джерелами- грек), здобув освіту в Італії, знаходився під впливом Савонароли. В 1518 був запрошений до Москви Василієм ІІІ для перекладу та виправлення  «богослужебных книг».В Москві своєю просвітницькою діяльністю накликав на себе гнів духівництва та монахів. Відомий різнобарвною та плідною діяльністю з викриття вад духівництва та тяганини у судах;прибічник гуманного відношення до людей, особливо к дітям.
 
Максименко Сергій ДмитровичМаксименко Сергій Дмитрович (нар. 15.ХІІ.1941, с. Запрудця Київської обл.) — український психолог, дійсний член АПН України з І995. З 1997 —директор інсти­туту психології імені Г. С. Костюка АПН України. Досліджує проблеми психології навчальної діяльності учнів.
 
Максимович ІоаннМаксимович Іоанн (грудень 1651, м. Ніжин — 21.VІІ.1715, Тобольськ) — український письменник, педагог, церковний діяч. Вихованець, згодом професор Києво-Могилянської колегії. Як архієпископ чернігівський заснував (з 1697) Чернігівський колегіум. Автор духовно-повчальних творів, пропо­відей, щоденника.
 
Максимович Михайло Олександро­вичМаксимович Михайло Олександро­вич (15.ІХ.1804, хутір Тимківщина, тепер с. Богуславець Черкаської обл. — 22.ХІ.1873, хутір Михайлова гора Чер­каської обл.) — український вчений-природознавець, історик, фольклорист і письменник. В 1834—-1835перший ректор новоствореного Київського уні­верситету, а потім декан філософського факультету.
 
Максимович Павло ПавловичМаксимович Павло Павлович ( 1817-92)-земський діяч народної освіти, засновник Тверської жіночої учительської школи його імені. Навчальний курс школи з п’ятерічним терміном навчання був ширше курсу вчительської семінарії МНП. При школі було зразкове початкове училище, в якому проходили практику вихованки школи. В 1871 М. запропонував тверському земству проект реформи дитячих притулків та розвитку дитячих садків.
 
Макушин Петро ІвановичМакушин Петро Іванович (1844-1926)- діяч  просвітництва Сибіру. Відкрив перший в Сибіру книжковий магазин в м. Томськ (1873),заснував сільські бібліотеки при школах (до 600) та Товариство опіки народною освітою, побудував в 1912 Дім науки в Томську, при якому в 1916 за його ініціативою був влаштований народний університет. Був видавцем та редактором  газети « Сибірське життя». Після Жовтневої революції М.продовжував працювати в галузі просвітництва ( в товаристві « Геть безграмотність», у державному Сибірському видавництві).
 
Малинін Олександр ФедоровичМалинін Олександр Федорович (1834-88)- російський педагог, математик, один з засновників та перший директор Московського вчительського інституту, автор підручників з елементарної математики. Підручники, написані разом з К.П.Буреніним: « Керівництво арифметики» (1867), «Збірник арифметичних задач…»(1866), « Керівництво алгеброю та збірник задач з алгебри для гімназій» (1870)- відрізняються простотою та ясністю форми викладу, розташуванням матеріалу в порядку зростання  трудності засвоєння, що надало широку популярність цим книгам.
 
Малі народні училищаМалі народні училища —навчальні заклади в Російській імперії для непривілейованих станів з дворічним строком навчання. Створювалися за Статутом 1786, переважно у повітових  містах. У губернських містах були початковим ступенем головних народних учи­лищ. У М. н. у. вивчали: читання, пись­мо, елементарний курс граматики, ариф­метики, закон Божий, чистописання, малювання та ін. В 1803 М. н. у. пере­творено на повітові училища.
 
Мальований Юрій ІвановичМальований Юрій Іванович (нар. 27.ХІ.1939, м. Фастів) — український педагог, член-кореспондент АПН Украї­ни з 1995. В 1966—1976 — директор київської середньої школи № 92 імені Івана Франка, в 1976—-1993 завідував лабораторією в НДІ педагогіки України, з 1993 — вчений секретар Відділення дидактики, методик та інформаційних технологій навчання АПН України. Досліджує методологічні й теоретичні проблеми розбудови української освітньої системи, змісту й методів навчання мате­матики в середній школі.
 
Мамедгулу-Заде ДжалілМамедгулу-Заде Джаліл (1869-1933)- азербайджанський суспільний діяч, письменник-демократ. Редактор революційно- сатиричного журналу « Молла Насреддін».Вів педагогічну роботу в сільських школах. Продовжував традицію Ахундова, сприяв розповсюдженню впливу передової російської культури на педагогічний рух у Азербайджані. Критикував стару школу, боровся за світську школу та навчання на рідній мові.  
 
Мамонтов Яків АндрійовичМамонтов Яків Андрійович (4.ХІ.1888, хутір Стрілиця, тепер с. Шапошникове Сумської обл. — 31.І.1940, Харків) — український письменник, історик і тео­ретик театру, педагог, прихильник методу естетичного виховання. З 1920 працює у Харківському інституті народної освіти, на Харківських педагогічних курсах імені Г. Сковороди; з 1926 — в Українському НДІ педагогіки. Досліджував проблеми педагогічної творчості, здійснив спробу наукової класифікації всіх відомих на той час педагогічних ідей і напрямів вітчиз­няної і зарубіжної педагогіки.
 
Мамурян МатевосМамурян Матевос (1839-1901)- західно вірменський просвітник, педагог, публіцист. Як організатор та інспектор народної освіти в Із мірі та Константинополі на протязі багатьох років виступав проти абстрактності в навчанні, відірваності його від життя. В публіцистичних та педагогічних статтях пропагував демократичні принципи та методи загальної та ремісничої освіти. М. боровся за встановлення тісних педагогічних зв’зків між Східною та Західною Вірменією.
 
Мандинян Седрак Мандинян Седрак (1844-1915)- вірменський педагог. Отримав вищу педагогічну освіту в Німеччині, в значній мірі знаходився під впливом педагогіки Гербарна. Написав ряд підручників вірменської та російської мови, арифметики, багато статей, присвячених новим європейським та російським педагогічним течіям.
 
Манн (Mann) ХорасМанн (Mann) Хорас (4. V. 1796, Франк­лін, шт. Массачусетс — 2.VІІІ.1859,Йєллоу-Спрінґс, шт. Огайо) — амери­канський педагог і громадський діяч. У 30—40-х роках XIX ст. очолив громад­сько-педагогічний рух за поліпшення шкільної справи. Відстоював право кожної особистості на свободу та освіту незалежно від раси, національності майнового стану. Заснував перші педаго­гічні навчальні заклади й перший педа­гогічний журнал у США «Common School Journal». Ідеї М. та його діяльність істотно вплинули на розвиток американ­ської школи й педагогіки.
 
Маннгеймська шкільна система Маннгеймська шкільна система — система навчання в народній школі, яка ґрунтується на поділі учнів; залежно від рівня підготовки й здібностей. Опрацьована й застосована м. Маннгеймі німецьким педагогом Зікінґером. Дістала поширення в Німеч­чині на початку XX ст. За М. ш. с. всі школи діляться на три категорії. А — нормальна   восьмирічна школа. Після закінчення 1 класу невстигаючі перево­дяться в школи групи В, а після II класу найздібніші переходять в особливі підго­товчі класи, які готують до вступу в се­редні школи. У класі — 45 учнів. В — допоміжна шестирічна школа. В ній навча­ються нормальні за розумовими здібнос­тями діти, які відстають з інших причин. Після ліквідації прогалин у знаннях діти можуть повернутися до нормальної шко­ли. Ті, що продовжують відставати, закін­чують шестирічний курс, причому в VVI класах вивчається в скороченому вигля­ді програма всієї восьмирічної народної школи. Кількість учнів у класі — 30 чо­ловік. С — спеціальна восьмирічна школа для розумово відсталих, де протягом 8 ро­ків вивчається курс чотирьох класів звичайної школи. Клас складається з 15 чоловік.
 
Маноральна системаМаноральна система (від лат. manus — рука і os, оrіs — рот) — система ручних знаків, які доповнюють недоступ­ні окові елементи артикуляції. Опрацьо­вана данським сурдопедагогом Форггам-мером в 1900 (Mund-Hand-System). Знаки М. с. не передають звуків мови, а служать лише допоміжним засобом чи­тання з губ. Через складність і трудність для опанування М. с. не дістала в ук­раїнських школах широкого поширення.
 
Мануйлов ОлександрМануйлов Олександр (1861-1929)- професор політичної економіки, ректор Московського університету (1905-11), міністр народного просвітництва Тимчасового уряду. На цій посаді відмінив деякі найбільш реакційні циркуляри царського МНП.
 
Марбурзька системаМарбурзька система — система математичних і хімічних знаків для сліпих. Опрацьована Комісією з точних наук, створеною об'єднанням сліпих Німеччини, які займалися академічною роботою. Вперше видана в Марбурзі-на-Лані в 1919. Знаками цієї рельєфно-точкової системи з певними змінами й доповненнями друкується тепер уся навчальна та інша математична літерату­ра для сліпих.
 
Маріїнські жіночі гімназіїМаріїнські жіночі гімназії – середні жіночі загальноосвітні заклади Відомства закладів імператриці Марії. Виникли в 1862 з маріїнських жіночих училищ, мали 7-річний строк навчання. За своїми навчальними планами та програмами мало відрізнялися від жіночих гімназій МНП, давали дещо менший об’єм знань. В 1911 було 35  М. ж. г., у яких навчалося більше ніж 16 тис. учениць, переважно з привілейованих станів населення.
 
Маріїнські жіночі училищаМаріїнські жіночі училища- 1.Середні жіночі навчальні заклади відомства імператриці Марії. Перше училище було відкрито в 1858 в Петербурзі. В 1862 училища були переіменовані в Маріїнськім жіночі гімназії.2. 4-річні загальноосвітні жіночі школи Відомства закладів імператриці Марії, які були проміжною сходинкою між початковою школою грамоти та середніми жіночими навчальними закладами. Перше 4-річне М. ж. у. було відкрито в Петербурзі в 1882.Училища призначались для дівчат нижчих станів міського населення, які не мали змоги навчатися у гімназіях. Давали загальну елементарну освіту. В них викладалися закон божий, російська мова, арифметика, географія та історія Росії, природознавство, чистописання, співи, малювання, креслення. Особлива увага приділялась релігійному вихованню та підготовці до домашнього господарства. Навчання було платним.
 
Марков Володимир МиколайовичМарков Володимир Миколайович (1884-1945)- радянський педагог, діяч народної освіти, професор, член-кореспондент АПН. Автор статей з питань виховної роботи та організації народної освіти.
 
Маркович СветозарМаркович Светозар ( 1846-75) – сербський суспільний діяч та педагог. На формування його світогляду великий вплив мали ідеї російських революційних демократів, з якими він познайомився під час  перебування в Росії (1866-69). М. розвивав прогресивні педагогічні погляди, спираючись на досвід І Інтернаціоналу, агентом-кореспондентом російської секції якого він був. М. виступав за виховання всебічно розвинутих людей, які можуть змінити суспільство та природу, поєднувати особисті інтереси з боротьбою за соціалістичні ідеали та народну справу.
 
Маркосян Акоп АрташесовичМаркосян Акоп Арташесович (р.1904)-фізіолог-педагог, член-кореспондент АПН, дослідник впливу фізіологічно активних речовин на збудливість кори головного мозку. Автор підручника нормальної фізіології ( 1949) ; « Фізіології людини та тварини».Навчально-методичного посібника для студентів – заочників педагогічних інститутів» (1951) ; монографії « Дослідження І.П. Павлова в галузі кровообігу та травлення» (1953) та ін. 
 
Маркушевич Олексій Іванович Маркушевич Олексій Іванович (20.ІІІ.1908, Москва — 4.VІІ.1979, там само) — російський математик і педагог, дійсний член АПН Росії в 1950—1957, а потім 1964—1976 її віце-президент. 1965— 1970 М. очолював Комісію АН СРСР і АПН СРСР  з питань шкільної реформи. М. — головний редактор "Дитячої ен­циклопедії", "Енциклопедії елементарної математики" та інших видань для учите­лів і для учнів.
 
Мартинова Раїса Юр'ївнаМартинова Раїса Юр'ївна (нар.18.ІІ.1950, Донецьк) — педагог, член-кореспондент АПН України з 1997. Після закінчення Ізмаїльського педінституту  працювала вчителькою, асистентом кафедри іноземних мов Одеського педін­ституту імені К. Д. Ушинського. З 1993 — директор Інституту методів навчання іно­земних мов АПН України. Автор підруч­ників з англійської мови для середньої школи.
 
Масальський Володимир ІвановичМасальський Володимир Іванович (25.VІІ.1896, Київ — 14.І.1979, там само) — український мовознавець, педагог.  1960—1971 завідував кафедрою слов'янської філології Київського університету. М. є автором ряду посібників з методики навчання української і російської мов у середній школі.
 
Масарик (Masaryk) Томаш ГаррикМасарик (Masaryk) Томаш Гаррик ( 1850-1937)- перший президент Чехословацької Республіки, який мав досить вагомий  вплив на чеську педагогіку. Займаючись політичною та публіцистичною діяльністю, критикував елементи феодалізму в шкільній системі Автор-Угорщини. Вважав, що задача « соціального виховання» полягає в примиренні класових антагонізмів, які повинні здійснюватись шляхом « виховання гуманності».
 
Масе (Mace) ЖанМасе (Mace) Жан (1815-1894)- французький педагог та діяч просвітництва, організатор Французької ліги просвітництва. Один з видавців (з 1864) « Magazin d’education et de recreation ». ( « Журнал для освіти та розваг»). 
 
Маслоу (Мaslow) Абрахам Гарольд Маслоу aslow) Абрахам Гарольд (1.ІV.1908, Нью-Йорк — 8.VІ.1970, Пало Альто, шт. Каліфорнія) —американський психолог, провідний представник гума­ністичної психології, президент Амери­канської психологічної асоціації (1967). М. опрацював стратегію цілісного аналізу вищих сутнісних проявів людини. Теорія особистості М. послужила одним із дже­рел гуманістичного виховання. В річищі ідей М. в зарубіжній педагогіці розв'я­зуються практичні питання виховання обдарованих дітей.
 
Массалітинова Надія ЙосипівнаМассалітинова Надія Йосипівна (1876-1921)- російський педагог та діяч в галузі дошкільного та фізичного виховання дітей, прибічник системи П.Ф.Лесгафта. Розробляла педагогічні питання дитячої гри. М.- організатор та керівник курсів з підготовки педагогів для дитячих  майданчиків. З 1913 приймала участь у роботі московського товариства « Дитяча праця та відпочинок», з 1919- в роботі першої  дослідної станції з народної освіти. 
 
Математика в школі«Математика в школі» - двомісячний методичний журнал Міністерства просвітництва РРФСР. Під цією назвою почав виходити в 1918. Мав різні назви. В 1937 знову виходить як « Математика в школі». З 1941-1946-не виходив. Мав наступні відділи: науково-популярний; з історії математики; методика; з досвіду;радянські педагоги-математики; за кордоном; критика та бібліографії; хроніка. Центральне місце в журналі займали методика викладання та опис передового педагогічного досвіду.
 
Математичне просвітництво«Математичне просвітництво»- неперіодична математична збірка, яка була розрахована на широке коло математичної громадськості, в тому числі  на викладачів математики старших класів середньої школи та студентів педагогічних вузів. Мала наступні відділи: « Наукові повідомлення», « Науково - методичні повідомлення», «Науково-методична хроніка». Журнал заснован у 1934 ( до війни вийшло 13 випусків). Поновлен виданням у 1957.
 
Материнська школаМатеринська школа — 1) Перший ступінь в педагогічній системі Я. А. Коменського. Охоплювала виховання й навчання дітей у сім'ї до 6-річного віку. 2) Дошкільний заклад у Франції й деяких інших країнах для дітей від 2 до 6 років. М. ш. нерідко організовуються безпосе­редньо при початкових школах ряду кра­їн як так звані класи для малят, до яких приймають дітей з 4 років.
 
Материнський метод навчання глухонімихМатеринський метод навчання глухонімих — метод формування усної мови, в основі якого лежить наслі­дування. Основоположниця М. м. н. — американський сурдопедагог Сарра Фуллер, яка відкрила в Бостоні в 1888 навчальний заклад для глухонімих до­шкільників. М. м. н. протиставляється метод активного втручання педагога в навчання вимові, вихованню свідомої ар­тикуляції, яка поліпшує вимову дітей. Цього методу дотримується вітчизняна сурдопедагогіка.
 
Материнські школи в Франції Материнські школи в Франції - дошкільні заклади для дітей від 2-6 років, які здійснювали свою роботу в дусі принципів та методів Монтессорі та Декролі. Засновані за законом від 2 серпня 1881. Звичайно  материнські школи мають три класи : молодший для малят  2-4 років ,середні - для дітей 4-5 років, старші для дітей 5-6 років. Працюють Материнські школи як правило 6 годин на день. До програми входять вільні ігри та ігри спеціального направлення, пісні, малювання, розвиток мови, читання уголос, бесіди , вправи та спостереження, в багатьох школах у програму входять також ознайомлення з читанням, лічбою, письмом. У низці випадків Материнські школи організовують безпосередньо при початкових школах та називають « класами для малят».
 
Матеріальна освіта Матеріальна освіта — теорія загальної освіти, яка виникла в 40—50-х роках XIX ст. Представники М. о. вважа­ли, що головним завданням навчання є оволодіння знаннями фактів і недооці­нювали або зовсім не визнавали необхід­ності розвитку особистості учня. М. о. протистоїть теорія формальної освіти, відповідно до якої основними завданнями навчання є розвиток розумо­вих здібностей учнів, а знання основ наук має другорядне значення. Сучасна теорія освіти визнає єдність процесу засвоєння знань і загального розумового розвитку учнів.
 
МатрикулМатрикул (від лат. matricula — спи­сок) — застаріла назва залікової книжки студентів вищого навчального закладу. Введено вперше в середньовічних універ­ситетах.
 
Маттіас ( Matthias) АдольфМаттіас ( Matthias) Адольф ( 1847-1917)- німецький педагог та методист з давньої та німецької мови, автор « Geschichte des deutschen Unterrichts» ( 1907).
 
Махмудбеков МахмудбекМахмудбеков Махмудбек ( 1849- 1923)- азербайджанський педагог - методист, автор ряду цінних для свого часу підручників методичних посібників. Вів боротьбу за чистоту азербайджанської мови, пропагував новий алфавіт.
 
Мацько Любов Іванівна Мацько Любов Іванівна (нар. 9.ІІ.1939,с. Стара Переяславка Київської обл.) — український  філолог,   педагог,  член-кореспондент  АПН  України  з 1994. З 1986 — професор, а з 1988 — завідувачка  кафедри Українського педагогічного уні­верситету імені М. Драгоманова. Автор на­вчальних посібників для середніх шкіл і педвузів. Досліджує проблеми стилістики й культури української мови, методики навчання української мови в школі та вузі.
 
Машетас ПранасМашетас Пранас (19.ХІІ. 1863, Пустельнінкай — 14.ІХ.1940, Каунас)    литовський педагог і дитячий  письменник, перекладач художньої літератури для дітей,  організатор народної освіти, автор букварів, підручників математики для школи.
 
Медалі шкільніМедалі шкільні  — до 1917 нагородження медалями здійснювалося на основі Статуту гімназії (1828). Золоті і срібні медалі присуджувалися випускникам, які мали відмінні успіхи з усіх предметів  гімназійного курсу, радою гімназії. В  1944 були запроваджені медалі під , назвою "За відмінні успіхи і зразкову поведінку. 3 1992 медалі почали нази­ватися "За особливі успіхи в навчанні". Ними нагороджуються випускники середніх загальноосвітніх шкіл і профе­сійних навчальних закладів. Особи, наго­роджені медалями, користуються пільга­ми при вступі до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.
 
Медико-педагогічний вісникМедико - педагогічний вісник - журнал , який був присвячений проблемам лікувально- виховної роботи з розумово відсталими дітьми. Видавався в Петербурзі з 1885 -1887 ( всього 18 номерів),редактором та видавцем був І .В. Маляревський. З журналом співробітничали А.Я.Герд, В.А.Вагнер та інші. 
 
Мединський Євгеній МиколайовичМединський Євгеній Миколайович ( 1885- 1957)- радянський історик педагогіки, дійсний член АПН, автор першого радянського підручника з історії педагогіки ( три частини 1925-1929), а також автор багатьох книг та статей з історії педагогіки та школи та статей з проблем позакласної освіти. М багато уваги приділяв підготовці науково - педагогічних кадрів. Нагороджений медаллю К.Д. Ушинського.
 
Медична освітаМедична освіта - система фахової підготовки й удосконалення    лікарів, провізорів, середнього медичного персо­налу й науково-педагогічних медичних кадрів. В Україні 1787—1797 діяла вища Єлизаветградська медико-хірургічна шко­ла; 1773—1784 середній медичний персо­нал готував Медичний колегіум у Львові. В Київській академії на початку XIX ст. функціонували медичні класи. При Львівському університеті медичний факультет існував 1784—1805 і 1894— 1939. При Харківському (1805), Київсько­му (1841) університетах, Новоросійському університеті в Одесі (1900) були створені медичні факультети. В 1912—1916 були відкриті Вищі жіночі медичні курси в Києві (з 1916 — Жіночий медичний інститут), Харкові, Одесі й Катериносла­ві. В середині XIX ст. були створені середні медичні заклади. На початку 20-х років XX ст. на базі медичних факульте­тів почали створюватися медичні інсти­тути.
 
Медична психологія Медична психологія — розділ психології, що вивчає роль психіки в умовах виникнення й перебігу хвороб людини, а також відновлення її здоров'я. Засновником М. п. вважають німецького психолога й філософа XIX ст. Р. Г. Лотце. До М. п. входять клінічна психологія, атопсихологія, клінічна психосоматологія, клінічна нейропсихологія, сихофармакологія та ін. М. п. велику увагу приділяє вивченню переживань па­цієнтів від раннього дитинства до момен­ту настання хвороби. М. п. допомагає лі­карям точніше діагностувати хвороби, використовувати прийоми психотерапії, психогігієни і психопрофілактики.
 
Медичний колегіумМедичний колегіум  у  Львові  — середня   медична   школа,   що   готувала цирульників та акушерок. Заснований 1773. Курс навчання в М. к. тривав три роки; викладання велося польською і німецькою мовами. В 1784 М. к. об'єд­нався з медичним факультетом Львів­ського університету.
 
Медичні інститутиМедичні інститути університети, академії — вищі навчальні заклади, які готують лікарів і провізорів. В Україні функціонують М. і. у Харкові, Сімферо­полі, Львові, Чернівцях, Тернополі; ме­дичні університети у Луганську, Вінниці, Донецьку, Запоріжжі, Києві, Одесі, Су­мах, Ужгороді, Харкові; медичні академії в Дніпропетровську, Полтаві (стоматоло­гічна); медичні інститути народної меди­цини в Дніпропетровську і Києві. В усіх М. і., у., а. є аспірантура і клінічна орди­натура.
 
Медичні училищаМедичні училища — середні спеціальні навчальні заклади в Україні, які готують спеціалістів із середньою медич­ною і фармацевтичною освітою. Строки навчання в М. у. (від 2 до 3,5 років) за­лежать від обсягу загальноосвітньої підго­товки учня і обраної ним спеціальності. В Україні функціонують дев'яносто де­в'ять М. у.
 
Медіа-освітаМедіа-освіта (англ. Media education,  від лат. media — засоби) — напрям у пе­дагогіці, представники якого виступають за вивчення школярами закономірностей масової комунікації (преси, телебачення, радіо, кіно тощо). Основними завдання­ми М.-о. є підготовка нового покоління до життя в сучасних інформаційних умо­вах, до сприймання й розуміння різної інформації, усвідомлення наслідків її впливу на психіку тощо.
 
МедресеМедресе (араб.) — середня  й  вища школа в мусульман у країнах Близького й Середнього Сходу. Поширилася у IXXIII ст. в країнах, де переважало насе­лення, яке сповідувало іслам. Готували служителів культу, вчителів початкових мусульманських шкіл — мектебів, а також службовців державного апарату. В період середньовіччя М. були значними центрами культури. В 60-ті роки XX ст. склалося два основних типи М.: світські середні або вищі загальноосвітні школи (входять в систему народної освіти) і М. — читання Корану, що готує служи­телів культу.
 
Межов Володимир ІзмаїловичМежов Володимир Ізмаїлович ( 1831- 94) – російський бібліограф , автор 50 бібліографічних робіт різної тематики, із яких деякі являють собою капітальні праці, в тому рахунку і з педагогіки та народної освіти за період з 1859-1888.
 
Мез’єр Августа ВолодимирівнаМез’єр Августа Володимирівна ( 1869-1935)- російський бібліограф та літературознавець, постійний співробітник журналу « Російська школа», перекладач книг у видавництвах О. Н. Попової, Ф.Ф. Павленкова, І.Д. Ситіна. Першою працею  М. був бібліографічний покажчик з ботаніки в книзі С.А. Борецького « Серед квітів» ( 1899).
 
Мейман ( Meumann) ЕрнстМейман  ( Meumann) Ернст (29.VІІІ. 1862, Ірдінген — 26.ІV.1915, Гамбург) — німецький педагог і психолог, засновник експериментальної педагогіки. Був співробітником В. Вундта в Ляйпцигу. З 1897 — професор філософії та пе­дагогіки послідовно в Цюріху, Кенігсбер­зі, Мюнстері та ін. Один з перших авто­рів праць, присвячених психології дитини. М. намагався синтезувати різні психоло­гічні концепції розвитку дитини, її здіб­ностей, успішності навчання тощо й по­класти їх в основу теорії та практики виховання. Автор ряду праць з естетики.
 
МеламедМеламед (давньоєвр. — той, що навчає) — господар і учитель хедера, а також домашній учитель інших — єврейської мови (іврит) і основ релігійного віровчення (Біблії й Талмуда). М. мали помічників — бехелферів.
 
МеланхтонМеланхтон ((Melanchthon; справжнє прізвище — Шварцерд (Schwarzerd)) Філіпп (16.ІІ.1497, Бретген — 19.ІV.1560, Віттенберґ) — німецький гуманіст і діяч реформації, теолог і педагог. За пропо­зиціями М. були реорганізовані університети в Ляйпциґу, Гейдельберзі, Тюбінгені, Ростоку, а також відкриті нові в Ке­нігсберзі, Марбурзі, Ієні. М. належить план   організації   шкільної   системи   в Саксонії (1528), який став зразком для багатьох інших німецьких держав. Для шкіл і університетів, відкритих в епоху Реформації, М. склав нові підручники з граматики, логіки, риторики, історії, ети­ки, природознавства та інших предметів.
 
Мельников Михайло ІвановичМельников Михайло Іванович (р. 1894) – радянський методист - біолог, доктор педагогічних наук. Займався розробкою методики викладання основ дарвінізму на основі вчення Мічурина.
 
Мельников Михайло ОлексійовичМельников Михайло Олексійович ( р.1887)- радянський педагог, професор, методист з початкової школи , дійсний член АПН. Розробляв питання змісту та методики навчання дітей молодшого шкільного віку, а також особливостей навчально- виховної роботи в мало комплектній сільській школі. Автор підручників та методичних посібників з російської мови для початкової школи, один з авторів та редакторів « Довідникової книги вчителя початкової школи» ( 1941) та « Початкової школи» ( 1950). Нагороджений медаллю К.Д.Ушинського.
 
Менделеєв Дмитро ІвановичМенделеєв Дмитро Іванович ( 1834-1907)- великий російський вчений, прогресивний діяч просвітництва. Багато років викладав у вищих навчальних закладах. З великою увагою ставився до питань народного просвітництва, організації та методики викладання в середній та вищій школі. Найважливішими предметами загальної освіти М. вважав мови ( рідну та іноземну), математику та природознавство. Педагогічна спадщина М. є цінним внеском у вітчизняну педагогіку.
 
Мензбир Михайло Олександрович Мензбир Михайло Олександрович ( 1855-1935)- російський зоолог- дарвініст. Основні праці М. присвячені орнітології та зоогеографії. Він займався також питаннями методики шкільного природознавства та є автором кращого підручника зоології для середньої школи – « Навчальний курс зоології» , ч.1 та 2 (1901-1902).
 
Менчинська Наталя ОлександрівнаМенчинська Наталя Олександрівна (р.1905)- радянський психолог, член- кореспондент АПН. Розробляла питання психології навчання арифметиці. Також є автором робіт із питань засвоєння понять у школі. Нагороджена медаллю К.Д.Ушинського.
 
МетодМетод  — спосіб організації практичного й теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями розглядуваного об'єкта. З розвитком науки відбувається розвиток і диференціація М., що приводить до виникнення вчення про М. — методології. В науковій методології поєднуються в історично визначеній формі об'єктивні і суб'єктивні моменти людської діяльності.
 
Метод проектівМетод проектів — організація навчання, за якою учні набувають знань і навичок у процесі планування й вико­нання практичних завдань — проектів. М. п. виник у другій половині XIX ст. в школах США. Поширився на початку XX ст. Базується на теоретичних концеп­ціях прагматичної педагогіки. У 20-х роках XX ст. М. п. привернув увагу українських педагогів, які вважали, що критично перероблений М. п. зможе забезпечити розвиток творчої ініціативи й самостійності учнів і сприятиме здійс­ненню безпосереднього зв'язку між на­буттям учнями знань і вмінь та застосуванням їх у розв'язанні практичних зав­дань. Однак універсалізація М. п. і розвиток комплексної системи навчання привели до різкого зниження загальноос­вітньої підготовки учнів. В 60—70-х роках у США розгорнулася критика М. п., застосування якого привело до зниження рівня теоретичних знань учнів загаль­ноосвітніх шкіл з основ наук. Проте засоби, аналогічні М. п., продовжують застосовувати в американських школах.
 
Метод цілих слівМетод цілих слів у навчанні  грамоти —один з аналітичних методів  навчання грамоті, за яким початковий етап навчання становить запам'ятовування»  дітьми шляхом зорового сприймання значної кількості цілих слів і їх графічного позначення без складового і звуко-буквеного аналізу. Виник на початку XX ст. в США.
 
Методика розвиваючого на­вчанняМетодика розвиваючого на­вчання сукупність змісту, методів і прийомів навчання, спрямованих на розвиток   розумових      фізичних)   сил учня, в основі вибору яких лежить ідея орієнтування не на досягнутий (актуаль­ний) рівень розвитку учня, а на "зону ближнього розвитку" (Л. С. Виготський). Це означає, що перед учнями ставляться завдання й вимоги, які дещо переви­щують їхні можливості, але які вони можуть виконати при певній допомозі вчителя. Основою М. р. н. виступає пра­вильне (точне) визначення характеру й рівня складності навчальних завдань, які може подолати учень. Воно вимагає де­тальної діагностики вчителем рівня його актуального розвитку.
 
Мехтизаде Мехти Мамед оглиМехтизаде Мехти Мамед огли ( р. 1903)-азербайджанський радянський педагог та діяч просвітництва, доктор педагогічних наук, професор, міністр просвітництва республіки. М.- автор праць з історії педагогіки та школи в Азербайджані та підручника з педагогіки на азербайджанській мові.
 
Мечников ІлляМечников Ілля (1845-1916)- видатний російський біолог, один з засновників порівняльної патології, еволюційної ембріології, мікробіології, та імунології, прогресивний суспільний діяч. Він вказував на необхідність виховання у учнів еволюційного розуміння природи, висловлював думку,що вивчення будови та життя тварин треба розпочинати з попереднього ознайомлення з будовою та життям людського організму. Це допоможе учням зрозуміти факти будови та діяльності відповідних органів тварин, а також зрозуміти  еволюцію походження організмів.
 
Михненко Григорій КириловичМихненко Григорій Кирилович (нар. 17. VIII. 1910, с.  Насташка Київської обл.) — український педагог, Герой Соціалістичної   Праці   (1968),   заслужений   учитель України    (1958).    Протягом    1948—1975 працював   директором   Боровицької   се­редньої школи Черкаської області.
 
Міжнародна Асоціація з Оцінювання ДослідМіжнародна Асоціація з Оцінювання Досліджень в Освіті ( The International Association of the Evaluation of Educational Achievement) незалежне,  неурядове міжнародне това­риство дослідницьких центрів, створене у 1959 з метою проведення міжнаціональних емпіричних   досліджень з освіти,  Основний напрям роботи — порівняльний аналіз освітянської політики, результатів науково-педагогічних досліджень та їх впровадження в практику в різних си­стемах освіти.
 
Міжнародна Федерація Профспілок ПрацівниМіжнародна Федерація Профспілок Працівників Освіти (Federation Internationale Syndicate de lEnseignement) — утворена в 1946 Інтернаціона­лом працівників освіти і Міжнародним виробничим секретаріатом працівників освіти. Видає кількома мовами журнал "Учителі світу".
 
Міжнародна Федерація Руху за Сучасну ШкоМіжнародна Федерація Руху за Сучасну Школу (Federation Internationale des Mouvements de lEcole Moderne) –міжнародна організація вчителів, метою якої є запровадження в школах су­часних навчальних програм і методів навчання, спрямованих на розвиток пі­знавальної активності й самостійності дітей і молоді. З цією метою видаються дидактичні матеріали, організовуються курси для учителів і учнів.
 
Міжнародна Федерація Учителів ПочатковоїМіжнародна Федерація Учителів Початкової Школи-(FEDERATION INTERNATIONALE DES ASSOCIATIONS D’ INSTITUTEURS)- Встановлений 1949 Міжнародною демок­ратичною федерацією жінок. У 1959 ООН було прийнято Декларацію прав дитини. Відзначається щороку 1 червня.
 
Міжнародний рух за реформиМіжнародний  рух  за  реформи nternational Movement Towards Educational Change) — організація, створена у Парижі 1972. Основне завдання — спільне вивчення наслідків реформ і розвитку в освіті. Головні напрями робо­ти: дослідження в галузі освітянської політики (політології), розвиток та орга­нізація менеджменту, експериментальна робота, надання технічної допомоги. Основною метою діяльності організації є підтримка освітянських реформ, проек­тів, створення мережі навчальних закла­дів до 2020 року.
 
Міжнародний День студентівМіжнародний День студентів день міжнародної солідарності студентів у боротьбі за мир і демократизацію осві­ти. Встановлений 1941 в Лондоні на між­народній зустрічі студентів країн, що боролися проти фашизму. Відзначається щороку 17 листопада — в день страти німецькими фашистами керівників Сою­зу студентів Чехо-Словаччини — учасни­ків Руху Опору.
 
Міжнародний інститут плану­вання освітиМіжнародний інститут плану­вання освіти (Institut International de Planification de lEducation) — наукова установа ЮНЕСКО, утворена в 1956 в Парижі з метою підготовки спеціалістів у галузі планування освіти, а також на­дання допомоги окремим країнам в опра­цюванні прогнозів і планів розвитку освіти.
 
Міжнародний Союз СтудентівМіжнародний Союз Студентів (МСС) — об'єднання демократичних сту­дентських організацій. Заснований 1946 на І Всесвітньому конгресі студентів у Празі. Мета МСС — захист прав і інтересів сту­дентів, зміцнення дружби та співробіт­ництва між народами; демократизація освіти.
 
Міжнародний Фонд "Відродження"Міжнародний Фонд "Відродження" — недержавна неприбуткова доброчинна організація, що сприяє становленню в Україні відкритого демо­кратичного суспільства. Фонд заснували 1990 Українська Рада Миру, товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка та Українська екологічна асоціація "Зеле­ний світ" спільно з відомим американ­ським фінансистом та філантропом Джорджем Соросом. Міжнародний Фонд "Відродження" здійснює фінансову, матеріально-технічну, організаційну й методичну підтримку з програм освіти й науки, громадянського суспільства, куль­тури, екології та охорони здоров'я. Освіт­ні програми передбачали трансформацію гуманітарної освіти: створення нових навчальних програм, підручників і посіб­ників для середніх шкіл та вузів; підтрим­ку вищої освіти; сприяння розвиткові загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, авторських шкіл; сприяння вивченню іноземних мов, навчанню за кордоном тощо.
 
Міжнародний Юнацький ДеньМіжнародний Юнацький День (МЮД) — міжнародне свято прогресив­ної молоді. Відзначалося щороку 1915— 1945. МЮД був встановлений рішенням Міжнародної соціалістичної конференції молоді в Берні (1915) з метою мобілізації молоді на боротьбу проти імперіалістич­ної війни.
 
Мілль (Mill) Джон СтюартМілль (Mill) Джон Стюарт ( 20.V.1806, Лондон-8.V.1873, Авіньйон, Франція)- англійський філософ, психолог, економіст і громадський діяч. Основні педагогічні погляди М. викладені в його промові (1867) під час обрання його ректором університету святого Андрія в Шотландії, в якій він відстоював принцип поєднання природничо- наукової й гуманітарної освіти. Однак на практиці запропонував навчальний план, за яким багато часу відводилося на вивчення стародавніх мов, значно менше уваги приділялося математиці й природознавству і зовсім виключалися нові мови й література.
 
Мільтон (Milton) ДжонМільтон (Milton) Джон ( 9.ХІІ.1608, Лондон- 8.ХІ.1674, там само)- англійський поет, публіцист, політичний діяч. В 1640- 1646 був учителем у створеній ним школі. В навчальний план школи включав математику, історію, географію, фортифікацію, мови й багато інших предметів, які мали вивчатися шляхом читання в оригіналі праць античних мислителів латинською і грецькою мовами. Поряд з енциклопедичною освітою вважав необхідним забезпечувати дітям всебічний фізичний розвиток і моральне виховання. Виступав проти схоластичних методів навчання; пропонував скоротити вивчення латини до одного року й використовувати її як засіб, а не самоціль. Існуючи університети М. пропонував замінити більш демократичними коледжами, розташованими в кожному графстві.
 
Місіонерські школиМісіонерські школи — навчально-виховні заклади, які відкриваються й утримуються релігійними (переважно християнськими) місіями для поширення християнства й підготовки місіонерів з місцевого населення. Перші М. ш. виникли під час хрестових походів. В Ук­раїні М. ш. не було, хоч діяльність чис­ленних католицьких навчальних закладів у XVI — на початку XX ст. за своїм спрямуванням була близькою до місіо­нерства.
 
Міське училищеМіське училище — в   Російській імперії та деяких країнах початкове учи­лище підвищеного типу. В Росії М. у. створені за Положенням 1872 на базі повітових училищ і парафіяльних шкіл. Призначалися для дітей дрібних урядов­ців, торговців, ремісників та ін. Навчан­ня тривало 6 років. Програми М. у. не узгоджувалися з програмами гімназій і таким чином уряд не допускав "нижчі" верстви населення до середньої і вищої освіти. М. у. були майже в усіх містах України. В 1912 М. у. було реорганізовано у вищі початкові училища. Учителів для М. у. готували окремі вчительські інсти­тути (перший був відкритий в Україні у Глухові 1874).
 
Міські школи Міські школи — елементарні або середні навчальні заклади в Європі, які створювалися з ініціативи й за підтримки бюргерства (в Німеччині та Шотландії — бюргерські школи). Виникли в XIII ст. у зв'язку з потребою міського населення в спеціальній практичній освіті, головним чином на базі гільдейських і цехових шкіл. Крім традиційних навчальних предметів (читання, письмо, основи латинської граматики і, як правило, релі­гія), у М. ш. навчали складанню ділових паперів, рахівництву, давали початкові відомості з географії та історії. Навчання в М. ш. велося латинською мовою. В XIV ст. почали виникати приватні школи з рідною мовою навчання. На основі М. ш. рідної мови в XVIIXVIII ст. створювалися початкові народні школи.
 
Міхайлеску (Мihailescu) ШтефанМіхайлеску (Мihailescu) Штефан (1846—1899)  румунський педагог і видатний діяч культури. Один з органі­заторів "Товариства просвіти румунсько­го народу" й "Товариства фізики і при­родничих наук". Виступав за створення  демократичної школи, яка б давала нау­кову освіту. Виховання молодого поко­ління, за М, має ґрунтуватися на ви­вченні основ наук, особливо природ­ничих.
 
МнемонікаМнемоніка - система засобів; які полегшують запам’ятовування  й збільшують обсяг пам’яті.В основі лежить процес створення нових асоціацій між об'єктами, що важко запам'ятовуються. Мнемонічні зв'язки підкріплюють запам'ятання матеріалу, але не компенсують його.
 
Могила Петро Симеонович Могила Петро Симеонович (10.І.1597, Молдова —- 11.І.1647, Київ) — політич­ний, церковний та освітній діяч України, митрополит Київський і Галицький (з 1632). Освіту здобув у Львівській брат­ській школі, слухав лекції в раді захід­ноєвропейських університетів. В 1631 відкрив лаврську школу, яка 1632 була об'єднана з Київською братською школою і 1633 дістала назву Києво-Могилянська колегія (з 1701 — Київська ака­демія). В 1634 відкрив філіал цієї колегії у Вінниці, а 1636 створив латинську коле­гію в Кременці. За ініціативою М. було засновано Слов'янсько-греко-латинську академію в м. Яссах (1640).
 
Могильницький ІванМогильницький Іван (1777-1831) -культурно-освітній і церковний діяч на західноукраїнських землях. Був каноні­ком, виконував одночасно обов'язки наглядача шкіл Перемишльської єпархії, сприяв поширенню українських народ­них шкіл. Автор першої в Галичині граматики української мови (1829), яка востаннє була видана 1910. Заснував перше в Галичині культурно-освітнє то­вариство (1816).
 
Моджевський (Мodrzewski) Фрич Анджей Моджевський odrzewski) Фрич Анджей (нар. бл. 1503, Волборж, помер восени 1572, там само) — польський педагог-публіцист епохи Відродження. Розглядав школу й виховання як один з основних засобів розвитку держави, виступав за звільнення школи й вихован­ня від релігійного впливу, за піднесення рівня науки та освіти в країні, за підви­щення авторитету учительської професії.
 
Мокін Борис ІвановичМокін Борис Іванович (нар. 3.І.1943, с. Старі Бабани Черкаської обл.) — український учений у галузі електротех¬ніки, педагог, дійсний член АПН України з 1992. З 1985 — завідувач кафедри, з 1987 — проректор, а з 1989 — ректор Вінницького політехнічного інституту. З 1990 по 1994 — депутат Верховної Ради України.
 
МоллаханаМоллахана (молла — вчитель або вчений, хана — місце, де навчають) — середньовічна мусульманська школа при мечеті. Викладання вели мулли.
 
Молода Україна«Молода Україна» — дитячий журнал, що видавався в Києві в 1906 і 1908—1914 роках; щомісячний додаток до журналу Рідний край; видавець і редактор Олена Пчілка. З журналом співробітничали  Христя Алчевська, Леся Українка, Мак­сим Рильський та ін. Журнал друкував чудову перекладну літературу для дітей.
 
Моляко Валентин ОлексійовичМоляко Валентин Олексійович (нар. 24.VII. 1937, с. Вереміївка Полтавської обл.) — український психолог, дійсний член АПН України з 1992. З 1991 завідує лабораторією Інституту психології АПН України. Досліджує проблеми психології творчості.
 
Монастирські школиМонастирські школи — середньо­вічні школи при монастирях з навчанням латинською мовою. Засновувалися різни­ми орденами монахів. М. ш. поділялися на зовнішні і внутрішні. В перших навча­лися миряни, в других — майбутні мона­хи. Вивчалися предмети тривіуму, а при великих монастирях — і квадривіуму.
 
МоніторМонітор (англ.monitor, від лат.monitor- той, що контролює)-1) Старший учень, помічник учителя в школах, які працюють за белл-ланкастерською системою взаємного навчання. Такі школи існували в Англії, США, Франції, Швейцарії, Бельгії, Росії наприкінці ХVІІІ- на початку ХІХ ст. М.щоденно до занять готувалися вчителем до проведення уроків. М.повинні були якомога точніше передати все, чому їх навчав учитель.2) В деяких англійських середніх школах М.- учень, який виконує обов’язки старости класу.
 
Монотехнічна освітаМонотехнічна освіта, монотехнізм – напрям радянської педагогічної думки 20-х років ХХ ст., який відображав один з підходів до проблеми взаємозв’язку загальної і професійної освіти і принципу політехнізму. Термін « монотехнізм» виник як антонім поняття « політехнізм» , не відображаючи, однак ,усього змісту поняття й не виступаючи протилежним йому за змістом. Прибічниками М.о.виступали діячі Нарком осу України Г. Ф. Гринько, Я.П. Ряппо та ін. Концепція М.о. виникла під впливом кризи кваліфікованої робочої сили й неспроможності школи розв’язати цю проблему. Ідея « монізму» ( єдності професійної освіти) найповніше відображена в концепції Г.Ф. Гринька. Запропонована ним система була прийнята в Україні й затверджена законом про освіту. Прибічники М.о. вимагали перенесення центра ваги в змісті освіти в бік посилання професійного начала. Монотехнічний підхід до змісту освіти полягав у скороченні загальноосвітнього циклу до практично необхідного, надання йому спеціального спрямування. Оскільки платформа М. о. ставила під сумнів правильність програмних положень кому­ністичної партії, вона була визнана "реві­зіоністською". Поняття монотехнізму пробували відродити у 50-ті роки для характеристики того напряму в педагогі­ці, який пропонував запровадити в школі продуктивну працю й елементи профе­сійного навчання (виробничого). Його використовували як ярлик з негативним політизованим забарвленням.
 
Монро (Monroe) ПолМонро (Monroe) Пол (1869—1947) — американський педагог, історик педагогі­ки, редактор 5-томної "Педагогічної енциклопедії" (" A Cyclopedia of Education"). Започаткував дослідження з порів­няльної педагогіки в США. Будучи  першим директором Міжнародного інституту Колумбійського університету (1923), М. організував вивчення систем шкільної освіти в країнах Азії та Латин­ської Америки, опрацьовував проекти реорганізації шкіл у цих країнах, брав участь у діяльності різних просвітитель­ських місій.
 
Монтень (Montaigne) Мішель деМонтень (Montaigne) Мішель де (28.ІІ.1533, замок Монтень, поблизу Бордо — 13.ІХ.1592, там само) — фран­цузький філософ і письменник епохи Відродження. М. гостро критикував су­часну йому школу за те, що вона вчила некритично сприймати чужі думки, сліпо слідувати за авторитетами й перекону­вав, що таке навчання тренує пам'ять, однак не розвиває розуму, учить цитувати й коментувати, однак не вчить мислити. М.   вважав,  що освіта має  насамперед розвивати розум учня, самостійність його думки, критичне ставлення до будь-яких поглядів і авторитетів. Поряд з розвитком розуму найважливіше завдання освіти, за М., — виховання високих моральних якостей. Програма теоретичної освіти, запропонована М., включала фізику й геометрію, які в XVI ст. в колежах і уні­верситетах Франції не вивчалися. Високо оцінюючи освітнє та виховне значення історії, М. засуджував зведення вивчення історії до засвоєння дат і імен. М. вимагав виявляти індивідуальні особливості учня й шукати підхід, якого потребує своєрід­ність кожної дитячої особистості. Педаго­гічні ідеї М. істотно вплинули на подаль­ший розвиток педагогічної думки.
 
Монтессорі (Моntessori) МаріяМонтессорі (Моntessori) Марія (31.VIII. 1870, К'яравалле, поблизу Анкони — 6. V.1952, Нордвейк-ан-Зе, Нідер­ланди) — італійський педагог та лікар. У 1896 закінчила Римський університет (одна з перших жінок, яка одержала ступінь док­тора медицини). Автор поширеної в за­рубіжних країнах методики виховання дітей у дошкільних закладах ("будинках дитини") і початкових школах. Педаго­гічна система М. — різновидність теорії вільного виховання й сенсуа­лізму в педагогіці. Основою навчання в дошкільному й молодшому шкільному віці М. вважала сенсорне виховання, яке здійснювала за допомогою організації нав­колишнього середовища і занять з дидак­тичним матеріалом. Головна форма вихо­вання й навчання, за системою М. — са­мостійні індивідуальні заняття дітей або спеціально розроблений М. індивідуаль­ний урок, основа якого — стислість, про­стота і об'єктивність знань. Заслугою М. є впровадження в практику дошкільних закладів систематичних антропометрич­них вимірювань за допомогою присто­сованої до дітей апаратури. Слабкі сторо­ни системи М. (заперечення активної ролі педагога, недооцінка гри як основ­ного виду діяльності дошкільників, пере­важне використання штучно створеного навчального матеріалу і т. д.) неоднора­зово піддавалися критиці з боку прогре­сивних педагогів. Система М. завоювала популярність у багатьох країнах; її дидак­тичний матеріал і прийоми навчання ляг­ли в основу для створення більш доско­налих систем навчання й виховання дітей.
 
Мор (Моге) ТомасМор (Моге) Томас (7.ІІ.1478, Лондон — 6.VІІ. 1535, там само) — англійський мислитель-гуманіст, політичний діяч, один із засновників утопічного соціаліз­му. З іменем М. нерозривно пов'язані такі педагогічні ідеї, як гармонійний розвиток особистості, повна рівність в освіті всіх громадян, зв'язок школи з життям, реальний напрям в освіті, поєд­нання навчання дітей з їхньою участю в продуктивній праці, рівноправність розу­мової й фізичної праці, широка органі­зація самоосвіти громадян і прилучення їх до науки.
 
Мороз Олексій ГригоровичМороз Олексій Григорович (нар. 14.І.1940, с. Новоселиця Черкаської обл.) — український педагог, дійсний член АПН України. З 1981 завідував ка­федрою наукових основ управління шко­лою, з 1986 — декан педагогічного факультету Київського педагогічного інституту (тепер   Український   педагогічний університет). В 1992—1994 — заступник міністра освіти України, з 1994 —дирек­тор інституту післядипломної освіти при Київському Національному університеті імені Т. Шевченка, з 1997 — професор Українського педагогічного університету імені М. Драгоманова. Досліджує пробле­ми вищої педагогічної освіти.
 
Моррісон ( Morrison) Генрі КлінтонМоррісон ( Morrison) Генрі Клінтон (7.Х.1871, Олд-Таун — 19.ІІІ.1945, Чика­го) — американський педагог, у 1928— 1945 — професор педагогіки Чиказького університету. М. опрацював уявлення про поелементний розклад змісту освіти на суму цілісних "одиниць засвоєння", кож­на з яких має комплексний характер і включає основні компоненти змісту осві­ти. Спираючись на ці уявлення, М. вису­нув ідею дидактичного циклу, спрямова­ного на обов'язкове повне засвоєння запланованих "одиниць". Ця ідея М. роз­вивається в сучасній теорії і практиці навчання на основі концепції "повного засвоєння".
 
Музиченко Олександр ФедоровичМузиченко Олександр Федорович (1878—1940) — український педагог, ме­тодист. До 1917 викладав педагогіку в Ніжинському історико-філологічному ін­ституті, пізніше працював у навчальних  закладах Києва; у 20-х роках — професор  педагогіки в Київському інституті народ­ної освіти, завідував трудовою школою в Києві. Відомий як методист початкової школи і автор праць з теорії та історії педагогіки.
 
Музична освітаМузична освіта — сукупність знань, умінь і навичок, необхідних для практичної музичної діяльності, а також процес їх засвоєння; система потрібних для цього навчальних осередків. М. о. зародилася ще до н. є. в стародавніх Китаї, Греції, Індії та інших країнах. В епоху середньовіччя в більшості європейських країн М. о. перебувала під впливом католицької церкви. В Україні в XV—XVI ст. основними осередками М. о. були братства. Братські школи в Києві, Острозі, Львові та інших містах готували кваліфікованих музикантів-регентів і співаків церковних хорів. З другої половини XVII ст. центром М. о. стала Київська академія. В 1727 відкрився Харківський колегіум (при ньому 1770 — музичні класи), 1738 — Переяславський колегіум та Глухівська співацька школа, 1768 — Київська музична школа (з 1831 — Київська міська капелія). Нині в Україні початкову М. о. надають музичні школи, середню — музичні та музично-педагогічні училища й середні спеціальні музичні школи, вишу — консерваторії, музично-педагогічні інститути, музичні факультети при педагогічних інститутах та інститутах мистецтв, культури.
 
Мукачівська учительська семінаріяМукачівська учительська семінарія - середній педагогічний навчаль­ний заклад на Закарпатті. Створена 1914 для підготовки вчителів народних (почат­кових) шкіл. До М. у. с. приймали юна­ків і дівчат з неповною середньою осві­тою. Навчання тривало 4 роки. З 1914 по 1918 семінарія була угорською, з 1919 по 1939 викладання проводилось україн­ською та російською мовами. В 1945 замість М. у. с. було відкрито педагогічне училище.
 
Мурашко Микола ІвановичМурашко Микола Іванович (20.V.1844, Глухів — 22.ІХ.1909, Київ) — україн­ський живописець і педагог. В 1875 засну­вав приватну художню школу, яка увій­шла в історію українського мистецтва під назвою Київської рисувальної школи (1875—1901). Школа відіграла важливу роль у розвитку образотворчого мистец­тва і художньої освіти в Україні.
 
Мусичне вихованняМусичне виховання - система розумового та естетичного виховання дітей у Стародавній Греції ( Афіни). Включала в себе літературну та музичну світу та ознайомлення з елементами наук. Складалася з кількох послідовних ступенів: школи граматиста, школи кіфари ста й гімназію. В ранній період старогрецького виховання музика була основним елементом у системі М. в. Пізніше , в епоху еллінізму, в змісті М.в. значне місце відводилось граматиці, філософії тощо.
 
Навої Нізамеддін Мір АлішерНавої Нізамеддін Мір Алішер (Алішер Навої, 9.ІІ.1441, Герат — 3.І.1501, там само) — узбецький поет, учений і дер­жавний діяч. Н. — великий гуманіст свого часу, противник середньовічної схоластики, деспотизму. Н. критикував сучасну йому мусульманську школу з її  схоластичною системою навчання й був  прихильником світської освіти. За власні кошти побудував школу і бібліотеку, забезпечував дітей з бідних родин підруч­никами.
 
Наврочинський (Nawroczynski) Бог­дан Ром

Наврочинський (Nawroczynski) Бог­дан Роман (9.ІV.1882, Доброва Горніца - 17.І.1974,   Варшава)   — видатний  польський педагог і філософ, автор численних праць з дидактики. З 1926 Н.- професор педагогіки Варшавського університету, в період окупації організував підпільні університетські курси. Н. був організатором народної освіти в Польші після Першої світової війни, опрацював концепцію середньої школи, на якій позначався великий вплив педагогіки культури і французької педагогічної думки. Досліджував також проблеми виховання, організації шкільної системи, порівняльної педагогіки, історії розвитку педагогічної думки в Польщі, проблеми етики й духовного життя людини.

 
Назарян Степан ІсайовичНазарян Степан Ісайович (27.V.1812, Тбілісі — 9.V.1879, Москва) — вірмен­ський просвітитель, історик літератури, педагог. Виступав за національну світську школу, за навчання рідною мовою, за заміну грабара (давньої вірменської мови) на нову літературну — ашхарабар, склав підручники з психології і вірмен­ської мови.
 
Наочність у навчанні Наочність у навчанні — один з основних принципів дидактики, відповід­но   до   якого   навчання   будується   на конкретних  образах,   що  безпосередньо сприймаються    учнями.     Вперше    цей  принцип обґрунтував Я. А. Коменський.  Пізніше його розробляли Й. Г. Песталоцці, К. Д. Ушинський.  Сучасні дидакти розглядають  Н.   як джерело  знань,  на основі якого формуються чуттєві уявлен­ня й поняття, як ілюстрацію до поло­жень, що вивчаються, опору для абстрак­тного мислення. Засоби наочності застосовуються перед вивченням нового мате­ріалу, в процесі засвоєння понять, повто­рення й перевірки знань тощо.
 
Народна освітаНародна освіта — система освітніх і виховних закладів у країні (області, місті, районі), що забезпечують освіту й вихован­ня народу відповідно до інтересів і потреб суспільства й держави. Охоплює заклади дошкільного виховання, загальноосвітні школи всіх типів, професійно-технічні, середні спеціальні й вищі навчальні заклади, різні форми професійного навчання й підвищення кваліфікації працівників, позашкільні заклади. Н. о. має багатовікову історію. До XVIII ст. на­вчання й виховання фактично були до­ступні лише рабовласникам, феодалам. На­прикінці XVIII — на початку XIX ст. по­чала складатися державна система Н. о. Видавалися закони щодо організації осві­ти всіх громадян, однак вони не ліквідо­вували привілеїв заможних класів на освіту. В XIX ст. у більшості розвинутих країн було прийнято закони про загальне обов'язкове початкове навчання всіх дітей шкільного віку. Система Н. о. в Україні сьогодні включає дошкільне виховання, загальну середню освіту, по­зашкільне виховання, професійно-технічну освіту, середню спеціальну освіту, вищу освіту.
 
Народна педагогікаНародна педагогіка — галузь емпі­ричних педагогічних знань і народного досвіду, які виражаються в панівних у народі поглядах на мету й завдання вихо­вання, в сукупності народних засобів, умінь та навичок виховання й навчання. Джерелами вивчення Н. п. є твори фольклору з педагогічним змістом і спрямуванням, етнографічні матеріали, народні виховні традиції, ігри та іграшки, народні й молодіжні свята, досвід сімей­ного виховання тощо. Першим у вітчиз­няну педагогічну літературу термін "Н. п." запровадив К. Д. Ушинський. Н. п. є результатом колективного творчого внеску багатьох поколінь у духовну культуру народу, її невід'ємною части­ною, вираженням інтересів народу. Згідно з потребами народу вона пропо­нувала найбільш гуманні й демократичні ідеали виховання.
 
Народна Просвіта«Народна Просвіта»      місячник   товариства "Просвіта" у Львові, в якому  висвітлювалися   проблеми   позашкільної освіти.  Виходив у 1923—-1927; редактор О. Терлецький.
 
Народна школа (двотижневик для вчителі«Народна  школа»  — двотижневик   для вчителів, виходив у Коломиї 1875.
 
Народна школа (педагогічний журнал)«Народна  школа»  — педагогічний щомісячний     журнал      русофільського  спрямування, орган Учительського това­риства  Підкарпатської  Русі,  виходив  у Мукачеві 1921—1938.
 
Народная педагогія въ пользу училищъ и у«Народная педагогія въ пользу училищъ и учителей сельськихъ» — перший в Україні методичний посібник з педагогіки для учителів народних шкіл, підготовлений О. Духновичем. Видана у Львові 1857. О. Духнович обстоював у ній ідеї виховуючого навчання, виховання, пройнятого патріо­тизмом і народністю. Складена у формі питань і відповідей, книга містить думки про освіту, виховання, гармонійний розвиток дитини, формування моралі, патріотичних почуттів. У ній даються ди­дактичні поради, вказівки щодо розвитку творчого мислення учнів. У зверненні до вчителя, вміщеному в книзі, автор приді­ляє велику увагу його покликанню як просвітителя народу. "Н. п." відіграла значну роль у пропаганді прогресивних педагогічних ідей на західних землях України і в Східній Словаччині.
 
Народная Энциклопедия научных и прикладн"Народная Энциклопедия научных и прикладних знаний» —енциклопедичний словник для самоосві­ти. Підготовлений до друку "Харківським  товариством грамотності", виданий 1910—  1912 в 14 томах у друкарні І. Д. Ситіна в Москві. Кожний том присвячено окре­мій галузі знань (І — фізико-математичні науки, II — природничі, ІІІ — технічні, IV — сільськогосподарські, V — медицина, X — народна освіта тощо).
 
Народний Учитель«Народний Учитель» — педагогіч­ний тижневик Всеукраїнського комітету профспілки працівників освіти, виходив у Харкові 1925—1930 з місячними — "Самонавчання" (1928) та "Література і побут" (1928—1929) — і тижневими — "Виробнича думка" (1928—1930) та "На громадській роботі" (1928—1931) — додатками. Редагували Н. Калюжний, О. Мізерницький та ін. В журналі співробітничали М. Попів, Я. Чепіга, О. Шумський. "Н. у." був найкращим педагогічним журналом в Україні того часу. Він друкував програмові статті, методичні рекомендації, організовував дискусії на актуальні теми (зокрема, про українізацію шкіл), містив багату хроніку й бібліографію. Закритий у зв'язку з репресіями початку 1930-х років.
 
Народні бібліотекиНародні бібліотеки - безплатні бібліотеки для широких верств населення в Російській імперії. Н. б. засновувались і утримувались земствами, міськими думами, культурно-освітніми й коопера­тивними організаціями, селянськими общинами та окремими особами. Перші Н. б. в Україні виникли в 60—70-х роках XIX ст. на Херсонщині, Харківщині, пізніше — в Одесі. Н. б. були також у Львові, Станіславі (тепер Івано-Фран­ківськ), Тернополі та ін.
 
Народні будинкиНародні будинки — культурно-освітні заклади клубного типу в Росій­ській імперії. Виникли наприкінці XIX — на початку XX ст. Засновувалися гро­мадськими, земськими та іншими орга­нізаціями в містах і селах для поширення елементарних знань. При них діяли бібліотеки, читальні, книжкові магазини, лекційні й театральні зали, працювали різні курси чи гуртки. В Україні Н. б. існували в Києві (з 1900), Харкові (з 1903), Львові (з 1851), а також в Одесі, Полтаві, Житомирі, Лохвиці, Прилуках та інших містах.
 
Народні дитячі садкиНародні дитячі садки — благодій­ні дошкільні заклади для виховання бездоглядних дітей. Створювалися з кінця XIX ст. у великих містах і промис­лових центрах Російської імперії філантропічними організаціями та педагогічними товариствами й утримувалися на  їхні кошти. Виховательки повинні були навчати дітей молитвам і церковному співу, елементарній ручній праці, давати певні відомості про природу, розвивати в них терпіння й покірність.
 
Народні університетиНародні університети — громад­ські навчальні організації, що сприяють самоосвіті, культурному розвиткові й під­вищенню професійного рівня громадян. Вперше виникли в Данії й Норвегії  (1864), потім в Англії, Франції та інших  країнах. В Україні виникли в 70-х роках XIX ст. Значне поширення Н. у. дістали в 1905—1906, коли вони були відкриті в більшості губернських та повітових міст. В період царської реакції 1907—1911 майже всі Н. у. були закриті. Відновили свою діяльність після Лютневої революції 1917. Наприкінці 50-х років XX ст. поча­ли формуватися Н. у. (іноді під назвою Н. у. культури) як форма підвищення загальнокультурного рівня народу, про­паганди досягнень науки, техніки, мис­тецтва й літератури. Створювалися гро­мадськими організаціями при клубах, будинках культури, на підприємствах, у вузах тощо.
 
Народні читанняНародні читання — публічні читан­ня популярних книг і брошур для дорос­лих і підлітків у Російській імперії. Про­водилися освітніми товариствами, зем­ськими діячами, вчителями та іншими  представниками інтелігенції. Перші Н. ч.  почалися в 60-х роках XIX ст. В Україні організацією Н. ч. займалися київські освітні товариства, "Харківське това­риство грамотності", товариство "Просві­та" та ін. Для цього використовували бібліотеки, народні будинки, приміщення шкіл. Незважаючи на заборону українського слова, Н.ч. в Україні проводилися й українською мовою  читалися твори Т.Шевченка, І. Франка та інших українських письменників. Н.ч. перебували під суворим контролем поліції: вибір книжок для читання обмежувався особливими каталогами, бесіди та обговорення прочитаного не допускалися.
 
Народні школиНародні школи ( або народні училища)- загальноосвітні навчальні заклади початкового навчання, єдино доступні в Російській імперії для дітей всього населення. В них навчали читанню, письму, чотирьом діям арифметики, закону божому, а де була можливість, і церковному співу.
 
Народное образование«Народное образование» -  щомісячний публіцистично- педагогічний журнал Міністерства освіти Росії. Видається у Москві з 1946. В ньому розглядаються питання організації народної освіти, навчання і виховання. Особлива увага в журналі приділяється передовому досвіду роботи кращих шкіл і позашкільних закладів, створенню авторських і альтернативних навчальних закладів, досвіду роботи відділів народної освіти, системі підвищення кваліфікації педагогів тощо.
 
Наторп (Natorp) ПаульНаторп (Natorp) Пауль ( 24.І.1854, Дюссельдорф- 17.VІІІ. 1924, Марбург)-німецький філософ і педагог, один з представників так званої соціальної педагогіки. Н. розглядав виховання як єдиний шлях до удосконалення суспільства. Вважав необхідною для всіх лише елементарну освіту, середню й вищу- залежно від здібностей. Важливе значення надавав позашкільній освіті як засобу постійного самовдосконалення людини.
 
Науково-дослідницький форум з проблем ос

Науково-дослідницький форум з проблем освіти  ( WIFO-WISSENSCHAFTSFORUM BILDUNG UND GESELLSCHAFT) — створена в 1991 некомерційна асоціація, яка об'єднує спеціалістів з освіти й  соціальних наук, що здійснюють дослідження з практичною орієнтацією шляхом заключення контрактів на європейсько­му, національному, регіональному та му­ніципальному рівнях.

 
Науменко ВолодимирНауменко Володимир ( 1825—8.VІІ.1919) —громадський і педагогічний діяч, літературознавець; етнограф. Був директором заснованої ним у 1905 в Києві гімназії. В 1918 — міністр народ­ної освіти в останньому гетьманському кабінеті. Розстріляний більшовиками.
 
Національна асоціація профе­сійної освітНаціональна асоціація профе­сійної освіти FРА) — була створе­на 1945 у Франції як приватна організа­ція під керівництвом уряду, профспілок, організації промисловців. У той час головним завданням асоціації стала підготовка громадян Франції, що повер­талися з німецького полону, до роботи по відродженню країни. На другій стадії розвитку (1956—1973) Н. а. п. о. приді­ляла велику увагу підготовці кваліфікова­них кадрів для сучасних галузей промис­ловості (електроніка, металообробка, автоматизовані промислові процеси тощо). Третя стадія почалася з кризи 1973 — Н. а. п. о. мала розв'язати проблеми перепідготовки французьких безробітних з урахуванням економічних процесів 70-х років. Асоціація пропонує більше як 500 навчальних курсів для 300 професій; готує кадри для 40 країн світу.
 
Національна Педагогічна Ака­деміяНаціональна Педагогічна Ака­демія (National Academy of Education) США — наукова установа, створена для підтримки наукових досліджень у галузі педагогіки та організації дискусій щодо мети й засобів виховання в США і за кордоном. Згідно з статутом академія нараховує 50 членів, які є представниками різних наук або ж авторами грунтовних праць з проблем виховання. В ака­демії працює 4 секції: 1) історії й філо­софії виховання; 2) політики, економіки, соціології та антропології виховання; 3) психології виховання; 4) вивчення пе­дагогічної практики. Під опікою академії функціонує Національний інститут осві­ти. Діяльність академії фінансується кор­порацією Карнегі, фондом Форда, освіт­німи відомствами.
 
Національне вихованняНаціональне виховання — це іс­торично зумовлена і створена самим на­родом сукупність ідеалів, поглядів, пере­конань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаю­чих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і до­сягається    духовна    єдність    поколінь . Н. в. — це виховання підростаючих поко­лінь у дусі українського виховного ідеалу на багатовікових традиціях. Н. в. грун­тується на засадах родинного виховання, на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособ­люють вищі зразки виховної мудрості українського народу. Основні принципи Н. в. — гуманізм, демократизм, народ­ність, єдність родинного і шкільного впливу, природовідповідність, виховання у праці, самодіяльність учнів.
 
Національний виховний ідеалНаціональний виховний ідеал —базується на загальнолюдських цінностях і включає в себе ті риси, які відповідають духовності чи звичаям даного народу. Конкретний зміст Н. в. і. залежить від державного устрою, світогляду, релігії і моралі, від рівня розвитку культури, від національних особливостей народу. Ви­ховний ідеал — це мета виховання, образ ідеальної людини, на який має орієнту­ватися педагог, виховуючи учнів. В. і. як мета виховання визначає систему освіти й виховання, її зміст, методи, форми.
 
Національний Інститут Педаго­гічних ДослНаціональний Інститут Педаго­гічних Досліджень (NATIONAL FOR EDUCATIONAL RESEARCH) —центральний японський центр педагогіч­них досліджень у Токіо, створений у 1949 з метою організації та проведення фунда­ментальних і прикладних досліджень проблем виховання, підготовки інформа­ції та рекомендацій щодо освітньої полі­тики в державі. Інститут координує педа­гогічні дослідження багатьох регіональ­них науково-дослідних інститутів і вузів, з 1967 досліджує проблеми розвитку осві­ти в країнах Азії. Інститут має 5 відділів, які об'єднують понад 20 секторів, зокре­ма, сектор історії виховання в Японії, філософії виховання, порівняльної педа­гогіки, планування освіти, педагогічних вимірювань, професійного виховання, а також сектори, які досліджують методику вивчення загальноосвітніх предметів.
 
Національні школиНаціональні школи — навчальні заклади, які навчають дітей їхньою рідною мовою.
 
Наша школа«Наша школа» — науково-педагогічний   журнал, орган львівського товариства "Учительська громада" (1909— 1911) і товариства вищих шкіл імені Г. Сковороди в Чернівцях (з 1911). Вихо­див у Львові до 1916 чотири-шість разів на рік. Був розрахований на вчителів середніх і вищих шкіл Галичини й Буко­вини. "Учительська громада" на сторін­ках журналу домагалася автономії ук­раїнської шкільної справи. Багато уваги "Н. ш." приділяла українському право­писові, давала огляд підручників, педаго­гічної літератури й періодики; друкувала статистичні відомості про школи та інші матеріали.
 
Наша школа (педагогічний місячник)"Наша школа" — педагогічний місячник українського напряму, орган товариства "Учительська громада" в Ужгороді, виходив 1935—1938 в Мукачеві, редагували І. Васко і В. Довгун.
 
Недільш школиНедільш школи — 1) Безплатні шко­ли для дорослих в Російській імперії, які працювали в неділю і святкові дні й дава­ли початкову освіту. Виникли в 50-ті роки XIX ст. Одна з перших Н. ш. засно­вана 1858 в Полтаві. В 1859 в Києві відкрилося три Н. ш. для робітників і ремісників. Н. ш. активно допомагав Т. Шевченко, написав для них "Букварь южнорусскій". Пізніше буквар для Н. ш. склав О. Потебня. У 1859—1860 Н. ш. відкрилися в багатьох містах і селах України. В 1862 Н. ш. були заборонені царським урядом, в 1864 Н. ш. знову дозволено, але з великими обмеженнями. В 1870 X. Алчевська відкрила Харківську жіночу недільну школу, що проіснувала близько 50 років. 2) Навчальні заклади етнічного або релігійного спрямування.
 
НеогуманізмНеогуманізм — педагогічна течія, яка   виникла   в   Німеччині   в   середині XVIII ст. і знову відродила інтерес до античної культури відводячи в середній школі як і раніше головнем місце вивченню стародавніх мов, неогуманісти включали в навчальні плани гімназій реальні предмети, значну увагу приділяли рідній мові. Н. відіграв позитивну роль у розвитку   педагогіки   і   школи   XVIIIXIX    ст. Заслугою неогуманістів була зміна характеру освіти, відродження ідей всебічного розвитку людини, організація підготовки вчителів в університетах.
 
НеотомізмНеотомізм, або неофомізм, у педа­гогіці  — філософське вчення католицизму. В 1879 енциклікою папи  Льва XIII проголошений офіційною доктриною церкви. Н. відтворює основні положення схоластичного вчення Фоми Аквінського. В енцикліці папи Пія XI "Християнське виховання молоді" (1929) неотомізм проголошено основою педаго­гічної діяльності католицьких шкіл.  Н. вимагає будувати виховання на пріоритеті "духовного начала", обґрунтовує ідею "гармонійного поєднання" наукових знань і релігійної віри в шкільній освіті, принципові науковості освіти протистав­ляє ідею розмежування "істин розуму" і зверхніх над ними "істин віри", які нібито не суперечать одна одній. Педагогічна доктрина Н. виступає проти світського характеру шкільної освіти, обґрунтовує лозунг про "відокремлення школи від держави" й вимагає відкрити навчальні заклади для безперешкодного релігійного навчання і пропаганди.
 
Нерсіянське училищеНерсіянське училище (школа, се­мінарія) — вірменська єпархіальна духов­на семінарія, заснована в Тбілісі в 1824 архієпископом, а згодом патріархом усіх вірмен Нерсесом Аштаракеці. Н. у. віді­грало велику роль у громадському й культурному житті вірмен. В ньому вихо­вувалося багато кращих синів вірмен­ського народу. В 1921 на базі училища була створена середня школа.
 
Нестеренко Ганна Дмитрівна Нестеренко   Ганна  Дмитрівна   (нар.17.ХІІ.1924,    с.   Яблуневе    Полтавської обл.)      український    педагог,    член -  кореспондент АПН СРСР (з 1968) і АПН  України (з 1992), Герой Соціалістичної    Праці (1960). З 1959 — директор Вербської школи-інтернату Рівненської області.
 
НесторНестор (рік народження невідомий — помер після 1113) — давньоруський письменник і літописець XI — початку XII ст. В 1073 став ченцем Києво-Печер­ського монастиря. Був високоосвіченою , людиною. Н. —автор і упорядник "Повісті временних літ". Гробниця Н. — у печерах Києво-Печерської лаври. На вшанування Н. 1873 в Києві було засно­вано Історичне товариство Нестора Літо­писця.
 
Нечаєв Олександр ПетровичНечаєв Олександр Петрович (5.ХІ.1870. IX. 1948)  —російський психолог, один із засновників російської експеримен­тальної психології і експериментальної педагогіки. Досліджував головним чином проблеми індивідуальних особливостей  людини й питання педагогічної психології. Організатор ряду психологічних лабо­раторій, першої в Росії лабораторії експе­риментальної педагогіки (1901), ініціатор скликання Всеросійських з'їздів з педа­гогічної психології (1906 і 1909) та експе­риментальної педагогіки (1910, 1913 і 1916).
 
Нечипоренко Іван ІвановичНечипоренко Іван Іванович (8.X.1842, Межигір'я Київської обл. — 25.І. 1910, Київ) — український педагог і освітній діяч. З 1865 до 1879 викладав історію й  географію в гімназіях Полтави, Немирова, Мурома. У 1879—1890 був директо­ром Колегії Павла Ґалаґана в Києві. Багато уваги приділяв активізації методів навчання, самостійній роботі учнів.
 
Ничкало Нелля ГригорівнаНичкало Нелля Григорівна (нар.26. IX. 1939,   с.   Старогнатівка  Донецької  обл.)   — український  педагог,  дійсний  член АПН України з 1995. З 1981 завідувала лабораторією профтехосвіти в НДІ педагогіки України, з 1994 — заступник директора Інституту педагогіки і психо­логії вищої школи, з 1997 — академік-секретар Відділення профтехосвіти АПН України, досліджує проблеми теорії та іс­торії професійної освіти молоді. 
 
Ніжинський ліцейНіжинський ліцей князя Безбородька — один з найстаріших вищих на­вчальних закладів в Україні. Заснований 1820 на кошти князя І. Безбородька в Ніжині як Гімназія вищих наук (гумані­тарного профілю). Призначалася для ді­тей небагатого дворянства. В 1832 гімна­зію реорганізовано у фізико-математичний ліцей для підготовки офіцерських кадрів. У 1840 фізико-математичний лі­цей перетворено на юридичний, що мав готувати чиновників судових установ. У 1875 ліцей реорганізовано в історико-філологічний інститут імені князя Безбо­родька. Інститут готував учителів класич­них мов, російської мови та історії для середніх навчальних закладів. У 1920 інститут перетворено в науково-педаго­гічний, а в 1925 — в інститут народної освіти. У 1933 інститут народної освіти реорганізовано в педагогічний інститут, якому в 1939 присвоєно ім'я М. Гоголя, який навчався в цьому інституті.
 
Нізамі Гянджеві Абу Мухаммед Ільяс-Юсуф

Нізамі Гянджеві Абу Мухаммед Ільяс-Юсуф (бл. 1141, м. Гянджа — 12.ІІІ.1203, там само) — азербайджанський поет і мислитель-гуманіст. У Н. є система висловлювань про розумове й моральне виховання підростаючого покоління. Основними якостями, які треба вихову­вати в дітей та молоді, Н. вважав любов до своєї країни й народу, мужність, працелюбність, скромність, правдивість. Н. глибоко вірив у силу навчання як в освітньому, так і у виховному відношен­ні, високо цінував роль учителя. Н. виступав за жіночу освіту, відстоював світську школу. У творах Н. є цікаві ди­дактичні міркування.

 
Ніколенко Дмитро ФедотовичНіколенко Дмитро Федотович (7.ХІ.1899, с. Жаботин Черкаської обл. — 17.ІХ.1993, Київ) — український психо­лог, один із засновників української психології, професор (з 1974), заслуже­ний працівник вищої школи України (з 1980). З 1930 працював у Київському педагогічному інституті (тепер Україн­ський педагогічний університет імені М. Драгоманова). Основні праці — в га­лузі дитячої і педагогічної психології, осо­бистості вчителя, психології праці, проф­орієнтації і профдобору, історії психології.
 
Нісімчук Андрій СергійовичНісімчук Андрій Сергійович (нар. 11.ХІІ.1941, с. Четверня Волинської обл.) — український педагог, член-кореспондент АПН України з 1994. З 1992 працює професором Волинського університету імені Лесі Українки. Досліджує питання економічного виховання учнів.
 
Нове вихованняНове виховання, нові школи (франц. Education nouvelle, англ. New education) — міжнародний педагогічний рух за оновлення школи й виховання, за побудову всієї навчально-виховної роботи виходячи з інтересів дитини в даний момент. У країнах Західної Європи цей рух дістав назву нового виховання, в Німеччині — педагогіки ре­форм, у США — прогресивізму. Виник цей рух на межі XIXXX ст., ви­значними представниками його були О. Декролі, С. Френе, Р. Кузіне, А. Фер'єр та ін. Практично принципи Н. в. здійс­нювалися в ряді шкіл інтернатного типу. В них проголошувалася відмова від зу­бріння, формалізму і схоластики, велика увага приділялася фізичному та естетич­ному вихованню, ручній праці, дитячому самоврядуванню. В 1912 виникло "Між­народне об'єднання нових шкіл", яке сформулювало деякі загальні організацій­ні й дидактичні положення.
 
Нокс (Knox) ДжонНокс (Knox) Джон (1505—1572) — шотландський педагог і громадський діяч. Опрацював прогресивний проект системи народної освіти, основними принципами якої були єдина освітня система від сільської школи до універси­тету; тісний зв'язок між окремими ланка­ми цієї системи; переведення учнів з однієї ланки до наступної на основі відгуків учителів або перевідних екзаме­нів; загальна та однакова для всіх освіта; навчання здібних дітей бідних батьків за рахунок церкви; обов'язкове релігійне навчання у всіх школах.
 
Нормальна школаНормальна школа — педагогічний навчальний заклад, що готує головним чином учителів для початкової школи в ряді зарубіжних країн. Виникла в Австрії 1777, у Франції — наприкінці XVIII ст. В XIX ст. Н. ш. поширилися в англо­саксонських країнах, де пізніше дістали назву учительських чи педагогічних коледжів. Функціонують також у Бельгії,  Люксембурзі, франкомовних кантонах Швейцарії і провінціях Канади, в біль­шості країн Латинської Америки, в ряді африканських країн. Строк навчання різ­ний — від 3 до 6 років. У Франції є вищі Н. ш., що готують педагогів для середніх загальноосвітніх і Н. ш. У деяких країнах є вищі технічні Н. ш. для підготовки викладачів технічних коледжів та профе­сійних шкіл.
 
Носенко Елеонора ЛьвівнаНосенко Елеонора Львівна (нар. 6.VІІІ.1935, м. Дніпропетровськ) — український педагог і психолог. З 1976 завідує кафедрою педагогічної психології та англійської мови Дніпропетровського університету. Досліджує вплив емоцій на  характеристики мови людини. З 1992 член-кореспондент АПН України.
 
Нотна система навчання сліпихНотна система навчання сліпих — система навчання сліпих музиці,   побудована  на  комбінаціях  нотних позначень у межах шести крапок. Осно­воположником її є Брайль.
 
О воспитании чад"О воспитании чад" — один із перших друкованих посібників з вихован­ня дітей у сім'ї. Перші 200 примірників книги надруковано у Львівській братській друкарні 1609. Основну його частину ста­новить церковнослов'янський переклад повчань "отців церкви", насамперед Іоанна Златоустого. На думку деяких дослідників, упорядником "О в. ч." був І. Борецький — ректор Львівської братської школи. Упорядник піддає сумніву  вчення церкви про визначення долі людини наперед. Радить батькам віддава­ти дітей у науку, оскільки наука — джерело всього доброго. Вважає, що ви­ховання треба починати з раннього віку, що навички, прищеплені з дитинства, визначають поведінку людини протягом усього життя. Книга збереглася у двох примірниках: у Львівському музеї україн­ського мистецтва й у Софійській народ­ній бібліотеці (Болгарія).
 
Обов'язкове навчання

Обов'язкове навчання — принцип освітньої політики, здійснюваний держа­вою, відповідно до якого діти певного віку в законодавчому порядку повинні здобути освіту в установленому обсязі. В Україні обов'язковою є середня загальна освіта.

 
Обскурантизм Обскурантизм (від лат. obscuransтой, що затемнює, потьмарює) — мрако­бісся, вкрай вороже ставлення до науки, освіти й соціального прогресу. Термін виник у XVI ст. у зв'язку з поширенням Просвітительства і боротьбою проти реакційних ідей у Західній Європі.
 
Огієнко ІванОгієнко Іван (15.І.1882, м. Брусилів Житомирської обл. —29. III. 1972, м. Він­ніпег) — український мовознавець та історик церкви, педагог, громадський діяч. У 1918—1920 — ректор Кам'янець-Подільського університету, з 1919 — мі­ністр народної освіти Української Народ­ної Республіки. У 1926—1932 — професор Варшавського університету. Від 1947 про­живав у Вінніпезі, з 1951 — голова Ук­раїнської православної церкви в Канаді.
 
Однокласні початкові школиОднокласні початкові школи навчальні заклади в Російській імперії, які створювалися на основі Положення про двокласні і однокласні школи (1869) та інструкції для двокласних сільських шкіл. У великих населених пунктах відкривалися однокласні школи з 3-річним строком навчання, з одним учите­лем. О. п. ш. не витримали конкуренції з земськими школами, в яких давалися глибші знання.
 
Однокомплектна школаОднокомплектна школа початкова школа, в якій навчання дітей усіх класів веде один учитель. О. ш. працює за програмою звичайної початко­вої школи.
 
Оконь (Окon) ВінцентиОконь (Окon) Вінценти (нар. 22.І.1914, Чойєнець) — польський педагог і психо­лог; 1955—1984 — професор Варшав­ського університету; 1961—1972 —дирек­тор Інституту педагогіки; 1972—1974 — директор Інституту педагогічних дослід­жень; з 1973 — член Польської Академії наук; в 1981 заснував Польське педаго­гічне товариство, редактор польських педагогічних журналів. Науково-дослідна робота О. та його праці присвячені го­ловним чином теорії навчального проце­су, проблемного навчання, всебічного розвитку особистості, змісту освіти, істо­рії розвитку педагогічної думки. О. до­сліджує також психологічні основи процесу навчання.
 
Олександрович ТихінОлександрович Тихін (рік народ­ження невідомий — помер 1746) — укра­їнський педагог. З 1743 — викладач пії­тики й риторики в Київській академії. Автор підручника з піїтики.
 
ОлігофренопедагогікаОлігофренопедагогіка — наука про виховання, навчання і шляхи корек­ції недоліків розвитку розумово відсталих дітей. Виникла як певний етап у розвитку медицини й педагогіки. Перше глибоке клінічне вивчення розумової відсталості провів французький психіатр Ескіроль (1772—1840). Французький лікар і педагог Е. Сеген опрацював першу педагогічну систему виховання й навчання розумово відсталих дітей, яка ґрунтувалася на розвитку активності, дієздатності розумо­во відсталої дитини, за допомогою спе­ціального режиму та особливих вправ-тренувань органів чуття, уваги, волі. О. виокремилася в самостійну галузь педа­гогічної науки наприкінці XIX — на початку XX ст. Змістом О. як науки є 1) вчення про суть розумової відсталості в дітей, про шляхи й засоби педагогічно­го і психологічного вивчення особливос­тей аномальної дитини; 2) теорія навчан­ня (дидактика) розумово відсталої дити­ни; 3) наукове обґрунтування змісту навчання розумово відсталих дітей у допоміжній школі; 4) аргументування часткових методик навчання розумово відсталих дітей окремим навчальним предметам; 5) розроблення принципів і методів виховання в розумово відсталих дітей позитивних моральних якостей; 6) формування структури допоміжної школи    як    спеціальної.    Опрацювання проблем теорії О. і підготовка наукових та педагогічних кадрів для роботи в допо­міжних школах в Україні ведеться в Нау­ково-дослідному інституті дефектології АПН України й на кафедрах дефектоло­гічних факультетів.
 
Онацька Надія Василівна

Онацька Надія Василівна (нар. 9.ІІ.1923, с. Лісняки Київської обл.) — український педагог, Герой Соціалістич­ної Праці (1978). З 1953 працює вчителем у Києві, з 1961  — директор Київської середньої школи № 173.

 
Опорна школаОпорна школа — загальноосвітня школа, яка є методичним центром кіль­кох найближчих шкіл. Завданнями О. ш. є використання, пропаганда і впрова­дження в практику інших шкіл досягнень психолого-педагогічної науки, вивчення й поширення досвіду кращих учителів самої О. ш. і прикріплених до неї шкіл; допомога органам освіти в організації ме­тодичної роботи, в підвищенні кваліфіка­ції й педагогічної майстерності вчителів тощо. Вищі педагогічні навчальні за­клади, дослідницькі й науково-методичні установи широко залучають О. ш. до проведення експериментальної роботи.
 
Оптимальності принципОптимальності принцип у пе­дагогіці (від лат. optimus — найкра­щий) — пов'язує мету навчання та вихо­вання й засоби її досягнення в навчаль­но-виховній діяльності. О. п. потребує досягнення педагогом чи учнями макси­мального пізнавального чи навчально-виховного ефекту за мінімальних затрат матеріальних засобів і зусиль учителя та учнів.
 
Оптимізація процесу вихованняОптимізація процесу виховання — забезпечення цілісного циклу виховного процесу, що включає діагнос­тування рівня вихованості учня й форму­лювання мети, планування та організацію діяльності, контроль і регулювання діяль­ності й відносин, аналіз виховних резуль­татів.
 
Оптимізація процесу навчан­няОптимізація процесу навчан­ня — вид управління навчальним проце­сом, що забезпечує оптимальне (найкра­ще, найдоцільніше за даних умов) функ­ціонування навчально-виховної системи. О. п. н. — вибір оптимального варіанта процесу навчання в конкретній педаго­гічній ситуації. Основні критерії О. п. н.: результативність і якість вирішення на­вчально-виховних завдань; витрати часу й зусиль педагогів та учнів, які затрачені на   їх  досягнення. О.п.н. включає:1) формулювання мети і завдань навчання на кожен урок (чи іншу його форму);2) відповідність змісту навчання меті і завданням; 3) вибір доцільного поєднання форм навчальної діяльності учнів (індивідуальна, парна, групова); 4) раціональне поєднання методів навчання;5) складання плану вивчення розділу, теми;6) здійснення плану;7)аналіз ре­зультатів і оцінка оптимальності плану.
 
Оратор

Оратор (лат, orator, від оrо — говорю) — особа, яка виголошує промову, володіє майстерністю публічного виступу.

 
Організаційна форма навчання, форма оргаОрганізаційна форма навчання, форма організації навчання- ( зовнішній вигляд, зовнішній контур)- зовнішній вигляд організації навчального процесу, який пов’язаний з кількістю учнів, місцем і часом їхнього навчання й порядком його реалізації. В Ф.о.н. органічно поєднуються мета, зміст, методи навчання. Основні Ф.о.н. у школі: урок, екскурсія, факультатив, домашня робота, заняття в навчальних майстернях, урок- лекція, співбесіда, практикум, консультація, семінар ; форми позакласної навчальної роботи: предметні гуртки, наукові товариства, олімпіади, конкурси. Структура кожної з форм навчання включає ті самі елементи, що й процес навчання: цільовий, мотиваційно- стимулюючий, змістовний, операційно- діяльнісний, емоційно- вольовий, контрольно- регулювальний, оцінювально- результативний.
 
ОрганонОрганон- загальна назва трактатів Аристотеля з логіки,в яких розроблено вчення про дедукцію як метод пізнання. "Новий Органон" (1620) — твір англійського вченого Ф. Бекона, в якому викладено новий науковий метод — обробку резуль­татів досвіду за допомогою індукції.
 
Ординарний професорОрдинарний   професор   (від   лат. оrdinarius — звичайний) — звання штатних професорів університетів Російської  імперії, на відміну від позаштатних (екстраординарних), які були дещо обмежені в правах і одержували меншу зарплату.
 
Орлай Іван СеменовичОрлай Іван Семенович (1770, с. Паладь, тепер Комаринці Закарпатської обл. — 11.ІІІ.1829, Одеса) — вітчизняний учений-медик, педагог і освітній діяч. В 1821—1826 —директор гімназії в Ніжині (М. Гоголь вважав його незрівнянним педагогом); 1826-1829 очолював Рішельєвський ліцей в Одесі. Критикував хао­тичний стан освіти в Росії, вимагав за­провадити загальну освіту для всіх станів  населення. Метою виховання вважав підготовку громадян, корисних батьківщині. Як просвітитель пропагував демократичні принципи народної освіти, обстоював ідею народності в навчанні, висловив цінні думки щодо розвитку вищої школи.
 
Осадчий Максим РомановичОсадчий Максим Романович ( нар.3.ІІ.1918, смт Миколаївка Дніпропетровської області)- український педагог, Герой Соціалістичної Праці ( 1968). В 1943-1944 працював учителем математики в школах Ростовської області, з 1944- у м. Макіївці- учителем математики, заступником директора, директором середніх шкіл.
 
Освіта

Освіта - духовне обличчя людини, яке складається під впливом моральних і духовних цінностей, що є надбанням її культурного кола, а також процес виховання, самовиховання, впливу, шліфування, тобто процес формування обличчя людини. При цьому головним є не обсяг знань, а поєднання останніх з особистісними якостями, вміння самостійно розпоряджатися своїми знаннями. За означенням, прийнятим ХХ сесією ЮНЕСКО, під освітою розуміється процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання. В освіті завжди є як формальний аспект, тобто духовна діяльність або духовна здатність ( яка розглядається поза залежністю від відповідного даному часу матеріалу) , так і матеріальний , тобто зміст освіти.

Значення, в якому поняття "освіта" вживається зараз, усталилося наприкінці XVIII ст., особливо під впливом Ґете, Песталоцці та неогуманістів, і означало тоді загальний духовний процес форму­вання людини на противагу виховним методам прихильників просвітителів. З цього часу дане поняття набуло більш широкого значення. Звичайно говорять про загальну освіту, яка дається в школі, і про спеціальну освіту (наприклад, нау­кову, технічну, музичну). Спеціальні і професійні знання можуть розглядатися як освіта в справжньому значенні цього слова тільки в тому випадку, коли вони пов'язані з загальною освітою. Освіта як захист проти сил, що "знеособлюють" людину, в демократичному суспільстві стає питанням життя як для окремих людей, так і для всього суспільства в цілому. Розуміння цього питання викли­кає розвиток руху за народну освіту. Розрізняють загальну і спеціальну О. Загальна О. (початкова і середня) дає знання, прищеплює уміння й навички, потрібні кожній людині у повсякденному житті. Спеціальна О. озброює людину знаннями, уміннями та навичками, необ­хідними для працівника певної галузі.

 
Освіта (педагогічний тижневик)"Освіта" — педагогічний тижневик, ви­ходить в Україні з 1991.
 
Освітні товаристваОсвітні товариства  в   Україні - громадські   організації,    які   проводили культурно-освітню роботу серед населення України в другій половині XIX — на  початку   XX   ст.   Найпомітнішою   була діяльність       "Київського       товариства грамотності"   (1882—1907),   "Київського товариства сприяння початковій освіті" (1882—1918),   "Харківського   товариства грамотності" (1869),   а в  Західній Украї­ні     "Товариства   наукових   викладів імені Петра Могили", заснованого 1907 у Львові, товариства "Руська бесіда" на Буковині (1869—1918), товариства "Про­світа".  О.т. організовували бібліотеки, читальні, клуби, недільні школи, видава­ли підручники, науково-популярну літе­ратуру, поширювали сільськогосподар­ські знання, проводили публічні лекції , літературно - музичні вечори та інші культурно - освітні заходи.
 
Осиповський Тимофій ФедоровичОсиповський  Тимофій   Федорович (2.ІІ.1765,    с.    Осипово  Владимирської обл.   — 24.VІ.1832,  Москва)  — україн­ський математик,  педагог.  З  1803 брав   і  активну участь у створенні Харківського університету.   З   1805   був   професором  цього      університету, у   1813 —1820 - ректором. О. є автором тритомного "Кур­су математики" — одного з кращих на той   час   вітчизняних   університетських посібників у цій галузі.
 
Основна загальноосвітня шко­лаОсновна загальноосвітня шко­ла — загальноосвітній заклад, який здійснює     освітній     процес,     реалізує загальноосвітні програми основної загальної освіти; з урахуванням фінансових можливостей і наявності умов здійснює диференційоване навчання; видає документ про обов’язкову основну загальну освіту. Організується як самостійна основна загальноосвітня школа, так і в складі середньої загальноосвітньої школи. Строк навчання- 5-6 років.
 
Особистісний підхідОсобистісний підхід -  послідовне ставлення педагога до вихованця як до особистості, як до самосвідомого відповідального суб’єкта власного розвитку і як до суб’єкта виховної взаємодії. О. п. – базова ціннісна орієнтація педагога, яка визначає його позицію у взаємодії з кожною дитиною й колективом. Сучасне розуміння особистісного ( або особистісно – центрованого) підходу визначали в 60-ті роки представники напряму гуманістичної психології ( К. Роджерс, А. Маслоу, Р. Мей, В. Франкль), які твердили. Що повноцінне виховання можливе лише в тому випадку, коли школа  служитиме лабораторією для відкриття унікального « Я» кожної дитини. О. п. передбачає допомогу вихованцю в усвідомленні себе особистістю, у виявленні, розкритті його можливостей, становленні самосвідомості, в здісненні особистісно значущих і суспільно прийнятних самовизначення, самореалізації та самоутвердження.
 
Особистісні тестиОсобистісні тести - категорія психологічних тестів, призначених для виявлення та оцінювання якостей темпераменту й характеру особистості. Найважливішою рисою О. т. є їхня спрямованість на виявлення поведінки, типової для певної особи. О. т. бувають: тести об’єктивного оцінювання поведінки й самоописові тести.
 
ОссолінеумОссолінеум, львівський інститут Оссолінських – культурно – освітня установа. Заснований 1817 у Львові Ю.М. Оссолінським. У складі О. було два основні відділи – бібліотека і музей. В О. концентрувалися книги  переважно слов’янських, зокрема польських, авторів з питань філософії, літератури, історії, географії і права. У 1823 з інститутом об’єднано музей імені Любомирських, а 1921 – бібліотеку Павліковських. В 1946 основні фонди О. було передано Польщі.
 
Оссолінський (Ossolinski) Юзеф МаксимілОссолінський  (Ossolinski) Юзеф Максиміліан ( 1748, Воля – Мелецька, Польща – 17.ІІІ. 1826, Відень) – польський просвітитель, письменник, історик. З 1722 жив у Галичині ( з 1793 – у Відні) і виступав за розвиток освіти в ній. В 1817 заснував у Львові культурно – освітню установу – Оссолінеум. 
 
Острозька школаОстрозька школа — греко-слов'яно-латинська колегія, перша українська школа вищого рівня. Серед сучасників відома під назвою "академія". Заснована близько 1576 в м. Острозі К. К. Острозь­ким. Стала значним освітнім центром антикатолицького спрямування. В школі викладали слов'янську, грецьку й латин­ську мови й так звані "вільні науки" (граматику, арифметику, риторику, логіку та ін.). На високому рівні було поставле­но вивчення музики та хорового співу, тут розвинувся широковідомий в Украї­ні і в Білорусі "острозький наспів". Першим ректором школи був письмен­ник Г. Смотрицький. При школі діяли друкарня й науково-літературний гурток. О. ш. мала велике значення для поши­рення освіти серед населення і організа­ції школи в Україні, а також впливала на пізніше відкриті братські школи у Львові, Києві, Луцьку, Вільнюсі, Бресті. Пере­стала існувати 1636. Відроджена в 1994.
 
Оуен (Оwen) РобертОуен wen) Роберт (17.V.1771, Нью-таун, Вельс — 17.ХІ.1858, там само) — англійський соціаліст-утопіст, письмен­ник, громадський діяч, педагог. Розвивав вчення французьких матеріалістів XVIII ст. про залежність характеру людей від  впливу навколишнього середовища. О. вважав, що шляхом зміни нерозумних умов життя і правильно поставленого виховання підростаючого покоління можна створити "раціональні характери" і тим самим ліквідувати злидні й суспіль­ні біди. Керуючи прядильним підприєм­ством у Нью-Ленарку (Шотландія), О. створив "Новий інститут для утворення характеру" (1816), до якого входили: "Школа для маленьких дітей" (1—6 років), яка складалася з ясел для дітей від 1 року до 3 і дитячого садка для дітей від 4 до 6 років, а також початкова школа для дітей 6—10 років. Вечорами в "Ново­му інституті" проводилися заняття для підлітків від 10 до 17 років, для дорослих організовувалися лекції. Велика увага приділялася фізичному й естетичному вихованню. До 10 років дівчат навчали домоводству, а хлопчиків — найпрості­шим видам ремісничої праці. З 10-річного віку навчання в школі поєднувалося з участю в промисловій праці.
 
Охорович (Ochorowicz) Юліан

Охорович (Ochorowicz) Юліан (23.ІІ.1850, Радзімін, тепер   Польща  1.V.1917, Варшава) український   і  польський   психолог.   В   1875—1882   доцент  кафедри  психології  Львівського   університету   (тут   його   лекції   слухав    І. Франко). В 1882—1892 жив у Парижі, де разом з Ж. М. Шарко, Ш. Ріше та Т. Рібо розробляв наукові проблеми гіпнозу й методики психотерапії.

 
Охридська школаОхридська школа — перша болгарська народна школа, заснована наприкінці ІХ ст. в області Кутмічевіце (Македонія)    Климентом      Охридським. О. ш. була загальнодоступною, демократичною установою. Вона відіграла велику   роль у розвитку й поширенні слов'янської писемності й культури в середньовічній Болгарії. Слідом за нею виникли й перші слов’яно – болгарські школи. В них було два відділення – нижче й вище. На нижчому відділенні давалася початкова грамота, на вищому читалися і тлумачилися церковні та світські книги. Готувалися майбутні вчителі й церковні діячі.
 
Паблік скулз"Паблік скулз" (Publik schools) — приватні привілейовані середні школи в Англії, які зберігають аристократичні традиції і доступні через дуже високу плату за навчання лише заможним бать­кам. Назва "П. с." була дана на початку XIX ст. групі кращих граматичних шкіл з інтернатами. Зараз усі "П. с." є фор­мально незалежними від держави на­вчальними закладами, якими керують опікунські ради. Більшість "П. с." при­значена для хлопчиків. Тривалість на­вчання в них — 5 років (13—18), після закінчення приватної підготовчої школи. Навчальний процес у "П. с." організуєть­ся за системою фуркації на основі дифе­ренційованих навчальних планів і програм. Велика увага приділяється самостійній роботі учнів, якою керують тьютори. Навчальний план за своїм обсягом збігається з планом граматичної школи, однак у ньому велика увага приділяється вивченню класичних мов. Останнім часом зросла кількість учнів, які спеціалізуються в галузі природничо-математичних і технічних наук. У "П. с." склалася своєрідна система морального виховання, відома як "система виховання характеру". Неабияку роль відіграють спортивні ігри, що розглядаються як важливий засіб не лише фізичного, а й морального виховання.
 
Павлов Платон ВасильовичПавлов Платон Васильович (19.Х.1823, с. Таможенне Нижньогородської обл. — 11.V.1895, Санкт-Петербург) — україн­ський освітній і громадський діяч, про­фесор Київського університету. Один з організаторів перших приватних неділь­них шкіл у Києві (1859). П. був членом ряду товариств, безпосередньо пов'язаних з освітою: Вільного економічного това­риства, Київського товариства грамот­ності тощо.
 
Палаци і будинки піонерівПалаци і будинки піонерів дитячі позашкільні заклади в СРСР і УРСР для культурно-освітньої масової роботи й виховання дітей у комуністич­ному дусі. П. і б. п. існували районні, обласні, центрально-республіканські. Ро­бота в них велася під керівництвом комсомолу й місцевих відділів освіти, широко практикувалася гурткова робота з різних видів техніки та мистецтва (дитячі оркестри, хори, ансамблі пісні і танцю, гуртки образотворчого мистецтва, драматичні тощо). П. і б. п. організову­вали конкурси, олімпіади, диспути, кон­ференції, дитячі вистави, екскурсії. В П. і б. п. створювалися різні кабінети, ла­бораторії, бібліотеки. П. і б. п. були та­кож методичними центрами піонерської роботи, в них працювали консультаційні пункти для піонервожатих і вчителів. П. і б. п. почали створюватися в УРСР у першій половині 1920-х років.
 
ПалестраПалестра — гімнастична школа в Стародавній Греції, навчальний заклад закритого типу (державний або приват­ний). У П. хлопчики віком 12—16 роки училися бігати, стрибати, боротися, кида­ти диск і спис під керівництвом учителя  гімнастики (педотриба). В П. проводи­лись і виховні бесіди. Але основною метою навчання в П. був розвиток краси­вого тіла, сили, здоров'я. Навчання тривало 2—3 роки.
 
ПансіонПансіон (франц. реnsion, від лат. реnsio — платіж, внесок, орендна або квартирна плата) — середні, іноді вищі закриті навчальні заклади з гуртожитком і повним утриманням учнів у Російській імперії та деяких інших країнах для дітей дворян і буржуазії (чоловічі й жіночі). В Україні П. почали створюватися у другій половині XVIII ст., найбільшого поши­рення набули в 1800—1830-х роках. П. створювали й навчали в них переважно іноземці (французи та німці). Предмета­ми навчання були насамперед іноземні мови, література, музика, спів, маляр­ство, танець; особлива увага приділялася вихованню світських манер. Розпоря­дженням російського міністерства освіти 1828 П. мали дотримуватися тих самих навчальних програм, що й державні школи.
 
ПансофіяПансофія— термін, запропо­нований Я. А. Коменським для позна­чення задуманої ним своєрідної енцик­лопедії знань. Завдання П. —дати широ­кий філософський синтез знань, стати ніби "єдиною всеохоплюючою наукою наук". Коменський вважав, що поширен­ня П. сприятиме духовному відродженню людства.
 
Парафіяльні школиПарафіяльні школи — початкові школи при церковних парафіях, які створювалися в Україні вже з XI ст. Учи­телями в них були священики, частіше дяки, іноді мандрівні. У XVXVIII ст. в Україні П. ш. стали найпоширенішим типом шкіл. На Лівобережжі в першій половині XVIII ст. П. ш. існували майже при кожній парафії. Значно менше було П. ш. на Правобережжі (за польського панування). За статутом 1804 вони дістали офіційну назву П. ш. і діяли як однокласні школи; за статутом 1828 в багатьох місцевостях відкривалися двокласні П. ш. Відтоді діяли такі типи П. ш.: школи грамоти, однокласні (2—3 роки на­вчання) і двокласні (4—5 років). У П. ш. навчали елементарної грамоти. На почат­ку XX ст. церковнопарафіяльні школи становили близько 46,5 % усіх початко­вих шкіл. У 1917 церковні школи реор­ганізовано в загальноосвітні світські.
 
Партицький Омелян ОсиповичПартицький Омелян Осипович (1840, с. Тейсарів Львівської обл. — 20.І.1895, Львів) — український мовознавець, ет­нограф, історик та педагог. В 1871— 1895 — професор української мови в  учительській семінарії у Львові. Склав ряд підручників з української мови й літератури для народних шкіл. Брав ак­тивну участь у діяльності товариства "Просвіта". Редагував "Газету школьну" (1875—1879).
 
Партійна освіта в СРСРПартійна освіта в СРСР — складова    ідейно-виховної    роботи    комуністичної   партії, яка розв'язувала подвійне завдан­ня: 1) здійснювала професійну підготовку радянських і партійних керівників для всіх ступенів партійного й державного апарату і 2) підвищення ідейно-політич­ного рівня як членів партії, так і поза­партійного активу. П. о. здійснювалась у системі політичної самоосвіти, в гуртках по вивченню поточної політики, в семі­нарах по вивченню історії Комуністичної партії СРСР, основ марксизму-ленінізму, наукового комунізму чи атеїзму, в універ­ситетах марксизму-ленінізму. До участі в цих формах роботи залучалися й поза­партійні, навіть у приховано-примусовому порядку, особливо ті, що працювали в царині освіти й культури. Перевага надавалась організованим формам П. о. (гуртки, семінари, школи, університети тощо), а самоосвіта контролювалася лекторами кабінетів політичної освіти.
 
Пархоменко Володимир Дмитрович Пархоменко Володимир Дмитрович (нар. 16.ХІІ.1933, м. Ашгабад) —україн­ський учений в галузі хімії та технології неорганічних матеріалів, педагог, член-кореспондент АПН України з 1994. З  1989 працював міністром вищої і середньої спеціальної освіти України, з 1991 першим заступником Голови Державного комітету з питань науки і технологій, а з 1995 — директор Українського інсти­туту науково-технічної й економічної інформації.
 
Педагогіка в "дії"Педагогіка в "дії" — течія в реформа­торській педагогіці кінця XIX — початку XX ст. в Німеччині, яка зводила виховання до вироблення реакцій і була спробою біологізувати педагогіку. Засновни­ком П. "д." був німецький педагог В. Лай.
 
Педагогіка і психологія"Педагогіка і психологія" —  вісник АПН України, науково-теоретич­ний та науково-організаційний журнал, орган Президії АПН України. Видається в Києві з 1993. Висвітлює проблеми  планування, координації та організації наукових досліджень, підвищення їхньої ефективності, впровадження досягнень психолого-педагогічних наук у практику.
 
Педагогіка культуриПедагогіка культури — напрям у педагогічній думці, який розглядає процес навчання як зустріч людської осо­бистості з об'єктивними цінностями (здобутками) культури, їх інтеріоризацію і  в результаті збагачення духовних сил людини й творення нових цінностей. Виник і розвинувся в Європі з початку XX століття і до 30-х років. Згідно з кон­цепцією П. к. освітня діяльність по­в'язана із світом обов'язків людини та її покликань.
 
Педагогіка особистостіПедагогіка особистості — течія в німецькій педагогіці, яка виникла наприкінці XIX ст. Головні її представники Г. Гаудіґ, Е. Лінде, Е. Вебер важливим завданням виховання вважали формування особис­тості на основі високорозвинутої розумо­вої самостійності. У зв'язку з цим особливого значення вони надавали навчанню  дітей найбільш раціональним методам розумової праці. Значною заслугою Гаудіґа і його співробітника О. Шейбнера було детальне опрацювання методики навчання дітей прийомам розумової пра­ці, вмінню спостерігати, вести бесіду, переказувати зміст прочитаного, само­стійно готувати доповіді тощо. В навчаль­ному процесі, організованому в дусі П. о., центр ваги переносився з діяльності вчителя на діяльність учня, однак при збереженні провідної ролі учителя.
 
Педагогіка співробітництваПедагогіка співробітництва напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, спрямований на демократизацію й гуманізацію педагогіч­ного процесу. П. с. — спільна діяльність  учителя та учнів, що ґрунтується на взає­морозумінні й гуманізмі, на єдності їхніх інтересів і прагнень, метою якої є особистісний розвиток школярів у процесі навчання й виховання
 
Педагогічна академіяПедагогічна академія — вищі педагогічні курси в Російській імперії. Заснована 1908 в Петербурзі зусиллями ліберальної інтелігенції, об'єднаної в так звану Лігу освіти (1906-1917). П. а. утримувалася на приватні пожертви. Давала  науково-педагогічну підготовку діячам народної освіти та вчителям, які вже ма­ли вищу освіту, сприяла розвиткові педа­гогічної науки. В складі слухачів П. а. були й педагоги з України. Навчання тривало 2 роки. До навчального плану П. а. входили переважно педагогічні дис­ципліни, а також психологія, анатомія й фізіологія людини, історія, філософія, іс­торія мистецтв, історія літератури тощо. У 1915 П. а. припинила діяльність за браком коштів.
 
Педагогічна думка"Педагогічна думка" — журнал колегії Павла Ґалаґана, який видавався в 1904—1905 (по два випуски на рік).
 
Педагогічне товариство імені Г. Сковород"Педагогічне товариство імені Г. Сковороди" - товариство вчителів середніх загальноосвітніх і спеціальних шкіл та викладачів вищої школи на Буковині. Заснував 1908 В. Міцкевич. Ставило за мету згуртувати й організувати всіх учителів Буковини, вивчати стан викладання у школах і намічати шляхи його поліпшення, сприяти розвиткові українських шкіл. Налагодити підготовку й випуск шкільних підручників. Члени товариства виступали з лекціями та доповідями в Народному університеті, організовували гуртки мовознавців, шевченкознавців, етнографів. З початком першої світової війни товариство припинило роботу.
 
Педагогічне товариство Украї­ниПедагогічне товариство Украї­ни - добровільна науково-громадська організація, що сприяє всебічному і глибокому дослідженню теоретичних проблем педагогіки. Створене 1960. Його завданням є наукове опрацювання акту­альних проблем навчання й виховання дітей у школі, родині, дошкільних і по­зашкільних установах, вивчення досяг­нень світової педагогічної науки і практики й узагальнення педагогічного досвіду. Члени товариства поряд з нау­ковою діяльністю ведуть пропаганду педагогічних знань серед населення. Товариство видає збірники, брошури тощо.
 
Педагогічний музей київськийПедагогічний музей київський - педагогічний заклад, який
проводив науково-просвітну й методичну роботу серед учителів. Заснований в 1902 при Управлінні Київського навчального округу. Його завдання полягало в демонстрації матеріалів про стан народної освіти в Україні, Російській імперії і за кордоном та в лекційній пропаганді. Демонструвалися наочні посібники, предмети шкільної гігієни й фізичного виховання, навчальні посібники. Музей мав педагогічну бібліотеку, яка обслуговувала вчителів Києва й висилала книги в усі пункти навчального округу. При музеї був зразковий фізичний кабінет. У вересні 1911 на кошти мецената С. С. Могілевцева спорудили спеціальний будинок для музею, що сприяло розширенню його діяльності. Держава не виділяла коштів на утримання музею, його засоби склада­лися з невеликих відрахувань середніх навчальних закладів і міських училищ. Музей припинив свою роботу в 1920.
Тепер в його приміщенні діє Київський будинок учителів.
 
Педагогічний музей УкраїниПедагогічний музей України заснований 1977 у Києві. Входить до складу АПН України. У фондах музею — матеріали, що висвітлюють історію освіти й педагогічної науки в Україні.
 
Педагогічні з’їздиПедагогічні з’їзди - з'їзди вчите­лів, які скликаються для обговорення стану і проблем дальшого розвитку народної освіти й педагогічної науки. В Російській імперії систематично проводи­лися з 60-х років XIX ст. Найвідомішими з'їздами, які відбулися в Україні, були з'їзд учителів початкових народних шкіл Херсонської губернії під керівництвом М. О. Корфа (1881); Київський педаго­гічний з'їзд (1916), на якому виступили відомі українські вчені-педагоги М. Ф. Даденков, О. М. Астряб, О. Ф. Музиченко, Е. Д. Жураківський та ін. З'їзд працівни­ків освіти України 1992 обговорив проб­леми розбудови української національної школи.
 
Педагогічні інститути Педагогічні інститути — вищі навчальні заклади, які готують учителів для всіх типів шкіл, вихователів і педа­гогів для позашкільних і дошкільних установ, викладачів загальноосвітніх дисциплін для професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закла­дів. Поряд з денною формою навчання функціонує заочна і вечірня. У П. і. ведеться науково-дослідна робота, П. і. систематично надають науково-методич­ну допомогу школам, учителям, вихова­телям.
 
Педагогічні класиПедагогічні класи додаткові класи в середніх жіночих навчальних закладах у Російській імперії для підго­товки вчительок початкових шкіл. За положенням 1870 при жіночих гімназіях створювалися восьмі додаткові однорічні класи, навчальний план яких передбачав вивчення курсу педагогіки (з окремим розділом дидактики), методики вивчення  предметів початкового навчання, а також проходження педагогічної практики у підготовчому і І—III класах гімназії. Особи, які закінчували П. к., одержували звання домашньої вчительки або домаш­ньої наставниці з правом викладання в початковій школі і молодших класах жіно­чої гімназії. У 1892 в окремих гімназіях П. к. перетворено на дворічні. В 1940— 1950-х в Україні у ряді середніх шкіл існували одинадцяті П. к. для підготовки вчителів початкової школи. Випускники цих класів прирівнювалися у правах до випускників педагогічних училищ.
 
Педагогічні курсиПедагогічні курси — одна з форм підготовки,   підвищення  кваліфікації та перепідготовки   вчителів   загальноосвітньої   школи   й   викладачів   спеціальних  навчальних закладів. В Російській імперії у другій половині XIX ст. в системі педа­гогічної освіти було створено літні 4—6-тижневі П. к., які організовувалися для підвищення кваліфікації вчителів зем­ствами та міськими управами. Після закриття педагогічних інститутів при уні­верситетах (1859—1863) діяли дворічні П. к. при навчальних округах. У 60—70-х роках XIX ст. відкрито Вищі жіночі курси. Вони готували вчительок для жіночих гімназій і молодших класів чоло­вічих гімназій. Функціонували Фребелівські курси, які готували виховательок для родин і дитячих садків за системою Ф. Фребеля (в Києві, Одесі, Харкові та інших містах). При деяких вищих почат­кових училищах і прогімназіях діяли дворічні П. к. У 1920—1960-х в Україні діяли стаціонарні вищі педагогічні курси різних профілів по підготовці викладачів педагогічних та інших спеціальних дисциплін для середніх спеціальних і професійно-технічних навчальних закла­дів з числа тих, що закінчили вузи.
 
Педагогічні товаристваПедагогічні товариства — добро­вільні громадські організації вчителів, діячів педагогічної науки й народної осві­ти, які сприяють розробці актуальних проблем і питань теорії і практики навчання та виховання. В Україні діяли товариства "Рідна школа" (1881) у Льво­ві, яке до 1926 називалося "Українське педагогічне товариство"; "Руська школа" (1877) і "Педагогічне товариство імені Г. Сковороди" в Чернівцях; Київське пе­дагогічне товариство імені К. Д. Ушинського (1899); Київське фребелівське педа­гогічне товариство (1908); Київське облас­не педагогічне товариство (1916) та ін. Організовували їх, як правило, представ­ники прогресивної інтелігенції. В 1929— 1935 існувало товариство педагогів-марксистів (Харків). У 1960 засноване Педагогічне товариство України у Києві.
 
Педагогічні училищаПедагогічні училища — середні спеціальні навчальні заклади для підго­товки вчителів початкових класів загаль­ноосвітніх шкіл та вихователів дошкіль­них закладів. Перші середні педагогічні навчальні заклади в Україні створено в 20-ті роки; до 1937 — вони називалися педагогічними технікумами, до 1944 — педагогічними школами.   П.  у.  готують учителів початкових класів загальноосвіт­ніх шкіл, вихователів та музичних керів­ників дошкільних закладів, учителів співів і музичного виховання, учителів праці та креслення у IV—Х класах. У навчальних планах і програмах для П. у. поряд із загальноосвітньою і професійно-педагогічною підготовкою значне місце відводиться педагогічній та виробничій практиці.
 
Педагогічні читання"Педагогічні читання" — періодичне проведення за певною тематичною програмою виступів учителів та інших працівників народної освіти з узагальне­ним висвітленням передового педагогіч­ного досвіду. Можуть організовуватися в масштабі школи, району, міста, області і країни. "П. ч." є масовою формою твор­чої самодіяльності учителів, важливим способом залучення їх до вивчення, уза­гальнення й поширення передового педа­гогічного досвіду та опрацювання на цій основі актуальних проблем педагогіки.
 
ПедологіяПедологія — в буквальному розу­мінні слова — наука про дітей, фактич­но — сукупність психологічних, анатомо­фізіологічних, біологічних, соціологічних концепцій психічного й фізичного роз­витку дітей і молоді. Виникнення П. було зумовлене проникненням у психологію і педагогіку еволюційних ідей і розвитком прикладних галузей психології і експери­ментальної педагогіки. Основоположник П. — американський психолог С. Холл. У 1899 в Чикаго заснував першу педоло­гічну лабораторію. На початку XX ст. П. дістала значне поширення в країнах Європи. Проблеми П. досліджували Е. Мейман — у Німеччині; А. Біне — у Франції; Піццолі — в Італії; В. М. Бехтерєв, Ґ. І. Россолімо, О. П. Нечаєв — у Росії та ін. Позитивним у П. було пере­несення психологічного експерименту з" лабораторії  до   школи,    що   сприяло побудові навчально-виховної роботи на основі вивчення дитини, її вікових і психологічних особливостей, умов життя. Разом з тим П. ґрунтувалася на визнанні фаталістичної зумовленості долі дітей біологічними й соціальними факторами, впливу спадковості й середовища, які вважалися незмінними. Головним спосо­бом вивчення дітей вважалися тестові випробування, за допомогою яких визна­чався "розумовий вік" і "коефіцієнт ро­зумової обдарованості". П. була піддана різкій критиці в постанові ЦК ВКП(б) від 4 липня 1936. Ця критика супрово­джувалася запереченням усього позитив­ного, що було зроблено прихильниками П., і зрештою призвело до істотної недооцінки проблеми вікового розвитку й вікових особливостей, завдало шкоди розвитку дитячої психології і педагогіки.
 
ПедономПедоном — керівник дер­жавного виховного закладу в Спарті (Стародавня Греція). Призначався старій­шинами з числа знатних аристократів. П. наглядав за моральною поведінкою і військово-фізичними вправами вихован­ців, карав їх за погані вчинки. Див. Спартанське виховання.
 
ПедотрибПедотриб  — керівник фізичного виховання в гімнас­тичних школах Стародавніх Афін — палестрах; в інших афінських виховних закладах. П. називалися вчителі гімнас­тики. Див. Афінське виховання.
 
ПедоцентризмПедоцентризм — один з напрямів у педагогіці, який твердить, що зміст, організація і методи навчання (особливо в початковій школі) визначаються лише безпосередніми, спонтанними інтересами й потребами дітей, а не соціально-економічними умовами й потребами суспільства. На практиці це виражається в організації, замість систематичного навчання з дітьми, бесід, ігор та інших занять за "центрами інтересів" дітей. Педоцентричні ідеї становлять значну частину педагогічної системи Ж.-Ж. Руссо. Ідеї П. були яскраво виражені в системі О. Декролі (Бельгія),  в "школах дії", якими керував А. Ферр'єр (Швейцарія), в педагогічному досвіді Р. Кузіне (Франція). Педоцентричні ідеї притаманні й американському філософу та педагогу Дж. Дьюї.
 
Пелаґич ВасоПелаґич Васо (1838, с. Горний Жабар — 25.І.1899, Пожареваць) — сербський педагог. Заснував у Сербії (в Баня-Лука) духовну семінарію, де проповідував передові ідеї. Відстоював принцип  народності виховання, виступав за полі­тичну освіту учнів, за виховання у молоді поваги до праці. Великого значення нада­вав керівній ролі вчителя в процесі вихо­вання.
 
Пелех Петро МихайловичПелех Петро Михайлович (12.ІІІ.1887,с. Доброчин Львівської обл. — 15.Х.1961,Київ)—український психолог. З 1912 працював викладачем логіки й психології, а також грецької й латинської мов у Тернопільській гімназії. З 1917 працював у Києві в університеті та інших вузах, викладачем латинської й української мови філософії й психології. З 1945 по 1959 — співробітник НДІ психології України. Досліджував психологію праці, психологію особистості, а також історію вітчизняної психології. Опрацював латинські рукописи психологічних курсів, що читалися в Київській академії.
 
Перемишльська державна гім­назіяПеремишльська державна гім­назія з українською мовою навчання — друга (після академічної гімназії у Львові) за часом заснування й значенням ук­раїнська гімназія в Галичині, створена 1888. Спочатку це були паралельні класи з українською мовою навчання при польській гімназії, з 1895 після відкриття повних 8 класів — самостійна гімназія класичного типу. Після шкільної рефор­ми 1932. П. д. г. була реорганізована на 4-річну загальноосвітню гімназію і 2-річний ліцей з двома профілями: гуманітар­ним і природничо-математичним. П. д. г. належала до найбільших українських гім­назій у Галичині. З початком Другої світової війни гімназія припинила існу­вання.
 
Переяславський колегіумПереяславський колегіум — середній навчальний заклад, відкритий 1738 в м. Переяславі (тепер Переяслав - Хмельницький). Його основною метою була підготовка духівництва для боротьби проти унії й католицизму на Правобереж­жі. Навчання в П. к. проводилось за зразком Києво-Могилянської колегії. При колегіумі була бурса, де жили іногородні учні. Строк навчання тривав шість років. Тут викладали латинську, грецьку, поль­ську та російську мови, поетику, ритори­ку, діалектику, арифметику, геометріїю, історіїю, співи. В колегіумі навчалися діти духівництва, козацької старшини, міщан, селян. В 1753 викладачем поетики в П. к. був Г. Сковорода. З кінця 80-х років XVIII ст. П. к. називався семінарією. Піс­ля відкриття 1799 класу філософії, а 1800 — класу богослов'я став суто духов­ним навчальним закладом. В 1862 семінарію переведено до Полтави.
 
Перипатетична школаПерипатетична школа,  перипатетики  — філософська школа, заснована Арістотелем в Афінах 335 до н. є. Назва, очевидно, походить від його звички викладати своє вчення учням під час прогулянок. П. ш. зробила значний внесок у розвиток філософії, ма­тематики, астрономії та ботаніки.
 
Перло многоцънное"Перло многоцънное" — збірка творів реліїійно-моралізаторської літера­тури, пам'ятка української культури XVII ст. Написана й видана вченим бо­гословом і педагогом, архімандритом Чернігівського уніатського монастиря Кирилом Ставровецьким (Транквіліоном) в 1646 в Чернігові; вдруге видана 1699 в Могильові. Збірка складається з кількох прозових творів та 21 вірша, написаних тогочасною книжною україн­ською мовою. Книга поряд з богослов­ським і молитовним мала й педагогічне призначення; була визнана єретичною й вилучена.
 
Песталоцці (Pestalozzi) Йоганн Генріх Песталоцці (Pestalozzi) Йоганн Генріх (12.І.1746, Цюріх — 17.ІІ.1827, Бруґґ) — швейцарський педагог-демократ, один з основоположників народної школи, ви­значний дидакт. Керував відомими ви­ховними закладами в Швейцарії: "Установою для бідних" у Нейґофі (1774- 1780), притулком для сиріт у Станці (1798—1799), інститутами в Бургдорфі (1800—1804) та Івердоні (1805—1825). П. основну роль відводив вихованню, яке повинне забезпечити дітям добру трудову підготовку й одночасно розвинути їхні фізичні і духовні сили. Виховання і на­вчання, за П., мають бути природовідповідними з урахуванням природи дитини, закладених у ній задатків. Основним зав­данням морального виховання вважав розвиток у дітей високих моральних  якостей, навичок і переконань. Навчання прагнув будувати на психологічній осно­ві, зокрема на чуттєвому пізнанні. Вели­кого значення надавав наочності в на­вчальному процесі, яка допомагає розви­вати спостережливість. П. висунув ідею розвиваючого    навчання,   сформулював дидактичні принципи послідов­ності й поступовості у навчанні, відстою­вав принцип систематичності, дотриман­ня яких забезпечувало б міцність засвоєння знань. П. — основоположник методики початкового навчання рідної мови, арифметики, елементарної геомет­рії, географії. Велику увагу приділяв тру­довому вихованню дітей.
 
Петерсен (Реtersen) ПетерПетерсен (Реtersen) Петер (26.VІ.1884, Кросенвіг —21. III. 1952, Ієна) —німецький педагог. З 1920 по 1923 керував експери­ментальною школою в Гамбургу, з 1923 по 1950 працював професором педагогіки й керував школою при Ієнському уні­верситеті, в якій було опрацьовано й застосовано на практиці так званий ієна-план, в якому намагався синтезу­вати всі прогресивні педагогічні ідеї. Вва­жав, що навчанню й вихованню властиві суперечливі тенденції (перше сприяє формуванню індивідуалізму, друге — колективізму), які повинні взаємно нейтралізуватися шляхом навчання в за­гальній народній школі, яка працює на основі самоврядування й відбору дітей за принципом обдарування.
 
ПетраПетра — програма освіти й підготовки молоді до трудового життя Європейсько­го Союзу, яку було започатковано в 1989. Метою програми є підвищення якості освіти з огляду на вимоги спільного ринку.
 
Петраківська Юлія ФедорівнаПетраківська Юлія Федорівна (29.Х. 1900, Київ — 25.VІ.1969, там са­мо) — український педагог, методист до­шкільного виховання, заслужений учи­тель України (з 1957). З 1916 працювала в дитячих садках Києва; 1924—1967 очо­лювала дитячий садок заводу "Арсенал". Автор ряду методичних праць з дошкіль­ної педагогіки.
 
Пильчиков Дмитро ПавловичПильчиков Дмитро Павлович  (7.ХІІ.1821, Херсонська губернія — 17.Х.1893, Харків) —    український  громадський  і   культурний діяч,  педагог.  У  1846—1864 викладав у  Полтавському   кадетському   корпусі.    В 1859—1862 — один з організаторів неділь­них шкіл у Полтаві.
 
Пирогов Микола ІвановичПирогов Микола Іванович (25.ХІ.1810,Москва — 5.ХІІ.1881, с. Вишня, тепер у межах м. Вінниці) — знаменитий учений-хірург, діяч народної освіти в Україні,  педагог. Працюючи в Україні, сприяв організації недільних шкіл, був ініціатором створення університету в Одесі, відіграв велику роль у розвитку Київського уні­верситету, був попечителем Київського навчального округу. Виступав проти об­меження права на освіту за становими положеннями і національною ознакою, ранньої спеціалізації, захищав загально­освітню школу як основну ланку системи освіти, в 60-х роках запропонував свій проект системи освіти. Характерною рисою всіх методичних пошуків П. було цілеспрямоване прагнення підкорити вирішення всіх методичних питань го­ловному завданню — формуванню лю­дини, розумовому й духовному розвитко­ві дитини.
 
Піаже (Ріaget) ЖанПіаже (Ріaget) Жан (9.VІІІ.1896, Невшатель — 16.ІХ.1980, Женева) — швейцар­ський психолог, філософ і педагог. Про­фесор університету Женеви (1940—1971) і директор Інституту педагогічних наук імені Ж.-Ж. Руссо в цьому університеті (з 1929); директор Міжнародного бюро виховання в Женеві (1929—1967); заснов­ник Міжнародного центру генетичної епістемології в Парижі (1955). Здійснив чимало досліджень з генетичної психоло­гії, зокрема з проблем генезису й розвит­ку інтелекту. Вагомий його внесок у психологію мислення й дитячу психоло­гію, в розробку проблем взаємозв'язку психології і логіки. Важливе місце в пра­цях П. займали дослідження процесів формування в дітей понять числа, прос­тору, часу, руху, швидкості тощо.
 
Пібоді (Реаbodу) Елізабет ПалмерПібоді (Реаbodу) Елізабет Палмер (16.V.1804 — 4.І.1894) — американський педагог, послідовниця Ф. Фребеля, го­лова Американського фребелівського товариства. В 1860 відкрила в Бостоні перший дитячий садок у США; заснувала журнал з дошкільного виховання.
 
Підтиченко Марія МаксимівнаПідтиченко Марія Максимівна (6.VІ.1912, с. Чорноглазівка Дніпропет¬ровської обл. — 28.VІІ.1991, Київ) — український педагог, філософ, дійсний член АПН СРСР (з 1968). У 1956—1970 - ректор, з 1970 — професор-консультант Київського педагогічного інституту (тепер Український педагогічний університет).
 
ПієтизмПієтизм (від лат. ріеtas — благочес­тя) — релігійна течія,   яка виникла  в  XVII ст. серед заможної частини німецького бюргерства і спрямована проти  догматичного   лютеранства.   П.   істотно  вплинув на розвиток педагогіки XVII — початку XVIII ст. Характерними особли­востями педагогічних поглядів пієтистів був  акцент  на  релігійне   виховання  й сувору дисципліну в школі. Педагоги-пієтисти обґрунтовували необхідність давати в школі реальну освіту, виробляти прак­тичні вміння, запровадження в навчаль­ний  план  вивчення ремесел.   Пієтисти започаткували відкриття реальних шкіл у Німеччині. У ХVІІІ ст. на противагу педагогіці П. виникли педагогічні течії – філантропізм і неогуманізм.
 
Пільгук Іван ІвановичПільгук Іван Іванович (20.ХІІ.1899, с. Решетилівка Полтавської обл. — 18.VІІ.1984, Київ) —український літературознавець, педагог. З 1932 викладав літературу у вузах, працював в Інституті літератури імені Т. Шевченка Національ­ної Академії наук України. Брав участь у написанні підручників з української літе­ратури для середніх шкіл і вузів.
 
Платон, АрістоклПлатон справжнє ім'я — Арістокл; 428 або 427 до н. є., Афіни — 348 або 347 до н. є., там само) — давньо­грецький філософ. Близько 384 до н. є. П. заснував філософську школу — Ака­демії платонівську. П. відомий і як тео­ретик виховання та педагог. Виховання громадян вважав основним завданням держави. З перших днів народження діти повинні виховуватись у спеціальних за­кладах; з 3 до 7 років — при храмах у школах гри або в садку; з 7 до 17 — навчатися в школі письма, читання, му­зики; з 17 до 20 — здобувати військово-гімнастичну освіту, з 20 до 30 — філо­софську освіту, потрібну майбутнім правителям. П. категорично виступав проти освіти рабів. В Україну вчення П. проникло ще за часів Київської Русі. Його ідеї викладалися в курсах філософії Києво-Могилянської академії XVII ст., хоч українські філософи Г. Сковорода, Ф. Прокопович, Г. Кониський критику­вали ряд його положень.
 
Платун-планПлатун-план (від англ. рlatооn — взвод або загін) — форма організації навчальних занять, при якій учні не мають постійного класного приміщення, а організовані у "взводи" або "мандрівні класи" і переходять з однієї "лаборато­рії" до іншої. П.-п. запропонував супер-інтендант міста Герц — Вірт, розробле­ний у США. Передбачав розвиток само­діяльності дітей (зокрема, гри протягом усього дня), а також максимальне вико­ристання шкільного приміщення. На­справді ж ця форма організації навчаль­ної роботи не забезпечувала системи знань, П.-п. тепер не застосовується.
 
Повітові училищаПовітові училища — неповні середні школи в Російській імперії. Засновані 1804. Відкривались у повітових та губернських містах для дітей купців, міщан, дрібних службовців. Спочатку метою П. у. було готувати учнів до вступу в гімназію. До 2-річного курсу навчання входили закон Божий, граматика, історія, арифметика, географія, початкові правила геометрії, фізики й природознавства, малювання, каліграфія тощо. З 1828 запроваджено трирічний строк навчання, наступність з гімназією скасовано, викладання фізики й природознавства припинено. При деяких П. у. існували професійні курси. В 1872 П. у. реорганізовано в міські училища. В Україні перші П. у. виникли в Ніжині, Полтаві, Прилуках, Сумах, Чернігові.
 
Повторювальні школиПовторювальні школи — на­вчальні заклади в Російській імперії для колишніх   учнів   початкових   шкіл,   які бажали поновити й розширити одержані в минулому знання. Перші П. ш. було відкрито з ініціативи М. О. Корфа в Олександрійському повіті Єкатеринославської губернії. За прикладом цього повіту в 70—80-х роках XIX ст. П. ш. виникли в багатьох губерніях Російської імперії. Заняття в П. ш. вели вчителі земських шкіл у неділю та у вечірній час. Крім повторення програми початкової школи, учням іноді повідомляли додат­кові відомості з граматики, арифметики, історії, географії.
 
ПОВЧАННЯ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА"ПОВЧАННЯ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА", "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям" — визначна пам'ятка літе­ратури   Київської Русі. Збереглася Лаврентіївському списку "Повісті  временних літ". Написана, ймовірно, 1117. Це оригінальний твір, у якому Володи­мир Мономах висловлює думки загаль­нодержавного, політичного й морального характеру, повчає своїх дітей бути розум­ними   правителями, самим учитися й поширювати освіту, власною поведінкою давати приклад іншим.
 
Поетапного формування розумових дій концПоетапного формування розумових дій концепція — запропоноване П. Я.  Гальперіним учення про складні багатопланові зміни, пов'язані з утворенням у людини нових дій, образів і понять. В П. ф. р. д. к. виділяються шість етапів,  на яких відбуваються  ці зміни.   На   першому   етапі   формується мотиваційна основа дії; на другому — складається схема орієнтуючої основи дії; на третьому — виникає  дія в матеріальній формі; на четвертому — відбувається "гучна спеціалізована мова"; на п'ятому — поступово зникає зовнішній, звуковий
бік мови; на шостому — мовний процес "зникає" зі свідомості, залишаючи в ній лише кінцевий результат — предметний зміст дії.
 
Позашкільна освітаПозашкільна освіта — сукупність форм культурно-освітньої, загальноос­вітньої та виховної роботи серед дорос­лого населення. В Україні почала розви­ватися в другій половині XIX ст. П. о. займалися освітні товариства, земства, профспілки (після 1905), недільні школи, народні будинки, народні університети та інші культурно-освітні установи для до­рослих. Після 1917 П. о. включена була в загальну систему народної освіти. Після 1920 дістала назву політико-освітньої, пізніше — культурно-освітньої.
 
ПозитивізмПозитивізм у педагогіці (від лат. роsitivus — позитивний) — педагогічні теорії і течії, методологічною основою яких є положення про те, що досвід людини, її відчуття є єдиним і виключ­ним джерелом знання, а безпосередній збіг наукового положення з фактом — єдиним і абсолютним критерієм істини. В педагогіку позитивізм почав проникати з кінця XIX ст., що виражалося в прин­циповій відмові від усіх педагогічних тео­рій, а згодом — у проголошенні єдиним завданням педагогічної науки реєстрацію й вимірювання фактів. В педагогіці таки­ми фактами вважалися психічні й інте­лектуальні здібності дитини. Проникнен­ня позитивізму знайшло вираження та­кож у крайньому утилітаризмі при визначенні мети й завдань виховання, змісту освіти. Одним з перших і найвідоміших представників П. у п. є англій­ський філософ і педагог Г. Спенсер. Най­більш послідовне вираження П. у п. знайшов в експериментальному напрямі в педагогіці, який вва­жав, що одержання нових істин і підтвер­дження старих може здійснюватися ви­ключно експериментальним шляхом. Позитивістський характер має прагма­тична педагогіка, згідно з якою вихован­ня полягає в підготовці дитини до успіш­ної дії в конкретній
 
Поліграфічні інститутиПоліграфічні інститути — вищі навчальні заклади, які готують спеціаліс­тів для поліграфічної промисловості, видавництв і книжкової торгівлі. В 1994 в Україні був один П. і. — Український імені Івана Федорова у Львові. Заснова­ний у 1930. В 1994 перейменований в Українську академію друкарства.
 
ПолітехнікумПолітехнікум (від полі., й техні­кум) — в Україні середній технічний навчальний заклад, що має відділення з різних спеціальностей. В Англії — на­вчальні заклади типу індустріальних шкіл, які виникли на початку XIX ст. у зв'язку з розвитком великої машинної індустрії; давали елементи технічної й загальної освіти. Ряд політехнікумів те, й нині.
 
Політехнічна освітаПолітехнічна освіта — навчання яке дає знання про головні галузі й нау­кові принципи виробництва, формує загальнотехнічні практичні навички, необ­хідні для участі в продуктивній праці. Основна мета П. о. — гармонійний роз­виток особистості, насамперед якостей, які допомагають включитися в процес су­спільного виробництва.
 
Політехнічна школаПолітехнічна школа в Парижі (Ecole politechnigue) — один з центрів французької науки й технічної освіти. Виникла під час Великої Французької революції (1794) для задоволення гострої потреби в інженерах. Навчання в П. ш. дає широкі знання в галузі математики, фізики та хімії і розвиває математичне мислення. В П. ш. вивчається й низка гуманітарних предметів. Випускники школи вступають на старші курси спеціальних вищих технічних шкіл. Для вступу в П. ш. треба скласти дуже складні екзамени.
 
Політехнічні й індустріальні інститутиПолітехнічні й індустріальні інститути — виші технічні навчальні заклади, які готують інженерів дня різних галузей народного господарства — маши­нобудування, металургійної, енергетич­ної, хімічної, гірничої, паливної промис­ловості, будівництва, промисловості буді­вельних матеріалів тощо. До 1994 в Україні було 6 політехнічних інститутів  (у Вінниці, Донецьку, Києві, Львові, Одесі, Харкові) з 9 філіалами та 4 індус­тріальні інститути (у Дніпродзержинську, Запоріжжі, Краматорську й Херсоні). У 1994—1995 всі політехнічні і Дніпродзержинський індустріальний інститут реор­ганізовані в технічні університети, а Запорізький індустріальний — в інженер­ну академію.
 
Помагайба Василь Іванович Помагайба Василь Іванович (14.І.1892—25.ХІІ.1972, Київ) — україн­ський   педагог,   автор   підручників  для початкової школи. Досліджував питання дидактики, принципи, закони й методи організації навчального процесу.
 
Попечитель гімназіїПопечитель гімназії (або прогімназії) — в Російській імперії особа, яка  здійснювала нагляд за станом навчального закладу. Виділявся з числа дворян або інших іменитих громадян. П. г. не мав права давати розпорядження, а повідом­ляв про помічені недоліки керівникам гімназій чи педагогічній раді, а в окремих випадках звертався до попечителя на­вчального округу.
 
Попечитель навчального округуПопечитель навчального округу — адміністративна службова особа в системі управління освітою Російської імперії, яка здійснювала керівництво всіма навчальними закладами Міністер­ства народної освіти на території підві­домчого округу. П. н. о. контролював їх­ню роботу за допомогою окружних ін­спекторів. Наприкінці XIX — на початку XX ст. при П. н. о. створювалися попе­чительські ради у складі інспектора, рек­тора університету, керівників середніх пе­дагогічних та інших навчальних закладів.
 
Попечитель початкового на­родного училищПопечитель початкового на­родного училища — в Російській імперії особа, яка обиралася Міською ду­мою звичайно з числа її членів для здій­снення громадського контролю за діяль­ністю училища й виконанням вказівок та розпоряджень керівництва училища.
 
Попечительства шкільніПопечительства шкільні — зем­ські установи в Російській імперії, які піклувалися про благоустрій шкіл і поліп­шення становища учителів, знаходили кошти на господарські потреби, забезпе­чення учнів посібниками та одягом, орга­нізацією при школах бібліотек і публіч­них читань.
 
Постовойтов Євген ПавловичПостовойтов Євген Павлович (нар. З.ІV.1946, м. Потсдам) —український пе­дагог, член-кореспондент АПН України з 1995. З 1986 директор школи-інтернату № 15 м. Києва. Досліджує проблеми на­вчання та виховання дітей з наслідками поліомієліту й церебральними паралічами.
 
Початкова школа"Початкова школа" — щомісячний педагогічно-методичний журнал, орган Міністерства освіти України. Виходить з 1969 у Києві. Друкує статті з питань організації навчально-виховного процесу в початкових класах, матеріали на допомогу викладачам педінститутів, педучи­лищ, керівникам органів народної освіти і шкіл, батькам.
 
Початкові училищаПочаткові училища — загальноос­вітні навчальні заклади, в яких навчають елементарної грамоти. Є в багатьох країнах світу. Школи початкової освіти відомі з давніх часів. У 988 існувала школа у Києві. В 1086 у Києві відкрито перше жіноче початкове училище. П. у. засно­вані були також у Львові (XIII ст.), Закар­патті (XIII ст.). Головна увага в П. у. приділялася читанню молитовних книг, крім того, навчали письма, лічби та ін. В Україні в XVIXVII ст. такі школи засновувалися братствами. На Лівобереж­ній Україні існували так звані козацькі, народні, полкові та інші школи. Назву "початкові училища" в Російській імперії встановлено Статутом 1864.
 
Прагматична педагогікаПрагматична педагогіка — одна з поширених педагогічних течій у США, Англії та деяких інших країнах, в основі якої лежать ідеї прагматизму; відома також під назвами "інструменталізм", "експерименталізм", "конструктивізм", прогресивізм" (або "прогресивне виховання"). Засновник П. п. — Дж. Дьюї. Основні ідеї П. п.: 1) погляд на вихован­ня як на постійну реконструкцію особис­того досвіду дітей; 2) в основу навчання і виховання кладуться спонтанні інтереси й потреби дитини в даний час (педоцентризм); 3) методом навчання є діяльність (ігрова, трудова), у процесі якої діти по­біжно набувають знань і навичок, необ­хідних для кращого виконання поставле­них перед ними завдань. Прихильники П. п. вважали, що поліпшення роботи школи може стати засобом перебудови існуючого соціального ладу в дусі примирення класових інтересів різних верств суспільства. Окремі ідеї П.п. були поширені у вітчизняній школі наприкінці 20-х – на початку 30- років ХХст.
 
ПрефектПрефект (англ. рrefect, від лат. рraefectus — начальник, глава) — учень, член шкільного самоврядування в англійських "паблік скулз", граматичних школах і, рід­ше, в середніх технічних і "сучасних" школах (де П. звичайно називається мо­нітором), призначений чи обраний стар­шим у класі. П. є помічником учителя в справі організації життя класу, до його обов'язків входить нагляд за дисци­пліною в класі.
 
Приват-доцентПриват-доцент (нім. Рrivatdocent, від лат. Рrivatium docensтой, що навчає приватно) — вчене звання позаштатного викладача вищої школи в Російській імперії та країнах Західної Європи, яке відповідає званню доцента; викладач, який має таке звання.
 
Приватні навчальні закладиПриватні навчальні заклади загальноосвітні і спеціальні навчальні заклади, які належать приватним особам, благодійним, освітнім, релігійним та  іншим організаціям. До 1918 в Україні були приватні однокласні й двокласні училища, прогімназії, гімназії, пансіони тощо. З 1918 по 1990 всі школи в Україні були державними. Згідно з законом України "Про освіту" почали створюва­тися приватні навчальні заклади. В США, Канаді, Японії, країнах Західної Європи, Латинської Америки та ін. П. н. з. займають значне місце в системі народної освіти.
 
Природовідповідності принципПриродовідповідності принцип - педагогічний принцип, згідно з яким вихователь у своїй діяльності повинен  керуватися  факторами  природного розвитку дитини. Зародки цієї ідеї зустрічаються ще у творах античних мислителів  — Демокріта,  Платона, Арістотеля.  Всебічне обґрунтування  П.  п. дістав у  працях Я. А. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, І Й. Г. Песталоцці, Ф. А. Дістервеґа та інших, хоча вони тлумачили його по – різному.
Ідея П. п. дістала велике поширення в педагогіці XVIII—XIX ст. В сучасній нау-ковій педагогіці поняття П. п. не застосовується, а його основний зміст вичер-пується принципом врахування вікових особливостей дітей.
 
Приходські училищаПриходські училища — один з типів початкової школи в Російській імперії (див. Парафіяльні школи). В Ук­раїні в XVIIXVIII ст. існували общинні, або приходські, школи. В навчальний план П. у. входили читання, письмо, перші дії арифметики, закон Божий, короткі відомості з природознавства.
 
Прісняков Володимир ФедоровичПрісняков Володимир Федорович (нар. 18.VІ.1937, с. Козинка Дніпропетровської обл.) — український учений у галузі теплотехніки, педагог, заслужений діяч науки України, дійсний член АПН України з 1992. З 1986 —ректор Дніпро­петровського університету.
 
Прістлі (Рriestley) ДжозефПрістлі (Рriestley) Джозеф (13.ІІІ.1733, і Філдгед, поблизу Лідса — 6.ІІ. 1804, Нортамберленд, США) — видатний англійський хімік, філософ і педагог-теоретик. Критикуючи педагогічні течії, що базува¬лися на визнанні природжених розумових здібностей, П. доводив, що всі якості людської особистості формуються у процесі навчання і виховання на основі асоціативних зв'язків. Виступав проти захоплення класичною освітою, вимагав розширення змісту освіти за рахунок природничо-наукових предметів і запровадження активних методів навчання.
 
Проблемне навчанняПроблемне навчання — один з типів розвиваючого навчання, істот­ною відмінністю якого є зближення пси­хології мислення людини з психологією навчання. П. н. найповніше відповідає завданням розвитку творчого мислення учнів (студентів). Суть П. н. полягає в пошуковій діяльності учнів, яка почина­ється з постановки питань, розв'язання проблем і проблемних завдань, закладе­них у навчальних програмах і підручни­ках, у проблемному викладі й поясненні знань учителем, у різноманітній самос­тійній роботі учнів. У проблемному запи­танні, на відміну від непроблемного, завжди є прихована суперечливість. Усві­домлена суперечність — одна сторона проблемної ситуації. Велике значення має також мотиваційна сторона проблем­ної ситуації, наявність в учня такого рівня знань, умінь і навичок, який був би достатнім, щоб почати пошук невідо­мого результату або способу виконання завдання. Інакше учень не "прийме" проблеми й вона втратить значення на­вчальної.
 
Проблемний виклад знаньПроблемний виклад знань — ме­тод навчання, при якому вчитель не ли­ше повідомляє учням готові знання (кін­цеві висновки науки), а й відтворює пев­ною мірою шлях їх відкриття. Технологія П. в. з. має такий вигляд: учитель форму­лює проблему, виявляє внутрішні проти­річчя, що виникають під час її розв'язання, роздумує вголос, висловлюючи припу­щення (гіпотезу), обговорює його, дово­дить істинність з допомогою експеримен­ту (чи розповіді про дослід, що був проведений ученими), формулює висно­вок. Тобто, при П. в. з. учитель демон­струє учням сам шлях наукового мислен­ня, спонукає учнів до активної співучасті в науковому пошуку. Педагогічні перева­ги П. в. з.: більша доказовість, а значить знання усвідомленіші й можуть стати пе­реконаннями учнів; наукове мислення, адже виклад учителя — еталон наукового пошуку; вища емоційність, що стимулює інтерес до навчання.
 
ПрогімназіїПрогімназії (віл лат. рrо — перед, замість і гімназія) — неповні середні навчальні заклади в Російській імперії і Німеччині. В Російській імперії засновані 1864. Строк навчання тривав 4—6 років. За навчальними планами і програмами відповідали чотирьом молодшим класам гімназії. Випускники П. без вступних екзаменів могли продовжувати навчання в наступних класах гімназії. Чоловічі П. з 1866 мали право проводити екзамени на звання парафіяльного вчителя та на перший класний чин. Ліквідовані 1918. Почали відновлюватися після 1992. У Німеччині П. мали 6 класів і поділялися на класичні та реальні.
 
Програмоване навчанняПрограмоване навчання — метод навчання людини з використанням програми управління (її часто називають і програмою навчання) процесом за­своєння знань, умінь та навичок, складе­ної так, що на кожному ступені навчаль­ного процесу чітко обумовлюються ті знання, уміння й навички, які мають бути засвоєні, і контролюється процес засвоєння. Для реалізації програм управ­ління використовуються програмовані підручники й навчальні машини. При П. н. насамперед формулюється загальна мета навчання й послідовність етапів, у процесі виконання яких вона досягаєть­ся, для кожного етапу формуються порції навчального матеріалу, а також розроб­ляються запитання, вправи й контрольні завдання, що дають змогу оцінювати ступінь досягнення учнем мети етапу. Після одержання відповіді на запитання або виконання вправи чи завдання учневі негайно повідомляють про те, чи пра­вильно він відповів, а в ряді випадків зазначають тип допущених помилок і видають порції навчального матеріалу з поясненням цих помилок.
 
Проективні методикиПроективні методики — тестові методики, що використовуються для дослідження особистості. До найбільш застосовуваних П. м. належать тест Роршаха, тематичний аперцепційний тест, тест Розенцвейґа та ін. Термін "про­ективні методики" запропонований ні­мецьким психологом Франком (1939). Найсуттєвіша ознака П. м. — викорис­тання невизначених (слабоструктурованих) стимулів (наприклад, багатозначних сюжетних картинок, аморфних зобра­жень). Передбачається, що в процесі інтерпретації таких стимулів виявляються тенденції, установки, емоційні стани та інші якості особи, в тому числі й несві­домі.
 
Прокопенко Іван ФедоровичПрокопенко Іван Федорович (нар.  10. VI. 1936,    с.     Васильки    Полтавської обл.) – український педагог, дійсний член АПН України з 1992.З 1980- ректор Харківського педагогічного університету імені Г. Сковороди. Досліджує економіч­ні проблеми народної освіти.
 
Прокопович Феофан (Єлеазар)Прокопович Феофан (Єлеазар) (18.VІ.1681, Київ — 19.ІХ.1736, Петер­бург) — український і російський церков­ний та громадський діяч, просвітитель, відомий на Заході як Самуїл Церейський. Закінчив Києво-Могилянську колегію (1698), продовжував навчання за кордо­ном. Був професором риторики в Київській академії, з 1710 був її ректором. В 1716 за викликом Петра І виїхав до Петербурга і фактично став на чолі російської православної церкви. В 1721 організував школу, в якій застосовували­ся передові для того часу методи вихо­вання. П. — автор букваря "Перше учен­ня отрокам" (1721), курсу поетики латинською мовою "De arte poetica". Педагогічні ідеї П. викладено в "Духов­ному регламенті" (в розділі про школу для духовенства, 1721).
 
Проміжні школиПроміжні школи — школи, які йдуть за початковими, але не дають закінченої середньої освіти. Були створе­ні в ряді країн наприкінці XIX — на початку XX ст. П. ш. є в основному ту­пиковими школами, їхні випускники не дістають права на вступ до середньої школи. До П. ш. належать "відділення для нездібних" в так званих головних школах Австрії, "проміжні школи без екзаменів" у Данії, так звані середні "сучасні" школи в Англії, "проміжні професійні школи" в Італії, "проміжні школи" в деяких землях Німеччини і в Північній Ірландії, "школи рідною мо­вою" в ряді залежних країн чи країн, що розвиваються. В деяких країнах П. ш. є проміжним ступенем між початковими і старшими класами середніх шкіл (на­приклад, "реальна" школа в Норвегії, молодші середні школи в Шотландії).
 
Просвіта"Просвіта" — культурно-освітня гро­мадська організація, що існувала з другої половини XIX до кінця 30-х років XX ст. Заснована в грудні 1868 у Львові з метою поширення освіти серед народу. За стату­том Львівська "П." засновувала в містах і містечках філії, а в селах — читальні й бібліотеки. Філії "П." були в Бережанах, Дрогобичі, Коломиї, Станіславі (тепер Івано-Франківськ), Тернополі й інших містах. "П." видавала твори українських письменників, популярні брошури, шкільні підручники, газети "Читальня" та "Письмо Просвіти", "Народний ка­лендар" тощо. В Західній Україні "П." існувала до 1939. На початку XX ст. поча­ли засновуватися організації "П." і в тій частині України, що входила до складу Російської імперії [в Києві, Полтаві, Катеринославі (тепер Дніпропетровськ), Одесі, Чернігові та інших містах], а також серед української еміграції в США, Кана­ді; після Першої світової війни — на За­карпатті. "П." припинили своє існування на початку 20-х років XX ст. Відроджена у травні 1991.
 
Професійно-технічні навчальні закладиПрофесійно-технічні навчальні заклади — училища й школи різного типу, які готують кваліфікованих робіт­ників. В Російській імперії П.-т. н. з. з'явилися на початку XVIII ст. В 1917— 1920 в Україні діяли профшколи, школи-клуби, навчально-показові майстерні, школи учнівства. У 20-ті роки створено школи фабрично-заводського учнівства (ФЗУ); в 40-ві роки — ремісничі училища; залізничні училища; школи фабрично-заводського навчання (ФЗН). У 1954 відкрито технічні училища. В 1958—1959 П.-т. н. з. усіх типів реорганізовані в міські й сіль­ські професійно-технічні училища (ПТУ). В 1966 відновлено технічні училища. В 1969 створено середні професійно-техніч­ні училища.
 
Пряшівське літературне това­риствоПряшівське літературне това­риство "Литературное заведение" в Пряшеві — культурно-просвітницька організація закарпатської інтелігенції у Пряшеві. Заснована 1850 з ініціативи О. В. Духновича при підтримці прогре­сивної чеської і словацької інтелігенції. Ставило за основну мету поширювати ос­віту серед українського населення Авст­рії. Видало перші підручники для почат­кової школи — буквар, граматику й гео­графію, автором яких був О. В. Духнович. В 1852 П. л. т. припинило діяльність.
 
Пуританське вихованняПуританське виховання — виховання в дусі аскетизму, релігійності, бережливості і слухняності. В найбільш яскравій формі П. в. здійснювалося в пуританських релігійних громадах Англії XVIXVII ст., в кальвіністських, ква­керських і братських організаціях.
 
Пуркинє Ян Евангеліста Пуркинє Ян Евангеліста (17.ХІІ.1787, Лібоховіце, Чехія — 28.11.1869, Прага) — чеський біолог та громадський діяч. Займався також питан­нями освіти й виховання. В ряді своїх , праць запропонував проект демократичної шкільної системи. Критикував гуманітарний   напрям школи і пропагував природничі науки як частину загальної освіти. Брав участь у створенні першої промислової школи в Празі. Виступав за навчання в Празькому університеті рід­ною мовою. В1846 виявив в архіві м.Лешно "Велику дидактику,, Я. А. Коменського.
 
Путь просвещения"Путь просвещения" — щомісяч­ний науково-педагогічний журнал, що виходив в 1922—1931 в Харкові українською і російською мовами. З 1926 називався "Шлях освіти", з 1931 — "Комуністична освіта", з  1945 — "Радянська школа", з 1991 — "Рідна школа".
 
П’єрон (Ріеrоn) АнріП’єрон (Ріеrоn) Анрі (18.VІІ.1881, Париж — 6.ХІ.1964, там само) — французький психолог і психофізіолог. Засновник Інституту психології (1921) і Національного інституту профорієнтації (1928). З 1912 до 1952 був директором психологічної лабораторії Сорбонни. Визначний представник природничо-наукової психології у Франції. Відомий переважно своїми працями з психофізіології відчуттів, загальної та експериментальної психології і психології тварин. Тривалий час керував найбільшою у Франції лабораторією експериментальної психології в Сорбонні.
 
П’ятикнижжя"П’ятикнижжя" (в іудаїзмі — Тора, тобто Закон, або Вчення) — назва перших п'яти книг Біблії, авторство яких приписується пророкові Мойсею. В "П." вміщено вчення про виникнення світу й людей, про рай, всесвітній потоп, походження "богообраного" єврейського народу, про встановлення іудейської релігії, її ритуалів і вимог.
 
Рабле (Rabelais) ФрансуаРабле (Rabelais) Франсуа (близько 1494, поблизу Шінона — 9.ІV.1553, Париж) — французький письменник-гуманіст, пред­ставник педагогічної думки епохи Від­родження. В сатиричному романі "Ґаргантюа і Пантагрюель" нещадно висмію­вав панівну в середні віки систему навчання, яка ґрунтувалася на схоластич­ному заучуванні текстів. У дусі передових ідей епохи пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно  поєднувалися фізичний і духовний розви­ток. За Р., в школі повинні вивчатися мо­ви, математика, астрономія, природо­знавство, історія, право. Важливою скла­довою частиною всебічного виховання Р. вважав мистецтво.
 
Раґґ (Rugg) Ґарольд ОрдуейРаґґ (Rugg) Ґарольд Ордуей (1886 — 1960) — американський педагог, один з відомих представників "теорії прогресивного виховання" (прагматичної педаго­гіки). У  20-х роках керував роботою школи імені Лінкольна при Колумбійському університеті, в якій здійснив на практиці ідеї педоцентризму. Створив ряд підруч­ників для середньої школи.
 
Рада ЄвропиРада Європи (The Council of Europe) — створена в 1949 організація об'єднує на цей час 39 держав. Програми, пов'язані з освітою та культурою, очолює Рада з культурного співробітництва, яка складається з 4 спеціалізованих комітетів: з питань освіти, вищої професійної осві­ти, культури й культурної спадщини. Головні напрями роботи цієї Ради: впро­вадження основних проектів у школи, вищі та середні навчальні заклади, поши­рення нових ідей, досвіду й досліджень, підтримка зв'язків, обміну досвідом і роз­витку партнерства; друкування підручни­ків та матеріалів з питань освіти; співро­бітництво з іншими інститутами Європи й міждержавними організаціями.
 
Радгосп-технікум

Радгосп-технікум — середній спеціальний навчальний заклад, що готував спеціалістів сільського господарства шля­хом чергування теоретичних і практичних занять з роботою на виробництві. Засно­вано 1964. Р.-т. функціонували на базі великих, передових за рівнем виробниц­тва радгоспів і сільськогосподарських технікумів. Строк навчання — в межах, встановлених для середніх спеціальних навчальних закладів. В Р.-т. учні, зі знаннями з загальноосвітніх предметів в обсязі середньої школи, діставали тео­ретичну і практичну підготовку за спе­ціальністю, а також кваліфікацію з при­своєнням розряду однієї з робітничих професій.

 
Радкевич Валентина Олександрівна Радкевич Валентина Олександрівна (нар.13.VІІ.1956  в  Кокчетавській обл., Казахстан) — педагог, кандидат педагогічних   наук,  член-кореспондент   АПН    України   з   1997.   Працювала   майстром     виробничого    навчання    в    середньому профтехучилищі. З 1985 — директор ви­щого   професійно-художнього   училища № 19 Хмельницької області.
 
Радлінська (Radlinska) ГеленаРадлінська (Radlinska) Гелена (2.V.1879, Варшава — 10.Х.1954, ( Лодзь) — польський педагог і освітній  діяч. З 1922 викладала педагогіку у варшавському вузі — Вільній вшехніці польській. Під час німецької окупації Р. викладала в підпільній Вільній вшехніці польській. В 1946—1952 — професор і завідувачка кафедри соціальної педагогі­ки в Лодзинському університеті. Дослід­жувала проблеми соціальної педагогіки, зокрема історію громадської і просвіт­ницької роботи, теорію освіти дорослих і самоосвіти.
 
Радхакрішнан (Radhakrishnan) СарвелпалдіРадхакрішнан (Radhakrishnan) Сарвелпалді (5.ІХ.1888, Тіруттані — 17.ІV.1975,  Мадрас) — індійський філософ, політич­ний і освітній діяч, В 1949 очолив комісію з університетської освіти в Індії, реко­мендації якої істотно вплинули на розви­ток вищої освіти в країні.
 
Радянська освітаРадянська освіта — громадсько-педагогічний журнал; виходив 1923—1931 у Харкові щомісяця. Журнал висвітлював найголовніші питання поточного громадсько-педагогічного життя в Україні. У 1931 об'єднався з журналом "За політехнічну освіту" і дістав назву — "Політех­нічна школа" (виходив 1932—1934).
 
Радянська освіта (газета)«Радянська освіта» — газета, заснована  1940 в Києві.  Виходила двічі на тиждень. Друкувала матеріали про передовий педагогічний досвід, здобутки педагогічної науки і вищої школи, вихован­ня молоді тощо. У 1991 перетворена у всеукраїнський громадсько-політичний тижневик "Освіта".
 
Радянська школа (видавництво)"Радянська школа", - республі­канське видавництво, засноване 1919 як підвідділ навчально-педагогічної літерату­ри Всеукраїнського видавництва; в 1923 реорганізоване у видавництво "Шлях освіти", з 1930 — "Радянська школа", з 1991 — "Освіта". Видає підручники для учнів, методичні посібники для вчителів і вихователів, довідники і словники; пе-дагогічну й художню літературу, серії  книжок для школярів з різних галузей знань, науково-методичні збірники, на­очні посібники, програми, а також під­ручники для спеціальних шкіл, шкіл з викладанням ряду предметів іноземними мовами. Книжкова продукція випус­кається українською, російською, угор­ською, польською, молдовською, англій­ською, німецькою і французькою мова­ми. Окремі редакції видавництва працюють у Харкові, Львові, Ужгороді і Чернівцях.
 
Раєвський Олександр Миколайович Раєвський Олександр Миколайович (21.VІІІ.І891, Київ — 14.ІХ.1971, там само) —- український психолог. З 1925 — професор, з 1945 — завідувач кафедри  психології Київського університету. Досліджував проблеми методології психоло­гічної науки, психології мовлення, історії психології.
 
Рай РаммоханРай Раммохан (22. V. 1772 або 1774, Радхнагор, Бенгалія — 27.ІХ.1833, Брістоль, Великобританія) — індійський філософ-просвітитель, громадський діяч.  Основними засобами подолання фео­дальної відсталості країни вважав рефор­ми індуїзму та системи освіти. Був при­хильником світської освіти за європей­ським взірцем, заснував перший в Індії навчальний заклад європейського типу — Індуський коледж у Калькутті (1816)
 
Райнері (Raineri) Джованні Антоніо

Райнері (Raineri) Джованні Антоніо 2.ІІІ.1810 4.VІ.1867) - італійський педагог, 3 1847 професор і керівник Вищої школи методики Турінському університеті, з 1857 —член Вищої ради з питань виховання й навчання. Брав участь в опрацюванні першого шкільного закону Італії (1848). Р. є одним з най­більш відомих представників католицької педагогіки періоду національного об'єд­нання Італії. Велику увагу Р. приділяв авторитету вчителя. Завдання педагогіки, за Р., — розвивати допитливість учня, виховувати в нього потребу вчитися.

 
Рання християнська педаго­гікаРання християнська педаго­гіка — сукупність уявлень про мету й засоби виховання в період, коли хрис­тиянство було релігією пригноблених класів (І—II ст. н. є.). Основою Р. х. п. було положення, що всі люди рівні перед  Богом незалежно від їхнього соціального  й національного походження. З метою  поширення "віри Христової" уже в І ст. відкриваються так звані школи для катехуменів (тих, що готувалися до прийнят­тя християнства), де роз'яснення початків християнства велося рідною мовою. Ці школи зникають тоді, коли християн­ство стає державною релігією і втрачав демократизм перших століть.
 
Рассел (Russell) БертранРассел (Russell) Бертран (18,V.1872, Треллек, Вельс — 2.ІІ.1970, Пенріндай-драйт, там само) — англійський філософ    і громадський діяч. Значну увагу у 20 —  30-х роках приділяв педагогічним проблемам.  Проблемам освіти й виховання присвячені книги "Про виховання, особ­ливо в ранньому віці" (1926) і "Вихован­ня й суспільний устрій" (1932), в яких критикував "традиційну" освіту в Англії і США за недостатню увагу до літератур­ного й естетичного виховання. Р. виступав як прихильник індивідуалістичної концепції виховання, багато в чому поді­ляв ідеї педоцентризму. Виступав за порівняно широку загальну освіту (з 6 до 14 років), проти ранньої спеціалізації, був прихильником диференціації навчальних курсів у старших класах середньої школи, побудованої на основі особистих інтере­сів, здібностей і нахилів учнів. Р, прагнув здійснити свої педагогічні ідеї на практи­ці, організувавши в 1927 школу в Бікон-Гіллі, якою керував до 1934.
 
Ратке (Ratke) ВольфганґРатке (Ratke) Вольфганґ (18.X.1571 — 27.ІV.1635) — німецький педагог, видат­ний дидакт, який опрацював систему дидактичних правил, близьких до правил Я. А. Коменського. Р. — прихильник природовідповідного виховання. В шкіль­ному навчанні вважав необхідним широ­ко використовувати різні форми наоч­ності, йти від конкретного до абстракт­ного, систематично проводити повторення і вправи, підтримувати в дітей інтерес до знань. Р. одним з перших виступив за звуковий метод навчання грамоти рідною мовою, автор праць методичного харак­теру й підручників. Великого значення надавав методичній і дидактичній підго­товці вчителів.
 
Реальне училищеРеальне училище — тип середнього навчального закладу в Російській імперії та в деяких зарубіжних країнах. В Україні одним із перших закладів реального типу було Чернігівське ремісниче училище (1804), призначене для "нижчих класів".  В 1872 затверджено Статут Р. у., за яким  вони створювались як середні школи з 6—7-річним строком навчання з профе­сійним ухилом у старших класах. В 1888 Р. у. перетворено на загальноосвітні се­редні школи з переважанням у навчаль­них планах предметів реального циклу.
 
Редді (Reddie) СесілРедді (Reddie) Сесіл (10.Х. 1858 — 6.ІІ.1932) — англійський педагог, осново­положник так званого нового виховання. Піддавши критиці схоластичну, відірвану від життя систему виховання й навчання, однобічність навчальних курсів середньої  школи з виключним переважанням у них  класичних предметів, Р. виступив з ідеями, які згодом дістали назву "нове вихо­вання". В центрі всього навчального про­цесу Р. ставив інтереси дитини, розвиток її індивідуальних особливостей. Р. висту­пав за органічне поєднання природничо-наукової освіти з гуманітарною. Свої пе­дагогічні ідеї Р. реалізував на практиці в заснованій ним у 1889 школі-інтернаті Абботсголм.
 
Рейн (Rein) ВільгельмРейн (Rein) Вільгельм (10. VIII. 1847, Ейзенах — 19.ІІ.1929, Ієна) — німець­кий педагог, один з найбільш визначних послідовників Гербарта в дидактиці. В 1886—1923 був професором Ієнського університету , в дослідній школі при якому проводив велику експериментальну роботу в галузі дидактики. В цій школі Р. реалізував навчальний план народної школи, складений ним і його співробіт­никами на основі теорії інтересу Гербарта і його вчення про ступені навчання. Був науковим редактором однієї з найбільших педагогічних енциклопедій.
 
Ректор

Ректор (лат. rector — керівник, упра­витель) — в багатьох країнах керівник вищого навчального закладу. В епоху Відродження Р. називалися головні вчи­телі і завідувачі багатокласними школа­ми. В сучасній Франції Р. — також особа, яка очолює навчальний округ ("акаде­мію").

 
Рельєфне малювання, рельєф­не креслення

Рельєфне малювання, рельєфне креслення — навчальні предмети в школі сліпих, які відповідають малюванню і кресленню в масовій школі. Курс Р. м. ґрунтується на даних наукових досліджень, які довели широкі можливості розвитку в сліпих дітей сприймання форми, величини предметів і зображень, формування в них просторових уявлень і понять про елементи перспективи, які дають можливість дітям сприймати предмети і явища дійсності й передавати їх в нескладних реалістичних малюнках. Р. м. має загальнопізнавальне значення. Навчання Р. к. в школі сліпих будується з використанням знань і умінь, одержаних учнями в курсі Р. м.

 
Рельєфний шрифт

Рельєфний шрифт — шрифт, створений для письма й читання сліпих.

 
Ремісничі училищаРемісничі училища — навчальні заклади системи професійно-технічної освіти. Створено 1940 з метою підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей народного господарства. До 1940 існували школи фабрично-заводського учнівства (ФЗУ). Строк навчання в більшості Р. у. тривав 2—3 роки, до них приймали молодь 14—17 років, як правило, з освітою не нижче 7 класів; учні перебували на державному утриман­ні. В 1958 Р. у. перетворено на міські й сільські професійно-технічні училища.
 
Репродуктивні методи навчанняРепродуктивні методи навчання (репродукція — відтворення) — мето­ди навчання, що грунтуються на репро­дуктивному характері мислення учнів. Репродуктивними виступають словесні, наочні і практичні методи (розповідь, лекція, бесіда, наочність, вправи, прак­тичні завдання) у випадках, коли зміст навчального матеріалу: а) інформатив­ний; б) є описом способів практичних дій; в) є принципово новим чи достатньо складним для самостійного засвоєння учнями й подається у готовому вигляді. На Р. м. н. побудоване програмоване на­вчання.
 
РефлексологіяРефлексологія  — природничо - науковий напрям у російській психології початку XX ст., основоположником якого був В. М. Бехтерєв.   На  опрацювання  рефлексологічної теорії вплинули ідеї І. М. Сєченова про рефлекторну природу психічної діяльності. Концепції Р. вплинули на педологію й педагогічну психологію у 20-ті роки, сприяючи виникненню спрощено-механічного ро­зуміння поведінки дитини. Р. була поши­рена і в Україні (В. П. Протопопов, О. С. Залужний, К С. Мокульський та ін.).
 
Рєзник Яків БорисовичРєзник Яків Борисович (23.ІV.1892 — 17.VІ.1952) —український педагог. Педа­гогічну діяльність почав у 1911 в школах Києва. В 1919 організував дитячий будинок і до 1927 керував ним. З 1924 послідовно працював в науково-дослідних установах — НДІ єврейської культури, в Українському НДІ педагогіки. Одночасно Р. з 1927 читав курс педагогіки у вузах: Одеському інституті народної освіти, Київському університеті, Кустанайському учительському інституті, Київському педінституті і Старобільському учитель­ському інституті. Досліджував проблеми дидактики.
 
Рижський Іван СтепановичРижський Іван Степанович (1761, Рига  — 1811)  — український філософ, логік. Перший ректор Харківського уні­верситету (1805). Автор підручника з логі­ки "Умослов'я, або Розумова філософія" (1790).
 
Римське вихованняРимське виховання антична педагогічна система, сукупність форм і методів виховання й навчання молодого   покоління в Стародавньому Римі (до VI  ст. н. є.). В епоху патріархально-родового Риму велика роль відводилася родинному вихованню. Освіта в Римі часів респуб­ліки та імперії представлена трьома типами шкіл" елементарними, граматичними та школами риторів. Елементарні школи були численними й забезпечували поши­рення писемності серед вільного насе­лення. Для дітей патриціїв та вершників існували    навчальні    заклади    вищого типу — граматичні школи; у І ст. н. є. з'явилися граматичні школи для дівчаток. Цей тип шкіл з деякими змінами проіс­нував до кінця Римської імперії. В риторських школах юнаки здобували вищу гуманітарну освіту. Всі школи в Стародавньому Римі були приватними і платними. З середини І ст. до н. є. вони стали державними. Поступово навчання й виховання в граматичних і риторських школах набуло формального характеру і сприяло підготовці та створенню числен­ного апарату чиновників. У V ст. н. є. римська школа припинила своє існуван­ня, поступившись місцем християнським школам раннього середньовіччя.
 
Ритмічна гімнастика Ритмічна гімнастика — система фізичних вправ, яка будується на музич­ній основі; один з видів фізичного й художнього виховання дітей. Виникла наприкінці XIX — на початку XX ст. на основі методу швейцарського композито­ра та педагога Жак-Далькроза. Р. г. сприяє розвитку в дітей музичних здіб­ностей, загальної організованості, м'язо­вої свободи, ритмічності й виразності рухів. Застосовується Р. г. в музичних, театральних, хореографічних навчальних закладах, у дитячих садках, а також у позакласній роботі загальноосвітніх шкіл.
 
РиторРитор —1) Оратор і вчитель красномовства у Стародавньому Римі та Стародавній Греції (з V ст. до н. є.). Видатні Р: Сократ, Цицерон, Квінтіліан та ін. 2) Оратор, що говорить багато й пишномовно. 3) Учитель рито­рики — в Україні в братських школах. Іноді Р. називали також учнів братських шкіл і духовних семінарій по класу рито­рики.
 
РиторикаРиторика, реторика — наука красномовства. Виникла у Стародавній Греції. З кінця XVI ст. у братських школах в Україні Р. викладалася разом з поетикою (піїтикою).
 
Риторські школиРиторські школи  навчальні заклади, які готували ораторів і політичних діячів. Виникли в Стародав­ній Греції ще у V ст. до н. є., однак остаточно оформились і дістали свою назву в Римі в III ст. Вони будувалися на базі граматичних шкіл. Предметами навчання були грецька й римська літера­тура, філософія, риторика, елементи математики, астрономії, музика, основи права. В Р. ш. проводилися практичні заняття з риторики, на яких вправлялися у виголошенні публічних промов. Рито­рика була сприйнята християнською освіченістю і як шкільний предмет вклю­чалася в навчальні плани європейських гімназій аж до XIX ст.
 
Рицарська академіяРицарська академія — становий навчальний заклад для синів дворян; Р. а. почали створюватися в німецьких держа­вах наприкінці XVI ст. і набули великого поширення після Тридцятирічної війни  (1618—1648). Р. а. готували молодь із  знатних сімей до військової і громадян­ської служби. Навчальний план Р. а. був ширшим за гімназійний: до нього входи­ли латинська, французька, італійська, часто й іспанська мови, математика, фі­зика, генеалогія, право, історія тощо. Ве­лика увага приділялася фехтуванню, верховій їзді, танцям. У XIX ст. Р. а. були поступово перетворені у звичайні гімназії чи кадетські корпуси.
 
Рицарське вихованняРицарське виховання — система виховання синів світських феодалів, яка існувала в середньовіччі. До 7 років хлопчики виховувалися дома під наглядом матері, після чого їх віддавали до  двору сюзерена. Тут до 14 років вони виконували обов'язки пажів, а пізніше — до 21 року — були зброєносцями при знатному рицарі. За ці роки молоді фео­дали мали оволодіти "сімома рицарськи­ми чеснотами" — вмінням полювати, їздити верхи, плавати, фехтувати, стріля­ти з лука, грати в шашки, складати й співати вірші на честь дами серця, а також  виробити   в   собі   такі   моральні якості, як хоробрість, наполегливість, вірність сюзеренові тощо. З падінням рицарства зникло й Р. в.
 
Рібо (Ribot)Теодюль-АрманРібо (Ribot)Теодюль-Арман (18.ХІІ.1839, Ґенган — 9.ХІІ.1916, Париж) — фран­цузький психолог і філософ. Професор Сорбонни (1885) і Колеж де Франс (1888), де був директором першої у Франції психологічної лабораторії (1889). Р. —автор численних монографій, присвя­чених увазі, пам'яті, уяві, мисленню, почуттям, волі, характеру, природі несві­домого, історії психології.
 
Рідна школа ( громадська організація)"Рідна школа" — громадська культур­но-освітня організація, що діяла в Схід­ній Галичині (1881—1939) й Західній Во­лині (20—30-ті роки XX ст.). Заснована 1881 у Львові як "Руське товариство педагогічне". В 1912—1926 мала назву "Українське педагогічне товариство", а з 1926 — "Рідна школа". Товариство орга­нізовувало приватні школи й гімназії, дитячі садки, курси для неписьменних. У 1938 "Р. ш." належало 605 дитячих садків, 33 початкові й неповні середні школи, 12 гімназій, 11 ліцеїв, видавництво, кни­гарні.
 
Рішельєвський ліцейРішельєвський ліцей в Одесі — закритий середній навчальний заклад  підвищеного типу для дітей аристократії  й багатого купецтва. Заснований 1817.  Названий на честь колишнього новоро­сійського генерал-губернатора А.-Е. Рішельє. Навчальні плани ліцею не перед­бачали спеціалізації, термін навчання становив 8 років. Спочатку було два від­ділення — філософське та юридично-політичне. До 1820 викладання велося французькою мовою. При директорі І. С. Орлаї (1826—1829) було вдоскона­лено навчальний план (включено мате­матику, фізику, хімію, біологію, геогра­фію, історію та ін.), поліпшено методи навчання, відкрито педагогічне відділен­ня, згодом назване педагогічним інститу­том, для підготовки педагогічних кадрів для повітових і комерційних шкіл, при якому діяла кафедра педагогіки. У 1837 організоване фізико-математичне відді­лення, інститут східних мов, що готував перекладачів для військових установ, 1843 —камеральне відділення з кафедрами природничих та економічних наук. У 1856 попечителем Одеського навчального округу було призначено М. І. Пирогова, з ініціативи якого 1865 Р. л. перетворено на Новоросійський університет.
 
Робітничі університети Робітничі університети навчальні заклади для підвищення загаль­ноосвітніх знань і виробничої кваліфіка­ції робітників без відриву від виробни­цтва. Діяли в СРСР, у тому числі в Україні, з 1925 по 1931. Від вступників вимагалися елементарні знання з мови, математики, природознавства, політична грамотність. Для тих, хто не мав загальноосвітньої і спеціальної підготовки, при Р. у. існували підготовчі курси й консультаційні пункти. Навчання в Р. у. проводилося, як правило, на двох відді­леннях — суспільно-економічному й тех­нічному зі строком навчання відповідно 2 і 3 роки. Припинили свою діяльність у зв'язку з появою нових типів навчаль­них закладів для дорослих.
 
Розвиваюче навчання

Розвиваюче навчання — спрямо­ваність принципів, методів і прийомів навчання на досягнення найбільшої ефективності розвитку пізнавальних можли­востей школярів: сприймання, мислення, пам'яті, уяви тощо. Спираючись на незавершені цикли психічного розвитку дитини, Р.н. формулює мислитель ні здібності, самостійність школярів, інтерес до навчання, а також удосконалює різні форми сприймання. Методика Р. н. передбачає інтенсивну розумову роботу учнів шляхом організації проблемного навчання , запровадження системи пізнавальних завдань, озброєння їх прийомами пізнавальної діяльності.

 
Роменець Володимир АндрійовичРоменець Володимир Андрійович ( нар. 20.V.1926, Київ) – український психолог, дійсний член АПН України з 1992. З 1990 – професор кафедри загальної та інженерної психології Київського Національного університету із 1991 – завідувач відділу історії та етнопсихології АПН України. Досліджує проблеми історії та методології психологічної науки.
 
Ромм (Romme) Шарль – ЖільберРомм (Romme) Шарль – Жільбер (1750 – 1795)- відомий діяч освіти періоду Великої Французької революції Х VІІІст. В жовтні 1793 запропонував Конвенту план просвіти, яким пропонувалося створити школи І, ІІ, ІІІ ступеня, які б поєднували різнобічну освіту ( природничо – наукові, технічні й гуманітарні знання) з республіканським вихованням, а на старшому ступені давали б і професійну підготовку. Згідно з цим планом духовенство позбавлялося права на педагогічну діяльність.
 
Росміні-Сербаті (Rosmini - Serbati) АнтоРосміні-Сербаті (Rosmini - Serbati) Антоніо (І5.ІІІ.1792 — 1.VІІ.1855) — іта­лійський філософ і педагог. Вищою метою виховання вважав удосконалення особистості в дусі вимог християнської релігії і моралі, якого можна досягти планомірним і гармонійним розвитком усіх здібностей людини. Р.-С. був пере­конаним противником схоластичної школи і єзуїтських колегій як таких, що не відповідають висунутій ним основній меті виховання. Вищим принципом мето­дики Р.-С. вважав відповідність послідов­ності навчання в порядку зростання складності основним етапам розвитку людського розуму. На основі цього принципу він опрацював систему вихо­вання й розвитку дитини в період від народження до 7-річного віку.
 
Рохов (Rohow) Фрідріх ЕберхардРохов (Rohow) Фрідріх Еберхард (11.Х.І734— 16.ІV.1805) — німецький педагог-філантропініст, організатор на­родних шкіл. Головним завданням навчання вважав розвиток мислення ді­тей, для чого опрацював спеціальну си­стему вправ. Основними навчальними предметами в школі Р. були письмо, читання й лічба, дітей знайомили з при­родознавством і правильним веденням сільського господарства. Високі вимоги Р. ставив до вчителя.
 
Руcова Софія ФедорівнаРуcова (дівоче прізвище — Ліндфорс) Софія Федорівна (18.ІІ.1856, с. Олешня Чернігівської обл. — 5.ІІ.1940, Прага) — українська громадська, культурно-освітня діячка і педагог. Після закінчення гімназії у Києві (1871) працювала в освітніх і виховних закладах. Автор шкільних підручників, досліджень з педагогіки. Працювала в секретаріаті Центральної Ради. В 1921 емігрувала за кордон.
 
Рубінштейн Сергій ЛеонідовичРубінштейн Сергій Леонідович (18.VІ.1889, Одеса — 11.І.1960, Моск­ва) — російський психолог, член-кореспондент АН СРСР (з 1943), академік АПН РРФСР (з 1945). Закінчив Новоро­сійський (Одеський) університет (1913). З 1919 — доцент кафедри філософії і психології Одеського університету, з 1932 по 1942 — завідувач кафедри психології Ленінградського педінституту імені Герцена, з 1942 по 1950 — завідувач ка­федри психології Московського універ­ситету, з 1942 по 1945 —директор Інсти­туту психології в Москві, з 1945 — заві­дувач сектору психології Інституту філософії АН СРСР. Досліджував філо­софські та методологічні проблеми пси­хології, вивчав походження психіки, сприймання, пам'ять, мовлення, мислення.
 
Руссо (Rousseau) Жан-ЖакРуссо (Rousseau) Жан-Жак (28.VІ.1712, Женева — 2.VІІ.1778, Ерменонвіль, поблизу Парижа) — французький філософ-просвітитель, письменник, педагог і композитор. На думку Р., виховання по­винно бути природним, або природовідповідним, тобто відповідати вікові дитини і здійснюватися на лоні природи. Вважаючи головним природним правом людини право на свободу, Р. висунув ідею вільного виховання, у зв'язку з чим виступав проти авторитаризму у ви­хованні, заперечував необхідність пока­рання дітей. Основними факторами вихо­вання дітей Р. вважав природу, людей і предмети навколишнього світу. В праці "Еміль, або Про виховання" Р. зробив спробу виділити основні періоди в розвитку людини від її народження до повноліття, накреслити завдання для кожного з них. Педагогічні ідеї Р. віді­грали виключно важливу роль у розвитку поглядів на мету, завдання й методи виховання наприкінці ХVІІІ — на почат­ку XIX ст. Погляди Р. істотно вплинули на німецьких педагогів-філантропіністів, на Й. Г. Песталоцці, Л. М. Толстого, Г. Спенсера, Дж. Дьюї.
 
Руська школа

"Руська школа" — 1) Українське педагогічне товариство на Буковині. Засноване 1887 у Чернівцях. З 1908 перейменоване на товариство "Українська школа". Товариство було єдиною організацією на Буковині, що поширювала освіту серед українського населення, готувала учителів-українців, видавала підручники рідною мовою. В 1910—1922 товариство утримувало ряд дитячих притулків і жіночу семінарію. У 20-х роках XX ст. "Р. ш." припинила діяльність внаслідок поліцейських репресій. 2) Україн­ський науково-педагогічний журнал. Орган товариства "Руська школа". Виходив у Чернівцях 1888—1891. В журналі друку­валися статті з педагогіки та методики навчання різних предметів, з історії української школи тощо. "Р. ш." відсто­ювала впровадження в школах Галичини й Буковини фонетичного правопису.

 
Русько Олексій МикитовичРусько Олексій Микитович (30.ІІІ. 1906, Бялисток, тепер Польща — 25.VІІІ.1964, Київ) — український педагог, методист « хімії, член-кореспондент АПН РРФСР (з 1957). В 1938—1944 —ректор Київського університету, в 1944—1958 — заступник міністра освіти УРСР, з 1958 — директор НДІ педагогіки України. Автор науково-методичних праць з хімії та педагогіки, підручників із загальної хімії для педаго­гічних інститутів та середніх шкіл.
 
Ряппо Ян ПетровичРяппо Ян Петрович (11.ІV.1880, Верроський повіт, Естонія — 14.ІV.1958, Таллінн) — український педагог і діяч  народної освіти. В 1921—1928 заступник  наркома освіти УРСР, головний редактор педагогічного журналу "Шлях освіти" (1922—1927). Автор праць з історії педа­гогіки, організації народної освіти
 


Всі | А | Б | В | Г | Ґ | Д | Е | Є | Ж | З | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Ю | Я


Всі матеріали й мультимедиа ресурси використаються винятково в навчальних цілях і служать тільки для ознайомлення.
Щоб заявити про порушення авторських прав, необхідно відправити нам письмове повідомлення на адресу електронної пошти: wshark.inc@gmail.com або wshark@ksu.ks.ua
(спершу ознайомтесь з нашим повідомленням "про авторські права")