|
|
|
|
|
|
Додати Слово |
| Всі| Сторінок: «1 2 3 » |
| Класний наставник | Класний
наставник — в царській Росії
викладач гімназій і реальних училищ, який
ніс відповідальність за виховання учнів і здійснював нагляд за їхньою
поведінкою. Статутом гімназій 1864 в кожній гімназії вводилися по 2 посади
вихователів з вищою освітою: одна для нижчих, друга для вищих класів. Статутами гімназій 1871 і реальних училищ
1872 були запроваджені посади К. н. (по одній на кожен клас). Обов'язки К. н.
повинні були виконувати штатні викладачі,
які за це одержували відповідну доплату до основної зарплати. | | | | | Класно-урочна система навчання | Класно-урочна
система навчання — система організації навчального процесу в школі, за якою навчання проводиться з постійним складом учнів
за сталим розкладом, а основною формою навчання є урок. У своєму історичному
розвитку К.-у. с. н. пройшла тривалий і складний шлях. Вона прийшла на зміну
індивідуальному навчанню, яке широко практикувалося в школах стародавнього світу й середньовіччя. З розвитком
промисловості індивідуальне навчання як форма організації навчальних занять у школі стало неприйнятним, оскільки не забезпечувало охоплення великої кількості учнів. Деякі риси К.-у. с. н. спостерігалися в
середньовіччя в монастирських школах. Дальший розвиток К.-у. с. н. дістала в
епоху Відродження, коли почався поділ дітей
на класи за знаннями, в школах стали застосовувати навчальні плани. У 20—30-х роках
XVI ст. К.-у. с. н. застосовувалася в загальнодоступних початкових школах
Чехії, Польщі, Угорщини, Литви, Саксонії. Велику роль у становленні принципів
К.-у. с. н. відіграв Я. А. Коменський. У XVI ст. К.-у. с. н. поступово
витісняє індивідуальну форму навчання в братських школах України
і Білорусі. Розвиток К.-у. с. н. в XIX ст. пов'язаний з опрацюванням К. Д. Ушинським
теорії уроку. К.-у. с. н. є основною в сучасній українській школі. Науковці та учителі-практики наполегливо працюють
над її вдосконаленням і модернізацією. | | | | | Клафкі (Кlаfkі) Вольфганґ | Клафкі (Кlаfkі)
Вольфганґ (нар. 1.IX. 1927, Ангербурґ, тепер Венгожево, Польща) — німецький дидакт, з 1963 — професор
Марбурзького університету. В 1969—1970 керував опрацюванням лекційного
радіокурсу "Наука про виховання".
В цій та інших працях сформулював "критично-конструктивну"
концепцію дидактики. К. відводить у
ній вирішальну роль змісту освіти, який, на його думку, визначає як
"мету навчання", так і специфічну "мету учня", а також
плануванню, організаційним формам, методам й засобам навчання. Виховання К.
розглядає як вид соціальної комунікації. Дидактика К. опрацьована в дусі загальнодемократичного руху за оновлення
школи. | | | | | Климент Охридський | Климент
Охридський (Величський, Словенський) (бл. 840 — 27.VІІ.916, Охрид) — перший слов'янський письменник,
просвітитель, найближчий соратник Кирила й Мефодія. Створював школи для дітей,
а також училища для дорослих з викладанням в них слов'янською мовою, які
готували священиків і учителів для дитячих шкіл; сам викладав різні
предмети. Заснував першу староболгарську Охридську школу й першу
слов'яноболгарську школу. Наголошував на величезному освітньому й виховному
значенні рідної мови і сприяв поширенню
староболгарської писемності й культури
серед народу. Ім'я К. О. носить Софійський університет. Канонізований
православною церквою. | | | | | Кляйн (Кlein) Фелікс | Кляйн (Кlein) Фелікс ( 25 .ІV.1849,
.Дюссельдорф —22.VІ.1925,
Ґеттінґен) — німецький математик,
керівник так званого «реформаторського руху» в галузі шкільної
математики.К.пропонував ввести в шкільну математику елементи диференціального
та інтегрального числення з відповідними застосуваннями у фізиці й техніці.
Проект « реформаторів» істотно вплинув на викладання математики в інших
країнах. | | | | | Княжевич Дмитро Максимович | Княжевич Дмитро Максимович (6.V.1788, Санкг-Пегербурґ — 13.Х.1844, тепер с. Велика Бурімка Черкаської обл.) — український і російський освітній діяч. Будучи попечителем Одеського учбового округу (з 1837) сприяв розвиткові шкіл на півдні України, склав нові, більш удоско¬налені навчальні програми, підготував проект перетворення Рішельєвського ліцею в Одесі на університет. | | | | | Кобилянський Юліан Юліанович | Кобилянський
Юліан Юліанович (26.ХІІ.1859, м.
Гура-Гумора на Буковині, тепер
Гура-Гуморомуй, Румунія — 11.IX. 1922, Чернівці) —український філолог і педагог. Закінчив Чернівецький університет (1883). Працював викладачем класичних мов і літератур
Чернівецької гімназії. Одним з перших почав
працювати над латино-українською лексикографією. Уклав
"Русько-латинський словарець для руських
гімназій" (1907), "Латинсько-український
словар" (1912). Автор підручників
з латинської мови для середніх шкіл | | | | | Кобринський Йосафат Миколайович | Кобринський
Йосафат Миколайович (15.ІХ.1818, м. Коломия — 14.ІІі. 1901, с. Мишин
Івано-Франківської обл.) — український
педагог і громадський діяч. В 1842
видав у Львові "Буквар, новим способом уложений для домашньої
науки" і "Спосіб борзо виучити читати" — методичний посібник до
цього букваря. В них уперше в Західній
Україні запровадив у шкільне навчання гражданський шрифт і запропонував
прогресивний звуковий синтетичний метод навчання грамоти. Заснував у Коломиї
першу читальню й народний дім. | | | | | Ковалевський Павло Іванович | Ковалевський
Павло Іванович (1849, Харків — 1923, Петроград) —
український і російський психіатр і
психолог. Створив при Харківському
університеті першу в Україні самостійну кафедру психіатрії й першу психологічну лабораторію. В 1883—1898 К. — ректор Варшавського
університету. | | | | | Ковачев Йосиф Антонов | Ковачев
Йосиф Антонов (14.І.1839,
Штип, Македонія —31.Х. 1898, Софія) — болгарський
педагог. Закінчив Київську духовну академію (1868). Прибічник активних
природодоцільних методів навчання. Сприяв
запровадженню звукового методу
навчання читати в початковій школі.
Автор болгарського букваря й першого болгарського підручника з
педагогіки. Засновник першої світської болгарської педагогічної школи (1888). Запропонував єдиний план організації
7-річної "народної школи",
розгорнуту програму фізичного виховання в школах. | | | | | Когнітивна психологія | Когнітивна
психологія (від лат. соgnіtіо —
знання, пізнання) — один з провідних
напрямів сучасної зарубіжної психології,
яка вивчає структуру й перебіг пізнавальних
процесів людини. Виникла у США наприкінці 50-х років XX ст. як реакція
на характерне для біхевіоризму заперечення ролі психічних процесів і їхньої структурної організації в діяльності людини.
К. п. значну увагу приділяє навчанню. З позицій К. п. ефективне навчання
можливе лише тоді, коли новий матеріал, пов'язаний з уже наявними знаннями й
уміннями, включається в існуючу когнітивну
структуру (ієрархічно організовану систему знань учнів). | | | | | Кодай (Коdaly) Золтан | Кодай (Коdaly) Золтан (16.ХІІ.1882, м. Кечкемет — 6.ІІІ.1967, Будапешт) — угорський композитор, педагог, основоположник
системи масового музичного виховання в Угорщині. Член Угорської АН (з 1945, в
1946—1949 — її президент), почесний
президент Міжнародного товариства музичного виховання (1964— 1967).
Основою його педагогічної концепції є обов'язкова музична освіта й музичне виховання всього народу. Головним
засобом музичного виховання вважав спів. К. створив навчальні посібники для
учнів і учителів. На основі педагогічної концепції К. в Угорщині створена єдина система музичного виховання,
яка охоплює дитячі садки, школи, вищі навчальні заклади. | | | | | Козачинський Михайло | Козачинський
Михайло (1699, м. Ямпіль Вінницької обл. — 27 .VIII. 1755, м.
Слуцьк, Білорусь) — український письменник
і педагог. Після закінчення Київської
академії виїхав 1733 в Сербію для організації шкіл. Був префектом і вчителем у м. Карлівцях. В Україну К. повернувся 1737. Був професором, а 1739—1746 — префектом
Київської академії. | | | | | Козельський Яків Павлович | Козельський
Яків Павлович (бл. 1729, с. Келеберда Черкаської
обл. — після 1795, с.
Крутий Берег Полтавської обл.) — український
і російський просвітитель. Навчався в Київській академії (1744 —
1750) та Академічому університеті при Петербурзькій АН (1751—1757); викладав Артилерійській та Інженерній школах,
Згодом працював секретарем Сенату в Петербурзі
(1767—1770; 1788—1793) та членом Малоросійської
колегії в м. Глухові (1770—1778). У 1764 К. опублікував підручники
"Арифметичні твердження" і "Механічні твердження". | | | | | Колегії | Колегії (лат. со11еgіа) — навчальні заклади в ряді країн, зокрема в
Україні (Києво-Могилянська
колегія, 1632 та інші; див. Колегіум | | | | | Колегіум | Колегіум
(лат. со11еgіum, букв. — товариcтво, братство,
співпраця) — закритий середній,
подекуди вищий навчальний заклад у XVI—XVIII ст. в Західній Європі. В Україні К. здебільшого
відкривали єзуїти для поширення
католицької віри. Навчання
велося латинською мовою й мало виразне
релігійне спрямування. Крім
католицьких, в Україні також були поширені православні К. Широковідомі
Києво-Могилянська колегія (див. Київська академія), Харківський колегіум (заснований
1721 в Бєлгороді), Чернігівський колегіум і Переяславський колегіум. В
Україні К. були також у Вінниці, Гощі, Львові, Луцьку, Тернополі та інших
містах. У ході освітніх реформ XIX ст. в К.
почали вивчатися нові
предмети, допускалася рідна мова.
Термін "К." почав
означати інший, переважно світський тип навчального закладу. | | | | | Колегія ПАВЛА ҐАЛАҐАНА | Колегія
ПАВЛА ҐАЛАҐАНА —
приватний закритий чоловічий середній навчальний заклад у
Києві, заснований багатим поміщиком Г. П. Ґалаґаном на пам'ять про сина Павла,
який помер у 16-річному віці. К. П. Ґ. існувала з 1871 по 1919. Утримувалася за рахунок прибутків від заповіданого їй
маєтку. В колегію приймалися хлопчики після закінчення чотирьох класів
гімназії. Вихованцями-стипендіатами зараховувалися ті, що не мали засобів для
одержання середньої освіти і які витримали конкурсні іспити. Певна частина учнів навчалася за плату — дуже
високу. В 1911/12 в К. П. Ґ. було 32 стипендіати і 13 власнокоштних вихованців.
Навчання було чотирирічне, відповідало V—VIII класам гімназії.
Випускники одержували атестат зрілості. Навчальна робота в колегії велася по-новому. Практикувалися досліди з фізики й
хімії, самостійна робота учнів над
рефератами з літератури, історії, математики, проводилися
літературно-музичні вечори, екскурсії, вивчалася столярна й токарна справа,
багато уваги приділялося вивченню іноземних мов і загальному розвиткові вихованців. | | | | | Коледж | Коледж (англ. со11еgе) — навчальний заклад у Великобританії, у Співдружності країн, очолюваній Великобританією, і в США.
Розрізняють три типи К.: такі, що відповідають
за своїм рівнем вищій школі; що займають проміжне положення між середніми і вищими навчальними закладами; такі, що відповідають рівню середньої школи і призначені для учнів, яким виповнилося
16 років. У Великобританії К. виникли на
початку XIII ст. У традиційному
вигляді вони збереглися в старих університетах
(Оксфордському й Кембриджському). К., що входять до складу інших університетів, найчастіше — спеціалізовані
навчальні заклади (типу українських інститутів),
які мають певну самостійність. Існують
К., що не входять в університети: К. університетського типу, педагогічні,
технічні, сільськогосподарські, комерційні, образотворчого мистецтва,
богослов'я. К. для освіти дорослих,
драматичні, музичні, фізкультурні тощо. Деякі привілейовані середні школи також
називаються К. Перші К. в США виникли в ХVІІ ст. Тепер це чотирирічні вищі
навчальні заклади, що існують самостійно або як складова університету, і
молодші К.- дворічні навчальні заклади на базі середньої школи. Звичайно в цих
К. можна дістати підготовку до певних спеціальностей, які не вимагають в США
вищої освіти. Є також молодші технічні К., які готують техніків. Після
прийняття закону України « Про освіту» почалося перетворення окремих середніх
загальноосвітніх і спеціальних навчальних закладів у різного профілю коледжі (технічні, аграрні,
педагогічні тощо) або ж створення нових коледжів. В цьому випадку
К.-самостійний навчальний заклад або структурний підрозділ університету,
академії, інституту, який реалізує неповні й (або) повні освітні програми вищої
професійної освіти. | | | | | Коледжі педагогічні | Коледжі
педагогічні (Тгaining Соllеges) — навчальні заклади у Великобританії, які будуються на базі середньої
граматичної школи і призначені для підготовки вчителів для дошкільних установ, початкових і середніх
"сучасних" шкіл. Строк навчання 2— 3 роки. Підготовка студентів складається з 4 елементів: 1) поглибленого вивчення
предмета спеціалізації і 1—2 споріднених предметів; 2) менш глибокого вивчення кількох предметів за вибором з метою
підвищення загальноосвітнього
рівня; 3) вивчення теоретичного курсу педагогіки; 4) педагогічної практики. | | | | | Коледжі учительські | Коледжі
учительські ( Teacher Со11еgеs) — як правило, 4-річні (іноді і 5-річні) навчальні заклади в США, які готують учителів елементарних і середніх шкіл.
Виникли К. у. у XX ст. з
дворічних нормальних шкіл на базі середньої
школи. Протягом перших 2 років дається переважно поглиблена
загальноосвітня підготовка, протягом III й IV року навчання — спеціальна підготовка і проводиться
практика в школах. | | | | | Колеж | Колеж
(франц. соl1еgе) — навчальний заклад у Франції, Бельгії, франкомовних кантонах Швейцарії і провінціях
Канади й ряду країн Африки та Азії — колишніх французьких колоніях. У Франції
перші К. виникли при університетах у середні віки. До 1959 французький К. — повний
середній навчальний заклад, рівноцінний ліцею. З 1959 єдиним типом повної
середньої школи у Франції став ліцей. Одночасно
було створено загальноосвітні К. — неповні середні навчальні заклади,
закінчення яких дає право вступати тільки в середні спеціальні навчальні
заклади і в старші класи ліцею. В 1963 створено К. середньої освіти — навчальні
заклади для дітей у віці 11— 15 років, в яких об'єднано VI—IX класи ліцею, класи загальноосвітнього К. і старші класи початкової
школи. В країнах Африки та Азії К., як правило, — неповні середні школи; в
Бельгії — жіночі середні школи. | | | | | Колеж де Франс | Колеж де Франс (Соllеge dе Frаnсе) -один з найстаріших науково-дослідних і навчальних закладів у Франції.
Заснований Франциском І між 1518 і 1530 як осередок гуманізму
і світської освіти
на противагу Паризькому
університету, де панувала
кастова рутина й
релігійна схоластика. Колеж
складається з трьох відділень:
природничо-математичного, філософсько-соціологічного
та історико- філологічного. В К.
д. Ф. функціонує
значна кількість
наукових лабораторій різного
профілю. Колеж не має стабільних
навчальних планів і
програм, не проводить ніяких екзаменів
для слухачів. Професори кафедр щороку самі визначають теми лекційних курсів,
які безпосередньо пов'язані з їхньою науково-дослідною роботою. Вхід на
лекції вільний. З 1970 до К. д. Ф. запрошуються для читання лекцій іноземні
професори. К. д. Ф. підкоряється
безпосередньо міністрові освіти, а професори, обрані
колективом лекторів, затверджуються президентом Франції. | | | | | Колібабчук Володимир Захарович | Колібабчук Володимир Захарович (нар. 5.V.1936, с. Стетківці Житомирської обл.) — український педагог, заслужений
учитель України, член-кореспондент АПН України з 1992. Працював
директором Вишнівської середньої школи № 2 Київської області. Досліджує
проблеми демократизації управління школою. | | | | | Коллар (Коllаr) Ян | Коллар
(Коllаr) Ян (29.VII. 1793, с. Мошовце,
Словаччина — 24.І.1852, Відень, похований
у Празі) — поет, діяч словацької і чеської культури, педагог, послідовник Я.
А. Коменського і прибічник філантропізму. Виступав за організацію словацьких
народних шкіл. Для початкових міських шкіл вважав необхідною реальну освіту; в гімназіях і ліцеях віддавав перевагу
класичній освіті. Виступав за єдність навчання й виховання, індивідуальний підхід до учнів. Вимагав відкриття в Словаччині свого університету. Великого
значення надавав всебічній освіті учителів. К. —автор "Букваря" і
"Хрестоматії для словацьких шкіл". | | | | | Коллонтай Гуго | Коллонтай Гуго (1.ІV.1750, с. Великі Дедеркали
Тернопільської обл. — 28.ІІ.1812, Варшава) —
польський громадський діяч, представник польського Просвітительства, діяч
Едукаційної комісії (1776—1786). Був автором плану розвитку шкільної системи в
Польщі, здійснив реформу Ягеллонського університету.
Відстоював світські науку та освіту, звільнені від засилля клерикалізму
й релігії. Активний учасник Польського повстання 1794, за що його було ув'язнено (1794—1802). В 1802—1806 жив на Волині, де разом з Т. Чацьким заснував ліцей
у Кременці. | | | | | Колоквіум | Колоквіум (від лат. cоlloquium — розмова, бесіда) — 1) Одна з форм навчальних занять у системі освіти, що має на меті виявити й поліпшити знання студентів. Виникли в середньовічних університетах і духовних академіях. Зараз застосовуються переважно у вищих навчальних закладах, однак
без оцінки виявлених на К. знань. 2)
Наукові збори, на яких заслуховують і обговорюють
доповіді з різних проблемних питань.
3) В Російській імперії — бесіда як форма
перевірки кандидатів на будь-яку посаду. 4) В середні віки К. називали релігійні бесіди між представниками різних віровчень. | | | | | Колонія імені М. Ґорького | Колонія імені М. Ґорького — трудова колонія для неповнолітніх правопорушників.
Відкрита Полтавською губнаросвітою 25.VІІІ.1920. З жовтня 1923 колонія — у відданні
Народного комісаріату
освіти УРСР, з 1936 — у системі дитячих закладів Народного комісаріату
внутрішніх справ УРСР. З вересня 1920 по вересень 1928 колонію очолював А. С. Макаренко.
Життя колонії А. С. Макаренко описав у "Педагогічній поемі". | | | | | Комерційні училища | Комерційні училища — середні навчальні заклади в царській Росії. Перше К. у. засноване в Україні 1811 в Одесі. Спочатку
були відкриті як
професійні школи, але
фактично стали загальноосвітніми навчальними закладами, що мали на меті давати учням загальну й комерційну освіту.
Строк навчання тривав 7— 8 років. У 1914 в Україні було 62 К. у. | | | | | Комп'ютеризація навчання | Комп'ютеризація
навчання
— у вузькому
смислі — застосування комп'ютера як засобу навчання; в широкому — застосування
комп'ютера в навчальному процесі з різною метою. Система комп'ютерного
навчання включає технічне (комп'ютер), програмне й навчальне забезпечення. | | | | | Комплексна система навчання | Комплексна
система навчання — система, за якою навчальний матеріал в школі вивчається за певними темами — комплексами. Побудовані на основі
комплексів програми застосовувалися
наприкінці XIX
й у XX
ст. в багатьох початкових школах Німеччини, Австрії (Gesammtunterricht),
у Бельгії та інших країнах Західної
Європи. На початку навчання теми
стосувалися предметів і явищ
навколишнього життя, потім кругозір
дитини поступово розширявся. В 1922 К. с. н. була запроваджена в українській школі. В основу комплексних програм було покладено вивчення трудової діяльності людей; природа вивчалася
як об'єкт, на який спрямовувалася
праця людини. Проте практика показала,
що К. с. н. не дає учням систематизованих
знань з основ наук і в 1931 К. с. н. була замінена предметною
системою навчання. | | | | | Комуна імені Ф.Е.Дзержинcького | Комуна
імені Ф. Е. Дзержинcького —дитяча трудова комуна. Заснована
1927 в селищі Новому Харкові (передмістя Харкова). З 20.Х.1927 до 1.VІІ.1935 комуною
керував А. С. Макаренко. Тут дістали дальший розвиток педагогічний досвід
колонії імені М. Горького, ідеї поєднання навчання з продуктивною виробничою
працею. Комуна була першим в Україні дитячим закладом, який перейшов на повне
самоутримання (з 1933). В 1932 в комуні було відкрито завод електроінструментів,
потім — завод плівкових фотоапаратів. В 1930 відкрито робфак Харківського
машинобудівного інституту, а 1934 — середню школу. Діяльність комуни Макаренко
описав у книгах "Марш 30 року", "Мажор",
"ФД-1", "Прапори на баштах" та ін. | | | | | Комунарська методика | Комунарська
методика
— система умов,
методів, прийомів і організаційних форм виховання, які забезпечували формування
і творчий розвиток колективу дорослих і дітей на принципах гуманізму. Опрацьована
І. П. Івановим і його послідовниками в Росії наприкінці 50-х років XX ст. Основною метою й
результатом застосування К. м. проголошувалося розкріпачення особистості
вихователя й вихованця, формування гуманістичного світогляду,
громадянської самосвідомості людини, її здатності до соціальної творчості,
морального самовизначення. Збагачена у 80-ті роки ідеалами демократизації стосунків
і самоврядування, творчими формами діяльності, неформальним спілкуванням
К. м. дістала назву методики колективного творчого виховання. | | | | | Конант (Соnаnt) Джеймс Брайант | Конант (Соnаnt) Джеймс Брайант (26.ІІІ.1893—1978) — американський учений-хімік і
діяч освіти, президент Гарвардського
університету (1933—1953). Освіту
розглядав як фактор об'єднання різних
соціальних груп і як засіб відбору талановитих
людей. Написав ряд праць з соціологічних
проблем освіти. | | | | | Конгреганістські школи | Конгреганістські
школи
(Ecoles congreganistes)
—школи, керовані конгреганістами (членами релігійних організацій,
створюваних католицькою церквою) у Франції і деяких інших країнах. Виникли
в XVII
ст. у зв'язку з організацією найбільш впливової організації "Братів християнських
шкіл" у Франції. | | | | | Кондільяк (Соndillac) Етьєнн-Бонно де | Кондільяк
(Соndillac)
Етьєнн-Бонно де
(30.ІХ.1715, Ґренобль — З.VІІІ.1780, Божансі) — французький філософ-просвітитель,
вихователь герцога Пармського, для якого написав "Курс занять"
у 13 томах. Психолого-педагогічні проблеми розглядав з позиції
сенсуалізму, вважав, що навчання наукам має йти тим же порядком, що й сама
наука: від фактів і дослідів до ідей і законів. К. віддавав перевагу
формальній освіті, пропонував вчити дітей мислити. Самостійні, індивідуальні
заняття учня ставив вище шкільних. Був одним із засновників асоціативної психології. | | | | | Кондорсе (Соndorcet) Марі-Жан-Антуан-Нік | Кондорсе
(Соndorcet) Марі-Жан-Антуан-Нікола де (17.ІХ.1743, Рібмон — 29.ІІІ.1794,
Бур-ла-Рен) — французький філософ-просвітитель, математик. Як представник комітету народної освіти
Законодавчих зборів опрацював план організації народної освіти, який передбачав
створення єдиної державної системи, яка складалася з 4 ступенів: І-4-річні початкові школи; II — 3-річні школи II ступеня; III — інститути, де дається середня
загальна і спеціальна освіта; IV — ліцеї. Наступність ступенів, безплатне навчання,
світськість школи, реальна та енциклопедична освіта, широка організація
освіти дорослих — головні риси цього просвітительського плану. | | | | | Кониський Олександр Якович | Кониський
Олександр
Якович (18.VІІІ.
1836,
с. Переходівка Чернігівської обл. — 12.ХІІ.1900, Київ)
— український письменник,
педагог. За участь у Київській громаді і організації недільних
шкіл 1883 був висланий у Вологду, потім — у Тотьму. Для недільних шкіл видавав популярні
книжки й підручники ("Українські прописи", 1862; "Арифметика, або щотниця", 1863; "Перша граматика, або читання",
1883). | | | | | Конкретна методика навчання | Конкретна методика навчання —педагогічна дисципліна,
яка вивчає специфіку
організації навчання з окремого навчального предмета (методика математики,
психології, фізики, співів тощо). | | | | | Консерваторія | Консерваторія
(італ. соnservatorio, первісне значення — притулок, від лат. conservo — зберігаю) — вищий музичний навчальний заклад. У XVI—XVII ст. в Італії — притулки для сиріт, де навчали ремесел,
пізніше — й музики. З XVIII ст. К. —
спеціальний музичний навчальний заклад. Найстаріші К.: в Парижі (1784), Болоньї (1804), Мілані, Неаполі (обидві — 1808),
Флоренції, Празі (обидві — 1811) та інших
містах. В 1854 у Львові засновано К. Галицького музичного товариства, в 1902 —
Львівський музичний інститут,— Вищий музичний інститут імені М. Лисенка, 1904 в
Києві — Музично-драматичну школу Миколи Лисенка. В 1913 відкрито К. в Києві та
Одесі, 1917 — у Харкові. | | | | | Консолідовані школи | Консолідовані
школи (Соnsolidated schools) — укрупнені школи, створювані шляхом об'єднання кількох невеликих, часто
однокомплектних шкіл, розташованих у
малонаселеній місцевості. К. ш. обслуговують
дітей у радіусі 20—30 км. Дітей підвозять до школи й розвозять додому на
шкільних автобусах. Поширені в США, Австралійському Союзі й ряді інших країн. | | | | | Конфесіональні школи | Конфесіональні
школи (від лат. confessio — сповідання) — навчальні заклади,
що перебувають на утриманні церкви й під її контролем. Основна мета К. ш. —
поширення й пропаганда догматів певного віросповідання. Виникли в період
раннього середньовіччя в Західній Європі. В ряді країн принцип конфесіоналізму
зберігає своє значення й досі, де К. ш. (католицькі, протестантські, магометанські
тощо) є приватними школами. В Україні всі державні школи — початкові, середні
й вищі — є світськими. | | | | | Конфуцій | Конфуцій
(бл. 551—479 до н. е.) — латинізоване ім'я давньокитайського філософа й
педагога Кун Фу-цзи, або Кун-цзи.
К. узагальнив весь
досвід навчання, нагромаджений у стародавньому Китаї, і створив першу в
Китаї педагогічну теорію. Заснував першу в Китаї приватну школу. Педагогічні
висловлювання К. містяться в книзі « Луньюй» («Бесіди й судження»),яка є
записом і систематизацією його бесід з учнями школи. К. виходив з положення про
природну нерівність людей і вірив у наявність природжених етичних і
інтелектуальних якостей людини : високо розвинуті люди мають знання від
народження. Наслідком цих поглядів була вимога строгого обліку в процесі
навчання індивідуальних особливостей і здібностей учнів. Опрацьована К.
програма розвитку учнів передбачала два ступені. Спочатку потрібно було вивчити шість «мистецтв»:
етикет, музику, верхову їзду, стрільбу з лука, письмо, арифметику – і таким
чином одержати початкове розумове, фізичне, моральне й художнє виховання. Після
оволодіння цими знаннями й уміннями учні мали перейти до вивчення бездоганної
поведінки, політики, літератури й мови. Особливу увагу К. звертав на моральне
виховання, в основі якого лежала проповідь поміркованості й поваги до старших
за віком і соціальним становищем. К. ставився з презирством до фізичної праці й
тому заперечував трудове виховання. | | | | | Кораблебудівні інститути | Кораблебудівні
інститути -
вищі навчальні заклади, які готують інженерів з суднобудування й судноремонту,
суднових силових установок, турбобудування, будування двигунів внутрішнього
згоряння, електрообладнання суден, обладнання й технології зварювального
виробництва, гідроаеродинаміки, автоматики й телемеханіки. В Україні є К. і. в
Миколаєві, заснований у 1910 як середній технічний навчальний заклад, в 1928
реорганізований в технічний інститут ( з 1994-Український державний морський
технічний університет). Інженерів з кораблебудування готують також Одеський
державний морський університет, Севастопольські державний технічний університет
і військово-морський інститут. | | | | | Корецький-Сатановський Арсеній | Корецький-Сатановський
Арсеній
( кінець ХVІ або початок ХVІІ ст., с. Сатанів Хмельницької обл. . - після
1653)- український педагог, перекладач і лексикограф. Навчався у Львівській
братській школі ( після 1630).Був викладачем Київської братської школи. Разом з
Єпіфанієм Славинецьким уклав перший церковно - слов’янсько - латинський
словник. | | | | | Коровай Іван Андрійович | Коровай
Іван
Андрійович ( нар.10.VІІ.1928, с. Носівка Чернігівської обл.)- український
педагог, Герой Соціалістичної Праці (1978).З 1962 працював учителем математики
в середній школі-інтернаті м. Фастова Київської обл. | | | | | Корф Микола Олександрович | Корф Микола Олександрович (14.VІІ.1834,Харків-25.ХІ.1883,с.Нескучне Донецької обл.) – український та російський педагог і методист, діяч у галузі народної освіти, організатор початкових земських шкіл в Україні. Захищав загальну обов’язкову початкову освіту, навчання рідною мовою, відстоював звуковий, аналітико-синтетичний метод навчання грамоти. Спеціально для сільської школи написав книгу « Наш друг» (1871),яка містила практичні поради. К. сам влаштовував школи, інспектував їх, навчав учителів, давав зразкові уроки, захищав інтереси народної школи в пресі. Був ініціатором (1867) з’їздів-курсів для вчителів народних шкіл, організатором учительських бібліотек. Вимагав навчання учнів рідною мовою.
| | | | | Корчак (Korczak) Януш | Корчак
(Korczak)
Януш (справжне прізвище та ім’я- Гольдшміт Генрік;22.VІІ.1878 або 1879,
Варшава-5 або 8.VІІІ.1942, Треблінка)- польський педагог, письменник, лікар. З
1912 по 1942 працював у заснованому ним «Будинку сиріт». Під час Першої
світової війни перебував в Україні і брав участь в організації роботи
дитбудинку для польських дітей у Києві. Головні принципи виховної системи К.
виклав у книзі « Як любити дітей».основна засада виховної системи К., на якій
Ґрунтуються всі його твори й уся практична педагогічна діяльність у керованих
ним дитячих установах, - це самовиховуюча активність дітей, формування в них
уміння й навичок самопізнання, самоконтролю, самооцінки, самоуправління.
Система дитячого самоврядування, яку розробив К., спиралася на активність,
самостійність і самодіяльність. В роки окупації Польщі гітлерівською Німеччиною
К., героїчно боровся за життя варшавських дітей. Загинув у газових камерах
Треблінки разом з 200 своїми вихованцями. | | | | | Костенечкі Костянтин | Костенечкі
Костянтин
(друга половина ХІV- перша половина ХV ст.) - болгарський філософ і педагог,
реформатор школи в Сербії. Одним з перших
виступив за заміну буквоскладального методу
навчання грамоті звуковим. Прихильник
ідеї слов'янської єдності, яка спирається на спорідненість всіх слов'янських мов. | | | | | Костюк Григорій Силович | Костюк Григорій Силович (нар. 5.ХІІ.1899, с. Могильне
Кіровоградської обл. — 24.І.1982, Київ) —
український психолог, дійсний член АПН СРСР (з 1967), заслужений діяч науки і техніки України (з 1970).
Закінчив Колегію Павла Ґалаґана (1919) та філософсько-педагогічний відділ Київського університету народної
освіти (1923). З 1919 до 1930 вчителював. З 1930 —викладач, з 1935
—професор, згодом завідувач кафедри Київського педагогічного інституту (тепер
Український педагогічний університет). В
1945— 1973 — директор науково-дослідного інституту психології України. Автор багатьох праць з проблем психології навчання , й виховання учнів,
розвитку їхнього мислення і здібностей,
а також проблем теорії та історії
психології. Автор підручника "Психологія" для педагогічних
інститутів. | | | | | Коффка (Koffka) Курт | Коффка (Koffka) Курт ( 18.ІІІ.1886, Берлін -
22.ХІ.1941,Нортгемптон, США)- німецько-американський
психолог, один із засновників гештальтпсихології. У систематичному вигляді свою
концепцію гештальтпсихології К.
вперше виклав у книзі
"Основи психічного розвитку" (1921).
Головна праця К. — "Принципи гештальтпсихології" (1935). | | | | | Краєвич Костянтин Дмитрович | Краєвич
Костянтин Дмитрович (1.ІІ.
1833, с. Спаське Орловської обл.
— 15.ІІ.1892, Ялта) — російський педагог-фізик, автор найбільш
поширеного підручника з фізики для гімназій і комерційних училищ царської
Росії. | | | | | Крейцвальд (Кreutzwald) Фрідріх Рейнголь | Крейцвальд (Кreutzwald) Фрідріх Рейнгольд
(26.ХІІ.1803, Йиепере, Естонія — 25.VІІІ.1882, Тарту) —естонський письменник, просвітитель, фольклорист. У своїх творах і листах критикував відсталість народної освіти
в Естонії виступав проти онімечування естонської інтелігенції і вимагав справді
народної школи рідною ( естонською ) мовою. В такій школі, на думку К.,
потрібно навчати дітей природознавству, географії, історії та іноземній мові. | | | | | Кременецький ліцей | Кременецький ліцей,
Волинський ліцей — загальноосвітній навчальний заклад, заснований 1803—1805 Г. Коллонтаєм і Т. Чацьким у м.
Кременці на базі Вищої Волинської гімназії з
метою поширення польської культури
серед українського населення й підготовки чиновників і спеціалістів на Волині. Це був добре організований
навчальний заклад з широкою навчальною програмою та професійним ухилом у навчанні. Крім кількох мов, математики,
логіки, історії, географії, фізики, хімії,
літератури, вивчались астрономія, землеробство, анатомія, фізіологія,
ветеринарія, бібліографія. В К. л. були
численні навчальні кабінети, ботанічний сад, астрономічна обсерваторія, велика бібліотека; викладачі вели
науково-дослідну роботу, видавали журнал. В
1831 К. л. було закрито, оскільки більшість учнів приєдналися до
польського повстання проти царизму.
Матеріальну базу його частково використано при відкритті 1834 Київського університету. В 1921 уряд Польщі відновив
діяльність К. л. У 1940 на базі К. л. було
створено учительський інститут; реорганізований 1952 в педагогічний
інститут; 1969 його переведено до Тернополя.
В будинку ліцею з 1970 — педагогічне училище. | | | | | Кремень Василь Григорович | Кремень Василь Григорович (нар. 25.VI. 1947, с. Любичово Сумської обл.) — доктор філософських наук, професор, дійсний
член АПН України. В 1992 —1994 завідував відділом Національного інституту
стратегічних досліджень, з 1997 — керівник служби з питань внутрішньої політики адміністрації президента України.
Досліджує загальні проблеми розвитку людської особистості, професійної і
політичної освіти. | | | | | Кремін (Сremin) Лоренс Артур | Кремін (Сremin) Лоренс Артур (31.Х.1925, Нью-Йорк — 4.ІХ.1990,
там само) — американський історик педагогіки.
Автор праць з історії школи й педагогіки США. Критикував обмеженість традиційного погляду на історію педагогіки
як на історію виключно педагогіки школи і
обґрунтовував необхідність включення в історико-педагогічні дослідження
освітньо-виховної діяльності родини, церкви, бібліотек, преси та інших
соціальних інституцій у їх взаємодії. | | | | | Кримський Юхим Степанович | Кримський Юхим Степанович ( 1838 -
5.ХІІ.1915, м. Звенигородка Черкаської обл.)- український літератор, педагог і
видавець. Автор підручників і методичних посібників з географії, арифметики,
мови, брошур на етнографічно-побудові теми, краєзнавчих і бібліографічних
праць. | | | | | Кройц (Kreutz) Мечислав | Кройц (Kreutz) Мечислав ( 31.ХІІ.1893,Львів-
14.Х.1971,Варшава) -польський психолог і філософ. З 1934-професор психології
Львівського університету ,з 1946 – Вроцлавського, в 1953-1963-професор
загальної психології Варшавського університету. Вивчав епістемологічні й
методологічні проблеми психології, опрацював методи психологічних досліджень і
тестування. Досліджував також проблеми пам’яті,
волі, характеру та особистості. | | | | | Кроковський Іоасаф | Кроковський Іоасаф (рік народження
невідомий - помер 1718,Київ)- український освітній і церковний діяч. Закінчив
Київську академію. У 80-х роках ХVІІ ст. був її професором, згодом ректором
(1693-1694). Збереглися рукописні латинські підручники, за якими він викладав
курси риторики (1683) і філософії (1686-1687). | | | | | Кронвалдс (Kronvalds) Атіс Крістапович | Кронвалдс (Kronvalds) Атіс Крістапович (15.ІV.1837, волость Кроте, Латвія- 17.ІІ.1875,
Вечпіебалга)- латиський публіцист, мовознавець, педагог, борець за латинську
народну школу. Педагогічні погляди К. склалися під впливом Й.Г. Песталоцці,
Ф.Б. Фребеля.Він відіграв велику роль в організації латинської народної школи.
К. різко критикував стан шкільної справи в Латвії, насичення програм народної
школи релігійними догмами й вимагав різкого збільшення реальних предметів у
навчальному плані народної школи. Був одним з перших організаторів Все
латвійських учительських конференцій. | | | | | Крупська Надія Костянтинівна | Крупська
Надія Костянтинівна (26.ІІ.1869,
Санкт-Петербург — 27.ІІ.1939,
Москва) — державний і партійний діяч СРСР, теоретик і
організатор радянської педагогіки й системи народної освіти. В 1917—1920 брала участь у створенні системи народної освіти
і в опрацюванні директивних документів.
Відстоювала ідеї демократизації управління народною освітою. Під керівництвом
К. у 20-х роках були розроблені навчальні програми для шкіл. К. брала активну участь в опрацюванні теоретичних основ діяльності дитячих і юнацьких організацій,
у становленні теорії і практики дошкільного виховання. Для педагогічної
діяльності К. було характерне переоцінювання
ролі праці в освіті, надання переваги класовим інтересам над
демократичними й загальнолюдськими в оцінці педагогічних явищ і нетерпимість
до педагогічного інакодумства. | | | | | Крянге Йон | Крянге Йон (13.ІІІ.1837, с. Гумулешті повіту Нямц — 12.І.1890, Ясси) — класик
румунської і молдовської літератури, педагог. К. критикував жалюгідне становище початкової школи з неграмотними
й відсталими учителями, прагнув замінити стару систему і старі методи навчання. В 1868 у співдружності з учителями
видав "Новий метод письма й читання" — буквар для І класу, в основу
якого було покладено звуковий метод навчання. Великим є внесок К. в розвиток
дитячої літератури. Метою виховання К. вважав гармонійний розвиток дитини. | | | | | Кузіне (Соusinet) Роже | Кузіне (Соusinet) Роже (30.ХІ.1881, Париж — 5.ІV.1973, там само) — французький педагог, один з
теоретиків нового виховання. К. відомий головним чином як творець і пропагандист методу так званої вільної групової роботи учнів, згідно з якою вони утворюють невеликі
групи (від 2 до 5 чоловік) і за своїм бажанням вибирають різні види навчальних
занять. Роль учителя при цьому зводиться лише до спостереження й перевірки кінцевого результату. Метод К. порушує
принцип систематичності навчання й веде до однобічного розвитку учнів. Деякі елементи методу вільної групової роботи й тепер
застосовуються у французькій початковій школі. | | | | | Культури інститути | Культури інститути
— вузи, які готують бібліотекарів-бібліографів широкого
профілю для масових, наукових, спеціальних і дитячих бібліотек, а також
висококваліфікованих спеціалістів для роботи
в культурно-освітніх установах. В Україні є три К. і.: Київський, Харківський
і Рівненський. | | | | | Культурно-історична теорія | Культурно-історична теорія -
в психології — теорія, яка визнає істотний вплив на психічний розвиток
людини матеріальної і духовної культури, яка
створюється й змінюється в ході суспільно-історичного процесу. Л. С.
Виготський обгрунтував теорію культурно-історичного розвитку психіки, основні
положення якої такі: людська психіка розвивається в діяльності; діяльність
людей опосередкована знаряддями й засобами, які застосовуються в процесі суспільного виробництва. Духовна діяльність
людей виникає на основі їхньої практичної діяльності й набуває схожої з нею
структури і опосередковується не знаряддями праці, а своєрідними "знаряддями
духовного виробництва", першим і найважливішим з яких є мова. | | | | | Культурно-освітні школи | Культурно-освітні
школи, училища,
технікуми —середні спеціальні навчальні
заклади, які готують кадри для масових бібліотек, клубів. | | | | | Культуровідповідності принцип | Культуровідповідності принцип —відповідність виховання вимогам середовища й часу.
К. п. запропонував Ф. А.
Дістервеґ, який вважав, що людину
необхідно формувати відповідно
до вимог сучасної їй передової культури й науки, зокрема передової
культури й науки її вітчизни | | | | | Кундер Юхан | Кундер
Юхан (26.ХІІ.1852, хутір
Ковалі, Естонія — 24.ІV. 1888,
Санкт-Петербург) — естонський педагог,
письменник, громадський діяч, активний учасник створення першої середньої школи
з навчанням естонською мовою. К. вважав необхідним індивідуальний підхід до дитини, вивчення та врахування її інтересів і
здібностей. Він засуджував метод
механічного заучування текстів і звертав увагу педагогів і батьків на
необхідність розуміння учнями прочитаного й написаного ними. К. — автор цінних для того часу підручників з природознавства
для шкіл Естонії. К. — основоположник естонської дитячої літератури. | | | | | Купісевич (Кupisiewicz) Чеслав | Купісевич
(Кupisiewicz) Чеслав (нар. 13.VІІ.1924, Сосновець) — польський педагог, член
Польської АН (1976). В 1966—1969 — працював
в Інституті педагогіки у Варшаві, в 1969—1972 — проректор Варшавського
університету. Працює на факультеті педагогіки. К. досліджує теорію і практику
проблемного навчання. В галузі
програмованого навчання опрацював і впровадив оригінальний спосіб
програмування (названий ним "варшавською", або "блочною"
системою), який полегшує учням виконання різних інтелектуальних операцій і
ефективне використання набутих знань під час розв'язання певних проблем. Ряд
праць К. присвячено технології освіти, яку він розуміє як процес навчання й учіння з використанням
різних джерел інформації. | | | | | Куратор | Куратор (лат, сurator, від сurо — піклуюсь) — 1) Попечитель навчального округу. 2) Іноді — професор, який керує науковою підготовкою прикріплених до нього аспірантів. | | | | | Курдибаха (Кurdybacha) Лукаш | Курдибаха
(Кurdybacha) Лукаш (22.Х.1907, с. Лашки — 22.ХІІ.1972, Варшава) — польський історик педагогіки, професор Варшавського
університету (1951—1972). Організатор
(1953) і керівник (1963—1968) Лабораторії
історії педагогіки Польської АН, у
1968—1970 — директор Інституту педагогіки Варшавського університету; в 1970—1972 — головний редактор "Педагогічного квартальника". К. був редактором і співавтором двотомної "Історії виховання".
Досліджував педагогічну спадщину Я.
А. Ко-менського й історію освіти періоду польського Відродження, історію польської школи й педагогіки у 20—30-ті роки XX ст. | | | | | Кучеренко Євгенія Маркіянівна | Кучеренко Євгенія Маркіянівна (нар. 27.ХІІ.1922, с. Качанівка Вінницької обл.) — український
педагог, Герой Соціалістичної Праці (1968). З 1946 працювала вчителем української мови й літератури в середній
школі № 74 м.Львова.Співавтор , підручника
"Українська література" для V класу, відзначеного
Державною премією України в 1977. | | | | | Куял (Кujal) Богумір | Куял
(Кujal) Богумір (27.Х.1908, Ржегоржов
—28.Х. 1979, Прага) — чеський педагог і громадський діяч. В 1952—1963 —директор
Інституту педагогіки Міністерства освіти,
в 1970—1979 — Інституту
педагогіки імені Я. А. Коменського Чехословацької АН. Розробляв проблеми методології педагогічних досліджень, підвищення
ефективності навчально-виховного процесу. | | | | | Кяйс Йоханнес | Кяйс Йоханнес (26.ХІІ.1885, с. Росма, Естонія — 29.VІ.1950, с. Пилва) — естонський педагог, автор підручників і методичних
посібників з природознавства й
дидактики. | | | | | Лабораторно-бригадний метод навчання | Лабораторно-бригадний метод навчання — спосіб організації навчального процесу в школі на основі
виконання бригадами учнів самостійних навчально-лабораторних завдань, різновидність
дальтон-плану. Дістав значне поширення в
школах України в 1930— 1932. Самостійна лабораторна робота дітей,
читання книг у бригаді, підготовка доповідей, розв'язування задач розглядалися
як основний шлях вивчення навчального
матеріалу. Вчителю відводилися лише контролюючі функції. Практика
застосування Л.-б. м. як універсального методу
навчання була засуджена в 1932 партійною постановою. | | | | | Лаврійський Іван Васильович | Лаврійський Іван Васильович
(1773, с.
Терка, тепер Польща —1846,м.Перемишль,Польша)- український педагог і освітній
діяч. Закінчив Львівський університет, професор
цього університету (1798—1804). Пізніше — ректор Львівської духовної
семінарії, професор богословського інституту в Перемишлі. Л. написав підручник
української граматики, буквар (Перемишль, 1838), методичні посібники. Заснував
грошовий фонд для допомоги українським школам. | | | | | Лаврська школа | Лаврська
школа — навчальний заклад, відкритий П. Могилою 1631 у Троїцькому монастирі Києво-Печерської лаври. Була школою нового типу, організованою за
західноєвропейським зразком; давала повнішу освіту, ніж братські школи. В
1632 Л. ш. було злито з Київською братською школою і створено Колегію. Згодом
на честь її протектора П. Могили Колегія почала називатися Києво-Могилянською.
Практично це був перший вищий навчальний
заклад в Україні. Див. Київська академія. | | | | | Лавуазьє (Lavoisier) Антуан-Лоран | Лавуазьє
(Lavoisier) Антуан-Лоран (26.VІІІ.1743, Париж — 8.V.1794, там само) — французький учений-хімік. В 1793
опрацював пропозиції щодо реформи народної освіти з метою поширення
природничо-наукових і технічних знань. На
думку Л., основою освіти мають стати живі уявлення дітей про явища
природи. В школі першого ступеня Л. пропонував вивчати природознавство,
особливо ботаніку, дослідну фізику,
практичну геометрію, основи сільського господарства й головні способи обробки дерева і металів. Поряд
з загальноосвітніми школами другого ступеня
планувалося створювати професійні школи механічних і хімічних ремесел та
школи змішаного типу. План Л. відіграв важливу роль в історії ідей реальної
освіти. | | | | | Лаговський Миколай Михайлович | Лаговський Миколай Михайлович (1862-1933)-сурдопедагог, методист, професор Московського міського педагогічного інституту, автор робіт з історії та теорії сурдопедагогіки, а також навчальних посібників для навчання глухонімих. На базі багаторічної практики розробляв в своїх працях питання навчання глухонімих. | | | | | Ладигіна-Котс Надія Миколаївна | Ладигіна-Котс Надія Миколаївна (р.1889)-радянський
психолог, доктор біологічних наук, досліджувала поведінку вищих тварин.
Встановила та описала специфіку різних форм діяльності мавп;вивчала якісні
відмінності мислення тварин та людей, провела порівняльне дослідження психіки
дитинча мавпи та людської дитини. Розробляла нові методики дослідження
поведінки тварин. | | | | | Лазар(Lazar) Ґеорґе | Лазар(Lazar) Ґеорґе (1779—1822) — румунський педагог і просвітитель. Основоположник румунської народної школи. В 1818
створив перший вищий навчальний заклад з
навчанням рідною мовою — Академічну
школу філософських і математичних наук і тривалий час був її директором. | | | | | Лазаревський Інститут Східних Мов | Лазаревський Інститут Східних Мов (1814-1918)- приватний
навчальний заклад переважно для навчання вірмен, заснован у Москві на кошти
родини меценатів Лазаревих. Спочатку являв собою училище(«Вірменське
Лазаревські училище»),а з 1828 –інститут. Інститут готував кадри для різних
галузей суспільного, наукового, культурного життя та вчителів для вірменських
шкіл. Після встановлення Радянської
влади перетворений спочатку у Вірменський інститут, а в 1921-в Московський
інститут східнознавства | | | | | Лазурський Олександр Федорович | Лазурський Олександр Федорович (12. IV. 1874,
Переяслав, тепер Переяслав-Хмельницький Київської обл. — 12.ІІІ.1917) —психолог. Один з основоположників
експериментальної психології, автор
оригінальних методів наукового дослідження психіки — клінічного спостереження
і природного експерименту. Розробляв переважно питання психології особистості. | | | | | Лай (Lay) Вільгельм Август | Лай
(Lay) Вільгельм Август (30.VІІ.1862,, Бьотцінґен
— 9.V. 1926, Карлсруе) — німецький
педагог, теоретик експериментальної педагогіки. Словесному навчанню, яке
панувало в XIX ст., протиставив свою так звану педагогіку дії. Виходячи з даних
біології, зводив роль виховання до вироблення у дітей реакцій в основному
рухових. Головна увага в школах Л. ("школи дії") відводилася
моделюванню, драматизації, малюванню, ліпленню тощо. Л. був прихильником
виховання в дітей "німецького духу"
й релігійності. Теорія Л. відіграла деяку позитивну роль у боротьбі з
вербалізмом у навчанні. | | | | | Лаканаль(Lakanal) Жозеф | Лаканаль(Lakanal)
Жозеф (1762-1845)- діяч просвітництва
періоду Французької буржуазної революції XVІІІ ст. У 1778-91 викладав у
коледжах однієї з конгрегацій, в 1792-член Конвента, в 1793 працював у Комітеті
народної освіти. Влітку 1793 разом з Сійесом та Дону розробляв проект декрету
про організацію національної освіти, в якому були передбачені лише початкові
школи, що викликало його відхилення. Після 9 термідора грав керівну роль у
Комітеті народної освіти, підготував декрети про організацію нормальних шкіл,
початкових шкіл, про створення центральних шкіл. | | | | | Ламські школи | Ламські
школи –релігійні
навчальні заклади для підготовки лам. На територію Росії просякнули з Тібету
та Монголії разом з ламаїзмом. В школах
навчали тібетській мові, медицині, елементам астрономії та астрології,
будизській релігії та філософії.
Навчання було механічним та дуже важким (напр., треба було вивчити напам’ять 5 томів тібетської медицини та
назви всіх ліків.).Небагато з ховраків (будизських семінаристів) закінчували
повний курс, більшість все життя залишалося слугами лам. Після Жовтневої
революції Л.ш. були поступово ліквідовані. | | | | | Ланге Микола Миколайович | Ланге
Микола Миколайович (24.ІІІ.1858,
Санкт-Петербург — 15.ІІ.1921,
Одеса) — український і російський психолог. Один з
основоположників експериментальної психології в Україні й Росії. Працював у психологічній лабораторії
В. Вундта в Ляйпциґу (з 1883). Професор філософії Одеського університету
(1888—1921), де 1895 організував одну з перших в Україні й Росії психологічних лабораторій. Був засновником Вищих
жіночих курсів в Одесі (1903). Відомий
своїми експериментальними працями в галузі сприймання та уваги. | | | | | Ланжевен (Langevin) Поль | Ланжевен
(Langevin) Поль (23.І.1872, Париж —
19.ХІІ.1946, там само) — французький фізик і громадський діяч, професор
Сорбонни й Колеж де Франс. У 1945—1946 був Головою Комісії з шкільної реформи у
Франції. Опрацьований комісією проект реформи, переданий в 1947 Міністерству освіти, дістав назву плану
Ланжевена—Валлона. | | | | | Ланжевена-Валлона план | Ланжевена-Валлона
план — проект реформи народної освіти у Франції, опрацьований створеною в 1944 при Міністерстві
освіти комісією під керівництвом П. Ланжевена і А. Валлона. Л.-В. п. передбачав
обов'язкове навчання до 18 років, світське і безплатне навчання на всіх його
ступенях (від материнських шкіл до університетів), надання стипендій і
допомоги всім учням старших класів середніх
шкіл і студентам вузів, які цього потребують, інтенсивне будівництво
шкільних приміщень, забезпечення шкіл кваліфікованими викладачами, поліпшення
підготовки учителів і підвищення їм зарплати тощо. Автори проекту ставили своїм
завданням забезпечити всебічний розвиток особистості дитини, виховання її у
дусі демократичних і гуманістичних
ідеалів, поглибити природничо-математичну й технічну освіту, поліпшити підготовку учнів до практичної
діяльності. План було відхилено урядом Франції. | | | | | Ланкастер (Lancaster) Джозеф | Ланкастер
(Lancaster) Джозеф (25.ХІ. 1778, Лондон — 24.Х. 1838, Нью-Йорк) — англійський педагог, один із засновників системи взаємного навчання. В
1798 відкрив свою школу й почав педагогічну діяльність. Вважав, що дітям трудящих треба давати не лише релігійне виховання,
а й вчити їх читати, писати й лічити, мріяв поєднати навчання з виробничою
працею. В 1818 виїхав до Америки, де створював школи взаємного навчання. Згодом
вони поширилися і в інших країнах, але були піддані критиці за механіцизм у
навчанні, за недостатність знань, які вони давали. | | | | | Ланкастерська система | Ланкастерська система – див. Белл-ланкастерська система. | | | | | Ларичев Павло Опанасович | Ларичев Павло Опанасович (р.1892)- заслужений вчитель школи РРФСР, чл.-кор. АПН, автор
робіт з методики викладання математики та стабільного задачника з алгебри ,
який був нагороджений премією АПН. | | | | | Ластівка | "Ластівка"
,"Ластовка" —
український ілюстрований журнал для
дітей і молоді. Виходив 1869—1881 у Львові
спочатку як щотижневий додаток до газети "Учитель", з
1875 — як самостійний орган. В "Л." друкувалися вірші, оповідання
казки, статті історичного, природознавчого
та релігійного змісту, господарські поради тощо. | | | | | Латинська мова | Латинська
мова-одна
з найстаріших мов індоєвропейської сім’ї. За походженням є мовою племені
латинів. Тепер мертва. Розвинулась як писемна з VІ ст. до н.е. на основі говору
м. Рима. Зі зростанням Римської держави поширилась на весь Апеннінський, згодом
на Піренейський півострів, Північну Африку, Галлію та ін. Л. м. відіграла
велику роль у розвитку науки й культури. Багато слів з Л. м. стали
інтернаціоналізмами, збагатили
міжнародну термінологію. У ХХ ст. існує як офіційна мова католицької
церкви. | | | | | Латинський алфавіт | Латинський
алфавіт - один з найдавніших алфавітів,
створений для латинської мови.
Виник у VII ст. до н. е. Л. а. став основою
алфавітів багатьох мов Європи, а також ряду мов Африки, Америки й Азії. | | | | | Латинські школи | Латинські
школи — навчальні заклади (початкові або підвищеного типу) з латинською мовою
навчання. Виникли в Західній Європі у період раннього середньовіччя й панували
до XIII ст., коли почали з'являтися міські школи з рідною
мовою навчання. В період Реформації (XVI ст.)
зросла роль Л. ш. як середньої ланки в освіті, підготовчого етапу перед вступом
в університет (в Німеччині дістали назву "вчені школи"). В XVI—XVII ст. на базі Л. ш. створювалися
середні навчальні заклади, які давали класичну освіту, — гімназії або педагогіуми. | | | | | Лашкарашвілі Тамара Василівна | Лашкарашвілі Тамара Василівна (р.1916)
–грузинський педагог, міністр просвітництва республіки ( з 1960).Приймала
активну участь у перебудові шкіл Грузинської РСР. | | | | | Лебедєв Петро Петрович | Лебедєв Петро Петрович
(1875-1947)-хімік-методист, професор, прибічник «методичної системи німецького
педагога Арендта». В 1923-31 очолював у Наркомпросе РРФСР розробку всіх питань
пов’язаних з викладанням хімії в середній школі. Автор та редактор багатьох підручників
періоду 1925-32. | | | | | Лебединцев Костянтин Феофанович | Лебединцев
Костянтин Феофанович (25.Х.1878, м.Радам, тепер Польща — 25. IX. 1925, Київ) —український математик-методист.
Педагогічну діяльність почав у І Київському комерційному училищі та на Вищих жіночих курсах. Редагував
журнал "Педагогическая неделя". В 1909—1916 викладав у
приватній гімназії у Москві. В цей період створив кілька підручників з алгебри,
в яких знайшли відображення основні вимоги прогресивних педагогів щодо
вивчення математики в школі, пропагував ідею графічно-координатного методу в
шкільному курсі алгебри. З 1921 працював проректором Київського інституту
народної освіти. | | | | | Леблан (Leblanc) Рене | Леблан
(Leblanc)
Рене (1847-1917)- французький педагог, спадкоємець Салісіса з керівництва
ручною працею в загальноосвітній школі Франції. Розробив оригінальний курс
ручної праці ,в якому велику увагу приділяв зв’язку праці з шкільними предметами перш за все з геометрією. | | | | | Левицький Володимир Йосипович | Левицький
Володимир Йосипович (31.ХИ.1872, Тернопіль — 13.УІІ.1956, Львів) —
український математик, педагог. У 1894—1918
викладав у галицьких гімназіях. В 1920—1925 Л. викладав математику в
таємному українському університеті, з 1939 — професор Львівського університету. У 1893 надрукував першу працю
з вищої математики українською мовою. Збирав і впорядковував українську
математичну термінологію. | | | | | Левицький Йосип | Левицький Йосип (1801, Галичина 24.V.1860, с. Нагуєвичі, тепер с. Івана Франка
Львівської обл.) — український письменник, педагог, культурний діяч. Закінчив
Віденську духовну семінарію (1825).
Викладав церковнослов'янську мову в Перемишльській семінарії (1832— 1834, 1848—1853). Автор підручників для початкових
шкіл-букваря, арифметики тощо. | | | | | Левицький Микола Феодосійович | Левицький Микола Феодосійович (8.VІ.1819, Чернігівщина-14.ІІ.1885, Київ) -
український педагог. Закінчив Київську духовну семінарію(1841). З 1846
вчителював у школах Київщини, Чернігівщини, з 1858-в училищах і гімназіях
Києва. Працював над удосконаленням змісту й методики початкового навчання.
Висунув ідею нової початкової школи,
здатної розвивати розум дитини, будувати прагнення до корисної діяльності,
здійснювати фізичне, естетичне й моральне виховання. Опублікував низку
науково-методичних та інших педагогічних статей. | | | | | Левін (Lewin) Курт | Левін (Lewin) Курт (9.ІХ.1890,Познань-12.ІІ.1947, Ньютон, шт.
Массачусетс , США)- німецький і американський психолог. Один з найвідоміших
представників берлінської школи гештальтпсихології психології, засновник
топологічної психології. Л. належить також ряд праць з патопсихології і
соціальної психології. | | | | | Левітов МИКОЛАЙ ДМИТРОВИЧ | Левітов МИКОЛАЙ ДМИТРОВИЧ
(р.1890)-радянський психолог, доктор педагогічних наук, професор. Перші його
праці стосуються галузі психології праці, наступні - проблеми формування
характеру та вікової психології (старшого шкільного віку).Автор навчальних
посібників з дитячої та педагогічної психології. | | | | | Легкої промисловості інститути | Легкої промисловості
інститути, технологічні й текстильні-вищі навчальні
заклади, які готують інженерні кадри для підприємств, організацій і
науково-дослідних установ легкої і текстильної промисловості. В 1997 в Україні
діяли державна академія легкої промисловості України (Київ),Державна академія
харчових технологій і Академія холоду (Одеса), Український державний
університет харчових технологій і Технологічний університет Поділля. | | | | | Легоцький (Lehotsky) Даніел | Легоцький (Lehotsky) Даніел (1759-1840)-
словацький прогресивний педагог,
послідовник Коменського. У вихованні
особливу роль надавав взаємній любові вчителя та учнів, довірі дитині, повазі
її особистості, особистому прикладу вчителя. Запропонував проект обов’язкової
шкільної освіти для всіх дітей віком від 7 до 15 років незалежно від полу
дитини та соціального статусу. Вимагав створення інститутів з підготовки
вчителів. Свої педагогічні погляди виклав у «Knihe o mudrom a krestanskom
vychovavani dietok» (Книга про мудре християнське виховання).Невиданою
залишилась його книга «Велика азбука»,яка повинна була стати малою практичною
енциклопедією для простого народу. | | | | | Лейбнц, Ляйбніц (Leibniz) Ґотфрід Вільге | Лейбнц, Ляйбніц (Leibniz) Ґотфрід Вільгельм (1. VII. 1646, Ляйпциґ — 14.ХІ.1716, Ганновер) —німецький
філософ, математик, фізик, юрист, історик, мовознавець. Значну увагу приділяв
проблемам виховання. В 1668 запропонував план організації навчання дітей
дворян. Основну увагу в навчальному плані приділяв реальним предметам,
необхідним людині в практичному житті. В галузі дидактики відстоював вимогу
навчати в грі, з широким використанням засобів наочності. На розвиток німецької
педагогіки XVIII ст. істотно вплинуло висунуте Л. положення про те,
що освіта робить життя людини досконалим. Був ініціатором створення Прусської
академії наук в Берліні (1700) і її першим президентом. Брав участь у розробці
проектів розвитку освіти в Росії. | | | | | Лекційний метод | Лекційний
метод — метод навчання, який полягає в систематичному усному викладі викладачем розділу науки або
навчального курсу. Лекція вперше почала застосовуватися в середньовічних університетах
у формі читання й коментування викладачем
тексту якоїсь книги. Характер усного викладу навчального курсу (звичайно
латинською мовою) лекція набула у XVIII ст. Л. м. у вищих навчальних закладах є одним з
основних методів навчання. В середній школі Л. м. застосовується лише в
старших класах. | | | | | Лемберг Раїса Григоріївна | Лемберг Раїса Григоріївна (р.1883)- професор Казахського державного педагогічного
інституту ім. Абая (Алма-Ата). Праці Л. стосуються здебільшого галузі
дидактики: « Методи навчання у школі»(1958); «Питання методики уроку » (1957);
«Урок у початковій школі»(1948); «Практика учительської праці. Перший рік
навчання»(1927). Більш ранні праці стосуються питань взаємозв’язку загальної та
професійної освіти. | | | | | Ленінградський Державний Педагогічний ін | Ленінградський
Державний Педагогічний інститут ім. А. І. Герцена- вищий педагогічний
навчальний заклад, який готував вчителів для середньої школи. Був відкритий
у листопаді 1918.У створенні інституту та його роботі приймав участь
А.М. Горький, який був почесним членом
Навчальної ради.
Ім’я А. І.Герцена
надано інституту в 1920. Підготовка вчителів у інституті в 1958-1959
велась за слідуючими спеціальностями:
а)російська мова, література, історія;б) іноземна мова (англ., нім., франц.);
в) математика та креслення;г)фізика та основи виробництва; д) біологія, хімія
та основи сільського господарства;е) географія та біологія;є)фізичне
виховання;ж)дефектологія, російська мова та література;ж)дефектологія та
математика;з)педагогіка та психологія (дошкільне відділення);і)методика
початкової освіти. В інституті був факультет народів Крайньої Півночі. А також
заочне та вечірне відділення. | | | | | Ленінградський Державний Університет ім. | Ленінградський
Державний Університет ім. А. А. Жданова .
Був заснований в лютому 1819 на базі Головного Педагогічного інституту. В
першому випуску (1823) було 26 чоловік. За Уставом 1835 університет поділявся
на два факультети: філософський ( з відділеннями історико-філологічним та
фізико-математичним) та юридичний ( з відділеннями юридичним та камеральним). В
1839 при університеті було організоване «реальне відділення» для підготовки викладачів
технічних наук (існувало в 1839-43 та в 1849-51) та кафедра валахо-молдавської
мови; в 1854 були створені кафедри вірменської, грузинської, татарської мови. В
1854 відділення східної словесності було перетворено в факультет східних мов. У
40-60-х роках в університеті навчалися М. В. Петрашевський, М. А. Некрасов,
М.Г.Чернишевський. В склад університету за Уставами 1863 та 1884 входили такі
факультети: історико-філологічний, фізико-математичний, юридичний, східний. В
другій половині ХІХ ст. в університеті працювали багато видатних діячів
російської науки: А.М.Бутлеров, Г. І. Успенський, П. Л. Чебишев. В перші роки
Радянської влади університет об’єднався з деякими вузами:2-й Петроградський університет(б.
Психоневрологічний інститут), 3-й Петроградський університет (б.
Бестужевські курси),Археологічний, Географічний, Літературно-художній ім.Брюсова,
Історико-філологічні інститути, Вищі історико-літературні та юридичні курси. В
1958-59 в університеті були факультети: історичний, економічний, філософський, філологічний,
іноземних мов, східний, юридичний, фіз., хімічний, геологічний, географічний,
біолого-грунт. | | | | | Леонтьєв Олексій Миколайович | Леонтьєв Олексій Миколайович (18.ІІ.1903, Москва — 21.І.1979,
там само) — російський психолог, дійсний член АПН Росії (з 1950) і АПН СРСР (з
1968). З 1926 викладав у вузах, у 1931— 1935 працював в Україні. З 1941 —
професор Московського університету. Досліджував головним чином проблеми
розвитку психіки, вивчав питання інженерної психології. | | | | | Лепелетьє де Сен-Фаржо | Лепелетьє
де Сен-Фаржо (Le Peletier de Saint- Fargeau) Луї-Мішель (29.V.1760, Париж — 20.І.1793, там само) — діяч Великої
Французької революції, автор демократичного "Плану національного
виховання". План передбачав запровадження єдиної загальної безплатної
освіти дітей, організацію так званих
будинків національного виховання (з інтернатами) на утриманні держави,
де б діти всіх станів здобували однакову освіту й виховання. Навчання мало бути
світським, велика увага приділялася фізичній праці. Однак план не було запроваджено
в життя. | | | | | Лепешинський Пантелеймон Миколайович |
Лепешинський Пантелеймон Миколайович
(1848-1944).Приймав участь у розробці «Положення про єдину трудову школу».Був
ініціатором створення відомої школи-комуни, яка носила його ім’я. На посаді
Зам. Наркома просвітництва Туркестанської республіки в 1919-20 багато зробив
для будівництва національної школи.
| | | | | Лермантов Володимир Володимирович | Лермантов Володимир Володимирович (1845-1919)-методист
з фізики, виступав проти формально-схоластичного вивчення наук в дореволюційній
школі, відриву школи від життя. Важливу роль в розвитку російської
методологічної думки зіграла праця Л. «Методика фізики та зміст приладів у справності»(1907). | | | | | Лесґафт Петро Францович | Лесґафт
Петро Францович (З.Х.1837, Санкт-Петербург — 11.XII. 1909, поблизу Каїра, похований у Петербурзі) — російський
педагог, анатом, лікар і громадський діяч. Основоположник російської наукової
системи фізичного виховання. В 1893
організував Біологічну лабораторію, яку 1918 реорганізовано в
Природничо-науковий інститут імені
Лесгафта. У 1896 створив Курси виховательок і керівниць фізичного
виховання, на базі яких 1919 відкрито Державний інститут фізичної освіти імені
Лесгафта. У 1905—1906 заснував Вільну вищу школу і при ній вечірні курси для
робітників. | | | | | Лессінг (Lessing) ГОТХОЛЬД ЕФРАЇМ | Лессінг (Lessing) ГОТХОЛЬД
ЕФРАЇМ (1729-81).В творі «Die Erzie-hung des Menschengeschlechts»
(1780) Л. розглядав розвиток особистості як повторення розвитку всього людства.
На його думку, виховання грає головну роль в розвитку людини та суспільства.
Воно повинно бути загальнодоступним. | | | | | Лицарські академії | Лицарські
академії - станові навчальні заклади
для синів дворян.З’явилися в німецьких державах наприкінці ХVІ
ст.,набули поширення після Тридцятилітньої війни
1618—1648. Мали на меті готувати молодь до військової та цивільної служби. До навчального плану Л. а.
входили латинська, французька, німецька та інші мови, історія, математика,
фізика, етика, право, риторика, генеалогія та ін. Велика увага приділялася навчанню
верхової їзди, фехтування, стрільби, танців тощо. У другій половині XVIII ст. Л.
а. було замінено на інші навчальні заклади. | | | | | Лібертаризм | Лібертаризм
(від англ. liberty — свобода) — течія в зарубіжній педагогіці, представники якої заперечують
домінуючу роль держави в галузі освіти. Поширення дістала
в США у другій половині XX ст. Прихильники Л. виступають за відміну законодавства про
обов'язковість освіти й надання права вирішувати питання про освіту дітей
виключно родині. Заперечуючи державну
шкільну систему, прихильники Л. висловлюються за розвиток форм
альтернативної освіти під контролем сім'ї, аж до кооперативного навчання в
домашніх умовах при фінансовій підтримці держави. | | | | | Лівінґстон (Livingstone) Річард Вінн | Лівінґстон (Livingstone) Річард Вінн (23.І.1880,
Ліверпуль — 26.ХІІ.1960, Оксфорд) — англійський педагог, теоретик класичної
освіти. В полеміці з прибічниками
прагматичної педагогіки Л. відстоював пріоритет класичної освіти, яка
дає значний потенціал знань і загальнолюдських цінностей, зміцнює дисципліну
розуму й розвиває мислительні і творчі здібності. Велику увагу приділяв освіті
дорослих і створив для них в Оксфорді ряд навчальних закладів. Досліджував
ідеї античних мислителів і їхній вплив на сучасну педагогіку. | | | | | Ліґтгарт (Ligthart) Ян | Ліґтгарт
(Ligthart) Ян (11.І.1859,
Еде — 16.ІІ.1916, Гаага) — нідерландський педагог. В 1885—1916 — директор відомої в Нідерландах так званої відкритої школи в Гаазі, де ним впроваджувалися в практику
принципи "нового виховання": наближення шкільного життя до
реального, активізація й заохочення пізнавальної і творчої активності учнів
тощо. Заперечуючи штучний, на його думку, поділ шкільної програми на окремі
предмети, Л. організовував навчальні
заняття на основі кількох загальних тем. | | | | | Лікувальна педагогіка | Лікувальна
педагогіка — розділ педагогіки, який займається розробкою шляхів,
методів і прийомів виправлення психічних і фізичних дефектів. Основна ідея Л. п. полягає в тому, що при розумному
поєднанні фізіотерапії, психотерапії,
спеціального режиму з навчанням доступним знанням і формуванням навичок праці, культури поведінки можливий розвиток
дефективних дітей у розумовому,
моральному та інших відношеннях. У визначенні
меж Л. п. та її предмета єдина точка зору відсутня. На думку однієї
групи вчених, Л. п. включає в себе питання навчання й виховання всіх категорій
аномальних дітей, таким чином повністю охоплюючи дефектологію і, крім того,
лікувальну фізкультуру. Інші вчені вважають, що Л. п. має займатися питаннями
навчання й виховання лише деяких груп аномальних дітей: дітей з порушенням
інтелекту, з нервовими і психічними
захворюваннями, важковиховуваних, а також дітей з розладами рухів і з
порушеннями мови. При такому розумінні
завдань Л. п. до неї належать тільки деякі розділи дефектології і лікувальна фізкультура. | | | | | Лінгард і гертруда | "Лінгард
і гертруда" —
соціально-педагогічний роман у 4-х частинах, написаний Й. Г.
Песталоцці. В художній формі роман розповідає про шляхи відродження
швейцарського села, головним чином засобами виховання. Героїня роману Гертруда — селянка — вчить своїх дітей
раціонально вести господарство та одночасно дає їм елементарні знання й
релігійно-моральне виховання. За зразком такого сімейного виховання поміщик-філантроп
організує ідеальну школу для дітей селян. | | | | | Лінднер (Lindner) Ґустав Адольф | Лінднер (Lindner) Ґустав Адольф (11.ІІІ.1828,
Рождяловіце — 16.Х. 1887, Прага) — чеський філософ і педагог, перший
професор педагогіки й філософії оновленого
Чеського університету імені Карла IV в Празі (1882). Педагогічні погляди Л.
сформувалися під впливом Й. Ф. Гербарта і його послідовників, пізніше під
впливом праць Дарвіна і Спенсера відійшов від гербартіанства. Великим успіхом користувалися його підручники
з логіки і психології. У своїх дидактичних поглядах виходив з учення Я. А.
Коменського, був прихильником принципу природодоцільності. Л. — автор двох
підручників про виховання й навчання. Л. заснував перший чеський науково-педагогічний журнал і очолив видання німецькою мовою творів класиків педагогіки:
Коменського, Гельвеція та ін. | | | | | Лісові школи | Лісові
школи, санітарно-лісові школи — в Україні навчально-виховні та лікувально-оздоровчі заклади інтернатного
типу. В Л. ш. приймають дітей 7—15 років з ослабленим здоров'ям. Навчально-виховна
робота в них здійснюється відповідно до навчальних планів і програм для
загальноосвітньої дев'ятирічної школи. В класі Л. ш. не більше 25 учнів. У І—IV класах
урок триває 35 хв, у V— VII — 40 хв;
на кожному уроці проводиться фізкультхвилинка. Обов'язкові п'ятиразове
калорійне харчування, денний сон; більшість виховних заходів перенесено на
свіже повітря. Організовують Л. ш. за містом, у місцях зі сприятливими
природними і кліматичними умовами. | | | | | Лісотехнічний інститут | Лісотехнічний
інститут — вищий навчальний заклад, який готує висококваліфікованих
спеціалістів для лісової промисловості. В Україні в 1997 був один: Львівський
державний лісотехнічний університет. | | | | | Література в школі | «Література
в школі»- видавався
з 1936 (з переривом з другої половини 1941-1945).Журнал висвітлював питання
методики літератури, знайомив з передовим педагогічним досвідом вчителів. Мав
наступні відділи :теорії та історії
літератури, методики літератури, трибуна словесника, бібліографічний,
консультації, хроніки. | | | | | Літт (Litt) Теодор | Літт
(Litt) Теодор (27.ХІІ.1880, Дюссельдорф —
16.VII. 1962,
Бонн) —німецький філософ і педагог, один з основоположників "педагогіки
культури", в якій вбачав насамперед "методику мислення",
спрямовану на "висвічування" виховного ефекту навчання. Акцентував увагу на гуманітарній освіті. Особливого
значення Л. надавав взаємодії освіти й політики і теоретично обґрунтував необхідність політичного
виховання молоді. Л. істотно вплинув на формування офіційної освітньої
доктрини в Німеччині, а також на
соціально-критичну педагогіку й педагогічну антропологію. | | | | | Літц (Lietz) Герман | Літц
(Lietz) Герман (28.ІV.1868, Думге- невіц — 12.VІ.1919, Хаубінда) —німецький
педагог, прибічник нового виховання. Заснував систему приватних сільських
виховних будинків для хлопчиків і юнаків. Л. прагнув виховними засобами
створити майбутнє суспільство як "великий синтез духу й тіла, фізичної і
розумової праці". В педагогічних
творах Л. виступав послідовником Ж.-Ж. Руссо, Й. Г. Песталоцці.
Критикував німецькі середні школи за перевантаження програм книжковими
знаннями, за однобічне захоплення вивченням іноземних мов і математики. | | | | | Ліхуди | Ліхуди(Ліхудієви)
брати Іоаннікій(1633-1717) та Софроній (1652-1730)-греки за національністю,
вчені, головні засновники Слов’яно-греко-латинської академії у Москві (1687).В
1685 прибули до Москви. Склали на грецькій та латинській мові підручники
граматики, риторики. З 1694 почалося гоніння на Л. з боку влади патріарха. Вони
були відсторонені від роботи в академії та ув’язнені в монастир як політично та
релігійно неблагонадійні. В подальшому при Петрі І вони були звільнені з ув’язнення
та продовжували займатися педагогічною та просвітницькою діяльністю в Росії. | | | | | Ліцей | Ліцей, лікей— 1) Давньогрецька
філософська школа в Афінах, заснована Арістотелем 335 до н. е. Існувала
близько восьми століть. Назва — від храму Аполлона Лікейського, поблизу якого
містилася школа. 2) Тип середнього загальноосвітнього навчального закладу в
ряді країн Західної Європи, а також у деяких країнах Латинської Америки й
Африки. 3) В Російській імперії — становий привілейований середній і вищий
навчальний заклад для дітей дворян, який готував державних чиновників усіх відомств. В Україні існували Кременецький
ліцей, Рішельєвський ліцей в Одесі і Ніжинський ліцей. Після 1990 в Україні Л.
— освітній заклад, який здійснює освітню діяльність на основі загальноосвітніх
програм середньої (повної) загальної
освіти й дає учням загальну середню освіту з поглибленим вивченням ряду предметів, як правило, природничо-наукового й технічного профілів і допрофесійною підготовкою. Ліцей
організується як заклад II і III ступенів освіти, а також як самостійна ланка III ступеня
освіти. Прийом учнів до ліцею здійснюється на конкурсній основі. Строки
навчання — 7—8 років або 2—3 роки залежно від встановленої засновником
структури. | | | | | Ліценціат | Ліценціат
(лат.Licentiatus, букв, —допущений) — науковий
ступінь, прийнятий у французькій системі вищої освіти, а також в університетах
Фінляндії, Швейцарії й деяких латиноамериканських країн. У сучасних французьких
університетах — перший науковий ступінь. Розрізняють Л. літератури, наук і
педагогіки. Дає право займати посаду помічника викладача в ліцеї або
продовжувати освіту в університеті. У
середньовічних університетах — проміжний ступінь між бакалавром і
доктором. | | | | | Лобачевський Миколай Іванович | Лобачевський
Миколай
Іванович (1792-1856) - великий російський геометр, засновник
Неевклідової геометрії. Наукові дослідження поєднував з педагогічним пошуком. У
своїй «Геометрії»(підручник був написаний в 1823,виданий в 1909) вперше
здійснив фузіонізм планіметрії та стеріометрії. У рукописах «Алгебра»(1825) та
«Настанова вчителям математики в гімназіях»(1830,найдено в архівах у 1947)
підкреслював, що математичні поняття здобуваються почуттями, а потім
уточнюються в порядку відвернення. В 1834 видав керівництво для вчителів:
«Алгебра или вычисление конечных»,де обґрунтував вчення про число та законах
алгебраїчних операцій. В 1828 на засіданні Казанського університету прочитав
доповідь «О важнейших предметах воспитания». | | | | | Логіка | Логіка — наука про закони, форми та прийоми мислення, які забезпечують досягнення об'єктивної істини в процесі міркування й пізнання. Виділяють діалектичну логіку та формальну логіку, які розвиваються в тісному взаємозв'язку. Діалектична логіка досліджує змістовий аспект людського мислення, особливості прояву в ньому законів діалектики; вивчає найзагальніші категорії як форми мислення, форми буття та ступені розвитку людського пізнання; виявляє закономірності виникнення й розвитку знання в процесі взаємодії суб'єкта і об'єкта. Формальна логіка досліджує структурні аспекти людського мислення й наукового знання, абстрагуючись від їхнього змісту й розвитку. В середніх школах в Україні Л. вивчалася з 1806 по 1828 і з 1871 по 1917 в курсі філософської пропедевтики. В період з 1947 по 1956 Л. вивчалася як самостійний предмет. В сучасній школі Л. як обов’язковий предмет не вивчається. Вона може вивчатися в окремих школах як предмет за вибором учнів або факультативний курс. Виховання логічного мислення учнів здійснюється під час вивчення всіх навчальних предметів шляхом забезпечення правильного засвоєння наукових понять.
| | | | | Лозанов Георгі Кирілов |
Лозанов Георгі Кирілов (нар.22.VІІ.1926,Софія)-болгарський
психотерапевт і педагог. Засновник і директор НДІ сугестології Міністерства
народної освіти(1966—1985). З 1985 директор центру \"Сугестологія
і розвиток особистості\" Софійського університету. Л. опрацював концепцію про навіювання-сугестію. Ряд положень
психотерапії і психогігієни навчання лягли в основу сугестопедії —
практичного застосування сугестології в навчальному процесі.
| | | | | Лозова Валентина Іванівна | Лозова
Валентина Іванівна (нар.
2.ІІІ. 1937, с. Першотравневе Харківської обл.) —
український педагог, член-кореспондент АПН України з 1992. З 1982 завідує
кафедрою педагогіки Харківського
педагогічного університету імені Г. Сковороди. Досліджує проблеми пізнавальної
активності школярів. | | | | | Локк (Locke) Джон | Локк (Locke) Джон (29.VІІІ. 1632, Рінґтон — 28.Х.
1704, Отс) — англійський філософ, психолог, педагог, автор книг
"Деякі думки про виховання" («Some thoughts concerning education») і "Про виховання розуму" ("Of the conduct of the understanding"). Найважливішим у
вихованні вважав вироблення
характеру й волі у дітей, їх моральне виховання. Л. підкреслював необхідність індивідуального
підходу до дітей у вихованні і врахування дитячої психології. В
навчанні виступав за врахування вікових
особливостей дітей, щоб для маленьких дітей навчання було грою й
розвагою, орієнтувалося на допитливість дитини, розвивало інтерес до
навчання. Програма навчання Л. спрямовувала на повідомлення дітям реальних,
корисних знань. Підкреслювалася важливість вивчення рідної мови, математики,
натурфілософії, географії, історії, етики, права тощо. Л. був переконаним
прихильником домашнього виховання. Його
педагогічні ідеї істотно вплинули на розвиток педагогіки XVIII— XIX ст. | | | | | Ломоносов Михаїл Васильович | Ломоносов Михаїл Васильович (1711-65)-
великий російський учений, діяч культури та просвітництва. Основу виховання
вбачав в науці, яка удосконалює людину в розумовому та моральному відношенні.
Мета виховання-підготовка до служіння Батьківщині та народові. Багато уваги
приділяв викладанню рідної мови. Мова вчителя чи лектора повинна бути чіткою та
виразною. Л.-автор підручників для гімназій та університетів(«Риторика»,
«Граматика російської мови» та ін.). Л. заснував перший російський університет
у Москві(1775) і як демократ-просвітник мріяв, щоб він був доступним різним
верствам населення. Л. багато уваги приділяв підготовці російських вчених, які
б «впредь могли плоды свои принести отечеству».Він боровся за розвиток
російської науки, проти іноземних псевдовчень, які займали керівні місця в
Академії Наук, та сприяв перетворенню Академії в національний центр російської
науки та просвітництва. Л. вимагав відкриття гімназій при університеті для
дітей різних верств населення. Релігію він вважав гальмом загального розвитку
та викривав моральні вади духівництва(«Гимн бороде»). | | | | | Лонгітюдне дослідження | Лонгітюдне дослідження (від англ. Longitude — довгота) — тривале систематичне вивчення одних і тих самих піддослідних, яке дає можливість визначати
діапазон вікової та індивідуальної мінливості
фаз життєвого циклу людини. Організація Л.
д. передбачає одночасне використання інших методів: спостереження, тестування,
психографії, праксиметрії тощо. | | | | | Лондонський Університет | Лондонський Університет - комплекс
62 інститутів та коледжем, кожен з яких є самостійним навчальним закладом.
Заснован у 1827 у вигляді університетського коледжу, якому в 1836 присуджено
звання університету з правом приймати екзамени у екстернів та надавати наукові
ступені. Науково-дослідна та навчальна робота в галузі педагогіки зосереджена в
Педагогічному інституті Л.у. В ньому готуються до складання іспитів на диплом
вчителя початкової та середньої школи, студенти, які отримали в цьому вузі
перший науковий ступінь, а також в цьому вузі відбувається підвищення кваліфікації
вчителів. В інституті вивчаються: соціологія виховання, філософія виховання,
педагогічна психологія, порівняльна педагогіка, історія педагогіки, дидактика,
дефектологія, школознавство. Інститут щорічно видає велику кількість
публікацій(«Щорічник з питань педагогіки та народної освіти»)(разом з
Колумбійським університетом у США)-«The Year-book of Education»з 1932)
та наукові записки під назвою «Studies and Reports» (Institute of Education). | | | | | Лордкіпанідзе Давид Онисимович | Лордкіпанідзе Давид Онисимович (нар. 5.III. 1905, Салхино, Грузія) — грузинський педагог і
історик освіти, член-кореспондент АПН Росії (з 1957), заслужений діяч науки
Грузії (1960). З 1937 — доцент Тбіліського університету, в 1947—1960 — директор Науково-дослідного
інституту педагогічних наук Грузії, з 1963 —
завідувач кафедрою педагогіки Тбіліського
університету. Основні праці: "Дидактика Яна Амоса Коменського",
"Класик грузинської педагогіки Яків Гогебашвілі",
"Педагогічне вчення К. Д. Ушинського", "Принципи, організація і
методи навчання". | | | | | Лосюк Петро Васильович | Лосюк Петро Васильович (нар.4.ІІІ.1936, с. Яворів Івано-Франківської обл.) —
український педагог, член-кореспондент АПН України з 1994 р. З 1963
працює директором загальноосвітньої школи. Досліджує проблеми виховання учнів
засобами декоративно-прикладного мистецтва. | | | | | Лоурайс, Лаурайс (Lauwerys) Джозеф Албер | Лоурайс,
Лаурайс (Lauwerys) Джозеф Алберт (7.ХІ.1902, Брюссель — 29.VI. 1981, Гілфорд, Англія) — англійський
педагог, перший професор порівняльної
педагогіки (1946—1970), голова Комітету педагогічних досліджень в Англії. В 1970—1976 директор Атлантичного
інституту педагогіки в Галіфаксі (Канада). З 1945 постійно співробітничав з
ЮНЕСКО. Л. — один з організаторів системи "мандрівних семінарів",
засновник і президент Європейського товариства порівняльної педагогіки (1961—
1970). Одне із завдань порівняльної педагогіки Л. вбачав у прогнозуванні розвитку систем народної освіти в окремих державах.
Засобом точного порівняння педагогічних явищ на різних рівнях загальної і
професійної освіти Л. вважав міжнародну стандартну класифікацію понять і
термінів у галузі освіти. | | | | | Лу Сінь | Лу Сінь (справжнє ім'я і прізвище — Чжоу Шужень; 25.ІХ.1881,
Шаосін — 19.Х. 1936, Шанхай)
— китайський письменник і просвітитель, педагог.
В 1912—1926 працював у міністерстві освіти, виступав з
просвітительськими ідеями, високо
оцінював роль навчання й виховання в перетворенні суспільства. У 20-х роках Л.
С. як професор Пекінського, Сяминського й Гаунчжоуського університетів багато
зробив для виховання передової китайської інтелігенції. | | | | | Луарасі Петро Ніні | Луарасі
Петро
Ніні (1855-1936)- діяч албанського національного руху та просвітництва.
Заснував декілька албанських шкіл та керував ними. Для учнів, молоді писав
вірші патріотичного змісту. Виступав на захист навчання на рідній мові.
| | | | | Лубенець Тимофій Григорович | Лубенець
Тимофій Григорович (21.ІІ.1855, м. Кролевець, тепер
Сумської обл. — 14. IV. 1936, Київ) — український педагог і діяч народної освіти. В 1883—1889 — викладач київської гімназії, з 1899 — інспектор
народних училищ при управлінні Київського навчального округу, потім —
директор народних училищ Київської губернії. Послідовник К. Д. Ушинського. Виступав за проведення загального обов'язкового
початкового навчання, а також за навчання рідною мовою. Під псевдонімом Т.
Норец видав у Львові свій буквар українською мовою. | | | | | Лукашевич (Lukaszewicz) Юзеф | Лукашевич (Lukaszewicz) Юзеф (30.ХІ.1799, с. Кромплев, тепер Польща —
13.ІІ.1873, с. Таргошице, там само) — польський історик, дослідник історії народної освіти. Видав багато історичних
документів і матеріалів XVII— XVIII ст. Автор "Історії шкіл в Королівстві та
Великому князівстві Литовському з найдавніших часів і до року 1794", в
якій багато місця приділяється історії освіти на українських землях. | | | | | Луначарський Анатолій Васильович | Луначарський
Анатолій Васильович (11.ХІ.1875, Полтава —
26.ХІ.1933, Ментона, Франція, похований у
Москві) — російський політичний і освітній діяч, публіцист і теоретик літератури. В 1917—-1929
був першим народним комісаром освіти Російської Федерації. Л. разом з Н. К. Крупською є організатором радянської
системи навчання та виховання. Л. брав активну участь в опрацюванні директивних матеріалів про організацію радянської
системи освіти. | | | | | Лурія Олександр Романович | Лурія Олександр Романович (16.VІІ. 1902, Казань — 14.VIII. 1977,
Москва) — російський психолог, дійсний член АПН Росії (з 1947) і АПН СРСР (з
1968). В 1931—1934 працював у Харківському
університеті. З 1945 — професор, з 1965 — завідувач кафедрою нейропсихології і патопсихології Московського університету. Л. разом з Л. С.
Виготським досліджував питання розвитку психіки в дітей і дорослих. Опрацював
метод експериментального дослідження складних асоціативних процесів; досліджував проблеми порушення психічних
функцій при локальних ураженнях мозку. | | | | | Луцька братська школа | Луцька братська
школа — навчальний заклад, заснований Луцьким братством —
громадською організацією православних українських шляхтичів у Волині та міщан Луцька — близько 1617, Статут
школи засновувався на "Порядку шкільному" Львівської братської школи.
Схвалені братством "Артикули прав" містили правила поведінки
учнів. У Л. б. ш. навчалися сини міщан Луцька й православних шляхтичів Волині. В школі високого рівня досягло
вивчення граматики, риторики й поетики, хорового співу. | | | | | Львівська братська школа | Львівська
братська школа —
навчальний заклад, перша братська школа в Україні.
Заснували її близько 1585 діячі Львівського братства Ю. Рогатинець, І.Рогатинець,
І. Красовський та ін. Статут Л. б. ш. ("Порядок шкільний") —видатна пам’ятка передової педагогічної думки. Він
передбачав демократичні основи організації школи. До Л. б. ш. приймали дітей різних станів зі Львова та з інших міст і сіл України. Молодші школярі
навчалися грамоти, старші (спу-деї)
вивчали старослов'янську, грецьку й латинську мови, граматику, риторику й
поетику, елементи філософії. Школа стала й осередком розвитку хорового співу та
українського шкільного театру. В 1591 була
надрукована грецько-старослов'янська граматика "Адельфотес", складена учнями школи й учителем
Арсенієм Еласонським. Гетьман П. Сагайдачний заповів
значні кошти напотреби школи. Л. б. ш. справила великий
вплив на розвиток освіти не тільки в Україні, а й у Білорусі, Молдові та ін. Вона виховала багатьох відомих громадських
і культурних діячів. Керівники Л. б. ш. намагалися перетворити її на вищий
навчальний заклад, однак у другій половині XVII ст. школа занепала, а у 80-х роках XVIII ст.
перестала існувати. | | | | | Львівський ліцей | Львівський
ліцей — загальноосвітній навчальний заклад проміжного (між середньою та
вищою школою) типу. Заснований 1805 на базі ліквідованого австрійським урядом
Львівського університету. Мав відділи філософії, права, богослов'я, хірургії,
на яких навчалося від 500 до 800 студентів, переважно дітей шляхти, духовенства
й купецтва. В 1817 ліцей реорганізовано в університет. | | | | | Львівський Таємний Університет | Львівський
Таємний Університет — вищий
навчальний заклад, що діяв нелегально на громадських засадах у Львові
1921—1925. Заснований у відповідь на заборону приймати студентів українського
походження до Львівського університету. Мав філософський, юридичний і медичний
факультети, на яких навчалися понад 1 тис. студентів. Першим ректором був В.
Щурат. При Л. т. у. 1921—1922 діяло два курси таємної політехніки
(політехнічного інституту). | | | | | Львівський Університет | Львівський
Університет імені Івана Франка — один з найстаріших центрів слов'янської науки й культури.
Заснований у 1661. Пройшов складний шлях розвитку й перетворень в умовах Речі
Посполитої (до 1772), Австрійської і Австро-Угорської монархій (до 1918),
польської держави (до 1939). До закриття в 1773 — єзуїтська академія (з правом
викладання всіх університетських дисциплін і присудження наукових ступенів) в
складі 3 факультетів (богословський, юридичний, філософський). З 1784 відновлений
як австрійський світський університет з викладанням латинською мовою. У 1803
професор П. Д. Лодій заснував в університеті педагогічний інститут. При
університеті діяла гімназія, в 1787—1808 так званий Руський інститут (Studium Ruthenum) з викладанням українською літературною мовою того часу. В 1805 університет
закрито; на його базі працював ліцей. В
1817 ліцей знову дістав статус університету. Мовами навчання стали
німецька й латинська. З 1879 запроваджено викладання польською мовою. В 1918—1939 польський університет мав
4 факультети. З ініціативи українського студентства було створено український
таємний університет. З 1939 радянський університет з викладанням українською
мовою. В 50—70-ті роки став одним з провідних наукових центрів України. В 1991
у складі університету було 13 факультетів. | | | | | Львов Василь Миколайович | Львов
Василь
Миколайович (1859-1907)- російський зоолог, професор Московського університету,
автор підручника зоології для середніх навчальних закладів(1901) в якому
відбивалися еволюційні ідеї Дарвіна. На думку Л., вивчення зоології слід
розпочинати з хребетних(від риб до вищих ссавців),а потім переходити до
безхребетних тварин. | | | | | Львов Костянтин Іванович | Львов
Костянтин
Іванович(1895-1950)- радянський педагог, доктор педагогічних наук, професор
МГПІ ім. В. П. Потьомкіна, член-кореспондент АПН .Автор робіт «Основи
організації просвітницької праці»(1923), «Клубна робота в школі»(1926,разом з
А.Ф. Родіним). | | | | | Любен Август-Генріх | Любен
Август-Генріх
(1804-73)- німецький педагог, методист з природознавства. Вважав необхідним,
щоб учні самостійно спостерігали та описували «твори природи».Насправді його
методика звелась до того, що учні вчили напам’ять зовнішні ознаки рослин
та тварин.
| | | | | Любовський Петро Михайлович | Любовський Петро Михайлович (роки народження і смерті
невідомі) — український філософ, психолог і педагог першої чверті XIX ст. Викладав у гімназії в Харкові.
Пропагував патріотичні ідеї любові до вітчизни, до її культури. | | | | | Любомська Євгенія Михайлівна | Любомська
Євгенія Михайлівна (18.ІІІ.1929, с. Саморідне
Черкаської обл.)- український педагог, Герой
Соціалістичної Праці (1978). З 1962 працює вчителькою української
мови й літератури у Жашківській
середній школі № 2 Черкаської області. | | | | | Людина як предмет виховання | "Людина
як предмет виховання" — капітальний за змістом і науковим рівнем
психолого-педагогічний трактат К. Д. Ушинського, в якому на високому для свого
часу науковому рівні ставляться й розв'язуються провідні проблеми розвитку
психіки в онтогенезі. | | | | | Люксембург Роза | Люксембург Роза (1871-1919)- одна з засновників компартії Німеччини. Відстоювала принцип єдиної шкільної системи, науковості навчання. Заперечувала вплив релігії на освіту. Підкреслювала необхідність індивідуального підходу до учня, вимагала, щоб навчання було пов’язане з життям(практикою діяльності),сприяло самостійному мисленню та всебічному розвитку особистості.
| | | | | Лютер (Luther) Мартін | Лютер (Luther) Мартін (10.ХІ.1483 Айслебен, Саксонія —18.ІІ.1546,
там само ) — діяч Реформації в Німеччині, основоположник лютеранства. Л.
виступав за те, щоб міські ради відкривали школи початкової освіти, які б
охоплювали навчанням усіх дітей. Основним завданням школи вважав релігійне
виховання. Великого значення надавав вивченню стародавніх мов. Л.-автор
катехізису, який кілька століть був головною книгою для читання в народних
школах Німеччини. | | | | | Лян ці-Чао | Лян ці-Чао (23.ІІ.1873,повіт
Сіньхой,пров.Гуандун-19.І.1929,Пекін) -китайський політичний діяч, педагог,
журналіст. Виступав за використання досвіду західних країн у галузі освіти.
Запропонував проект організації в країні цілісної системи освіти, яка включала
б дошкільні заклади, початкову школу, середню школу, різні професійні навчальні
заклади, вузи. Проект Л. Ц. не був підтриманий офіційною владою та учительською
громадськістю. | | | | | Магістр | Магістр (лат. magister — начальник, учитель) — 1) У
Стародавньому Римі — назва ряду посад. 2) У Візантії — придворний титул. 3) У Західній Європі за середніх віків — голова католицького
духовно-лицарського ордену. 4) В середньовічній школі — викладач
"семи вільних мистецтв", пізніше — ступінь випускників філософських
факультетів університетів. У вищих
навчальних закладах США, Великобританії та інших країн — академічний
ступінь. З 1992 ступінь магістра запроваджено в Україні як завершеного
освітньо-кваліфікаційного рівня фахівця, який на основі отриманої раніше кваліфікації бакалавра здобув поглиблені
спеціальні вміння та знання інноваційного
характеру у вищому закладі освіти IV рівня, має досвід їх застосування і
продукування нового знання для вирішення професійних завдань у певній галузі
економіки, промисловості, науки, техніки,
культури. Програма підготовки надає випускникові знання й навички наукової, педагогічної та дослідницької діяльності.
Випускникові присвоюється кваліфікація магістра й видається диплом, в якому
зазначається спеціальність підготовки або галузь знань. | | | | | Магницький Леонтій Пилипович | Магницький Леонтій Пилипович
(1669-1739) – російський математик, автор першого російського друкованого курсу
математики «Арифметика сиречь наука числительная» (1703), який слугував у Росії
до середини ХVІІІ ст. основним підручником арифметики, алгебри, геометрії та
тригонометрії. З 1701 до кінця життя викладав математику в Московській школі
математичних та навігаційних наук – перше реальне училище в світі. Вів велику
роботу з підготовки вчителів для початкової школи. | | | | | Магницький Михайло Леонтійович | Магницький Михайло Леонтійович (1778-1855)- державний діяч першої половини ХІХ ст., реакціонер. Зробив
Олександру І донос на Казанський університет, оголосив його « осередком невір’я»,запропонував
університет закрити та « урочисто зруйнувати». Став опікуном Казанського
навчального округу, звільнив прогресивно налаштованих професорів та замінив їх
реакціонерами, які мало що розуміли в науках, після чого наукова та навчальна
діяльність у Казанському університеті була послаблена. М. розробив реакційну
інструкцію для університетів, яка була уведена в дію по всім навчальним
округам, замінив собою Статут 1804. Обвинувачений у великих фінансових
зловживаннях був відсторонений від посади. | | | | | Мадзігон Василь Миколайович | Мадзігон
Василь Миколайович (нар. З.Х.1937, с. Карпівці Житомирської обл.) —український педагог, з 1995 віце-президент
АПН України. Досліджує проблеми трудового навчання школярів. | | | | | Мазуркевич Олександр Романович | Мазуркевич Олександр Романович (9.ІХ.1913, с. Жабокрич
Вінницької обл. — 8.Х. 1995, Київ) — український літературознавець і
педагог, академік АПН СРСР (з
1968) і АПН України (з 1992). Автор праць з історії, теорії та методики української
літератури, історії педагогіки. | | | | | Макаренко Антон Семенович | Макаренко
Антон Семенович (13.ІІІ. 1888, м. Білопілля Сумської обл. — 1.IV. 1939, Москва) — український
педагог, письменник. У 1920 організував поблизу
Полтави трудову колонію імені Горького для
неповнолітніх правопорушників. З кінця 1927 керував комуною імені Ф.
Е. Дзержинського, заснованою у передмісті Харкова. В 1935-4936 працював у
Києві заступником начальника відділу
трудових колоній Народного комісаріату
внутрішніх справ, 1936—1937 керував трудовою колонією в Броварах. З 1937
жив у Москві. М. створив наукову методику
виховної роботи з дитячим колективом, поєднання навчання з продуктивною
працею, моральним, фізичним і естетичним вихованням. Багато зробив для
розвитку теорії сімейного виховання. Свій досвід і педагогічні погляди М. виклав у творах "Марш 30-го року"
(1932), "Педагогічна поема" (1932—1935),
"Книга для батьків" (1937), "Прапори на баштах"
(1938). | | | | | Макарушка Остап | Макарушка
Остап (9.VІІІ.1867, м. Яворів Львівської обл. — 21.ХІ.1931,
Львів) — український педагог і філолог. У 1894— 1905 учителював у Львівській та Коломийській
гімназіях, з 1910 — директор Львівської жіночої семінарії. Автор праць з
мовознавства та з педагогіки. Написав кілька посібників з латинської та старогрецької
мов для гімназій. | | | | | Максим Грек | Максим
Грек
(біля 1475-1556)- вчений- монах,
письменник, публіцист. За походженням албанець ( за іншими джерелами- грек),
здобув освіту в Італії, знаходився під впливом Савонароли. В 1518 був
запрошений до Москви Василієм ІІІ для перекладу та виправлення «богослужебных книг».В Москві своєю
просвітницькою діяльністю накликав на себе гнів духівництва та монахів. Відомий
різнобарвною та плідною діяльністю з викриття вад духівництва та тяганини у
судах;прибічник гуманного відношення до людей, особливо к дітям. | | | | | Максименко Сергій Дмитрович | Максименко Сергій Дмитрович (нар. 15.ХІІ.1941, с. Запрудця
Київської обл.) — український психолог,
дійсний член АПН України з І995. З 1997 —директор інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України. Досліджує проблеми психології навчальної діяльності
учнів. | | | | | Максимович Іоанн | Максимович Іоанн (грудень 1651, м.
Ніжин — 21.VІІ.1715, Тобольськ) — український письменник, педагог, церковний діяч. Вихованець, згодом
професор Києво-Могилянської колегії. Як архієпископ чернігівський заснував (з
1697) Чернігівський колегіум. Автор
духовно-повчальних творів, проповідей, щоденника. | | | | | Максимович Михайло Олександрович | Максимович
Михайло Олександрович (15.ІХ.1804, хутір Тимківщина, тепер с.
Богуславець Черкаської обл. — 22.ХІ.1873,
хутір Михайлова гора Черкаської
обл.) — український вчений-природознавець, історик,
фольклорист і письменник. В 1834—-1835 — перший ректор новоствореного Київського університету,
а потім декан філософського факультету. | | | | | Максимович Павло Павлович | Максимович Павло Павлович (
1817-92)-земський діяч народної освіти, засновник Тверської жіночої
учительської школи його імені. Навчальний курс школи з п’ятерічним терміном
навчання був ширше курсу вчительської семінарії МНП. При школі було зразкове
початкове училище, в якому проходили практику вихованки школи. В 1871 М.
запропонував тверському земству проект реформи дитячих притулків та розвитку
дитячих садків. | | | | | Макушин Петро Іванович | Макушин
Петро Іванович (1844-1926)- діяч просвітництва Сибіру. Відкрив перший в Сибіру
книжковий магазин в м. Томськ (1873),заснував сільські бібліотеки при школах
(до 600) та Товариство опіки народною освітою, побудував в 1912 Дім науки в
Томську, при якому в 1916 за його ініціативою був влаштований народний
університет. Був видавцем та редактором
газети « Сибірське життя». Після Жовтневої революції М.продовжував
працювати в галузі просвітництва ( в товаристві « Геть безграмотність», у
державному Сибірському видавництві). | | | | | Малинін Олександр Федорович | Малинін Олександр
Федорович (1834-88)-
російський педагог, математик, один з засновників та перший директор
Московського вчительського інституту, автор підручників з елементарної
математики. Підручники, написані разом з К.П.Буреніним: « Керівництво
арифметики» (1867), «Збірник арифметичних задач…»(1866), « Керівництво алгеброю
та збірник задач з алгебри для гімназій» (1870)- відрізняються простотою та
ясністю форми викладу, розташуванням матеріалу в порядку зростання трудності засвоєння, що надало широку
популярність цим книгам. | | | | | Малі народні училища | Малі народні училища —навчальні
заклади в Російській імперії для непривілейованих станів з дворічним строком навчання. Створювалися за Статутом 1786, переважно у повітових містах.
У губернських містах були початковим
ступенем головних народних училищ. У М. н. у. вивчали: читання, письмо,
елементарний курс граматики, арифметики, закон Божий, чистописання, малювання
та ін. В 1803 М. н. у. перетворено на повітові училища. | | | | | Мальований Юрій Іванович | Мальований
Юрій Іванович (нар. 27.ХІ.1939, м. Фастів) — український педагог,
член-кореспондент АПН України з 1995. В 1966—1976 — директор київської
середньої школи № 92 імені Івана Франка, в
1976—-1993 завідував лабораторією в НДІ педагогіки України, з 1993 —
вчений секретар Відділення дидактики, методик та інформаційних технологій
навчання АПН України. Досліджує
методологічні й теоретичні проблеми
розбудови української освітньої системи, змісту й методів навчання математики
в середній школі. | | | | | Мамедгулу-Заде Джаліл | Мамедгулу-Заде Джаліл (1869-1933)- азербайджанський суспільний діяч,
письменник-демократ. Редактор революційно- сатиричного журналу « Молла
Насреддін».Вів педагогічну роботу в сільських школах. Продовжував традицію
Ахундова, сприяв розповсюдженню впливу передової російської культури на
педагогічний рух у Азербайджані. Критикував стару школу, боровся за світську
школу та навчання на рідній мові.
| | | | | Мамонтов Яків Андрійович | Мамонтов
Яків Андрійович (4.ХІ.1888,
хутір Стрілиця, тепер с. Шапошникове Сумської обл. — 31.І.1940, Харків) — український
письменник, історик і теоретик театру,
педагог, прихильник методу естетичного виховання. З 1920 працює у
Харківському інституті народної освіти, на
Харківських педагогічних курсах імені Г. Сковороди; з 1926 — в
Українському НДІ педагогіки. Досліджував проблеми педагогічної творчості,
здійснив спробу наукової класифікації всіх відомих на той час педагогічних ідей
і напрямів вітчизняної і зарубіжної педагогіки. | | | | | Мамурян Матевос | Мамурян
Матевос (1839-1901)-
західно вірменський просвітник, педагог, публіцист. Як організатор та інспектор
народної освіти в Із мірі та Константинополі на протязі багатьох років виступав
проти абстрактності в навчанні, відірваності його від життя. В публіцистичних
та педагогічних статтях пропагував демократичні принципи та методи загальної та
ремісничої освіти. М. боровся за встановлення тісних педагогічних зв’зків
між Східною
та Західною Вірменією. | | | | | Мандинян Седрак | Мандинян
Седрак
(1844-1915)- вірменський педагог. Отримав вищу педагогічну освіту в Німеччині,
в значній мірі знаходився під впливом педагогіки Гербарна. Написав ряд
підручників вірменської та російської мови, арифметики, багато статей,
присвячених новим європейським та російським педагогічним течіям. | | | | | Манн (Mann) Хорас | Манн
(Mann) Хорас (4. V. 1796, Франклін, шт. Массачусетс — 2.VІІІ.1859,Йєллоу-Спрінґс, шт. Огайо) — американський педагог
і громадський діяч. У 30—40-х роках XIX ст. очолив громадсько-педагогічний рух за поліпшення шкільної
справи. Відстоював право кожної особистості на свободу та освіту незалежно від
раси, національності майнового стану. Заснував перші педагогічні
навчальні заклади й перший педагогічний журнал у США «Common School Journal».
Ідеї М. та його діяльність істотно вплинули на розвиток американської школи й
педагогіки. | | | | | Маннгеймська шкільна система | Маннгеймська шкільна система — система навчання в народній школі, яка ґрунтується на поділі учнів;
залежно від рівня підготовки й здібностей. Опрацьована й застосована м.
Маннгеймі німецьким педагогом Зікінґером. Дістала поширення в Німеччині на
початку XX ст. За М. ш. с. всі школи діляться на три категорії. А — нормальна восьмирічна школа. Після закінчення 1 класу
невстигаючі переводяться в школи групи В, а після II класу
найздібніші переходять в особливі підготовчі класи, які готують до вступу в середні
школи. У класі — 45 учнів. В — допоміжна
шестирічна школа. В ній навчаються нормальні за розумовими здібностями
діти, які відстають з інших причин. Після ліквідації прогалин у знаннях діти
можуть повернутися до нормальної школи. Ті, що продовжують відставати, закінчують
шестирічний курс, причому в V— VI класах вивчається в скороченому вигляді програма всієї восьмирічної народної школи. Кількість учнів у класі —
30 чоловік. С — спеціальна восьмирічна
школа для розумово відсталих, де
протягом 8 років вивчається курс чотирьох класів звичайної школи. Клас
складається з 15 чоловік. | | | | | Маноральна система | Маноральна
система (від лат. manus — рука і
os, оrіs — рот) — система ручних знаків, які доповнюють недоступні окові
елементи артикуляції. Опрацьована данським сурдопедагогом Форггам-мером в 1900
(Mund-Hand-System). Знаки М. с. не передають звуків мови, а служать
лише допоміжним засобом читання з губ. Через складність і трудність для
опанування М. с. не дістала в українських школах широкого поширення. | | | | | Мануйлов Олександр | Мануйлов
Олександр (1861-1929)-
професор політичної економіки, ректор Московського університету (1905-11),
міністр народного просвітництва Тимчасового уряду. На цій посаді відмінив деякі
найбільш реакційні циркуляри царського МНП. | | | | | Марбурзька система | Марбурзька
система — система математичних і хімічних знаків для сліпих. Опрацьована
Комісією з точних наук, створеною об'єднанням сліпих Німеччини, які займалися
академічною роботою. Вперше видана в Марбурзі-на-Лані в 1919. Знаками цієї
рельєфно-точкової системи з певними змінами й доповненнями друкується тепер уся
навчальна та інша математична література для сліпих. | | | | | Маріїнські жіночі гімназії | Маріїнські
жіночі гімназії – середні жіночі
загальноосвітні заклади Відомства закладів імператриці Марії. Виникли в 1862 з
маріїнських жіночих училищ, мали 7-річний строк навчання. За своїми навчальними
планами та програмами мало відрізнялися від жіночих гімназій МНП, давали дещо
менший об’єм знань. В 1911
було 35 М. ж. г., у яких навчалося
більше ніж 16 тис. учениць, переважно з привілейованих станів населення. | | | | | Маріїнські жіночі училища | Маріїнські
жіночі училища- 1.Середні жіночі навчальні заклади відомства
імператриці Марії. Перше училище було відкрито в 1858 в Петербурзі. В 1862
училища були переіменовані в Маріїнськім жіночі гімназії.2. 4-річні
загальноосвітні жіночі школи Відомства закладів імператриці Марії, які були
проміжною сходинкою між початковою школою грамоти та середніми жіночими
навчальними закладами. Перше 4-річне М. ж. у. було відкрито в Петербурзі в
1882.Училища призначались для дівчат нижчих станів міського населення, які не
мали змоги навчатися у гімназіях. Давали загальну елементарну освіту. В них
викладалися закон божий, російська мова, арифметика, географія та історія
Росії, природознавство, чистописання, співи, малювання, креслення. Особлива
увага приділялась релігійному вихованню та підготовці до домашнього
господарства. Навчання було платним. | | | | | Марков Володимир Миколайович | Марков Володимир Миколайович (1884-1945)- радянський педагог, діяч народної освіти, професор, член-кореспондент АПН. Автор статей з питань виховної роботи та організації народної освіти.
| | | | | Маркович Светозар | Маркович
Светозар
( 1846-75) – сербський суспільний діяч та педагог. На формування його
світогляду великий вплив мали ідеї російських революційних демократів, з якими
він познайомився під час перебування в
Росії (1866-69). М. розвивав прогресивні педагогічні погляди, спираючись на
досвід І Інтернаціоналу, агентом-кореспондентом російської секції якого він
був. М. виступав за виховання всебічно розвинутих людей, які можуть змінити
суспільство та природу, поєднувати особисті інтереси з боротьбою за соціалістичні
ідеали та народну справу. | | | | | Маркосян Акоп Арташесович | Маркосян
Акоп Арташесович (р.1904)-фізіолог-педагог, член-кореспондент АПН,
дослідник впливу фізіологічно активних речовин на збудливість кори головного
мозку. Автор підручника нормальної фізіології ( 1949) ; « Фізіології людини та
тварини».Навчально-методичного посібника для студентів – заочників педагогічних
інститутів» (1951) ; монографії « Дослідження І.П. Павлова в галузі кровообігу
та травлення» (1953) та ін.
| | | | | Маркушевич Олексій Іванович | Маркушевич Олексій Іванович (20.ІІІ.1908, Москва — 4.VІІ.1979, там само) — російський математик і
педагог, дійсний член АПН Росії в
1950—1957, а потім 1964—1976 її
віце-президент. 1965— 1970 М. очолював Комісію АН СРСР і АПН СРСР з питань шкільної реформи. М. — головний
редактор "Дитячої енциклопедії", "Енциклопедії елементарної
математики" та інших видань для учителів і для учнів. | | | | | Мартинова Раїса Юр'ївна | Мартинова Раїса Юр'ївна (нар.18.ІІ.1950,
Донецьк) — педагог, член-кореспондент
АПН України з 1997. Після закінчення Ізмаїльського педінституту працювала вчителькою, асистентом кафедри
іноземних мов Одеського педінституту імені
К. Д. Ушинського. З 1993 — директор Інституту методів навчання іноземних
мов АПН України. Автор підручників з англійської мови для середньої школи. | | | | | Масальський Володимир Іванович | Масальський
Володимир Іванович (25.VІІ.1896, Київ — 14.І.1979, там само) — український
мовознавець, педагог. 1960—1971 завідував кафедрою слов'янської
філології Київського університету. М. є автором ряду посібників з методики
навчання української і російської мов у середній школі. | | | | | Масарик (Masaryk) Томаш Гаррик | Масарик
(Masaryk)
Томаш Гаррик ( 1850-1937)- перший президент Чехословацької Республіки, який мав
досить вагомий вплив на чеську
педагогіку. Займаючись політичною та публіцистичною діяльністю, критикував
елементи феодалізму в шкільній системі Автор-Угорщини. Вважав, що задача «
соціального виховання» полягає в примиренні класових антагонізмів, які повинні
здійснюватись шляхом « виховання гуманності». | | | | | Масе (Mace) Жан | Масе
(Mace)
Жан (1815-1894)- французький педагог та діяч просвітництва, організатор
Французької ліги просвітництва. Один з видавців (з 1864) « Magazin d’education et de recreation
». ( « Журнал для освіти та розваг»). | | | | | Маслоу (Мaslow) Абрахам Гарольд | Маслоу (Мaslow) Абрахам Гарольд (1.ІV.1908, Нью-Йорк — 8.VІ.1970, Пало Альто, шт. Каліфорнія) —американський
психолог, провідний представник гуманістичної
психології, президент Американської психологічної асоціації (1967). М. опрацював стратегію цілісного аналізу вищих
сутнісних проявів людини. Теорія особистості М. послужила одним із джерел
гуманістичного виховання. В річищі ідей М. в зарубіжній педагогіці розв'язуються
практичні питання виховання обдарованих дітей. | | | | | Массалітинова Надія Йосипівна | Массалітинова
Надія Йосипівна (1876-1921)- російський педагог та діяч в галузі
дошкільного та фізичного виховання дітей, прибічник системи П.Ф.Лесгафта.
Розробляла педагогічні питання дитячої гри. М.- організатор та керівник курсів
з підготовки педагогів для дитячих
майданчиків. З 1913 приймала участь у роботі московського товариства «
Дитяча праця та відпочинок», з 1919- в роботі першої дослідної станції з народної освіти. | | | | | Математика в школі | «Математика в школі» - двомісячний методичний журнал Міністерства
просвітництва РРФСР. Під цією назвою почав виходити в 1918. Мав різні назви. В
1937 знову виходить як « Математика в школі». З 1941-1946-не виходив. Мав
наступні відділи: науково-популярний; з історії математики; методика; з
досвіду;радянські педагоги-математики; за кордоном; критика та бібліографії;
хроніка. Центральне місце в журналі займали методика викладання та опис
передового педагогічного досвіду. | | | | | Математичне просвітництво | «Математичне просвітництво»-
неперіодична математична збірка, яка була розрахована на широке коло
математичної громадськості, в тому числі
на викладачів математики старших класів середньої школи та студентів
педагогічних вузів. Мала наступні відділи: « Наукові повідомлення», « Науково -
методичні повідомлення», «Науково-методична хроніка». Журнал заснован у 1934 (
до війни вийшло 13 випусків). Поновлен виданням у 1957. | | | | | Материнська школа | Материнська
школа — 1) Перший ступінь в педагогічній системі Я. А. Коменського.
Охоплювала виховання й навчання дітей у сім'ї до 6-річного віку. 2) Дошкільний
заклад у Франції й деяких інших країнах для дітей від 2 до 6 років. М. ш.
нерідко організовуються безпосередньо при початкових школах ряду країн як так
звані класи для малят, до яких приймають дітей з 4 років. | | | | | Материнський метод навчання глухонімих | Материнський
метод навчання глухонімих — метод формування усної мови, в основі якого лежить наслідування.
Основоположниця М. м. н. — американський сурдопедагог Сарра Фуллер, яка
відкрила в Бостоні в 1888 навчальний заклад
для глухонімих дошкільників. М. м. н. протиставляється метод активного
втручання педагога в навчання вимові, вихованню свідомої артикуляції, яка
поліпшує вимову дітей. Цього методу
дотримується вітчизняна сурдопедагогіка. | | | | | Материнські школи в Франції | Материнські
школи в Франції - дошкільні заклади для
дітей від 2-6 років, які здійснювали свою роботу в дусі принципів та методів
Монтессорі та Декролі. Засновані за законом від 2 серпня 1881. Звичайно материнські школи мають три класи : молодший
для малят 2-4 років ,середні - для дітей
4-5 років, старші для дітей 5-6 років. Працюють Материнські школи як правило 6
годин на день. До програми входять вільні ігри та ігри спеціального
направлення, пісні, малювання, розвиток мови, читання уголос, бесіди , вправи
та спостереження, в багатьох школах у програму входять також ознайомлення з
читанням, лічбою, письмом. У низці випадків Материнські школи організовують
безпосередньо при початкових школах та називають « класами для малят». | | | | | Матеріальна освіта | Матеріальна
освіта — теорія загальної освіти, яка виникла в 40—50-х роках XIX ст.
Представники М. о. вважали, що головним завданням навчання є оволодіння
знаннями фактів і недооцінювали або зовсім не визнавали необхідності розвитку
особистості учня. М. о. протистоїть теорія формальної освіти, відповідно до
якої основними завданнями навчання є розвиток розумових здібностей учнів, а
знання основ наук має другорядне значення. Сучасна теорія освіти визнає єдність
процесу засвоєння знань і загального розумового розвитку учнів. | | | | | Матрикул | Матрикул (від лат. matricula — список) — застаріла назва залікової книжки студентів вищого навчального закладу. Введено
вперше в середньовічних університетах. | | | | | Маттіас ( Matthias) Адольф | Маттіас ( Matthias) Адольф ( 1847-1917)- німецький педагог та
методист з давньої та німецької мови, автор « Geschichte des deutschen
Unterrichts» ( 1907). | | | | | Махмудбеков Махмудбек | Махмудбеков Махмудбек ( 1849-
1923)- азербайджанський педагог - методист, автор ряду цінних для свого часу
підручників методичних посібників. Вів боротьбу за чистоту азербайджанської
мови, пропагував новий алфавіт. | | | | | Мацько Любов Іванівна | Мацько
Любов Іванівна (нар.
9.ІІ.1939,с. Стара Переяславка Київської обл.) — український філолог,
педагог, член-кореспондент АПН
України з 1994. З 1986 — професор, а з 1988 — завідувачка кафедри Українського педагогічного університету імені М. Драгоманова. Автор навчальних
посібників для середніх шкіл і педвузів. Досліджує проблеми
стилістики й культури української мови, методики навчання української мови в
школі та вузі. | | | | | Машетас Пранас | Машетас Пранас (19.ХІІ. 1863, Пустельнінкай —
14.ІХ.1940, Каунас) — литовський педагог
і дитячий письменник, перекладач художньої літератури
для дітей, організатор народної освіти, автор букварів, підручників математики
для школи. | | | | | Медалі шкільні | Медалі шкільні — до
1917 нагородження медалями здійснювалося на
основі Статуту гімназії (1828). Золоті і срібні медалі присуджувалися випускникам, які мали відмінні успіхи з
усіх предметів гімназійного курсу, радою
гімназії. В 1944 були запроваджені
медалі під , назвою "За відмінні успіхи і зразкову поведінку. 3 1992
медалі почали називатися "За особливі успіхи в навчанні". Ними
нагороджуються випускники середніх
загальноосвітніх шкіл і професійних навчальних закладів. Особи, нагороджені
медалями, користуються пільгами при вступі до вищих і середніх спеціальних
навчальних закладів. | | | | | Медико-педагогічний вісник | Медико - педагогічний вісник -
журнал , який був присвячений проблемам лікувально- виховної роботи з розумово
відсталими дітьми. Видавався в Петербурзі з 1885 -1887 ( всього 18
номерів),редактором та видавцем був І .В. Маляревський. З журналом
співробітничали А.Я.Герд, В.А.Вагнер та інші.
| | | | | Мединський Євгеній Миколайович | Мединський Євгеній Миколайович (
1885- 1957)- радянський історик педагогіки, дійсний член АПН, автор першого
радянського підручника з історії педагогіки ( три частини 1925-1929), а також
автор багатьох книг та статей з історії педагогіки та школи та статей з проблем
позакласної освіти. М багато уваги приділяв підготовці науково - педагогічних
кадрів. Нагороджений медаллю К.Д. Ушинського. | | | | | Медична освіта | Медична освіта - система
фахової підготовки й удосконалення
лікарів, провізорів, середнього
медичного персоналу й науково-педагогічних медичних кадрів. В Україні 1787—1797 діяла вища Єлизаветградська
медико-хірургічна школа; 1773—1784 середній медичний персонал готував Медичний колегіум у Львові.
В Київській академії на початку XIX ст. функціонували медичні
класи. При
Львівському університеті медичний факультет існував 1784—1805 і 1894— 1939.
При Харківському (1805), Київському (1841) університетах, Новоросійському університеті
в Одесі (1900) були створені медичні факультети. В 1912—1916 були відкриті
Вищі жіночі медичні курси в Києві (з 1916 — Жіночий медичний інститут), Харкові, Одесі й Катеринославі.
В середині XIX ст. були створені середні
медичні заклади. На початку 20-х років
XX ст.
на базі медичних факультетів почали створюватися медичні інститути. | | | | | Медична психологія | Медична
психологія
— розділ психології,
що вивчає роль психіки в умовах виникнення й перебігу хвороб людини, а
також відновлення її здоров'я. Засновником М. п. вважають німецького психолога
й філософа XIX ст.
Р. Г. Лотце.
До М. п. входять клінічна психологія, атопсихологія, клінічна психосоматологія, клінічна нейропсихологія, сихофармакологія
та ін. М. п. велику увагу приділяє вивченню
переживань пацієнтів від раннього
дитинства до моменту настання хвороби. М. п. допомагає лікарям точніше діагностувати хвороби,
використовувати прийоми психотерапії, психогігієни
і психопрофілактики. | | | | | Медичний колегіум | Медичний колегіум у
Львові — середня медична
школа, що готувала цирульників та акушерок.
Заснований 1773.
Курс навчання в М. к. тривав три роки; викладання велося польською і німецькою
мовами. В 1784 М. к. об'єднався з медичним факультетом Львівського університету. | | | | | Медичні інститути | Медичні
інститути
університети, академії — вищі навчальні заклади, які готують лікарів і
провізорів. В Україні функціонують М. і. у Харкові, Сімферополі, Львові,
Чернівцях, Тернополі; медичні університети у Луганську, Вінниці, Донецьку,
Запоріжжі, Києві, Одесі, Сумах, Ужгороді, Харкові; медичні академії в
Дніпропетровську, Полтаві (стоматологічна); медичні інститути народної медицини
в Дніпропетровську і Києві. В усіх М. і., у., а. є аспірантура і клінічна ординатура. | | | | | Медичні училища | Медичні училища — середні спеціальні навчальні заклади в Україні, які готують спеціалістів із середньою медичною і фармацевтичною освітою. Строки навчання в М. у. (від 2 до 3,5 років) залежать від обсягу загальноосвітньої підготовки учня і обраної ним спеціальності. В Україні функціонують дев'яносто дев'ять
М. у. | | | | | Медіа-освіта | Медіа-освіта
(англ. Media education,
від лат. media — засоби) — напрям у педагогіці,
представники якого виступають за вивчення школярами закономірностей масової
комунікації (преси, телебачення, радіо, кіно тощо). Основними завданнями
М.-о. є підготовка нового покоління до життя в сучасних інформаційних умовах,
до сприймання й розуміння різної інформації, усвідомлення наслідків її впливу на психіку тощо. | | | | | Медресе | Медресе (араб.) — середня й вища
школа
в мусульман у країнах Близького й Середнього Сходу. Поширилася у IX— XIII ст. в країнах, де
переважало населення,
яке сповідувало іслам. Готували служителів культу, вчителів початкових мусульманських шкіл —
мектебів, а також службовців державного
апарату. В період середньовіччя М.
були значними центрами культури. В 60-ті роки XX ст. склалося два основних
типи М.: світські середні або вищі загальноосвітні школи (входять в систему народної освіти) і М. — читання Корану, що готує служителів
культу. | | | | | Межов Володимир Ізмаїлович | Межов
Володимир
Ізмаїлович ( 1831- 94) – російський бібліограф , автор 50 бібліографічних робіт
різної тематики, із яких деякі являють собою капітальні праці, в тому рахунку і
з педагогіки та народної освіти за період з 1859-1888. | | | | | Мез’єр Августа Володимирівна | Мез’єр Августа Володимирівна ( 1869-1935)- російський
бібліограф та літературознавець, постійний співробітник журналу « Російська
школа», перекладач книг у видавництвах О. Н. Попової, Ф.Ф. Павленкова, І.Д.
Ситіна. Першою працею М. був
бібліографічний покажчик з ботаніки в книзі С.А. Борецького « Серед квітів» (
1899). | | | | | Мейман ( Meumann) Ернст | Мейман
( Meumann) Ернст (29.VІІІ. 1862, Ірдінген — 26.ІV.1915, Гамбург) — німецький педагог і психолог, засновник експериментальної педагогіки. Був
співробітником В. Вундта в Ляйпцигу.
З 1897 — професор філософії та педагогіки послідовно в Цюріху, Кенігсберзі, Мюнстері та ін. Один з перших авторів праць, присвячених психології дитини. М. намагався синтезувати різні психологічні
концепції розвитку дитини, її здібностей,
успішності навчання тощо й покласти
їх в основу теорії та практики виховання.
Автор ряду праць з естетики. | | | | | Меламед | Меламед
(давньоєвр. — той, що навчає) — господар і учитель хедера, а також домашній учитель інших — єврейської мови
(іврит) і основ релігійного віровчення
(Біблії й Талмуда). М. мали помічників — бехелферів. | | | | | Меланхтон | Меланхтон
((Melanchthon; справжнє прізвище
— Шварцерд (Schwarzerd)) Філіпп (16.ІІ.1497, Бретген — 19.ІV.1560, Віттенберґ) — німецький
гуманіст і діяч реформації, теолог і
педагог. За пропозиціями М. були реорганізовані університети в Ляйпциґу, Гейдельберзі,
Тюбінгені, Ростоку, а також відкриті
нові в Кенігсберзі, Марбурзі, Ієні.
М. належить план організації
шкільної системи в Саксонії (1528), який став зразком для багатьох інших німецьких держав. Для шкіл і університетів,
відкритих в епоху Реформації,
М. склав нові підручники з граматики, логіки, риторики, історії, етики, природознавства та інших предметів. | | | | | Мельников Михайло Іванович | Мельников
Михайло
Іванович (р. 1894) – радянський методист - біолог, доктор педагогічних наук.
Займався розробкою методики викладання основ дарвінізму на основі вчення
Мічурина. | | | | | Мельников Михайло Олексійович | Мельников Михайло Олексійович ( р.1887)- радянський
педагог, професор, методист з початкової школи , дійсний член АПН. Розробляв
питання змісту та методики навчання дітей молодшого шкільного віку, а також
особливостей навчально- виховної роботи в мало комплектній сільській школі.
Автор підручників та методичних посібників з російської мови для початкової
школи, один з авторів та редакторів « Довідникової книги вчителя початкової
школи» ( 1941) та « Початкової школи» ( 1950). Нагороджений медаллю
К.Д.Ушинського. | | | | | Менделеєв Дмитро Іванович | Менделеєв
Дмитро
Іванович ( 1834-1907)- великий російський вчений, прогресивний діяч
просвітництва. Багато років викладав у вищих навчальних закладах. З великою
увагою ставився до питань народного просвітництва, організації та методики
викладання в середній та вищій школі. Найважливішими предметами загальної
освіти М. вважав мови ( рідну та іноземну), математику та природознавство.
Педагогічна спадщина М. є цінним внеском у вітчизняну педагогіку. | | | | | Мензбир Михайло Олександрович | Мензбир Михайло Олександрович ( 1855-1935)- російський
зоолог- дарвініст. Основні праці М. присвячені орнітології та зоогеографії. Він
займався також питаннями методики шкільного природознавства та є автором
кращого підручника зоології для середньої школи – « Навчальний курс зоології» ,
ч.1 та 2 (1901-1902). | | | | | Менчинська Наталя Олександрівна | Менчинська Наталя Олександрівна (р.1905)- радянський
психолог, член- кореспондент АПН. Розробляла питання психології навчання
арифметиці. Також є автором робіт із питань засвоєння понять у школі.
Нагороджена медаллю К.Д.Ушинського. | | | | | Метод | Метод — спосіб організації практичного й теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями розглядуваного об'єкта. З розвитком науки відбувається розвиток і диференціація М., що приводить до виникнення вчення про М. — методології. В науковій методології поєднуються в історично визначеній формі об'єктивні і суб'єктивні моменти людської діяльності. | | | | | Метод проектів | Метод проектів — організація навчання, за якою учні набувають
знань і навичок у процесі планування й виконання практичних завдань —
проектів. М. п. виник у другій половині XIX ст. в школах США. Поширився на початку XX ст.
Базується на теоретичних концепціях прагматичної педагогіки. У 20-х роках XX ст. М. п. привернув увагу українських
педагогів, які вважали, що критично перероблений М. п. зможе забезпечити
розвиток творчої ініціативи й самостійності учнів і сприятиме здійсненню
безпосереднього зв'язку між набуттям учнями знань і вмінь та застосуванням їх
у розв'язанні практичних завдань. Однак універсалізація М. п. і розвиток
комплексної системи навчання привели до різкого зниження загальноосвітньої підготовки учнів. В 60—70-х роках у
США розгорнулася критика М. п., застосування якого привело до зниження рівня
теоретичних знань учнів загальноосвітніх шкіл з основ наук. Проте засоби,
аналогічні М. п., продовжують застосовувати в американських школах. | | | | | Метод цілих слів | Метод цілих слів
у навчанні грамоти —один з аналітичних методів навчання грамоті, за яким початковий етап навчання становить запам'ятовування» дітьми шляхом зорового сприймання
значної кількості цілих слів і їх графічного
позначення без складового і
звуко-буквеного аналізу. Виник на початку XX ст. в США. | | | | | Методика розвиваючого навчання | Методика
розвиваючого навчання — сукупність змісту, методів і прийомів навчання, спрямованих на розвиток розумових
(і фізичних) сил учня, в основі вибору яких лежить ідея орієнтування
не на досягнутий (актуальний) рівень розвитку учня, а на "зону ближнього
розвитку" (Л. С. Виготський). Це означає, що перед учнями ставляться
завдання й вимоги, які дещо перевищують їхні можливості, але які вони можуть
виконати при певній допомозі вчителя. Основою М. р. н. виступає правильне
(точне) визначення характеру й рівня складності навчальних завдань, які може подолати учень. Воно вимагає детальної
діагностики вчителем рівня його актуального розвитку. | | | | | Мехтизаде Мехти Мамед огли | Мехтизаде
Мехти
Мамед огли ( р. 1903)-азербайджанський
радянський педагог та діяч просвітництва, доктор педагогічних наук, професор,
міністр просвітництва республіки. М.- автор праць з історії педагогіки та школи
в Азербайджані та підручника з педагогіки на азербайджанській мові. | | | | | Мечников Ілля | Мечников Ілля (1845-1916)- видатний російський біолог, один з засновників порівняльної патології, еволюційної ембріології, мікробіології, та імунології, прогресивний суспільний діяч. Він вказував на необхідність виховання у учнів еволюційного розуміння природи, висловлював думку,що вивчення будови та життя тварин треба розпочинати з попереднього ознайомлення з будовою та життям людського організму. Це допоможе учням зрозуміти факти будови та діяльності відповідних органів тварин, а також зрозуміти еволюцію походження організмів.
| | | | | Михненко Григорій Кирилович | Михненко Григорій Кирилович (нар. 17.
VIII.
1910, с. Насташка Київської обл.) — український
педагог, Герой Соціалістичної
Праці (1968), заслужений
учитель України (1958).
Протягом 1948—1975 працював директором
Боровицької середньої
школи Черкаської області. | | | | | Міжнародна Асоціація з Оцінювання Дослід | Міжнародна Асоціація з Оцінювання Досліджень в Освіті
( The
International Association of the Evaluation of Educational Achievement) — незалежне,
неурядове міжнародне товариство дослідницьких центрів, створене у 1959
з метою проведення міжнаціональних
емпіричних досліджень з освіти, Основний
напрям роботи — порівняльний аналіз освітянської політики, результатів
науково-педагогічних досліджень та їх впровадження в практику в різних системах освіти. | | | | | Міжнародна Федерація Профспілок Працівни | Міжнародна
Федерація Профспілок Працівників Освіти (Federation Internationale Syndicate de l’Enseignement) — утворена в 1946
Інтернаціоналом працівників освіти і
Міжнародним виробничим секретаріатом
працівників освіти. Видає кількома мовами журнал "Учителі
світу". | | | | | Міжнародна Федерація Руху за Сучасну Шко | Міжнародна
Федерація Руху за Сучасну
Школу
(Federation Internationale des Mouvements de l’Ecole Moderne)
–міжнародна
організація
вчителів, метою
якої є запровадження в школах сучасних навчальних програм і методів навчання,
спрямованих на розвиток пізнавальної активності й самостійності дітей
і молоді. З цією метою видаються дидактичні матеріали, організовуються курси для учителів і
учнів. | | | | | Міжнародна Федерація Учителів Початкової | Міжнародна Федерація Учителів Початкової Школи-(FEDERATION INTERNATIONALE
DES ASSOCIATIONS D’ INSTITUTEURS)- Встановлений 1949
Міжнародною демократичною
федерацією жінок. У 1959 ООН було
прийнято Декларацію прав дитини. Відзначається щороку 1 червня. | | | | | Міжнародний рух за реформи | Міжнародний рух
за реформи (Іnternational Movement Towards Educational Change) — організація, створена у Парижі
1972. Основне завдання — спільне вивчення наслідків реформ і розвитку в освіті.
Головні напрями роботи: дослідження в галузі освітянської політики
(політології), розвиток та організація менеджменту, експериментальна робота,
надання технічної допомоги. Основною метою діяльності організації є підтримка
освітянських реформ, проектів, створення мережі навчальних закладів до 2020
року. | | | | | Міжнародний День студентів | Міжнародний
День студентів —день міжнародної солідарності студентів у боротьбі
за мир і демократизацію освіти. Встановлений 1941 в Лондоні на міжнародній
зустрічі студентів країн, що боролися проти фашизму. Відзначається щороку 17
листопада — в день страти німецькими фашистами керівників Союзу студентів Чехо-Словаччини — учасників
Руху Опору. | | | | | Міжнародний інститут планування освіти | Міжнародний
інститут планування освіти (Institut International de Planification de l’Education) — наукова установа ЮНЕСКО, утворена в
1956 в Парижі з метою підготовки спеціалістів у галузі планування освіти, а
також надання допомоги окремим країнам в
опрацюванні прогнозів і планів
розвитку освіти. | | | | | Міжнародний Союз Студентів | Міжнародний Союз Студентів (МСС) — об'єднання демократичних студентських організацій. Заснований
1946 на І Всесвітньому конгресі
студентів у Празі. Мета МСС — захист прав і
інтересів студентів, зміцнення дружби та співробітництва між народами;
демократизація освіти. | | | | | Міжнародний Фонд "Відродження" | Міжнародний Фонд "Відродження" — недержавна неприбуткова доброчинна організація, що сприяє становленню
в Україні відкритого демократичного суспільства. Фонд заснували 1990 Українська Рада Миру, товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка та Українська екологічна асоціація "Зелений
світ" спільно з відомим американським фінансистом та філантропом Джорджем
Соросом. Міжнародний Фонд "Відродження"
здійснює фінансову, матеріально-технічну, організаційну й методичну
підтримку з програм освіти й науки,
громадянського суспільства, культури, екології та охорони здоров'я.
Освітні програми передбачали трансформацію гуманітарної освіти: створення
нових навчальних програм, підручників і посібників
для середніх шкіл та вузів; підтримку вищої освіти; сприяння розвиткові
загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, авторських
шкіл; сприяння вивченню іноземних мов, навчанню за кордоном тощо. | | | | | Міжнародний Юнацький День | Міжнародний Юнацький День (МЮД) — міжнародне свято прогресивної молоді. Відзначалося щороку 1915— 1945.
МЮД був встановлений рішенням Міжнародної соціалістичної конференції молоді в Берні (1915) з метою мобілізації молоді
на боротьбу проти імперіалістичної війни. | | | | | Мілль (Mill) Джон Стюарт | Мілль (Mill) Джон Стюарт (
20.V.1806, Лондон-8.V.1873, Авіньйон, Франція)- англійський філософ, психолог,
економіст і громадський діяч. Основні педагогічні погляди М. викладені в його
промові (1867) під час обрання його ректором університету святого Андрія в
Шотландії, в якій він відстоював принцип поєднання природничо- наукової й
гуманітарної освіти. Однак на практиці запропонував навчальний план, за яким
багато часу відводилося на вивчення стародавніх мов, значно менше уваги
приділялося математиці й природознавству і зовсім виключалися нові мови й
література. | | | | | Мільтон (Milton) Джон | Мільтон
(Milton)
Джон ( 9.ХІІ.1608, Лондон- 8.ХІ.1674, там само)- англійський поет, публіцист,
політичний діяч. В 1640- 1646 був учителем у створеній ним школі. В навчальний
план школи включав математику, історію, географію, фортифікацію, мови й багато
інших предметів, які мали вивчатися шляхом читання в оригіналі праць античних
мислителів латинською і грецькою мовами. Поряд з енциклопедичною освітою вважав
необхідним забезпечувати дітям всебічний фізичний розвиток і моральне
виховання. Виступав проти схоластичних методів навчання; пропонував скоротити
вивчення латини до одного року й використовувати її як засіб, а не самоціль.
Існуючи університети М. пропонував замінити більш демократичними коледжами,
розташованими в кожному графстві. | | | | | Місіонерські школи | Місіонерські
школи — навчально-виховні заклади, які відкриваються й утримуються релігійними (переважно християнськими)
місіями для поширення християнства й підготовки місіонерів з місцевого
населення. Перші М. ш. виникли під час
хрестових походів. В Україні М. ш. не було, хоч діяльність численних
католицьких навчальних закладів у XVI — на початку XX ст. за своїм спрямуванням була близькою до місіонерства. | | | | | Міське училище | Міське училище — в Російській імперії та деяких країнах початкове училище підвищеного типу. В Росії
М. у. створені за Положенням 1872 на базі повітових училищ і парафіяльних шкіл.
Призначалися для дітей дрібних урядовців, торговців, ремісників та ін. Навчання
тривало 6 років. Програми М. у. не узгоджувалися з програмами гімназій і таким
чином уряд не допускав "нижчі" верстви населення до середньої і вищої
освіти. М. у. були майже в усіх містах України.
В 1912 М. у. було реорганізовано у вищі початкові училища. Учителів для
М. у. готували окремі вчительські інститути (перший був відкритий в Україні у
Глухові 1874). | | | | | Міські школи | Міські школи — елементарні або середні навчальні заклади в
Європі, які створювалися з ініціативи й за підтримки бюргерства (в Німеччині та Шотландії — бюргерські школи).
Виникли в XIII ст. у зв'язку з потребою міського населення в
спеціальній практичній освіті, головним чином на базі гільдейських і цехових
шкіл. Крім традиційних навчальних предметів (читання, письмо, основи латинської
граматики і, як правило, релігія), у М. ш. навчали складанню ділових паперів,
рахівництву, давали початкові відомості з географії та історії. Навчання в М.
ш. велося латинською мовою. В XIV ст. почали виникати приватні школи з рідною мовою
навчання. На основі М. ш. рідної мови в XVII—XVIII ст. створювалися початкові народні школи. | | | | | Міхайлеску (Мihailescu) Штефан | Міхайлеску
(Мihailescu) Штефан (1846—1899) румунський
педагог і видатний діяч культури. Один з організаторів
"Товариства просвіти румунського народу" й "Товариства фізики і
природничих наук". Виступав за
створення демократичної
школи, яка б давала наукову освіту.
Виховання молодого покоління, за М, має ґрунтуватися на вивченні основ
наук, особливо природничих. | | | | | Мнемоніка | Мнемоніка
- система
засобів; які полегшують запам’ятовування й
збільшують обсяг пам’яті.В основі лежить процес створення нових асоціацій між об'єктами, що важко
запам'ятовуються. Мнемонічні зв'язки підкріплюють запам'ятання матеріалу, але
не компенсують його. | | | | | Могила Петро Симеонович | Могила Петро Симеонович (10.І.1597, Молдова —- 11.І.1647, Київ) — політичний, церковний та освітній діяч
України, митрополит Київський і
Галицький (з 1632). Освіту здобув у
Львівській братській школі, слухав лекції
в раді західноєвропейських
університетів. В 1631 відкрив лаврську школу, яка 1632 була об'єднана з Київською
братською школою і 1633 дістала назву
Києво-Могилянська колегія (з 1701 —
Київська академія). В 1634 відкрив
філіал цієї колегії у
Вінниці, а 1636 створив латинську колегію в Кременці. За ініціативою М. було засновано Слов'янсько-греко-латинську академію в м. Яссах (1640). | | | | | Могильницький Іван | Могильницький
Іван
(1777-1831) -культурно-освітній
і церковний діяч на західноукраїнських землях. Був каноніком, виконував одночасно обов'язки наглядача шкіл
Перемишльської єпархії, сприяв поширенню українських народних шкіл. Автор першої в Галичині граматики української мови
(1829), яка востаннє була видана 1910.
Заснував перше в Галичині
культурно-освітнє товариство (1816). | | | | | Моджевський (Мodrzewski) Фрич Анджей | Моджевський
(Мodrzewski) Фрич Анджей (нар. бл. 1503,
Волборж, помер восени 1572, там само) —
польський педагог-публіцист епохи
Відродження. Розглядав школу й виховання
як один з основних засобів розвитку
держави, виступав за звільнення
школи й виховання від релігійного впливу, за піднесення рівня науки та освіти в країні, за підвищення
авторитету учительської професії. | | | | | Мокін Борис Іванович | Мокін Борис Іванович (нар. 3.І.1943, с. Старі Бабани Черкаської обл.) — український учений у галузі електротех¬ніки, педагог, дійсний член АПН України з 1992. З 1985 — завідувач кафедри, з 1987 — проректор, а з 1989 — ректор Вінницького політехнічного інституту. З 1990 по 1994 — депутат Верховної Ради України. | | | | | Моллахана | Моллахана
(молла
— вчитель або вчений,
хана — місце, де навчають) — середньовічна мусульманська школа при мечеті.
Викладання вели мулли. | | | | | Молода Україна | «Молода
Україна»
— дитячий журнал, що видавався в Києві в 1906 і 1908—1914 роках;
щомісячний додаток до журналу Рідний край; видавець і редактор Олена
Пчілка. З журналом співробітничали Христя
Алчевська, Леся Українка, Максим Рильський та ін. Журнал друкував чудову
перекладну літературу для дітей. | | | | | Моляко Валентин Олексійович | Моляко
Валентин
Олексійович (нар. 24.VII.
1937, с. Вереміївка Полтавської обл.) — український психолог, дійсний член АПН
України з 1992. З 1991 завідує лабораторією Інституту психології АПН України.
Досліджує проблеми психології творчості. | | | | | Монастирські школи | Монастирські
школи — середньовічні
школи при монастирях з навчанням латинською мовою. Засновувалися різними
орденами монахів. М. ш. поділялися на зовнішні і внутрішні. В перших навчалися
миряни, в других — майбутні монахи. Вивчалися предмети тривіуму, а при великих
монастирях — і квадривіуму. | | | | | Монітор | Монітор (англ.monitor,
від лат.monitor-
той, що контролює)-1) Старший учень, помічник учителя в школах, які працюють за
белл-ланкастерською системою взаємного навчання. Такі школи існували в Англії,
США, Франції, Швейцарії, Бельгії, Росії наприкінці ХVІІІ- на початку ХІХ ст.
М.щоденно до занять готувалися вчителем до проведення уроків. М.повинні були
якомога точніше передати все, чому їх навчав учитель.2) В деяких англійських
середніх школах М.- учень, який виконує обов’язки старости класу. | | | | | Монотехнічна освіта | Монотехнічна
освіта,
монотехнізм – напрям радянської педагогічної думки 20-х років ХХ ст., який
відображав один з підходів до проблеми взаємозв’язку загальної і професійної
освіти і принципу політехнізму. Термін « монотехнізм» виник як антонім поняття
« політехнізм» , не відображаючи, однак ,усього змісту поняття й не виступаючи
протилежним йому за змістом. Прибічниками М.о.виступали діячі Нарком осу
України Г. Ф. Гринько, Я.П. Ряппо та ін. Концепція М.о. виникла під впливом
кризи кваліфікованої робочої сили й неспроможності школи розв’язати цю
проблему. Ідея « монізму» ( єдності професійної освіти) найповніше відображена
в концепції Г.Ф. Гринька. Запропонована ним система була прийнята в Україні й
затверджена законом про освіту. Прибічники М.о. вимагали перенесення центра
ваги в змісті освіти в бік посилання професійного начала. Монотехнічний підхід до змісту освіти полягав у скороченні
загальноосвітнього циклу до практично необхідного, надання йому спеціального
спрямування. Оскільки платформа М. о. ставила під сумнів правильність програмних положень комуністичної
партії, вона була визнана "ревізіоністською".
Поняття монотехнізму пробували відродити у 50-ті роки для характеристики
того напряму в педагогіці, який пропонував запровадити в школі продуктивну
працю й елементи професійного навчання (виробничого). Його використовували як
ярлик з негативним політизованим забарвленням. | | | | | Монро (Monroe) Пол | Монро
(Monroe) Пол (1869—1947) — американський
педагог, історик педагогіки, редактор 5-томної "Педагогічної енциклопедії" (" A Cyclopedia of Education"). Започаткував дослідження з порівняльної
педагогіки в США. Будучи першим
директором Міжнародного інституту
Колумбійського університету (1923), М. організував вивчення систем
шкільної освіти в країнах Азії та Латинської Америки, опрацьовував проекти
реорганізації шкіл у цих країнах, брав участь
у діяльності різних просвітительських місій. | | | | | Монтень (Montaigne) Мішель де | Монтень (Montaigne) Мішель де (28.ІІ.1533, замок Монтень, поблизу Бордо — 13.ІХ.1592, там само) — французький
філософ і письменник епохи Відродження. М.
гостро критикував сучасну йому школу за те, що вона вчила некритично сприймати
чужі думки, сліпо слідувати за авторитетами й переконував, що таке
навчання тренує пам'ять, однак не розвиває
розуму, учить цитувати й коментувати, однак не вчить мислити. М. вважав,
що освіта має насамперед розвивати розум учня, самостійність його думки,
критичне ставлення до будь-яких поглядів і
авторитетів. Поряд з розвитком розуму найважливіше завдання освіти, за М.,
— виховання високих моральних якостей. Програма теоретичної освіти,
запропонована М., включала фізику й геометрію,
які в XVI ст. в колежах і університетах
Франції не вивчалися. Високо оцінюючи освітнє та виховне значення історії, М. засуджував зведення вивчення історії
до засвоєння дат і імен. М. вимагав виявляти
індивідуальні особливості учня й шукати підхід, якого потребує своєрідність кожної дитячої особистості. Педагогічні
ідеї М. істотно вплинули на подальший розвиток педагогічної думки. | | | | | Монтессорі (Моntessori) Марія | Монтессорі (Моntessori) Марія (31.VIII. 1870,
К'яравалле, поблизу Анкони — 6. V.1952, Нордвейк-ан-Зе, Нідерланди) — італійський
педагог та лікар. У 1896 закінчила Римський
університет (одна з перших жінок,
яка одержала ступінь доктора медицини). Автор поширеної в зарубіжних
країнах методики виховання дітей у
дошкільних закладах ("будинках дитини") і початкових школах.
Педагогічна система М. — різновидність теорії вільного виховання й сенсуалізму
в педагогіці. Основою навчання в дошкільному й молодшому шкільному віці М.
вважала сенсорне виховання, яке здійснювала
за допомогою організації навколишнього середовища і занять з дидактичним
матеріалом. Головна форма виховання й навчання, за системою М. — самостійні
індивідуальні заняття дітей або спеціально розроблений М. індивідуальний урок, основа якого — стислість, простота
і об'єктивність знань. Заслугою М. є впровадження в практику дошкільних
закладів систематичних антропометричних вимірювань за допомогою пристосованої
до дітей апаратури. Слабкі сторони системи М. (заперечення активної ролі
педагога, недооцінка гри як основного виду діяльності дошкільників, переважне
використання штучно створеного навчального матеріалу і т. д.) неодноразово
піддавалися критиці з боку прогресивних
педагогів. Система М. завоювала популярність у багатьох країнах; її дидактичний
матеріал і прийоми навчання лягли в основу для створення більш досконалих систем навчання й виховання дітей. | | | | | Мор (Моге) Томас | Мор
(Моге) Томас (7.ІІ.1478,
Лондон — 6.VІІ. 1535, там само) — англійський мислитель-гуманіст, політичний діяч,
один із засновників утопічного соціалізму. З іменем М. нерозривно пов'язані
такі педагогічні ідеї, як гармонійний розвиток особистості, повна рівність в
освіті всіх громадян, зв'язок школи з життям, реальний напрям в освіті, поєднання
навчання дітей з їхньою участю в продуктивній праці, рівноправність розумової
й фізичної праці, широка організація самоосвіти громадян і прилучення їх до
науки. | | | | | Мороз Олексій Григорович | Мороз Олексій Григорович (нар. 14.І.1940, с. Новоселиця
Черкаської обл.) — український педагог, дійсний член АПН України. З 1981 завідував кафедрою наукових основ
управління школою, з 1986 — декан педагогічного факультету Київського педагогічного інституту (тепер Український
педагогічний університет). В
1992—1994 — заступник міністра освіти України, з 1994 —директор інституту післядипломної освіти при
Київському Національному університеті імені Т. Шевченка, з 1997 —
професор Українського педагогічного
університету імені М. Драгоманова.
Досліджує проблеми вищої педагогічної освіти. | | | | | Моррісон ( Morrison) Генрі Клінтон | Моррісон
( Morrison) Генрі Клінтон (7.Х.1871,
Олд-Таун — 19.ІІІ.1945, Чикаго) —
американський педагог, у 1928— 1945 — професор педагогіки Чиказького університету. М. опрацював уявлення про поелементний
розклад змісту освіти на суму цілісних "одиниць засвоєння", кожна з
яких має комплексний характер і включає основні компоненти змісту освіти.
Спираючись на ці уявлення, М. висунув ідею дидактичного циклу, спрямованого на
обов'язкове повне засвоєння запланованих "одиниць". Ця ідея М. розвивається
в сучасній теорії і практиці навчання на основі концепції "повного
засвоєння". | | | | | Музиченко Олександр Федорович | Музиченко Олександр Федорович (1878—1940) — український педагог, методист. До 1917 викладав
педагогіку в Ніжинському історико-філологічному інституті, пізніше працював у навчальних закладах Києва; у 20-х роках — професор педагогіки
в Київському інституті народної освіти, завідував трудовою школою в Києві.
Відомий як методист початкової школи і автор праць з теорії та історії
педагогіки. | | | | | Музична освіта | Музична освіта — сукупність знань, умінь і навичок, необхідних для практичної музичної діяльності, а також процес їх засвоєння; система потрібних для цього навчальних осередків. М. о. зародилася ще до н. є. в стародавніх Китаї, Греції, Індії та інших країнах. В епоху середньовіччя в більшості європейських країн М. о. перебувала під впливом католицької церкви. В Україні в XV—XVI ст. основними осередками М. о. були братства. Братські школи в Києві, Острозі, Львові та інших містах готували кваліфікованих музикантів-регентів і співаків церковних хорів. З другої половини XVII ст. центром М. о. стала Київська академія. В 1727 відкрився Харківський колегіум (при ньому 1770 — музичні класи), 1738 — Переяславський колегіум та Глухівська співацька школа, 1768 — Київська музична школа (з 1831 — Київська міська капелія). Нині в Україні початкову М. о. надають музичні школи, середню — музичні та музично-педагогічні училища й середні спеціальні музичні школи, вишу — консерваторії, музично-педагогічні інститути, музичні факультети при педагогічних інститутах та інститутах мистецтв, культури.
| | | | | Мукачівська учительська семінарія | Мукачівська
учительська семінарія - середній педагогічний навчальний заклад на Закарпатті. Створена 1914 для підготовки вчителів народних (початкових)
шкіл. До М. у. с. приймали юнаків і дівчат з неповною середньою освітою.
Навчання тривало 4 роки. З 1914 по 1918 семінарія була угорською, з 1919 по
1939 викладання проводилось українською та російською мовами. В 1945 замість М. у. с. було відкрито педагогічне училище. | | | | | Мурашко Микола Іванович | Мурашко
Микола Іванович (20.V.1844, Глухів — 22.ІХ.1909, Київ) — український живописець і педагог. В 1875 заснував
приватну художню школу, яка увійшла в
історію українського мистецтва під назвою Київської рисувальної школи (1875—1901).
Школа відіграла важливу роль у розвитку образотворчого мистецтва і художньої
освіти в Україні. | | | | | Мусичне виховання | Мусичне виховання - система
розумового та естетичного виховання дітей у Стародавній Греції ( Афіни).
Включала в себе літературну та музичну світу та ознайомлення з елементами наук.
Складалася з кількох послідовних ступенів: школи граматиста, школи кіфари ста й
гімназію. В ранній період старогрецького виховання музика була основним
елементом у системі М. в. Пізніше , в епоху еллінізму, в змісті М.в. значне
місце відводилось граматиці, філософії тощо. | | | | | Навої Нізамеддін Мір Алішер | Навої
Нізамеддін Мір Алішер
(Алішер Навої, 9.ІІ.1441, Герат — 3.І.1501, там само) —
узбецький поет, учений і державний діяч. Н. — великий гуманіст свого часу,
противник середньовічної схоластики, деспотизму. Н. критикував сучасну йому мусульманську школу з її схоластичною системою навчання й був прихильником світської освіти. За власні кошти побудував школу і бібліотеку, забезпечував
дітей з бідних родин підручниками. | | | | | Наврочинський (Nawroczynski) Богдан Ром |
Наврочинський
(Nawroczynski) Богдан Роман (9.ІV.1882, Доброва Горніца - 17.І.1974, Варшава)
— видатний польський педагог і
філософ, автор численних праць з дидактики. З 1926 Н.- професор педагогіки
Варшавського університету, в період окупації організував підпільні
університетські курси. Н. був організатором народної освіти в Польші після
Першої світової війни, опрацював концепцію середньої школи, на якій позначався
великий вплив педагогіки культури і французької педагогічної думки. Досліджував
також проблеми виховання, організації шкільної системи, порівняльної
педагогіки, історії розвитку педагогічної думки в Польщі, проблеми етики й
духовного життя людини.
| | | | | Назарян Степан Ісайович | Назарян Степан Ісайович (27.V.1812, Тбілісі — 9.V.1879, Москва) — вірменський просвітитель, історик
літератури, педагог. Виступав за національну
світську школу, за навчання рідною мовою, за заміну грабара (давньої
вірменської мови) на нову літературну —
ашхарабар, склав підручники з психології і вірменської мови. | | | | | Наочність у навчанні | Наочність у навчанні — один з основних принципів дидактики, відповідно до
якого навчання будується
на конкретних образах, що
безпосередньо сприймаються
учнями. Вперше цей принцип обґрунтував Я. А. Коменський. Пізніше його розробляли Й. Г. Песталоцці, К.
Д. Ушинський. Сучасні дидакти розглядають Н. як
джерело знань, на основі якого формуються чуттєві уявлення
й поняття, як ілюстрацію до положень, що вивчаються, опору для абстрактного
мислення. Засоби наочності застосовуються перед вивченням нового матеріалу, в процесі засвоєння понять, повторення й перевірки знань тощо. | | | | | Народна освіта | Народна
освіта —
система освітніх і виховних закладів у країні (області, місті, районі),
що забезпечують освіту й виховання народу відповідно до інтересів і потреб суспільства
й держави. Охоплює заклади дошкільного виховання, загальноосвітні школи
всіх типів, професійно-технічні, середні спеціальні й вищі навчальні заклади, різні форми
професійного навчання й підвищення
кваліфікації працівників,
позашкільні заклади. Н. о. має
багатовікову історію. До XVIII ст. навчання
й виховання фактично були доступні лише рабовласникам, феодалам. Наприкінці
XVIII —
на початку XIX ст.
почала
складатися державна система Н. о. Видавалися закони щодо організації освіти
всіх громадян, однак вони не ліквідовували привілеїв заможних класів на освіту.
В XIX ст.
у більшості розвинутих країн було прийнято закони про загальне обов'язкове початкове
навчання всіх дітей шкільного віку. Система
Н. о. в Україні сьогодні включає
дошкільне виховання, загальну середню освіту, позашкільне виховання,
професійно-технічну освіту, середню спеціальну освіту, вищу освіту. | | | | | Народна педагогіка | Народна
педагогіка —
галузь емпіричних
педагогічних знань і народного досвіду, які виражаються в панівних у народі
поглядах на мету й завдання виховання, в сукупності народних засобів, умінь
та навичок виховання й навчання. Джерелами вивчення Н. п. є твори фольклору з педагогічним змістом і спрямуванням, етнографічні матеріали, народні
виховні традиції, ігри та іграшки, народні
й молодіжні свята, досвід сімейного
виховання тощо. Першим у вітчизняну педагогічну літературу термін
"Н. п." запровадив К. Д. Ушинський. Н.
п. є результатом колективного творчого внеску багатьох поколінь у
духовну культуру народу, її невід'ємною
частиною, вираженням інтересів народу. Згідно з потребами народу вона пропонувала найбільш гуманні й демократичні ідеали виховання. | | | | | Народна Просвіта | «Народна Просвіта» —
місячник товариства "Просвіта" у Львові, в
якому висвітлювалися проблеми
позашкільної освіти.
Виходив у 1923—-1927; редактор О. Терлецький. | | | | | Народна школа (двотижневик для вчителі | «Народна
школа» — двотижневик для вчителів, виходив у Коломиї 1875. | | | | | Народна школа (педагогічний журнал) | «Народна школа» — педагогічний щомісячний журнал
русофільського спрямування,
орган Учительського товариства
Підкарпатської Русі, виходив
у Мукачеві 1921—1938. | | | | | Народная педагогія въ пользу училищъ и у | «Народная педагогія въ пользу училищъ и учителей сельськихъ» — перший в Україні методичний посібник з
педагогіки для учителів народних шкіл,
підготовлений О. Духновичем.
Видана у Львові 1857. О. Духнович обстоював
у ній ідеї виховуючого навчання, виховання, пройнятого патріотизмом і
народністю. Складена у формі питань і відповідей, книга містить думки про
освіту, виховання, гармонійний розвиток дитини, формування моралі, патріотичних почуттів. У ній даються дидактичні
поради, вказівки щодо розвитку творчого мислення учнів. У зверненні до вчителя,
вміщеному в книзі, автор приділяє велику увагу його покликанню як просвітителя народу. "Н. п." відіграла
значну роль у пропаганді прогресивних педагогічних ідей на західних землях
України і в Східній Словаччині. | | | | | Народная Энциклопедия научных и прикладн | "Народная
Энциклопедия научных и
прикладних знаний» —енциклопедичний словник для самоосвіти.
Підготовлений до друку "Харківським товариством грамотності", виданий 1910— 1912 в 14 томах у друкарні І. Д. Ситіна в Москві. Кожний том присвячено окремій галузі
знань (І — фізико-математичні науки, II — природничі, ІІІ —
технічні, IV —
сільськогосподарські, V —
медицина, X — народна освіта тощо). | | | | | Народний Учитель | «Народний
Учитель» — педагогічний тижневик Всеукраїнського комітету профспілки
працівників освіти, виходив у Харкові 1925—1930 з місячними —
"Самонавчання" (1928) та
"Література і побут" (1928—1929) —
і тижневими — "Виробнича думка" (1928—1930) та "На громадській
роботі" (1928—1931) — додатками. Редагували Н. Калюжний, О. Мізерницький
та ін. В журналі співробітничали М. Попів, Я. Чепіга, О. Шумський. "Н.
у." був найкращим педагогічним журналом в Україні того часу. Він друкував
програмові статті, методичні рекомендації,
організовував дискусії на актуальні теми (зокрема, про українізацію
шкіл), містив багату хроніку й бібліографію. Закритий у зв'язку з репресіями
початку 1930-х років. | | | | | Народні бібліотеки | Народні бібліотеки - безплатні бібліотеки для широких верств населення
в Російській імперії. Н. б. засновувались і утримувались земствами, міськими
думами, культурно-освітніми й кооперативними організаціями, селянськими
общинами та окремими особами. Перші Н. б. в Україні виникли в 60—70-х роках XIX ст. на
Херсонщині, Харківщині, пізніше — в Одесі. Н. б. були також у Львові,
Станіславі (тепер Івано-Франківськ), Тернополі та ін. | | | | | Народні будинки | Народні
будинки — культурно-освітні заклади клубного типу в Російській
імперії. Виникли наприкінці XIX — на початку XX ст. Засновувалися громадськими, земськими та
іншими організаціями в містах і селах для поширення елементарних знань. При
них діяли бібліотеки, читальні, книжкові магазини, лекційні й театральні зали,
працювали різні курси чи гуртки. В Україні Н. б. існували в Києві (з 1900),
Харкові (з 1903), Львові (з 1851), а також
в Одесі, Полтаві, Житомирі, Лохвиці, Прилуках та інших містах. | | | | | Народні дитячі садки | Народні
дитячі садки — благодійні дошкільні заклади для виховання бездоглядних
дітей. Створювалися з кінця XIX ст. у великих містах і промислових
центрах Російської імперії філантропічними організаціями та педагогічними
товариствами й утримувалися на їхні кошти. Виховательки повинні були навчати
дітей молитвам і церковному співу, елементарній ручній праці, давати певні
відомості про природу, розвивати в них терпіння й покірність. | | | | | Народні університети | Народні
університети — громадські навчальні організації, що сприяють самоосвіті, культурному розвиткові й підвищенню
професійного рівня громадян. Вперше виникли в Данії й Норвегії (1864), потім в Англії, Франції та інших країнах. В Україні виникли в 70-х роках XIX ст.
Значне поширення Н. у. дістали в 1905—1906, коли вони були відкриті в більшості
губернських та повітових міст. В період царської реакції 1907—1911 майже всі Н.
у. були закриті. Відновили свою діяльність після Лютневої революції 1917.
Наприкінці 50-х років XX ст. почали
формуватися Н. у. (іноді під назвою Н. у. культури) як форма підвищення загальнокультурного рівня народу, пропаганди
досягнень науки, техніки, мистецтва й літератури. Створювалися громадськими
організаціями при клубах, будинках культури, на підприємствах, у вузах тощо. | | | | | Народні читання | Народні
читання — публічні читання популярних книг і брошур для дорослих і
підлітків у Російській імперії. Проводилися
освітніми товариствами, земськими діячами, вчителями та іншими представниками інтелігенції. Перші Н. ч. почалися в 60-х роках XIX ст. В
Україні організацією Н. ч. займалися київські освітні товариства,
"Харківське товариство грамотності", товариство "Просвіта"
та ін. Для цього використовували бібліотеки, народні будинки, приміщення шкіл.
Незважаючи на заборону українського слова, Н.ч. в Україні проводилися й
українською мовою читалися твори
Т.Шевченка, І. Франка та інших українських письменників. Н.ч. перебували під
суворим контролем поліції: вибір книжок для читання обмежувався особливими
каталогами, бесіди та обговорення прочитаного не допускалися. | | | | | Народні школи | Народні
школи ( або народні училища)- загальноосвітні навчальні
заклади початкового навчання, єдино доступні в Російській імперії для дітей
всього населення. В них навчали читанню, письму, чотирьом діям арифметики,
закону божому, а де була можливість, і церковному співу. | | | | | Народное образование | «Народное образование» - щомісячний публіцистично- педагогічний
журнал Міністерства освіти Росії. Видається у Москві з 1946. В ньому
розглядаються питання організації народної освіти, навчання і виховання.
Особлива увага в журналі приділяється передовому досвіду роботи кращих шкіл і
позашкільних закладів, створенню авторських і альтернативних навчальних
закладів, досвіду роботи відділів народної освіти, системі підвищення
кваліфікації педагогів тощо. | | | | | Наторп (Natorp) Пауль | Наторп
(Natorp)
Пауль ( 24.І.1854, Дюссельдорф- 17.VІІІ. 1924, Марбург)-німецький філософ і
педагог, один з представників так званої соціальної педагогіки. Н. розглядав
виховання як єдиний шлях до удосконалення суспільства. Вважав необхідною для
всіх лише елементарну освіту, середню й вищу- залежно від здібностей. Важливе
значення надавав позашкільній освіті як засобу постійного самовдосконалення
людини. | | | | | Науково-дослідницький форум з проблем ос |
Науково-дослідницький форум з проблем освіти (
WIFO-WISSENSCHAFTSFORUM BILDUNG UND GESELLSCHAFT) — створена в 1991
некомерційна асоціація, яка об'єднує спеціалістів з освіти й соціальних наук, що здійснюють дослідження
з практичною орієнтацією шляхом заключення контрактів на європейському,
національному, регіональному та муніципальному рівнях. | | | | | Науменко Володимир | Науменко Володимир ( 1825—8.VІІ.1919) —громадський і педагогічний діяч,
літературознавець; етнограф. Був директором заснованої ним у 1905 в Києві гімназії.
В 1918 — міністр народної освіти в останньому гетьманському кабінеті.
Розстріляний більшовиками. | | | | | Національна асоціація професійної освіт | Національна
асоціація професійної освіти (АFРА) — була створена 1945 у Франції як приватна організація під
керівництвом уряду, профспілок, організації промисловців. У той час головним
завданням асоціації стала підготовка громадян Франції, що поверталися з
німецького полону, до роботи по відродженню країни. На другій стадії розвитку
(1956—1973) Н. а. п. о. приділяла велику
увагу підготовці кваліфікованих кадрів для сучасних галузей промисловості
(електроніка, металообробка, автоматизовані промислові процеси тощо). Третя
стадія почалася з кризи 1973 — Н. а. п. о. мала розв'язати проблеми перепідготовки
французьких безробітних з урахуванням економічних процесів 70-х років. Асоціація
пропонує більше як 500 навчальних курсів для 300 професій; готує кадри для 40 країн світу. | | | | | Національна Педагогічна Академія | Національна
Педагогічна Академія (National Academy of Education) США — наукова установа, створена для підтримки наукових досліджень у
галузі педагогіки та організації дискусій щодо мети й засобів виховання в США і
за кордоном. Згідно з статутом академія нараховує 50 членів, які є
представниками різних наук або ж авторами грунтовних праць з проблем виховання.
В академії працює 4 секції: 1) історії й філософії виховання; 2) політики,
економіки, соціології та антропології виховання; 3) психології виховання; 4)
вивчення педагогічної практики. Під опікою академії функціонує Національний
інститут освіти. Діяльність академії фінансується корпорацією Карнегі, фондом
Форда, освітніми відомствами. | | | | | Національне виховання | Національне
виховання — це історично зумовлена і створена самим народом
сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм
соціальної практики, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих
поколінь, у процесі якої засвоюється духовна
і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна
єдність поколінь . Н. в. — це
виховання підростаючих поколінь у дусі українського виховного ідеалу на
багатовікових традиціях. Н. в. грунтується на засадах родинного виховання, на
ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють
вищі зразки виховної мудрості українського народу. Основні принципи Н. в. —
гуманізм, демократизм, народність, єдність родинного і шкільного впливу,
природовідповідність, виховання у праці, самодіяльність учнів. | | | | | Національний виховний ідеал | Національний виховний ідеал —базується на загальнолюдських цінностях і включає
в себе ті риси, які відповідають духовності чи звичаям даного народу.
Конкретний зміст Н. в. і. залежить від державного устрою, світогляду, релігії і
моралі, від рівня розвитку культури, від національних особливостей народу. Виховний
ідеал — це мета виховання, образ ідеальної людини, на який має орієнтуватися
педагог, виховуючи учнів. В. і. як мета виховання визначає систему освіти й
виховання, її зміст, методи, форми. | | | | | Національний Інститут Педагогічних Досл | Національний Інститут Педагогічних
Досліджень (NATIONAL FOR EDUCATIONAL RESEARCH) —центральний
японський центр педагогічних досліджень у Токіо, створений у 1949 з метою
організації та проведення фундаментальних і прикладних досліджень проблем
виховання, підготовки інформації та рекомендацій щодо освітньої політики в
державі. Інститут координує педагогічні дослідження багатьох регіональних
науково-дослідних інститутів і вузів, з 1967 досліджує проблеми розвитку освіти
в країнах Азії. Інститут має 5 відділів, які об'єднують понад 20 секторів,
зокрема, сектор історії виховання в Японії, філософії виховання, порівняльної
педагогіки, планування освіти, педагогічних вимірювань, професійного
виховання, а також сектори, які досліджують методику вивчення загальноосвітніх
предметів. | | | | | Національні школи | Національні школи — навчальні заклади, які навчають дітей їхньою
рідною мовою. | | | | | Наша школа | «Наша школа» — науково-педагогічний журнал, орган львівського товариства
"Учительська громада" (1909— 1911) і товариства вищих шкіл імені Г.
Сковороди в Чернівцях (з 1911). Виходив у Львові до 1916 чотири-шість разів на
рік. Був розрахований на вчителів середніх і вищих шкіл Галичини й Буковини.
"Учительська громада" на сторінках журналу домагалася автономії української
шкільної справи. Багато уваги "Н. ш." приділяла українському правописові,
давала огляд підручників, педагогічної літератури й періодики; друкувала
статистичні відомості про школи та інші матеріали. | | | | | Наша школа (педагогічний місячник) | "Наша школа" — педагогічний місячник українського напряму, орган
товариства "Учительська громада" в Ужгороді, виходив 1935—1938 в
Мукачеві, редагували І. Васко і В. Довгун. | | | | | Недільш школи | Недільш школи — 1) Безплатні школи для дорослих в Російській імперії, які працювали в неділю і святкові
дні й давали початкову освіту. Виникли в 50-ті роки XIX ст. Одна
з перших Н. ш. заснована 1858 в Полтаві. В 1859 в Києві відкрилося три Н. ш.
для робітників і ремісників. Н. ш. активно допомагав Т. Шевченко, написав для
них "Букварь южнорусскій". Пізніше буквар для Н. ш. склав О. Потебня. У 1859—1860 Н. ш. відкрилися
в багатьох містах і селах України. В 1862 Н. ш. були заборонені царським
урядом, в 1864 Н. ш. знову дозволено, але з великими обмеженнями. В 1870 X. Алчевська відкрила
Харківську жіночу недільну школу, що
проіснувала близько 50 років. 2) Навчальні заклади етнічного
або релігійного спрямування. | | | | | Неогуманізм | Неогуманізм — педагогічна течія, яка виникла
в Німеччині в
середині XVIII ст. і знову відродила інтерес до античної культури
відводячи в середній школі як і раніше головнем місце вивченню стародавніх мов,
неогуманісти включали в навчальні плани гімназій реальні предмети, значну увагу приділяли рідній мові.
Н. відіграв позитивну роль у розвитку
педагогіки і школи
XVIII—XIX ст.
Заслугою неогуманістів була зміна характеру освіти, відродження ідей всебічного
розвитку людини, організація підготовки вчителів в університетах. | | | | | Неотомізм | Неотомізм, або неофомізм, у педагогіці — філософське вчення католицизму. В 1879
енциклікою папи Льва XIII проголошений офіційною доктриною церкви. Н.
відтворює основні положення схоластичного вчення Фоми Аквінського. В енцикліці
папи Пія XI
"Християнське виховання молоді" (1929) неотомізм проголошено основою
педагогічної діяльності католицьких шкіл.
Н. вимагає будувати виховання на
пріоритеті "духовного начала", обґрунтовує ідею "гармонійного
поєднання" наукових знань і релігійної віри в шкільній освіті, принципові
науковості освіти протиставляє ідею розмежування "істин розуму" і зверхніх над ними "істин віри", які
нібито не суперечать одна одній. Педагогічна доктрина Н. виступає проти
світського характеру шкільної освіти, обґрунтовує лозунг про
"відокремлення школи від держави" й вимагає відкрити навчальні заклади для безперешкодного релігійного навчання
і пропаганди. | | | | | Нерсіянське училище | Нерсіянське
училище (школа, семінарія) — вірменська
єпархіальна духовна семінарія, заснована в
Тбілісі в 1824 архієпископом, а згодом патріархом усіх вірмен Нерсесом
Аштаракеці. Н. у. відіграло велику роль у громадському й культурному житті вірмен. В ньому виховувалося
багато кращих синів вірменського народу. В 1921 на базі училища була створена
середня школа. | | | | | Нестеренко Ганна Дмитрівна | Нестеренко Ганна Дмитрівна
(нар.17.ХІІ.1924,
с. Яблуневе Полтавської обл.) —
український педагог, член -
кореспондент АПН СРСР (з 1968) і АПН України (з 1992), Герой
Соціалістичної Праці (1960). З 1959 — директор Вербської школи-інтернату Рівненської області. | | | | | Нестор | Нестор (рік народження невідомий — помер після 1113) —
давньоруський письменник і літописець XI — початку XII ст. В 1073 став ченцем Києво-Печерського
монастиря. Був високоосвіченою , людиною. Н. —автор і упорядник "Повісті
временних літ". Гробниця Н. — у печерах Києво-Печерської лаври. На
вшанування Н. 1873 в Києві було засновано Історичне товариство Нестора Літописця. | | | | | Нечаєв Олександр Петрович | Нечаєв
Олександр Петрович
(5.ХІ.1870. IX. 1948) —російський
психолог, один із засновників російської експериментальної психології і
експериментальної педагогіки. Досліджував головним чином проблеми індивідуальних особливостей людини й питання педагогічної
психології. Організатор ряду психологічних лабораторій, першої в Росії
лабораторії експериментальної педагогіки (1901), ініціатор скликання
Всеросійських з'їздів з педагогічної
психології (1906 і 1909) та експериментальної педагогіки (1910, 1913 і
1916). | | | | | Нечипоренко Іван Іванович | Нечипоренко
Іван Іванович (8.X.1842, Межигір'я Київської обл. — 25.І. 1910, Київ) —
український педагог і освітній діяч. З 1865 до 1879 викладав історію й географію в гімназіях Полтави, Немирова,
Мурома. У 1879—1890 був директором Колегії Павла Ґалаґана в Києві. Багато
уваги приділяв активізації методів навчання, самостійній роботі учнів. | | | | | Ничкало Нелля Григорівна | Ничкало Нелля Григорівна (нар.26. IX. 1939, с.
Старогнатівка Донецької обл.)
— український педагог, дійсний член АПН України з 1995. З 1981 завідувала
лабораторією профтехосвіти в НДІ педагогіки України, з 1994 — заступник
директора Інституту педагогіки і психології вищої школи, з 1997 —
академік-секретар Відділення профтехосвіти АПН України, досліджує проблеми
теорії та історії професійної освіти молоді.
| | | | | Ніжинський ліцей | Ніжинський ліцей князя Безбородька — один з найстаріших вищих навчальних
закладів в Україні. Заснований 1820 на кошти князя І. Безбородька в Ніжині як
Гімназія вищих наук (гуманітарного профілю). Призначалася для дітей небагатого дворянства. В 1832 гімназію
реорганізовано у фізико-математичний ліцей для підготовки офіцерських кадрів. У
1840 фізико-математичний ліцей перетворено на юридичний, що мав готувати
чиновників судових установ. У 1875 ліцей реорганізовано в історико-філологічний
інститут імені князя Безбородька. Інститут
готував учителів класичних мов, російської мови та історії для середніх
навчальних закладів. У 1920 інститут перетворено в науково-педагогічний, а в
1925 — в інститут народної освіти. У 1933 інститут народної освіти
реорганізовано в педагогічний інститут, якому в 1939 присвоєно ім'я М. Гоголя,
який навчався в цьому інституті. | | | | | Нізамі Гянджеві Абу Мухаммед Ільяс-Юсуф |
Нізамі
Гянджеві Абу Мухаммед Ільяс-Юсуф (бл. 1141, м. Гянджа — 12.ІІІ.1203, там
само) — азербайджанський поет і мислитель-гуманіст. У Н. є система
висловлювань про розумове й моральне виховання підростаючого покоління. Основними якостями, які
треба виховувати в дітей та молоді, Н. вважав любов до своєї країни й народу,
мужність, працелюбність, скромність, правдивість. Н. глибоко вірив у силу
навчання як в освітньому, так і у виховному відношенні, високо цінував роль
учителя. Н. виступав за жіночу освіту, відстоював світську школу. У творах Н. є
цікаві дидактичні міркування. | | | | | Ніколенко Дмитро Федотович | Ніколенко Дмитро Федотович (7.ХІ.1899, с. Жаботин Черкаської
обл. — 17.ІХ.1993, Київ) — український психолог, один із засновників
української психології, професор (з 1974), заслужений працівник вищої школи
України (з 1980). З 1930 працював у Київському педагогічному інституті (тепер
Український педагогічний університет імені М. Драгоманова). Основні праці — в
галузі дитячої і педагогічної психології,
особистості вчителя, психології
праці, профорієнтації і профдобору, історії психології. | | | | | Нісімчук Андрій Сергійович | Нісімчук
Андрій Сергійович (нар. 11.ХІІ.1941, с. Четверня
Волинської обл.) — український педагог,
член-кореспондент АПН України з 1994. З 1992 працює професором Волинського
університету імені Лесі Українки. Досліджує питання економічного виховання
учнів. | | | | | Нове виховання | Нове
виховання, нові школи (франц. Education nouvelle, англ. New education) —
міжнародний педагогічний рух за оновлення школи й виховання, за побудову всієї навчально-виховної роботи виходячи
з інтересів дитини в даний момент. У країнах Західної Європи цей рух дістав
назву нового виховання, в Німеччині — педагогіки реформ, у США —
прогресивізму. Виник цей рух на межі XIX—XX ст., визначними представниками його були О.
Декролі, С. Френе, Р. Кузіне, А. Фер'єр та ін. Практично принципи Н. в. здійснювалися
в ряді шкіл інтернатного типу. В них
проголошувалася відмова від зубріння, формалізму і схоластики, велика увага
приділялася фізичному та естетичному вихованню, ручній праці, дитячому
самоврядуванню. В 1912 виникло "Міжнародне об'єднання нових шкіл",
яке сформулювало деякі загальні організаційні
й дидактичні положення. | | | | | Нокс (Knox) Джон | Нокс
(Knox) Джон (1505—1572) — шотландський
педагог і громадський діяч. Опрацював прогресивний проект системи народної
освіти, основними принципами якої були єдина освітня система від сільської
школи до університету; тісний зв'язок між окремими ланками цієї системи;
переведення учнів з однієї ланки до наступної на основі відгуків учителів або
перевідних екзаменів; загальна та однакова для всіх освіта; навчання здібних
дітей бідних батьків за рахунок церкви; обов'язкове релігійне навчання у всіх
школах. | | | | | Нормальна школа | Нормальна
школа — педагогічний навчальний заклад, що готує головним чином учителів
для початкової школи в ряді зарубіжних країн. Виникла в Австрії 1777, у Франції
— наприкінці XVIII ст. В XIX ст. Н. ш. поширилися в англосаксонських країнах,
де пізніше дістали назву учительських чи
педагогічних коледжів. Функціонують також у Бельгії, Люксембурзі, франкомовних кантонах Швейцарії і
провінціях Канади, в більшості країн Латинської Америки, в ряді африканських
країн. Строк навчання різний — від 3 до 6 років. У Франції є вищі Н. ш., що готують педагогів для середніх загальноосвітніх
і Н. ш. У деяких країнах є вищі технічні Н. ш. для підготовки викладачів технічних коледжів та професійних
шкіл. | | | | | Носенко Елеонора Львівна | Носенко Елеонора Львівна (нар. 6.VІІІ.1935, м.
Дніпропетровськ) — український педагог і психолог. З 1976 завідує кафедрою педагогічної психології та
англійської мови Дніпропетровського університету. Досліджує вплив емоцій на характеристики мови людини. З 1992
член-кореспондент АПН України. | | | | | Нотна система навчання сліпих | Нотна
система навчання сліпих — система
навчання сліпих музиці, побудована на
комбінаціях нотних позначень
у межах шести крапок. Основоположником її є Брайль. | | | | | О воспитании чад | "О воспитании чад" — один із перших друкованих посібників з виховання
дітей у сім'ї. Перші 200 примірників книги надруковано у Львівській братській
друкарні 1609. Основну його частину становить церковнослов'янський переклад
повчань "отців церкви", насамперед Іоанна Златоустого. На думку
деяких дослідників, упорядником "О в. ч." був І. Борецький — ректор
Львівської братської школи. Упорядник піддає сумніву вчення церкви про визначення долі людини наперед. Радить батькам віддавати
дітей у науку, оскільки наука — джерело всього доброго. Вважає, що виховання
треба починати з раннього віку, що навички, прищеплені з дитинства, визначають
поведінку людини протягом усього життя.
Книга збереглася у двох примірниках: у Львівському музеї українського
мистецтва й у Софійській народній бібліотеці (Болгарія). | | | | | Обов'язкове навчання |
Обов'язкове
навчання — принцип освітньої політики, здійснюваний державою, відповідно до
якого діти певного віку в законодавчому порядку повинні здобути освіту в установленому обсязі. В Україні обов'язковою є
середня загальна освіта.
| | | | | Обскурантизм | Обскурантизм
(від лат. obscurans — той, що затемнює, потьмарює) — мракобісся, вкрай
вороже ставлення до науки, освіти й соціального прогресу. Термін виник у XVI ст. у
зв'язку з поширенням Просвітительства і боротьбою проти реакційних ідей у
Західній Європі. | | | | | Огієнко Іван | Огієнко Іван (15.І.1882, м. Брусилів Житомирської обл.
—29. III. 1972,
м. Вінніпег) — український мовознавець та історик церкви, педагог, громадський
діяч. У 1918—1920 — ректор Кам'янець-Подільського університету, з 1919 — міністр
народної освіти Української Народної
Республіки. У 1926—1932 — професор Варшавського
університету. Від 1947 проживав у Вінніпезі, з 1951 — голова Української
православної церкви в Канаді. | | | | | Однокласні початкові школи | Однокласні
початкові школи —навчальні заклади в Російській імперії, які
створювалися на основі Положення про двокласні і однокласні школи (1869) та інструкції
для двокласних сільських шкіл. У великих населених пунктах відкривалися
однокласні школи з 3-річним строком навчання, з одним учителем. О. п. ш. не
витримали конкуренції з земськими школами, в яких давалися глибші знання. | | | | | Однокомплектна школа | Однокомплектна школа — початкова
школа, в якій навчання дітей усіх класів веде один учитель. О. ш. працює за
програмою звичайної початкової школи. | | | | | Оконь (Окon) Вінценти | Оконь
(Окon) Вінценти (нар. 22.І.1914,
Чойєнець) — польський педагог і психолог;
1955—1984 — професор Варшавського
університету; 1961—1972 —директор Інституту педагогіки; 1972—1974 —
директор Інституту педагогічних досліджень; з 1973 — член Польської Академії
наук; в 1981 заснував Польське педагогічне товариство, редактор польських
педагогічних журналів. Науково-дослідна робота О. та його праці присвячені головним
чином теорії навчального процесу, проблемного навчання, всебічного розвитку
особистості, змісту освіти, історії розвитку педагогічної думки. О. досліджує
також психологічні основи процесу навчання. | | | | | Олександрович Тихін | Олександрович Тихін (рік народження
невідомий — помер 1746) — український педагог. З 1743 — викладач піїтики
й риторики в Київській академії. Автор підручника з піїтики. | | | | | Олігофренопедагогіка | Олігофренопедагогіка
— наука про виховання, навчання і шляхи корекції недоліків
розвитку розумово відсталих дітей. Виникла як певний етап у розвитку медицини й
педагогіки. Перше глибоке клінічне вивчення розумової відсталості провів
французький психіатр Ескіроль (1772—1840).
Французький лікар і педагог Е. Сеген опрацював першу педагогічну систему
виховання й навчання розумово відсталих дітей, яка ґрунтувалася на розвитку
активності, дієздатності розумово відсталої дитини, за допомогою спеціального
режиму та особливих вправ-тренувань органів чуття, уваги, волі. О. виокремилася
в самостійну галузь педагогічної науки наприкінці XIX — на
початку XX ст. Змістом О. як науки є 1) вчення про суть розумової відсталості в
дітей, про шляхи й засоби педагогічного і психологічного вивчення особливостей
аномальної дитини; 2) теорія навчання (дидактика) розумово відсталої дитини;
3) наукове обґрунтування змісту навчання
розумово відсталих дітей у допоміжній школі; 4) аргументування часткових
методик навчання розумово відсталих дітей окремим навчальним предметам; 5)
розроблення принципів і методів виховання в розумово відсталих дітей позитивних
моральних якостей; 6) формування структури допоміжної школи як
спеціальної. Опрацювання
проблем теорії О. і підготовка наукових та
педагогічних кадрів для роботи в допоміжних школах в Україні ведеться в Науково-дослідному
інституті дефектології АПН України й на кафедрах дефектологічних факультетів. | | | | | Онацька Надія Василівна | Онацька Надія Василівна (нар. 9.ІІ.1923, с. Лісняки Київської
обл.) — український педагог, Герой Соціалістичної Праці (1978). З 1953 працює
вчителем у Києві, з 1961 —
директор Київської середньої школи № 173. | | | | | Опорна школа | Опорна
школа — загальноосвітня школа, яка є методичним центром кількох найближчих
шкіл. Завданнями О. ш. є використання, пропаганда і впровадження в практику
інших шкіл досягнень психолого-педагогічної науки, вивчення й поширення досвіду
кращих учителів самої О. ш. і прикріплених до неї шкіл; допомога органам освіти
в організації методичної роботи, в підвищенні кваліфікації й педагогічної
майстерності вчителів тощо. Вищі педагогічні навчальні заклади, дослідницькі й
науково-методичні установи широко залучають О. ш. до проведення
експериментальної роботи. | | | | | Оптимальності принцип | Оптимальності
принцип у педагогіці (від лат. optimus — найкращий) — пов'язує мету навчання та виховання
й засоби її досягнення в навчально-виховній діяльності. О. п. потребує
досягнення педагогом чи учнями максимального пізнавального чи
навчально-виховного ефекту за мінімальних затрат матеріальних засобів і зусиль
учителя та учнів. | | | | | Оптимізація процесу виховання | Оптимізація
процесу виховання — забезпечення цілісного циклу виховного процесу,
що включає діагностування рівня вихованості учня й формулювання мети,
планування та організацію діяльності, контроль і регулювання діяльності й
відносин, аналіз виховних результатів. | | | | | Оптимізація процесу навчання | Оптимізація
процесу навчання — вид управління навчальним
процесом, що забезпечує оптимальне (найкраще,
найдоцільніше за даних умов) функціонування навчально-виховної системи. О. п. н.
— вибір оптимального варіанта процесу навчання в конкретній педагогічній
ситуації. Основні критерії О. п. н.: результативність і якість вирішення навчально-виховних
завдань; витрати часу й зусиль педагогів та учнів, які затрачені на їх
досягнення. О.п.н. включає:1) формулювання
мети і завдань навчання на кожен урок (чи іншу його форму);2) відповідність
змісту навчання меті і завданням; 3) вибір доцільного поєднання форм навчальної діяльності учнів (індивідуальна, парна, групова); 4) раціональне
поєднання методів навчання;5) складання плану вивчення розділу, теми;6) здійснення
плану;7)аналіз результатів і оцінка оптимальності плану. | | | | | Оратор |
Оратор (лат, orator, від оrо —
говорю) — особа, яка виголошує промову, володіє
майстерністю публічного виступу.
| | | | | Організаційна форма навчання, форма орга | Організаційна
форма навчання, форма організації навчання- ( зовнішній вигляд,
зовнішній контур)- зовнішній вигляд організації навчального процесу, який
пов’язаний з кількістю учнів, місцем і часом їхнього навчання й порядком його
реалізації. В Ф.о.н. органічно поєднуються мета, зміст, методи навчання.
Основні Ф.о.н. у школі: урок, екскурсія, факультатив, домашня робота, заняття в
навчальних майстернях, урок- лекція, співбесіда, практикум, консультація,
семінар ; форми позакласної навчальної роботи: предметні гуртки, наукові
товариства, олімпіади, конкурси. Структура кожної з форм навчання включає ті
самі елементи, що й процес навчання: цільовий, мотиваційно- стимулюючий,
змістовний, операційно- діяльнісний, емоційно- вольовий, контрольно-
регулювальний, оцінювально- результативний. | | | | | Органон | Органон- загальна назва трактатів
Аристотеля з логіки,в яких розроблено вчення про дедукцію як метод пізнання.
"Новий Органон" (1620) — твір англійського вченого Ф. Бекона, в якому
викладено новий науковий метод — обробку
результатів досвіду за допомогою індукції. | | | | | Ординарний професор | Ординарний професор
(від лат. оrdinarius — звичайний) — звання штатних професорів
університетів Російської імперії,
на відміну від позаштатних (екстраординарних), які були дещо обмежені в правах
і одержували меншу зарплату. | | | | | Орлай Іван Семенович | Орлай
Іван Семенович (1770, с.
Паладь, тепер Комаринці Закарпатської обл. — 11.ІІІ.1829, Одеса) — вітчизняний учений-медик,
педагог і освітній діяч. В 1821—1826
—директор гімназії в Ніжині (М. Гоголь вважав його незрівнянним педагогом); 1826-1829 очолював Рішельєвський
ліцей в Одесі. Критикував хаотичний стан освіти в Росії, вимагав запровадити
загальну освіту для всіх станів населення.
Метою виховання вважав підготовку громадян,
корисних батьківщині. Як просвітитель пропагував демократичні принципи
народної освіти, обстоював ідею народності в навчанні, висловив цінні думки
щодо розвитку вищої школи. | | | | | Осадчий Максим Романович | Осадчий
Максим Романович ( нар.3.ІІ.1918, смт Миколаївка Дніпропетровської області)-
український педагог, Герой Соціалістичної Праці ( 1968). В 1943-1944 працював
учителем математики в школах Ростовської області, з 1944- у м. Макіївці-
учителем математики, заступником директора, директором середніх шкіл. | | | | | Освіта |
Освіта - духовне обличчя людини, яке складається під впливом
моральних і духовних цінностей, що є надбанням її культурного кола, а також
процес виховання, самовиховання, впливу, шліфування, тобто процес формування
обличчя людини. При цьому головним є не обсяг знань, а поєднання останніх з
особистісними якостями, вміння самостійно розпоряджатися своїми знаннями. За
означенням, прийнятим ХХ сесією ЮНЕСКО, під освітою розуміється процес і
результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона
досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання. В освіті завжди є як
формальний аспект, тобто духовна діяльність або духовна здатність ( яка
розглядається поза залежністю від відповідного даному часу матеріалу) , так і
матеріальний , тобто зміст освіти.
Значення, в якому поняття "освіта"
вживається зараз, усталилося наприкінці XVIII ст., особливо під впливом
Ґете, Песталоцці та неогуманістів, і означало тоді загальний духовний процес
формування людини на противагу виховним методам прихильників просвітителів. З
цього часу дане поняття набуло більш широкого значення. Звичайно говорять про
загальну освіту, яка дається в школі, і про спеціальну освіту (наприклад, наукову,
технічну, музичну). Спеціальні і професійні знання можуть розглядатися як
освіта в справжньому значенні цього слова тільки в тому випадку, коли вони
пов'язані з загальною освітою. Освіта як захист проти сил, що
"знеособлюють" людину, в демократичному суспільстві стає питанням
життя як для окремих людей, так і для всього суспільства в цілому. Розуміння
цього питання викликає розвиток руху за народну освіту. Розрізняють загальну і
спеціальну О. Загальна О. (початкова і середня) дає знання, прищеплює уміння й
навички, потрібні кожній людині у повсякденному житті. Спеціальна О. озброює
людину знаннями, уміннями та навичками, необхідними для працівника певної
галузі. | | | | | Освіта (педагогічний тижневик) | "Освіта" — педагогічний тижневик, виходить в Україні з 1991. | | | | | Освітні товариства | Освітні товариства в Україні - громадські організації, які
проводили культурно-освітню роботу серед населення України в другій
половині XIX — на початку XX ст.
Найпомітнішою була
діяльність "Київського товариства грамотності" (1882—1907), "Київського товариства сприяння
початковій освіті" (1882—1918),
"Харківського товариства
грамотності" (1869), а в Західній Україні —
"Товариства наукових викладів імені Петра Могили",
заснованого 1907 у Львові, товариства "Руська бесіда" на Буковині
(1869—1918), товариства "Просвіта".
О.т. організовували бібліотеки, читальні, клуби, недільні школи, видавали
підручники, науково-популярну літературу, поширювали сільськогосподарські
знання, проводили публічні лекції , літературно - музичні вечори та інші
культурно - освітні заходи. | | | | | Осиповський Тимофій Федорович | Осиповський Тимофій Федорович
(2.ІІ.1765, с. Осипово
Владимирської обл. — 24.VІ.1832,
Москва) — український математик, педагог.
З 1803 брав і активну участь у створенні Харківського
університету. З
1805 був професором цього університету, у 1813 —1820 - ректором. О. є автором
тритомного "Курсу математики" — одного з кращих на той час
вітчизняних університетських
посібників у цій галузі. | | | | | Основна загальноосвітня школа | Основна
загальноосвітня школа — загальноосвітній заклад, який здійснює освітній процес,
реалізує загальноосвітні програми основної загальної освіти; з
урахуванням фінансових можливостей і наявності умов здійснює диференційоване
навчання; видає документ про обов’язкову
основну загальну освіту. Організується
як самостійна основна загальноосвітня школа, так і в складі середньої
загальноосвітньої школи. Строк навчання- 5-6 років. | | | | | Особистісний підхід | Особистісний
підхід - послідовне ставлення
педагога до вихованця як до особистості, як до самосвідомого відповідального
суб’єкта власного розвитку і як до суб’єкта виховної взаємодії. О. п. – базова
ціннісна орієнтація педагога, яка визначає його позицію у взаємодії з кожною
дитиною й колективом. Сучасне розуміння особистісного ( або особистісно –
центрованого) підходу визначали в 60-ті роки представники напряму гуманістичної
психології ( К. Роджерс, А. Маслоу, Р. Мей, В. Франкль), які твердили. Що
повноцінне виховання можливе лише в тому випадку, коли школа служитиме лабораторією для відкриття
унікального « Я» кожної дитини. О. п. передбачає допомогу вихованцю в
усвідомленні себе особистістю, у виявленні, розкритті його можливостей,
становленні самосвідомості, в здісненні особистісно значущих і суспільно
прийнятних самовизначення, самореалізації та самоутвердження. | | | | | Особистісні тести | Особистісні
тести - категорія психологічних тестів, призначених для
виявлення та оцінювання якостей темпераменту й характеру особистості.
Найважливішою рисою О. т. є їхня спрямованість на виявлення поведінки, типової
для певної особи. О. т. бувають: тести об’єктивного оцінювання поведінки й самоописові тести. | | | | | Оссолінеум | Оссолінеум,
львівський
інститут Оссолінських – культурно – освітня установа. Заснований 1817 у Львові
Ю.М. Оссолінським. У складі О. було два основні відділи – бібліотека і музей. В
О. концентрувалися книги переважно слов’янських,
зокрема польських, авторів з питань філософії, літератури, історії, географії і
права.
У 1823 з інститутом об’єднано музей імені Любомирських, а 1921 – бібліотеку
Павліковських.
В 1946 основні фонди О. було передано Польщі. | | | | | Оссолінський (Ossolinski) Юзеф Максиміл | Оссолінський
(Ossolinski)
Юзеф Максиміліан ( 1748, Воля – Мелецька, Польща – 17.ІІІ. 1826, Відень) –
польський просвітитель, письменник, історик. З 1722 жив у Галичині ( з 1793 – у
Відні) і виступав за розвиток освіти в ній. В 1817 заснував у Львові культурно
– освітню установу – Оссолінеум. | | | | | Острозька школа | Острозька
школа — греко-слов'яно-латинська колегія, перша українська школа вищого
рівня. Серед сучасників відома під назвою "академія". Заснована
близько 1576 в м. Острозі К. К. Острозьким. Стала значним освітнім центром
антикатолицького спрямування. В школі викладали слов'янську, грецьку й латинську
мови й так звані "вільні науки" (граматику,
арифметику, риторику, логіку та ін.). На високому рівні було поставлено
вивчення музики та хорового співу, тут розвинувся широковідомий в Україні і в
Білорусі "острозький наспів". Першим ректором школи був письменник
Г. Смотрицький. При школі діяли друкарня й науково-літературний гурток. О. ш.
мала велике значення для поширення освіти серед населення і організації школи
в Україні, а також впливала на пізніше відкриті братські школи у Львові, Києві,
Луцьку, Вільнюсі, Бресті. Перестала існувати 1636. Відроджена в 1994. | | | | | Оуен (Оwen) Роберт | Оуен (Оwen) Роберт (17.V.1771, Нью-таун,
Вельс — 17.ХІ.1858, там само) — англійський
соціаліст-утопіст, письменник, громадський діяч, педагог. Розвивав вчення французьких матеріалістів XVIII ст. про залежність характеру людей від впливу навколишнього середовища. О.
вважав, що шляхом зміни нерозумних умов життя і правильно поставленого
виховання підростаючого покоління можна створити "раціональні
характери" і тим самим ліквідувати злидні й суспільні біди. Керуючи
прядильним підприємством у Нью-Ленарку (Шотландія), О. створив "Новий
інститут для утворення характеру" (1816), до якого входили: "Школа
для маленьких дітей" (1—6 років), яка складалася з ясел для дітей від 1
року до 3 і дитячого садка для дітей від 4 до 6 років, а також початкова школа для дітей 6—10 років. Вечорами в "Новому
інституті" проводилися заняття для підлітків від 10 до 17 років, для
дорослих організовувалися лекції. Велика
увага приділялася фізичному й естетичному вихованню. До 10 років дівчат
навчали домоводству, а хлопчиків — найпростішим видам ремісничої праці. З
10-річного віку навчання в школі поєднувалося з участю в промисловій праці. | | | | | Охорович (Ochorowicz) Юліан | Охорович (Ochorowicz) Юліан (23.ІІ.1850, Радзімін, тепер Польща — 1.V.1917, Варшава) — український
і польський психолог. В
1875—1882 — доцент кафедри
психології Львівського університету (тут
його лекції слухав
І. Франко). В 1882—1892
жив у Парижі, де разом з Ж. М. Шарко, Ш. Ріше та Т. Рібо розробляв наукові проблеми гіпнозу й методики психотерапії. | | | | | Охридська школа | Охридська школа — перша
болгарська народна школа, заснована наприкінці ІХ ст. в області Кутмічевіце
(Македонія) Климентом Охридським. О. ш. була загальнодоступною,
демократичною установою. Вона відіграла велику
роль у розвитку й поширенні слов'янської
писемності й культури в середньовічній Болгарії. Слідом за нею виникли й перші
слов’яно – болгарські школи. В них було два відділення – нижче й вище. На нижчому відділенні
давалася початкова грамота, на вищому читалися і тлумачилися церковні та
світські книги. Готувалися майбутні вчителі й церковні діячі. | | | | | Паблік скулз | "Паблік
скулз" (Publik schools) — приватні привілейовані середні школи в Англії, які зберігають
аристократичні традиції і доступні через дуже високу плату за навчання лише
заможним батькам. Назва "П. с." була дана на початку XIX ст. групі
кращих граматичних шкіл з інтернатами. Зараз усі "П. с." є формально
незалежними від держави навчальними закладами, якими керують опікунські ради.
Більшість "П. с." призначена для хлопчиків. Тривалість навчання в
них — 5 років (13—18), після закінчення приватної підготовчої школи. Навчальний
процес у "П. с." організується за системою фуркації на основі диференційованих
навчальних планів і програм. Велика увага приділяється самостійній роботі
учнів, якою керують тьютори. Навчальний план за своїм обсягом збігається з
планом граматичної школи, однак у ньому велика увага приділяється вивченню
класичних мов. Останнім часом зросла кількість учнів, які спеціалізуються в
галузі природничо-математичних і технічних наук. У "П. с." склалася
своєрідна система морального виховання, відома як "система виховання
характеру". Неабияку роль відіграють спортивні ігри, що розглядаються як
важливий засіб не лише фізичного, а й морального виховання. | | | | | Павлов Платон Васильович | Павлов
Платон Васильович (19.Х.1823,
с. Таможенне
Нижньогородської обл. — 11.V.1895, Санкт-Петербург) —
український освітній і громадський діяч, професор
Київського університету. Один з організаторів перших приватних недільних шкіл
у Києві (1859). П. був членом ряду товариств, безпосередньо пов'язаних з
освітою: Вільного економічного товариства, Київського товариства грамотності
тощо. | | | | | Палаци і будинки піонерів | Палаци і будинки піонерів — дитячі позашкільні заклади в СРСР і УРСР для
культурно-освітньої масової роботи й виховання дітей у комуністичному дусі. П.
і б. п. існували районні, обласні, центрально-республіканські. Робота в них велася під
керівництвом комсомолу й місцевих відділів освіти, широко практикувалася
гурткова робота з різних видів техніки та мистецтва (дитячі оркестри, хори,
ансамблі пісні і танцю, гуртки
образотворчого мистецтва, драматичні тощо). П. і б. п. організовували
конкурси, олімпіади, диспути, конференції, дитячі вистави, екскурсії. В П. і б. п. створювалися різні кабінети, лабораторії,
бібліотеки. П. і б. п. були також методичними центрами піонерської роботи, в
них працювали консультаційні пункти для піонервожатих і вчителів. П. і б. п.
почали створюватися в УРСР у першій половині 1920-х років. | | | | | Палестра | Палестра — гімнастична школа в Стародавній Греції, навчальний
заклад закритого типу (державний або приватний). У П. хлопчики віком 12—16
роки училися бігати, стрибати, боротися, кидати диск і спис під керівництвом
учителя гімнастики (педотриба). В П.
проводились і виховні бесіди. Але основною метою навчання в П. був розвиток
красивого тіла, сили, здоров'я. Навчання тривало 2—3 роки. | | | | | Пансіон | Пансіон (франц. реnsion, від лат. реnsio — платіж, внесок, орендна або квартирна плата) —
середні, іноді вищі закриті навчальні заклади з гуртожитком і повним утриманням
учнів у Російській імперії та деяких інших країнах для дітей дворян і буржуазії
(чоловічі й жіночі). В Україні П. почали
створюватися у другій половині XVIII ст., найбільшого поширення набули в 1800—1830-х
роках. П. створювали й навчали в них переважно іноземці (французи та німці).
Предметами навчання були насамперед іноземні мови, література, музика, спів,
малярство, танець; особлива увага
приділялася вихованню світських манер. Розпорядженням російського
міністерства освіти 1828 П. мали
дотримуватися тих самих навчальних програм, що й державні школи. | | | | | Пансофія | Пансофія— термін, запропонований Я. А. Коменським для
позначення задуманої ним своєрідної енциклопедії знань. Завдання П. —дати
широкий філософський синтез знань, стати ніби "єдиною всеохоплюючою
наукою наук". Коменський вважав, що поширення П. сприятиме духовному відродженню людства. | | | | | Парафіяльні школи | Парафіяльні
школи — початкові школи при церковних парафіях, які створювалися в Україні вже з XI ст. Учителями в них були священики, частіше дяки, іноді мандрівні. У XV—XVIII ст. в Україні П. ш. стали найпоширенішим типом шкіл. На Лівобережжі в першій половині
XVIII ст. П. ш. існували майже при кожній парафії. Значно
менше було П. ш. на Правобережжі (за
польського панування). За статутом 1804 вони дістали офіційну назву П.
ш. і діяли як однокласні школи; за статутом
1828 в багатьох місцевостях відкривалися двокласні П. ш. Відтоді діяли
такі типи П. ш.: школи грамоти, однокласні (2—3 роки навчання) і двокласні (4—5 років). У П. ш. навчали елементарної грамоти.
На початку XX ст. церковнопарафіяльні школи становили близько 46,5 % усіх початкових
шкіл. У 1917 церковні школи реорганізовано в загальноосвітні світські. | | | | | Партицький Омелян Осипович | Партицький
Омелян Осипович (1840, с.
Тейсарів Львівської обл. — 20.І.1895, Львів) —
український мовознавець, етнограф, історик та педагог. В 1871— 1895 — професор
української мови в учительській
семінарії у Львові. Склав ряд підручників з української мови й літератури для
народних шкіл. Брав активну участь у
діяльності товариства "Просвіта".
Редагував "Газету школьну" (1875—1879). | | | | | Партійна освіта в СРСР | Партійна
освіта в СРСР — складова ідейно-виховної роботи комуністичної партії, яка розв'язувала подвійне завдання: 1)
здійснювала професійну підготовку радянських і партійних керівників для всіх
ступенів партійного й державного апарату і 2) підвищення ідейно-політичного
рівня як членів партії, так і позапартійного активу. П. о. здійснювалась у
системі політичної самоосвіти, в гуртках по вивченню поточної політики, в семінарах
по вивченню історії Комуністичної партії СРСР, основ марксизму-ленінізму,
наукового комунізму чи атеїзму, в університетах марксизму-ленінізму. До участі
в цих формах роботи залучалися й позапартійні, навіть у приховано-примусовому
порядку, особливо ті, що працювали в царині освіти й культури. Перевага
надавалась організованим формам П. о. (гуртки, семінари, школи, університети
тощо), а самоосвіта контролювалася лекторами кабінетів політичної освіти. | | | | | Пархоменко Володимир Дмитрович | Пархоменко
Володимир Дмитрович (нар. 16.ХІІ.1933, м. Ашгабад) —український учений в галузі хімії та технології неорганічних
матеріалів, педагог, член-кореспондент АПН України з 1994. З 1989 працював міністром вищої і середньої
спеціальної освіти України, з 1991 першим заступником Голови Державного комітету
з питань науки і технологій, а з 1995 — директор Українського інституту
науково-технічної й економічної інформації. | | | | | Педагогіка в "дії" | Педагогіка
в "дії" —
течія в реформаторській педагогіці кінця XIX — початку XX ст. в Німеччині, яка зводила виховання до вироблення
реакцій і була спробою біологізувати педагогіку. Засновником П. "д."
був німецький педагог В. Лай. | | | | | Педагогіка і психологія | "Педагогіка і психологія" — вісник АПН України, науково-теоретичний та науково-організаційний
журнал, орган Президії АПН України. Видається в Києві з 1993. Висвітлює
проблеми планування, координації
та організації наукових досліджень,
підвищення їхньої ефективності, впровадження досягнень
психолого-педагогічних наук у практику. | | | | | Педагогіка культури | Педагогіка
культури — напрям у педагогічній думці, який розглядає процес навчання
як зустріч людської особистості з об'єктивними цінностями (здобутками)
культури, їх інтеріоризацію і в
результаті збагачення духовних сил людини й творення нових цінностей.
Виник і розвинувся в Європі з початку XX століття і до 30-х років. Згідно з концепцією П.
к. освітня діяльність пов'язана із світом обов'язків людини та її покликань. | | | | | Педагогіка особистості | Педагогіка
особистості — течія в німецькій педагогіці, яка виникла наприкінці XIX ст. Головні її представники Г. Гаудіґ, Е. Лінде, Е. Вебер важливим завданням виховання вважали формування особистості
на основі високорозвинутої розумової
самостійності. У зв'язку з цим особливого значення вони надавали
навчанню дітей найбільш раціональним методам
розумової праці. Значною заслугою Гаудіґа і
його співробітника О. Шейбнера було детальне опрацювання методики
навчання дітей прийомам розумової праці, вмінню спостерігати, вести бесіду,
переказувати зміст прочитаного, самостійно
готувати доповіді тощо. В навчальному процесі, організованому в дусі П.
о., центр ваги переносився з діяльності вчителя на діяльність учня, однак при
збереженні провідної ролі учителя. | | | | | Педагогіка співробітництва | Педагогіка співробітництва — напрям педагогічного мислення і практичної
діяльності, спрямований на демократизацію й гуманізацію педагогічного процесу.
П. с. — спільна діяльність учителя та
учнів, що ґрунтується на взаєморозумінні й гуманізмі, на єдності їхніх інтересів і прагнень,
метою якої є особистісний розвиток школярів у процесі навчання й виховання | | | | | Педагогічна академія | Педагогічна
академія — вищі педагогічні курси в Російській імперії. Заснована
1908 в Петербурзі зусиллями ліберальної інтелігенції, об'єднаної в так звану Лігу освіти (1906-1917). П. а. утримувалася
на приватні пожертви. Давала науково-педагогічну
підготовку діячам народної освіти та вчителям, які вже мали вищу освіту,
сприяла розвиткові педагогічної науки. В складі слухачів П. а. були й педагоги
з України. Навчання тривало 2 роки. До навчального плану П. а. входили
переважно педагогічні дисципліни, а також психологія, анатомія й фізіологія
людини, історія, філософія, історія мистецтв, історія літератури тощо. У 1915
П. а. припинила діяльність за браком коштів. | | | | | Педагогічна думка | "Педагогічна думка" — журнал колегії Павла Ґалаґана, який видавався в 1904—1905 (по два випуски на
рік). | | | | | Педагогічне товариство імені Г. Сковород | "Педагогічне
товариство імені Г. Сковороди" - товариство вчителів середніх загальноосвітніх
і спеціальних шкіл та викладачів вищої школи на Буковині. Заснував 1908 В.
Міцкевич. Ставило за мету згуртувати й організувати всіх учителів Буковини,
вивчати стан викладання у школах і намічати шляхи його поліпшення, сприяти
розвиткові українських шкіл. Налагодити підготовку й випуск шкільних
підручників. Члени товариства виступали з лекціями та доповідями в Народному
університеті, організовували гуртки мовознавців, шевченкознавців, етнографів. З
початком першої світової війни товариство припинило роботу. | | | | | Педагогічне товариство України | Педагогічне
товариство України -
добровільна науково-громадська організація, що сприяє всебічному і глибокому
дослідженню теоретичних проблем педагогіки. Створене 1960. Його завданням є
наукове опрацювання актуальних проблем навчання й виховання дітей у школі,
родині, дошкільних і позашкільних установах, вивчення досягнень світової
педагогічної науки і практики й узагальнення педагогічного досвіду. Члени
товариства поряд з науковою діяльністю
ведуть пропаганду педагогічних знань серед населення. Товариство видає
збірники, брошури тощо. | | | | | Педагогічний музей київський | Педагогічний
музей київський - педагогічний заклад, який
проводив науково-просвітну й методичну роботу
серед учителів. Заснований в 1902 при Управлінні Київського навчального округу.
Його завдання полягало в демонстрації матеріалів про стан народної освіти в
Україні, Російській імперії і за кордоном та в лекційній пропаганді. Демонструвалися
наочні посібники, предмети шкільної гігієни й фізичного виховання, навчальні посібники.
Музей мав педагогічну бібліотеку, яка
обслуговувала вчителів Києва й висилала книги в усі пункти навчального округу. При музеї був зразковий фізичний кабінет. У вересні
1911 на кошти мецената С. С. Могілевцева спорудили спеціальний будинок для
музею, що сприяло розширенню його діяльності. Держава не виділяла коштів на утримання музею, його засоби складалися
з невеликих відрахувань середніх навчальних закладів і міських училищ. Музей
припинив свою роботу в 1920.
Тепер в його приміщенні діє Київський будинок учителів. | | | | | Педагогічний музей України | Педагогічний
музей України —заснований 1977 у Києві. Входить до складу АПН
України. У фондах музею — матеріали, що
висвітлюють історію освіти й педагогічної науки в Україні. | | | | | Педагогічні з’їзди | Педагогічні
з’їзди - з'їзди вчителів, які скликаються для обговорення стану і
проблем дальшого розвитку народної освіти й
педагогічної науки. В Російській
імперії систематично проводилися з 60-х років XIX ст.
Найвідомішими з'їздами, які відбулися в Україні, були з'їзд учителів початкових
народних шкіл Херсонської губернії під керівництвом М. О. Корфа (1881);
Київський педагогічний з'їзд (1916), на якому виступили відомі українські вчені-педагоги М. Ф. Даденков,
О. М. Астряб, О. Ф. Музиченко, Е. Д. Жураківський та ін. З'їзд працівників
освіти України 1992 обговорив проблеми розбудови української національної
школи. | | | | | Педагогічні інститути | Педагогічні
інститути — вищі навчальні заклади, які готують учителів для всіх
типів шкіл, вихователів і педагогів для позашкільних і дошкільних установ,
викладачів загальноосвітніх дисциплін для професійно-технічних і середніх
спеціальних навчальних закладів. Поряд з денною формою навчання функціонує
заочна і вечірня. У П. і. ведеться науково-дослідна робота, П. і. систематично
надають науково-методичну допомогу школам,
учителям, вихователям. | | | | | Педагогічні класи | Педагогічні класи — додаткові класи в середніх жіночих навчальних закладах
у Російській імперії для підготовки вчительок початкових шкіл. За положенням
1870 при жіночих гімназіях створювалися восьмі додаткові однорічні класи,
навчальний план яких передбачав вивчення
курсу педагогіки (з окремим розділом дидактики), методики вивчення предметів початкового навчання, а також проходження педагогічної практики у підготовчому
і І—III класах
гімназії. Особи, які закінчували П. к.,
одержували звання домашньої вчительки або домашньої наставниці з правом
викладання в початковій школі і молодших
класах жіночої гімназії. У 1892 в окремих гімназіях П. к. перетворено
на дворічні. В 1940— 1950-х в Україні у ряді середніх шкіл існували одинадцяті П. к. для підготовки вчителів
початкової школи. Випускники цих класів
прирівнювалися у правах до випускників педагогічних училищ. | | | | | Педагогічні курси | Педагогічні курси — одна з форм підготовки, підвищення
кваліфікації та перепідготовки вчителів
загальноосвітньої школи й викладачів
спеціальних навчальних закладів.
В Російській імперії у другій половині XIX ст. в системі педагогічної освіти було створено літні 4—6-тижневі П. к., які
організовувалися для підвищення кваліфікації вчителів земствами та міськими
управами. Після закриття педагогічних інститутів при університетах (1859—1863)
діяли дворічні П. к. при навчальних округах. У 60—70-х роках XIX ст. відкрито Вищі жіночі курси. Вони готували
вчительок для жіночих гімназій і молодших
класів чоловічих гімназій. Функціонували Фребелівські курси, які
готували виховательок для родин і дитячих садків за системою Ф. Фребеля (в
Києві, Одесі, Харкові та інших містах). При деяких вищих початкових училищах і
прогімназіях діяли дворічні П. к. У 1920—1960-х в Україні діяли стаціонарні
вищі педагогічні курси різних профілів по підготовці викладачів педагогічних та
інших спеціальних дисциплін для середніх спеціальних і професійно-технічних
навчальних закладів з числа тих, що закінчили вузи. | | | | | Педагогічні товариства | Педагогічні
товариства — добровільні громадські організації вчителів, діячів педагогічної науки й народної освіти,
які сприяють розробці актуальних проблем і питань теорії і практики навчання та
виховання. В Україні діяли товариства "Рідна школа" (1881) у Львові,
яке до 1926 називалося "Українське педагогічне
товариство"; "Руська школа" (1877) і "Педагогічне
товариство імені Г. Сковороди" в
Чернівцях; Київське педагогічне товариство імені К. Д. Ушинського (1899); Київське фребелівське педагогічне
товариство (1908); Київське обласне педагогічне товариство (1916) та
ін. Організовували їх, як правило, представники прогресивної інтелігенції. В
1929— 1935 існувало товариство педагогів-марксистів (Харків). У 1960 засноване
Педагогічне товариство України у Києві. | | | | | Педагогічні училища | Педагогічні
училища — середні спеціальні навчальні заклади для підготовки
вчителів початкових класів загальноосвітніх шкіл та вихователів дошкільних закладів. Перші середні педагогічні навчальні
заклади в Україні створено в 20-ті роки; до 1937 — вони називалися
педагогічними технікумами, до 1944 — педагогічними школами. П.
у. готують учителів початкових класів загальноосвітніх
шкіл, вихователів та музичних керівників дошкільних закладів, учителів співів
і музичного виховання, учителів праці та креслення у IV—Х класах. У навчальних планах і програмах для П.
у. поряд із загальноосвітньою і професійно-педагогічною
підготовкою значне місце відводиться педагогічній та виробничій практиці. | | | | | Педагогічні читання | "Педагогічні
читання" —
періодичне проведення за певною тематичною програмою виступів учителів та інших працівників
народної освіти з узагальненим висвітленням передового педагогічного досвіду. Можуть організовуватися в масштабі
школи, району, міста, області і країни. "П. ч." є масовою формою творчої самодіяльності учителів, важливим способом
залучення їх до вивчення, узагальнення й поширення передового педагогічного
досвіду та опрацювання на цій основі актуальних проблем педагогіки. | | | | | Педологія | Педологія — в буквальному розумінні слова — наука про дітей, фактично
— сукупність психологічних, анатомофізіологічних,
біологічних, соціологічних концепцій психічного й фізичного розвитку
дітей і молоді. Виникнення П. було зумовлене проникненням у психологію і педагогіку еволюційних ідей і розвитком прикладних
галузей психології і експериментальної педагогіки. Основоположник П. —
американський психолог С. Холл. У 1899 в Чикаго заснував першу педологічну лабораторію. На початку XX ст. П. дістала значне поширення в країнах Європи. Проблеми
П. досліджували Е. Мейман — у Німеччині; А. Біне — у Франції; Піццолі — в Італії; В. М. Бехтерєв, Ґ. І. Россолімо, О.
П. Нечаєв — у Росії та ін. Позитивним у П. було перенесення психологічного
експерименту з" лабораторії до школи,
що сприяло побудові навчально-виховної
роботи на основі вивчення дитини, її вікових і психологічних особливостей, умов життя. Разом з тим П.
ґрунтувалася на визнанні фаталістичної
зумовленості долі дітей біологічними й соціальними факторами, впливу
спадковості й середовища, які вважалися незмінними. Головним способом вивчення
дітей вважалися тестові випробування, за допомогою яких визначався
"розумовий вік" і "коефіцієнт розумової обдарованості". П. була піддана різкій критиці в
постанові ЦК ВКП(б) від 4 липня 1936. Ця критика супроводжувалася запереченням
усього позитивного, що було зроблено прихильниками П., і зрештою призвело до
істотної недооцінки проблеми вікового розвитку й вікових особливостей, завдало
шкоди розвитку дитячої психології і педагогіки. | | | | | Педоном | Педоном
— керівник державного виховного закладу в Спарті (Стародавня
Греція). Призначався старійшинами з числа знатних аристократів. П. наглядав за
моральною поведінкою і військово-фізичними вправами вихованців, карав їх за
погані вчинки. Див. Спартанське виховання. | | | | | Педотриб | Педотриб
— керівник
фізичного виховання в гімнастичних школах Стародавніх Афін — палестрах; в
інших афінських виховних закладах. П. називалися вчителі гімнастики. Див. Афінське
виховання. | | | | | Педоцентризм | Педоцентризм — один з напрямів у педагогіці, який твердить, що зміст, організація і методи навчання (особливо в початковій школі) визначаються лише безпосередніми, спонтанними інтересами й потребами дітей, а не соціально-економічними умовами й потребами суспільства. На практиці це виражається в організації, замість систематичного навчання з дітьми, бесід, ігор та інших занять за "центрами інтересів" дітей. Педоцентричні ідеї становлять значну частину педагогічної системи Ж.-Ж. Руссо. Ідеї П. були яскраво виражені в системі О. Декролі (Бельгія), в "школах дії", якими керував А. Ферр'єр (Швейцарія), в педагогічному досвіді Р. Кузіне (Франція). Педоцентричні ідеї притаманні й американському філософу та педагогу Дж. Дьюї. | | | | | Пелаґич Васо | Пелаґич Васо (1838, с. Горний Жабар — 25.І.1899,
Пожареваць) — сербський педагог. Заснував
у Сербії (в Баня-Лука) духовну семінарію, де проповідував передові ідеї. Відстоював принцип народності виховання, виступав за політичну освіту учнів, за виховання
у молоді поваги до праці. Великого значення надавав
керівній ролі вчителя в процесі виховання. | | | | | Пелех Петро Михайлович | Пелех Петро Михайлович (12.ІІІ.1887,с. Доброчин Львівської обл. — 15.Х.1961,Київ)—український
психолог. З 1912 працював викладачем логіки й психології, а також грецької й
латинської мов у Тернопільській гімназії. З 1917 працював у
Києві в університеті та інших вузах, викладачем латинської й української
мови філософії й психології. З 1945 по 1959 — співробітник НДІ психології України. Досліджував психологію праці, психологію
особистості, а також історію вітчизняної психології. Опрацював латинські
рукописи психологічних курсів, що читалися
в Київській академії. | | | | | Перемишльська державна гімназія | Перемишльська
державна гімназія з українською мовою
навчання — друга (після академічної
гімназії у Львові) за часом заснування й
значенням українська гімназія в Галичині, створена 1888. Спочатку це були
паралельні класи з українською мовою навчання при польській гімназії, з 1895
після відкриття повних 8 класів — самостійна гімназія класичного типу. Після
шкільної реформи 1932. П. д. г. була реорганізована на 4-річну загальноосвітню гімназію і 2-річний ліцей з двома
профілями: гуманітарним і природничо-математичним. П. д. г. належала до найбільших українських гімназій
у Галичині. З початком Другої світової війни гімназія припинила існування. | | | | | Переяславський колегіум | Переяславський
колегіум — середній навчальний заклад, відкритий 1738 в м. Переяславі (тепер Переяслав - Хмельницький).
Його основною метою була підготовка духівництва для боротьби проти унії й католицизму на Правобережжі.
Навчання в П. к. проводилось за зразком
Києво-Могилянської колегії. При колегіумі
була бурса, де жили іногородні учні. Строк навчання тривав шість років.
Тут викладали латинську, грецьку, польську та російську мови, поетику, риторику,
діалектику, арифметику, геометріїю, історіїю,
співи. В колегіумі навчалися діти духівництва, козацької старшини, міщан,
селян. В 1753 викладачем поетики в П. к. був Г. Сковорода. З кінця 80-х років XVIII ст. П. к.
називався семінарією. Після відкриття 1799 класу філософії, а 1800 — класу богослов'я став суто духовним
навчальним закладом. В 1862 семінарію переведено до Полтави. | | | | | Перипатетична школа | Перипатетична
школа, перипатетики — філософська школа, заснована Арістотелем в Афінах 335 до н. є. Назва, очевидно,
походить від його звички викладати своє вчення учням під час прогулянок. П. ш.
зробила значний внесок у розвиток філософії, математики, астрономії та ботаніки. | | | | | Перло многоцънное | "Перло
многоцънное" — збірка творів реліїійно-моралізаторської літератури,
пам'ятка української культури XVII ст. Написана й видана вченим богословом і педагогом, архімандритом Чернігівського
уніатського монастиря Кирилом Ставровецьким (Транквіліоном) в 1646 в Чернігові;
вдруге видана 1699 в Могильові. Збірка складається з кількох прозових творів та
21 вірша, написаних тогочасною книжною українською мовою. Книга поряд з
богословським і молитовним мала й педагогічне призначення; була визнана
єретичною й вилучена. | | | | | Песталоцці (Pestalozzi) Йоганн Генріх | Песталоцці
(Pestalozzi) Йоганн Генріх (12.І.1746,
Цюріх — 17.ІІ.1827, Бруґґ) — швейцарський
педагог-демократ, один з основоположників народної школи, визначний дидакт.
Керував відомими виховними закладами в Швейцарії: "Установою для
бідних" у Нейґофі (1774- 1780), притулком для сиріт у Станці (1798—1799), інститутами в Бургдорфі (1800—1804) та Івердоні (1805—1825). П. основну
роль відводив вихованню, яке повинне
забезпечити дітям добру трудову підготовку й одночасно розвинути їхні
фізичні і духовні сили. Виховання і навчання, за П., мають бути природовідповідними
з урахуванням природи дитини, закладених у
ній задатків. Основним завданням морального виховання вважав розвиток у
дітей високих моральних якостей, навичок
і переконань. Навчання прагнув будувати на психологічній основі, зокрема на
чуттєвому пізнанні. Великого значення надавав наочності в навчальному процесі,
яка допомагає розвивати спостережливість.
П. висунув ідею розвиваючого
навчання, сформулював дидактичні
принципи послідовності й поступовості у навчанні, відстоював принцип
систематичності, дотримання яких забезпечувало б міцність засвоєння знань. П.
— основоположник методики початкового навчання рідної мови, арифметики,
елементарної геометрії, географії. Велику
увагу приділяв трудовому вихованню дітей. | | | | | Петерсен (Реtersen) Петер | Петерсен
(Реtersen) Петер (26.VІ.1884, Кросенвіг —21. III. 1952, Ієна) —німецький педагог. З 1920 по 1923 керував експериментальною школою в Гамбургу, з 1923 по 1950
працював професором педагогіки й керував школою при Ієнському університеті, в
якій було опрацьовано й застосовано на практиці так званий ієна-план, в якому
намагався синтезувати всі прогресивні педагогічні ідеї. Вважав, що навчанню й
вихованню властиві суперечливі тенденції (перше сприяє формуванню індивідуалізму, друге — колективізму), які повинні
взаємно нейтралізуватися шляхом навчання в загальній народній школі, яка
працює на основі самоврядування й відбору дітей за принципом обдарування. | | | | | Петра | Петра — програма освіти й підготовки молоді до трудового життя Європейського Союзу, яку
було започатковано в 1989. Метою програми є підвищення якості освіти з огляду
на вимоги спільного ринку. | | | | | Петраківська Юлія Федорівна | Петраківська Юлія Федорівна (29.Х. 1900, Київ — 25.VІ.1969, там само) — український педагог, методист
дошкільного виховання, заслужений учитель України (з 1957). З 1916 працювала
в дитячих садках Києва; 1924—1967 очолювала
дитячий садок заводу "Арсенал". Автор ряду методичних праць з
дошкільної педагогіки. | | | | | Пильчиков Дмитро Павлович | Пильчиков Дмитро Павлович (7.ХІІ.1821, Херсонська губернія —
17.Х.1893, Харків) — український
громадський і культурний діяч, педагог.
У 1846—1864 викладав у Полтавському
кадетському корпусі. В 1859—1862
— один з організаторів недільних шкіл у Полтаві. | | | | | Пирогов Микола Іванович | Пирогов Микола Іванович (25.ХІ.1810,Москва — 5.ХІІ.1881, с.
Вишня, тепер у межах м. Вінниці) —
знаменитий учений-хірург, діяч народної освіти в Україні, педагог.
Працюючи в Україні, сприяв організації недільних шкіл, був ініціатором створення університету в Одесі, відіграв велику
роль у розвитку Київського університету, був попечителем Київського навчального округу. Виступав проти обмеження
права на освіту за становими положеннями і національною ознакою, ранньої
спеціалізації, захищав загальноосвітню школу як основну ланку системи освіти,
в 60-х роках запропонував свій проект системи освіти. Характерною рисою всіх методичних пошуків П. було цілеспрямоване
прагнення підкорити вирішення всіх методичних питань головному завданню —
формуванню людини, розумовому й духовному розвиткові дитини. | | | | | Піаже (Ріaget) Жан | Піаже
(Ріaget) Жан (9.VІІІ.1896, Невшатель — 16.ІХ.1980, Женева) — швейцарський психолог, філософ і педагог.
Професор університету Женеви (1940—1971) і директор Інституту педагогічних
наук імені Ж.-Ж. Руссо в цьому університеті (з 1929); директор Міжнародного бюро
виховання в Женеві (1929—1967); засновник
Міжнародного центру генетичної епістемології в Парижі (1955). Здійснив чимало
досліджень з генетичної психології, зокрема з проблем генезису й розвитку
інтелекту. Вагомий його внесок у психологію мислення й дитячу психологію, в
розробку проблем взаємозв'язку психології і логіки. Важливе місце в працях П.
займали дослідження процесів формування в дітей понять числа, простору, часу,
руху, швидкості тощо. | | | | | Пібоді (Реаbodу) Елізабет Палмер | Пібоді (Реаbodу) Елізабет Палмер (16.V.1804 — 4.І.1894) — американський педагог, послідовниця Ф. Фребеля, голова
Американського фребелівського товариства. В 1860 відкрила в Бостоні перший
дитячий садок у США; заснувала журнал з дошкільного виховання. | | | | | Підтиченко Марія Максимівна | Підтиченко Марія Максимівна (6.VІ.1912, с. Чорноглазівка Дніпропет¬ровської обл. — 28.VІІ.1991, Київ) — український педагог, філософ, дійсний член АПН СРСР (з 1968). У 1956—1970 - ректор, з 1970 — професор-консультант Київського педагогічного інституту (тепер Український педагогічний університет).
| | | | | Пієтизм | Пієтизм (від лат.
ріеtas —
благочестя) — релігійна течія, яка виникла
в XVII ст. серед
заможної частини німецького бюргерства і спрямована проти догматичного
лютеранства. П. істотно вплинув на розвиток педагогіки XVII — початку
XVIII ст. Характерними особливостями педагогічних
поглядів пієтистів був акцент на
релігійне виховання й сувору дисципліну в школі. Педагоги-пієтисти
обґрунтовували необхідність давати в школі реальну освіту, виробляти практичні
вміння, запровадження в навчальний
план вивчення ремесел. Пієтисти започаткували відкриття реальних
шкіл у Німеччині. У ХVІІІ ст. на противагу педагогіці П. виникли педагогічні
течії – філантропізм і неогуманізм. | | | | | Пільгук Іван Іванович | Пільгук Іван Іванович (20.ХІІ.1899, с. Решетилівка
Полтавської обл. — 18.VІІ.1984,
Київ) —український літературознавець, педагог. З 1932 викладав літературу у вузах, працював в Інституті літератури
імені Т. Шевченка Національної Академії наук України. Брав участь у написанні
підручників з української літератури для середніх шкіл і вузів. | | | | | Платон, Арістокл | Платон справжнє ім'я — Арістокл; 428
або 427 до н. є., Афіни — 348 або 347 до н. є., там само) — давньогрецький
філософ. Близько 384 до н. є. П. заснував філософську школу — Академії платонівську. П. відомий і як теоретик
виховання та педагог. Виховання громадян вважав основним завданням держави. З
перших днів народження діти повинні виховуватись у спеціальних закладах; з 3
до 7 років — при храмах у школах гри або в садку; з 7 до 17 — навчатися в школі
письма, читання, музики; з 17 до 20 —
здобувати військово-гімнастичну
освіту, з 20 до 30 — філософську освіту, потрібну майбутнім правителям. П.
категорично виступав проти освіти рабів. В Україну вчення П. проникло ще за
часів Київської Русі. Його ідеї викладалися в курсах філософії Києво-Могилянської академії XVII ст., хоч українські філософи Г. Сковорода, Ф.
Прокопович, Г. Кониський критикували ряд його положень. | | | | | Платун-план | Платун-план (від англ. рlatооn — взвод або загін) — форма організації навчальних занять, при якій учні
не мають постійного класного приміщення, а організовані у "взводи"
або "мандрівні класи" і переходять з однієї "лабораторії"
до іншої. П.-п. запропонував супер-інтендант міста Герц — Вірт, розроблений у
США. Передбачав розвиток самодіяльності дітей (зокрема, гри протягом усього
дня), а також максимальне використання шкільного приміщення. Насправді ж ця
форма організації навчальної роботи не забезпечувала системи знань, П.-п.
тепер не застосовується. | | | | | Повітові училища | Повітові училища — неповні середні школи в Російській імперії. Засновані 1804. Відкривались у повітових та губернських містах для дітей купців, міщан, дрібних службовців. Спочатку метою П. у. було готувати учнів до вступу в гімназію. До 2-річного курсу навчання входили закон Божий, граматика, історія, арифметика, географія, початкові правила геометрії, фізики й природознавства, малювання, каліграфія тощо. З 1828 запроваджено трирічний строк навчання, наступність з гімназією скасовано, викладання фізики й природознавства припинено. При деяких П. у. існували професійні курси. В 1872 П. у. реорганізовано в міські училища. В Україні перші П. у. виникли в Ніжині, Полтаві, Прилуках, Сумах, Чернігові. | | | | | Повторювальні школи | Повторювальні
школи — навчальні заклади в Російській імперії для колишніх учнів
початкових шкіл, які бажали поновити й розширити одержані в
минулому знання. Перші П. ш. було відкрито з ініціативи М. О. Корфа в
Олександрійському повіті Єкатеринославської губернії. За прикладом цього повіту
в 70—80-х роках XIX ст. П. ш. виникли в багатьох губерніях Російської імперії. Заняття в П.
ш. вели вчителі земських шкіл у неділю та у вечірній час. Крім повторення
програми початкової школи, учням іноді повідомляли додаткові відомості з
граматики, арифметики, історії, географії. | | | | | ПОВЧАННЯ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА | "ПОВЧАННЯ
ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА", "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям" — визначна пам'ятка
літератури Київської Русі. Збереглася Лаврентіївському списку "Повісті временних
літ". Написана, ймовірно, 1117. Це оригінальний твір, у якому
Володимир Мономах висловлює думки загальнодержавного, політичного й
морального характеру, повчає своїх дітей бути розумними правителями, самим учитися й поширювати освіту,
власною поведінкою давати приклад іншим. | | | | | Поетапного формування розумових дій конц | Поетапного формування розумових дій концепція — запропоноване П. Я. Гальперіним учення про складні багатопланові зміни, пов'язані з утворенням у людини нових дій, образів і понять. В П. ф. р. д. к. виділяються шість етапів, на яких відбуваються ці зміни. На першому етапі формується мотиваційна основа дії; на другому — складається схема орієнтуючої основи дії; на третьому — виникає дія в матеріальній формі; на четвертому — відбувається "гучна спеціалізована мова"; на п'ятому — поступово зникає зовнішній, звуковий
бік мови; на шостому — мовний процес "зникає" зі свідомості, залишаючи в ній лише кінцевий результат — предметний зміст дії.
| | | | | Позашкільна освіта | Позашкільна
освіта — сукупність форм культурно-освітньої, загальноосвітньої та
виховної роботи серед дорослого населення. В Україні почала розвиватися в
другій половині XIX ст. П. о. займалися освітні товариства, земства, профспілки (після
1905), недільні школи, народні будинки,
народні університети та інші культурно-освітні установи для дорослих.
Після 1917 П. о. включена була в загальну
систему народної освіти. Після 1920 дістала назву політико-освітньої,
пізніше — культурно-освітньої. | | | | | Позитивізм | Позитивізм у педагогіці (від лат. роsitivus — позитивний) — педагогічні теорії і течії,
методологічною основою яких є положення про те, що досвід людини, її відчуття є
єдиним і виключним джерелом знання, а безпосередній збіг наукового положення з
фактом — єдиним і абсолютним критерієм істини. В педагогіку позитивізм почав
проникати з кінця XIX ст., що
виражалося в принциповій відмові від усіх
педагогічних теорій, а згодом — у проголошенні єдиним завданням
педагогічної науки реєстрацію й вимірювання фактів. В педагогіці такими
фактами вважалися психічні й інтелектуальні здібності дитини. Проникнення
позитивізму знайшло вираження також у крайньому утилітаризмі при визначенні
мети й завдань виховання, змісту освіти. Одним з перших і найвідоміших
представників П. у п. є англійський філософ і педагог Г. Спенсер. Найбільш
послідовне вираження П. у п. знайшов в експериментальному напрямі в педагогіці,
який вважав, що одержання нових істин і підтвердження старих може
здійснюватися виключно експериментальним шляхом. Позитивістський характер має
прагматична педагогіка, згідно з якою виховання полягає в підготовці дитини
до успішної дії в конкретній | | | | | Поліграфічні інститути | Поліграфічні
інститути — вищі
навчальні
заклади, які готують спеціалістів для поліграфічної промисловості, видавництв
і книжкової торгівлі. В 1994 в Україні був один П. і. — Український імені
Івана Федорова у Львові. Заснований у 1930. В 1994 перейменований в Українську
академію друкарства. | | | | | Політехнікум | Політехнікум (від полі., й технікум) —
в Україні середній технічний навчальний
заклад, що має відділення з різних
спеціальностей. В Англії — навчальні
заклади типу індустріальних шкіл, які
виникли на початку XIX ст. у зв'язку з розвитком великої
машинної індустрії; давали елементи технічної й загальної освіти.
Ряд політехнікумів те, й
нині. | | | | | Політехнічна освіта | Політехнічна
освіта — навчання
яке
дає знання про головні галузі й наукові принципи виробництва, формує загальнотехнічні
практичні навички, необхідні для участі в продуктивній праці. Основна
мета П. о. — гармонійний розвиток особистості, насамперед якостей, які
допомагають включитися в процес суспільного виробництва. | | | | | Політехнічна школа | Політехнічна
школа в
Парижі (Ecole politechnigue)
— один з центрів французької науки й
технічної освіти. Виникла під час Великої Французької революції (1794) для
задоволення гострої потреби в
інженерах. Навчання в П. ш. дає
широкі знання в галузі математики, фізики
та хімії і розвиває математичне мислення.
В П. ш. вивчається й низка гуманітарних предметів. Випускники школи вступають на старші курси спеціальних вищих технічних шкіл. Для
вступу в П. ш. треба скласти дуже складні екзамени. | | | | | Політехнічні й індустріальні інститути | Політехнічні
й індустріальні інститути — виші
технічні навчальні заклади, які готують інженерів дня різних галузей
народного господарства — машинобудування, металургійної, енергетичної,
хімічної, гірничої, паливної промисловості, будівництва, промисловості будівельних матеріалів тощо.
До 1994 в Україні було 6 політехнічних
інститутів (у Вінниці, Донецьку,
Києві, Львові, Одесі, Харкові) з 9
філіалами та 4 індустріальні
інститути (у Дніпродзержинську, Запоріжжі,
Краматорську й Херсоні). У 1994—1995
всі політехнічні і Дніпродзержинський
індустріальний інститут реорганізовані
в технічні університети, а Запорізький індустріальний — в інженерну
академію. | | | | | Помагайба Василь Іванович | Помагайба Василь Іванович (14.І.1892—25.ХІІ.1972, Київ) —
український педагог,
автор підручників для початкової школи. Досліджував питання дидактики,
принципи, закони й методи організації
навчального процесу. | | | | | Попечитель гімназії | Попечитель гімназії (або прогімназії) — в
Російській імперії особа, яка здійснювала нагляд за станом навчального закладу. Виділявся з числа дворян або інших
іменитих громадян. П. г. не мав права давати розпорядження, а повідомляв про
помічені недоліки керівникам гімназій чи
педагогічній раді, а в окремих випадках звертався до попечителя навчального
округу. | | | | | Попечитель навчального округу | Попечитель навчального округу — адміністративна службова
особа в системі управління освітою Російської імперії, яка
здійснювала керівництво всіма навчальними закладами Міністерства народної
освіти на території підвідомчого округу. П. н. о. контролював їхню роботу за
допомогою окружних інспекторів. Наприкінці XIX — на початку XX ст. при П. н. о. створювалися попечительські ради
у складі інспектора, ректора університету,
керівників середніх педагогічних та інших навчальних закладів. | | | | | Попечитель початкового народного училищ | Попечитель
початкового народного училища — в Російській імперії особа, яка обиралася Міською думою
звичайно з числа її членів для здійснення громадського контролю за діяльністю
училища й виконанням вказівок та розпоряджень керівництва училища. | | | | | Попечительства шкільні | Попечительства
шкільні — земські установи в Російській імперії, які піклувалися про благоустрій шкіл і поліпшення становища
учителів, знаходили кошти на господарські потреби, забезпечення учнів
посібниками та одягом, організацією при школах бібліотек і публічних читань. | | | | | Постовойтов Євген Павлович | Постовойтов
Євген Павлович (нар. З.ІV.1946, м. Потсдам) —український педагог, член-кореспондент АПН України з 1995. З 1986 директор
школи-інтернату № 15 м. Києва. Досліджує проблеми навчання та виховання дітей з наслідками поліомієліту й церебральними
паралічами. | | | | | Початкова школа | "Початкова
школа" — щомісячний педагогічно-методичний
журнал, орган Міністерства освіти України. Виходить з 1969 у Києві. Друкує статті з питань організації навчально-виховного
процесу в початкових класах, матеріали на
допомогу викладачам педінститутів, педучилищ, керівникам органів
народної освіти і шкіл, батькам. | | | | | Початкові училища | Початкові
училища — загальноосвітні навчальні заклади, в яких навчають
елементарної грамоти. Є в багатьох країнах
світу. Школи початкової освіти відомі з давніх часів. У 988 існувала
школа у Києві. В 1086 у Києві відкрито перше жіноче початкове училище. П. у.
засновані були також у Львові (XIII ст.), Закарпатті (XIII ст.). Головна увага в П. у. приділялася читанню
молитовних книг, крім того, навчали письма, лічби та ін. В Україні в XVI—XVII ст. такі школи засновувалися
братствами. На Лівобережній
Україні існували так звані козацькі, народні, полкові та інші школи. Назву "початкові училища" в Російській
імперії встановлено Статутом 1864. | | | | | Прагматична педагогіка | Прагматична
педагогіка — одна з поширених педагогічних течій у США, Англії та
деяких інших країнах, в основі якої лежать ідеї прагматизму; відома також під
назвами "інструменталізм", "експерименталізм",
"конструктивізм", прогресивізм" (або "прогресивне виховання").
Засновник П. п. — Дж. Дьюї. Основні ідеї П. п.: 1) погляд на виховання як на
постійну реконструкцію особистого досвіду дітей; 2) в основу навчання і
виховання кладуться спонтанні інтереси й потреби дитини в даний час (педоцентризм);
3) методом навчання є діяльність (ігрова,
трудова), у процесі якої діти побіжно набувають знань і навичок, необхідних для кращого виконання поставлених
перед ними завдань. Прихильники П. п. вважали, що поліпшення роботи школи може
стати засобом перебудови існуючого соціального ладу в дусі примирення класових
інтересів різних верств суспільства. Окремі ідеї П.п. були поширені у
вітчизняній школі наприкінці 20-х – на початку 30- років ХХст. | | | | | Префект | Префект
(англ. рrefect, від лат. рraefectus — начальник, глава) —
учень, член шкільного самоврядування в англійських "паблік скулз", граматичних школах і,
рідше, в середніх технічних і "сучасних" школах (де П. звичайно називається монітором),
призначений чи обраний старшим у класі. П.
є помічником учителя в справі організації життя класу, до його обов'язків
входить нагляд за дисципліною в класі. | | | | | Приват-доцент | Приват-доцент
(нім. Рrivatdocent, від лат. Рrivatium docens — той, що навчає приватно)
— вчене звання позаштатного викладача вищої школи в Російській імперії та країнах Західної Європи, яке відповідає
званню доцента; викладач, який має таке звання. | | | | | Приватні навчальні заклади | Приватні навчальні заклади —загальноосвітні і спеціальні навчальні заклади, які належать приватним особам, благодійним,
освітнім, релігійним та іншим організаціям.
До 1918 в Україні були приватні однокласні й двокласні училища, прогімназії, гімназії, пансіони тощо. З 1918 по 1990 всі школи в Україні були державними. Згідно
з законом України "Про освіту" почали створюватися приватні
навчальні заклади. В США, Канаді, Японії,
країнах Західної Європи, Латинської Америки та ін. П. н. з. займають значне місце в системі народної
освіти. | | | | | Природовідповідності принцип | Природовідповідності принцип - педагогічний принцип, згідно з яким вихователь у своїй діяльності повинен керуватися факторами природного розвитку дитини. Зародки цієї ідеї зустрічаються ще у творах античних мислителів — Демокріта, Платона, Арістотеля. Всебічне обґрунтування П. п. дістав у працях Я. А. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, І Й. Г. Песталоцці, Ф. А. Дістервеґа та інших, хоча вони тлумачили його по – різному.
Ідея П. п. дістала велике поширення в педагогіці XVIII—XIX ст. В сучасній нау-ковій педагогіці поняття П. п. не застосовується, а його основний зміст вичер-пується принципом врахування вікових особливостей дітей.
| | | | | Приходські училища | Приходські училища — один з типів початкової школи в Російській
імперії (див. Парафіяльні школи). В Україні
в XVII—XVIII ст. існували общинні, або приходські, школи. В навчальний план П. у.
входили читання, письмо, перші дії арифметики, закон Божий, короткі відомості з
природознавства. | | | | | Прісняков Володимир Федорович | Прісняков Володимир Федорович (нар. 18.VІ.1937, с. Козинка Дніпропетровської обл.) — український учений у галузі теплотехніки, педагог, заслужений діяч
науки України, дійсний член АПН України з 1992. З 1986 —ректор Дніпропетровського
університету. | | | | | Прістлі (Рriestley) Джозеф | Прістлі (Рriestley) Джозеф (13.ІІІ.1733, і Філдгед, поблизу Лідса — 6.ІІ. 1804, Нортамберленд, США) — видатний англійський хімік, філософ і педагог-теоретик. Критикуючи педагогічні течії, що базува¬лися на визнанні природжених розумових здібностей, П. доводив, що всі якості людської особистості формуються у процесі навчання і виховання на основі асоціативних зв'язків. Виступав проти захоплення класичною освітою, вимагав розширення змісту освіти за рахунок природничо-наукових предметів і запровадження активних методів навчання.
| | | | | Проблемне навчання | Проблемне
навчання — один з типів розвиваючого навчання, істотною відмінністю
якого є зближення психології мислення людини з психологією навчання. П. н.
найповніше відповідає завданням розвитку творчого мислення учнів (студентів). Суть
П. н. полягає в пошуковій діяльності учнів, яка починається з постановки
питань, розв'язання проблем і проблемних завдань, закладених у навчальних
програмах і підручниках, у проблемному викладі й поясненні знань учителем, у
різноманітній самостійній роботі учнів. У
проблемному запитанні, на відміну від непроблемного, завжди є прихована суперечливість. Усвідомлена
суперечність — одна сторона проблемної ситуації. Велике значення має також
мотиваційна сторона проблемної ситуації, наявність в учня такого рівня знань,
умінь і навичок, який був би достатнім, щоб почати пошук невідомого результату
або способу виконання завдання. Інакше учень не "прийме" проблеми й
вона втратить значення навчальної. | | | | | Проблемний виклад знань | Проблемний
виклад знань — метод навчання, при якому вчитель не лише повідомляє учням готові знання
(кінцеві висновки науки), а й відтворює певною мірою шлях їх відкриття.
Технологія П. в. з. має такий вигляд: учитель формулює проблему, виявляє
внутрішні протиріччя, що виникають під час
її розв'язання, роздумує вголос, висловлюючи припущення (гіпотезу),
обговорює його, доводить істинність з допомогою експерименту (чи розповіді
про дослід, що був проведений ученими), формулює висновок. Тобто, при П. в. з.
учитель демонструє учням сам шлях наукового мислення, спонукає учнів до
активної співучасті в науковому пошуку. Педагогічні переваги П. в. з.: більша
доказовість, а значить знання усвідомленіші й можуть стати переконаннями
учнів; наукове мислення, адже виклад
учителя — еталон наукового пошуку; вища емоційність, що стимулює інтерес
до навчання. | | | | | Прогімназії | Прогімназії (віл лат. рrо — перед, замість і гімназія) — неповні
середні навчальні заклади в Російській імперії і Німеччині. В Російській
імперії засновані 1864. Строк навчання тривав 4—6 років. За навчальними планами
і програмами відповідали чотирьом молодшим класам гімназії. Випускники П. без
вступних екзаменів могли продовжувати навчання в наступних класах гімназії.
Чоловічі П. з 1866 мали право проводити екзамени на звання парафіяльного
вчителя та на перший класний чин. Ліквідовані 1918. Почали відновлюватися після
1992. У Німеччині П. мали 6 класів і поділялися на класичні та реальні. | | | | | Програмоване навчання | Програмоване
навчання — метод навчання людини з використанням програми управління
(її часто називають і програмою навчання) процесом засвоєння знань, умінь та
навичок, складеної так, що на кожному ступені навчального процесу чітко
обумовлюються ті знання, уміння й навички, які мають бути засвоєні, і
контролюється процес засвоєння. Для реалізації програм управління
використовуються програмовані підручники й навчальні машини. При П. н. насамперед формулюється загальна мета
навчання й послідовність етапів, у процесі виконання яких вона досягається, для кожного етапу формуються порції навчального
матеріалу, а також розробляються запитання, вправи й контрольні
завдання, що дають змогу оцінювати ступінь досягнення учнем мети етапу. Після
одержання відповіді на запитання або виконання вправи чи завдання учневі
негайно повідомляють про те, чи правильно він відповів, а в ряді випадків зазначають
тип допущених помилок і видають порції навчального матеріалу з поясненням цих
помилок. | | | | | Проективні методики | Проективні
методики — тестові методики, що
використовуються для дослідження особистості. До
найбільш застосовуваних П. м. належать тест Роршаха, тематичний аперцепційний
тест, тест Розенцвейґа та ін. Термін "проективні методики"
запропонований німецьким психологом
Франком (1939). Найсуттєвіша ознака П. м. — використання невизначених
(слабоструктурованих) стимулів (наприклад,
багатозначних сюжетних картинок, аморфних зображень). Передбачається, що в процесі інтерпретації таких стимулів
виявляються тенденції, установки, емоційні стани та інші якості особи, в
тому числі й несвідомі. | | | | | Прокопенко Іван Федорович | Прокопенко Іван Федорович (нар. 10. VI. 1936, с.
Васильки Полтавської обл.) – український педагог, дійсний член АПН
України з 1992.З 1980- ректор Харківського педагогічного університету імені Г.
Сковороди. Досліджує економічні проблеми народної освіти. | | | | | Прокопович Феофан (Єлеазар) | Прокопович Феофан (Єлеазар) (18.VІ.1681, Київ — 19.ІХ.1736, Петербург) — український і російський церковний
та громадський діяч, просвітитель, відомий на Заході як Самуїл Церейський.
Закінчив Києво-Могилянську колегію (1698), продовжував навчання за кордоном.
Був професором риторики в Київській академії, з 1710 був її ректором. В 1716 за
викликом Петра І виїхав до Петербурга і фактично став на чолі російської православної церкви. В 1721 організував
школу, в якій застосовувалися передові для того часу методи виховання. П. —
автор букваря "Перше учення отрокам" (1721), курсу поетики латинською
мовою "De arte poetica". Педагогічні ідеї П. викладено в "Духовному
регламенті" (в розділі про школу для духовенства, 1721). | | | | | Проміжні школи | Проміжні школи — школи, які йдуть за початковими, але не дають закінченої середньої
освіти. Були створені в ряді країн наприкінці XIX — на початку XX ст. П. ш. є в основному тупиковими школами, їхні випускники не дістають права
на вступ до середньої школи. До П. ш. належать "відділення для
нездібних" в так званих головних школах Австрії, "проміжні школи без
екзаменів" у Данії, так звані середні "сучасні" школи в Англії,
"проміжні професійні школи" в Італії, "проміжні школи" в
деяких землях Німеччини і в Північній Ірландії, "школи рідною мовою"
в ряді залежних країн чи країн, що розвиваються. В деяких країнах П. ш. є
проміжним ступенем між початковими і старшими класами середніх шкіл (наприклад,
"реальна" школа в Норвегії, молодші середні школи в Шотландії). | | | | | Просвіта | "Просвіта"
— культурно-освітня громадська організація, що існувала з другої половини XIX до кінця
30-х років XX ст. Заснована в грудні 1868 у Львові з метою поширення освіти серед
народу. За статутом Львівська "П." засновувала в містах і містечках
філії, а в селах — читальні й бібліотеки. Філії "П." були в
Бережанах, Дрогобичі, Коломиї, Станіславі (тепер Івано-Франківськ), Тернополі й
інших містах. "П." видавала твори українських письменників, популярні
брошури, шкільні підручники, газети "Читальня" та "Письмо
Просвіти", "Народний календар" тощо. В Західній Україні
"П." існувала до 1939. На початку
XX ст. почали
засновуватися організації "П." і в тій частині України, що входила до
складу Російської імперії [в Києві, Полтаві, Катеринославі (тепер Дніпропетровськ),
Одесі, Чернігові та інших містах], а також серед
української еміграції в США, Канаді; після Першої світової війни — на Закарпатті.
"П." припинили своє існування на початку 20-х років XX ст.
Відроджена у травні 1991. | | | | | Професійно-технічні навчальні заклади | Професійно-технічні
навчальні заклади — училища й школи різного типу, які готують кваліфікованих робітників. В
Російській імперії П.-т. н. з. з'явилися на початку XVIII ст. В
1917— 1920 в Україні діяли профшколи, школи-клуби, навчально-показові
майстерні, школи учнівства. У 20-ті роки створено школи фабрично-заводського
учнівства (ФЗУ); в 40-ві роки — ремісничі училища; залізничні училища; школи
фабрично-заводського навчання (ФЗН). У 1954 відкрито технічні училища. В 1958—1959 П.-т. н. з. усіх типів
реорганізовані в міські й сільські професійно-технічні училища (ПТУ). В 1966
відновлено технічні училища. В 1969 створено середні професійно-технічні
училища. | | | | | Пряшівське літературне товариство | Пряшівське
літературне товариство
"Литературное заведение" в Пряшеві — культурно-просвітницька організація
закарпатської інтелігенції у Пряшеві. Заснована 1850 з ініціативи О. В. Духновича при підтримці прогресивної
чеської і словацької інтелігенції. Ставило
за основну мету поширювати освіту
серед українського населення Австрії.
Видало перші підручники для початкової
школи — буквар, граматику й географію,
автором яких був О. В. Духнович. В 1852 П. л. т. припинило діяльність. | | | | | Пуританське виховання | Пуританське
виховання — виховання в дусі аскетизму, релігійності, бережливості і слухняності. В
найбільш яскравій формі П. в. здійснювалося в пуританських
релігійних громадах Англії XVI—XVII ст., в кальвіністських,
квакерських і братських організаціях. | | | | | Пуркинє Ян Евангеліста | Пуркинє Ян Евангеліста (17.ХІІ.1787, Лібоховіце, Чехія — 28.11.1869, Прага) — чеський біолог та громадський діяч. Займався
також питаннями освіти й виховання. В ряді своїх , праць запропонував
проект демократичної шкільної системи. Критикував гуманітарний напрям школи і пропагував природничі науки як частину
загальної освіти. Брав участь у
створенні першої промислової школи в Празі. Виступав за навчання в Празькому
університеті рідною мовою. В1846 виявив в архіві м.Лешно "Велику дидактику,, Я. А. Коменського. | | | | | Путь просвещения | "Путь просвещения" — щомісячний науково-педагогічний журнал, що виходив в 1922—1931 в Харкові українською
і російською мовами. З 1926 називався "Шлях освіти", з 1931 —
"Комуністична освіта", з 1945
— "Радянська школа", з 1991 — "Рідна школа". | | | | | П’єрон (Ріеrоn) Анрі | П’єрон (Ріеrоn) Анрі (18.VІІ.1881, Париж — 6.ХІ.1964, там само) — французький психолог і психофізіолог. Засновник Інституту психології (1921) і Національного інституту профорієнтації (1928). З 1912 до 1952 був директором психологічної лабораторії Сорбонни. Визначний представник природничо-наукової психології у Франції. Відомий переважно своїми працями з психофізіології відчуттів, загальної та експериментальної психології і психології тварин. Тривалий час керував найбільшою у Франції лабораторією експериментальної психології в Сорбонні. | | | | | П’ятикнижжя | "П’ятикнижжя" (в іудаїзмі — Тора, тобто Закон, або Вчення) — назва перших п'яти книг Біблії, авторство яких приписується пророкові Мойсею. В "П." вміщено вчення про виникнення світу й людей, про рай, всесвітній потоп, походження "богообраного" єврейського народу, про встановлення іудейської релігії, її ритуалів і вимог. | | | | | Рабле (Rabelais) Франсуа | Рабле
(Rabelais) Франсуа (близько 1494, поблизу Шінона — 9.ІV.1553, Париж) — французький письменник-гуманіст, представник педагогічної думки епохи
Відродження. В сатиричному романі "Ґаргантюа і Пантагрюель" нещадно
висміював панівну в середні віки систему навчання, яка ґрунтувалася на
схоластичному заучуванні текстів. У дусі передових ідей епохи пропагував
гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. За
Р., в школі повинні вивчатися мови, математика, астрономія, природознавство,
історія, право. Важливою складовою частиною всебічного виховання Р. вважав
мистецтво. | | | | | Раґґ (Rugg) Ґарольд Ордуей | Раґґ (Rugg)
Ґарольд Ордуей (1886 — 1960) — американський педагог, один з відомих представників "теорії
прогресивного виховання" (прагматичної педагогіки). У 20-х роках
керував роботою школи імені Лінкольна при Колумбійському університеті, в якій здійснив на практиці ідеї педоцентризму. Створив
ряд підручників для середньої школи. | | | | | Рада Європи | Рада Європи (The Council of Europe) — створена в 1949 організація об'єднує на цей час 39 держав. Програми, пов'язані
з освітою та культурою, очолює Рада з культурного співробітництва, яка складається з 4 спеціалізованих комітетів: з
питань освіти, вищої професійної освіти, культури й культурної спадщини.
Головні напрями роботи цієї Ради: впровадження основних проектів у школи, вищі
та середні навчальні заклади, поширення нових ідей, досвіду й досліджень,
підтримка зв'язків, обміну досвідом і розвитку партнерства; друкування
підручників та матеріалів з питань освіти; співробітництво з іншими
інститутами Європи й міждержавними організаціями. | | | | | Радгосп-технікум |
Радгосп-технікум
— середній спеціальний навчальний заклад, що готував спеціалістів сільського господарства шляхом
чергування теоретичних і практичних занять з роботою на виробництві.
Засновано 1964. Р.-т. функціонували на базі великих, передових за рівнем
виробництва радгоспів і сільськогосподарських технікумів. Строк навчання — в межах,
встановлених для середніх спеціальних навчальних закладів. В Р.-т. учні, зі знаннями з
загальноосвітніх предметів в обсязі середньої школи, діставали теоретичну і практичну
підготовку за спеціальністю, а також кваліфікацію з присвоєнням розряду однієї з робітничих професій. | | | | | Радкевич Валентина Олександрівна | Радкевич Валентина Олександрівна (нар.13.VІІ.1956 в
Кокчетавській обл., Казахстан) — педагог, кандидат педагогічних наук, член-кореспондент АПН України
з 1997. Працювала
майстром виробничого навчання
в середньому профтехучилищі.
З 1985 — директор вищого
професійно-художнього училища №
19 Хмельницької області. | | | | | Радлінська (Radlinska) Гелена | Радлінська (Radlinska) Гелена (2.V.1879, Варшава — 10.Х.1954, ( Лодзь) — польський
педагог і освітній діяч. З 1922 викладала педагогіку у варшавському вузі — Вільній вшехніці польській. Під час німецької окупації Р. викладала в підпільній Вільній вшехніці польській. В 1946—1952 — професор і завідувачка
кафедри соціальної педагогіки в
Лодзинському університеті. Досліджувала
проблеми соціальної педагогіки, зокрема
історію громадської і просвітницької
роботи, теорію освіти дорослих і самоосвіти. | | | | | Радхакрішнан (Radhakrishnan) Сарвелпалді | Радхакрішнан
(Radhakrishnan) Сарвелпалді (5.ІХ.1888, Тіруттані — 17.ІV.1975, Мадрас) — індійський філософ, політичний і освітній діяч, В 1949 очолив комісію з університетської освіти в Індії, рекомендації якої істотно вплинули на розвиток
вищої освіти в країні. | | | | | Радянська освіта | Радянська
освіта
— громадсько-педагогічний
журнал; виходив 1923—1931 у Харкові щомісяця. Журнал висвітлював найголовніші
питання поточного громадсько-педагогічного життя в Україні. У 1931
об'єднався з журналом "За політехнічну
освіту" і дістав назву — "Політехнічна школа" (виходив 1932—1934). | | | | | Радянська освіта (газета) | «Радянська
освіта»
— газета, заснована 1940 в Києві.
Виходила двічі на тиждень. Друкувала
матеріали про передовий педагогічний досвід, здобутки педагогічної науки і вищої школи, виховання молоді тощо. У 1991 перетворена у всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
"Освіта". | | | | | Радянська школа (видавництво) | "Радянська
школа", -
республіканське
видавництво, засноване 1919 як підвідділ навчально-педагогічної літератури
Всеукраїнського видавництва; в 1923 реорганізоване у видавництво "Шлях освіти",
з 1930 — "Радянська школа", з 1991 — "Освіта". Видає підручники
для учнів,
методичні посібники для вчителів і вихователів, довідники і словники; пе-дагогічну
й художню літературу, серії книжок
для школярів з різних галузей знань, науково-методичні збірники, наочні
посібники, програми, а також підручники для спеціальних шкіл, шкіл з
викладанням ряду предметів іноземними мовами. Книжкова продукція випускається
українською, російською, угорською, польською, молдовською, англійською,
німецькою і французькою мовами. Окремі редакції видавництва працюють у
Харкові, Львові, Ужгороді і Чернівцях. | | | | | Раєвський Олександр Миколайович | Раєвський
Олександр Миколайович (21.VІІІ.І891,
Київ — 14.ІХ.1971, там само) —- український
психолог. З 1925 — професор, з 1945 —
завідувач кафедри психології Київського
університету. Досліджував проблеми методології психологічної науки, психології
мовлення, історії психології. | | | | | Рай Раммохан | Рай
Раммохан (22. V.
1772 або 1774, Радхнагор, Бенгалія —
27.ІХ.1833, Брістоль, Великобританія) —
індійський філософ-просвітитель,
громадський діяч. Основними засобами подолання феодальної відсталості країни вважав реформи індуїзму та системи освіти. Був прихильником світської освіти за європейським
взірцем, заснував перший в Індії навчальний
заклад європейського типу — Індуський
коледж у Калькутті (1816) | | | | | Райнері (Raineri) Джованні Антоніо |
Райнері (Raineri) Джованні
Антоніо 2.ІІІ.1810 –
4.VІ.1867) - італійський педагог, 3 1847 професор і
керівник Вищої школи методики Турінському університеті,
з 1857 —член Вищої ради з питань виховання й навчання. Брав участь в опрацюванні першого шкільного закону
Італії (1848). Р. є одним з найбільш
відомих представників католицької педагогіки
періоду національного об'єднання Італії. Велику увагу Р. приділяв авторитету вчителя. Завдання педагогіки, за
Р., — розвивати допитливість учня, виховувати в нього потребу вчитися.
| | | | | Рання християнська педагогіка | Рання
християнська педагогіка
— сукупність уявлень про
мету й засоби виховання в період, коли християнство було
релігією пригноблених класів (І—II ст. н. є.). Основою Р. х. п. було положення, що
всі люди рівні перед Богом незалежно від
їхнього соціального й національного
походження. З метою поширення "віри Христової" уже в І
ст. відкриваються так звані школи для катехуменів (тих, що готувалися до прийняття християнства), де
роз'яснення початків християнства велося рідною мовою. Ці школи зникають тоді,
коли християнство стає державною релігією і
втрачав демократизм перших століть. | | | | | Рассел (Russell) Бертран | Рассел (Russell) Бертран
(18,V.1872,
Треллек, Вельс — 2.ІІ.1970, Пенріндай-драйт, там само) — англійський філософ і громадський діяч. Значну увагу у 20 — 30-х роках приділяв педагогічним проблемам. Проблемам освіти й виховання присвячені книги
"Про виховання, особливо в ранньому віці" (1926) і "Виховання
й суспільний устрій" (1932), в яких критикував "традиційну"
освіту в Англії і США за недостатню увагу до літературного й естетичного
виховання. Р. виступав як прихильник індивідуалістичної концепції виховання,
багато в чому поділяв ідеї педоцентризму. Виступав за порівняно широку
загальну освіту (з 6 до 14 років), проти
ранньої спеціалізації, був прихильником диференціації навчальних курсів у старших класах середньої школи, побудованої
на основі особистих інтересів, здібностей і нахилів учнів. Р, прагнув
здійснити свої педагогічні ідеї на практиці, організувавши в 1927 школу в
Бікон-Гіллі, якою керував до 1934. | | | | | Ратке (Ratke) Вольфганґ | Ратке (Ratke) Вольфганґ (18.X.1571 — 27.ІV.1635) — німецький педагог,
видатний дидакт, який опрацював систему дидактичних
правил, близьких до правил Я. А. Коменського. Р. — прихильник природовідповідного виховання. В шкільному
навчанні вважав необхідним широко використовувати різні форми наочності, йти
від конкретного до абстрактного,
систематично проводити повторення і
вправи, підтримувати в дітей інтерес до знань. Р. одним з перших
виступив за звуковий метод навчання грамоти
рідною мовою, автор праць методичного характеру й підручників. Великого
значення надавав методичній і дидактичній підготовці вчителів. | | | | | Реальне училище | Реальне
училище — тип середнього навчального закладу в Російській імперії та в
деяких зарубіжних країнах. В Україні одним із перших закладів реального типу
було Чернігівське ремісниче училище (1804), призначене для "нижчих
класів". В 1872 затверджено Статут
Р. у., за яким вони створювались як
середні школи з 6—7-річним строком навчання з професійним ухилом у старших
класах. В 1888 Р. у. перетворено на загальноосвітні середні школи з
переважанням у навчальних планах предметів реального циклу. | | | | | Редді (Reddie) Сесіл | Редді (Reddie) Сесіл (10.Х. 1858 — 6.ІІ.1932) — англійський педагог, основоположник так званого
нового виховання. Піддавши критиці схоластичну, відірвану від життя систему
виховання й навчання, однобічність навчальних курсів середньої школи з виключним переважанням у них класичних предметів, Р. виступив з ідеями, які
згодом дістали назву "нове виховання". В центрі всього навчального
процесу Р. ставив інтереси дитини, розвиток її індивідуальних особливостей. Р.
виступав за органічне поєднання природничо-наукової освіти з гуманітарною.
Свої педагогічні ідеї Р. реалізував на практиці в заснованій ним у 1889
школі-інтернаті Абботсголм. | | | | | Рейн (Rein) Вільгельм | Рейн (Rein) Вільгельм (10. VIII. 1847, Ейзенах — 19.ІІ.1929, Ієна) — німецький
педагог, один з найбільш визначних послідовників Гербарта в дидактиці. В
1886—1923 був професором Ієнського університету , в дослідній школі при якому
проводив велику експериментальну роботу в галузі дидактики. В цій школі Р.
реалізував навчальний план народної школи, складений ним і його співробітниками
на основі теорії інтересу Гербарта і його вчення про ступені навчання. Був
науковим редактором однієї з найбільших педагогічних енциклопедій. | | | | | Ректор |
Ректор
(лат. rector — керівник, управитель) — в багатьох
країнах керівник вищого навчального закладу. В епоху Відродження Р. називалися
головні вчителі і завідувачі багатокласними школами. В сучасній Франції Р. —
також особа, яка очолює навчальний округ ("академію"). | | | | | Рельєфне малювання, рельєфне креслення |
Рельєфне малювання, рельєфне креслення — навчальні предмети в школі сліпих, які відповідають малюванню і
кресленню в масовій школі. Курс Р. м. ґрунтується на даних наукових досліджень,
які довели широкі можливості розвитку в сліпих дітей сприймання форми, величини
предметів і зображень, формування в них просторових уявлень і понять про
елементи перспективи, які дають можливість дітям сприймати предмети і явища
дійсності й передавати їх в нескладних реалістичних малюнках. Р. м. має
загальнопізнавальне значення. Навчання Р. к. в школі сліпих будується з
використанням знань і умінь, одержаних учнями в курсі Р. м. | | | | | Рельєфний шрифт |
Рельєфний шрифт — шрифт, створений для
письма й читання сліпих. | | | | | Ремісничі училища | Ремісничі
училища — навчальні заклади системи професійно-технічної освіти. Створено 1940 з метою підготовки кваліфікованих
робітників для різних галузей народного господарства. До 1940 існували школи
фабрично-заводського учнівства (ФЗУ). Строк навчання в більшості Р. у. тривав
2—3 роки, до них приймали молодь 14—17 років, як правило, з освітою не нижче 7
класів; учні перебували на державному утриманні. В 1958 Р. у. перетворено на
міські й сільські професійно-технічні училища. | | | | | Репродуктивні методи навчання | Репродуктивні
методи навчання (репродукція — відтворення) — методи навчання, що грунтуються на репродуктивному характері мислення
учнів. Репродуктивними виступають словесні, наочні і практичні методи
(розповідь, лекція, бесіда, наочність, вправи, практичні завдання) у випадках,
коли зміст навчального матеріалу: а) інформативний; б) є описом способів
практичних дій; в) є принципово новим чи достатньо складним для самостійного
засвоєння учнями й подається у готовому вигляді. На Р. м. н. побудоване
програмоване навчання. | | | | | Рефлексологія | Рефлексологія
— природничо - науковий напрям у російській психології початку XX ст., основоположником якого був В. М. Бехтерєв. На
опрацювання рефлексологічної
теорії вплинули ідеї І. М. Сєченова про рефлекторну природу психічної
діяльності. Концепції Р. вплинули на педологію й педагогічну психологію у 20-ті
роки, сприяючи виникненню спрощено-механічного розуміння поведінки дитини. Р.
була поширена і в Україні (В. П. Протопопов, О.
С. Залужний, К С. Мокульський та ін.). | | | | | Рєзник Яків Борисович | Рєзник Яків Борисович (23.ІV.1892 — 17.VІ.1952) —український педагог. Педагогічну
діяльність почав у 1911 в школах Києва. В 1919 організував дитячий будинок і до
1927 керував ним. З 1924 послідовно працював в науково-дослідних установах —
НДІ єврейської культури, в Українському НДІ педагогіки. Одночасно Р. з 1927
читав курс педагогіки у вузах: Одеському
інституті народної освіти, Київському університеті, Кустанайському
учительському інституті, Київському педінституті і Старобільському учительському
інституті. Досліджував проблеми дидактики. | | | | | Рижський Іван Степанович | Рижський Іван Степанович (1761, Рига — 1811) — український філософ, логік. Перший ректор
Харківського університету (1805). Автор
підручника з логіки "Умослов'я, або Розумова філософія"
(1790). | | | | | Римське виховання | Римське виховання — антична педагогічна система, сукупність форм і методів виховання й навчання
молодого покоління в Стародавньому Римі (до VI ст. н.
є.). В епоху патріархально-родового Риму велика роль відводилася родинному
вихованню. Освіта в Римі часів республіки та імперії представлена трьома типами
шкіл" елементарними, граматичними та школами риторів. Елементарні школи
були численними й забезпечували поширення писемності серед вільного населення.
Для дітей патриціїв та вершників існували
навчальні заклади вищого типу — граматичні школи; у І ст. н.
є. з'явилися граматичні школи для дівчаток. Цей тип шкіл з деякими змінами
проіснував до кінця Римської імперії. В риторських школах юнаки здобували вищу
гуманітарну освіту. Всі школи в Стародавньому Римі були приватними і платними.
З середини І ст. до н. є. вони стали державними. Поступово навчання й виховання
в граматичних і риторських школах набуло формального характеру і сприяло
підготовці та створенню численного апарату чиновників. У V ст. н. є.
римська школа припинила своє існування, поступившись місцем християнським
школам раннього середньовіччя. | | | | | Ритмічна гімнастика | Ритмічна
гімнастика — система фізичних вправ, яка будується на музичній основі;
один з видів фізичного й художнього
виховання дітей. Виникла наприкінці XIX — на початку XX ст. на основі
методу швейцарського композитора та педагога Жак-Далькроза. Р. г.
сприяє розвитку в дітей музичних здібностей, загальної організованості, м'язової
свободи, ритмічності й виразності рухів.
Застосовується Р. г. в музичних, театральних, хореографічних навчальних закладах,
у дитячих садках, а також у позакласній роботі загальноосвітніх шкіл. | | | | | Ритор | Ритор —1) Оратор
і вчитель красномовства у Стародавньому Римі та Стародавній Греції (з V ст. до н.
є.). Видатні Р: Сократ, Цицерон, Квінтіліан та ін. 2) Оратор, що говорить
багато й пишномовно. 3) Учитель риторики — в Україні в братських школах. Іноді
Р. називали також учнів братських шкіл і
духовних семінарій по класу риторики. | | | | | Риторика | Риторика, реторика — наука красномовства. Виникла у
Стародавній Греції. З кінця XVI ст. у братських школах в Україні Р. викладалася
разом з поетикою (піїтикою). | | | | | Риторські школи | Риторські школи — навчальні
заклади, які готували ораторів і політичних діячів. Виникли в Стародавній
Греції ще у V ст. до н. є., однак остаточно оформились і дістали свою назву в Римі в III ст. Вони
будувалися на базі граматичних шкіл. Предметами навчання були грецька й римська
література, філософія, риторика, елементи математики, астрономії, музика,
основи права. В Р. ш. проводилися практичні заняття з риторики, на яких
вправлялися у виголошенні публічних промов. Риторика була сприйнята
християнською освіченістю і як шкільний предмет включалася в навчальні плани
європейських гімназій аж до XIX ст. | | | | | Рицарська академія | Рицарська
академія — становий навчальний заклад для синів дворян; Р. а. почали
створюватися в німецьких державах наприкінці XVI ст. і набули великого поширення після
Тридцятирічної війни (1618—1648).
Р. а. готували молодь із знатних сімей
до військової і громадянської служби. Навчальний план Р. а. був ширшим за
гімназійний: до нього входили латинська, французька, італійська, часто й
іспанська мови, математика, фізика, генеалогія, право, історія тощо. Велика
увага приділялася фехтуванню, верховій їзді, танцям. У XIX ст. Р. а.
були поступово перетворені у звичайні гімназії чи кадетські корпуси. | | | | | Рицарське виховання | Рицарське
виховання — система виховання синів світських феодалів, яка існувала в
середньовіччі. До 7 років хлопчики виховувалися дома під наглядом матері, після
чого їх віддавали до двору сюзерена. Тут до 14 років вони
виконували обов'язки пажів, а пізніше — до 21 року — були зброєносцями при
знатному рицарі. За ці роки молоді феодали мали оволодіти "сімома
рицарськими чеснотами" — вмінням полювати, їздити верхи, плавати,
фехтувати, стріляти з лука, грати в шашки, складати й співати вірші на честь
дами серця, а також виробити в
собі такі моральні якості, як хоробрість,
наполегливість, вірність сюзеренові тощо. З падінням рицарства зникло й Р. в. | | | | | Рібо (Ribot)Теодюль-Арман | Рібо
(Ribot)Теодюль-Арман (18.ХІІ.1839, Ґенган —
9.ХІІ.1916, Париж) — французький психолог і філософ. Професор Сорбонни (1885)
і Колеж де Франс (1888), де був директором першої у Франції психологічної лабораторії (1889). Р. —автор численних монографій, присвячених
увазі, пам'яті, уяві, мисленню, почуттям,
волі, характеру, природі несвідомого, історії психології. | | | | | Рідна школа ( громадська організація) | "Рідна
школа" — громадська культурно-освітня організація, що діяла в Східній
Галичині (1881—1939) й Західній Волині (20—30-ті роки XX ст.).
Заснована 1881 у Львові як "Руське товариство педагогічне". В 1912—1926 мала назву "Українське
педагогічне товариство", а з 1926 — "Рідна школа". Товариство
організовувало приватні школи й гімназії, дитячі садки, курси для
неписьменних. У 1938 "Р. ш."
належало 605 дитячих садків, 33 початкові й неповні середні школи, 12 гімназій, 11 ліцеїв, видавництво, книгарні. | | | | | Рішельєвський ліцей | Рішельєвський
ліцей в Одесі — закритий середній навчальний заклад підвищеного типу для дітей аристократії й багатого купецтва. Заснований 1817. Названий на честь колишнього новоросійського
генерал-губернатора А.-Е. Рішельє. Навчальні плани ліцею не передбачали
спеціалізації, термін навчання становив 8 років. Спочатку було два відділення
— філософське та юридично-політичне. До 1820 викладання велося французькою
мовою. При директорі І. С. Орлаї (1826—1829) було вдосконалено навчальний план
(включено математику, фізику, хімію, біологію, географію, історію та ін.),
поліпшено методи навчання, відкрито педагогічне відділення, згодом назване
педагогічним інститутом, для підготовки педагогічних кадрів для повітових і
комерційних шкіл, при якому діяла кафедра педагогіки. У 1837 організоване
фізико-математичне відділення, інститут східних мов, що готував перекладачів
для військових установ, 1843 —камеральне
відділення з кафедрами природничих та економічних наук. У 1856 попечителем
Одеського навчального округу було призначено М. І. Пирогова, з ініціативи якого
1865 Р. л. перетворено на Новоросійський університет. | | | | | Робітничі університети | Робітничі університети — навчальні заклади для підвищення загальноосвітніх знань і виробничої
кваліфікації робітників без відриву від виробництва. Діяли в СРСР, у тому
числі в Україні, з 1925 по 1931. Від
вступників вимагалися елементарні знання з мови, математики,
природознавства, політична грамотність. Для
тих, хто не мав загальноосвітньої і спеціальної підготовки, при Р. у.
існували підготовчі курси й консультаційні пункти. Навчання в Р. у.
проводилося, як правило, на двох відділеннях — суспільно-економічному й технічному
зі строком навчання відповідно 2 і 3 роки. Припинили свою діяльність у зв'язку
з появою нових типів навчальних закладів для дорослих. | | | | | Розвиваюче навчання |
Розвиваюче навчання —
спрямованість принципів, методів і прийомів навчання на досягнення найбільшої
ефективності розвитку пізнавальних можливостей школярів: сприймання, мислення,
пам'яті, уяви тощо. Спираючись на незавершені цикли психічного розвитку дитини,
Р.н. формулює мислитель ні здібності, самостійність школярів, інтерес до
навчання, а також удосконалює різні форми сприймання. Методика Р. н. передбачає
інтенсивну розумову роботу учнів шляхом організації проблемного навчання ,
запровадження системи пізнавальних завдань, озброєння їх прийомами пізнавальної
діяльності.
| | | | | Роменець Володимир Андрійович | Роменець
Володимир
Андрійович ( нар. 20.V.1926, Київ) – український психолог, дійсний член АПН
України з 1992. З 1990 – професор кафедри загальної та інженерної психології
Київського Національного університету із 1991 – завідувач відділу історії та
етнопсихології АПН України. Досліджує проблеми історії та методології
психологічної науки. | | | | | Ромм (Romme) Шарль – Жільбер | Ромм
(Romme)
Шарль – Жільбер (1750 – 1795)- відомий діяч освіти періоду Великої Французької
революції Х VІІІст. В жовтні 1793 запропонував Конвенту план просвіти, яким
пропонувалося створити школи І, ІІ, ІІІ ступеня, які б поєднували різнобічну освіту
( природничо – наукові, технічні й гуманітарні знання) з республіканським
вихованням, а на старшому ступені давали б і професійну підготовку. Згідно з
цим планом духовенство позбавлялося права на педагогічну діяльність. | | | | | Росміні-Сербаті (Rosmini - Serbati) Анто | Росміні-Сербаті
(Rosmini - Serbati) Антоніо (І5.ІІІ.1792 — 1.VІІ.1855) — італійський філософ і педагог. Вищою
метою виховання вважав удосконалення особистості в дусі вимог християнської
релігії і моралі, якого можна досягти планомірним і гармонійним розвитком усіх
здібностей людини. Р.-С. був переконаним противником схоластичної школи і
єзуїтських колегій як таких, що не відповідають висунутій ним основній меті
виховання. Вищим принципом методики Р.-С. вважав відповідність послідовності
навчання в порядку зростання складності основним етапам розвитку людського
розуму. На основі цього принципу він опрацював систему виховання й розвитку
дитини в період від народження до 7-річного віку. | | | | | Рохов (Rohow) Фрідріх Еберхард | Рохов (Rohow) Фрідріх
Еберхард (11.Х.І734— 16.ІV.1805) — німецький педагог-філантропініст, організатор народних шкіл.
Головним завданням навчання вважав розвиток мислення дітей, для чого опрацював
спеціальну систему вправ. Основними навчальними предметами в школі Р. були
письмо, читання й лічба, дітей знайомили з природознавством і правильним
веденням сільського господарства. Високі вимоги Р. ставив до вчителя. | | | | | Руcова Софія Федорівна | Руcова (дівоче
прізвище — Ліндфорс) Софія Федорівна (18.ІІ.1856,
с. Олешня Чернігівської обл. —
5.ІІ.1940, Прага) — українська громадська, культурно-освітня діячка і
педагог. Після закінчення гімназії у Києві (1871) працювала в освітніх і виховних закладах. Автор шкільних підручників, досліджень з педагогіки. Працювала
в секретаріаті Центральної Ради. В 1921 емігрувала за кордон. | | | | | Рубінштейн Сергій Леонідович | Рубінштейн Сергій Леонідович (18.VІ.1889, Одеса — 11.І.1960, Москва) — російський
психолог, член-кореспондент АН СРСР (з 1943), академік АПН РРФСР (з 1945).
Закінчив Новоросійський (Одеський)
університет (1913). З 1919 — доцент кафедри філософії і психології Одеського університету, з 1932 по 1942 — завідувач кафедри психології Ленінградського
педінституту імені Герцена, з 1942 по 1950 —
завідувач кафедри психології Московського
університету, з 1942 по 1945 —директор Інституту психології в Москві, з 1945 — завідувач сектору психології
Інституту філософії АН СРСР. Досліджував філософські та методологічні проблеми
психології, вивчав походження психіки, сприймання,
пам'ять, мовлення, мислення. | | | | | Руссо (Rousseau) Жан-Жак | Руссо (Rousseau) Жан-Жак (28.VІ.1712, Женева — 2.VІІ.1778, Ерменонвіль, поблизу Парижа) — французький
філософ-просвітитель, письменник, педагог і композитор. На думку Р., виховання
повинно бути природним, або природовідповідним, тобто відповідати вікові дитини і здійснюватися
на лоні природи. Вважаючи головним природним правом людини право на свободу, Р.
висунув ідею вільного виховання, у зв'язку з чим виступав проти авторитаризму у
вихованні, заперечував необхідність покарання
дітей. Основними факторами виховання дітей Р. вважав природу, людей і предмети
навколишнього світу. В праці "Еміль, або Про виховання" Р. зробив
спробу виділити основні періоди в розвитку людини від її народження до
повноліття, накреслити завдання для кожного з них. Педагогічні ідеї Р. відіграли виключно важливу роль у розвитку поглядів
на мету, завдання й методи виховання наприкінці ХVІІІ — на початку XIX ст. Погляди Р. істотно вплинули на німецьких
педагогів-філантропіністів, на Й. Г. Песталоцці, Л. М. Толстого, Г. Спенсера,
Дж. Дьюї. | | | | | Руська школа |
"Руська школа" — 1)
Українське педагогічне товариство на Буковині. Засноване 1887 у Чернівцях. З
1908 перейменоване на товариство "Українська школа". Товариство було
єдиною організацією на Буковині, що поширювала освіту серед українського
населення, готувала учителів-українців, видавала підручники рідною мовою. В
1910—1922 товариство утримувало ряд дитячих притулків і жіночу семінарію. У
20-х роках XX ст. "Р. ш." припинила діяльність внаслідок поліцейських
репресій. 2) Український науково-педагогічний журнал. Орган товариства
"Руська школа". Виходив у Чернівцях 1888—1891. В журналі друкувалися
статті з педагогіки та методики навчання різних предметів, з історії
української школи тощо. "Р. ш." відстоювала впровадження в школах
Галичини й Буковини фонетичного правопису.
| | | | | Русько Олексій Микитович | Русько
Олексій Микитович (30.ІІІ.
1906, Бялисток, тепер Польща — 25.VІІІ.1964, Київ) — український педагог, методист «
хімії, член-кореспондент АПН РРФСР (з 1957).
В 1938—1944 —ректор Київського університету,
в 1944—1958 — заступник міністра освіти УРСР, з 1958 — директор НДІ
педагогіки України. Автор науково-методичних праць з хімії та педагогіки, підручників із загальної хімії для педагогічних
інститутів та середніх шкіл. | | | | | Ряппо Ян Петрович | Ряппо
Ян Петрович (11.ІV.1880, Верроський повіт, Естонія — 14.ІV.1958, Таллінн) —
український педагог і діяч народної освіти.
В 1921—1928 заступник наркома
освіти УРСР, головний редактор педагогічного журналу "Шлях освіти" (1922—1927). Автор праць з історії педагогіки,
організації народної освіти | | | |
|
|
|
|
|
|
|
Глосарій