Friday, 23 June 2017
Меню
Вітальна сторінка
Робоча Програма
Змістовні модулі
Тека творчих завдань
Мультимедіа галерея
Презентації
Екзаменаційний мінимум
Глосарій
Журнал
Тестовий контроль
Форма Авторизації





Забули пароль?
Ще не зареєстровані? Реєстрація
Глосарій
Всі

Починається з...
Містить в собі
Повне зпівпадання

Додати Слово

Всі | А | Б | В | Г | Ґ | Д | Е | Є | Ж | З | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Ю | Я


Сторінок: 1 2 3 »
Слово Означення
АБАК

АБАК (від грец. άβaξ, άβάκου , лат. abacus - дошка) –

 

  1. Лічильна дошка у давніх римлян і греків. Пізніше (до XVIII ст..) використовувалася в Західній Європі як наочний навчальний посібник для арифметичних обчислень. Застосовувалася в початковій школі під час вивчення нумерації чисел, складу числа, позиційного значення цифр, значення нуля тощо. Конструкції А. дуже різноманітні, однак у всіх А. є нерухома частина – площа, розділена на ряди й класи; і рухомі деталі – камінчики, жетончики, монети – позначають кількість сотень, десятків і одиниць у кожному розряді й класі. А. нагадує рахівницю.
  2. Сітчаста номограма з числовими відсотками, яку використовують для розв’язання рівнянь.

 

 
АБАКА

АБАКА (від грец. άβaξ, άβάκου , лат. abacus - дошка) –

 

  1. Лічильна дошка у давніх римлян і греків. Пізніше (до XVIII ст..) використовувалася в Західній Європі як наочний навчальний посібник для арифметичних обчислень. Застосовувалася в початковій школі під час вивчення нумерації чисел, складу числа, позиційного значення цифр, значення нуля тощо. Конструкції А. дуже різноманітні, однак у всіх А. є нерухома частина – площа, розділена на ряди й класи; і рухомі деталі – камінчики, жетончики, монети – позначають кількість сотень, десятків і одиниць у кожному розряді й класі. А. нагадує рахівницю.
  2. Сітчаста номограма з числовими відсотками, яку використовують для розв’язання рівнянь.

 

 
АБІТУРІЄНТ

АБІТУРІЄНТ ( від лат. abituriens – той, що збирається йти) – особа, яка закінчує середній навчальний заклад. В Україні з кінця 50-х років нашого століття термін «абітурієнт» набув іншого значення – той, що вступає до вищого або середнього спеціального навчального закладу.

 
АВДИТОР

АВДИТОР (від лат. audire - слухати) – учень у духовних школах (і деяких світських навчальних закладах), якого призначав учитель для вислуховування вивчених уроків своїх товаришів.

 
Авдієвський Анатолій Тимофійович

Авдієвський Анатолій Тимофійович (нар. 16.VIII.1933, м. Знам’янка, тепер Кіровоградської обл..) – український хоровий диригент, народний артист республіки (з 1995). В 1958 закінчив Одеську консерваторію. З 1958 – художній керівник і головний диригент Житомирського українського народного хору «Льонок», з 1963 – Черкаського українського народного хору. З 1966 очолює (директор, художній керівник і головний диригент) Державний заслужений академічний український народний хор імені Г.Г.Вірьовки. Державна премія України імені Т.Г.Шевченка, 1968. В 1995 обрано дійсним членом АПН України Г.

 
АГРЕЖЕ

АГРЕЖЕ (франц. aerege, букв. – прийнятий до товариства, в корпорацію) – наукове звання вперше запроваджене 1808 у Франції. Дає право викладати в ліцеї, а також на природничо-наукових і гуманітарних факультетах університетів. Для здобуття ступеня А необхідно після завершення університетської освіти додатково скласти ряд екзаменів з обраної спеціальності, підготувати й захистити дипломну роботу.

 
Адамар (Hadamard) Жак

Адамар (Hadamard) Жак (8.XII.1865 – 17.Х.1963) – францз. математик, член Паризької Академії наук, котрий багато уваги приділяв вивченню математики в школах. У 1898 – 1901 видав два томи «Елементарної геометрії», які є енциклопедією знань в даній галузі. Крім основного курсу (планіметрія, стереометрія), ця робота містить додатки, в яких висвітлюються методи та ідеї сучасної елементарної геометрії, наводиться велика кількість задач.

 
Адамс (Adams) Джон

Адамс (Adams) Джон (2.VІІ.1957 – 12.ІХ.1934) – перших професор педагогіки в Англії. Після закінчення університету в Глазго був ректором коледжів в Абердині й Глазго. В 1902-1922 – професор Лондонського педагогічного коледжу. З 1924 – 1934 – професор педагогіки Каліфорнійського університету (США). Написав 11 книг і близько 130 статей на педагогічні теми. А. виступав проти теорії формальної освіти, обґрунтував важливість систематичності знань і реалізації між предметних зв’язків, захищав ідею природженої розумової обдарованості дітей.

 
АДЕЛЬФОТЕС

АДЕЛЬФОТЕС ( Άδελφότης - братство) – греко-слов’янська граматика («Грамматика доброглаголиваго Емлинославенского языка, совершенного искуства осми частей слова …на Греческом и Славянском языках»). Складена в 1588 учнями Львівської братської школи під керівництвом її першого ректора Арсенія Еласонського. Видана в 1591 в друкарні Львівського Братства двома мовами: грецькою і староукраїнською. Тести подано паралельно. Граматика поділяється на 4 частини: орфографію, просодію (віршування), етимологія і синтаксис. Мета підручника – ознайомити учнів із закономірностями грецької і слов’янської мов, зіставити граматики.

 
Адлер (Adler) Альфред

Адлер (Adler) Альфред (7.ІІ.1870 – 28.V.1937) –австралійський психіатр, психолог, педагог, засновник системи індивідуальної психології. Лікар за освітою, А. був з 1915 доцентом Віденського університету, з 1929 – професор психології Колумбійського університету (Нью-Йорк). На початку своєї діяльності А. виступав як учень і послідовник З.Фрейда, однак у 1912 заявив про свій вихід від психоаналізу і створив власну школу так званої індивідуальної психології, в якій підкреслювалася роль соціальних факторів і педагогічного впливу у формування особистості. Свої погляди, що сформувалися під час клінічних спостережень за пацієнтами з відхиленнями від норми, переніс на всіх людей. За А., людина – біологічно найменш пристосована істота, якій властиве постійне «почуття неповноцінності»; тому весь процес формування особистості, її характеру здійснюється через механізм компенсації первинного почуття неповноцінності. У процесі цієї компенсації реалізується дві основні тенденції – «прагнення до влади» і «прагнення до спільності». Завдяки правильному педагогічному впливові вважав А., «основні тенденції» взаємно зрівноважуються, в разі неправильного – відчуття неповноцінності служить основою для розвитку неврозів. Концепція А. була популярною в Австрії та Німеччині в 20-30-ті роки ХХ ст.

 
АД’ЮНКТ

АД’ЮНКТ (від лат. adjunctus – приєднаний, помічник) –

 

  1. В раді країн Західної Європи і Росії до 1863 особа, яка посідала молодшу наукову посаду і проходила наукове стажування; помічник керівника кафедри, академіка або професора.
  2. В Україні – військовослужбовець офіцерського складу, який готується до педагогічної і науково-дослідної роботи в ад’юнктурі при вищих військових навчальних закладах. Підготовка А. завершується захистом дисертації на здобуття вченого ступеня кандидата наук за спеціальністю.

 

 
АД’ЮНКТУРА

АД’ЮНКТУРА – одна з основних форм підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів у вищих військових навчальних закладах та науково-дослідних установах Міністерства оборони України. Комплектується особами офіцерського складу. Форми й методи підготовки ад’юнктів в основному аналогічні встановленим для навчання в аспірантурі.

 
АЕРЕЖЕ

АЕРЕЖЕ (франц. aerege, букв. – прийнятий до товариства, в корпорацію) – наукове звання вперше запроваджене 1808 у Франції. Дає право викладати в ліцеї, а також на природничо-наукових і гуманітарних факультетах університетів. Для здобуття ступеня А необхідно після завершення університетської освіти додатково скласти ряд екзаменів з обраної спеціальності, підготувати й захистити дипломну роботу.

 
АЗБУКА

АЗБУКА (від назв двох перших кириличних літер «аз» та «буки») –

 

  1. Сукупність літер, прийнятих у даній писемності й розташованих у повному порядку. Інша назва алфавіту.
  2. Назва початкового посібника для навчання грамоти. Див. Буквар.
  3. Система умовних знаків: у музиці – нотна А., у телеграфі – телеграфна А. тощо.
  4. Переносно-основні, найпростіші початки будь-якої науки, справи; «азбучна істина» - всім відоме безумовне твердження.

 

 
АЗБУКА-ГРАНИЦЯ

АЗБУКА-ГРАНИЦЯ - назва букваря в Україні в XV ст., в якому азбука подавалася у формі вірша. Перші літери вірша складали азбуку; перед віршем висувалася його перша літера на «границю» (звідси й назва).

 
АЗБУКОВНИКИ

АЗБУКОВНИКИ – анатомічні рукописні збірники навчального, настановчо-виховного і довідкового характеру. А. відомі з 80-х років ХІІІ ст. (новгородський А.). в кінці ХІІІ – ХVІ ст. А. були головним чином довідниками, в яких давалися пояснення незрозумілих слів. Найбільшого поширення в Україні А. дістали в ХVІ – ХVІІ ст.. У 1627 в Києві письменник і друкар Павло Беринга випускав перший друкований А. «Лексіконть славеноросскій и имень тлькованіе». В XVІІ ст. з’явилися А., які мали характер навчальних посібників. Вони містили в собі азбуку, склади, граматику, відомості з різних наук тощо. Шкільні А. розширили обсяг знань у школах XVІІ ст., увівши до навчання елементи «світської освіти». Пропагуючи релігійно-церковну мораль, А. одночасно виховували в дітей любов до науки та книги, первинні навички особистої гігієни і санітарії. А. були в Україні дуже популярними. До наших днів збереглося понад двісті А.

 
АЗБУЧНА ВІЙНА

АЗБУЧНА ВІЙНА - боротьба прогресивної громадськості Східної Галичини в 30-50-х роках ХІХ ст. проти спроб австро-польської реакції латинізувати українській алфавіт. Замінити українську кириличну азбуку латинським алфавітом – «абецадлом» - запропонував у 1834 український філолог Й.Лозинський. Проти цієї реакційної шовіністичної концепції виступили члени «Руської тройці». Спроба губернатора Галичини в 1859 законодавчим шляхом запровадити латинський алфавіт в українську азбуку викликала протести громадськості Східної Галичини, які підтримали відомі славісти Ф.Міклошич і П.Шафарик. Це змусило реакційні кола відмовитися від латинізації української писемності.

 
АКАДЕЕМІЯ КОМУНІСТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

АКАДЕЕМІЯ КОМУНІСТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ІМЕНІ Н.К.КРУПСЬКОЇ (АКВ) – вищій педагогічний навчальний заклад, який існував у 1923-1935 в СРСР. До АКВ приймали комуністів і комсомольців, які мали середню освіту, досвід роботи в галузі народної освіти, рекомендацію місцевих партійних органів. АКВ готувала викладачів для середніх навчальних закладів суспільних дисциплін і педагогіки, політико-просвітницької роботи, керівних працівників для районних, міських і обласних відділів народної освіти і для мережі загальноосвітніх та спеціальних шкіл. сл. С.Г.

 
АКАДЕМІЧНА ГІМНАЗІЯ У ЛЬВОВІ

АКАДЕМІЧНА ГІМНАЗІЯ У ЛЬВОВІ – найстаріша гімназія в Галичині й на українських землях взагалі; заснована 1784 разом з університетом як його складова частина. Після реформ 1932 реорганізована на 4-річну загальноосвітню гімназію і 2-річний ліцей.

 
АКАДЕМІЧНА ГРОМАДА

АКАДЕМІЧНА ГРОМАДА - товариство студентів – українців у Львові, виникло на базі «Академічного братства» і студентського товариства «Ватра». Існувало 1896 – 1921. «А.г.» мала фахові гуртки і наукові секції, видавала журнал «Молода Україна». З 1908 проводила просвітницьку роботу серед населення. Закрита польським урядом у зв’язку з переслідуванням Львівського таємного університету. сл.С.Г.

 
АКАДЕМІЧНЕ БРАТСТВО

АКАДЕМІЧНЕ БРАТСТВО - культурно-наукове товариство студентів-українців, заснована у Львові в 1882. Товариство мало бібліотеку й читальню, організовувало лекції, наукові гуртки, літературні й артистичні вечори. Діяльність «А.б.» була спрямована проти національного гніту Габсбурзької монархії. Пізніше на базі «А.б.» виникло товариство «Академічна громада». З «А.б.» співпрацювала прогресивна українська професура Львівського університету. В його роботі брав участь І.Франко. сл.С.Г.

 
АКАДЕМІЯ

АКАДЕМІЯ (від грец. ¢ A k a d h m e i a , ¢ A k a d h m i a , від імені міфічного Академа, на честь якого названа місцевість поблизу Афін) –

 

  1. Давньогрецька філософська школа, яку заснував Платон (див. Академія платонівська).
  2. Вищі наукові центри – Національна Академія наук України, академія наук зарубіжних країн, галузеві А. (педагогічних, медичних, аграрних, правничих та інших наук).
  3. Вищий навчальний заклад (А. військова, сільськогосподарська тощо), діяльність якого спрямована на розвиток освіти, науки й культури шляхом проведення наукових досліджень і навчання на всіх рівнях вищої, після вузівської та додаткової освіти переважно в одній із галузей науки, техніки чи культури. А. є провідним науковим і методичним центром у сфері своєї діяльності, який у широкий масштабах здійснює підготовку спеціалістів вищої кваліфікації і перепідготовку керівних спеціалістів певної, галузі. сл.С.Г.

 

 
АКАДЕМІЯ АРХІТЕКТУРИ

АКАДЕМІЯ АРХІТЕКТУРИ – вища наукова установа, яка обє’днувала видатних майстрів архітектури. Відіграє одночасно роль науково-творчого центру й вищої художньої школи. В 1671 була організована перша А.а. – королівська академія у Франції. Пізніше подібні установи виникли і Ірландії (В 1823), В Нідерландах (в 1908). В 1945 була організована Академія архітектури України, в 1956 перетворена в Академію будівництва й архітектури України (існувала до 1964). На її базі було створено ряд архітектурних наукових інститутів. Нині в Україні діють Донбаська, Одеська і придніпровська академія будівництва і архітектури.

 
АКАДЕМІЯ МУЗИЧНА

АКАДЕМІЯ МУЗИЧНА – найменування деяких музичних товариств, наукових і навчальних закладів, концертних організацій тощо, як об'єднання музикантів, поетів, філософів. А.М. виникли в Італії в другій половині XV ст. У 70-х роках XVIII ст. планувалося організувати А.М. в Україні – в Кременчуці, однак цей задум не було втілено. У 1995 Київська державна консерваторія була реорганізована у Національну музичну академію ім. П.І.Чайковського. сл. С.Г.

 
АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ - вища наукова установа з проблем освіти, педагогіки та психології, яка об’єднує найвидатніших учених, котрі досягли значних успіхів у науковій і науково-педагогічній діяльності, збагативши педагогічну або психологічну науку вагомими працями. Створена згідно з Указом Президента України в березні 1992. Має 38 дійсних членів та 63 члени-кореспонденти (1995). Відповідно до статуту покликана всіляко сприяти найповнішому використанню й відтворенню інтелектуального та духовного потенціалу народів України, приоритетному розвитку людинознавчих наук, забезпечувати розвиток педагогічної науки з урахування перспектив соціально-економічного розвитку України, утверджувати загальнолюдські й національні цінності. Для виконання своїх завдань АПН організовує, координує та здійснює наукові дослідження в галузі педагогіки та психології, розробляє і науково обґрунтовує новітні педагогічні технології, форми, методи й засоби освіти, виховання й навчання дітей різних вікових груп, створює програми, підручники та методичні посібники для різних навчально-виховних закладів, досліджує світові тенденції розвитку освіти й педагогічної науки, аналізує освітні стандарти і зміст освіти в зарубіжних країнах, вивчає, узагальнює та поширює передовий вітчизняний і зарубіжний педагогічний досвід. АПН об’єднує п’ять науково-дослідних інститутів: педагогіки, виховання, психології, дефектології, педагогіки і психології вищої школи. АПН підпорядковано ряд науково-педагогічних центрів та експериментальних майданчиків у різних регіонах країни для дослідження окремих проблем навчання й виховання. АПН має (1993) понад 400 експериментальних навчальних закладів (шкіл, дошкільних і позашкільних установ, вузів тощо) у різних районах країни. АПН видає журнал «Вісник АПН України» й «Педагогічну газету». АПН координує свою діяльність з науково-дослідною роботою кафедр педагогіки та психології педагогічних інститутів та університетів та інших вузів, допомагає їм у визнанні напряму досліджень, у виборі наукових проблем тощо. Зв'язок і співробітництво з учителями і викладачами вузів здійснюється у різноманітних формах: сесії, дискусії, конференції, експозиції, семінари, спільна підготовка підручників, навчальних і методичних посібників, монографії, «Педагогічні читання», інститут позаштатних співробітників-кореспондентів АПН тощо. Вищім органом АПН є Загальні збори дійсних членів, членів-кореспондентів та іноземних членів. Керівництво всією діяльністю Академії в період між Загальними зборами здійснює Президія в складі президента, віце-президента, п’яти академіків-секретарів-керівників відділень, головою ученого секретаря і 8 членів, які обираються Загальними зборами терміном на п’ять років із числа її дійсних членів та членів-кореспондентів. сл. С.Г.

 
АКАДЕМІЯ ПЛАТОНІВСЬКА

АКАДЕМІЯ ПЛАТОНІВСЬКА – давньогрецька філософська школа, заснована Платоном близько 387 до н.е., метою якої було шанування муз. назва (спочатку Гекадемія) походить від імені міфічного героя Академа, на честь якого названо місцевість поблизу Афін, де застосована школа. В А.П. розвивалися філософія, математика, астрономія, природознавство тощо. Ліквідована в 529. В епоху Відродження під назвою «платонівської» існувала академія у Флоренції (1459-1521), яка виступала проти вчення Аристотеля. сл. С.Г.

 
АКАДЕМІЯ ХУДОЖНЯ

АКАДЕМІЯ ХУДОЖНЯ (мистецтв) – науково-творчий центр і вищій навчальний заклад у галузі образотворчого мистецтва та архітектури. Перша А.Х. виникла в XVI ст. в Італії (Булонська академія, бл. 1585). У XVII-XVIII ст. створюються А.Х. (під різними назвами) у Парижі (1648), Відні (1692), Берліні (1694), Петербурзі (1757), Лондоні (1768). У 1917 в Києві заснована Українська академія мистецтв, реорганізована в 1922 в Інститут пластичних мистецтв. В 1992 їй повернено історичну назву. В 1944 реорганізовано в Львівську академію мистецтв Інститут прикладного та декоративного мистецтва. В 1993 засновано приватну Одеську академію мистецтв. сл. С.Г.

 
АКДЕМІК

АКДЕМІК – в Україні академічне звання, яке мають дійсні члени НАН України і ряду галузевих академій. А. обираються Загальними зборами даної академії з числа вчених, які збагатили науку працями першорядного наукового значення. Існують також звання почесний А. й іноземний член. Звання А. існує також в академіях зарубіжних країн.

 
АКРОМАТИЧНИЙ МЕТОД НАВЧАННЯ

АКРОМАТИЧНИЙ МЕТОД НАВЧАННЯ (від грец. акроаµа - лекція) – давня назва лекційного методу навчання; спосіб навчання, який спирається на усне повідомлення слухачам знань у готовому для засвоєння вигляді; надмірне використання цього способу спричиняє пасивність учнів і вербалізм. А.м.н. на нижчих рівнях навчання може виступати як розповідь або опис, на вищих – як лекція традиційна, проблема або бесіда. сл. С.Г.

 
Алтимсарім Ібрай

Алтимсарім Ібрай (20,X.1841-17.VII. 1889) – казахський педагог – просвітитель, письменник, етнограф. Був першим учителем-казахом. А. – послідовник К.Д. Ушинського. Розробив систему шкільної освіти для казахського народу, склав проект казахського алфавіту. Автор шкільних підручників. сл. С.Г.

 
АЛФАВІТ

АЛФАВІТ [від грец. Aλφάβηός , від назв. перших літер грецькою А. – альфа й бета (віта)}], абетка, азбука – сукупність усіх літер чи складових знаків, розміщених в установленому для кожної мови порядку. Український алфавіт походить від слов’яно- кириличного А. (див Кирилиця). сл. С.Г.

 
АЛФАВІТНИКИ

АЛФАВІТНИКИ – анатомічні рукописні збірники навчального, настановчо-виховного і довідкового характеру. А. відомі з 80-х років ХІІІ ст. (новгородський А.). в кінці ХІІІ – ХVІ ст. А. були головним чином довідниками, в яких давалися пояснення незрозумілих слів. Найбільшого поширення в Україні А. дістали в ХVІ – ХVІІ ст.. У 1627 в Києві письменник і друкар Павло Беринга випускав перший друкований А. «Лексіконть славеноросскій и имень тлькованіе». В XVІІ ст. з’явилися А., які мали характер навчальних посібників. Вони містили в собі азбуку, склади, граматику, відомості з різних наук тощо. Шкільні А. розширили обсяг знань у школах XVІІ ст., увівши до навчання елементи «світської освіти». Пропагуючи релігійно-церковну мораль, А. одночасно виховували в дітей любов до науки та книги, первинні навички особистої гігієни і санітарії. А. були в Україні дуже популярними. До наших днів збереглося понад двісті А.

 
Алчевська Христина Данилівна

Алчевська Христина Данилівна (16.IV.1841 м. Борзна Чернігівської області – 15.VII.1920, Харків) – український педагог, діячка народної освіти, Відкрила Харківську Жіночу недільну школу (безплатну). Працювала в ній учителькою, обстоювала українську мову, пропагувала твори Т.Г. Шевченка. А. була членом багатьох просвітницьких товариств, віце-президентом міжнародної ліги освіти. Разом з колективом учителів своєї школи створила навчальний посібник «Книга взрослых» (т.1-3. Москва, 1899-1900). Автор спогадів «Передумано і пережито» (Москва, 1912). сл. С.Г.

 
Алчевська Христина Олексіївна

Алчевська Христина Олексіївна (16.III.1882, Харків – 27.X.1931, там само) – українська поетеса і педагог. Дочка Х.Д. Алчевської. Вчилася у Парижі на жіночих курсах. Працювала вчителем в Харкові. Літературну й педагогічну діяльність розпочала в 1903. авторка ряду поетичних збірок. Перекладала твори П.-Ж. Беранже, Вольтера, В. Гюго, Жюля Верна, Л. Толстого. сл. С.Г.1

 
Алчевський Григорій Олексійович

Алчевський Григорій Олексійович (1866, Харків – 1920, Москва) – український і російський педагог – вокаліст, співак і композитор. Син Х.Д. Алчевської. сл. С.Г.

 
АЛЬ-АЗГАР

АЛЬ-АЗГАР – один з найстаріших мусульманських університетів. Заснований в 972 в Каїрі як мусульманська богословська школа. При А.-А. – Ісламський жіночій коледж, Вищий інститут досліджень з арабістики та ісламу, Вищий інститут мови та перекладу. В університеті навчається близько 32 тис. студентів (у тому числі 3,5 тис. жінок). Історію А.-А. досліджував А. Кримський. сл. С.Г.

 
АЛЬМА-МАТЕР

АЛЬМА-МАТЕР (від лат. alma mater, букв. – мати-годувальниця) – старовинна студентська назва університету (як такою, що дає поживу розумові). сл. С.Г.

 
АЛЬТЕРНАТИВНІ ШКОЛИ

АЛЬТЕРНАТИВНІ ШКОЛИ (від лат. аlter – інший), «вільні школи» - у країнах Західної Європи і США неповні й повні середні школи, які діють паралельно або замість звичайних шкіл і забезпечують освіту, альтернативну за змістом або за формами і методами роботи з учнями. Виникли наприкінці 60-х років ХХ ст. в рамках антиавторитарних педагогічних рухів. Завдання А.ш. - забезпечити індивідуалізацію й диференціацію вивчення великої кількості елективних предметів і курсів за допомогою спеціалізованої навчальної бази й методів роботи. Існує понад 10 типів таких шкіл: «відкриті школи», «школи без стін», «навчальні центри», «магічні школи», «навчальні парки», «вуличні академії» тощо. сл. С.Г.

 
Амерлінг (Amerling) Карел–Славомія

Амерлінг (Amerling) Карел–Славомія (18.IX.1807-20XI.1884) – чеський педагог, філософ, лікар, природодослідник. З 1848 – директор першої чеської педагогічної школи в Празі (пізніше була реорганізована в учительський інститут його імені). А. опрацював проект реформи народної освіти в країні, спрямований на досягнення гармонійного розвитку дитини, зробив значний внесок у методику навчання природознавства. А. – засновник першого чеського жіночого навчального закладу; з 1871 до кінця життя очолював створений за його проектом перший чеський виховний заклад для розумово відсталих дітей, відомий далеко за межами Чехії. сл. С.Г.

 
Аммемков Віктор Петрович

Аммемков Віктор Петрович (нар. 17.X.1936, м. Ростов-на-Дону) – педагог. У 1967 закінчив Київський політехнічний інститут. З 1969 працює директором Київського промислово—економічного коледжу. З 1997 член-кореспондент АПН України. сл. С. Г.

 
АНДРАГОГІКА

АНДРАГОГІКА (від грец.  άνρος – доросла людина і άγωγή – керівництво, виховання) – педагогіка дорослих, одна з педагогічних наук, яка займається дослідженням проблем освіти, самоосвіти й виховання дорослих. Завдання А. є опрацювання змісту, організаційних форм, методів і засобів навчання дорослих, використання для цієї мети засобів масової інформації, радіо й телебачення; визначення оптимальних інтервалів між періодами інтенсивного навчання, функціонування професійних курсів залежно від характеру виробництва. Становлення А. як самостійної науки відбулося в 1950-1970-х роках. Воно пов’язано з іменами вчених: американців М. Моулза і Р. Сміта, англійця П. Джарвіса, німця Ф. Пьоггелера, голландця Т. Тем Хаве, поляка Л. Туроса та ін.

 
Андрієвський Олексій Олександрович

Андрієвський Олексій Олександрович (28.III.1845, м. Канів Черкаської області – 22.VII.1902, Київ) – український педагог, історик, літератор, публіцист. В 1865 закінчив Київський університет. Працював учителем у гімназіях Катеринослава, Одеси, Києва, Тули. З 1896 і до кінця життя – директор сирітського будинку в Одесі. А. – один з ініціаторів створення «Київського товариства сприяння початкової освіти». Автор наукових розвідок з історії Запорозької Сечі, Правобережної України і Києва. сл. С.Г.

 
Андріївський Михайло Костянтинович

Андріївський Михайло Костянтинович (нар. 21.XI.1922, м. Гадяч полтавської області) – український учитель, Герой соціалістичної Праці (1968). Закінчив Харківський педагогічний інститут 1956. З 1962 – директор Гадяцької середньої школи-інтернату імені Є.П. Кочергіна. сл. С.Г.

 
АНТИПЕДАГОГІКА

АНТИПЕДАГОГІКА—педагогічна теорія, яка виникла в 70-х роках ХХ ст. в США і дістала поширення в Західній Європі як протест проти «педагогічного тоталітарного виховую чого суспільства». Представники А. обґрунтовують відмову від виховання як цілеспрямованого процесу формування особистості. Вони твердять, що виховання викликає патологічне для самосвідомості особистості процесу, руйнує психічне здоров’я молодого покоління внаслідок непосильних вимог, які ставить перед ними цивілізація. сл. С. Г.

 
АНТИЧНА ПЕДАГОГІКА

АНТИЧНА ПЕДАГОГІКА—педагогічний погляд й виховна практика давніх греків та римлян, які склалися в період VII ст. до н. е. і до V ст. н. е. В педагогічній практиці цього періоду помітилися три основні типи виховання: військово-фізичний (див. Спартанське виховання); музичне й гімнастичне, яке поєднується з фізичним розвитком (див. Афінське виховання); словесно-юридичне, спрямоване на підготовку до державної діяльності, яке включало вивчення мови, літератури, красномовства ( див. Римське виховання). Виховання вважалося важливим державним завданням і для його здійснення створювалися школи Г.

 
АНТІОХІЙСЬКИЙ ПЛАН

АНТІОХІЙСЬКИЙ ПЛАН—одна з форм поєднання навчання у вузі з продуктивною працею. Вперше запропонований в Антіохійському коледжі в США; значного поширення набув у країні у 20-ті роки XX ст. Відповідно до цього плану за кожними двома студентами закріплювалося одне робоче місце на виробництві, які вони займали по черзі, змінюючись кожні 12 тижнів. За задумом авторів плану, така організація навчального процесу повинна сприяти правильному поєднанню набуття теоретичних знань і вироблення практичних навичок, а також поліпшенню матеріального становища учнів.

 
АНТРОПОЛОГІЯ ПЕДАГОГІЧНА

АНТРОПОЛОГІЯ ПЕДАГОГІЧНА—система педагогічних поглядів, яка ґрунтується на даних про людину. Вперше термін А. п. запропонував К. Д. Ушинський. Він твердив, що педагогіка, маючи справу з реальною людиною, повинна ґрунтуватися на всебічному її пізнанні. З положенням К. Д. Ушинського про необхідність вивчення людини в конкретній життєвій обстановці пов’язана його ідея про народність освіти, яка полягає в тому, що система освіти, повинна враховувати специфічні особливості історії і розвитку даного народу. сл. С. Г.

 
Априлов Василь Євстатієв

Априлов Василь Євстатієв (21. VII. 1789, Габрово, Болгарія—2 .Х 1847, Галау, Румунія)—діяч болгарського національно-освітнього руху, педагог, письменник. Навчався у віденському університеті. З 1811 Жив у Одесі. В 1835 заснував у Гарбоні першу світську болгарську школу. А. рішуче відстоював принципи навчання рідною мовою. Він вважав, що навчання у школі має починатися з рідної мови, арифметики, історії, географії і лише після цього можливий перехід до вивчення іноземних мов. сл. С. Г.

 
Арват Федір Степанович

Арват Федір Степанович (нар. 18. ІV. 1928, с. Олександрійська Одеської обл.)—педагог. У 1952 закінчив Одеський університет, а 1956 –аспірантуру. З 1962 по 1976 працює у Чернігівському університеті. З 1976 працює проректором, а з 1978 до 1995—ректором Ніжинського педінституту. З 1995 дійсний член АПН України. сл. С. Г.

 
Арендт (Arendt) Рудольф

Арендт (Arendt) Рудольф (1. ІV. 1828 - 15. V. 1902)—німецький педагог, професор хімії Лейпцизького політехнічного інституту й викладач реального училища. Першим опрацював методику вивчення хімії в середній школі. Послідовник І. Канта в гносеології та Й. Ф. Гербарта в педагогіці, А вважав, що вивчення навчального предмету, треба все таки так, аби розкривалися виховні можливості природних наук. На його думку, система викладу навчального матеріалу має бути підпорядкована виключно особливостям мислення учнів. Замість наукової систематики предмета А. запровадив «методичну», яка ґрунтувалася на формальній класифікації за однією лише ознакою—складністю хімічного складу речовини. сл. С. Г.

 
АРИФМЕТИЧНИЙ ЯЩИК

АРИФМЕТИЧНИЙ ЯЩИК—наочний навчальний посібник з арифметики для початкової школи, який застосовується під час навчання лічби й нумерації в межах 1000 та прийомам обчислень при арифметичних діях у межах 20, 100, 1000. Являє собою ящик кубічної форми, заповнений кубиками, брусками й квадратними пластинами з нанесеними на них поділками. Кубики означають прості одиниці, брусочки-десятки, пластини-сотні. Вперше запропонований як навчальний посібник Е. Тілліхом, одним з послідовників Питалоцці.

 
Арістотиль

Арістотиль ( (′А ριστοτέλης ; 384 до н. е., Стагір у Франції-322 до н. е., Халкіда, острів Евбея)—давньогрецький філософ, один з найвидатніших мислителів усіх часів, учень Платона. В 367-347 до н. е. драв участь в Академії платонівської. З 343 став учителем Олександра Македонського. З 335 повернувся до Афін, де заснував власну філософську школу – Ліцей. У своїх працях («Метафізика», «Фізика», «Аналітика», «Топіка», «Категорія», «Про душу», «Етика», «Політика» та ін.), які охопили всі галузі знань того часу, прагнув узагальнити досягнення античної науки. А. розвив теорію виховання «вільно – народжених громадян». На його думку людина від природи дістає лише задатки здібностей, які може розвинути виховання. За А. виховання має забезпечувати поєднання фізичного, морального й розумового розвитку людини. У сфері розумного виховання діставав широку освіченість, яка не сумісна із спеціалізацією в якомусь одному виді діяльності, що за А. не достойно вільно народжених. А. вимагав врахувати вікові особливості дітей у навчанні. сл. С. Г.

 
Аркас Микола Миколайович

Аркас Микола Миколайович (7. І. 1853, Миколаїв – 26. ІІІ. 1909, там само) – український культурно – освітній діяч, письменник, композитор. У 1875 закінчив Новоросійський університет, в Одесі. У маєтку (с. Христофорівна й Богданівна) на Херсонщині відкрив на власні кошти народну школу з українською мовою навчанням, яка відразу ж була заборонена царським урядом. А один із засновників і незмінний голова «Просвіти» в Миколаєві. Автор популярної «Історія України – Русі ». (1908). сл. С. Г.

 
Армстронг (Armstrong) Генрі Едуард

Армстронг (Armstrong) Генрі Едуард (16. ІV. 1848 – 13. VІІ. 1937) англійський педагог, професор хімії Вищої технічної школи в Лондоні. Пропагандист дослідницького (евристичною, природничо – науковою), методу в навчанні. А вважав, що учні повинні самі проводити експерименти, які є засобом відкриття раніше невідомого. Досліди за А. мають бути першими і основним джерелом знання. сл. С. Г.

 
Армстронг Самюел Чапмен

Армстронг Самюел Чапмен (30. І. 1839 –11. V. 1893) –американський педагог, автор проекту організації навчального закладу для негрів та індіанців. У 1868 в Гемптоні (штат Віргінія) організував платний й «нормальний й сільськогосподарський інститут» для підготовки педагогів із дітей негрів, а пізніше й індіанців. До кінця життя керував цим інститутом. сл. С. Г.

 
Арнаутов Василь

Арнаутов Василь –український педагог, який у 20-30 роках ХХ ст. працював у Харкові; професор Інституту народної освіти, автор шкільних підручників з мови. сл. С. Г.

 
Арнольд (Arnold) Томас

Арнольд (Arnold) Томас (13. VI. 1795 – 12. VII. 1842) –англійський педагог, який на перше місце ставив завдання, розвитку розумових здібностей учнів і підготовку до їх самовиховання. Прагнув виробити в учнях власну думку, про предмет вивчення. Головним завданням школи А. вважав моральне виховання. сл. С. Г.

 
Арсеній Еласонський

Арсеній Еласонський (1549 – 1629 ) –грецький церковний діяч й педагог. Родом з Фессалії (область на Північному Сході Греції). На початку 80 – х років ХVІ єпископ в Еласоні. Перший ректор Львівської братської школи (1586 – 1588). Автор греко – слов’янської граматики «Адельфотес» (1591), Складеної разам з учнями Львівської братської школи. сл. С. Г.

 
Артемова Варвара

Артемова Варвара педагогічна діячка 20 – х років ХХ ст. в Україні, авторка шкільних підручників. сл. С. Г.

 
Артемчук Голік Ісакович

Артемчук Голік Ісакович (нар. 3 ІХ. 1938, с. Котів, Волинської обл.) –професор, член –кореспондент АПН України (з 1995). З 1989 працює ректором Київського державного лінгвістичного університету. Досліджує проблеми вивчення іноземної мови. сл. С. Г.

 
Архімович Зіновій

Архімович Зіновій (1858 – 1938) – педагог математики, з 1896 викладач, а згодом директор Колегії Павла Галагана в Києві, голова спілки учителів Києва. сл. С. Г.

 
Арціщевський Роман Антонович

Арціщевський Роман Антонович (нар. 9. VІІ. 1948, м. Ківерці, Волинської обл.) – український філософ й педагог член – кореспондент АПН України (з 1994). З 1979 працює доцентом, професором, завідувачем кафедри, проректором, керівником центру світоглядної освіти Луцького педінституту (з 1993 –Волинського університету). Досліджує проблеми світоглядної освіти шкільної молоді, є автором ряду шкільних підручників. сл. С. Г.

 
Асакрі (Asachi) Горге

Асакрі (Asachi) Горге (12. ІІІ. 1788, Герца, Чернігівська обл. – 24. ХІ. 1869, Ясси, Румунія) – румунський й молдавський педагог, письменник. Освіту здобув у Львові. Засновник першої румунської школи й національного театру в Яссах (1816), Михайлівської академії (1835), на базі якої було створено перший румунський університет (1860). Відстоював необхідної, обов’язкової і єдиної для всіх станів освіти рідною мовою, наукового змісту навчання, співробітництва між школою та сім’єю. сл. С. Г.

 
АСОЦІАЦІЯ З ОСВІТИ УЧИТЕЛІВ У ЄВРОПІ

АСОЦІАЦІЯ З ОСВІТИ УЧИТЕЛІВ У ЄВРОПІ (ATEE –Association for Teacher education in Europe) – створена з метою підвищення кваліфікації вчителів і їх перепідготовки шляхом співробітництва та обміну досвідом на європейському рівні, поширення інформації. До складу А. входять, як університети так й інститути з освіти учителів, так й приватні особи з 40 країн Європи. А. організовує конференції та семінари. сл. С. Г.

 
АСОЦІЙОВАНІ ШКОЛИ ЮНЕСКО

АСОЦІЙОВАНІ ШКОЛИ ЮНЕСКО навчально – виховні заклади, які співпрацюють у рамках відповідних національних програм з ЮНЕСКО в поширенні миролюбних ідей, моральних й духовних цінностей серед учнів і молоді. Виникла на початку 50 – х років як одна із форм розвитку міжнародних контактів у галузі освіти й виховання.

 
АСПІРАНТУРА

АСПІРАНТУРА (від. Лат. Aspiro – прагну) – в Україні основна форма підготовки науково – педагогічних і наукових кадрів. Організована з 1925. Існує очна (3 роки) із забезпеченням аспірантів державною стипендією і заочна (4 роки). В А. приймають осіб, які виявили здатність до науково –педагогічної та науково – дослідницької діяльності, що мають закінчену вищу освіту, стаж практичної роботи по закінченні вузу не менше 2 років

 
АТЕЇЗМ

АТЕЇЗМ (від грец. а…- заперечна частка і θεός-бог) – система ідей, поглядів переконань, що заперечують існування бога, надприродного (істот, сил, властивостей) взагалі і відкидають будь-яку релігію. сл. С. Г.

 
АТЕСТАТ ПРО СЕРЕДНЮ ОСВІТУ

АТЕСТАТ ПРО СЕРЕДНЮ ОСВІТУ - документ про закінчення середньої загальноосвітньої школи України, у тому числі вечірньої (змінної) і заочної, видається й особам, які склали екзамени за курс середньої школи екстерном. Атестат про середню освіту видавався 1935-1944 (1944-1962- атестат зрілості) та з 1962. Він надає право вступу до вузів України. сл. С. Г.

 
АУДИТОР

АУДИТОР (від лат. audire - слухати) – учень у духовних школах (і деяких світських навчальних закладах), якого призначав учитель для вислуховування вивчених уроків своїх товаришів.

 
АФІНСЬКЕ ВИХОВАННЯ

АФІНСЬКЕ ВИХОВАННЯ – система виховання, яка склалася в Афінах у VII-V ст. до н.е. Включає розумове, естетичне, моральне й фізичне виховання. До 7 років всі діти виховувалися в сім’ї рід наглядом спеціального раба – педагога. З 7 до 12 хлопчики одержували мусичне виховання: у граматиста вчилися читанню, письму й лічбі; у кіфари ста – декламації віршів під акомпанемент ліри. З 12 до 14 років відвідували палестру, гімнастичні вправи в якій сприяли розвитку сили і формуванню красивого тіла. З 15 до 18 років юнаки відвідували гімнасій, де продовжувалося гімнастичне виховання; велися бесіди та наукові й політичні теми. Мусичні школи й палестри були приватними, гімназії – державними. З 18 до 20 років юнаки проходили ефебію, де поряд з військовою підготовкою діставали дальше мусичне й фізичне виховання, а також вивчали закони держави. сл. С. Г.

 
Ашан , Аскет (Aschan) Роджер

Ашан , Аскет (Aschan) Роджер (1515-1568) – англійський педагог – гуманіст, професор коледжу при Кембриджському університеті. Мету виховання Ашан вбачав у вихованні культурних і добродійних джентльменів, а засобом її досягнення вважав вивчення літератури. Опрацював метод подвійного перекладу, який полегшував вивчення латинської мови. Виступав проти жорсткої дисципліни й вимагав гуманного підходу до дитини. Автор перших педагогічних творів, написаних англійською мовою.

 
Бабаян Софія

Бабаян Софія (1855-1940) -засновниця системи дошкільного виховання у вірмен. У 1880 відкрила в Тбілісі перший вірменський дитячий садок, організувала дошкільні курси для жінок, "Фребелівське товариство", яке сприяло поширенню дошкільної освіти в Закавказзі.

 
Бабенко Олександр Калістратович

Бабенко Олександр Калістратович (25.V.1881, Ясинуватка, тепер Олександрійського р-ну Кіровоградської обл. - 30.IX.1959, Київ)-український фізик-методист. Закінчив 1907 Київський університет. В 1907-1929 - викладач фізики в середніх навчальних закладах Вінниці і Вінницької обл., з 1930 - у вузах Києва. З 1932 завідувач кафедрою Київського педінституту.

 
Бабеф (Babeuf) Гракх

Бабеф (Babeuf) Гракх (справжнє ім'я - Франсуа - Нобель; 23.XI.1760, Сен - Кантен - 27.V.1797, Вандом)- діяч Великої Французької революції, опрацював принципи організації виховання, яке мало бути національним, загальним для всіх і рівним, здійснюватися в громадських закладах-інтернатах. Бафер прагнув встановити межі освіти, усуваючи з навчальних закладів усе, що не строго необхідне для благополуччя республіки.

 
Баден - Пауелл (Baden-Powell) Роберт Сті

Баден - Пауелл (Baden-Powell) Роберт Стівенсон Сміт (1857-1941) засновник бойскаутизму (від англ. boy - хлопчик; scout - розвідник). Беручи участь у колоніальних війнах Англії, вперше у військовій практиці почав систематично залучати для розвідки дітей. Після повернення до Англії цей досвід використав при опрацюванні основ скаутського руху.

 
Бажанський Іван Миколайович

Бажанський Іван Миколайович (26.II.1863), Дорожівці Чернівецької обл.- 20.V.1933, с. Вашківці тієї ж області)- український письменник і педагог. Виступав з поезіями, оповіданнями, нарисами та педагогічні та морально - етичні теми.

 
Базедов (Basedow) Йоган Бернгард

Базедов (Basedow) Йоган Бернгард (11.IX.1724, Гамбург - 25.VII.1790,Магдебург) - німецький педагог, засновик педагогічної теорії філантропінізму. У 1774 заснував у Дессау виховний заклад - "школу людинолюбства та добрих звичаїв" - філантропізм для здійснення своїх ідей на практиці. У філантропіні широко застосували як метод навчання екскурсії, ігри, Б. Критикував сучасну йому школу за схоластику, наполягав на викладанні природничих предметів і нових мов.

 
БАКАЛАВР

БАКАЛАВР (від лат. baccalarius, франц. bachelier, англ. bachelor)- з XII ст. В Зх. Європі перший вчений ступінь, який додав право читати лекції в університеті. Зараз у Франції, Іспанії і деяких інших країнах Європи та Південної Америки ступінь Б. Свідчить про завершення середньої освіти і дає право вступу до університету. В США - ступінь, який здобувають після закінчення чотирічного коледжу. З 1992 ступінь Б. запроваджено в Україні, Б. (другий рівень кваліфікації фахівців) - освітньо - кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув поглиблену загальноосвітню підготовку, фундаментальні та професійно - орієнтовні вміння і знання для вирішення типових професійних завдань у певній галузі економіки, промисловості, науки, техніки, культури. Присвоюється кваліфікація бакалавра й видається диплом, в якому зазначається назва напряму підготовки ("педагогіка", "економіка", "філософія" тощо).

 
Бакич (Бакич) Воіслав

Бакич (Бакич) Воіслав (1847 - 1929) - сербський педагог ,послідовник Гербарна, професор педагогіки Вищої школи в Белграді. Заснував при цій школі педагогічний семінар (1897) для поліпшення професійної підготовки майбутніх учителів. Б. відіграв важливу роль у розвитку педагогічної думки в Югославії.

 
Балей (Baley) Степан

Балей (Baley) Степан (Стефан Максим) Володимирович (4.II.1885, с. Великі Бірки Тернопільської обл. - 13.IX.1952, Варшава)- український та польський психолог. Закінчив Львівський університет (1907) і здобув ступінь доктора філософських наук (1911), потім вчився в Берліні й Парижі і здобув ступінь доктора медицини. З 1928 до кінця життя завідував кафедрою педагогічної психології Варшавського університету. З 1936 по 1956 був директором організованого Спілкою польських учителів педагогічного інституту. Автор "Нарису психології" (1922) - першого українського підручника з психології в Галичині; за його "нарисами педагогічної психології " (1938) - вчилися три покоління польських педагогів і психологів; дві праці присвятив психології творчості Т. Г. Шевченка; досліджував дитячу й педагогічну психологію.

 
БАРВІНОК

БАРВІНОК- щомісячний літературно - художній журнал для школярів молодшого віку. Виходять з 1945 у Києві. В журналі друкуються оповідання, вірші, казки, легенди, прислів'я, загадки. Друкуються малюнки дітей.

 
Барвінський Олександр

Барвінський Олександр (1847 - 1927)- український педагог, історик, громадсько - політичний діяч. З 1868 учитель гімназії в Бережанах і Тернополі; з 1888 - професор державної учительської семінарії у Львові. Автор ряду, підручників для української школи.

 
Барнард (Barnard) Генрі

Барнард (Barnard) Генрі (24.I.1811 - 5.07.1900)- діяч освіти США. Здобув юридичну освіту, однак під впливом педагогічних теорій, Й. Г. Песталоцці і Фребеля присвятив праці в галузі народної освіти, організував перші в США курси вдосконалення учителів (1839), в 1855 організував педагогічний журнал "American Journal of Education." В 1867 - 1870 Б. був першим комісаром освіти США.

 
Бартлетт (Bartlett) Фредерік Чарльз

Бартлетт (Bartlett) Фредерік Чарльз (20.X.1886,Стой - он - те - Волд, Глостершир - 30.IX.1969, Кембридж)- англійський психолог, професор Кембриджського університету (з 1922), редактор "Британського психічного журналу" (1924 - 1948). Автор досліджень з експериментальної психології (головним чином пам'яті, сприймання, мислення, навичок), соціальної, промислової і військової психології. Б. - один з попередників сучасної когнітивної психології.

 
Басаричек Степан

Басаричек Степан (1848 - 1918) - сербський педагог, автор перших систематичних підручників з педагогіки для педагогічних закладів, посібників для учителів і підручників для учнів, активний учасник професійного руху вчителів.

 
БАТАЛІЯ - ПЛАН

БАТАЛІЯ - ПЛАН (BATAVIA SYSTEM)- система організації навчально - виховної роботи в школі, згідно з якою кожен викладач використовував для класних занять лише половину навчального часу, а другу відводив на індивідуальні самостійні заняття учнів під наглядом учителя. Дістала назву від м. Батавія (штат Нью - Йорк), де Б. - п. вперше здобув визнання. Широкого поширення набула на початку XX ст. Автором Б. - п. був керівник шкіл м. Баталія Дж. Кеммеді.

 
Белл (Bell) Ендрю

Белл (Bell) Ендрю (27.III.1753, Сет - Ендрю, Шотландія - 28.I.1832, Чейнем) - англійський педагог і священик. Разом з Дж. Ланкастером був засновником беме - ланкастерської системи взаємного навчання. На початку XIX ст. Метод взаємного навчання дістав великого поширення.

 
БЕМЕ

БЕМЕ- ланкастерська система взаємного навчання - система організації і методів навчання в початковій школі, при якій старші учні і ті, що добре вчаться, виступали помічниками вчителя й під його керівництвом вели заняття з рештою учнів. Свою назву дістала за іменами англійських педагогів Е. Белла і Дж. Ланкастера , які незалежно один від одного запропонували схожий метод навчання.

 
Бемер Федір (Фрідріх) Васильович

Бемер Федір (Фрідріх) Васильович (перша половина на Чернігівщині - 1885, Катеринослав, тепер Дніпропетровськ)- український педагог. Навчання у Харківському університеті. В педагогічній літературі виступав провідником ідей гуманізму, наочності, свідомості в навчанні. В 1874 - 1879 завідував народними училищами Одеси.

 
Бенеке (Beneke) Фрідріх Едуард

Бенеке (Beneke) Фрідріх Едуард (17.II.1798, Берлін - 01.III.1854, там само)- німецький психолог і педагог. Педагогіку Б. розглядав лише як прикладну психологію, підкреслюючи, що всі цілі й завдання, які можуть поставити собі виховання і навчання, полягають у поступовому і правильному розвитку відомих психічних продуктів і форм. Б. опрацював питання матеріальної і формальної освіти. Б. багато уваги приділяв підготовці вчителів.

 
Берзінь Валерій Іванович

Берзінь Валерій Іванович (нар. 28.III.1943, м. Акмолінськ) - медик і педагог, член-кореспондент АПН України (з 1994). З 1985 завідує кафедрою гігієни дітей і підлітків Українського медичного університету. Досліджує проблеми шкільної гігієни.

 
Беринда Памво

Беринда Памво (між 50-70-ми роками XVI ст., Прикарпаття - 23.VII.1632, Київ) - український педагог, письменник, лексикограф. Працював друкарем і гравером у Стрятині, Львові, з 1619 - у Києві. Завідував Києво-Печерською друкарнею. Найважливіша праця Беринда - "Лексикомъ славеноросскій и именъ тлъкованіє" (Київ, 1627) - перший друкований український словник.

 
Берон Петро

Берон Петро (близько 1795, за іншими відомостями, 1880-21.II.1871, Крайова)- болгарський просвітитель, один з родоначальників новоболгарського просвітницького руху. Виступав за відкриття світських шкіл, за навчання рідною мовою й реальний напрям в освіті. Сприяв розвитку жіночої освіти.

 
Берт (Burt) Сіріл Лодовік

Берт (Burt) Сіріл Лодовік (3.III.1883, Стратфорд-он-Ейвон - 10.X.1971, Лондон)- англійський психолог, професор педагогіки і психології Лондонського університету. Написав багато праць з питань здібностей, обдарованості, професійної орієнтації, розумової відсталості, її причин і шляхів подолання, про дитячу злочинність тощо.

 
Бертон (Burton) Вільям Генрі

Бертон (Burton) Вільям Генрі (нар. 9.X.1890) - американський педагог, спеціаліст з дидактики й шкільного інспектування. У працях з дидактики пропагував організаційні форми й методи так званого "прогресивного виховання".

 
Бет (Bain) Олександр

Бет (Bain) Олександр (11.VI. 1818, Абердін - 18.IX.1903, там само) - англійський психолог, один з головних представників асоціативної психології. Питання виховання трактував з позиції асоціативної психології.

 
Бех Іван Дмитрович

Бех Іван Дмитрович (нар. 9.X.1940,с.Вільча Київської обл.)- член-кореспондент АПН України з 1995, доктор психологічних наук, професор. З 1997 працює директором Інституту проблем виховання АПН України. Досліджує психологічні основи морального розвитку особистості.

 
Бехтерєв Володимир Михайлович

Бехтерєв Володимир Михайлович (І.ІІ.1857,с.Соралі, тепер с.Бехтерєво Кіровоградської обл. - 24.XІІ.1927, Москва) - російський невропатолог, психіатор і психолог. Бехтерєв опрацював ряд питань педагогіки. В галузі фізичного виховання був послідовником П.Ф.Лесгафта, підкреслював провідну роль зовнішніх впливів і виховання в розвитку особистості. Бехтерєв прогував зв'язок педагогіки й педіатрії, обгрунтував необхідність виховання дітей з раннього віку.

 
Бєлінський Віссаріон Григорович

Бєлінський Віссаріон Григорович (11.VІ.1811, Свеаборг - 7.VІ.1848, Петербург) - російський мислитель, громадський діяч і літературний критик, автор ряду прогресивних педагогічних ідей. Відстоював ідею рівної для всіх всебічної освіти, яка б давала глибокі знання про природу, суспільство й людину; виступав за розвиток природних нахилів дітей відповідно до вимог прогресу й загального добра. Основним завданням моральго виховання вважав розвиток почуття патріотизму й гуманізму, любові до праці, до добра.

 
Білецька Марія

Білецька Марія (1864, Тернопіль - 30.XІІ.1937, Львів) - український педагог. Одна з організаторів першої приватної п'ятирічної української школи у Львові - імені Т.Г.Шевченка (1898), викладач української мови, пізніше керівник цієї школи (1908). Брала участь у жночому русі в Галичині, була організатором і керівником жіночого виробничо-виховного об'єднання "Праця", яке давало дівчатам-українкам загальну освіту й ремісничу підготовку.

 
Білецький-Носенко Павло Павлович

Білецький-Носенко Павло Павлович (27.VIII.1774, Прилуки Чернігівської обл. - 23.VI.1856, там само) - український письменник і педагог. У1798 на власні кошти відкрив у Прилуках народне училище. В 1812-1847 працював попечителем шкіл Прилуцького повіту. Відстоював прогресивні ідеї педагогів-гуманістів.

 
Білодід Іван Костянтинович

Білодід Іван Костянтинович (29.VIII.1906, с. Успенка кіровоградської обл. - 21.IX.1981, Київ) - педагог, мовознавець, академік АН України з 1957 і АН СРСР з 1972. закінчив у 1932 Харківський педагогічний інститут профосвіти. З 1946 працював у Інституті мовознавства АН України, з 1961 - директором. У 1957-1962 міністр освіти України. В 1963-1978 - віце-президент АН України.

 
Білоконський Іван Петрович

Білоконський Іван Петрович (6.VI.1855, Чернігів- 7.II.1931, Харків) вітчизняний діяч освіти, літератор. Після закінчення Чернігівської гімназії працював народним учителем, був членом "Харківського товариства грамотності".

 
Білоус Дмитро Григорович

Білоус Дмитро Григорович (нар. 24.IV.1920, с. Курмани Сумської обл.) - український письменник і педагог, член - кореспондент АПН України (з 1994). З 1959 працює в спілці письменників України. Автор поетичних творів для дітей.

 
Біляєв Олександр Михайлович

Біляєв Олександр Михайлович (нар. 27.II.1925, с. Нововоронцовка Херсонської обл.)- український філолог - методист, доктор педагогічних наук, професор. У 1950 закінчив Херсонський педінститут. В 1960 - 1977 і 1986-1994 завідував лабораторією НДІ педагогіки АПН України. Автор шкільних підручників з української мови. З 1992 член-кореспондент АПН України.

 
Біні (Binet) Альфред

Біні (Binet) Альфред (8.VII.1857, Ніцца - 18.X.1911, Париж)- французький психолог, очолював лабораторію фізіологічної психології в Сорбонні; в 1899 відкрив спільно з Ф.Блоіссоном лабораторію експериментальної педагогіки. Досліджував переважно питання психології мислення. Спільно з Т. Сімоном Біні опрацьовував систему тестів для вимірювання загальної розумової обдаорваності дітей.

 
БІОЛОГІЗМ ПЕДАГОГІЧНИЙ

БІОЛОГІЗМ ПЕДАГОГІЧНИЙ - один з трьох головних напрямів розвитку теорії і практики виховання в XІX - XX ст. Виник на початку XІX ст. на основі досягнення біологічних наук і потреби педагогів спиратися у процесі виховання на результати вивчення біологічними науками природи людини. Б.п. виник як своєрідний протест проти однобічних соціокультурних орієнтацій в теорії виховання, як абсолютизували соціальну й культурну детермінанти розвитку людини. Біологізм у педагогічній теорії виражається насамперед в однобічній інтерпретації розвитку людської особистості її генезису, структури і типології на основі природничих понять і законів (і насамперед генетичних). Перенесення теорії еволюції та педагогічний грунт привело до вироблення переконання, що досягнення дітьми й молоддю певних рівнів психофізичної зрілості є результатом самостійного біологічного дозрівання, а не навчання. Біологічну і еволюційну орієнтацію педагогіки пропагували Е.Мейман, А.Біне, В.Штерн, Е.Клапаред, Г. Валонн та ін. Біологічно орієнтована педагогіка (а також психологія) на розвиток дитини, формування її духовного світу і прилучення до громадського життя, входження її у світ культури, її психофізичне дозрівання й розвиток трактує як складний всебічний і багатомірний процес пристосування до розуміння умов життя у широкому плані. Біологічно орієнтована педагогіка привела до недооцінки особистіснотворної ролі природи як сили, яка стимулює розвиток і збереження людини. Біологізована педагогіка відіграла також і певну позитивну роль. Вона сприяла звільненню педагогічної думки від волюнтаризму, виступала проти однобічної інтерпретації розвитку людини під впливом соціально - культурних факторів. Виступивши як опозиція до педагоги культури й соціологічної педагогіки, біологізована педагогіка привела до кращого зв'язку людини з природою, її багатомірної натури.

 
БІХЕВІОРИЗМ

БІХЕВІОРИЗМ (ВІД АНГЛ. BEHAVIOUR - ПОВЕДІНКА)-напрям у психології, започаткований американським зоопсихологом Дж. Вотсон на початку XX ст. Б. вважає предметом психології не свідомість, а поведінку людей, яку розглядає як механічні реакції у відповідь на зовнішні подразнення. Б. не визнає дійової ролі психіки і свідомості.

 
Блаховський (Blachowski) Стефан

Блаховський (Blachowski) Стефан (19.V.1889 - 31.I.1962)- польський психолог і громадський діяч. Закінчив Львівський університет, продовжив навчання в Геттінгені, де дістав ступінь доктора філософії (1913). Доцент Львівського університету, де створив кафедру психології, якою завідував понад 40 років. Досліджував проблеми відчуттів, сприймання, пам'яті. Створив Польське психологічне товариство й був його головою.

 
Блаше (Blashe) Бернхард Генріх

Блаше (Blashe) Бернхард Генріх (9.VI.1766, Ієна - 26.XII.1832, Вальтерєгаузен)- німецький педагог-філантропініст (див. Філантрропінізм). Блаше - один з перших дослідників питань трудового навчання, автор перших в Німеччині посібників з ручної праці.

 
Блейлер (Блайлер; Bleuler) Ей ген

Блейлер (Блайлер; Bleuler) Ей ген (30.IV.1857, Цоллікон, поблизу Цюріха - 15.VII.1939, там само)- швейцарський психіатр і психолог, професор психіатрії Цюріхського університету, відомий дослідженнями шизофренії. У психологічних дослідженнях, слідом за З. Фрейдом, застосував метод психоаналізу для вивчення сфери несвідомого.

 
Блер (Buhler) Шарлотта

Блер (Buhler) Шарлотта (20.ХІІ.1893, Берлін - 3.ІІ.1974, Штутпарт) - німецький психолог, дослідник дитячої психології (уяви, емоцій, мови). Професор університетів Відня (1929), Осло (1938), Лос-Анджелеса (1940). З 1970 президент Асоціації гуманістичної психології. У 20-30-ті роки Б. очолювала створену нею Віденську школу вікової психології, відому головним чином діагностичними дослідженнями рівня психологічного розвитку дитини.

 
Блонський Павло Петрович

Блонський Павло Петрович (26.V.1884, Київ - 15.II.1941, Москва) - російський психолог, педагог, історик філософії. Закінчив у 1907 Київський університет. Булонський був одним з відомих педологів, автор книги "Педологія" (1925), ряду праць із загальної й дитячої психології.

 
Бобрик Іван Іванович

Бобрик Іван Іванович (нар. 6.X.1925, с. Митки Вінницької обл.) - доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АПН України (з 1995). З 1978 завідує кафедрою нормальної анатомії Українського державного медичного університету імені О.О.Богомольця. досліджує вікові зміни в організмі людини. Автор підручників для студентів медичних факультетів.

 
Боєчко Федір Федорович

Боєчко Федір Федорович (нар. 13.V.1934, с. Семаківка Івано-Франківської обл.)- український біохімік і педагог, член-кореспондент АПН України (з 1994). З 1962 завідував кафедрою, а з 1978 - ректор Уманського педінституту. З 1979 працює ректором Черкаського педінституту. Досліджує проблеми методики навчання хімії в середній школі й педвузі, є автором посібників для середньої і вищої школи.

 
Бойко Алла Микитівна

Бойко Алла Микитівна (нар. 10.X.1939, с. Удовиченки Полтавської обл.) - доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України з 1995. з 1991 завідує кафедрою педагогіки Полтавського педінституту імені В. Г. Королека. досліджує проблеми формування гуманних педагогічно доцільних відносин учителів і учнів.

 
Болдуїн (Boldwin) Джемс Марк

Болдуїн (Boldwin) Джемс Марк (12.I.1861, Колумбія - 8.XI.1934, Париж )- американський історик і психолог, один із засновників американської соціальної психології. В педагогіці Болдуїн прагнув обґрунтувати необхідність індивідуального підходу до учнів, спираючись на дані експериментальної психології. Основними навчальними предметами вважав математику, яка розвиває здатність до абстрагування, і природничі науки, що розвивають спостережливість.

 
БОЛОНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БОЛОНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ - один з найстаріших університетів Європи. Заснований в XI ст. В м. Болонья (Північна Італія) як юридичний навчальний заклад. Лише в XIV ст. Відкрито філософський, медичний і теологічний факультети. Б.у. користувався надзвичайно великою популярністю у XII-XV ст. У XX ст. Поступився першістю більшим італійським університетам - Римському і Неапольському. З 1478 р. в Б.у. викладав астрономію, а в 1481-1482 був ректором український учений, доктор медицини й філософії Георгій Дрогобич (Юрій Котермак з Дрогобича).

 
Болуш Алла Михайлівна

Болуш Алла Михайлівна (нар. 29.X.1939, Єнакієве Донецької обл.) - український педагог, доктор педагогічних наук, професор, спеціаліст у галузі дошкільного виховання. В 1961 закінчила Київський педінститут. З 1973 завідувала кафедрою Рівненського педінституту, з 1989 - професор Одеського педінституту (нині Південноукраїнський педагогічний університет). В 1995 обрана дійсним членом АПН України.

 
Бондар Віталій Іванович

Бондар Віталій Іванович (нар. 20.X.1938, с. Нова Водолага Харківської обл.) - доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України з 1995. з 1993 працює директором Інституту дефектології АПН України. Досліджує проблеми безперервної корекційно-розвивальної освіти й виховання дітей з вадами розумового і фізичного розвитку.

 
Бондар Володимир Іванович

Бондар Володимир Іванович (нар. 22.I.1936, с. Нова Водолага Харківської обл.) - педагог, член-кореспондент АПН України (з 1984). З 1973 завідував кафедрою Центрального інституту вдосконалення вчителів, з 1985 - Українського педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Досліджує проблеми дидактики й вищої педагогічної освіти.

 
БОННА

БОННА (ВІД ФРАНЦ. BONNE - СЛУЖНИЦЯ, НЯНЯ) - вихователька малих дітей у дворянських чи заможних родинах. Див. Гувернантка.

 
Борецький Іов

Борецький Іов (Іван Матвійович; рік народження невідомий, м. Бірче, тепер село Львівської обл. - 12.III.1631, Київ) - український освітній і церковний діяч. Був учителем Острозького училища, ректором Львівської і Київської братських шкіл, Київським митрополитом. Сприяв розвитку освіти, відкриттю шкіл і друкарень.

 
БРАЙАНСТОН - ПЛАН

БРАЙАНСТОН - ПЛАН (BRYANSTON SYSTEM)- англійська система організації навчально-виховної роботи в школах закритого типу, які розташовувалися в сільській місцевості і ставили завдання забезпечити якомога ширший і всебічний розвиток дітей. Б.п. - одна із систем навчального процесу, що ґрунтується на індивідуальному навчанні.

 
БРАЙЛЯ ШРИФТ

БРАЙЛЯ ШРИФТ- рельєфно-крапковий шрифт для письма й читання сліпих. Розробив його французький тифлопедагог Л. Брайль (1809-1852). Б.ш. оснований на різних комбінаціях шести опуклих крапок.

 
БРАТСЬКІ ШКОЛИ

БРАТСЬКІ ШКОЛИ - навчальні заклади в Україні й Білорусі в XVI-XVIII ст. Почали створюватися у 80-х роках XVI ст.; їх організовували й утримували церковні братства з метою зміцнення православ'я. Першу братську школу заснувало Успенське братство у Львові (1586). За її зразком створювалися Б. ш. в різних містах України. В першій половині XVIII ст. Б. ш. заснувалися й у деяких селах. Б. ш. були доступними для всіх верств населення; учнів оцінювали не за соціальним походженням, а за навчальними успіхами. Б. ш. відіграли важливу роль у розвитку освіти на українських і білоруських землях. Викладання в школах проводилося рідною мовою, значну увагу приділяли також вивченню грецької, а пізніше латинської та польської мов. Б. ш. Стали одним із засобів боротьби проти колонізаторської політики польської шляхти і католицького духівництва за національну незалежність.

 
БРИГАДНО - ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАННЯ

БРИГАДНО - ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАННЯ - система індивідуалізованого навчання, опрацьована на початку 80-х років в Університеті Джона Гопкінса (США) для навчання математики в початковій школі (III-IV класи). Індивідуальне навчання поєднується в ній з організацією роботи учнів у малих групах (по 4-6 чоловік). Склад груп (бригад) має бути максимально різнорідним у всіх відношеннях. Навчальний матеріал розбивається на програмовані порції - розділи. Кожен учень починає вивчення програми з того чи іншого розділу, виходячи з результатів попереднього тестування, і працює у власному темпі. Члени бригади працюють парами, перевіряючи один в одного виконання контрольних завдань за 100-бальною шкалою.

 
БРИГАДНО-ЛАБОРАТОРНИЙ МЕТОД

БРИГАДНО -ЛАБОРАТОРНИЙ МЕТОД - одна з організаційних форм навчальних занять, яка застосовувалася в Україні в загальноосвітніх школах, а також у вузах і технікумах у 20-х і на початку 30-х років XX ст. Б. - л. м. Виник під впливом так званого дальтон -плану, який здійснювався на засадах індивідуальної роботи учнів. За Б.-л. м. В основі організації роботи були бригади, створювані з учнів на чолі з бригадиром з їх числа. Учні працювали за завданнями, розрахованими на термін від 2 тижнів до 1 місяця, в яких вказувалися навчальні посібники, контрольні завдання, передбачалися задачі й вправи. Учитель консультував учнів у випадку забруднень у процесі роботи. Після виконання всіх завдань проводилися підсумкові заняття. Звітувалися бригади, оцінювалася їхня праця в цілому. Індивідуальний облік праці й успішності кожного учня не вівся.

 
Брубекер (Brubacher) Джон Сейлер

Брубекер (Brubacher) Джон Сейлер (нар. 1898) - американський педагог, автор праці "A History of the problems of Education" ("Історія проблем освіти"; 1947), в якій історія педагогіки з найдавніших часів і до наших днів викладається як розвиток основних педагогічних ідей і проблем (мета, програми, методи тощо). Укладач і редактор XLI і LIV щорічників Національного товариства педагогічних дослідників, де викладена більшість сучасних американських педагогічних теорій.

 
Брунер (Bruner) Джером Сеймур

Брунер (Bruner) Джером Сеймур (нар. 1.X.1915, Нью-Йорк) - американський психолог, директор Центру по дослідженню пізнавальних процесів при Гарвардському університеті з 1961. основні праці присвячені психології пізнавальних процесів, розвиткові мислення й психологічним основам навчання. Особливу увагу Б. приділяє психології сприймання, яке розуміє як активну пізнавальну діяльність.

 
Бугайко Тетяна Федорівна

Бугайко Тетяна Федорівна (25.VI.1898, Єреван - 25.X.1972, Київ) - український літературознавець-методист, доктор педагогічних наук, заслужена вчителька України з 1940, з 1958 - професор і завкафедрою Київського педінституту. Закінчила 1931 Полтавський інститут соціального виховання, 1935 - Ніжинський педінститут. Автор праць з літературознавства, методики викладання літератури в школі, підручників, монографій.

 
БУДИНОК

БУДИНОК (ВІД АНГЛ. HOUSE) - одна з форм виховання дітей, поширена в Англії, Індії та деяких країнах Британської Співдружності націй. Спочатку виникла в старовинних аристократичних "паблік скулз" в Англії, де учні різного віку живуть у пансіонах разом зі своїми вихователями. Пізніше ця система була запозичена аристократичними школами - інтернатами ряду країн, а останнім часом поширилась і на середні відкриті навчальні заклади як у самій Англії, так частково і в інших країнах.

 
БУКВАРЬ

БУКВАРЬ- Підручник для навчання грамоті, початковий посібник з розвитку мови і логічного мислення у дітей. Перший друкований слов'яноруський. Б. видав у Львові 1574 І.Федоров, в Україні в середині XIX ст. вийшли українською мовою букварі К. Шейковського, П. Куліш, Т. Шевченка та ін. Над складанням Б. працювали О. Потебня, Б. Грінченко, Т. Лубенець.

 
БУКВАРЬ ЮЖНОРУССКІЙ

"БУКВАРЬ ЮЖНОРУССКІЙ " - посібник для навчання грамоти українською мовою в недільних школах, що його уклав Т. Г. Шевченко. Вийшов у січні 1861 в Санкт-Петербурзі. Навчальний матеріал "Б. Ю." пройнятий демократичними й гуманістичними ідеями.

 
БУКВОСКЛАДАЛЬНИЙ МЕТОД НАВЧАННЯ ГРАМОТІ

БУКВОСКЛАДАЛЬНИЙ МЕТОД НАВЧАННЯ ГРАМОТІ - один із синтетичних методів навчання грамоті, який широко застосовувався в Україні до середини ХІХ ст. Навчання читати за цим методом складалося з трьох ступенів: 1) заучування за алфавітом, а потім окремо; 2) заучування складів, що складаються з двох, трьох і чотирьох букв, шляхом багаторазового називання в заучуваному складі кожної букви, а потім вимовляння його повністю спочатку вчителем, а далі учнями; 3) читання слів спочатку "по складах", а потім без називання в них букв і складів. У другій половині ХІХ ст. в методиці вивчення рідної мови почав здійснюватися перехід до звукового методу.

 
Бурлачук Леонід Фокич

Бурлачук Леонід Фокич (нар. 1.І.1947, Санкт-Петербург)- український психолог, доктор психологічних наук, професор Київського університету. Закінчив 1970 Київський університет. З 1976 завідував кафедрою соціальної і педагогічної психології, а з 1992 - кафедрою психодіагностики і медичної психології. В 1992 обрано членом-кореспондентом АПН України.

 
БУРСА

БУРСА (ВІД ЛАТ. BURSA - ТОРБА, ГАМАНЕЦЬ) - спочатку гуртожиток для бідних студентів у середньовічних університетах. Уперше виникла у Франції. В Україні була Б. при Київській братській школі. З 1632 Б. існувала при Києво-Могилянській колегії. Пізніше так називали духовні училища й семінарії з державним утриманням учнів.

 
Бутенко Володимир Григорович

Бутенко Володимир Григорович (нар. 29.ІІ.1950, Херсон) - член-кореспондент АПН України (з 1994). З 1993 завідує кафедрою Херсонського педагогічного інституту. Досліджує проблеми естетичного виховання дітей та історії вітчизняної педагогіки.

 
Бюїссон (Buisson) Фердінанд

Бюїссон (Buisson) Фердінанд (20.ХІІ.1841, Париж - 16.ІІ.1932, там само) - французький педагог і громадський діяч. У 1879 - 1896 керував початковою освітою Франції. З ім'ям Б. пов'язані шкільні реформи у Франції у 80-х роках ХІХ ст. (закони про безкоштовну обов'язкову початкову освіту, світську школу тощо), створення в Парижі Педагогічного музею. За ініціативою Б. були організовані дві вищі нормальні школи. З 1896 очолював кафедру педагогіки Сорбонни. Б. - один із засновників "Ліги прав людини".

 
БЮРГЕРСЬКІ ШКОЛИ

БЮРГЕРСЬКІ ШКОЛИ (ВІД НІМ. BURGER - ГОРОДЯНИН) - початкові училища підвищеного типу, які відкривалися міськими муніципалітетами Німеччини, Австрії, Швейцарії та інших держав Західної Європи. Виникли в ХVІІ ст. В ХІХ ст. були перетворені на вищі початкові училища з 4-річним курсом навчання (після 4-річної початкової школи), частково в 6-річні реальні училища.

 
Вайтид ( Whitehead ) Альфред Морт

Вайтид ( Whitehead ) Альфред Морт (15. II .1861, Рамснейт, Великобритания – 30. XII .1947, Кембридж, США) – англо-американський філософ і педагог, один з основоположників математичної логіки. З 1914 – професор Кембриджського і Лондонського університетів, 1924-1937 - Гарвардського університету (США). Член Британської академії (з 1931). Педагогічні погляди Вайтида викладені в низці його статей, доповідей, лекцій, книзі „Мета виховання та інші твори” (1929). Вайтид створив оригінальну теорію навчання, названу ним „теорією ритму в навчанні”. В цій теорії він виходив з того, що різні навчальні предмети й методи їх вивчення мають відповідати певним періодам інтелектуального розвитку учнів. Вайтид твердив, що цей розвиток іде по спіралі, з повторенням циклів. Кожний завершальний відрізок навчального процесу Вайтид розподіляв на три щаблі: 1) романтики; 2)точності узагальнення одержаних знань. Вайтид виступав за широку загальну освіту, за розумне поєднання гуманітарної і природничо-наукової освіти.

 
Валлон ( Wallon ) Амрі

Валлон ( Wallon ) Амрі (15. III .1879, Париж – 1. X II .1962, там само) – французький освітній діяч, психолог, громадський діяч. Працював у галузі дитячої та генетичної психології, патопсихології і прикладної психології. В 1945 керував Комісією з реформи освіти у Франції (Комісія Ланжевена-Валлона), був президентом Міжнародної федерації профспілок працівників освіти.

 
ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР 1863

ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР 1863 – розпорядження царського уряду Росії про заборону друкування літератури українською мовою. Автор циркуляра – міністр внутрішніх справ П.О.Валуєв твердив, нібито „ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може”. Циркуляром заборонялося друкувати українською мовою будь-яку літературу, крім художньої. З 1863 року видання книжок українською мовою в межах Російської імперії майже припинилося. Валуєвський циркуляр – один з проявів шовіністичної політики царського самодержавства, спрямованої на посилення національного гноблення українського народу.

 
ВАЛЬДОРВСЬКА ПЕДАГОГІКА

ВАЛЬДОРВСЬКА ПЕДАГОГІКА – сукупність методів і прийомів виховання й навчання, яка грунтується на антропософській інтерпретації розвитку людини як цілісної взаємодії тілесних, душевних і духовних факторів. Методологічні й дидактико – методичні основи „Вальдорфської педагогіки” опрацював Р.Шнейнер. Застосовується в так званих вільних вальдорфських школах (перша була відкрита в 1919). Вальдорфські школи дають повну середню освіту (12 років навчання; для вступників до університетів є XII , так званий абітурієнтський клас). Головна дійова особа в „Вальдорфській педагогіці” – класний учитель. Його обов'язком є організація майже всієї навчально – виховної роботи зі своїми учнями протягом перших 8 років навчання. Класний учитель опрацьовує зміст і навчає основним загально–освітнім предметам; створює і підтримує в інтересах виховання тісну взаємодію між учнями й учителями, між школою й батьками. Оцінки у вальдорфських школах не виставляються. Наприкінці навчального року класний учитель складає загальну психолого- педагогічну характеристику кожного учня. Вальдорфські установи автономні й не мають над собою керівних інстанцій, керуються педагогічною радою. Посада директора відсутня. Останнім часом в Україні спостерігаються спроби реалізувати ідеї „вальдорфської педагогіки” в школах та дитячих садках.

 
Вандер ( Wander ) арл Фрідріх Вільгельм

Вандер ( Wander ) арл Фрідріх Вільгельм (27. XII .1803, Фімбах, Сілезія – 4. VI .1879, Квірль, там само) – німецький педагог – демократ. Виступав за створення єдиної школи та єдиної системи народної освіти. Автор підручників, педагогічних праць.

 
Ваня ( Vana ) Йосеф

Ваня ( Vana ) Йосеф (31. VIII .1899 , Прага – 7. IX .1966, там само) – чеський педагог і психолог. З 1945 директор науково – дослідного інституту педагогіки, з 1955 – ректор Вищої педагогічної школи в Празі, з 1961 – директор Інституту педагогіки імені Я.А.Коменського Чехословацької АН, з 1962 – голова Державної наукової колегії педагогіки і психології, член Чехословацької АН.

 
Варела ( Valera ) Хосе Педро

Варела ( Valera ) Хосе Педро (19. III .1848 – 24. X .1879, Монтовідео) – уругвайський педагог; 1875–1876 – президент республіки. Розглядав освіту народу як основу демократичного ладу, створив Товариство народної освіти (1868). Автор закону (1877) про загальну обов'язкову безплатну початкову освіту , ініціатор видання „Педагогічної енциклопедії” (1878), до якої ввійшли педагогічні праці авторів ряду країн. Одним із основних завдань школи Варела вважав моральне виховання. Сформулював низку вимог у галузі шкільної гігієни.

 
ВАСИЛІАНСЬКІ ШКОЛИ

ВАСИЛІАНСЬКІ ШКОЛИ – створені в XVII ст. в Україні уніатським орденом Василіан. У XVIII ст. василіанські школи діяли в містах Барі, Умані, Каневі, Острозі, Овручі, Теребовлі, Бугачі та ін. У Західній Україні існували до 1939. Після 1991 у Львові відкрито філософський інститут отців Василіан Української греко – католицької церкви.

 
Ващенко Григорій

Ващенко Григорій (23. IV .1878, с.Богданівка Полтавської обл. – 2. V .1967, Мюнхен) – украінський педагог і психолог. З 1918 працює доцентом Українського Полтавського університету, з 1927 професор Інституту народної освіти в Полтаві, з 1936 – Сталінградського педагогічного інституту. Після Другої світової війни працює в Українському вільному університеті, а з 1950 – ректор Української богословської академії в Мюнхені. Автор ряду педагогічних праць, зокрема „Загальні методи навчання”, „Виховання волі і характеру”, „Основи естетичного виховання” тощо.

 
Ващуленко Микола Самійлович

Ващуленко Микола Самійлович (нар. I . VI .1941, с.Жовтневе Київської обл.) – український педагог – методист, дійсний член АПН України з 1995. З 1976 працює в Інституті педагогіки АПН України, з 1994 – заступником директора цього інституту, з 1995 – Головний вчений секретар президії АПН України. Автор підручників з української мови для початкової школи .

 
Вентуель Констянтин Миколайович

Вентуель Констянтин Миколайович (6. XII .1857, Санкт – Петербург – 10 . III .1947, Москва) – російський педагог, теоретик і пропагандист вільного виховання. Вентуель заперечував залежність виховання й освіти від політики і держави, біологізував процес виховання, відкидав важливі елементи організації навчально – виховної роботи (навчальні плани, програми, класно – урочну систему тощо). Школі Вентуель протиставляв „Будинок вільної дитини” – вільну общину дітей, батьків і педагогів, в якій діти повинні були діставати на основі повної самодіяльності освіту й виховання.

 
Верлань Анатолій Федорович

Верлань Анатолій Федорович (нар. 28. I .1934, Хмільник Вінницької обл.) – український учений у галузі обчислювальної техніки, педагог, доктор технічних наук, професор. У 1956 закінчив Київський політехнічний інтитут. З 1981 заступник директора Інституту проблем електродинаміки АН України. Автор ряду навчальних і методичних посібників для школи з питань інформатики та обчислювальної техніки. З 1992 член – кореспондент АПН України.

 
Вертгаймер ( Wertheimer ) Макс

Вертгаймер ( Wertheimer ) Макс (15. IV .1880, Прага – 12. X .1943, Нью – Йорк) – німецький психолог, визначний представник чештальтпсихології. З 1922 – професор Берлінського університету, з 1929 – університету у Франкфурті – на – Майні, в 1933 – (з приходом до влади фашистів) емігрував до США.

 
Вессель Микола Християнович

Вессель Микола Християнович (3. II .1834, Санкт – Петербург – 16. VI .1906, там само) – російський педагог і публіцист, редактор журналу „Учитель”. Разом з К.Д.Ушинським відстоював право на навчання дітей українською мовою в народних школах України.

 
ВЕЧІРНІ ШКОЛИ ДОРОСЛИХ

ВЕЧІРНІ ШКОЛИ ДОРОСЛИХ – з'явилися в Російській імперії в 70-х роках XIX ст. в містах і сільскій місцевості. Їхні навчальні плани і терміни навчання були різними. В 70-80-ті роки дістали поширення вечірні повторювально – додаткові курси за програмою початкової школи при міських училищах і земських школах. У 80-ті роки і особливо 90-ті в містах і промислових центрах почали з ' являтися загальноосвітні і спеціальні вечірні школи для робітників.

 
ВЕЧІРНЯ ОСВІТА

ВЕЧІРНЯ ОСВІТА – одна з форм підготовки спеціалістів вищої і середньої кваліфікації, кваліфікованих робітників, а також навчання молоді й дорослих у середніх загальноосвітніх школах без відриву від трудової діяльності. З 1958 існує один тип – вечірні (змінні) загальноосвітні середні школи. Середню спеціальну вечірню освіту здобувають у вечірніх технікумах і на вечірніх відділеннях середніх спеціальних навчальних закладів, вищу освіту – у вечірніх вузах чи на вечірніх факультетах, що існують у більшості вузів.

 
Виготський Лев Семенович

Виготський Лев Семенович (17. XI .1896, Орша – 11. VI .1934, Москва) – російський психолог. Закінчив (1917) Московський університет. З 1924 працював у Московському інституті експериментальної психології, потім у заснованому ним Інституті дефектології. Автор досліджень у галузі загальної, дитячої та патологічної психології.

 
ВИКЛАДАННЯ

ВИКЛАДАННЯ – діяльність учителя (викладача) в процесі навчання. Воно полягає в постановці перед учнями (студентами) пізнавального завдання, повідомлені нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою учнів по засвоєнню, закріпленню й застосуванню знань, у перевірці якості знань, умінь і навичок.

 
ВИКЛАДАЧ

ВИКЛАДАЧ – у широкому розумінні слова – працівник вищої, середньої спеціальної або загальноосвітньої школи, який викладає якийсь навчальний предмет; у вузькому розумінні слова – штатна посада у вузах і середніх спеціальних навчальних закладах.

 
ВИПРАВНО–ТРУДОВА ПЕДАГОГІКА

ВИПРАВНО–ТРУДОВА ПЕДАГОГІКА – галузь педагогічної науки, яка вивчає організовану діяльність по виправленню осіб, які вчинили карні злочини й засудженні до різних видів покарання. Виправно– трудова педагогіка як відносно самостійна галузь науки формувалася на початку 60-х років XX ст., однак ії основи були закладені вже в середині XIX ст. в рамках правових, пенітенціарних і психилогічних досліджень.

 
ВИРОБНИЧЕ НАВЧАННЯ В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ

ВИРОБНИЧЕ НАВЧАННЯ В СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ – форма трудового навчання, яке проводилося в IX - XI класах загальноосвітньої середньої школи України (1953-1966) з метою дати випускникам професійну підготовку для праці в одній з галузей народного господарства чи культури.

 
ВИХОВАННЯ

ВИХОВАННЯ – процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів. У широкому розумінні виховання – це вся сума впливів на психіку людини, спрямованих на підготовку її до активної участі у виробничому, громадському й культурному житті суспільства. Сюди входять як спеціально організований вплив виховних закладів, так і соціально – економічні умови, що діють певною мірою стихійно. У вузькому розумінні слова виховання є планомірним впливом батьків і школи на виховання. Метою виховання є сприяння розвиткові у вихованця виявленого обдарування чи стримання якихось задатків відповідно до мети („ідеал виховання”). Засобом виховання є насамперед приклад, який вихователь подає вихованцеві, потім – наказ (вимога й заборона), переконання, привчання й навчання. Виховання поширюється на тіло, душу й дух і ставить завданням утворення із задатків і здібностей, що розвиваються гармонійною цілою, а також набуття підростаючим вихованцем сприятливих для нього самого і для суспільства душевно – духовних установок стосовно до інших людей, сім ' ї, народу, держави тощо. Виховання з боку батьків і школи припиняється з втратою ними авторитету у вихованця.

 
ВИХОВАННЯ АЛЬТЕРНАТИВНЕ

ВИХОВАННЯ АЛЬТЕРНАТИВНЕ (альтернативне шкільному) – популярні в Західній Європі та США пошуки нових форм організації виховання, альтернативного щодо „звичайного” виховання, роботи „звичайних” шкіл. Йдеться про нові проекти виховання, про нові моделі шкіл, нові підходи до розв'язання освітніх проблем, які вважаються сучасними, інноваційними чи прогресивними.

 
ВИХОВУЮЧЕ НАВЧАННЯ

ВИХОВУЮЧЕ НАВЧАННЯ – організація процесу навчання, при якій забезпечується органічний взаємозв'язок між набуттям учнями знань, умінь і навичок, засвоєнням досвіду творчої діяльності й формуванням емоційно – ціннісного ставлення до світу, один до одного, до навчального матеріалу. Один з принципів навчання. Термін „виховуюче навчання” запроваджено в педагогіку Й.Ф.Гербартом. Співвідношення навчання і виховання – фундаментальна педагогічна проблема. Я.А.Коменський визнавав величезну виховну роль навчання й не розділяв навчання і виховання. Ж.-Ж.Руссо віддавав перевагу вихованню („природному вихованню”), підкоряючи йому навчання. Й.Г.Песталоцці пов'язував розумове навчання з моральним, обгрунтовуючи свій підхід тим, що процес пізнання починається з почуттєвих сприймань, які переробляються потім свідомістю за допомогою апріорних ідей. Й.Ф.Гербарт вважав навчання основним засобом виховання. К.Д.Ушинський розглядав навчання як важливий засіб морального виховання. Сучасна вітчизняна педагогічна теорія розглядає навчання й виховання в єдності, це передбачає не заперечення специфіки навчання й виховання, а глибоке пізнання суті, функцій, організації, засобів форм і методів навчання й виховання.

 
ВИЩА АТЕСТАЦІЙНА КОМІСІЯ УКРАЇНИ

ВИЩА АТЕСТАЦІЙНА КОМІСІЯ УКРАЇНИ (ВАК України) – державний орган, який присуджує наукові ступені науковим і науково – педагогічним працівникам усіх галузей науки, техніки, освіти й культури. Створена 1992, почала діяти з 1993.

 
ВИЩА ОСВІТА

ВИЩА ОСВІТА – рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який грунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

 
ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД – освітній, освітньо–науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо – професійної програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо – кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчальну, виховну та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, здійснює наукову та науково – технічну діяльність.

 
ВИЩІ ЖІНОЧІ КУРСИ

ВИЩІ ЖІНОЧІ КУРСИ - навчальний заклад. Мав також назву – Київський університет святої княгині Ольги. В 1870 Товариство природодослідників у Києві організувало безплатні курси з природничіх наук. У 1878 були відкриті вищі жіночі курси з двома факультетами – фізико–математичним та історико–філологічним. Курси готували до педагогічної діяльності. В 1889 курси були закритиі, відновили роботу в 1906.

 
Вівес ( Vives ) Хуан Луїс

Вівес ( Vives ) Хуан Луїс (6. III .1492, Валенсія – 6. V .1540, Брюнне) – іспанський філософ, психолог, педагог, один з видатних просвітителів і гуманістів епохи Відродження. У психологічних працях Вівес обгрунтував емпіричну психологію; особливо старанно опрцьовано ним вчення про пам ' ять та асоціації. Вівес висміював схоластичну систему навчання, заклав основи гуманістичної педагогіки, вимагав вивчення класичних мов і літератури, запровадження курсу історії і предметів реальної освіти, розширення жіночої освіти.

 
ВІДМИРАННЯ ШКОЛИ ТЕОРІЯ

ВІДМИРАННЯ ШКОЛИ ТЕОРІЯ – теорія відмирання школи в комуністичному суспільстві. Дістала поширення наприкінці 20-х років серед частини радянських педагогів. Згідно з цією теорією, діти повинні вчитися головним чином на власному досвіді, виховувати їх буде саме життя, школа стане цехом заводу і повинна злитися з виробництвом. Заперечувалася необхідність систематичного вивчення основ наук, відкидалися програми й підручники, класно – урочна система.

 
ВІДМІННИК НАРОДНОЇ ОСВІТИ

ВІДМІННИК НАРОДНОЇ ОСВІТИ – нагрудний значок, яким нагороджуються працівники шкіл, установ, підприємств і органів Міністерства освіти України за відмінне виконання покладених на них обов'язків і завдань.

 
ВІДРОДЖЕННЯ

ВІДРОДЖЕННЯ (педагогічні ідеї) – історичний період, під час якого в ряді країн Західної Європи почалося формування буржуазної культури й ідеології. На зміну середньовічному аскетизму у світогляді цієї епохи відроджується античний ідеал діяльності гармонійно розвинутої людини. Ідейна течія, яка запропонувала новий ідеал життєрадісної людини, сильної тілом і духом, дістала назву гуманізм. Гуманізм епохи Відродження знайшов значне відображення як у поглядах на виховання, так і в організації практичної роботи школи. Гуманісти Рабле, Монтень та інші виступали з вимогами вивчати в школах реальні науки й використовувати активні методи навчання. Педагоги епохи Відродження піклувалися про здоров'я дітей, опрацьовували методику фізичного виховання, багато уваги приділяли іграм. Педагогічні погляди епохи Відродження істотно вплинули на розвиток педагогіки XVII - XVIII ст.

 
ВІЗАНТІЙСЬКА ОСВІТА

ВІЗАНТІЙСЬКА ОСВІТА – специфічні форми освіти і культури, що склалися на території східної частини Римської імперії – Візантії – під безпосереднім впливом культурної спадщини стародавньої Греції. Міста Візантії успадкували традиційні форми освіти, які давали ераматисти, ритори, софісти, філософи. В традиційний зміст візантійської освіти поряд з християнським віровченням і творами церковних діячів обов'язково включалися твори грецьких класиків – Гомера, Гесіода, Софокла, Аристофана, Платона, Аристотеля та ін. Візантійська освіта істотно вплинула на культуру й освіту як сусідніх, так і західноєвропейських народів.

 
ВІЗУАЛЬНА ГРАМОТНІСТЬ

ВІЗУАЛЬНА ГРАМОТНІСТЬ (англ. visual literecy ) – напрям у сучасній педагогіці, який досліджує проблеми розвитку навичок користування візуальною і аудіовізуальною інформацією. Педагогічна концепція візуальної грамотності виникла наприкінці 60-х років XX ст. в США. Грунтується на положеннях про значущість зорового (візуального) сприймання для людини у процесі пізнання світу і свого місця в ньому, провідну роль образу в процесах сприймання й розуміння, необхідність підготовки свідомості дитини до діяльності в умовах зростання інформатизації життя.

 
Вільман ( Willmann ) Отто

Вільман ( Willmann ) Отто (24. IV .1839, Лешно, Польща – 1. VII .1920, Літомержице, Чехія) – німецький педагог, послідовник Й.Ф.Гербарта, який прагнув об'єднати соціальну й індивідуальну педагогіку. Засновник спілки християнської педагогіки (1907). Основною функцією виховання вважав формування волі вихованців. Завдання освіти вбачав у передачі культурних цінностей і в розвитку духовних сил людини. Виступаючи проти теорії вільного виховання, твердив, що освіта й виховання нерозривно пов'язані з громадським життям.

 
ВІЛЬНА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА

ВІЛЬНА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА– журнал Всеукраїнської учительської спілки, що видавався в Києві 1917-1919. У ньому висвітлювалися загальні проблеми педагогіки та організації шкільної освіти.

 
ВІЛЬНЕ ВИХОВАННЯ

ВІЛЬНЕ ВИХОВАННЯ – течія в педагогіці другої половини XIX – початку XX ст., для якої характерним був крайній індивідуалізм і категоричне заперечення суворої регламентації всіх сторін життя й поведінки дитини. Ідеал прихильників вільного виховання – вільний, не обмежений ніякими рамками розвиток сил і здібностей кожної дитини, повне розкриття індивідуума. Ідеї вільного виховання нерозривно пов ' язані з теорією природного виховання, запропонованою ще у XVIII ст. Ж.-Ж.Руссо.

 
Вільчковський Едуард Станіславович

Вільчковський Едуард Станіславович (нар. 19. I .1935, Нижній Тагіл) – доктор педагогічних наук, професор, член – кореспондент АПН України з 1995. З 1991 професор Київського державного педагогічного університету імені М.Драгоманова, з 1997 завідує лабораторією в Інституті проблем виховання АПН України. Досліджує проблеми фізичного виховання дітей дошкільного й молодшого шкільного віку .

 
Вінекен ( Wyneken ) Густав

Вінекен ( Wyneken ) Густав (19. III .1875, Штаде – 8. XII .1964, Геттінген) – німецький педагог, один з організаторів „нових шкіл” у Німеччині. В 1906 заснував у селищі Віккерсдорф (Тюрінгія) „вільну шкільну общину” – сільський інтернат, близький за типом до шкіл прихильників „вільного виховання”. В організації навчально – виховного процесу Вінекен велике значення надавав засвоєнню учнями технічних навичок і вмінь, виробленню звички до колективної праці. Вінекен був рішучим супротивником релігійного навчання й виховання, розглядав виховання як формування особливої „молодіжної культури”.

 
ВІННЕТКА-ПЛАН

ВІННЕТКА-ПЛАН ( Winnetka Plan ) – одна із систем індивідуалізованої організації навчально–виховного процесу, яка виникла у США в 1919-1920. Дістала свою назву від селища Віннетка поблизу Чикаго, у школах якого вона вперше була застосована. Творцем Віннетка – плану був керівник шкіл Віннетки К.Вошбер. За Віннетка – планом кожен учень проходив курс навчання за індивідуальним навчальним планом своїм власним темпом. Для цього застосовуються детально опрацьовані друковані „робочі матеріали”. Роль учителя зводиться в основному до нагляду за заняттями учнів.

 
Вітвіцький ( Witwicki ) Владислав

Вітвіцький ( Witwicki ) Владислав (30. IV .1878, Любашов - 21. XII .1948, Констанцин) – польський психолог і філософ. Закінчив Львівський університет (1900), при ньому ж дістав звання доцента (1904). З 1919 до кінця життя завідував кафедрою загальної психології Варшавського університету. Займався проблемами загальної психології, психології особистості, питаннями етики й естетики. Автор понад 70 великих праць, у тому числі двохтомного підручника психології для вузів.

 
Вітторіно да Фельтре

Вітторіно да Фельтре (Vittorino da Feltre; 1378, Фельтре - 2.II.1446, Мантуя) - італійський педагог-гуманіст епохи Відродження. Закінчив Падуанський університет. У 1424 організував у Мантуї одну з перших в історії школу інтернатного типу (Casa qiocosa - Будинок радощів), де, крім давніх мов і літератури, вивчалися також математика, природознавство, астрономія. Значна увага приділялася практичним заняттям, фізичним вправам та іграм. У навчанні широко використовувалася наочність.

 
ВОЛИНСЬКИЙ ЛІЦЕЙ

ВОЛИНСЬКИЙ ЛІЦЕЙ - див. Кременецький ліцей.

 
ВОЛОСНІ УЧИЛИЩА

ВОЛОСНІ УЧИЛИЩА- початкові школи, які створювалися в Росії на основі урядового указу 1830 по одній на волость для підготовки хлопчиків до писарської діяльності. Рівень навчання в них був дуже низьким. Головна увага приділялася оволодінню дітьми технікою письма. Припинили існування в 60-х роках XIX ст.

 
Вольф (Wolf) Фрідріх Август

Вольф (Wolf) Фрідріх Август Август (15.II.1759, Гайтроде - 8.VIII.1824, Марсель) - німецький педагог, один з визначних представників неогуманізму. В. пропонував вивчати в гімназіях поряд зі стародавніми мовами географію, історію, математику, елементи фізики й хімії. Ставив високі вимоги до вчителя як вихователя молоді.

 
ВОЛЮНТАРИЗМ

ВОЛЮНТАРИЗМ - у педагогиці (від лат. voluntas - воля) - проявляється в нехтуванні розвитком знань і мислення й перенесенням головних виховних зусиль на розвиток формальної сторони якостей волі (рішучість, витримка тощо), яким відводиться самостійне значення.

 
ВОСЬМИРІЧНА ШКОЛА

ВОСЬМИРІЧНА ШКОЛА - неповна середня загальноосвітня школа. В.ш. була організована 1958-1959 на базі колишньої семирічної школи. В.ш. була загальнообов'язковою для всіх дітей і підлітків обох статей віком від 7 до 15 років. Згідно з законом "Про освіту" в Україні з 1990-1991 В.ш. перетворено в дев'ятирічні.

 
Вотсон (Watson) Джон Броде

Вотсон (Watson) Джон Броде (9.I1878, Грім вілл, США - 25.IX. 1958, Нью-Йорк) - американський психолог, основоположник біхевіоризму. У 1908-1920 - професор університету Дж.Гопкіна в Балтиморі. В 1913 виступив з програмою побудови нової психології, предмет якої - поведінка (behavior), а не свідомість. Всю психічну В. розглядав як поведінку в сукупності зв'язків "стимул - реакція", основним завданням психології вважав вивчення процесів навчання; емоції ототожнював з реакціями внутрішніх органів, мислення людини - з роботою голосових м'язів. Ідеї та методи В. значно вплинули на розвиток психології, насамперед у США.

 
Вошберн (Washburne) Картон

Вошберн (Washburne) Картон (нар. 2.XII.1889) - американський педагог, творець віннетка-плану. Дотримуючись теорії "прогресивного виховання" Дж.Дьюі, В. розробив і здійснив у с. Віннетка поблизу Чикаго один з планів граничної індивідуалізації навчального процесу, коли кожен учень навчається за індивідуальним планом. Підготував робочі матеріали, які друкувалися й роздавалися для самостійної роботи учнем і були для них основним робочим матеріалом. В. застосовував і колективні форми занять (диспути, ігри тощо), які мали не лише навчальну, а й виховну мету. Свої погляди на організацію навчального процесу В. найбільш повно виклав у книзі "Кращі школи" (1928). У 20-ті роки В. почав займатися порівняльною педагогікою, вивчаючи стан шкільної справи в різних країнах.

 
ВСЕЗАГАЛЬНА ОСВІТА

ВСЕЗАГАЛЬНА ОСВІТА - навчанні всіх без винятку дітей певного віку в загальноосвітніх школах, які дають відповідний мінімум знань. В.о. забезпечується системою державних заходів (законодавчі акти про обов'язковість навчання та будівництво та утримання шкіл і підготовку вчителів тощо). Високий рівень матеріального добробуту народу - найважливіша умова здійснення В.о.. Законом "Про освіту" в Україні передбачається обов'язкове закінчення всіма дітьми повної середньої школи.

 
ВУДА ЗАКОН (1854)

ВУДА ЗАКОН (1854) - перший закон, в якому викладені основи системи освіти в колоніальній Індії. В законі говорилося про необхідність створення мережі початкових шкіл з навчанням у них рідною мовою, відкриття трьох університетів: Калькуттського, Бомбейського і Мадраського (усі в 1857), висловлювалося побажання розвивати жіночу освіту.

 
Вудворд (Woodward) Калвін Мільтон

Вудворд (Woodward) Калвін Мільтон (25.VIII.1837, Фітчберн, шт.Массачусетс - 12.I.1914, Сент-Луїс) - американський педагог, спеціаліст у галузі трудового навчання й технічної освіти. Після Філадельфійської виставки (1876) впроваджував російську систему виробничого навчання в Технологічному коледжі Вашингтонського університету й у Вищій школі ручної праці в Сент-Луїсі. В. вважав ручну працю стержнем усієї системи шкільної освіти; навчання трудовим навичкам і засвоєння елементарних інструментальних операцій розглядав як важливий компонент загальної освіти.

 
Вудвортс (Woodworth) Роберт

Вудвортс (Woodworth) Роберт (17.VIII.1869, поблизу Бостона - 4.VII.1962, Нью-Йорк) - американський психолог, один із засновників функціональної психології в США. На початку XX ст.. одним з перших дослідив, що мислення не зводиться до асоціацій чуттєвих образів. Висунув концепцію динамічної психології, розробив учення про мотивацію.

 
Вундт (Wundt) Вільгельм

Вундт (Wundt) Вільгельм(16.VIII.1832, Меккарау, Баден - 31.VIII.1920, Гросботен, поблизу Лейпцига) - німецький психолог, фізіолог, філософ, мовознавець. Один з основоположників фізіологічної психології та експериментальної психології. В 1879 заснував у Лейпцигу першу у світі лабораторію експериментальної психології (перетворену пізніше в інститут)

 
ВЮРУБУРЗЬКА ШКОЛА

ВЮРУБУРЗЬКА ШКОЛА - ідеалістичний напрям експериментального дослідження мислення. Виникла на початку XX ст. в Мічигані. Засновник і головний теоретик В.ш. - професор Вюрубурзького університету О.Кюльпе. В.ш. поставила важливу проблему рушійних сил і детермінації мислення, однак розв'язати її не змогла.

 
Гадяцький Олександр Васильович

Гадяцький Олександр Васильович (нар. 22. VIII .1925, с. Птушка Сумської обл.) – український педагог, Герой Соціалістичної Праці (1978). Закінчив Харківський інститут механізації та електрифікації сільського господарства. З 1954 – директор Лебединської школи механізації (тепер Лебединське сільське середнє професійно – технічне училище № 4).

 
ГАЗЕТА ШКІЛЬНА

ГАЗЕТА ШКІЛЬНА – педагогічний двотижневик. Виходила 1875 – 1879 у Львові. Пропагувала погляди „народовців” з питань народної освіти, виступала проти шкільної схоластики, за навчання живою українською мовою. У 1880 – 1889 замість „Газети школьної” виходила „Школьна часопись”, яка повністю зберегла напрям своєї попередниці.

 
ГАЗЕТИ ПЕДАГОГІЧНІ

ГАЗЕТИ ПЕДАГОГІЧНІ – друковані видання з короткою періодичністю виходу (щоденно, через день, щотижня), які відображають теорію і практику народної освіти. В Україні видається „Освіта” (виходить раз на тиждень). З 1997 виходить „Освіта України” (раз на тиждень).

 
Гайнікс ( Heinicke ) Самуель

Гайнікс ( Heinicke ) Самуель (10. IV .1727, Наутшлотц – 30. IV .1790, Ляйпциґ) – німецький сурдопедагог, один з основоположників усного (звукового) методу навчання глухонімих. Гайнікс вважав, що лише усна форма словесної мови може служити основною базою мислення глухонімого, опора на наочні або письмові образи, на думку Гайнікса, ненайдена. Гайнікс створив (1778) перший у Німеччині навчальний заклад для глухонімих – Ляйпцизький інститут.

 
Гайсинович Самуїл Євсєєвич

Гайсинович Самуїл Євсєєвич (1899-1939) – радянський діяч в галузі політехнічної освіти, д-р педагогічних наук. На першому з'їзді з питань політехнічної освіти в 1930 виступав з доповідю „Визначення змісту політехнічної освіти”.

 
Галанін Дмитро Дмитрович

Галанін Дмитро Дмитрович(р. 1886) – фізик–методист, професор, член-кореспондент АПН, автор робіт з методики викладання фізики та підручника з механіки для 8 кл. Брав участь в створенні посібника „Фізичний експеримент в школі” (1934) та конструюванні навчальних приладів з фізики для середніх шкіл.

 
ГАЛИЦЬКО-РУСЬКА МАТИСЯ

ГАЛИЦЬКО-РУСЬКА МАТИСЯ – культурно-освітнє товариство у Східній Галич. Мало на меті нести народові освіту й боротися за створення шкіл з навчанням українською мовою. Була заснована у Львові 1848. Існувала до Першої світової війни. Галицько – руська матиця видавала українською й російською мовами книги морально-релігійного та загальноосвітнього змісту, популярні праці з ремесла, господарства й педагогіки, друкувала шкільні підручники й наукові збірки.

 
Галл ( Hol ) Ґренвіл Стенлі

Галл ( Hol ) Ґренвіл Стенлі (1.ІІ.1846, Амвілд – 24. IV .1924, Ворчестер) – американський педагог і психолог; 1881-1888 – професор університету Джона Гопкінса в Балтиморі, де в 1883 створив першу в Америці психологічну лабораторію і центр експериментальної педагогіки. В 1887 організував перший американський психологічний журнал. Досліджував проблеми розвитку уяви і формування понять у дітей, умови успішного навчання.

 
Галла Карел

Галла Карел (нар. 19. VIII .1901) – чеський педагог і соціолог, завідував кафедрою педагогіки Карлова університету, головним редактором чеського журналу „Педагогіка”. Досліджував проблеми педагогіки вищої школи, загальної теорії виховання і соціології виховання.

 
ГАНАТЛЕБА

ГАНАТЛЕБА – („Просвітництво”) – перший грузинський щомісячний науково-педагогічний довідник. Видавався в Тбілісі у 1908-1920. його засновником та видавцем був педагог Л. Боцвадзе. Довідник виступав проти „просвітницької політики” царизму, за зміцнення зв'язків між російським та грузинським народами, розповсюдження революційно-демократичних педагогічних ідей, навчання на рідній мові та перебудову системи народної освіти на демократичних засадах.

 
Ганді Мохандас Карамчанд

Ганді Мохандас Карамчанд (Махатма; 2. X .1869, князівство Порбандар – 30.І.1948, Делі) – індійський політик, філософ, педагог, один з керівників національно-визвольного руху в Індії. Педагогічні ідеї Ганді були покладені в основу проекту організації так званої „основної освіти”, запропонованого в 1937. Під основною освітою Ганді розумів систему загального початкового навчання , головним стержнем якого є вивчення дітьми певного ремесла. Основою освіти Ганді проголошував навчання рідною мовою, вважав необхідним вивчення стародавньої культури індійського та інших народів Азії. Ганді виступав за розвиток жіночої освіти.

 
Ганелін Шолом Ізраїльович

Ганелін Шолом Ізраїльович (р. 1894) – радянський педагог, доктор педагогічних наук, член-кореспондент АПН Росії. Розробляв питання теорії та історії історії педагогіки. Основні праці: „Історія педагогіки” (1940) (з Е. Я. Голантом); „Нариси з історії середньої школи Росії” (1950); „Питання свідомого засвоєння знань учнями” (1954).

 
Ганишна Клавдія Олександрівна

Ганишна Клавдія Олександрівна (1881-1952) – радянський філолог та методист з іноземної мови, професор МДУ, член-кореспондент АПН. В своїх працях обґрунтовувала та розвивала принципи методики свідомого навчання іноземній мові, надавала великого значення лінгвістичним основам методики.

 
ГАРМОНІЙНИЙ РОЗВИТОК

ГАРМОНІЙНИЙ РОЗВИТОК – співрозмірний розвиток фізичних та духовних сил людини, струнке й строге поєднання різних сторін і функцій її свідомості, поведінки й діяльності.

 
ГАРНІЗОННІ ШКОЛИ

ГАРНІЗОННІ ШКОЛИ – навчальні заклади, які створювались військовим відомством царської Росії для навчання дітей солдат. У гарнізонні школи приймали хлопчиків, яким виповнилось 7 років, навчали їх письму, арифметиці, початкам геометрії, а також художній праці, трудовому навчанню, музиці. У віці 15 років учнів гарнізонних шкіл зараховували в армію. Перші гарнізонні школи були відкриті в 1716 Петром І.

 
Гарніш ( Harnisch ) Хрістіан Вільгельм

Гарніш ( Harnisch ) Хрістіан Вільгельм (28. VIII .1787, Вільстак – 15. VIII .1864, Берлін) – німецький педагог, послідовник Й. Г. Песталоцці. Гарніш – автор численних педагогічних праць, присвячених підготовці вчителів, народній школі, гімнастиці та її викладанню, а також навчальних посібників з геометрії, німецької мови та інших предметів. Детально опрацював курс світознавства, поклавши в його основу вивчення рідного краю. Створив навчальний посібник з цього курсу, в якому органічно поєднувався матеріал з історії, географії та інших наук. Запропонував ефективну систему навчання арифметики.

 
Гартлі ( Hartley ) Дейвід

Гартлі ( Hartley ) Дейвід (30. VIII .1705, Армлі – 28. VIII .1759, Бат) – англійський психолог, один із засновників асоціативної психології. Намагався застосувати принцип механічної причинності до вивчення психічних явищ. Психічне життя, за Гартлі, починається з відчуттів і елементарних почувань задоволення і незадоволення. Всі інші психічні процеси та явища – тільки сполучення (асоціації) відчуттів та елементарних почувань. Процес навчання Гартлі вважав повністю побудованим на попередньому досвіді. Вирішальну роль у формуванні людини відводив вихованню.

 
Гартліб ( Hartlib ) Сенюел

Гартліб ( Hartlib ) Сенюел (1599-1670) – англійський суспільний діяч. Сприяв розповсюдженню пансофічних ідей Коменського в Англії. Вважав, що про школи, які в той час належали приватним особам або церкві, повинно турбуватися міське управління (забезпечувати школи вчителями, необхідними посібниками, здіснювати контроль за діяльністю данних закладів освіти).

 
Гафурі Мажит

Гафурі Мажит (1880-1934) – основоположник башкирської літератури, суспільний діяч, педагог.

 
Гаюї, правильніше Аюї ( Ha u y ) Валенти

Гаюї, правильніше Аюї ( Ha u y ) Валентин (13. XI .1745, Сен-Жюст, Уаза – 18. II .1822, Париж) – французький педагог, один з основоположників тифлопедагогіки. Розробив для сліпих дидактику і методику вивчення основ наук і оволодіння ремеслами. Методи навчання Гаюї дістали поширення в багатьох країнах. Запропонував шрифт для сліпих, вдосконалив спосіб книгодрукування, створив ноти, географічні карти для них тощо. В 1784 заснував на свої кошти в Парижі першу школу для сліпих.

 
Гвоздєв Олександр Миколайович

Гвоздєв Олександр Миколайович (1892-1959) – радянський мовознавець та методист, професор, член-кореспондент АПН Росії. Працював у галузі діалектології сучасної російської мови, орфографії та методики. Найбільш вагомими працями є: „Формування у дитини граматичної будови російської мови” (1949), „Про фонологічні засоби російської мови”, „Нариси зі стилістики російської мови” (1952).

 
Геґель ( Hegel ) Георґ Вільгельм Фрідрих

Геґель ( Hegel ) Георґ Вільгельм Фрідрих (27. VIII .1770, Штутґарт – 14. XI .1831, Берлін) – видатний представник німецької класичної філософії, розробив систему принципів діалектичного способу мислення. В галузі педагогіки виступав прихильником неогуманізму, основне завдання школи вбачав у тому, щоб виховати мислячу істоту з правильною моральною поведінкою. Одночасно Геґель підкреслював, що у процесі виховання діти повинні оволодіти певними знаннями і практичними навичками. Геґель переоцінював значення формальної освіти, віддавав перевагу гуманітарним предметам у навчальному плані гімназії на шкоду природничо-математичним предметам. Геґель відстоював ідеал цілісного формування індивіда в контексті культури людства. Педагогічні ідеї Геґеля стверджували цінність знання й науки для всього суспільства і протистояли елітарним концепціям освіти.

 
Гедвілас Мечисловас Олександрович

Гедвілас Мечисловас Олександрович (р. 1901) – вчитель математики, державний діяч Литовської РСР, міністр освіти (з 1957). Брав участь у підготовці республіканського Закону про перебудову школи.

 
ГЕЙДЕЛЬБЕРГСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГЕЙДЕЛЬБЕРГСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ – один з найстаріших університетів Німеччини (заснований у 1386). У XV - XVI ст. був центром німецького гуманізму. Сучасний Гейдельбергський університет має теологічний, філософський, юридичний, медичний та природничонауковий факультети. Університетська бібліотека – одна з найбільших у Німеччині – налічує понад 820 тисяч томів. У 1956 в Гейдельбергському університеті навчалося 5323 студента та працювало 370 викладачів та професорів.

 
Гейніке ( Heinicke ) Самуїл

Гейніке ( Heinicke ) Самуїл (1727-1790) – засновник першого навчального закладу глухонімих у Німеччині – Лейпцизького інституту (1778), засновник усного методу навчання глухонімих. Вів вперту боротьбу з творцем мімічного методу К. М. Лепе. Вдосконалений Гейніке усний метод став називатися німецьким на відміну від французького мімічного методу.

 
Гекслі ( Huxley ) Томас Генрі

Гекслі ( Huxley ) Томас Генрі (1825-1895) – відомий англійський природодослідник. Пропагував вчення Дарвіна. В 1870 став президентом Асоціації сприяння викладанню природничих наук. Був президентом першої Лондонської шкільної ради. Ним був написан цілий ряд посібників з порівняльної анатомії та фізіології. Прагнучи зробити наукові знання надбанням широких мас, Гекслі читав багато лекцій для робітників.

 
ГЕЛАТСЬКА АКАДЕМІЯ

ГЕЛАТСЬКА АКАДЕМІЯ – науковий центр і вищий навчальний заклад середньовічної Грузії. Заснована на початку XII ст. царем Давидом-будівельником. Першим ректором і викладачем філософських наук був видатний педагог Петріцонелі Іоане. В Гелатській академії викладали: філософію, юриспруденцію, мистецтво, риторику, граматику, діалектику, математику, фізику, астрономію, географію, музику, дидактику, богослів'я. Разом з навчальною роботою діячі Гелатської академії займалися перекладами античної філософської літератури та створювали оригінальні твори.

 
Гельвецій ( Helvetius ) Клод-Адріан

Гельвецій ( Helvetius ) Клод-Адріан (31.І.1715, Париж – 26. XII .1771, там само) – французький філософ, один з діячів Просвітництва. Мету школи Гельвецій вбачав у вихованні патріотів, які прагнуть до блага суспільства, проникнутих новою мораллю, духом гуманності. Виступав за значне посилення фізичного виховання, наполягав на розвитку в людей спостережливості й уваги. Велике місце у творах Гельвеція посідала проблема здібностей.

 
Гельмгольц ( Helmholtz ) Герман Людвіґ Ф

Гельмгольц ( Helmholtz ) Герман Людвіґ Фердінанд (1821-1894) – видатний німецький природодослідник, автор класичних робіт з фізики, фізіології та психофізіології. Дав математичне трактування закону збереження енергії і застосував цей закон до процесів, що відбуваються в живих організмах, досліджував швидкість розповсюдження нервового збудження, розробляв теорію м'язових скорочень, акомодації ока, створив теорію резонансу.

 
Гендріх ( Hendrich ) Йосиф

Гендріх ( Hendrich ) Йосиф (1888-1950) – чеський педагог і історик педагогіки. Відомий перекладач і видавець праць Я. А. Коменського, про життя й діяльність якого зібрав новий матеріал.

 
ГЕНЕРАЛЬНИЙ НАКАЗ ПРО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ

ГЕНЕРАЛЬНИЙ НАКАЗ ПРО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ рос. „Генеральное учреждение о воспитании обоего пола потомства ” (1764) – законодавчий акт за проектом І. І. Бецького, утопічний план створення „нової породи людей” в особливих державних виховних закладах, ізольованих від суспільства та сім'ї, щоб діти не заразилися від дорослих вадами та марновірствами. В закладах повинні були виховуватись діти всіх верств населення віком від 5-6 до 18-20 років. Головна мета – „вселять в юношестве страх божий”, прищеплювати чесноти та якості, необхідні прямым гражданам, полезным членам общества”.

 
Гербарт ( Herbart ) Йоганн Фрідріх

Гербарт ( Herbart ) Йоганн Фрідріх (4. V .1776, Ольденбурґ – 14. VIII .1841, Ґеттінґен) – німецький філософ, психолог і педагог. Був представником асоціативної психології. Намагався теоретично обґрунтувати педагогіку, вважаючи, що філософія вказує мету виховання, а психологія – шляхи до цієї мети. Особливо велике значення Гербарт надавав виховуючому навчанню, у процесі якого розвивається різнобічний інтерес, який має, згідно з Гербаротом, шість видів: емпіричний, спекулятивний, естетичний, симпатичний, соціальний і релігійний. Ставлячи вище за все розвиток мислення учнів, Гербарт відводив головне місце в навчальному плані стародавнім мовам і математиці. Педагогічна теорія Гербарта, особливо його теоретичне обґрунтування педагогіки, ідея виховуючого навчання та опрацювання методичних прийомів, які врахували виховні можливості навчальних предметів, - істотно вплинула на подальший розвиток теорії і практики виховання в багатьох країнах.

 
Гердер ( Herder ) Йоганн Ґотфрід

Гердер ( Herder ) Йоганн Ґотфрід (25. VIII .1744, Морунґен, Східна Пруссія – 18. XII .1803, Ваймар) – німецький філософ, письменник-просвітитель, педагог. Гердер – один з основоположників вивчення слов'янських мов у західноєвропейській філософії. В 1776-1803 керував школами у Ваймарі. Працюючи вчителем, відстоював прогресивні педагогічні ідеї, виступав за вивчення природи, історії й рідної мови, за організацію навчання, яка б викликала інтерес у дітей і розвивала самостійність мислення. На думку Гердера, всі державні установи, всі науки й мистецтва повинні служити формуванню гармонійно розвинутої людини, ідеал якої він вбачав відображеним у мистецтві Стародавньої Греції. Гімназія, за переконанням Гердера, покликана насамперед розвивати мислення учнів для знання й розуміння історії. Головним навчальним предметом вважав рідну мову, з вивчення якої повинне починатися шкільне навчання. Мету виховання вбачав у досягненні гуманності, тобто такого стану суспільства, коли кожна людина зможе розвивати свої здібності. Необхідним елементом виховання вважав повагу до історії та культури інших народів.

 
Гернле ( Hoernle ) Едвін

Гернле ( Hoernle ) Едвін (1883-1952) – діяч Комуністичної партії Німеччини в галузі народної освіти. Гернле – один з засновників дитячих комуністичних груп Німеччини. Він сформулював наступні завдання цих груп: розвиток творчої ініциативи, активності, навичок колективної праці. Рекомендував такі форми роботи з дітьми, як ігри, різні практичні заняття. Був редактором журналу „ Der junge Genosse ” та педагогічного часопису „ Das proletarische Kind ” (видавався 2 1921-1933).

 
Геров (Геровъ) Найден

Геров (Геровъ) Найден (1823-1900) – відомий болгарський педагог та суспільний діяч. Засновник першої болгарської школи з поділом на класи (Копрівштіца, 1846). Навчальний план Копрівштіца нагадував навчальний план молодших класів російської реальної гімназії. Автор п'ятитомного словника Болгарської мови.

 
Герцен Олександр Іванович

Герцен Олександр Іванович (1812-1870) надавав великого значення популяризації та розповсюдженню наукових знань в широких колах населення. Критично ставився до педагогічних поглядів Русо та інших прибічників „вільного виховання”, повністю визнаючи роль дорослого в навчанні та вихованні. Герцен в той же час зазначав, що розумовий та моральний розвиток повинен ґрунтуватися на самодіяльності дитини, а не нав'язуватись їй. Він відстоював принцип поєднання загальних та природничонаукових знань, принцип всебічного та гармонійного розвитку особистості.

 
Геффінґ ( Hoffiding ) Харальд

Геффінґ ( Hoffiding ) Харальд (11.І.1843 – 2. VII .1931) – данський філософ і психолог, з 1883 по 1915 – професор Копенгагенського університету. В загальнотеоретичних питаннях психології - прихильник валюнтаризму. У свою філософсько-етичну концепцію прагнув включити питання виховання, завдання якого вбачав у тому, щоб „надати дитинству самостійного значення” й дати йому можливість бути „підготовчою епохою в людському житті”.

 
Гібш Усідор Аронович

Гібш Усідор Аронович (р. 1883) – радянський методист-математик, автор низки робіт з методики: „Розвиток мовлення в процесі вивчення шкільного курсу математики” (1952), „Принципи, форми та методи навчання математиці” (1958). Розробляв питання методики викладання математики, пов'язанні з розвитком логічного мислення учнів.

 
Гізель (Кисіль) Інокентій

Гізель (Кисіль) Інокентій (бл. 1600 - 28. XI .1683, Київ) – український освітній і церковний діяч. У 1645-1650 професор і ректор (з 1646) Києво-Могилянської академії, де читав курси філософії, психології та ін.; з 1656 – архімандрит Києво-Печерської лаври. Був одним з найосвіченіших діячів культури в Україні.

 
Гізо ( Guizot ) Франсуа Г. Гільон

Гізо ( Guizot ) Франсуа Г. Гільон (1787-1874) – французький політичний діяч та історик періоду реставрації. В 1832-1837 був міністром освіти (з деякими перервами). В 1833 він ввів закон про організацію початкового навчання. Закон доручив общинам організацію та утримання шкіл, сприяв звільненню бідних від плати за навчання. Гізо поклав початок підготовці народних вчителів.

 

 
ГРЕКО-ЛАТИНСЬКІ ШКОЛИ

ГРЕКО-ЛАТИНСЬКІ ШКОЛИ - навчальні заклади підвищенного типу, створені в Москві у другій половині XVII ст. З ініціативи уряду й церкви. У школах вивчали грецьку, латинську й церковнослав'янську мови (читання, письмо, граматика), риторику й філософію.

 
Гринько Григорій Федорович

Гринько Григорій Федорович (30.XI.1890, с.Штапівка Сумської обл. - 15.III.1938, Москва) - український державний і освітній діяч, педагог. У 1917 учитель гімназії. В 1920-1922 - нарком освіти України і в СРСР, необґрунтовано репресований. Г. - організатор і теоретик системи народної освіти в Україні в 20 - 30-х роках. Разом з Я.П.Ряппо запропонував схему народної освіти в Україні, згідно з якою для дітей до 15 років створювалась єдина система соціального виховання. Був прихильником навчання рідною мовою, право вирішення цього питання віддавав місцевій владі.

 
Грищенко Арнольд Панасович

Грищенко Арнольд Панасович(нар. 23.IX.1936, с. Мутичів Чернігівської обл.) - український філолог, педагог. Доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент АПН України (1995). З 1981 завідує кафедрою Київського педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Досліджує граматику, словотвір і лексикологію сучасної української мови. Автор підручників для студентів з сучасної української літературної мови.

 
Грищенко Микита Минович

Грищенко Микита Минович (27.IX.1900, с. Трушки Київської обл. - 15.XI.1987, Київ) - український педагог. В 1948-1955 - директор науково-дослідного інституту дефектології, 1955-1958 - директор науково-дослідного інституту педагогіки, 1958-1975 - професор, завідувач кафедри педагогіки Київського університету. Досліджував проблеми історії розвитку школи й педагогіки в Україні.

 
ГРОМАДЯНСТВО ЗВИЧАЇВ ДИТЯЧИХ

ГРОМАДЯНСТВО ЗВИЧАЇВ ДИТЯЧИХ- педагогічний твір, написаний Єпіфанієм Славинецьким у XVII ст.. Дослідники встановили подібність цього твору з працею Я.А.Коменського " Правила поведінки ... " . В Г.з.д. зібрано 164 правила (у питаннях та відповідях), що стосуються поведінки дітей: вдома, в школі, за столом, при зустрічі з ким-небудь, як одягатись, як вести себе в іграх з ровесниками. Г.з.д. в свій час слугувала цінним посібником для вчителів та батьків з виховання дітей.

 
ГРОМАДЯНСЬКЕ ВИХОВАННЯ

ГРОМАДЯНСЬКЕ ВИХОВАННЯ - формування громадянськості як інтегративної якості особистості, яка дає можливість людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною. До основних елементів громадянськості належать моральна й правова культура, яка виражається в почутті власної гідності, внутрішньої свободи особистості, дисциплінованості, в гармонічному поєднанню патріотичних, національних та інтернаціональних почуттів. Основна мета Г.в. - виховання у людини моральних ідеалів суспільства, почуття любові до Батьківщини, прагнення до миру, потреби в праці на благо суспільства. В сучасних умовах важливою громадянською якістю стає здатність людини до самовизначення, завдяки якому людина зможе розумно існувати в умовах вибору, тобто в умовах свободи й відповідальності.

 
ГРУПА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА І ГРУПА КОНТРОЛЬН

ГРУПА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА І ГРУПА КОНТРОЛЬНА - спеціально підібрані чи створені дві групи піддослідних осіб з метою дослідження впливу якогось педагогічного фактора, причому цей фактор діє лише в експериментальній групі. На основі порівняння змін в обох групах робиться висновок про ефективність застосованого педагогічного фактора.

 
Губернський Леонід Васильович

Губернський Леонід Васильович (нар.4.X.1941, м. Миргород Полтавської обл.) - доктор філософських наук, професор, член-кореспондент АПН України (з 1995). З 1989 завідує кафедрою, а з 1994 - директор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка. Досліджує філософські проблеми розвитку науки, освіти і професійної підготовки кадрів в Україні.

 
ГУВЕРНАНТКА, ГУВЕРНЕР

ГУВЕРНАНТКА, ГУВЕРНЕР (від франц. gouvernante - керувати) - особи, які наймалися для домашнього виховання й початкового навчання дітей в сім'ях дворян, вищих чиновників, буржуазії, купців.

 
Гузик Микола Петрович

Гузик Микола Петрович (нар. 2.XI.1941, с. Гірське Львівської обл.) - український педагог-новатор, директор авторської школи-комплексу №3 м. Южне Одеської обл., член-кореспондент АПН України. Запропонував комбіновану систему організації навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі, досліджує модель школи-комплексу.

 
Гулак - Артемовський Петро Петрович

Гулак - Артемовський Петро Петрович Петрович (27.I.1790, Городище Черкаської обл. 13.X.1865, Харків) - український поет, педагог. З 1825 професор, а в 1841 - 1849 ректор Харківського університету.

 
Гулевичівна Єлизавета (Галшка) Василівна

Гулевичівна Єлизавета (Галшка) Василівна(Лозчина, 1575 - 1642) - одна з засновниць Київського братства, монастиря і школи при ньому. В 1615 склала заповіт, за яким передавала свою садибу з землями в Києві для заснування монастиря, шпиталю та школи для дітей шляхти і міщан. Цим було покладено початок Київській братській школі (згодом - Київська академія).

 
ГУМАНІЗАЦІЯ ОСВІТИ

ГУМАНІЗАЦІЯ ОСВІТИ - центральна складова педагогічного мислення, яка передбачає перегляд, переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу у світлі їхньої людинотворної функції. Г.о. означає повагу школи й педагогів до особистості дитини, довіру до неї, прийняття її особистісних цілей, запитів і інтересів; створення максимально сприятливих умов для розкриття й розвитку здібностей і обдарувань дитини, для її повноцінного життя на кожному з вікових етапів, для її самовизначення. Г.о. основним смислом педагогічного процесу вважає розвиток учня. Шляхи Г.о.: формування відносин співробітництва між усіма учасниками педагогічного процесу морально-емоційної культури взаємовідносин; формування в учнів емоційно-ціннісного досвіду розуміння людини; створення матеріально-технічних умов для нормального функціонування педагогічного процесу, що виховує гуманну особистість: щиру, людяну, доброзичливу, милосердну, із розвинутим почуттям власної гідності і поваги до гідності іншої людини.

 
ГУМАНІЗМ

ГУМАНІЗМ(від лат. humanus - людський, людяний) - 1) Система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. 2) В історичному аспекті Г. - прогресивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. Видатними представниками Г. Були Леонардо да Вінчі, Т. Кампанелла, Дж. Бруно, Ф. Петрарка, Т. Мор, Ф. Рабе, Я.П. Коменський, М. Копернік та ін. В Україні гуманістичними ідеями були пройняті суспільно-політичні погляди І.Вишенського, вчення социніан.

 
ГУМАНІСТИЧНА ПЕДАГОГІКА

ГУМАНІСТИЧНА ПЕДАГОГІКА - напрям у сучасній теорії і практиці навчання і виховання, що виник наприкінці 50-х - на початку 60-х років у США як педагогічна реалізація ідей гуманістичної психології. Філософсько-ідеологічна орієнтація Г.п. близька до ідей про центризму, нового виховання і "прогресивізму" (див. Прагматична педагогіка). В центрі уваги Г.п. - унікальна цілісна особистість, яка прагне до максимальної реалізації своїх можливостей (самоактуалізації), відкрита для сприйняття нового досвіду, здатна на свідомий і відповідальний вибір у різноманітних життєвих ситуаціях. Саме досягнення особистістю такої якості проголошується Г.п. головною метою виховання на відміну від формалізованого передавання учням знань і соціальних норм у традиційній педагогиці. З середини 60-х років у США функціонує Національний консорціум з гуманізації виховання - організація педагогів-прихильників Г.п., які працюють у різних ланках системи освіти.

 
ҐАЙДЕНС

ҐАЙДЕНС ” (англ. quidance, від quide – вести, керувати, спрямовувати) – психолого – педагогічна консультативна служба в систеиі освіти США. В широкому розумінні „Ґайденс”- допомога в будь-якій складній ситуації, коли особистість стоїть перед необхідністю вибору, прийняття рішення або адаптації до нових умов. У вузькому розумінні – процес надання допомоги особистості в самопізнанні й пізнання нею навколишнього світу з метою застосування знань для успішного навчання, вибору професії і розвитку своїх здібностей. Здіснюючи виховний вплив на школярів з метою формування в них певних особистісних якостей, „Ґайденс” бере активну участь в їх соціалізації, відзначає академічні успіхи, контролює їхній ідеологічний і моральний розвиток, сприяє подоланню конфліктів, які виникають у житті дітей. Служба „Ґайденс” у середній школі включаю п’ять компонентів:

 

  1. служба вимірювання (оцінки);
  2. служба інформації;
  3. служба консультування;
  4. служба влаштування на роботу;
  5. служба контролю за результатами навчання.

 

 
Ґаль (Gal) Роже

Ґаль (Gal) Роже (15.X.1906, Париж – 11.VI.1966, там само) – французький педагог, секретар Комісії з реформи освіти Ланжевена - Валлона, яка в 1945-1947 опрацювала проект шкільної реформи. В 1931-1941 викладав літературу в ліцеях, з 1944 – радник Міністерства національної освіти Франції. В 1957-1966 керував відділом наукових досліджень Національного педагогічного інституту Франції. Ґаль опрацював теоретичні основи модернізації змісту шкільної освіти, організував широкі експерименти по впровадженню активних методів навчання й удосконалення системи професійної орієнтації школярів.

 
Ґандер Володимир Олександрович

Ґандер Володимир Олександрович (1864-10.І.1939) – російський тифлопедагог. З 1898 працював у Воронежі, в 1910-1913 – в Харкові завідуючим (інспектором) школи сліпих. Особливу увагу Ґандер приділяв професійній підготовці учнів і влаштуванню випускників на роботу. З 1913 по 1919 працював у Московському училищі сліпих. З 1922 керував кафедрою тифлопедагогіки в Педагогічному інституті дитячої дефективності, а потім у Педагогічному інституті.

 
Ґановський Сава Цолов

Ґановський Сава Цолов (нар. 1.ІІІ.1897, с. Кунино Врачанського округу) – болгарський філософ, педагог, громадський діяч, з 1959 – директор Педагогічного інституту Болгарської АН. Ґановський – автор ряду педагогічних праць: „Педагогічний альбом” (1936), „Освіта на Сході” (1937), „Проблеми виховання” (1940) тощо.

 
Ґансберґ (Gansberg) Фріц

Ґансберґ (Gansberg) Фріц (9.IV.1871, Бремен – 12.II.1950, там само) – німецький педагог. На початку XX ст. виступав з різкою критикою традиційної школи з позиції вільного виховання. За Ґансберґом, мета виховання – формування особистості на основі саморозвитку. Завдання школи вбачав лише в розумовому розвитку дітей, головну роль у навчанні відводив живому слову вчителя, образній відповіді. Великого значення надавав вивченню рідної мови.

 
Ґаудіґ (Gaudig) Ґуго

Ґаудіґ (Gaudig) Ґуго (5.XII.1860, Штьоккай – 2.VIIІ.1923, Ляйпциґ) – німецький педагог, засновник педагогіки особистості. Особистість розумілася ним як результат взаємовпливів вродженої індивідуальності й культурного середовища. Головні педагогічні погляди викладені ним у книзі „Дидактика єресі”. Метою загальної освіти за Ґаудіґом є розвиток самостійного мислення. Вирішальним принципом дидактики він вважав самодіяльність і активність учнів. Ґаудіґ відомий також своїми „Педагогічними тижнями”, які проводилися в очолюваній ним Ляйпцизькій жіночій учительській семінарії.

 
Ґерд Олександр Якович

Ґерд Олександр Якович (5.IV.1841, Санкт-Петербурґ – 25.XII.1888, там само) – російський педагог, основоположник методики навчання природознавства в школі і один із зачинателів еволюційно – біологічного напряму в шкільному природознавстві. Найповніше опрацьована Ґердом методика вивчення курсу природознавства в молодших класах школи. Відстоював такі прогресивні методи і прийоми, як лабораторні роботи, самостійні спостереження учнів, екскурсії в природу.

 
Ґетце (Götze) Вольдемар

Ґетце (Götze) Вольдемар (1843-1898) – перший директор Ляйпцизької семінарії ручної праці, автор ряду розвідок з організації й методики трудового навчання в загальноосвітній школі.

 
ҐЕШТАЛЬПСИХОЛОГІЯ

ҐЕШТАЛЬПСИХОЛОГІЯ (від нім. Gestalt – цілісна форма, образ, структура і психологія) – напрям у психології, який абсолютизує цілісний характер психічної діяльності, вважаючи основою мислення ґештальти – цілісні, вроджені, незмінні структури. Виникла в Німеччині на початку XX ст. Представники ґештальтпсихології (М. Вертгаймер, В. Келер, К. Коффка та ін.) піддали критиці атомізм асоціативної психології.

 
Ґжеґожевська (Grzegorzewska) Марія

Ґжеґожевська (Grzegorzewska) Марія (8.IV.1888, с. Волучі, поблизу Рави Мазовецької – 7.V.1967, Варшава) – польський педагог і психолог, спеціаліст у галузі сурдо– і тифлопедагогіки. В 1921 організувала Інститут спеціальної педагогіки у Варшаві; в 1922-1960 – директор цього інституту; в 1930-1935 – організатор і директор державного інституту вчителів у Варшаві. В 1957-1959 Ґжеґожевська була професором дефектології Варшавського університету.

 
Ґлеккель (Glökel) Отто

Ґлеккель (Glökel) Отто (8.ІІ.1874, Поттендорф – 23.VII.1935, Відень) – австрійський педагог і громадський діяч. Працював учителем у Відні. Будучі міністром освіти (1919-1920), а потім головою шкільної ради Відня (1922-1924), Ґлеккель прагнув провести демократичну реформу школи, створити єдину трудову школу, незалежну від церкви. За участю Ґлеккеля в народних школах були запроваджені розширені навчальні плани і прийнято закон „Про головну і середню школу”, який проголосив безплатність навчання дітей у початковій школі. Ґлеккель був ініціатором створення у Відні Інституту підвищення кваліфікації учителів і Центральної педагогічної бібліотеки (1922).

 
Ґрачова Катерина Костянтинівна

Ґрачова Катерина Костянтинівна (1866, Санкт-Петербурґ – 1934, там само) – яка працювала з глибоко розумово відсталими дітьми і довела можливість їх розвитку під впливом виховання і спеціального навчання. Ґрачова – автор оригінальних праць із спеціальної педагогіки.

 
Ґрос (Groos) Карл

Ґрос (Groos) Карл (10.VII.1861, Гайдельберґ – 27.ІІІ.1946, Тюбінґен) – німецький психолог, відомий своїми працями в галузі дитячої психології, головним чином дитячої гри, яку він розглядав як засіб розвитку певних функцій дитячого організму. Під впливом З. Фрейда Ґрос доповнив свою теорію вченням про гру як каиарзіс (очищення).

 
Ґрот Микола Якович

Ґрот Микола Якович (30.IV.1852, Гельсінкі – 4.VI.1899) – російський психолог і філософ. Працював в Україні: з 1876 – професор Ніжинського історико – філологічного інституту, з 1883 – Новоросійського університету (в Одесі). З 1886 – професор Московського університету. На ранніх психологічних працях Ґрота позначився вплив рефлекторної теорії І. М. Сєченова.

 
Ґрундтвін (Grundtvig) Микола Фредерік Се

Ґрундтвін (Grundtvig) Микола Фредерік Северин (8.I.1783, Удбю – 2.IX.1872, Копенгаген) – данський просвітитель,громадський діяч, поет, історик. У галузі освіти Ґрундтвін виступав з прогресивними для свого часу ідеями: засуджував засилля класицизму в середній і вищій школі, вважав за необхідне розширити програму масової школи й наблизити її до вимог життя. Ґрундтвін був ініціатором створення так званих вищіх народних шкіл для дорослого населення. Перші такі школи були створені в Данії в 1834, пізніше вони поширилися в інших скандинавських країнах.

 
Ґурлітт (Gurlitt) Людвіґ

Ґурлітт (Gurlitt) Людвіґ (31.V.1855, Відень – 12.VIII.1931, Фройденштадт) – німецький педагог, представник теорії вільного виховання. На початку XX ст. виступив з різкою критикою змісту і методів навчання в німецькій школі, головні недоліки якої він вбачав у відході в історію, а також у догматизмі, формалізмі, схематизмі й авторитаризмі. Основним завданням виховння Ґурлітт вважав розвиток індивідуальності і творчості дитини. В педагогічному процесі значне місце відводив вільним іграм дітей, заняттям ручною працею як засобові виховання, а також естетичному вихованню. Вимагав старанного відбору навчального матеріалу, виключення з навчальних програм усього другорядного, одночасно заперечував необхідність систематичних навчальних занять у народній школі. За Ґурліттом, виховання не повинно передбачати практичної мети, воно повинне спрямувати активність і силу учнів.

 
Ґутс Мутс (Guts Muths) Йоганн Хрістоф Фр

Ґутс Мутс (Guts Muths) Йоганн Хрістоф Фрідріх (9.VIII.1759, Кведлінбурґ – 21.V.1839, Убенгайн) – німецький педагог – філантропіст. Одним за перших німецьких педагогів виступив з вимогою введення у школах різноманітних фізичних вправ: гімнастики, плавання, ігор, ручної праці тощо з метою всебічного розвитку фізичних сил дітей. Ґутс Мутс багато нового вніс в методику навчання географії.

 
Давід ( Dsavid ) Ян Владислав

Давід ( Dsavid ) Ян Владислав (26.VI.1859, Люблін – 9.II.1914, Варшава) – польський педагог і психолог. Найбільшою заслугою Д. Була організація в Польші експериментальних досліджень психології дітей, їхнього мислення, розумових здібностей, волі тощо. Д. опрацьовував теорію початкової освіти , концепцію загальної освіти, суттю якої є всебічний розвиток особистості; досліджував проблеми виховання засобами праці, роль учителя у виховному процесі.

 
Даденков Микола Федорович

Даденков Микола Федорович (15.IV.1885, Вятка – 19.I.1955, Київ) – український педагог. У 1910 закінчив Ніжинський історіко-філологічний інститут. У 1910-1919 вчителював, 1919-27 викладав педагогіку у Фребелівському жіночому педагогічному інституті. В 1927-1944 – професор Дніпропетровського, Ніжинського, Київського, Кутаїського педінститутів. З 1944 очолював відділ історії педагогіки в Науково-дослідному інституті педагогіки України й кафедру педагогіки Київського педінституту. Д. – автор праць з історії педагогіки й естетичного виховання.

 
ДАЛЬТОН-ПЛАН

ДАЛЬТОН-ПЛАН, долтон-план – система організації навчально-виховної роботи в школі, заснована на принципі індивідуального навчання. Назва походить від м.Долтон у США, де її було вперше застосовано на початку XX ст.. При цій системі учень одержував завдання від учителя, виконував його самостійно і здавав учителеві. Учням надавалася свобода як у виборі занять, черговості вивчення різних навчальних предметів, так і у використанні свого робочого часу. Річний обсяг навчального матеріалу розбивався на місячні розділи, які, у свою чергу, ділилися на щоденні завдання. Учні працювали в окремих предметних кабінетах-лабораторіях (звідси й інша назва Д.-п. - "лабораторний план"), де учні могли дістати консультації учителя-спеціаліста з даного предмета. Д.-п. Давав можливість пристосувати темп навчання до можливостей учнів, привчаючи їх до самостійності, розвивав ініціативу, спонукав до пошуку раціональних методів роботи й виробляв почуття відповідальності за виконання завдань згідно з прийнятими зобов'язаннями. У 20-ті роки в українській школі робилися спроби модифікувати Д.-п.: подолати його надмірну індивідуалістичність, поєднуючи його з методом проектів, зв'язати з колективною працею учнів. Ці спроби знайшли відображення у так званому бригадно-лабораторному методі.

 
Данилов Михайло Олександрович

Данилов Михайло Олександрович (13.IV.1899, с.Василівщина Псковської обл. – 25.XI.1973, Москва) – відомий російський дидакт, академік АПН СРСР. З 1918 працював учителем математики в школі, з 1929 викладав у вищій школі, 1949-1963 керував сектором дидактики Інституту теорії та історії педагогіки АПН СРСР. Досліджував проблеми теорії навчання: закономірності процесу навчання й дидактичні принципи, умови та засоби стимулювання інтересу до навчання, виховання самостійності учнів у навчанні тощо.

 
ДАНСЬКА СИСТЕМА РУЧНОЇ ПРАЦІ

ДАНСЬКА СИСТЕМА РУЧНОЇ ПРАЦІ – одна з систем, яка передбачає навчання праці з деревиною й будується на певній послідовності включення в навчальний процес інструментів. Спочатку протягом півроку з ріжучих інструментів учню давалися лише пилка, потім додавався ніж, далі рубанок і т.д. В навчанні поєднувався класний і індивідуальний інструктаж. Велика увага приділялась культурі праці і опрацюванню фізичної та естетичної сторін робочого процесу.

 
ДАРУНКИ ФРЕБЕЛЯ

ДАРУНКИ ФРЕБЕЛЯ – (нім. Frobelsche Gabeny ) – дидактичний матеріал для ігор та занять з дітьми дошкільного віку, розроблений у XIX ст. німецьким педагогом Ф.Фребелем. Складається з шести "дарунків": м'ячиків, кулі, циліндра, куба, кубиків, цеглинок, підібраних з таким розрахунком, щоб відразу задовольнити всі інстинкти дитини. При користуванні ними ознайомлення з природою поєднується з засвоєнням геометричних норм, розвитком художнього смаку дитини. У системі Фребеля м'ячик, кубики, цеглинки, лозинки і насіння виступали символами, які зображали або навколишнє життя тварин і людей, або природи казкових героїв.

 
ДВОКЛАСНІ ПОЧАТКОВІ УЧИЛИЩА

ДВОКЛАСНІ ПОЧАТКОВІ УЧИЛИЩА – школи підвищенного типу з п'яти – й шестирічним строком навчання. Виникли в Російській імперії в 70-х роках XIX ст. в ряді великих сіл на окремих великих залізничних станціях і в деяких повітових містах. В Д.п.у. навчалися головним чином діти селян, дрібних торговців і кустарів. Кращі учні мали право вступати в учительські семінарії. Після 1937 Д.п.у. перетворено на школи I і II ступенів (початкові й семирічні).

 
ДВОРЯНСЬКІ ІНСТИТУТИ

ДВОРЯНСЬКІ ІНСТИТУТИ – закриті кастові виховні установи з курсом середніх навчальних закладів. Були організовані в 30-х роках XIX ст. в Москві, Варшаві, Нижньому Новгороді, Пензі та інших містах Російської імперії. Д.і. давали дуже обмежені знання, стояли нижче інших аналогічних закладів і, не задовольнівши в результаті цього вимог дворянства, поступово були закриті.

 
Де-Метц Георгій Георгійович

Де-Метц Георгій Георгійович (21.V.1861, Одеса – 3.II.1947, Київ) – український фізик і методист. Закінчив Новоросійський університет (тепер Одеський). У 1891-1930 – професор Київського університету, в 1934-1947 – завідувач кафедри Київського педінституту. Написав перший курс методики навчання фізики в школах України.

 
ДЕКАН

ДЕКАН (від лат. decanus , букв. – десятник) – у вищому навчальному закладі керівник факультету. Д. Відповідає за якість навчально-виховної й наукової роботи на факультеті, є головою ради факультету.

 
Декралі ( Decroly ) Жан Овід

Декралі ( Decroly ) Жан Овід (23.VII.1871, Ренекс – 12.VIII.1932, Брюссель) – бельгійський педагог, лікар і психолог, один з визначних представників "нового виховання". З 1920 – професор Брюссельського університету, де читав курс дитячої психології і гігієни. В 1901 Д. Відкрив поблизу Брюсселя Інститут для дефективних дітей, в якому розробляв нові методи навчання й виховання. Д. опрацював метод навчання й виховання, який виходить з так званих "центрів інтересів". "Метод Декролі" досі користується популярністю в ряді країн Західної Європи.

 
Демиденко Василь Купріянович

Демиденко Василь Купріянович (нар. 13.III.1929, с.Ємільчине Житомирської обл.) – український педагог і психолог, доктор психологічних наук, член-кореспондент АПН СРСР (з 1971) і АПН України (з 1992). В 1957-1962 – завідувач кафедри педагогіки й психології, 1962-1966 – проректор Миколаївського педінституту; в 1966-1981 – ректор, а з 1981 – завідувач кафедри Бердянського педінституту. Досліджує психологічні аспекти вивчення історії в школі, навчальні мотиви учнів та формування педагогічної майстерності у студентів педвузів.

 
Демков Михайло Іванович

Демков Михайло Іванович (24.III.1859, хутір Скринник Чернігівської обл. – 27.III.1939, Прилуки) – український педагог. В 1887 закінчив Ніжинську гімназію і в 1881 – Київський університет. З 1881 викладав фізику і природознавство в Чернігівській жіночій гімназії і в Глухівському учительському інституті. В 1905-1911 – директор Московського учительського інституту. Після 1917 викладав педагогіку та історію педагіки в Прилуцькому педагогічному технікумі. Д. – автор перших великих підручників з педагогіки для учительських інститутів, учительських семінарій і педагогічних класів жіночих гімназій.

 
ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ ОСВІТИ

ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ ОСВІТИ – принцип реформування освіти в Україні на демократичних засадах, який передбачає децентралізацію, регіоналізацію в управлінні освітою, автономізацію навчально-виховних закладів у вирішенні основних питань діяльності, поширення альтернативних (приватних) навчально-виховних закладів, перехід до державно-громадської системи управління освітою (участь батьків, громадськості, церкви), співробітництво учитель–учень, викладач–студент у навчально-виховному процесі..

 
Демокріт

Демокріт (Δημόκριτος; бл. 460 до н.е., Абдери, Фракія – бл. 370 до н.е.) – давньогрецький філософ. Надавав великого значення вихованню дітей, розглядаючи його як головне завдання сім'ї. Д. вважав, що е слід ставити перед собою завдання дати дітям всеохоплюючі знання, значно важливіше розвинути вміння мислити.

 
Демолен

Демолен ( Demolins ) Едмон (1852, Марсель – 22.VII.1907, Рош) – французький історик, соціолог, педагог, один з ініціаторів нового виховання. Закликав створювати для дітей приватні середні школи-інтернати, які більше відповідають потребам життя. На перший план у школах пропонував ставити фізичне виховання й спорт, фізичну працю дітей, розвиток їхньої самостійності й ініціативи, енергії, зміцнення волі. У трьох старших класах планувалася фуркація. Проектувалися чотири відділення – літератури, господарства, промисловості й торгівлі. В 1899 створив школу (школа де Рош), яка стала одним з центрів "нового виховання".

 
Демор ( Demoor ) Жан

Демор ( Demoor ) Жан (25.IV.1867, Еттербек – 1941, Брюссель) – бельгійський лікар і педагог, організатор перших допоміжних шкіл у Бельгії (1897). В 1899-1937 професор Брюссельського університету, де в 1919 створив Педагогічний інститут. Пропонував необхідність громадського піклування про аномальних дітей, відкриття спеціальних установ для них. Опрацював систему діяльності шкіл для розумово відсталих дітей, навчальні програми яких підпорядковував принципові "корисності". Був прихильником активних методів навчання, які розвивають самостійність дітей. Створив класифікацію аномальних дітей.

 
Деполович Лідія Платонівна

Деполович Лідія Платонівна (27.XI.1869, с.Ковчин Чернігівської обл. – 20.III.1943, Київ) – український педагог і методист початкової освіти. Вчителювала на Чернігівщині, з 1927 – у школах Києва. Відома як складач і упорядник посібників для навчання грамоти.

 
Деркачов (Деркач) Ілля Петрович

Деркачов (Деркач) Ілля Петрович (1.VIII.1834, с.Каменське Дніпропетровської обл. – 8.XI.1916, Москва) – український і російський педагог, методист початкової школи , дитячий пиьсменик. Послідовник К.Д,Ушинського. Навчався в Харківському (1855) і Московському (1856 - 1859) університетах. У 60-70-х роках учителював у гімназіях Севастополя, Сімферополя, Херсона, Одеси, Єлисаветграда та ін. Д. – автор підручників і книг для дітей. Склав "Українську граматику" (1861), яку безплатно розповсюджував у школах України.

 
ДЕРПАТСЬКА

ДЕРПАТСЬКА учительська семінарія – середній педагогічний навчальний заклад з німецькою мовою навчання. Готував вчителів для початкової школи Естляндської губернії. Існувала з 1828 – 1889. Навчальний план декілька раз змінювався, мав або вузько практичне, або енциклопедичне направлення. В 1878 р. Була створена інша Д.у.с., яка з 1893 мала назву Юрьєвська з російською мовою навчання. Семінарія готувала вчителів для сільських народних училищ Прибалтійського краю. В Д.у.с. викладались загальноосвітні дисципліни, педагогіка та методика, студенти семінарії проходили педагогічну практику, практичні заняття з сільського господарства, ручної праці, заняття з малювання та співів. Виховання мало релігійно-монархічне направлення.

 
ДЕСКУЛІЗАЦІЯ

ДЕСКУЛІЗАЦІЯ – (від англ. deschooling , букв. - "обезшколення") – концепція ліквідації школи як соціального інституту й заміни її нетрадиційними формами соціалізації молоді. Висунута в 60-70-х роках XX ст. ліворадикальними теоретиками в соціології і педагогіці. Прихильники дескулізації вважають, що школа увічнює несправедливий соціальний порядок і соціальну ієрархію в дусі ідеології конформізму. Представники Д. закликають до відміни обов'язкового навчання й пропонують здійснювати соціалізацію молоді за допомогою неформальних "освітніх ресурсів".

 
ДЕТРОЙТ-ПЛАН

ДЕТРОЙТ-ПЛАН ( Detroit Plan ) – одна з систем організації шкільної роботи в США. Назва походить від міста Детройта, де вона дістала вперше (1919) своє офіційне визнання. Д.-п. Був відомий головним чином як платум-план.

 
ДЕФЕКТОЛОГІЇ ІНСТИТУТ

ДЕФЕКТОЛОГІЇ ІНСТИТУТ – науково-дослідна установа, яка вивчає особливості розвитку аномальних дітей, шляхи й засоби подолання аномальності розвитку, корекції і компенсації фізичних і психічних недоліків та розробляє систему виховання, навчання й включення в продуктивну діяльність осіб з фізичними і психічними вадами. Д.і. створено в 1945 у Києві, в 1956 приєднано до Інституту педагогіки, з 1994 діє як самостійний інститут АПН України.

 
ДЕФЕКТОЛОГІЧНА ОСВІТА

ДЕФЕКТОЛОГІЧНА ОСВІТА- професійна підготовка педагогів для роботи з аномальними дітьми в різних типах спеціальних закладів (школи для глухих, слабочуючих, сліпих, слабозорих, допоміжні школи, логопедичні школи й пункти, спеціальні дошкільні установи щодо) Підготовка учителів - дефектологів здійснюється на дефектологічних факультетах Українського дагогічного університету імені М.П.Драгоманова і Слов'янського педінституту.

 
ДЖАДИДИЗМ

ДЖАДИДИЗМ- (від араб. усул і джадід - новий метод) - релігійно - філософська течія серед мусульман Російської імперії. Виникла в другій половині XIX ст. Джадидисти вимагали змінити системи, змісту й методів навчання в мектебах і медресе, введення в їхні навчальні плани загальноосвітніх предметів при збереженні провідної ролі мусульманської релігії.

 
Джеймс (James) Вільям

Джеймс (Джеймс); James Вільям (11.I.1842, Нью-Йорк - 16.VII.1910,Чокоруа, Нью-Гемпшир) - американський психолог і філософ, родоначальник філософії прагматизму, яка істотно вплинула на американську педагогіку (див. Прагматична педагогіка.) У психолгії відомий своєю теорією емоцій. (див. Джеймса-Ланче теорія) і теорією "потоку свідомості", яка забражала свідомість у вигляді безперервної зміни неповторних суб'єктивних станів. Головні завдання навчання Д. вбачав у тому, щою викликати певну рухову реакцію учнів. Велике значення у вихованні Д. надавав трудовому навчанню.

 
Джефферсон (Jefferson) Томас

Джефферсон (Jefferson) Томас Томас (13.IV.1743, Албермарн - 4.VII.1826, Монтіселло) - видатний амкриканський просвітитель і державний діяч, президент США в 1801-1809. В розвитку освіти Д. вбачав одну з важливих умов перебудови суспільних відносин. Вирішальну роль відводив загальноосвітній школі, яка повинна бути загальна, безплатна та обов'язкова для всіх. Школу Д. пропонував створити з двох ступенів - елементарну (початкову) з трирічним строком навчання й граматичну (середня з шестирічним терміном навчання.) Пізніше (1814) Д. опрацював систему організації професійних шкіл. Серед шкільних предметів особливі значення надавав історіїї, вважав, що значення основних ысторичних фактів допоможе розібратися у вчинках людей, розпізнти небезпеку політичного честолюбства. Великого значення надавав позашкільній освіті.

 
Джибладзе, Георгій Миколйович

Джибладзе, Георгій Миколйович(р. 1913.) - грузинський педагог, доктор філологічних наук, проф. Тбіліського державного університету, чл.-кор. ПМ Грузинської РСР, чл. ППН, автор наукових праць з питань естетики, народного просвітництва та педагогіки.

 
Джувані, Олександр

Джувані, Олександр Олександр (р. 1880) - албанський педагог-демократ. Свою діяльність в галузі просвітництва почав боротьбою з відкриття албанських шкіл за часів турецької влади. Був викладачем першого педагогічного училища. Після звільнення Албанії в 1912 працював над питаннями уніфікації системи прросвітництва та навчальних програм албанської школи. Йому належить ряд праць з педагогіки та методики, найважливішими з яких є "Життя Песталоцці" та "Основи педагогіки".

 
ДИДАКТА

ДИДАКТА- європейський ярмарок дидактичних засобів, який проводиться кожні 2 роки в одному з німецьких міст, Д. створює умови для зустрічій учителів, науковців, виробників і торговців дидактичними засобами, а також керівників системи освіти, а також керівників системи освіти, зацікавлених у збезпеченні навчальних закладів сучасними дидктичними засобами. Організовуються також симпозіуми та конференції різних груп спеціалістів.

 
ДИДАСКАЛ

ДИДАСКАЛ- (від грец. дідадкалос) - учитель у стародавній Греції та у Візантії. Часто Д. називали й учителів у братських школах Україні та греко-латинських школах російської держави XVII ст.

 
ДИНАМІЧНА ПСИХОЛОГІЯ

ДИНАМІЧНА ПСИХОЛОГІЯ - узагальнена назва різних напрямів у психології, що розглядають психіку як цілісний внутрішній процес. Термін "Д.п." вперше вжив 1918 американський психолог Вудвордс для позначення нового напряму, який виник під впливом волюнтаристської концепції В.Джемса. Представники Д.п. розробили динамічний підхід до ряду психічних явищ, які раніше трактувалися як статичні. Пізніше термін "Д.п." почали застосовувати для позначення різних напрямів, що розглядають передусім динамічний аспект психіки-спонукальні мотиви, інтереси, потяги тощо.

 
ДИПЛОМ<p><i><strong>ДИПЛОМ</strong></i>- (франц. Diplome, від грец. диплома - лист, складений удвоє) - офіційний документ про закінчення вищого чи середнього спеціального навчального закладу, про присвоєння вченого ступеня чи завання.
</p>
 
ДИСЕРТАЦІЯ

ДИСЕРТАЦІЯ- (лат. dissertatio - розвідка, дослідження) - наукова праця, підготовлена для прилюдного захисту та здобуття вчених ступенів кандидата і дрктора наук. Д. на здобуття вченого ступеня кандидата з педагогіки і часткових методик містить наукові і практичні висновки та рекомендації щодо шляхів поліпшення роботи в навчально-виховних закладах, дитячих і юнацьких організаціях, родині. В дисертаціях з історії педагогіки даються нові узагальнення та оцінки минулого історичного досвіду в галузі педагогічної теорії і практики. Для одержання вченого ступеня кандидата педагогічних наук дисертант повинен показати глибоке знання праць з досліджуваної проблеми, вміння збірати, аналізувати необхідні матеріали, правильно розв'язувати в теоретичному або історико-педагогічному плані поставлені завдання. Докторська дисертація з педагогічних наук - самостійне експериментальне чи теоретичне дослідження великих і важливих питань теорії чи історії педагогіки, методів навчання, дефектології з глибокими науковими узагальненнями й розв'язуваннями певних педагогічних проблем. Захищають Д. н спеціалцзованих радах по захисту Д. у ВУЗах і науково-дослідних установах. Затверджує Д. Вища атестаційна комісія України.

 
ДИСКУСІЯ

ДИСКУСІЯ- (лат. disscussio - розгляд - 1) Широке публічне обговорення якогось спірного питання. 2) В переносному значенні - спір, суперечка окремих осіб, співбесідників). 40) Дисперсійний аналіз у педагогіці (від лат. dispersio - розсіювання) - статистичний метод, який дає можливість аналізувати вплив різних факторів (ознаку та досліджувану/залежну) зміну. Суть Д.а. полягає в розкладанні (дисперсії) вимірюваної ознаки та незалежні складові, кожна з яких характеризує вплив того чи іншого фактора або їхньої взаємодії. Наступне порівняння таких складових дає можливість оцінити значущість кожного фактора, який вивчається а також їх комбінації.

 
ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ

ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ - форма навчання, коли спілкування між викладачем і студентом або вчителем і учнем відбувається за допомогою листування, комп'ютерних мереж, кабельного та супутникового телебачення, телефону чи телефаксу тощо. Протягом останнього десятиріччя д.н. стало одним з найважливіших елементів системи вищої освіти промислово розвинених країн. З одного боку, це зумовлено бурхливим розвитком інформаційних технологій (комп'ютерні мережі Інтернету, глобальне телебачення тощо), з іншого - політикою урядів цих країн у галузі освіти, їхнім прагненням зробити навчання та освіту будь-якого рівня максимально доступними для всіх верств населення.

 
ДИТЯ

ДИТЯ - щомісячний ілюстрований журнал для дітей дошкільного і шкільного віку з педагогічним відділом. Видавався в 1898-1904 - російською мовою.

 
ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА

ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА - художні й науково-популярні твори, написані для дітей. Залежно від віку читачів Д.л. має свої жанрові і стильові особливості, відповідну тематику. Першою дитячою книжкою вважається "Світ почуттєвих речей у малюнках" (1654) Я.А.Коменського. До скарбниці Д.Л. ввійшли твори Г. Бічерстоу, Л. Буссенара, Жюля Верна, Т.М. Майн-Ріда, Е. Сетон-Томпсона, М. Твена, а для найменших - Ш. Перо, братів Я. і В. Грімм, Г.К. Андерсена. В Україні для дітей писали С. Васильченко, М. Трублаїні, М. Пригара, Н. Забіла, Є. Гуцало, Григір Тютюнник.

 
ДИТЯЧЕ МІСТЕЧКО

ДИТЯЧЕ МІСТЕЧКО ІМЕНІ В.І. ЛЕНІНА- (Ленінськ) - школа-інтернат для колишніх безпритульних дітей, заснованав в Києві в 1923. В ній виховувалося близько 1500 дітей різних національностей у віці від 4 до 16 років. У школі були навчальні класи й майстерні, клуб з кіноустановкою, бібліотека, друкарня, садово-городнє допоміжне господарство. Містечко проіснувало до початку 30-х років.

 
ДИТЯЧИЙ СВІТ

ДИТЯЧИЙ СВІТ - К.Д. Ушинського (1861) - посібник для підвищеної початкової школи, освіти, який поєднував у собі матеріал пояснювального читання з елементарними відомостями про основи наук. Призначався для I і II класів гімназії, III і IV класів початкової школи і для старших класів повітових училищ.

 
ДИТЯЧИЙ ФОНД ООН (ЮНІСЄФ)

ДИТЯЧИЙ ФОНД ООН (ЮНІСЄФ) - спеціальний фонд при ООН, створений за рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 11 грудня 1946. Мета фонду - надавати допомогу країнам, які стали жертвами агресії, і країнам, що розвиваються, для охорони здоров'я, поліпшення харчування, справи освіти й соціального забезпечення дітей. Фонд надає надзвичайну допомогу дітям і матерям і в разі стихійного лиха (землетруси, повені та ін.). Кошти фонду складаються з добровільних внесків урядів, організацій та окремих осіб.

 
ДИТЯЧІ ПРИТУЛКИ

ДИТЯЧІ ПРИТУЛКИ - в царській Росії благодійні установи для опікування сиріт і дітей, покинутих батьками й залишених без догляду. Д.п. виникли у XVIII ст.при монастирях. У Західній Україні, Буковині до 1939-1940 існували під назвами "захоронок", "захистів", "сиротинців".

 
ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ - галузь психології, що вивчає індивідуальні й групові відмінності в психіці людей. Термін "Д.п." запровадив німецький психолог В. Штерн (1900). Д.п. розглядає індивідуальні особливості як продукт розвитку людей, зумовлений передусім суспільно-історичними обставинами їхнього життя, навчання, виховання і праці. Значну роль у формуванні цих відмінностей відіграють природні, зокрема статеві, особливості організму, його нервової системи.

 
ДИФЕРЕНЦІЙОВАНЕ НАВЧАННЯ

ДИФЕРЕНЦІЙОВАНЕ НАВЧАННЯ - (від лат. differentia - різниця) - стосовно загальноосвітньої школи розподіл навчальних планів і програм у старших класах середньої школи. Відокремлення й посилення провідних профілюючих навчальних предметів не суперечить принципові єдиної школи, оскільки при цьому забезпечуються встановлені державні стандарти загальноосвітніх знань з усіх предметів і не збільшується тижневе навантаження учнів. Д.н. може будуватися як за науково-теоретичними профілями (гуманітарний, фізико-математичний), так і науково-технічними. Д.н. може здійснюватися й у формі додаткових занять за вибором за рахунок часу відведеного для цієї мети навчальним планом. Комплектування школи за напрямами чи профілями здійснюється згідно з вираженими учнями нахилами й інтересами. Після закінчення будь-якого відділення учні дістають достатню підготовку для вступу до будь-якого ВУЗу та однакове право на продовження освіти у вищій школі.

 
ДІАЛОГ У НАВЧАННІ

ДІАЛОГ У НАВЧАННІ - форма педагогічної взаємодії учителя-учня (учня-учня) в умовах навчальної ситуації, в ході якої відбувається інформаційний обмін, взаємний вплив і регулюються відносини. Специфіка нвчального діалогу визнчається цілями, умовами та обставинами взаємодії.

 
Дідро (Diderot) Дені

Дідро (Diderot) Дені (5.X.1713, Ланчр - 31.VII.1784, Паріж) - французький філософ, просвітник, письменник. Велику увагу приділяв питанням виховання та освіти й вимагав охоплення навчанням дітей усіх суспільних станів, запровадження державних, світських шкіл, обов'язкової і безплатної початкової освіти. Вирішальною умовою формування особистості Д. вважав суспільне середовище й виховання, а не біологічні особливості й соціальне походження. Відстоював переважне вивчення реальних наук, запровадження нових методів навчання, які б розвивали активність учнів. Особливу увагу приділяв естетичному й моральному вихованню, виступав проти впливу церкви на освіту й різко критикував релігійний світогляд.

 
ДІЙСНИЙ СТУДЕНТ

ДІЙСНИЙ СТУДЕНТ - введене університетським статутом 1863 в Росії звання, яке присвоювали після закінчення університетського курсу з задовільними або відмінними оцінками, але без подання і схвалення дисертації. Студенти, котрі закінчували курс з відмінними оцінками, після подння дмсертації і схвалення її факультетом діставали ступінь кандидата. Звання Д.с. було відмінено 1884.

 
Дільтей (Dilthey) Вільгельм

Дільтей (Dilthey) Вільгельм (19.XI.1833, Пібріх-на-Рейні - 1.X.1911, Зайс) - німецький філософ, історик культури, основоположник педагогіки культури, розуміючої психології і школи "історії духу". Світ культури трактував як такий, що не підлягає жодним законам світу "об'єктивного духу", пізнання культурних цінностей у процесі виховання - як інстуїтивне проникнення в ці цінності. Виховний процес мав спиратися, з Д., на спілкування вихованців з цінностями таких галузей культури, як релігія, філософія, мистецтво, наука або право, та переживання й розуміння тих цінностей і н вдосконалення тим самим особистості вихованців. Висунув канцепцію "розуміння" як специфічного методу "науки про дух", яку він назвав герменевтикою і протистовляв її "поясненню" як методові природничих наук.

 
ДІМ ВІЛЬНОЇ ДИТИНИ

ДІМ ВІЛЬНОЇ ДИТИНИ - навчально-виховний заклад для дітей 4-10 років, провадив свою діяльність на принципах вільного виховання. Заснований 1906 року членами. Московського гуртка спільного виховання та навчання дітей. Була зроблена спроба "звільнити" навчально-виховний процес від впливу педагогів, внести в навчально-виховну роботу стихійністьта самовплив. Трирічний період існування Д.в.д. (1906-1909) довів неспроможність цих спроб, необхідність вірної організації занять, які проводяться за певним розкладом та під керівництвом вчителів.

 
ДІМ НАУКИ

ДІМ НАУКИім. П.І. Макушина - народний університет, заснований 1912 р. в м. Томськ на пожертвуванні Макушиним кошти. Початок занять у "Д.н." був затриманий царською владою до 1916.

 
Дінтер (Dinter) Густав Фрідріх

Дінтер (Dinter) Густав Фрідріх (1760-1831) - німецький педагог. У галузі дидактики опрацював прийоми катехізації-навчання за допомогою запитань і відповідей (див.також Ктехізична бесіда). Д. належать детальні правила опитування, переходу від наочного навчання до катехізації і навпаки. Вважав катехізацію головним методом навчання в старших класах народної школи.

 
Дісней (Дісні; Disney) Волт

Дісней (Дісні; Disney) Волт (5.XII.1901, Чикаго - 15.XII.1966, Бербалік) - американський кінорежисер, продюсер. Зняв серії короткометражних мультфільмів з постійними персонажами (каченя Дональд, мишиня Мікі та ін.) У м. Анахайм (Каліфорнія, в 1955 відкрив разважальний парк для дітей "Дійснейленд").

 
Дістервег - (Diesterweg) Фрідріх Адольф

Дістервег - (Diesterweg) Фрідріх Адольф Вільгельм (29.X.1790, Зіген, Вестфалія - 7.VII.1866, Берлін) - видатний німецький педагог-демократ, визначний діяч у галузі народної школи й педагогічної освіти. Д. виступав проти станових і національних обмежень у царині освіти, проти виховання молоді в дусі релігійного фанатизму, національної ворожнечі й місцевої обмеженості. Послідовник Песталоцці, основними принципами виховання Д. вважав природовідповідність, культуровідповідність і самодіяльність, розробив дидактику розвиваючого навчання. Головним завданням нвчання Д. вважав розвиток мислення, уваги, пам'яті, але в той же час підкреслював, що розвиток цих здібностей дітей нерозривно пов'язаний із засвоєнням самого матеріалу. Д.є. автором понад 20 підручників з математики, географії, природознавства, німецької мови та інших предметів, відомої праці "Дороговказ до освіти німецьких учителів" (1853).

 
Діттес (Dittes) Фрідріх

Діттес (Dittes) Фрідріх (23.IX.1829, Ірфесчрюн - 15.V.1896, Відень) - німецький і австрійський ліберальний педагог, послідовник Коменського, Песталоцці, Дістервега. Виступав проти конфесіональної школи за ліберальну шкільну політику, за повсюдне поширення народної освіти в дусі И.Г. Песталоцці. Д. - автор посібників з методики початкової освіти, історії й теорії навчання та виховання для учителів і вихователів. 62) Дмитрова Анастасія (1815-94) - перша болгарська вчителька, основоположник жіночої освіти в Болгарії. відкрила першу школу для дівчат у м. Плевно, де на відміну від монастирських шкіл, надавалась систематична освіта.

 
ДІЯЛЬНІСНО-ОСОБИСТІСНА КОНЦЕПЦІЯ ВИХОВАН

ДІЯЛЬНІСНО-ОСОБИСТІСНА КОНЦЕПЦІЯ ВИХОВАННЯ - стверджує, що дієвим виховання є лише тоді, коли дитина включається в різноманітні види діяльності і оволодіває суспільним досвідом завдяки ефективному стимулюванню педагогом її активності в цій діяльності.

 
ДЛЯ НАРОДНОГО ВЧИТЕЛЯ

ДЛЯ НАРОДНОГО ВЧИТЕЛЯ- педагогічний журнал, виходив у Москві з 1907 по 1917 р. під редакцією Н.В. Гулупова та П.М. Шестакова.З журналом співробітничали: Н.В. Чехов, Н.І.Іорданський, В.І. Чарнолуській. В ньому висвітлювались нові вітчизняні та зарубіжні педагогічні течії, питання шкільного життя, надовався перелік просвітницьких організацій, бібліографія педагогічної літератури.

 
Добровольский (Dobrovolski) Антоні Болес

Добровольский (Dobrovolski) Антоні Болеслав (6.VI.1872, Дворзовіце Кошельне - 27.IV.1954, Варшава) - польський учений, геофізик, відомий теоретик педагогіки, професор педагогіки Народного і Варшавського університетів. Автор концепції 10-річної загальноосвітньої школи ("загальної гімназії"), яка б забезпечувала дітям "мінімум освіти", необхідний для подальшої освіти, праць у галузі методики навчання, організації системи освіти.

 
Добровольский (Dobrowolski) Станіслав

Добровольский (Dobrowolski) Станіслав (5.VIII.1883, Пулави - 27.XI.1978, Варшава) - польський педагог і освітній діяч. В 1927-1930, керуючи Кременецьким педагогічним ліцеєм, досліджував проблеми запровадження лабораторного методу навчання. В 1930-1939 був директором Вищих учительських курсів у Варшаві і досліджував особливості мислення вчителя. Після 1945 вивчав досвід експериментльних шкіл у Польші.

 
Добролюбов Микола Олександрович

Добролюбов Микола Олександрович (5.II.1836, Нижній Новгород - 29.XI.1861, Санкт-Петербург) - російський літературний критик, публіцист. Багато уваги Д. приділяв питанням педагогіки. Гостро критикував казенну педагогіку, її реакційний ідеал виховання покірних слуг царизму. Був поборником жіночої освіти. Завдання виховання Д. вбачав у підготовці людей, здатних правильно розуміти явища навколишньої дійсності, активно боротися з усіма недоліками в житті, захищати справжні інтереси своєїкраїни й народу. Навчання, за Д. має бути безплатним, світським і сдіснюватися рідною мовою учнів. Школа має давати дітям різносторонні природничо-наукові й гуманітарні знання, розвивати в них здатність самостійно мислити, виховувати силу волі, робити їх здоровими й морально стійкими. Д. пропонував усунути вивчення релігії, яка створює хибні уявлення. З широю симпатією ставився Д. до українського народу і його культури.

 
Добромислов Василій Олексійович

Добромислов Василій Олексійович(р. 1891) - чл.-кор. ППН. Автор праць: "Гвірта перказ у семирічній школі" та "Підручник російської мови для ремісничих, залізничих, гірничнопромислових училищ". В цих працях Д. обгрунтовував взаємозв'язок викладання грматики з розвитком мислення і мовлення учнів.

 
Еббінгауз (Еббінгеаус; Ebbighaus) Герман

Еббінгауз (Еббінгеаус; Ebbighaus) Герман.(24. І, 1850, м. Бармен, тепер Вупперталь - 26. ІІ. 1909, м. Ґалле) - німецький психолог, представник експериментальної психології, стояв на позиціях психофізичного паралелізму. Започаткував експериментальне дослідження пам'яті.

 
ЕВРИСТИКА

ЕВРИСТИКА (від грец. – знаходжу, відкриваю:

  1. Спеціальні методи розв'зування задач (евристичні методи), які звичайно протиставляються формальним методам розв'язування , що спираються на точні математичні моделі. Використання евристичних методів (евристику скорочує час розв'язування задачі порівняно з методом повного перебору можливих альтернатив. Іноді в психологічній і кібернетичній літературі евристичними вважають будь-які методи, спрямовані на скорочення перебору варіантів, або індуктивні методи розв'язування задач.
  2. Організація процесу продуктивного творчого мислення (евристична діяльність). В цьому розумінні Е. розуміють як сукупність притаманних людині механізмів, за допомогою яких продовжуються процедури, спрямовані на розв'язання творчих завдань.
  3. Наука, яка вивчає евристичну діяльність; спеціальний розділ науки про мислення. Її основний об'єкт – творча діяльність; найважливіші проблеми – завдання, що пов'язані з моделями прийняття рішень.
  4. Спеціальний метод навчання (сократичні бесіди) або колективного розв'язування проблеми. Евристичне навчання, історично започатковане Сократом, полягає в пропонуванні учням серії навідних питань і прикладів. Колективний метод розв'язання складних проблем (який дістав назву „мозкового штурму”) ґрунтується на тому, що учасники колективу ставлять авторові ідеї розв'язання навідні запитання з прикладами і контр прикладами.
  5. Методична або методологічна наука, предметом якої є розв'язання проблеми в умовах неозначеності, спеціальний розділ науки про мислення. Головною проблемою Е. є усунення суперечностей).

 

 
ЕВРИСТИЧНА БЕСІДА

ЕВРИСТИЧНА БЕСІДА – запитально-відповідальна форма навчання, за якої вчитель не повідомляє учням готових знань, а вміло поставленими запитаннями, іноді навідними, які не містять прямої відповіді, змушує їх самих на основі своїх знань, уявлень, спостережень, життєвого досвіду приходити до нових понять, висновків і правил. Е. б. Виникла як реакція на зазубрювання в школах навчального матеріалу і спрямовувалась на розвиток мислительної діяльності учнів.

 
Еджворт (Edgeworth) Ричард Ловел

Еджворт (Edgeworth) Ричард Ловел (1744-1817) - англійський педагог, послідовник Ж.-Ж. Руссо. Дотримувався думки, що педагогічна теорія повинна грунтуватися на старанному вивченні дитини. Різницю в здібностях дітей пояснював вихованням. Початкове навчання, за Е., повинно мати усний характер і спиратися на досвід дітей. Е.опрацював також оригінальну методику навчання читати за допомогою спеціальних значків.

 
ЕДУКАЦІЙНА КОМІСІЯ

ЕДУКАЦІЙНА КОМІСІЯ, комісія національної едукації ( Komisja Edukacji Narodowej ) – перший у Польші й у світі центральний урядовий світський орган управління народною освітою. Створений 1773 з ініціативи прогресивних державних діячів. Існувала до 1794. Е. К. Здійснила ряд шкільних реформ. Територію польської держави було поділено на 10 навчальних округів, у тому числі Волинський (центр у Кременці) й Український (центр у Вінниці). Створено нову шкільну систему, до складу якої входили: центральнопарафіяльні школи (елементарний ступінь), нижчі та виші міські школи (середній ступінь) та 2 Академії, названі в проекті головними школами (вищий ступінь). Програми навчальних закладів було наближено до життя, запроваджено навчання польскою мовою, вчителями шкіл стали світські люди. Для навчання за новими програмами видано шкільні підручники та іншу навчальну літературу. На території України та Білорусі Е. к. Ігнорувала прагнення місцевого населення навчати дітей рідною мовою, зокрема провадила курс на згортання діючих українських шкіл і створення шкіл з польською мовою викладання.

 
ЕЙРЕНИ

ЕЙРЕНИ – ватажки загонів у закритих виховних державних закладах (анллах) устародавній Спарті. Е. призначалися з числа вихованців анлли, яка комплектувалася хлопчиками (від 7 до 18 років) панівного стану рабовласницької аристокртії (спартіатів). В анллі вихованці поділялися за віковою ознакоюна загони, які очолювали Е., котрі допомогали дорослим вихователям.

 
ЕКЗАМЕНИ

ЕКЗАМЕНИ, іспити (від лат. examen – зважування, випробування) – одна з форм перевірки знань, умінь, навичок учнів. За своєю метою Е. бувають шкільними, які завершують певний етап навчальної роботи, і державними, які дають право на вступ до школи вищого ступенянавчання або на зайняття певної посади (чину) на державній службі. Система державних Е. вперше виникла в Китаї на межі І і ІІ ст. н. е. Тут завдання шкільної освіти полягало в підготовці учнів до складання триступеневих державних екзаменів, які давали право зайняти певну посаду. В Європі Е. були запроваджені в середньовічних університетах при здобутті ступеня бакалавра чи магістра. До ХІХ ст. система Е. існувала вже у всіх європейських країнах. В україні проводять у всіх типах загальноосвітніх шкіл у дев'ятих і одинадцятих класах випускні Е., в інших класах перевідні. При вступі до середніх спеціальних і вищих навчальних закладів проводилисявступні конкурсні екзамени. В 1993 і 1994 замість Е. проводився тестовий контроль якості знань учнів. У професійно-технічних училищах, школах і на курсах, де здобувають професію, після закінчення повного курсу навчання учні складають випускні кваліфікаційні екзамени.

 
ЕКЗЕМПЛЯРИЗМ

ЕКЗЕМПЛЯРИЗМ – ( exemplum – взірець, зразок) – представники цього напряму в дидактиці вважали за можливе замінити систематичне вивчення якогось предмета розглядом окремих прикладів з нього. Так, замість цілісного вивчення історії середніх віків можна обмежитися ознайомленням з кількома відомими історичними особами, такими як Карл Великий чи Жанна д'Арк.

 
ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ – (від лат. exsistentia - існування), філософія існування – один із провідних напрямків сучасної філософії, різновид суб'єктивного ідеалізму. Основною категорією в Е. є поняття існування (екзистенція; звідси назва), яке ототожнюється з суб'єктивними переживаннями людини й оголошується первинним щодо буття. Е. протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, яке руйнує індивідуальність, свободу людини. Е. применшує значення виховання та освіти в процесі формування особистості. Остання формується згідно з Е., в ході безперервно й самостійно здійснюваних дитиною актів «вибору» при відсутності будь-якого педагогічного керівництва; основні якості і властивості людини дозрівають у ній самостійно; внутрішня суть дитини, її «Я» недосяжні для серйозних педагогічних впливів. Педагогічні ідеї Е. пройняті духом індивідуалізму. На думку екзистеціалістів, головною метою навчальних занять має бути не розвиток інтелекту, а емоційне виховання.

 
ЕКСКУРСІЯ

ЕКСКУРСІЯ (від лат. excursion – поїздка, подорож, похід) – пізнавальний вид діяльності, що позитивно впливає на активне сприйняття людиною нових знань; колективні подорожі, походи до визначних місць, музеїв, промислових підприємств, на історичні об'єкти з науковою, загальноосвітньою, культурно-освітньою метою. Виникли наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. як метод навчання. Е. набула великого значення як форма і метод навчально-виховної роботи в школі, в позакласній роботі й у діяльності культурно-освітніх закладів України. За змістом Е. бувають тематичними й комплексними.

 
ЕКСПЕРИМЕНТ ПЕДАГОГІЧНИЙ

ЕКСПЕРИМЕНТ ПЕДАГОГІЧНИЙ – науково поставлений дослід у галузі навчальної чи виховної роботи, спостереження досліджуваного педагогічного явища в спеціально створених і контрольованих дослідником умовах. При цьому встановлюється залежність між тим чи іншим впливом або умовою навчання та виховання і його результатом. Одержання точних і вірогідних результатів Е. п. залежить головним чином від теоретичної позиції дослідника, вираженої в робочій гіпотезі, і методики дослідження. Е. відрізняється від спостереження активним втручанням у ситуацію дослідника, який здійснює планомірне маніпулювання однією або кількома змінними (факторами) і реєстрацію супутніх зміну поведінці об'єкта, що вивчається. Правильно поставлений Е. дає можливість перевіряти гіпотези про причинно-наслідкові відношення, не обмежуючись констатацією зв'язку (кореляції) між змінними. Розділяють традиції і факторні плани проведення Е. За традиційного планування здійснюється лише одна незалежна змінна, за факторного – кілька. Якщо досліджувана галузь відносно невідома і система гіпотез відсутня, то говорять про пілотажний Е., результати якого можуть допомогти в уточненні напряму подальшого аналізу. Коли є дві конкуруючі між собою гіпотези і Е. дає змогу вибрати одну з них, говорять про вирішальний експеримент. Контрольний Е. здійснюється з метою перевірки якихось залежностей.

В педагогіці широко використовується лабораторний експеримент, переважно у формі експериментальних занять. Часто пі час проведення педагогічних досліджень спостерігаються і зіставляються два об'єкти (наприклад, два класи чи групи): один експериментальний, другий контрольний. Враховується характеристика учнів в класу в цілому. Для підвищення об'єктивності результатів дослідження, а також виключення впливу особливостей того чи іншого класу проводиться перехресне вивчення, під час якого послідовно змінюються експериментальні класи.

 
ЕКСПЕРИМЕНТ ПСИХОЛОГІЧНИЙ

ЕКСПЕРИМЕНТ ПСИХОЛОГІЧНИЙ – метод пізнання психічної реальності, за якою психічні явища вивчають у спеціально створених або контрольованих дослідником умовах. Систематичне використання Е. п. почалося з другої половини ХІХ ст. (експериментальна психологія), що привело до утвердження психології як як самостійної науки. Трудність здійснення Е. п. полягає у тому, що в психологічних явищах, функціях процесах завжди великий вміст суб'єктивного.

 
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕДАГОГІКА

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕДАГОГІКА – одна з течій педагогіки кінця ХІХ – початку ХХ ст. Намагалися всі свої положення обґрунтувати даними емпіричних спостережень і спеціально поставленого експерименту. Головні представники Е. п. – В. П. Лай, Е. Мейман, Г. С. Колл, Е. П. Тормдайк та інші. Основними методами дослідження Е. п. вважала довготривалі спостереження педагогічного процесу, експеримент, вивчення дитячих праць. У центр уваги вона ставила не навчання дитини, а а вивчення її самої. Поряд з досягненнями (з'ясування закономірності фізичного розвитку дитини, дослідження відчуттів, сприймань, уваги, пам'яті дітей та ін.) Е. п. мала й ряд недоліків. Принижуючи значення педагогічної теорії, представники Е. п. недооцінювали водночас і значення повсякденної практики навчально-виховної роботи як джерела даних про дітей. Е. п. було покладено в основу педології.

 
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ – напрям в історії психології, що ґрунтувався на експериментальному вивченні психіки. Вперше психологічний експеримент застосовано ще у Х VIII ст., але як науковий напрям Е. п. виникла у другій половині ХІХ ст. Перша психологічна лабораторія створена в Німеччині (В. Вундт, 1879). Першими в Україні були психологічні лабораторії П. Ковалевського в Харкові (Кінець 80-х років) і М. Ламке в Одесі (1895). З розвитком психології відпала потреба виділяти Е. п. в окремий напрям психологічної науки, оскільки експериментальний метод став переважаючим у всіх психологічних дослідженнях.

 
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ МАЙДАНЧИК

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ МАЙДАНЧИК – затверджений відповідним органом державного управління освітою дошкільний, середній загальноосвітній, інтернатний, професійний, позашкільний, вищій або інших закладах освіти, його підрозділ, на базі якого відпрацьовуються нові соціально значущі педагогічні і наукові ідеї, технології та визначається їхня ефективність. Авторам соціально-педагогічної ініціативи може стати будь-яка особа (колектив) незалежно від місця роботи, освіти, віку й місця проживання. Реалізація ініціативи автора повинна забезпечувати вимоги держави щодо якості освіти, виховання й не завдавати шкоди здоров'ю учасників навчально-виховного процесу, статус експериментального майданчика надається після проходження спеціальної експертизи визначення відповідності ініціативи меті розвитку освіти, забезпечення оптимальних умов для реалізації ідей, що мають бути закладені в основу запропонованої ініціативи.

 
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ШКОЛИ

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ШКОЛИ – школи різного типу, на базі яких органи освіти, науково-дослідні установи або окремі науковці апробовують новий зміст освіти, нові організаційні форми методи навчання та виховання. Почали замислюватися в XIX ст. У зв'язку з розвитком експериментальної педагогіки й експериментальної психології.

 
ЕКСТЕРНАТ

ЕКСТЕРНАТ – система навчання, що ґрунтується на самостійному вивченні курсу навчального закладу без відвідування занять, з наступним складанням іспитів за цей курс.

 
ЕКСТРАОРДИНАРНИЙ ПРОФЕСОР

ЕКСТРАОРДИНАРНИЙ ПРОФЕСОР– (від лат. е xtra – поза і ordo – порядок) – звання, яке надавалося молодим ученим, котрі працювали найближчими помічниками видатних професорів. У російських університетах до 1917 до Е. п. належали позаштатні професори, які обмежувалися в правах і одержували меншу зарплату, ніж ординарні професори.

 
ЕЛЕКТИВНИЙ ПРИНЦИП

ЕЛЕКТИВНИЙ ПРИНЦИП – принцип вибору предметів для вивчення самими учнями. Полягає в тому, що з певного року навчання лише частина предметів є обов'язковими, а решта – можуть вибиратися учнями (зі схваленням педагогами) з числа рекомендованих для даного року навчання або для того чи іншого профілю. Вважається, що таким способом можна забезпечити задоволення й розвиток індивідуальних нахилів і здібностей учнів. Е. п. застосовується в середній і вищій школі багатьох країн і особливо в США. З 1991 Е. п. застосовується в середній загальноосвітній школі України.

 
ЕЛЕКТРОТЕХНІКА В ШКОЛІ

ЕЛЕКТРОТЕХНІКА В ШКОЛІ – навчальний предмет, який в 1957-1964 входив до складу комплексного курсу „Основи виробництва” в ІХ-Х класах. У зв‘язку з відмовою в загальноосвітній школі від виробничого навчання був замінений вивченням основ електротехніки в системі трудового навчання.

 
ЕЛЕМЕНТАРНА ШКОЛА

ЕЛЕМЕНТАРНА ШКОЛА– (від лат. Elementariu – початковий) – те ж саме, що й початкова школа. Термін „Е. ш.” дуже поширений у зарубіжних країнах. Зміст навчання в Е. ш. Всіх країн приблизно однаковий: рідна мова (читання й письмо), арифметика, початкові відомості з історії, природознавства й географії своєї країни, малювання й співи тощо.

 
Еліаде - Радуліску - (Eliade - Radulescu

Еліаде - Радуліску - (Eliade - Radulescu) Іон (1802 - 1872) - румунський письменник, учений, один з основоположників румунської національної школи. Склав для неї кілька підручників рідною мовою. Виступав на захист гармонічного поєднання розумового, морального та фізичного виховання. Був прихильником жіночої освіти.

 
Еліот (Eliot) Чарльз Вільям

Еліот (Eliot) Чарльз Вільям (1834 - 1926) - американський дія освіти, який запропонував елективний принцип. Був прихильником природничо-наукової освіти, яка найбільше відповідала потребам американської промисловості, що швидко розвивалася.

 
ЕЛЛІНІСТИЧНА ОСВІТА

ЕЛЛІНІСТИЧНА ОСВІТА, Еллінізм (грец. Ěλληνμός , від ‘Ěλλην – еллін, грек) – умовна назва періоду країни Східного Середземномор'я з часу завоювань Олександра македонського (334-323 до н. е.) до підкорення цих країн Стародавнім Римом (завершилося 30 до н. е.). Зростання виробничих сил після греко-македонського задоволення значною мірою сприяло дальшому розвитку наук і шкільної освіти. Поряд з мусичними школами в епоху Е. виникли граматичні , де викладалися мови й література, музика, елементи математики та астрології. Змінився й характер гімнасіїв . У них гімнастичне виховання відійшло на задній план, а його місце зайняла поглиблена теоретична підготовка. Ефебія в цей період втратила військовий характер і перетворилася на своєрідну вищу школу.

 
Елькін Давид Генріхович

Елькін Давид Генріхович (31.ХІ.1895, Воронеж - 6.VI.1983, Одеса) - український психолог. В 1921 закінчив Одеський університет, де викладав 1922-1977, з 1934 професор психології Одеського університету. Досліджував проблеми навичок, сприймання, пам'яті, історії психології. В центрі уваги Е. - проблема сприймання, зокрема сприймання часу.

 
ЕМІЛЬ, АБО ПРО ВИХОВАННЯ

ЕМІЛЬ, АБО ПРО ВИХОВАННЯ– соціально–педагогічний трактат Ж. Ж. Руссо. Написаний у формі роману, який зображує виховання, покликане сформувати нових людей і здійснити через тих перетворення суспільства. Видано у Парижі 1762.

 
ЕМПІРИЧНА ПЕДАГОГІКА

ЕМПІРИЧНА ПЕДАГОГІКА – (від грец. досвід) – практика навчально-виховної роботи, що склалася стихійно й не дістала теоретичного обґрунтування та узагальнення. Філософія емпіризму, визнаючи чуттєвий досвід єдиним джерелом і критерієм пізнання, виправдовує таке становище.

 
ЕМПІРИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

ЕМПІРИЧНА ПСИХОЛОГІЯ – один з основних напрямків психології Х VIII – XIX ст. Ґрунтувалася на чуттєвому „досвіді” на противагу умоглядній, раціональній психології. Представники Е. п. (Д. Гартлі, Дж. С. Міль, Г. Спенсер та ін.) вважали предметом психології дослідження явищ свідомості, а методом психології – самоспостереження. Тепер термін „Е. п.”вживається в трьох основних значеннях:

 

  1. для позначення психологічних напрямів і шкіл, що підкреслено орієнтуються на здобуття фактів, розглядаючи це як передумову формулювання будь-яких теоретичних висновків;
  2. для позначення напрямків, що ґрунтуються на фактичному матеріалі, одержаному поза експериментальним шляхом;
  3. для виділення концепцій, підходів, які принципово уникають теоретичних узагальнень.

 

 
ЕНЦИКЛОКЛОПЕДИЗМ ДИДАКТИЧНИЙ

ЕНЦИКЛОКЛОПЕДИЗМ ДИДАКТИЧНИЙ – теорія визначення змісту загальної освіти, яка головним завданням освіти вважає передання учням якомога більшої кількості знань. Стара назва Е. д. дидактичний матеріалізм. Результатом Е. д. є перевантаження шкільних програм великою кількістю деталей – подробиць, що не сприяє ні міцному засвоєнню основних знань, ні розвитку мислення учнів, застосуванню ними знань у нових теоретичних і практичних ситуаціях.

 
ЕНЦИКЛОПЕДІЇ І СЛОВНИКИ ПЕДАГОГІЧНІ

ЕНЦИКЛОПЕДІЇ І СЛОВНИКИ ПЕДАГОГІЧНІ – наукові видання, систематизоване коло знань з педагогіки, народної освіти й суміжних наук. Е. і с. п. ставлять своїми завданнями: розкрити у стислій формі теорію і практику навчання та виховання в цілому або окремих їхніх галузей, описати педагогічну термінологію. За змістом можуть бути універсальним або галузевими (середня чи вища школа, сімейне виховання тощо), за структурою – словниковими або систематичними. Педагогічні енциклопедії грунтуються звичайно на національному матеріалі й характеризують стан педагогіки та народної освіти переважно у своїй власній країні, тому нерідко називаються національними педагогічними енциклопедіями. Деякі педагогічні енциклопедії є окремими томами універсальних енциклопедій.

 
Епе (Ерее) Шарль-Мішель

Епе (Ерее) Шарль-Мішель(25.ХІ. 1712-23. ХІІ. 1789) - французький сурдопедагог. У 1770 відкрив у Перижі перше у світі училище (інститут) для глухих. Своєю метою Е. ставив дати глухим учням розумове й моральне виховання. Для цього розробив систему навчання (так званий мімічний метод методичних знаків), засновану на використанні жестико-мімічної мови як засобу пізнання і спілкування глухих. Система Е. застосовувалась в багатьох країнах світу.

 
ЕРАЗМ

ЕРАЗМ – програма розвитку мобільності у сфері вищих навчальних закладів Європейського Союзу. Нею надається допомога в обміні студентами та викладачами, а також у співпраці між європейськими вузами. Чотири відсотки всіх студентів ЄС користуються можливістю повчитися деякий час в іншій країні Європейського Союзу.

 
Еразм Роттердамський

Еразм Роттердамський - (Erasmus von Rotterdam; псевданим Герхарда, Герхардса; 28.Х. 1466 або 1469, Роттердам - 12.VII. 1536, Базель) - видатний учений - гуманіст епохи Відродження. Значну увагу приділяв проблемам освіти й педагогіки. Високо оцінюючи роль виховання, вбачав його головне завдання у виробленні в дітей різного віку моральності і благочестя. Різко критикував зміст і схоластичні методи навчання в тодішніх школах. Під час вивчення стародавніх мов вважав необхідним основну увагу звертати не на формальне оволодіння граматикою, а на читання латинських і грецьких класиків. Вимагав, щоб навчання було легким і приємним для учнів, грунтувалося на їхніх інтересах і розвивало самодіяльність дітей. Як і всі гуманісти , Е. Р. Був прихильником м'якої дисципліни в школі.

 
ЕРГОНОМІКА ПЕДАГОГІЧНА

ЕРГОНОМІКА ПЕДАГОГІЧНА – розділ педагогіки, яка вивчає порблеми оптимізації матеріальних умов шкільної праці; робочих місць учня й учителя, оптимізацію дидактичних засобів, проблеми техніки безпеки й гігієни праці, умови відпочинку, а також естетику школи і її оточення.

 
ЕРОТЕМАТИЧНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ

ЕРОТЕМАТИЧНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ (від грец. Еротема - запитання) – метод діалогу, стара назва методу навчання, який спирається на постановку вчителем запитань за темою уроку та одержання за допомогою учнів відповідей на них. Е. м. н. бувають трьох видів: бесіда в молодших класах, дискісія і проблемний метод у старших класах.

 
ЕСЕНСІАЛІЗМ

ЕСЕНСІАЛІЗМ (від лат. Essentia – істота, суть) – напрям у педагогіці США, що виник у 30-х роках ХХ ст. як опозиція педагогіці програсивізму, яка називалася також експерименталізмом і була відображенням філософії прагматизму в педагогіці. Якщо назва «прогресивізм» вказувала на ідеї прогресу у вихованні, то назва «есенсіалізм» підкреслює те, що має становити «есенсію», толбто суть навчально-виховної роботи, діяльності. Прогресивізм обгрунтований у багатьох працях Д. Дьюї, був дуже поширений в американській педагогіці, есенсіалізм виступив з його серьйозною критикою. Це відбулося на з'їзді вчителів в Атлантік-Сіті в1938, де есенсіалісти виступили з «маніфестом», в якому різко критикували педагогічні погляди Д. Дьюї, висловлені ним у праці «Моє педагогічне кредо». Якщо прогресивісти виступали переважно як педоцентристи, то есенсіалісти виступали швидше як дидактоцентристи, вважаючи вчителя центром процесу навчання й виховання. Прогпесивісти наголошували на «вільному розвитку особистості», а есенсіалісти на її «формуванні». З часом виникли певні модифікації цих двох педагогічних течій.

 
ЕСТЕРН

ЕСТЕРН – (від лат. externus – зовнішній сторонній) – особа, яка склала екзамени при навчальному закладі , не навчаючись в ньому. Е., що успішно склав іспити дістає такі самі права, як і особи, що закінчили повний курс цього навчального закладу. До 1017 Е. В Росії називалися й учні, які не жили в закритих інтернатах при школах, а лише відвідували заняття, та позаштатні лікарні, які безплатно працювали в лікарнях або інших закладах, щоб набути практику.

 
Естковський (Estkowski) Еварист

Естковський (Estkowski) Еварист (26. Х. 1820, Джомзгун, поблизу Познані - 15. VIII. 1856, Зоден тепер у ФРМ) - польський педагог, діяч народної освіти. Працював у початкових школах і учительській семінарії в Познані. В 1848 організував перше в Польші педагогічне товариство, був засновником і редактором (1848 - 1853) першого польського педагогічного журналу "Польська школа". Досліджував проблеми початкової освіти й підготовки вчителів. Е. розробив проект недільних шкіл для тих, хто закінчив елементарну школу, розробляв пректи широкого розвитку позашкільної виховної і просвітньої роботи. Е. відіграв велику роль у пропаганді демократичних педагогічних ідейсеред польських учителів.

 
ЕТНОПЕДАГОГІКА

ЕТНОПЕДАГОГІКА – (від грец. плем'я, народ і педагогіка) – наука про народну педагогіку, Е. досліджує досвід народу, з'ясовує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей народу в сучасній науково-педагогічній діяльності, досліджує способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення тих чи інших явищ народного життя і з'ясовує їх відповідність чи невідповідність сучасним завданням виховання.

 
ЕФЕБІЯ

ЕФЕБІЯ – (від грец. юнак) – державна організація в стародавній Греції (Афінах, Спарті) для підготовки вільнонароджених юнаків від 18 до 20 – річного віку до військової та цивільної служби. Склалася в другій половині V ст. до н.е. Після закінчення Е. вихованці ставали повноправними громадянами. В епоху еллінізму Е. включала поряд з військово-фізичною також значну освітню підготовку.

 
ЄВГЕНІКА

ЄВГЕНІКА – (від грец. Εύγενης – родовитий, знатний) – наука, що досліджує шляхи й методи активного впливу та еволюцію людини. Термін «євгеніка» запропонував у 1869 році англійський біолог Ф.Гальтон, який вважав раси людини нерівноцінними і вбачав шляхи поліпшення людей у заохоченні та обмеженні певних шлюбів. Ці хибні погляди нерідко використовувалися для виправдання расової й національної дискримінації. Генетика людини й генетика медична спростували уявлення про генетичну зумовленість інтелектуальної вищості одних народів над іншими й показали, що відмінності людей залежать не лише від їхніх спадкових задатків, а передусім від умов життя.

 
Євдокимов Віктор Іванович

Євдокимов Віктор Іванович (народився 20.7.1942, с.Новопетрівка Донецької області) - український педагог, член - кореспондент АПН України з 1994 року. З 1975 працює проректором Харківського педагогічного інституту (з 1994 університету) імені Г.Сковороди. Досліджує проблеми забезпечення наочності в навчанні.

 
Євнух Микола Борисович

Євнух Микола Борисович (нар. 26.6.1938, с. Зарічне Рівненської обл.) - педагог, член-кореспондент АПН України з 1994. З 1989 завідує кафедрою педагогіки і психології Київського гуманітарного університету. Досліджує проблеми історії педагогіки.

 
ЄВРЕЙСЬКІ ШКОЛИ

ЄВРЕЙСЬКІ ШКОЛИ – духовні і світські школи різних ступенів з навчанням єврейською мовою або школи для євреїв з неєврейською мовою навчання. Почали виникати в V ст. до н.е.

До I ст. до н.е. склалися такі типи шкіл:

  • початкова (мікра);
  • середні школи підвищеного типу;
  • вища школа.

 

Пізніше створюються єврейські академії, які мали право присуджувати вчений ступінь доктора. Така система збереглася протягом середніх віків. В Новий час виникає народна єврейська школа – хедер (у ХХ ст. – так званий “ реформований, або зразковий, хедер ” ). В Житомирі було створено рабинське училище, в 1873 перетворене в учительський інститут. В Х I Х ст. в інших країнах виникали єврейські гімназії, реальні училища, технікуми, колегії, учительські й богословські семінарії. До 30-х років ХХ ст. в Україні були державні школи різних ступенів з єврейською мовою навчання. Після 1991 відроджуються єврейські школи в Україні.

 
ЄВРОПЕЙСЬКА АСОЦІАЦІЯ КЕРІВНИКІВ СЕРЕДНІ

ЄВРОПЕЙСЬКА АСОЦІАЦІЯ КЕРІВНИКІВ СЕРЕДНІХ ШКІЛ ( European Secondary Meads Association ) – організація, створена у 1988 з метою пропаганди досягнень освіти у середніх школах країн Європи. Робота А. спрямована на обмін досвідом, підтримку в розробці освітянських програм, обмін учнями й налагодження зв'язків між школами європейських країн. З 1991 в А. створена база даних для тих, хто бажає обмінюватися програмами шкіл.

 
ЄВРОПЕЙСЬКА АСОЦІАЦІЯ УЧИТЕЛІВ

ЄВРОПЕЙСЬКА АСОЦІАЦІЯ УЧИТЕЛІВ( AEDE – Association Europeene des Enseiqnants ) – створена у 1956 організація з метою допомоги вчителям шкіл під час вирішення найбільш складних питань педагогічної практики. Основні напрями роботи: підтримка та впровадження ідеї створення європейської федерації, розробка і ствердження основних понять загальних базових характеристик Європейської цивілізації, донесення цих знань до педагогічної громадськості, вчителів, учнів та батьків. Асоціація сприяє налагодженню та зміцненню зв'язків між школами, учителями й учнями шкіл європейських країн.

 
ЄВРОПЕЙСЬКА МЕРЕЖА ОСВІТИ УЧИТЕЛІВ

ЄВРОПЕЙСЬКА МЕРЕЖА ОСВІТИ УЧИТЕЛІВ ( ETEN – European Teacher Education Network ) – об'єднує 10 інститутів перепідготовки вчителів та університети п'яти країн Європи. Метою мережі є обмін програмами з підготовки студентів і учителів, створення навчальних планів і реалізація науково-дослідних програм. Секретаріат організації знаходиться в Ґетеборзькому університеті (Швеція).

 
Євсевьєв Макар Євсейович

Євсевьєв Макар Євсейович (1864-1931) - вчений та педагог мордовського народу, досліджував мордовську мову, етнографію, фольклор, автор посібника "Основи граматики мордовської мови", та "Мордовсько-російського словника".

 
Євтушевський Василь Андріанович

Євтушевський Василь Андріанович (1836-1888) - російський педагог та суспільний діяч, один з засновників Петербурзького педагогічного товариства та педагогічного музею військово-навчальних закладів, автор посібників: "Методика арифметики" та "Збірник арифметичних задач" в 2-х частинах. В цих працях розглядалися дидактичні принципи та психологічні джерела навчання арифметиці, методика пропедевтичного курсу, яка була побудована за системою А.Б. Грубе (послідовне вивчення кожного числа до 100). Цю частину праці критикував П.Л. Чебишев за "протиріччя її початкам науки" та Л.М.Толстой за вади мови.

 
Єголін Олександр Михайлович

Єголін Олександр Михайлович (1896-1956) - радянський літературознавець, доктор філологічних наук, член-кореспондент АН СРСР, дійсний член АПН РСФСР. Розробляв питання історії російської літератури XIX ст. Автор праць з методики літератури і загальних питань народної освіти, а також підручників з російської літератури для шкіл різних типів.

 
Єгоров Тихон Георгійович

Єгоров Тихон Георгійович (1891-1959) - радянський психолог, доктор педагогічних наук, професор, автор підручників з психології, досліджував питання психології навчання читанню та психології виробничого навчання.

 
Єгоров Федір Іванович

Єгоров Федір Іванович (1845-1915) - російський методист-математик, автор "Методики арифметики". В цій праці велику увагу приділив розвитку самостійного мислення учнів. Автор праць : "Арифметика та збірник арифметичних задач"(1887), "Керівництво арифметики"(1884), "Керівництво геометрії"(1879), "геометрія та зібрання геометричних задач"(разом з А.Ф.Малиніним,1879).

 
ЄЗУЇТСЬКЕ ВИХОВАННЯ

ЄЗУЇТСЬКЕ ВИХОВАННЯ – система авторитарного виховання, опрацьована педагогами католицького ордену єзуїтів (лат. Societas Jesus , Товариство Ісуса, засноване в 1534 І.Лойолою). Створення мережі навчальних закладів і виховання юнацтва, насамперед з привілейованих або заможних верств, у дусі відданості католицизму було однією з головних місій ордену єзуїтів. Найпоширенішим типом єзуїтського навчального закладу стали колегії, які давали середню освіту. Педагогіка єзуїтів пройнята прагматизмом. У XVII - XVIII ст. єзуїти мали репутацію блискучих педагогів, оскільки єзуїтське виховання акумулювало багато досягнень гуманістичної і протестантської педагогіки (класно-урочна система навчання, використання вправ і регулярних повторень, поступовий перехід від легшого до складнішого, єзуїтське виховання надавало їм значною мірою формалізованого характеру. Виховання було спрямоване насамперед на розвиток індивідуальних здібностей, честолюбства, духу змагання. Важливе місце відводилося світському вихованню, однак головним напрямом діяльності єзуїтських педагогів залишилось релігійне виховання дітей. Учителів для єзуїтських навчальних закладів готували дуже старанно й довго з кращих випускників колегій. Традиції єзуїтських колегій істотно вплинули на розвиток педагогіки й шкільної справи в Новий час. Єзуїтська педагогіка помітно вплинула на педагогічну систему Я.А.Коменського. В багатьох країнах (Іспанія, Португалія, США, країни Латинської Америки) єзуїти й наприкінці ХХ ст. впливають на народну освіту, вони мають свої школи, готують викладачів, викладають у ряді університетів і в більшості католицьких шкіл.

 
ЄЗУЇТСЬКІ ШКОЛИ

ЄЗУЇТСЬКІ ШКОЛИ – навчальні заклади, які створювалися з середини XVI ст. орденом єзуїтів для посилення впливу католицької церкви. Поділялися на нижчі – колегії(7 років навчання) та вищі – семінарії(6 років навчання). Методи навчання в єзуїтських школах були схоластичними. В Україні єзуїтські школи діяли у Львові(1608), Кам'янці-Подільському(1608), Луцьку(1609), Острозі(1624), Києві(1690), Тернополі(1823) та ін. В міру створення братських шкіл в Україні зменшувалося значення єзуїтських шкіл.

 
ЄЛИЗАВЕТГРАДСЬКА МЕДИКО-ХІРУРГІЧНА ШКОЛА

ЄЛИЗАВЕТГРАДСЬКА МЕДИКО-ХІРУРГІЧНА ШКОЛА – перший вищий навчальний заклад в Україні для підготовки лікарів. Організована у 1787 на базі запроектованого медичного факультету Катеринославського( тепер Дніпропетровський) університету. Комплектувалася школа учнями українських навчальних закладів, у тому числі й Єлизаветградського благородного чоловічого пансіону.

 
Єлько Петро Дмитрович

Єлько Петро Дмитрович(1844-1916) - директор училища глухонімих у Петербурзі, доктор медицини. Був прибічником усного методу навчання глухонімих, робив спроби його удосконалення шляхом розробки природного способу навчання глухонімих.

 
ЄПАРХІАЛЬНІ УЧИЛИЩА

ЄПАРХІАЛЬНІ УЧИЛИЩА – середні жіночі навчальні заклади в Росії до 1917 року. Були напівзакритими навчальними закладами. Призначалися єпархіальні училища головним чином для навчання й виховання дочок православного духівництва. Єпархіальні училища перебували у віданні Сидону. Дочки священників навчалися безплатно, дівчата інших станів – за плату. Строк навчання – шестирічний. Навчальний курс був близьким до курсу жіночих гімназій. Випускниці єпархіальних училищ мали право та звання домашнього вчителя, а також учителя початкових шкіл (з 1884 – церковнопарафіяльних). З 1900 при училищах було відкрито спеціальний, сьомий, педагогічний клас. При деяких єпархіальних училищах діяли початкові школи, в яких вихованки старших класів проходили педагогічну практику.

 
Єпископські школи

Єпископські школи – те ж, що й соборні школи.

 
Єпіфаній Славинецький

Єпіфаній Славинецький - (рік народження невідомий - помер 19.11.1675, Москва) - український і російський філолог, педагог, письменник і перекладач. Родом з України. Навчався в Київській братській школі, завершував освіту за кордоном. Був учителем у Києво-братській колегії. В 1649 запрошений до Москви, де 1653 заснував у Чудовому монастирі першу греко-латинську школу, був її ректором. Автор посібника для вчителів і батьків "Громадянство звичаїв дитячих".

 
Єрмаков Василь Петрович

Єрмаков Василь Петрович(11.3.1845, с. Терпоха Гомельської обл., Білорусь - 16.3.1922,Київ) - український математик. З 1877 - професор Київського університету, з 1899 - Київського політехнічного інституту. Працював у Київському фізико-математичному товаристві, 1884-1886 видавав "Журнал елементарної математики", в якому особлива увага приділялась опрацюванню методів розв'язування задач на побудову. Єрмаков вважав, що кращому засвоєнню алгебри й арифметики сприяє розвиток мислитель них здібностей учнів за допомогою розв'язування спеціально підібраних задач.

 
Єфимов Олексій Володимирович

Єфимов Олексій Володимирович - радянський історик та методист, професор, член-кореспондент АН СРСР та АПН, лауреат Сталінської премії за "колективну працю" Історія дипломатії за редакцією В.П.Потьомкіна, Єфимов О.В. автор підручника з нової історії для VIII кл. середньої школи, який діяв з 1940, редактор та один з авторів "Методичного посібника з нової історії" (1940).

 
Єфросинія Полоцька

Єфросинія Полоцька (XII ст., друга половина) - дочка полоцького князя Георгія, освічена для свого часу жінка. В молоді літа пішла в монастир, займалась переписом та розповсюдженням книжок.

 
ЄШИБОТ

ЄШИБОТ – вища єврейська духовна школа для підготовки рабинів і вчених талмудистів. Зародилася на початку нашої ери й діє дотепер у ряді країн.

 
ЄШИВА

ЄШИВА – (ієшива, єшибот, ієшибот – сидіння, засідання) – вища школа вивчення єврейського релігійного права (галахи), центр традиційної єврейської ученості. Готує рабинів, суддів, учителів єврейських традицій, теологів. Слухачами є дорослі чоловіки(згідно з галахою, повноліття настає при досягненні 13-річного віку). Лише у 80-х роках ХХ ст. в Ізраїлі почали створювати єшива для дівчат. Перші єшива, очевидно, виникли ще до зруйнування єрусалимського храму римлянами. У XV ст. перші єшива виникли в Україні. У ХХ ст. єшива зберігаються головним чином в Ізраїлі й північній Америці. В США, крім ортодоксальних єшива, діє університет-єшива, створений у 1886, де вивчаються як теологія, так і математика, природничі й суспільні науки. В Сучасному Ізраїлі єшива продовжують залишатися основною формою вищої релігійної освіти. У СРСР єшива були повсюдно закриті у 20-ті роки. На початку 90-х років єшива почали відроджуватися в Україні. Відкрито єшива в Харкові, Дніпропетровську та інших містах.

 
Жак – Далькроз

Жак – Далькроз – (Laques-Dalcroze) Еміль (6.VII.1865, Відень -1. VII.1950 Женева) швейцарський музикант – педагог, композитор, засновник системи ритмічного виховання. Працюючи над розвитком слуху своїх учнів у спеціально створеному інституті музики, Ж.Д. прийшов до створення системи вправ, в якій пластичні руки організуються й регулюються музикою. В основі педагогічного вчення Ж.Д. – ідеал гармонійного розвинутої людини. Система Ж.Д. дістала поширення в багатьох країнах.

 
Жакото (Lacotol) Жозеф

Жакото (Lacotol) Жозеф (4.ІІІ.1770 – 30.VIII.1840) – французький педагог; професор вищої математики й гуманітарних наук у Діжоні, потім професор французької мови і літератури в Лувені (Бельгія). Опрацював аналітичної метод навчання грамоти рідною мовою, який ґрунтувався на читанні і запам’ятовуванні оригінальних творів іноземної художньої літератури. Психологічною основою методу навчання Ж. був принцип, що всі люди на початку рівні за своїми розумовними здібностями.

 
Жалдак Мирослав Іванович

Жалдак Мирослав Іванович (народився 15. VIII. 1937, с.Лазірки Полтавської обл.) – український педагог, доктор педагогічних наук, дійсний член АПН України з 1995. З 1980 завідує кафедрами вищої математики й інформатики в Українському педагогічному університеті імені М.П.Дрогоманова. Досліджує проблеми методики вивчення інформатики в школі і педагогічному вузі.

 
Жан-Поль

Жан-Поль (Leon-Paul; справжня ім‘я і прізвище Йоганн Пауль Фрідріх Ріхтер – Richten; 12.III.1763, Баварія – 14.Х.1825, там само) – немецький педагог і письменник, автор відомої книги “Левана, або Вчення про виховання. Метою виховання вважав розвиток ідеальної людини із збереженням усіх індивідуальних особливостей. Правильне виховання, на думку Ж.-П., може відбуватися лише за умови радісного й веселого оточення. Головним засобом виховання вважав особистий приклад вихователя і його любов до дітей. Велике місце у вихованні відводив релігії.

 
Жане (Janet) П‘єр

Жане (Janet) П‘єр (30. V.1859, Париж – 24.ІІ.1947, там само) – французький психолог, психіатр, невропатолог. Один з представників емпіричної психології й патопсихології. Керівник психологічної лабораторії психіатричної клініки Сальпетрієр у Парижі (з 1890), професор психології в Колеж де Франс (1902-1936) Ж. вияви деякі важливі закономірності розвитку психіки в тюрмі і патології, особливо цінним було опрацювання, Ж. проблем пам‘яті.

 
Жанліс (Lenlis) Стефані Фелісіте

Жанліс (Lenlis) Стефані Фелісіте (1746-1830) – французька пісмениця та педагог. Знаходилася під впливом Руссо та Фемелона. Одна з перших у Франції використала наочне викладання та ввела нові мови до предметів початкового навчання. В навчанні використовувала чарівний ліхтарик та домашній театр. Велику увагу приділяла гімнастиці. Була прибічником жіночої освіти. Педагогічні погляди Ж. виклала у праці “Adele of Theodore, eu letters sun L’education”(1782).

 
Желехівський Євген Ієронімович

Желехівський Євген Ієронімович (24.ХІІ.1844, с.Хишевичі Львівської обл. – 19.ІІ.1885, Станіслав, тепер Івано-Франківськ) – український лексикограф, фольклорист і педагог. Закінчив Львівський університет (1869). Викладав філологічні дисципліни в українських гімназіях у Перемишлі й Станіславі. Автор “Малоруського-німецького словника”.

 
ЖЕНЕВСЬКА ШКОЛА ГЕНЕТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

ЖЕНЕВСЬКА ШКОЛА ГЕНЕТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ – напрям у дослідженні психічного розвитку дитини, створений ж. Піаже та його послідовниками. Предмет вивчення – походження й розвиток інтелекту в дитині. Головне завдання дослідження механізмів пізнавальної діяльності, прихованих за зовнішньою картиною поведінки. Для з‘ясування цих компонентів опрацьовано метод клінічної бесіди, коли вивчаються не симптоми, не зовнішні прояви явища, а процеси, які ведуть до їх виникнення.

 
Житецький Павло Гнатович

Житецький Павло Гнатович (4.І.1837, Кременчук – 18.ІІІ.1911, Київ) – український філолог, педагог. Закінчив Київський університет (1864). У 1864 – 1867 викладав російську мову й літературу в Кам‘янець-Подільській гімназії, з 1867 – у середніх навчальних закладах Києва. Основні праці – з українського мовознавства, літератури фольклору. Ряд досліджень присвятив питанням методики викладання російської мови й літератури в школі.

 
ЖИТТЯ ГЛУХИХ

ЖИТТЯ ГЛУХИХ – щомісячний суспільно-політичний та науково-популярний журнал Всеросійського товариства глухих. Обсяг 3-4 друкованих сторінки. Висвітлював виробниче та суспільне життя глухонімих , питання профілактики глухоти, організацію навчання та виховання дітей з вадами слуху, а також досвід роботи закладів для цієї категорії дітей. Раніш видавався під назвою “Життя глухонімих” (1933-41), після перерви був відновлений в 1957 -32 виходила газета “Життя глухонімих”.

 
ЖИТТЯ СЛІПИХ

ЖИТТЯ СЛІПИХ – щомісячне життя центрального правління. “Всеросійського товариства сліпих” виходив з квітня 1924. Обсяг 3-4 друкованих сторінки. В “Ж. С.” друкувалися кореспонденції з питань праці, освіти, побуту, а також літературно-художні твори сліпих авторів. Журнал мав такі розділи: літературно-художній, критики та бібліографії, музичний та шахово-шашечний. Друкувався рельєфно-крапковим шрифтом за системою Брайня.

 
ЖІНОЧА ОСВІТА

ЖІНОЧА ОСВІТА – виникла як самостійна галузь освіти у зв‘язку з нерівноправним соціальним становищем жінки. Втрачає своє значення в умовах набуття жінками всієї повноти громадських і політичних прав.

 
ЖІНОЧА ОСВІТА (Журнал)

ЖІНОЧА ОСВІТА – журнал для батьків наставниць, наставників. Видався за редакцією В.Д.Сіловського в Петербурзі з 1876 по 1891. Журнал обґрунтовував необхідність широкої та планомірної жіночої освіти. З 1892 проблематика журналу розширилась і він був перетворений у журнал “Освіта”.

 
ЖІНОЧИЙ МЕДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

ЖІНОЧИЙ МЕДИЧНИЙ ІНСТИТУТ – створений в 1916 в Києві на базі заснованого в 1907 медичного відділення при вищих жіночих курсах. У 1920 інститут об‘єднали з медичним факультетом університету, і на їхній базі було створено Інститут охорони здоров‘я, перейменований пізніше в Київському медичну академію, в 1921 – у Київський медичний інститут.

 
ЖІНОЧІ ГІМНАЗІЇ

ЖІНОЧІ ГІМНАЗІЇ – середні загальноосвітні навчальні заклади в Росії до 1917. Навчання а Ж.Г. було платним, вчилися переважно діти заможних батьків. За обсягом знань, які давалися учням, ж.г. стояли нижче чоловічих. Між Ж.Г. і вищою школою не існувало наступності. В Ж.Г. було сім основних класів, восьмий педагогічний (додатковий) клас і в деяких два підготовчих класи. Після закінчення семи класів дівчата одержували атестат на звання учительки початкової школи, а після закінчення восьми-звання домашньої вчительки.

 
ЖІНОЧІ УЧИЛИЩА

ЖІНОЧІ УЧИЛИЩА – навчальні заклади, відкриті в Росії та початку 60-х років ХІХ ст.. Вони були двох розрядів: з шестирічним строком навчання і з трирічним. Прогресивною стороною Ж.У. було реальне спрямування навчання в тих і безстановий характер.

 
ЖРЕЦЬКИ ШКОЛИ

ЖРЕЦЬКИ ШКОЛИ – релегійни, кастові школи, які створювалися при храмах для підготовки жерців і правителів. Були дуже поширеними в стародавні часи в Індії, Китаї, Мідії, Єгипті, Ізраїлі, Греції, Римі та інших країнах. Деякі з них славилися станом вивчення медицини, астрономії, каліграфії. На особливо високому рівні стояли школи індійських браминів. Багато видатних людей античності вчилися в Ж.Ш.

 
Жуєвич (Gyjobuh) Жuboim

Жуєвич (Gyjobuh) Жuboim (1840-70) – сербський суспільний діяч та педагог його педагогічні погляди формувалися під відомим впливом прогресивної російської суспільної думки та характеризувалися демократизмом. Він відвинув вимогу забезпечити учнів безоплатними підручниками, посібниками, харчуванням. Був прибічником створення єдиної взаємопов‘язаної системи шкіл, першим у своїй країні почав займатися питаннями політехнічної освіти. Виступав проти фізичних покарань, вербалізму в навчання. Закликав до зближення з Росією.

 
Журавльова Зінаїда Степанівна

Журавльова Зінаїда Степанівна (нар. 19.ХІІ.1928, с.Весела Лепицької області, Росія) – український педагог, народний учитель (з 1979). З 1948 працює в школі м. Костянтинівки Донецької області.

 
Жураковський Генадій Євгенович

Жураковський Генадій Євгенович (4.ІХ.1894, Москва – 10.ІІІ.1955, там само) – український і російський педагог, доктор педагогічних наук, професор, член – кореспондент АПН Росії (з1945). З 1917 викладав гуманітарні предмети в середній школі, з 1922 вів педагогічну і науково-дослідну роботу у вузах Києва, з 1933 – Москви. Розробляв головним чином питання історії педагогіки античності, середньовиччя й епохи Відродження, а також питання гімназичної освіти в Полтаві, виникнення недільних шкіл у Києві тощо. Склав наочні посібники з історії педагогіки.

 
ЖУРНАЛ ДЛЯ ВИХОВАННЯ

ЖУРНАЛ ДЛЯ ВИХОВАННЯ, керівництво батьків та наставником – російський педагогічний журнал. Висвітлював питання спільного та загального навчання, жіночої освіти, фізичного виховання, педагогічної психології. Видався А.А.Чуміковим у Петербурзі в 1857-59. З журналом співпрацювали П.Г.Редкін, Ж.А.Добролюбов, К.Д.Уминський. Редакція журналу не поділяла багатьох принціпіальних положень цих авторів, притримувалися вузькопрактичних позицій, прагнула до розробки часткових питань початкової і середньої школи, а також пропонувала ідею перенесення до російських шкіл досвіду німецьких шкіл. Прогресивні діячі російської педагогіки, не погоджувалися з позицією редакцій, внаслідок в наслідок цього пішли з журналу. У 1860-63 журнал виходив під назвами “ Вихвання ” , “ Журнал для батьків та наставників ”(видавався в 1864-65 за редакцією Ф.Ф.Кейзера).

 
ЖУРНАЛ МІНІСТЕРСТВА НАРОДНОГО ПРОСВІТНИЦ

ЖУРНАЛ МІНІСТЕРСТВА НАРОДНОГО ПРОСВІТНИЦТВА – офіційний орган МНП Росії (1834-1917). Видався в 2-х частинах. У першій друкувалися постанови, які стосувалися народної освіти, в другій – статті з педагогічних питань, давньої російської літератури та історії, класичної філології. В 1860-61 редактором журналу був К.Д. Ушинський. За часом його роботи в журналі збільшилась кількість науково-педагогічних статей.

 
ЖУРНАЛИ ДИТЯЧІ І ЮНАЦЬКІ

ЖУРНАЛИ ДИТЯЧІ І ЮНАЦЬКІ – переодичні видання для читання дітьми різного віку. Ж. д. і ю. почали видаватися в другій половинні Х VIII ст. в Німеччині, Франції, США та деяких інших країнах. В Україні видаються журнали “ Барвінок “ , ” Малятко ” , “ Знання та праця ” (останім часом перейменований у “Науку й фантастику”), “Соняшник”. Ж. д. і ю. знайомлять дітей з кращими творами вітчизняної і зарубіжної дитячої літератури, з життям країни, її наукою й технікою, сприяють розширенню кругозору дітей, спрямовують дитяче читання, допомагають школі у вихованні дітей.

 
ЖУРНАЛИ ПЕДАГОГІЧНІ

ЖУРНАЛИ ПЕДАГОГІЧНІ – періодичні видання, присвячені питанням освіти, навчання й виховання підростаючих поколінь. Виникнення й розвіток Ж.п. пов‘язані з загальним ходом розвитку педагогіки і народно освіти. Ж.п. в зарубіжних країнах виникли на початку XVIII ст.. В Україні видаються такі ж.п.: «Початкова школа», «Відродження», «Українська мова й література в школі». З 1996 започатковано видання в Україні нових ж.п.: «Шлях освіти», «Фізичне виховання в школі», «Історія в школах України», «Біологія і хімія в школі», «Фізика та астрономія в школі», «Трудова підготовка в закладах освіти», «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України». Після 1991 видання багатьох місцевих ж.п. здійснюється обласними й міськими органами освіти, різними громадськими організаціями.

 
ЗА КОМУНІСТИЧНЕ ВИХОВАННЯ

ЗА КОМУНІСТИЧНЕ ВИХОВАННЯ - педагогічний журнал Московського міського та обласного відділів народної освіти (1930-1935).Висвітлював питання підготовки кадрів, загального обов'язкового навчання, ліквідації безграмотності, методики роботи в початковій і середній школі. Був продовженням журналу "Вісник просвітництва".

 
ЗА МАРКЕО-ЛЕНІНСЬКУ ПЕДАГОГІКУ

ЗА МАРКЕО-ЛЕНІНСЬКУ ПЕДАГОГІКУ - науково-педагогічний журнал, орган Українського науково-дослідного інституту педагогіки. Видавався 1925-1932 у Харкові (1925-1926 під назвою "Український вісник рефлексології та експериментальної педагогіки", 1927-1930 - "Український вісник експериментальної педагогіки та рефлексології").Друкував матеріали з педагогіки, психології, дефектології тощо.

 
Зав'ялова Єлизавета Миколаївна

Зав'ялова Єлизавета Миколаївна(1888-1952) - радянський педагог-дефектолог. Здійснювала практичну та дослідницьку роботу в галузі виховання та навчання розумово відсталих дітей. Активно приймала участь у з'їздах з питань дитячої дефективності. Автор підручників російської мови для допоміжної школи.

 
Завадовський Петро Васильович

Завадовський Петро Васильович (1739-1812) - реакційний діяч, член Комісії з заснування училищ, перший міністр народного просвітництва з часу заснування міністерства (з 1802-1810).На цій посаді З. стримував спроби деяких діячів просвітництва швидко здійснити намічені на початку царствування Олександра І ліберальні заходи з створення мережі шкіл та просвітницьких закладів.

 
ЗАГАЛЬНА ОСВІТА

ЗАГАЛЬНА ОСВІТА - сукупність знань, основ наук про природу, суспільство, людину, її мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від її професії. З.о. буває початкова, основна(неповна середня) і середня. В початкову З.о. входять читання, письмо, початкові відомості з математики, природознавства, географії, вітчизняної історії, ручна праця тощо. Неповна середня З.о. включає вивчення граматики рідної мови, короткого курсу літератури, вивчення елементарних відомостей з математики, природознавства, географії, історії, іноземних мов, мистецтва, трудове навчання тощо. Середня З.о. охоплює широкі й систематичні курси рідної мови та літератури, математики. Фізики, хімії, іноземних мов, історії, географії.

 
ЗАГАЛЬНЕ НАВЧАННЯ

ЗАГАЛЬНЕ НАВЧАННЯ, всеобуч - навчання всіх без винятку дітей певного віку в загальноосвітніх школах, що дають певний мінімум знань. В Україні початкове З.н. запроваджене у 20-х роках, в 30-х - семирічне, у 1958 - восьмирічне. За законом "Про освіту" обов'язковою є загальна середня освіта.

 
ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА

ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА - масовий тип навчально-виховних закладів, які дають загальну освіту. Організується З.ш. за принципом єдиної школи - кожний ступінь базується на попередньому і є його продовженням.

 
Загродський Андрій Олександрович

Загродський Андрій Олександрович (2.ХІІ.1886, с.Зеленьків Черкаської обл. - 30.ХІ.1948, Київ) - український філолог і педагог. Автор праць з методики мови й підручника з української мови для V-VІІ класів (1938, перевидавався щороку до 1959).

 
ЗАІКОНОСПАСЬКА ШКОЛА

ЗАІКОНОСПАСЬКА ШКОЛА - школа у московському Спаському монастирі. Навчала молодих піддячих різним наказам з метою підвищення їхнього освітнього рівня та підготовки з них кваліфікованих співробітників урядових закладів. Була побудована у 1665. В школі учні повинні були навчатися на латинській мові та "граматичному навчанню". Граматика слов'янської, грецької та латинської мов складала головний предмет навчання. Керував школою Полоцький Симіон.

 
Зайчук Валентин Олександрович

Зайчук Валентин Олександрович (нар. 27.VІІ. 1949, Старокостянтинів Хмельницької обл.), - педагог, член-кореспондент АПН України з 1997. Закінчив Київський педагогічний інститут. Працював учителем, директором школи, в органах управління освітою. В 1995-1997 перший заступник міністра освіти України.

 
ЗАКОНИ 1817-19 РОКІВ "ПРО НАРОДНУ ОСВІТУ

ЗАКОНИ 1817-19 РОКІВ "ПРО НАРОДНУ ОСВІТУ В ЛІФЛЯНДІЇ ТА КУРЛЯНДІЇ" - державні акти, які стосуються організації початкової освіти в Прибалтиці. Забезпечення шкіл було покладено на волості громади, які контролювали поміщики.

 
Зальцман (Salzmann) Крістіан Готхільф

Зальцман (Salzmann) Крістіан Готхільф (1.VI.1744, Заммерда - 31.Х.1811,Шнепфенталь) німецький педагог-філантропініст (див.Філантропінізм ). У 1784 в маєтку Шнепфенталь поблизу м. Готи заснував свій філантропіт, який проіснував аж до ХХ ст. Завдання школи З. вбачав у підготовці підростаючого покоління до життя. Тому в навчальному плані його філантропіну головне місце посідали предмети реального циклу, які викладалися з широким використанням різноманітних навчальних посібників, екскурсій, спостережень учнів. Велика увага приділялася фізичному вихованню, ручній праці, праці в саду й нагороді. Вся організація життя вихованців філантропіну наближалася до родинної. З. високо оцінював роль прикладу у вихованні і ставив дуже високі вимоги до вчителя.

 
Занков Леонід Володимирович

Занков Леонід Володимирович (23.IV.1901, Варшава - 27.ХІ.1977, Москва) - російський психолог і педагог, дійсний член АПН Росії (з 1955). Досліджував проблеми психології навчання, загальної психології й дидактики. На основі результатів дослідження взаємозв'язку навчання й розвитку опрацював систему початкового навчання, , зорієнтовану на досягнення високої якості засвоєння знань і всебічного розвитку дітей, яка пройшла експериментальну перевірку в школах.

 
ЗАОЧНА ОСВІТА

ЗАОЧНА ОСВІТА - середня або вища освіта, яку дістають, як правило, без відриву від виробництва, в основному шляхом самостійних занять за встановленими навчальними планами й програмами. З.о. буває: загальною середньою (заочні загальноосвітні школи), середньою спеціальною (заочні відділення відповідних середніх спеціальних навчальних закладів), вищою (заочні відділення вузів або спеціальні заочні інститути).Спеціальна середня й вища З.о. є однією з форм підготовки чи підвищення кваліфікації спеціалістів для різних галузей народного господарства й культури. Ідея організації З.о. виникла в ХІХ ст. майже одночасно в різних країнах - Великобританії, Німеччині, Росії, США та ін. З.о. передували різні види самоосвіти з використанням спеціальних підручників, посібників, журналів. Система З.о. : формується й розвивається на основі спеціально створених методичних центрів - заочних шкіл, курсів, заочних відділень вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. Такі центри організують опрацювання навчальних планів, програм, методичної літератури та інших посібників, здійснюють поточний контроль за навчальною діяльністю заочників, приймають екзамени. У 70-х роках традиційна З.о. почала замінюватися в Україні очно-заочною з використанням сесійного режиму. Основною сферою застосування З.о. в 50 - 70-х роках поступово ставала система вищої і середньої спеціальної школи.

 
ЗАОЧНІ ІНСТИТУТИ

ЗАОЧНІ ІНСТИТУТИ - в Україні і країнах СНД вищі навчальні заклади, які здійснюють підготовку висококваліфікованих спеціалістів для різних галузей народного господарства й культури за заочною системою освіти (див. Заочна освіта). З.і. можуть бути галузевими (енергетичні, сільськогосподарські, педагогічні тощо) і багатогалузевими - політехнічними. З 1987/88 навчального року запроваджено новий перелік спеціальностей, за якими найдоцільніше здійснювати З.о. Вона концентрується переважно у вузах, які мають денну форму навчання за відповідними або спорідненими спеціальностями, забезпечені кваліфікованими професорсько-викладацькими кадрами й необхідною навчально-лабораторною базою. В зарубіжних країнах увага до вищої і середньої спеціальної заочної освіти значно зросла в 70-х роках ХХ ст. Наприкінці 60-х років виникли державні і приватні вищі й середні спеціальні навчальні заклади, спеціалізовані на заочній формі навчання. Першим серед них став Відкритий університет, заснований у 1969 р. у Великобританії. В рамках університету діє інститут технології навчання, який досліджує проблеми програмно-методичного забезпечення З.о. Подібні навчальні заклади до середини 80-х років були створені в багатьох країнах світу. При ЮНЕСКО діє Міжнародна рада з заочної освіти, яка періодично проводить конференції за участю представників навчальних закладів і науково-дослідних центрів, що вивчають проблеми З.о. За заочною формою готується в Україні значна частина спеціалістів для сільського господарства, економіки, зв'язку, а також учителів (близько 40%) і юристів. З.о. не використовується при підготовці спеціалістів для охорони здоров'я .У 1990 в Україні діяли Український заочний політехнічний інститут у Харкові й вечірньо-заочний факультет Одеського інституту інженерів морського флоту.

 
ЗАОЧНІ ШКОЛИ

ЗАОЧНІ ШКОЛИ - в Україні та інших країнах СНД середні загальноосвітні навчальні заклади для молоді. Яка бажає одержати освіту без відриву від виробництва і яка не має можливості регулярно відвідувати заняття у вечірній (змінній) школі. З.ш. можуть бути міськими, обласними й загальнодержавними. Крім самостійних З.ш. при вечірніх (змінних) загальноосвітніх школах і деяких середніх загальноосвітніх школах можуть відкриватися заочні відділення.

 
Запорожець Олександр Володимирович

Запорожець Олександр Володимирович (12.ІХ.1905, Київ - 7.Х.1981, Москва) - український психолог, дійсний член АПН СРСР (з 1968). В 1929-1944 працював у Харківському педагогічному інституті імені Г. Сковороди доцентом, а потім завідувачем кафедрою психології. З 1960 директор Інституту дошкільного виховання АПН СРСР, професор Московського університету. Основні дослідження присвячено проблемам розвитку довільних рухів; ґенезу свідомого керування поведінкою людини, сприймання й мислення, умов формування емоційного ставлення суб'єкта до дійсності, питанням дошкільного навчання й виховання.

 
Зардабі Меліков Гасанбек

Зардабі Меліков Гасанбек(1837-1907) - азербайджанський вчений, педагог. Разом з Наримановим був ініціатором з'їзду азербайджанських вчителів у 1906. Особливу увагу приділяв світській школі, природничим наукам, фізичному вихованню, його безперервному зв'язку з розумовим та моральним вихованням.

 
Захаренко Олександр Антонович

Захаренко Олександр Антонович (нар. 2.ІІ.1937, м. Кам'янка Черкаської обл.) - український педагог, народний учитель (з 1983), дійсний член АПН України (з 1992). Працює директором Сахнівської середньої школи на Черкащині, досліджує педагогічні аспекти духовного відродження сільської школи.

 
Зворикін Борис Сергійович

Зворикін Борис Сергійович (р. 1904) - вчитель фізики, чл.-кор. АПН, автор методичних робіт та конструктор нового експериментального обладнання з фізики (електричний демонстраційний секундомір та ін., прилади до теми "Електромагнітні коливання та хвилі", а також прилади фізико-технічного характеру).

 
Звягинцев Євгеній Олександрович

Звягинцев Євгеній Олександрович(1869-1945) - земський діяч народної освіти, організатор виставки з народної освіти в м. Курськ, керівник видання підручників видавництві Ситіна. Пропагував серед вчителів необхідність вивчення рідного краю, досліджував історію Москви. Автор підручників: "Народне життя та школа", вип.І (1912), "Земство та народна школа"(1914), "Батьківщиноведення та локалізація в народній школі "(1919).

 
Згуровський Михайло Захарович

Згуровський Михайло Захарович (нар. 30.І.1950, с. Скала-Подільська Тернопільської обл.) - відомий учений у галузі інформаційних та обчислювальних систем, доктор технічних наук, професор, дійсний член НАН України з 1995 і АПН України з 1995. З 1994 працює ректором Національного технічного університету (Київського політехнічного інституту), з 1994 - міністр освіти України. Досліджує проблеми підготовки спеціалістів у вищій школі. Оновлення національної системи освіти.

 
Зейдель (Seidel) Роберт

Зейдель (Seidel) Роберт (32.ХІ.1850, Кірх-берч - 19.VІІ.1933, Цюрих) - швейцарський педагог, один з перших теоретиків трудової школи. З 1910 - професор кафедри педагогіки Цюріхського університету. У 80-х роках ХІХ ст. висунув ідею про трудову школу як соціально-політичне питання. Завдання трудової школи вбачав насамперед у вихованні в дітей навичок ремісничої і сільськогосподарської праці. У 20-ті роки ХХ ст. пропагував ідеї громадянського виховання, заснованого на загальнолюдській моралі. Один з ініціаторів опрацювання соціальної педагогіки

 
Кабе (Cabet) ЕтьєннКабе (Cabet) Етьєнн (1.І.1788, Діжон — 8.ХІ.1856, Сент-Луїс) — французький соціаліст-утопіст. В 1832—1834 був гене­ральним секретарем "Вільної асоціації народної освіти", яка створила в Парижі понад 40 курсів для робітників і робіт­ниць. Свої ідеї К. виклав у романі "Подорож до Ікарії" (1840). К. був прихильником тривалої і широкої шкіль­ної освіти (до 17—18 років). Особливо широко, на думку К., мають бути представлені в школі природничі науки.
 
Кабус-Наме"Кабус-Наме" (перс, наме, букв. — твір) — мусульманська літературно-пе­дагогічна пам'ятка XI ст., написана царем перського князівства Кухістан Кей-Ковусом, внуком Кабуса, в 1082—1083 як повчання своєму синові. Більшість розді­лів цього повчання присвячено ісламу, однак автор розглядає також широке коло питань, пов'язаних з навчанням і вихо­ванням. Багато тверджень відзначаються широтою гуманістичного погляду на життя, віддзеркалюють освіченість і передо­ві етичні погляди свого часу. В "К.-н." підкреслюється важливість систематичного й самостійного навчання, послідовно проводиться думка щодо всебічного фізич­ного й духовного розвитку людини, важли­ва роль відводиться моральному вихованню молоді.
 
КадетиКадети (від франц. саdet, букв. — молодший) — 1) У Росії та інших країнах у XVIII на початку XX ст. звання вихованців привілейованих військово-навчальних закладів закритого типу (див. Кадетський корпус). 2) В арміях багатьох держав — курсант військово-навчального закладу.
 
Кадетський корпусКадетський корпус — в Україні й Росії до 1917 закритий середній привіле­йований військово-навчальний заклад. К. к. готували вихованців, головним чином дітей офіцерів і дворян, до офі­церської служби і вступу до військових училищ. К. к. мали сім класів, давали реальну середню освіту й військово-фізичну підготовку. К. к. існували в Києві, Полтаві, Харкові, Одесі.
 
КадимізмКадимізм (від араб. кадим — старий) — релігійна течія серед мусульман Росій­ської імперії, яка захищала стару мусуль­манську школу з її схоластичним змістом і методами навчання та виховання. Кадимісти боролися проти вивчення в мектебах рідної і російської мов, істо­рії, географії, природознавства тощо, за збереження тілесних покарань.
 
Кадимістські школиКадимістські школи — конфесіо­нальні (релігійні) навчальні заклади в мусульманських народів Російської імпе­рії. Ділилися на мектеби (початкові училища) і медресе (середні; рідше вищі навчальні заклади). К. ш. як старометодні дістали свою назву в другій поло­вині XIX ст., коли на противагу їм з'явилися новометодні джадидистські школи. В К. ш. не допускалося вивчення світських наук, рідної і росій­ської мов, навчання велося арабською й перською мовами.
 
КаднерКаднер adner Отакар (11.V.1870, Угоніце — 6.V.1936, Подебради) — чеський педагог, з 1907 — доцент, а з 1919 — професор педагогіки Карлова університету в Празі. Директор Чехо-Словацького педа­гогічного інституту імені Я. А. Коменського (1919—1922), Державної педагогіч­ної академії (1931 —1936). На початку своєї наукової діяльності займався досліджен­нями в галузі експериментальної педагогі­ки й педагогічної психології, пізніше зайнявся дослідженнями в галузі історії педагогіки. Опублікував трилогію ("Істо­рія педагогіки", "Основи загальної педаго­гіки", "Розвиток і сучасна система школи"), в якій дослідив історію педаго­гічних ідей і розвитку школи, починаючи з найдавніших часів.
 
Казеннокоштний студентКазеннокоштний студент (від польс. koszt — витрати на утримання) — застаріла назва студента, який перебуває на повному утриманні держави (на відмі­ну від "власнокоштного", котрий живе за власні кошти). Виникла в Київському університеті під польським впливом.
 
Каїров Іван АндрійовичКаїров Іван Андрійович (26.ХІІ.1893, Рязань — 29.Х. 1978, Москва) — росій­ський педагог, діяч освіти, дійсний член АПН СРСР. Президент АПН Росії (1946—1967). У 1929—1948 — завідувач кафедри педагогіки в московських вузах. У 1942—1950 — головний редактор жур­налу "Советская педагогика". В 1949— 1956 — міністр освіти Росії. Вів дослід­ження в галузі теорії та історії педагогіки, морального виховання.
 
Камінецький Ярослав ГригоровичКамінецький Ярослав Григорович (нар. 28.VІІ.1941, с. Зарудці Львівської обл.) — педагог, кандидат економічних наук, член-кореспондент АПН України з 1997. Закінчив Львівський університет. Працював у закладах та органах управ­ління профтехосвітою. З 1991 працює у Львівському науково-практичному центрі Інституту педагогіки і психології профе­сійної освіти АПН України.
 
Кампанелла (Саmpanella) Томмазо Кампанелла (Саmpanella) Томмазо (5.ІХ.1568, Стіло, Італія — 21.V.1639, Париж) — італійський філософ, поет, політичний діяч. У творі "Місто Сонця" зобразив ідеальний суспільний лад, при якому люди живуть на засадах повної політичної і економічної рівності. Нав­чання й виховання підростаючого поко­ління, на думку К., одна з основ, на якій будується розумно влаштоване суспіль­ство. Думки К. про демократичне і все­бічне виховання та освіту в умовах спра­ведливого суспільного ладу, висока оцінка ролі праці, увага до вивчення природни­чих наук, ряд міркувань про наочність у навчанні стали його вкладом у педагогіку ХVІІ ст.
 
Кампе (Саmpe) Йоахім Генріх Кампе (Саmpe) Йоахім Генріх (29.VІ. 1746, Дензен — 22.Х.1818, Браун­швейг) — німецький педагог-філантропініст, один із засновників дитячої літера­тури в Німеччині. К. був вихователем і домашнім учителем Олександра і Вільгельма Гумбольдтів, викладав у філантро-піні Й. Б. Базедова в Дессау. К. орга­нізував і очолив видання колективної 16-томної праці педагогів-філантропіністів "Загальний огляд всієї шкільної і виховної справи, здійснений товариством ви-хователів-практиків", яка є енциклопе­дією філантропічної педагогіки.
 
Кан ЮвейКан Ювей (19.ІІІ.1858. повіт Наньхай, пров. Гуандун — 31.ІІІ.1927, Ціндао) — китайський вчений, лідер реформістсько­го руху в Китаї наприкінці XIX ст., педагог. Виступав проти старої системи освіти, за створення сучасних шкіл. Вперше   в Китаї висунув ідею громадського вихо­вання дітей дошкільного віку, відстоював необхідність здійснення морального,  ро­зумового  й  фізичного  виховання  учнів. Виступав на захист прав жінок на освіту. Опрацював проект реформи освіти в Китаї.
 
Кандидатський мінімумКандидатський мінімум — екзамени, які складають аспіранти й пошукувачі наукового ступеня кандидата наук, що  готуються  до  захисту дисертації у вузах і науково-дослідних установах України. К. м. включає екзамени з трьох предметів: філософії, однієї з іноземних мов (англійської, французької, німецької, іспанської чи італійської) і спеціальності   згідно з темою дисертації.
 
Канішенко Леонід ОлексійовичКанішенко Леонід Олексійович (нар.5.І.1929,   с.   Буринь Сумської  обл.)   —український педагог, діяч освіти, дійсний член АПН України. В 1979—1992 працював заступником міністра вищої освіти  України,   з   1992     академік – секретар Відділення педагогіки і психології вищої  школи АПН України. Досліджує проблеми економічної освіти.
 
Кант (Каnt) ІммануїлКант (Каnt) Іммануїл (22.ІV.1724, Кеніг­сберг —12.ІІ.1804, там само) —німецький філософ, зачинатель класичної німецької філософії.  Під впливом Ж.-Ж.  Руссо і Й. Б. Базедова зацікавився питаннями виховання. Вважав, що людина стає люди­ною лише завдяки вихованню і є єдиною істотою, яка його потребує. Приучування дітей до моральної діяльності згідно з внутрішніми принципами розуму та ідеєю обов'язку є, за К., головним завданням виховання. В цілому педагогіка К. спрямо­вана на виховання людей, які вміють терпіти й підкорятися. Управління школа­ми, на думку К., має бути в руках освічених педагогів, а не урядових чиновників. Вчення К. істотно вплинуло на педагогічні ідеї Й. Г. Песталоцці і широко використо­вувалося педагогікою кінця XIX — почат­ку XX ст.
 
Кантемір Дмитро КостянтиновичКантемір Дмитро Костянтинович (5.ХІ.1673, Ясси, Молдова — 1.IX. 1723, маєток  Дмитрівка Харківської губ.) — молдовський учений, просвітитель і політичний     діяч, молдовський господар 1693 і 1710— 1711, член Берлінської АН (з 1714). Мету виховання  вбачав  у  підготовці  мудрої, чесної і правдивої людини, яка прагне до душевного    спокою    шляхом    пізнання природи.   Засобами   виховання   вважав навчання, вправи, самопізнання, приклад життя великих людей.
 
Кантоністські школиКантоністські школи (нім. Каntonist  — призваний на військову службу,від франц. саnton — округ) — навчальні  заклади для солдатських синів. Мали на , меті підготовку добре навчених і відданих  урядові солдатів. Виникли в Російській  імперії в 1805 внаслідок реорганізації гар­нізонних   шкіл,   заснованих   Петром   І. У школах навчання тривало з 7 до  18 років.   Існували  інженерні,  топографічні, артилерійські та інші К. ш. З 1856 К. ш. були   перетворені   в   початкові   військові училища.
 
Каптєрев Петро ФедоровичКаптєрев Петро Федорович (19.VІІ. 1849, с. Кленово Московської обл. —7.IX. 1922, Вороніж) — російський педагог і психо­лог, автор праць з дитячої і педагогічної психології, педагогіки й історії педагогіки. Розвивав окремі прогресивні ідеї К. Д. Ушинського і Я. А. Коменського, дав психологічне обґрунтування найваж­ливіших проблем дидактики. Багато зро­бив для поширення психологічних знань серед учителів.
 
Карл ВеликийКарл Великий (лат. Саrolus Magnus;  2.ІХ.742—28.І.814, Ахен) — король з 768, імператор з 800 Франкської держави. Прагнув за допомогою духовенства й церкви здійснити просвітительську програму, викладену в указах 787 і 789 років. Грамотність розглядається в указах як один з важливих засобів зміцнення й поширення християнства серед підкорених народів. Усі монастирі й собори зобов'язувалися відкривати школи для навчання хлопчиків церковному співу, читанню, письму, граматиці, арифметиці.
 
Карман (Каrman) МорКарман (Каrman) Мор (1843, Сегед — 1915, Будапешт) — угорський педагог, послідовник Гербарта. Опрацьований ним навчальний план гімназій (1879), а також його методичні праці протягом кількох десятиріч визначали напрям діяльності середніх навчальних закладів в Угорщині. З ініціативи К. при Будапештському уні­верситеті було створено інститут для під­готовки учителів середніх шкіл і дослідна гімназія.
 
Карно (Сагnot) Лазар-Іпполіт Карно (Сагnot) Лазар-Іпполіт (1801— 1888) — міністр освіти Франції. Опрацю­вав 1848 проект системи народної освіти, яким передбачалася загальна обов'язкова безплатна початкова освіта і значне роз­ширення курсу навчання. Релігія виклю­чалася з навчального плану школи. Пе­редбачалися заходи, спрямовані на залу­чення до навчання в середній і вищій школі талановитих дітей з простого на­роду.
 
Карпухіна Аза Михайлівна Карпухіна Аза Михайлівна (нар. 9.V. 1935, Новосибірськ) — український пси­холог, член-кореспондент АПН України з 1992. Працює завідувачем відділу НДІ психології АПН України, досліджує про­блеми взаємозв'язку і взаємовпливу психофізіологічного стану та ефективнос­ті й надійності діяльності людини.
 
Категоріальний апарат педаго­гікиКатегоріальний апарат педаго­гіки — система понять, в яких відоб­ражено предмет педагогіки, її знання про педагогічну дійсність. Педагогіка, як і інші науки, широко використовує філо­софські поняття (вони є її методологіч­ною базою), а також створює розгалуже­ну сітку власних понять, які поділяють на загальнопедагогічні й часткові.
 
КатехізисКатехізис — церковний посіб­ник, в якому викладено основи христи­янського віровчення (переважно у формі запитань і відповідей). Спочатку К. являв собою усну настанову, що передувала хрещенню осіб, навернених у християн­ство. Переносно — умовна назва популярних посібників, в яких викла­даються основи науки або мистецтва в запитально-відповідній формі, наприклад, музикальний катехізис.
 
Катехізична бесіда (катехізація)Катехізична бесіда (катехізація) — метод навчання у середньовічній школі шляхом механічного заучування напам'ять питань і готових на них відпо¬відей. Почав застосовуватися в XI ст. К. б. засуджена багатьма прогресивними педа¬гогами.
 
Каунтс (Соunts) Джордж СільвестерКаунтс (Соunts) Джордж Сільвестер (9.ХІІ.1889, поблизу Болдуїн-Сіті, шт. Канзас — 10.ХІ.1974, Белвілл) — амери­канський педагог і соціолог. В 1918—1956 викладав педагогіку у вузах США. Прези­дент Американської федерації учителів (1939—1942). Відстоював демократичні традиції американської освіти, розвивав концепцію школи як "культурного інстру­менту" перетворення суспільства, його гуманізації і демократизації. Дотримую­чись у цілому позицій прагматичної педа­гогіки, критикував властиві їй ідеї педоцентризму, полемізував з трактуванням адаптації до соціального оточення як мети виховання, відкидав уявлення про полі­тичну нейтральність освіти.
 
КафедраКафедра  — 1) У стародавніх Греції та Римі — місце для виступів риторів, філо­софів. 2) В християнській церкві — підви­щення, з якого проголошуються пропові­ді. 3) Крісло єпископа (архієрея) під час "богослужіння, у переносному значенні — єпархія (єпископський округ). 4) У навчаль­них закладах, лекторіях, актових залах — місце для викладача, доповідача. 5) К. у вузах — основна навчально-наукова група, що здійснює навчальну, методичну й нау­ково-дослідну роботу з однієї або кількох пов'язаних між собою наукових спеціаль­ностей, а також підготовку й підвищення кваліфікації кадрів.
 
Кафедра педагогікиКафедра педагогіки — об'єднання професорів, доцентів, асистентів вищого навчального закладу, які працюють у галузі теорії та історії педагогіки. К. п. організує навчальну діяльність з педаго­гіки й історії педагогіки (складання робо­чих планів, самостійна робота студентів і аспірантів, педагогічна практика); нау­ково-дослідну роботу (плани наукових досліджень, впровадження в практику до­сягнень науки, співпраця з учителями та органами освіти).
 
Кафедральні школиКафедральні школи — в епоху середньовіччя середні навчальні заклади в найбільших містах Західної Європи, орга­нізовані при соборах, що були єпископ­ськими кафедрами. Див. Соборні школи.
 
КвадривіумКвадривіум (від лат. quadrivium, букв. — перехрещення чотирьох доріг) — підвищений курс світської освіти в серед­ні віки в Західній Європі. Складався з чотирьох наук: арифметики, геометрії, астрономії, музики — і вивчався після тривіуму (граматика, риторика, діа­лектика). К. і тривіум становили "сім вільних мистецтв" і разом з богослов'ям являли собою зміст середньої освіти. В Україні К. вивчали в братських школах
 
Квачала ЯнКвачала Ян (1862—1934) — словацький історик педагогіки, визначний дослідник життя й діяльності Я. А. Коменського. К. підготував до видання лис­тування останнього. Написав ряд праць про Кампанеллу, вивчав історію реформації в Словаччині.
 
Квінтіліан Марк ФабійКвінтіліан Марк Фабій (Markus Fabius Quintilianus ; бл. 35, Калагуріс, сучасна Калаорра, Іспанія — бл. 96, Рим) — давньоримський теоретик ораторського мистецтва, педагог. Головна його праця — "Про виховання оратора" (12 книг) — одне з перших джерел вивчення римської  педагогіки (див. Римське виховання). К. вважав, що майже всі діти мають здібності до навчання й тому вчитель повинен знати і враховувати у своїй роботі індивідуальні особливості і здібності дитини. Починати навчання пропонував щонайраніше. Дово­див перевагу шкільного виховання й навчання. Виступав проти тілесних пока­рань. К. — перший з теоретиків педагогі­ки, який розробив методику навчання, обґрунтував і сформулював ряд дидактич­них принципів і правил. Педагогічні ідеї К. набули широкої популярності в XVIXVII ст., після того, як італійським гума­ністом Поджо було знайдено повний текст праці К. "Про виховання оратора".
 
Кей (Кеу) Еллен Кароліна Кей (Кеу) Еллен Кароліна (11.XII. 1849, Сундсхольм — 25.ІV.1926, Странд) — шведська письменниця, громадський діяч, прихильниця теорії вільного виховання. Стала відомою на початку XX ст. працями про виховання. В основу педагогічного процесу К. клала особистий досвід дитини, її інтерес і самостійність,  критикувала стару школу, її методи й  закликала дорослих поважати дитину. Мета освіти, на думку К., у формуванні людини з "новими думками й вчинками".
 
Келер ВольфганґКелер Вольфганґ (21.І.1887, Таллінн — 11.VІ.1967, Лебанон, Нью-Гемпшир) — німецький психолог, один із засновників гештальтпсихології. Широко відомими стали його наукові спостереження (1913—1940), узагальнені в книзі "Дослідження інтелекту людиноподібних мавп". У своїх висновках К. не проводить чіткої межі між психікою мавп та людини. Його тлумачення інтелекту антропоїдів було піддано критиці в подальшому розвитку зоопсихології. У 40—60-х роках досліджував електричну активність мозку.
 
КЕМБРИДЖ-ПЛАН КЕМБРИДЖ-ПЛАН (Саmbridge Plan) — система організації навчальної діяльності  в   школі,   яка  дістала   свою   назву  від  м. Кембридж у штаті Массачусетс (США),  де вона розроблялася ряд років і на почат­ку XX ст. знайшла найбільш широке засто­сування. К.-п. полягав у тому, що учні, здатні засвоїти курс елементарної школи прискореним темпом, повинні були дістати можливість закінчити 9-річний курс за 8 і навіть 7 років. З цією метою комплек­тувалися невеликі групи учнів, рівень знань і темп навчання яких приблизно однаковий. Допускалося переведення з групи в групу не лише наприкінці, а й у середині навчального року. Окремі учні при цьому могли вивчати різні предмети в різних навчальних групах.
 
Керґомар (Кergomard) ПолінаКерґомарergomard) Поліна (24.ІV.1838, Бордо — 13.ІІ.1925, Париж) — францу­зький педагог, теоретик і практик дошкільного виховання. В 1879—1917 — головний інспектор материнських шкіл; учасник реформи народної освіти 1881— 1882 (автор програм для дошкільних закладів). Редактор педагогічного журналу "Друг дитинства" (1881—1886). Основою правильного виховання К. вважала повагу до особистості дитини. З ініціативи К. у 1881 у Франції організовані материнські школи. Розроблена під керівництвом К. програма виховання дітей у них з незнач­ними змінами застосовується й сьогодні в дошкільних закладах Франції. К. опрацю­вала зміст розумового виховання дошкіль­ників. У вихованні головним вважала ви­роблення моральних звичок і "споглядан­ня добра". У Франції заснована премія для виховательок материнських шкіл імені К. (1927).
 
Кеттел (Саttell) Джеймс МаккінКеттел (Саttell) Джеймс Маккін (25.V. 1860, Істон — 20.І.1944, Ланкастер) — американський психолог, перший у світі професор психології (1888). Проводив тестологічні дослідження індивідуально-психологічних якостей людини. К. пер­шим вжив англійське слово "тест" (ви­пробування) для позначення психодіагностичної методики. Опрацював 50 тестів для вимірювання чутливості, часу реакції тощо. Вважав, що за допомогою цих тес­тів можна оцінити інтелектуальні здібнос­ті індивіда. В 90-ті роки провів класичні експерименти по вивченню обсягу уваги і навичок читання.
 
Києво-Братський монастирКиєво-Братський монастир  православний монастир у Києві з навчаль­ним закладом, який в XVIIXVIII ст. був     центром освіти в Україні. При К.-Б. м.  1615 було відкрито Київську братську  школу (1701—1817 —Київська академія). З 1819 по 1920 в К.-Б. м.        містилася Київська   духовна   ака­демія.
 
Києво-Могилянська академіяКиєво-Могилянська академія перша вища школа в Україні. Заснована 1632. Див. Київська академія.
 
Київська академіяКиївська академія — перший вищий навчальний заклад і визначний освітній і культурний центр в Україні. Початок її поклала Київська братська школа (заснована 1615), яка 1632 об'єдналася з Лаврською школою (заснована 1631). Об'єднана школа стала називатися Києво-Могилянською колегією на честь свого протектора митрополита П. Могили. У 1701 вона дістала титул і права академії й почала називатися Київською акаде­мією. Курс навчання в К. а. тривав 12 ро­ків і поділявся на 8 класів: фару (підго­товчий клас), інфиму (молодший клас), граматику, синтаксиму і вищі — поети­ку, риторику, філософію й богослов'я. Студенти набували філологічну підготов­ку, знання мов: слов'янської, української літературної, грецької, латинської, польської, оволодівали поетичним і риторич­ним мистецтвом, вивчали класичну грецьку та римську й частково серед­ньовічну літературу, історію, географію, філософію й богослов'я. З часом у К. а. було введено курс російської, французь­кої, німецької і староєврейської мов, чисту й мішану математику (тригономет­рію, фізику, астрономію, архітектуру), а в останні роки існування академії — класи домашньої й сільської економіки й медицини. Значне місце відводилося художній і музичній освіті. К. а. була визначним науковим осередком. Тут формувався один з центрів філософської думки слов'янського світу в цілому. В К. а. відбувалося становлення україн­ської літературної мови, склалася літера­турна й поетична школа. Щороку в К. а. навчалося від 500 до 2000 студентів. Віко­вих обмежень не було. Для бідних учнів існувала бурса. К. а. була також важли­вим просвітительським центром. Вона заснувала колегії в Гощі, Вінниці, Кременці, Чернігові, Харкові, Переяславі й постійно їм допомагала. В академії навчалися Єпіфаній Славинецький, Симеон Полоцький, Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Григорій Сковоро­да та інші визначні діячі XVIIXVIII ст. У 1817 К. а. закрили й замість неї в 1817 було створено Київську духовну семіна­рію, перейменовану у 1819 в духовну ака­демію. В 1918 Київська духовна академія припинила своє існування. Відроджена в 1992 як Національний університет "Києво-Могилянська академія".
 
Київська братська школаКиївська братська школа — орга­нізована 1615 київським богоявленським братством. Статут К. б. ш. був затвер­джений 1620 за зразком статуту Львів­ської братської школи. Першими ректорами її були І. Борецький (колишній ректор Львівської братської школи), М. Смотрицький, а в 1620—1624 — К. Сакович. Школа мала кваліфікованих світських і духовних , учителів. Учні вивчали мови: тодішню  літературну українську (слов'яноруську),  елліногрецьку, латинську й польську, а також граматику, риторику, піїтику, діа­лектику, арифметику, геометрію, астроно­мію й музику. Велику увагу звертали на релігійно-моральне й патріотичне вихо­вання учнів. В 1632 її було об'єднано з Лаврською   школою  (див. Київська академія).
 
Київська духовна академіяКиївська духовна академія вищий духовний навчальний заклад в Україні для підготовки вищої православ­ної ієрархії і викладачів духовних семінарій. Заснована 1819. До К. д. а. прийма­ли осіб, які закінчили духовну семінарію.  Строк навчання — 4 роки. При К. д. а. діяла бурса (згодом семінарія). К. д. а. припинила діяльність на початку 1920. Відновила роботу після 1991 як духовна академія Української православної церкви.
 
Київська музична школаКиївська музична школа - перший професійний музичний навчаль­ний заклад у місті. Відкрита Київським магістратом 1768 з метою підготовки кадрів для магістратського оркестру. До школи набирали дітей міщан. Крім музи­ки в школі викладали математику, історію, географію та мови. Існувала до 1852.
 
Київська рисувальна школаКиївська рисувальна школа —художній   навчальний   заклад   останньої чверті XIX ст. (1875—1901), що відіграв велику роль у   підготовці   українських національних художніх кадрів. Заснована художником-педагогом М. Мурашком за допомогою передових діячів української культури. Діяльність школи заклала осно­ви художньої освіти в Києві.
 
Київська художня школаКиївська художня школа імені Т. Г. Шевченка — середній спеціальний навчальний заклад. Заснована 1937. Має  три відділення: живописне, скульптурне та архітектурне. Заняття проводяться з V по XI клас; крім спеціальних дисциплін, учні вивчають загальноосвітні предмети.
 
Київське музичне училищеКиївське музичне училище імені Р. М. Глієра — середній спеціальний музичний навчальний заклад. Засноване 1868. У 1913 училище було перетворено на консерваторію. В 1923—1934 існувало як музичний технікум, з 1934 — музичне  училище. Має 8 відділень денного та вечірнього навчання. Готує хористів, оркестрантів, концертмейстерів, керівників самодіяльності та викладачів дитячих музичних шкіл.
 
Київське художнє училищеКиївське художнє училище (КХУ) — середній художній навчальний  заклад у Києві, який існував у 1900—1920. Засноване як тимчасові класи живопису, малювання та креслення. В 1901 класи реорганізовано в КХУ.
 
Київський театр юного гляда­чаКиївський театр юного гляда­ча — один з провідних театрів України для дітей та юнацтва. Заснований 1924 в Києві як державний театр для дітей імені І. Франка.
 
Київські освітні товаристваКиївські освітні товариства засновані в Києві наприкінці XIX — на початку XX ст. для поширення грамот­ності і знань серед населення. В 1882— 1907 у Волинській, Київській і Поділь­ській губерніях культурно-освітню роботу проводило "Київське товариство грамот­ності": відкривало бібліотеки-читальні при церковнопарафіяльних школах, класи для дорослих, недільні школи, надавало матеріальну допомогу учителям і учням початкових шкіл, забезпечувало початкові школи навчальними посібниками (зокрема творами Т. Г. Шевченка), організову­вало лекції й народні читання, літератур­но-музичні вечори, створювало бібліотеки тощо. Збудувало в Києві Народний дім (1902) для проведення масових освітніх заходів. Активною була діяльність "Київ­ського товариства сприяння початковій освіті" (1882—1918; до 1901 — "Комісія народних читань"), організованого педа­гогами середньої і частково вищої школи. В 1908 почали свою діяльність "Київське товариство розповсюдження грамотності" й "Товариство розповсюдження освіти в народі".
 
КирилицяКирилиця — один з двох старосло­в'янських алфавітів (другим є глаголи­ця). Названий за ім'ям Кирила (див. Кирило і Мефодій). Виникла на основі грецького унціального письма. К. корис­тувалися православні слов'яни, а також (до XIX ст.) румуни.
 
Кирило і МефодійКирило і Мефодій — брати, просві­тителі слов'ян, проповідники православ­ної християнської релігії. Перекладали слов'янською мовою грецькі церковні книги, писали й оригінальні твори. Своєю діяльністю К. і М. заклали основи слов'янської писемності й літератури.
 
Кирило-Мефодіївське товарист­воКирило-Мефодіївське товарист­во — таємна політична організація в Україні, яка виступала проти кріпосного права, за створення республіканської федерації слов'янських народів. Утворила­ся в грудні 1845 — січні 1846 в Києві й існувала до кінця березня 1847. Засновни­ками товариства були М. І. Гулак, М. І. Костомаров і В. М. Білозерський. У квітні 1846 до товариства вступив Т. Г. Шевченко. Ліберальна частина К.-М. т. (Костомаров, Куліш та ін.) висту­пала за соціальні реформи, мирну пропа­ганду його ідей, християнську смирен­ність. Вона сподівалася досягти мети за допомогою виховання юнацтва й повсюдного поширення грамотності. Демократична частина К.-М. т., яку очолював Т. Г. Шевченко, виступала за знищення самодержавства, ліквідацію кріпосного права, скасування станів, об'єднання слов'янських народів у федеративну парламентську республіку з наданням кожному народові рівних прав і широкої політичної автономії. В цілому ж діяльність товариства зводи­лася до намагань розширити свій склад і поширювати грамотність серед наро­ду. Вживалися заходи до видання книг українською мовою, зокрема підручни­ків з історії, географії, сільського господарства тощо. За доносом прово­катора у квітні 1847 К.-М. т. було розгромлене царським урядом.
 
Кириченко Ніна ОлександрівнаКириченко Ніна Олександрівна (нар. 1.II. 1930, с. Веселе Дніпропетровської обл.) — український педагог, Герой  Соціалістичної Праці (1978). З 1975  працює вчителем української мови й літе­ратури середньої школи в м. Нікополі.
 
Киричук Олександр ВасильовичКиричук Олександр Васильович (нар. 23.III. 1929, с. Воютин Волинської обл.) — український педагог і психолог, дійсний член АПН України з 1992. В 1974—1985 завідувач кафедрою педагогіки й методист початкового навчання Київського педагогічного інституту (тепер Україн­ський педагогічний університет імені М. Драгоманова); в 1985—1990 — завіду­вач кафедрою соціальної і педагогічної психології Київського Національного уні­верситету імені Т. Г. Шевченка; з 1990 — директор НДІ психології, з 1993 — академік-секретар Відділення психології і дефектології АПН України.
 
Кіндерманн (Кіndermann) ФердинандКіндерманн (Кіndermann) Фердинанд (27.1Х.І740, Краловіце, Чехія — 25.V. 1801, Литомержице, там само) — австрійський педагог, організатор шкільної справи в Чехії. Діяльність К. належить до періоду шкільних реформ Марії Терезії та Йосифа II. За активної участі К. була заснована велика кількість так званих індус­тріальних шкіл. Пізніше заснував жіночу сімейну школу й додаткову сільськогосподарську школу, які припи­нили своє існування після його смерті.
 
КінікиКініки, кінічна школа — філософська школа в Стародавній Греції.  Заснована в IV ст. до н. є. Антісфеном. Назва походить від гімнасію на пагорбі Кіносарг в Афінах, де Антісфен проводив з учнями заняття. К. виступали з крити­кою вчення Сократа і Платона про об'єктивне існування загальних понять — ідей добра, справедливості, краси та ін. і вважали, що реально існують більш конкретні, сприймані чуттями речі. Особ­ливу увагу приділяли проблемам етики.
 
КіношрифтКіношрифт — наочний посібник у навчанні глухих і глухонімих зоровому сприйманню усної мови. К. виготов­ляється за принципом розрізної азбуки, однак замість букв використовуються зняті за допомогою кіноапарата кадри із зображенням нижньої частини обличчя в момент вимовлення різних звуків мови.
 
КіфаристКіфарист  — приватний учи­тель в Афінах класичного періоду, який за плату навчав хлопчиків 7—14 років музиці й співу, а також знайомив їх з поезією (див. Афінське виховання).
 
Класична освітаКласична освіта - один з основних напрямів загальної освіти, в основу якої покладено вивчення латинської та грецької мов, античної літератури й історії. Виникла в епоху Відродження у зв’язку з посиленим інтересом до античної культури. К.о. відіграла позитивну роль в історії освіти, познайомивши світ з античною культурою, що було особливо важливо в епоху боротьби із середньовічним релігійно-схоластичним вихованням. З часом вона набула  формально-граматичного ухилу, який появився вже з відкриттям першої класичної  гімназії Штурма, де головна увага приділялася вивченню латинської і грецької мов. Теоретично обгрунтувати  необхідність К.о. прагнув німецький педагог Й.Ф.Гербарт. Остаточно система К.о. сформувалася в першій половині ХІХ ст.( Англія, Німеччина, Франція). Розвиток промисловості, науки й техніки змушував вводити в навчальний план класичної гімназії природничо-наукові предмети ,що привело до створення особливого типу середньої загальноосвітньої школи-реальної гімназії і до поступового розширення реальної освіти. На сьогодні К.о. повністю зберігається в Іспанії, Португалії і в деяких типах шкіл Англії, Франції тощо.
 
Класна дамаКласна дама-вихователька, яка призначалася на допомогу начальникам жіночих гімназій і прогімназій Російської імперії і виконувала функції, аналогічні функціям класного наставника в середніх чоловічих навчальних закладах. В тих випадках, коли К.д. мала свідоцтво на звання домашньої вчительки, вона мала право викладати один з предметів у жіночих прогімназіях або в трьох нижчих класах жіночих гімназій.
 
Класний наглядачКласний наглядач — в Російській імперії помічник класного настав­ника, який здійснював нагляд за учнями гімназій і реальних училищ. До обов'язків К. н. входило спостереження за поведінкою учнів в класі і поза класом (на вулицях, в театрах, на приватних квартирах, де жили іногородні учні), а також за виконанням учнями церковних обрядів.
 


Всі | А | Б | В | Г | Ґ | Д | Е | Є | Ж | З | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Ю | Я


Всі матеріали й мультимедиа ресурси використаються винятково в навчальних цілях і служать тільки для ознайомлення.
Щоб заявити про порушення авторських прав, необхідно відправити нам письмове повідомлення на адресу електронної пошти: wshark.inc@gmail.com або wshark@ksu.ks.ua
(спершу ознайомтесь з нашим повідомленням "про авторські права")