Смотрицький Максим (Мелетій) Герасимович

1. Червоною ниткою крізь життя.

   Будь прикладом вірних у мові, в поводженні, в любові, чистоті. Прагни мудрості, а не золота. Очисти серце від іржі недбальства, відкинь камінь лінощів, омий очі розуму твого.

2. Життя.

   Народився Мелетій Смотрицький у с. Смотрич (тепер смт. Дунаєвсткого району Хмельницької області) у сім'ї Герасима Смотровського - письменника й педагога, першого ректора славнозвісної Острозької академії. Початкову освіту здобував вдома, під керівництвом батька, продовжував навчання в Острозькій академії та Веленському єзуїтському колегіумі. Пізніше слухав лекції у Врацлавському, Лейпцизькому, Нюрберзькому та Віттернберзькому університетах, здбув ступень доктора медецини. Після повернення на Батьківщину Максим Смотрицький, блискучий знавець латини, грецької, польської та церковнослов'янської мов, історії і творів європейських гуманістів цілком присвятив себе науковій, педагогічній та літературній діяльності. Вчителював у братській школі у Вільно, де 1617 р.прийняв постриг у Святодухівському монастирі під імнем Мелетій. 1615-1618 р. жив у Києві. Був ректором Київської братської школи. В останнє десятирічча свого життя М. Смотрицький обіймав посади архімандрита Віленського братського монастиря та архієпископа Полоцького. 17 грудня 1633 р. Мелетій Смотрицький помер, покинутий друзями і сподвижниками.

   Основні праці: «Ihrenos, to jest Lament Wschodniey Cerkwic», «Граматіки словенькоє правильноє синтетика», «Apologia peregrinuty do krayao uschodnich».

3. Вчення.

   Смотрицький відомий своїми полемічними творами, спрямованими проти католіцизму й унії. В поезіях релігійно-містични роздуми поєднує з ренесансно-гуманістичними ідеями. Оспівуючи в такому дусі сильну, активну, творчу особистість, він підпорядковує її ідеї «спільного блага»; прославляючи освітню і культурну діяльність, пріорітетного значення надає не «зовнішньому, знанню» (світськими науками, а «внутрішній», богонатненний мудрості; розкриваючи внутрішню ступінь людини і зосереджуючись на її духовному змісті, усуває зі своєї поезії характерний для ренесансного світогляду пейзаж. Вважаючи самопізнання найважливішим чинником духовного вдосконалення людини, він розуміє його і як засіб пробудження її етичної і релігійної самосвідомості та волі до захисту своїх прав.

4. Вислови.

   "Біда вам, батьки, які синами бути не научившись, батьківським титулом діток своїх заводити! Біда вам, батьки, які своє домашнє потомствоне виховали добре, і божими синами із себе приклад злого життя подаєте".

   "Чи може той пастирем і учителем бути, який сам ніколи не вчився? Який з дитячих літ не письма святого вчився, а іншою якоюсь ... непотрібною забавою займався, або в безділлі часи незрілості тратив?"