Прокопович Феофан (Єлізар)

український видатний вчений гуманіст, просвітитель, педагог, філософ, письменник, державний діяч

1681-1736 рр.

1. Червоною ниткою крізь життя.

   Знати й не знати - не означає тільки умоглядне пізнання, а й діяльне використовування.

2. Життя.

Мислитель народився 8 червня 1681 р. в Києві і спочатку названий Єлізаром чи Єлісеєм. Власне філософом Прокоповичем був його дядько, який славно прислужувався Києво-Могилянській академії на посаді її ректора й помер, коли Єлисеєві було тільки 8 років. Освіту отримав відповідно теж там. Працював у Львівських школах, продовжував навчатися у Римському папському колегіумі, де, як зазначається в одному з тогочасних документів, досяг «найвищого успіху». Коли ж папа Григорій ХІІІ прокляв усіх християн – некатоликів, Єлісей залишив Рим. У 1710 р. став ігуменом Київського братського монастиря, професором, а згодом ректором Київської академії. Викладав у різні часи фізику, арифметику, геометрію, поетику, риторику і філософію. Склав свої оригінальні підручники. У 1715 р. за викликом Петра І переїхав до Петербурга, де став соратником імператора у реформуванні церкви, розвитку науки і культури. З 1721 р. – віце-президент Святого Синоду і посідав посади віцепрезидентів академій наук і мистецтв. У своєму будинку відкрив школу для сиріт. Навчав найбільш талановитих з них в академічній гімназії та у закордонних університетах. Після смерті Петра І (1725 р.) очолив «вчену дружину» прогресивних письменників-просвітителів.

Основні праці: «Про поетичне мистецтво», «Про риторичне мистецтво», «Промова про заслуги наук, що прирівнюються до заслуг зброї», «Перше повчання отракам», «Духовний регламент», збірки поезії «Lucubrationes…», «Hlustrissimi ae reverendissimi…».

3. Вчення.

Чи не в перше в українській філософії у творах ученого з'явився постулат, що Бог – це одне з визначень природи. У його ставленні до наукового знання виразно простежуються риси, характерні для гуманістів Відродження та Просвітництва. Педагогічні ідеї: освіта є головним фактором суспільного прогресу. Ідея просвіченого абсолютизму. Ідея беперервної освіти (істино освічена людина «ніколи ситності не відчуває у пізнанні своїм, ніколи не перестає вчитися»). Вимога глибокого, істинного знання, а не «примарного і мрійного вчення». Утвердження необхідності вивчення закономірностей людської природи для того, хто хоче впливати на людину (оратор, вчитель).
Дидактичні вимоги до написання підручників («Духовний регламент»): ясність та простота, стислість, послідовність, логічність викладу, перехід від простого до складного, урахування психологічних особливостей учнів.
Вимоги до морального виховання учнів: чесноти «які слід виховувати: потяг до знань, працелюбність, дотепність». Смертні гріхи, яким слід запобігати: корисливість, неуцтво, ледарство.

4. Вислови.

"Не подобaет верным прельщаться через философию и суетную прелесть. О, дабы благочестивый и на Москве сохранён был обычай … еже не было бы игумена и архимандрита от казацкого рода, но москали на Москве и в казацкой земле".