Франко Іван Якович

український поет, прозаік, драматург, перекладач і літературний критик, педагог, історик, теоретик літератури, театру і мистецтва,публіцист,філософ, культуролог, українознавець, фольклорист,політолог,мовознавець,етнографі економіст

1856-1916 рр.

1. Червоною ниткою крізь життя.

   Найбільша частина професорів гімназіальних уважає ученика мертвим, бездушним знарядом, призначеним тільки на те, щоби дав спокійно набивати свою голову всякими «примудростями», нікому на ніщо не здалими, нікого не обходячими, з життя і його потреою нічим а нічим не зв'язаний.

2. Життя.

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в с. Нагуєвичах Дрогобицького повіту в Галичині. Батько – Яків Франко був вправним ковалем-ремісником, людиною легкої вдачі. Мати, Марія Кульчицька, походила з дрібної загонової шляхти. Дитячі роки письменника були сповнені розповідей та народних сповідок про людські турботи, знедолення, зло та кривду, радощі та турботи, сповнені поетичних легенд, казок та народних новел, байок та притч, що розкривали хлопчикові чарівний світ народної мудрості. Мріючи про гарну освіту сина, батьки відрядили шестирічного Івася на навчання до початкової школи, де він навчався 2 роки. Наступні три роки (1864-1867) пройшли у гнітучій атмосфері монастирської школи, заснованої уніатським орденом отців василіан, атмосфері, що була пройнята садистською злобою вчителів, боязню несправедливих покарань та зубріння до безтями. Потяг до знань та природні здібності зробили І. Франка першим учнем, проте єзуїтський режим виховання не міг дати належних знань допитливому юнакові. Більше простору для розширення освіти, відчуття самостійності та гідності було у Дрогобицькій гімназії, де Франко навчався з 1867 по 1875 роки. Гімназичні роки виявили широке обдарування Івана Франка: він записує народний фольклор та займається літературним перекладом, пробує сили у віршуванні та виявляє художній хист у літературній прозі. Саме у цей час побачили світ перші друковані праці письменника. З осені 1875 року І. Франко розпочав навчання у Львівському університеті, записавшись на предмети класичної філології та української мови і літератури філософського факультету, оскільки художня література була найголовнішим захопленням ще в гімназії. Як слухача університету з похвальним атестатом зрілості, І. Франка було звільнено від сплати за відвідування лекцій. Єдиним джерелом його існування була стипендія у сумі 110 австрійських золотих щорічно. З властивою йому пильністю та працьовитістю І. Франко слухає лекції, вивчає першоджерела, успішно складає колоквіуми та іспити із старої української літератури, порівняльної граматики, старослов'янської та української мов, класичної філології, філософії, педагогіки та психології. Навчання в університеті не приносить задоволення, оскільки там не вчили узагальнювати факти, розглядати їх у причинно-наслідкових зв'язках з історичним та соціальним життям народу, а давали лише певні знання фактичного матеріалу. Відчувши розчарування від університету, І. Франко багато читає і стає активним членом, а згодом бібліотекарем студентського «Академічного гуртка». По-перше, це давало можливість у вільний від занять час багато читати; по-друге, — друкувати свої поезії у двотижневому літературному журналі «Друг» вищезгаданого гуртка. Активна діяльність групи львівської молоді на чолі з І. Франком та М. Павликом привернула увагу поліції. Майбутній письменник був викликаний на допит, але поліція не знайшла приводу для його арешту. З цього часу за Франком почали стежити. У 1877 році при обшуку соціаліста Еразма Кобилянського, який прибув у Львів, щоб налагодити контакти з російським та польськими соціалістами, було знайдено два листи М. Драгоманова. У них поради Франкові та Павликові щодо зібрання фольклорного та економічно-статистичного матеріалу в Закарпатті та на Буковині і побажання «приєднати до соціалістичного руху тутешню молодь». Це стало приводом для арешту І. Франка. З 12 червня 1877 по 5 березня 1878 року І. Франко перебував у в'язниці, що стало тяжким духовним і фізичним випробуванням. Перші три місяці ув'язнення йому було заборонено читати та писати. Знаходився митець з 18 - 28 злодіями, вбивцями в найгіршій камері. Захворівши, І. Франко цілих десять днів просився до лікаря. Дев'ятимісячне ув'язнення пройшло у роздумах, розмовах, з яких він переймає життєві оповіді, народні пісні, колоритні вислови. Тюрма прискорила гартування характеру та формування переконань. Після арешту крайовий комітет відібрав у І. Франка стипендію - єдине матеріальне джерело існування. У 1898 р. він захистив докторську дисертацію у Віденському університеті. У 1898 р. вступив до національно-демократичної партії. 4 жовтня 1890 р. при провідній участі Франка у Львові утворилась радикальна партія – перша українська політична партія європейського зразка. Після звільнення Львова від Московської окупації у 1915 р. І.Я. Франко перейшов під опіку Українських Січових Стрільців. 1916 р. І.Я. Франко помер.

Основні праці: «Чого вимагаємо», «Середні школи в Галичині у 1875-1883 р.р.», «Мрії і надії українського народу в Галичині», «Нарис історії українсько-руської літератури», «Народне шкільництво в Галичині».

3. Вчення.

Загальнопедагогічні погляди:
- Критика антинародної політики експлуататорських класів у галузі освіти.
- Засудження соціальної і національної дискримінації українців у галузі освіти з боку австрійських і польських можновладців - Засудження відриву навчання від насущних потреб українського народу.
- Критика «зашкарублих» дидактичних методів.
- Засудження тілесних покарань учнів.
- Ідея створення української національної школи демократичного характеру і гуманістичного спрямування.
- Надання великого значення вивченню рідної мови та літератури, фольклору і етнографії.
Принципи і методи навчання (виступає послідовником Я.А. Коменського):
- Свідомість навчання.
- Послідовність і систематичність у навчання.
- У початкових класах необхідно практикувати індивідуальний виклад матеріалу («прямувати від деталей до загальних понять і від конкретного до абстрактного – ось найпевніший способ початкового навчання»).

4. Вислови.

"…діти такі ж люди, як і старші, що дітей, їх особисту гідність і їх потреби треба так само шанувати, як і старших, і тільки поводячись з ними щиро, розумно, як з рівними, входячи в їх спосіб думання, можна їх виховувати на чесних, щирих, правдолюбних і справді свободних людей".