Фарабі (Абу Наср ібн Мухаммед аль-Фарабі)

(Абу-Насра Мухаммад Ібн-Мухаммад Ібн-Тархан Ібн-Узлаг аль-Фарабі ат-Туркі)

східний філософ арабського халіфата

870-950 рр.

1. Червоною ниткою крізь життя.

   Оскільки ми отримуємо щастя тільки тоді, коли нам властиве прекрасне, а прекрасне нам властиве тільки дякуючи мистецтву філософіі, то з цього витікає, що саме завдяки філософіі ми отримуємо щастя.

2. Життя.

Народився в районі Фараба (Шаудельський район Південно-Казахстанської області сучасного Казахстану). Є вихідцем з привілейованих шарів турків, про що свідчить слово „Тархан” в складі його повного імені. В роки юнацтва приїхав до Багдаду, де жив відомий мислитель Абу-Бишр Матта б. Йуніс (?-12.06.940). Після загального навчання логіці аль-Фарабі деякий час жив у місті Харрані, де мислитель-християнин Йуханна бен-Хайлан навчив його особливому застосуванню логіки. Після чого аль-Фарабі повернувся у Багдад, де став вивчати філософські науки ('улум ал-фалсафа).

Основні праці: Загальна кількість праць аль-Фарабі коливається між 80 і 130 (не відомі дати написання).

3. Вчення.

Головна мета виховання – підвести людину до щастя через оволодіння нею доброчинністю, що полягає у творенні добрих справ. Доброчинність є наслідком вправ та звичок, а не успадкування.

Методи виховання "м'які” та "жорстокі” (примус застосовується до лінивих, злісних, свавільних).

Вимоги до вчителя: значний обсяг знань, високі моральні якості, володіння методикою викладання, вміння організувати самовиховання.


4. Вислови.

   "Людина не може бути одарованою із самого початку від природи доброчесністю чи пороком, так само як вона не може бути природженим ткачем чи писарем".

   "Людина стала людиною дякуючи розуму".

   "Якщо філософ не знаходить собі застосування, то такий філософ".