Геракліт

давньогрецький філософ, представник іонійської школи

1. Червоною ниткою крізь життя.

   Початок всьому – вогонь.

2. Життя.

Відповідно до Діогена Лаертського, Геракліт народився близько 544-541 років до н.е. Ім'я "Геракліт" походить від ім'я богині Гери й слова "славний", "прославлений", тобто означає щось начебто "Гераслав". Усі джерела затверджують, що Геракліт походив з малоазійського грецького міста-держави Ефеса. Ефес входив до числа дванадцяти іонійських полісів і був заснований в XI столітті до н.е. В Ефесі як і в інших полісах грецького миру влада перейшла від царського й аристократичного родів до демократичних верств населення. Тому Геракліт, хоча й походив із царського роду Катридів не тільки не міг претендувати на пов'язані з його родоводом привілеї, але й відмовився навіть від тих привілеїв, які усе ще надавали представникам скинутих царських родів. Деякі вчені думають, що Геракліт відмовився від сану царя в знак протесту проти торжества демократії в Ефесі. Зречення дозволило Гераклітові "влитися, на однакових правах з іншими "кращими" громадянами, у гущавину політичних подій...". Розповідають, що Геракліт переконав тирана Меланкому скласти із себе владу на користь Гермодора. Але Гермодор правил недовго й був вигнаний. Геракліт, як і всі мислителі періоду грецької класики, був насамперед політичним діячем, але, можливо, що невдачі на політичному поприщі, гнів і досада на своїх співгромадян змусили його піти з політичної арени. За любов до парадоксів і мудрих оборотів мови Геракліт ще в III столітті до н.е. був прозваний "загадковим". Геракліт вів відокремлене життя пустельника. Внаслідок поганого харчування Геракліт занедужав водянкою. Тоді він, виходячи з тези, що "вологе висихає", зарився в гної, сподіваючись, що теплий гній урятує його. Однак його надії не виправдалися, і він умер. За іншою версією, він видужав, але пізніше вмер від іншої хвороби. Дата смерті Геракліта невідома. Відповідно до Діогена Геракліт помер у віці 60 років, тобто близько 484-481 років до н.е. Можна припустити, що Геракліт умер трохи пізніше, приблизно в 475 році до н.е.

Основні праці: Геракліту належить праця „Про природу”, з якої до нашого часу дійшло тільки 130 фрагментів. Цей твір написаний образно, стиснуто, але важкою мовою, часто не зрозумілою, за що в свій час він і отримав прізвисько „темний”.


3. Вчення.

   Велике значення в своєму трактаті Геракліт відводить питанням пізнання. Він вважає, що іншу природу речей не можна пізнати простим накопиченням знань. „Багатознання не навчає розуму. Бо, якщо б це було так, воно навчило б Гесіда і Ліфагора, а так Ксенофана і Гекатея". За Гераклітом, пізнання реалізується через відчуття, але останні не можуть дати істотного знання, яке набувається лише через мислення. Для Геракліта відчуття і розум в пізнанні тісно пов'язані: „Я надаю перевагу тому, що можна побачити, почути, дослідити". В 107-му фрагменті він підкреслює: „Погані свідки очі і вуха, які мають згрубілі душі". На думку Геракліта, людина – частина природи; природа (космос), що представляє собою вічно живий вогонь, ніким не створена, вона вічна й безсмертна; людина повинен погодитися із природою, з її живою "душею" – вічно живим вогнем-логосом. Один з головних пороків для Геракліта, - неуцтво. Він "найкращих" протиставляє юрбі, і відносить до них тих, хто міркування, удосконалювання душі воліє "скотинячому" пересиченню матеріальними благами. Причину "варварства душ" людей Геракліт бачить у їх конкретному речовинному стані. Душі походять із вологи, але при цьому схильні висихати. І різниця між "вологою" і "сухою" душею визначає розходження між дурною й розумною людиною.

4. Вислови.

"Не можна ввійти в одну й ту ж річку двічі".

"Усе тече, все змінюється”.

"Одне й те саме в нас – живе і мертве, мляве і жваве, молоде і старе. Бо це, змінившись є тим, і навпаки, те змінившись, є цим".