Фромм Еріх

теоретик неофрейдизму, соціолог

1900-1980 рр. 

1. Червоною ниткою крізь життя.

   Фромм намагався розширити горизонти психоаналітичної теорії, підкреслюючи роль соціологічних, політичних, економічних, релігійних і антропологічних факторів у формуванні особисстсті.

2. Життя.

Народився у Франкфурті-на-Майні в ортодоксальній єврейській сім'ї. Брав участь у створенні товариства європейської народної освіти, де читалися лекції з іудаїзму. Вступив до університету у Франкфуті, де і вивчав право. Продовжив навчання у Гейдельберзі, вивчав соціологію, психологію, філософію. В 1930 р. Фромм залучається до досліджень Франкфуртського інституту соціальних досліджень. Продовжує навчання у Берлінському інституті психоаналізу. Практикує психоаналіз. Живе у США, з 1969 р. – в Швейцарії. Сворює у Мексиці психоаналітичний інститут. Все життя вів плідну роботу і залишався у ясному розумі до останніх днів, не доживши до 80-ліття п'ять днів.

Основні праці: „Анталогія людської диструктивності”, „Мати чи бути?”, „Чоловік і жінка”.

3. Вчення.

Як мислитель і гуманіст, Фромм не міг пройти повз проблеми кризи сучасного суспільства і шляхів її подолання. Приклавши значні зусилля для усвідомлення і спростування ряду небезпечних соціальних ілюзій, Фромм прийшов до висновку, що причини кризи зумовлені економічними і психологічними протиріччями самої індустріальної системи. Враховуючи її різноманітні досягнення він разом із тим критично проаналізував великі обіцянки і великі надії на безмежний прогрес, які були характерні для ряду поколінь індустріальної епохи. Висновок Фромма був однозначним – великі надії на досягнення добробуту, необмеженої особистої свободи, щастя для найближчої кількості людей і панівне становище по відношенню до природи не підтвердилось. Цивілізація опинилась на грані самознищення. Фромм запропонував виховання „нової людини”. Він розробив достеменну прогаму зміни людини і суспільства. Згідно одного проекту, в загальних рисах спасіння людства від психології катастрофи можливе через кардинальну зміну людського характеру, який виражається у переході від домінуючої установки на оволодіння до планування установки на буття, а також перехід від індиферентного і паталогічного споживання до здорового, максимальну децентралізацію промисловості, політики, здійснення індустріальної політики і політичної демократії співучасті і заміну бюрократичного способу управління гуманістичним.

4. Вислови.

"Особистість людського існування є у тому, що, на відміну від інших живих істот, людина володіє свідомістю, які перетворили її на чужака нашого світу, викликали почуття одинацтва і страху".

"Розрив природних зв'язків людини із природою складає основне екзистенціальне протиріччя, виникають інші екзистенціальне протиріччя, виникають екзистенціальні і історичні дихотомії".

"Найчарівніші, як і найпотворніші схильності людини не витікають з фіксованої, біологічно зумовленої людської природи, а виникають в результаті соціального просесу процесу формування особистості. Людська сутність – пристрасті людини і тривоги – це продукт культури".