Кирило і Мефодій

1. Червоною ниткою крізь життя.

   «Ибо просвещать народ без письмен его язика, это все равно, что пытаться писать по воде». Тому, Кирило та Мефодій зробили вдалу спробу залишити в історії культурне надбання нації через створення властивої саме русинам письменності.

2. Життя.

„Патіонські легенди”, видані у Болгарії як відгомін конкретних подій ІХ ст., повідомляючи про життя св. Кирила і Мефодія, сповіщають відомості про те, що перебуваючи у Херсонесі, Кирило-Філософ „знайшов Євангеліє і Псалтир руською мовою, а також чоловіка, що говорив руською мовою. Навчився тій мові, порівнявши її із своєю мовою... Розпочав говорити і писати тією мовою. Болгарський письменник і дослідник стародавньої культури Склав Христов Караславов у трилогії „Солунські брати”, розкриваючи суть свідчень Патіонських легенд сповіщає; „Якось Савва привів старого з довжелезною бородою і синіми як небо очима. Гість вклонився, подав філософу нове Євангеліє і Псалтир і заговорив мовою, яка дуже нагадувала Костянтинові мову його матері. Книга була написана буквами, зібраними з кількох відомих азбук, і доповнена переписувачами окремими новими значками, їх було мало, й вони рідко зустрічалися в словах. Збагнувши їх звучання, Костянтин почав читати Псалтир. Коли розговорилися, Костянтин довідався, що чоловік із синіми очима широкою бородою – русич, родом з країн великих річок, але віддавна живе в Херсонесі...” Як відомо Кирило і Мефодій винайшли слов'янську азбуку лише у 862-865 р., першоукраїнське (слов'янське письмо) існувало не одне сторіччя, обслуговуючи самобутню культуру, оригінальне вірування, зв'язок із давноминулими часами, традиціями, отим віковічним корінням, що українця зробило українцем, а не людиною якоїсь іншої національності.