Дьюї Джон

американський філософ,  педагог, засновник прагматизму

1859-1952 р.р.

1. Червоною ниткою крізь життя.

   Якщо ідеї, значення, концепції, поняття, теорії, системи інструментальні по відношенню до усунення деякого специфічного занепокоєння, то перевірка їх надійності і цінності є в виконанні ними цієї роботи.

2. Життя.

Джон Дьюї народився 20 жовтня 1859 р. в м. Берлінгтоні, у невеликому північному штаті Вермонт, у родині тютюнового фабриканта. По закінченні школи він почав учитися у Вермонтському університеті за програмою вільних мистецтв. З особливою пристрастю займався філософією під керівництвом професора Торея, що читав курс філософії етики. Після закінчення університету Дьюї викладав в 1879-1881 рр. у приватній середній школі в Ойл Сіті (Пенсільванія), директором якої була його двоюрідна сестра. Працюючи в школі, Джон продовжував інтенсивні заняття філософією. В 1881 р. він направив свою першу статтю "Метафізичне сприйняття матеріалізму" в "Журналі філософії", навколо якого групувалося філософське суспільство Сент-Луїса. Стаття була прихильно прийнята, опублікована, а її авторові рекомендували продовжити філософський пошук. Це визначило остаточний вибір життєвого шляху – він вирішив стати філософом. Він хотів займатися світською філософією й вступив в університет Джона Хопкінса, де йому пощастило зустрітися й співробітничати із блискучим науковим "тріо" - Чарльзом Пірсом, що читав курс логіки, Стенлі Холом, фахівцем в області експериментальної психології, і Джорджем Морісом, що викладав історію філософії. Всі троє дуже вплинули на формування філософських, психологічних і педагогічних поглядів молодого аспіранта, особливо Моріс, що розкрив перед молодим ученим глибини німецької філософії, зокрема Гегеля й Канта. В 1884 р. Дьюї захистив дисертацію на тему "Психологія Канта" і за рекомендацією Моріса приступився до викладання в університеті штату Мічиган, у якому 10 років (1884-1894) вів викладацьку й наукову діяльність. У Мічиганському університеті Дьюї читав курс етики й публікував свої перші книги: "Етика демократії" (1888), "Нариси критичної теорії етики" (1891), "Вивчення етики: програма" (1894). Згодом всі ці роботи ввійшли у велику працю "Етика" (1908). У 1894 р. президент Чиказького університету Вільям Харпер запросив молодого професора на посаду завідувача кафедрою філософії. Дьюї активно співробітничав з рядом видних учених університету – соціологами, філософами, антропологами. В 1896 р. разом зі своєю дружиною він створює при університеті школу-лабораторію, призначення якої полягало в перевірці його філософських і психологічних ідей. Чиказький період у житті Дьюї (1894-1904) – найбільш активний і плідний в області педагогіки. Він ідейно направляє роботу школи-лабораторії, допомагає в розробці нових форм і методів навчання дітей у початкових класах. Наприкінці 1890-х років він прочитав серію лекцій про "нову освіту" для батьків школи. Лекції склали книгу під загальною назвою "Школа й суспільство". В 1904 р. через негаразди з керівництвом університету, пов'язаних зі школою-лабораторією, Дьюї залишає Чикаго. Він приймає запрошення одного з найстарших і престижних університетів – Колумбійського – зайняти місце керівника кафедри філософії. У Колумбійському університеті Дьюї залишався до кінця свого життя (з 1930 року – як почесний професор) і в основному займався розробкою філософських проблем. Великі роботи, створені в цей період ("Як ми думаємо", "Реконструкція філософії", "Проблеми людини" і ін.), прославили його ім'я не тільки в країні, але й в усьому світі. Маючи світову популярність, уже в досить похилому віці він відправляється наприкінці 1920-х років у тривалі подорожі по країнах, у яких відбулися революційні перетворення, що покінчили з монархістсько-диктаторськими режимами (Росія, Китай, Мексика, Туреччина). Джон Дьюї вдруге женився в 88 років, взяв двох прийомних дітей і помер 1 червня 1952 року в Нью-Йорку.

Основні праці: "Психологія і педагогіка мислення", "Як ми думаємо", "Реконструкція філософії", "Проблеми людини", "Етика демократії" (1888), "Нариси критичної теорії етики" (1891), "Вивчення етики: програма" (1894), сотні статей і книг з різноманітних проблем філософії і суспільного життя.

3. Вчення.

   • інтегрований, а не предметний підхід до організаціі змісту освіти;
   • керівництво у викладанні логікою життя, потребами конкретних дій, а не логікою науки;
   • орієнтація у процесі навчання на конкретний результат: особистісно значимі знання, а також практичні уміння, які отримають учні у резільтаті вивчення кожної теми;
   • активна участь учнів і батьків у визначенні змісту освіти;
   • вчитель не вимагає систематичного навчання як основного способу пізнання: він керує процесом пізнання через організацію діяльності, спрямовує зусилля учнів на пошук розв’язання особистих, соціальних та інтелектуальних проблем.
   • методи групової пізнавальної діяльності, зокрема – дискусії, ігри, імпровізації, екскурсії, польові спостереження, експерименти, ручна праця;
     
   • методи індивідуальної пізнавальної діяльності: розробка індивідуальних проектів, спрямованих на перетворення середовища (шкільного, природного, соціального), творчі художні роботи;
   • тести як засіб перевірки набуття конкретних знань та навичок.
     

Мета виховання: повноцінний розвиток особистості у відповідності з її індивідуальними здібностями, потребами та соціальними можливостями.

Принципи виховання: педоцентризм, природовідповідність, набуття особистого досвіду, навчання через діяльність, індивідуалізація навчально – виховного процесу.

Змістовні особливості дидактичної системи Д’юі:

Методи навчання та умови їх ефективності:


Умови ефективності методів навчання: високий рівень мотивації учня, самостійне визначення ним мети навчання, шляхів здобуття знань.

4. Вислови.

"Ми повинні міркувати світ у термінах, що допускають, щоб відданність, благочестя, любов, краса і таємниця були б не менш реальні, ніж що-небудь інше".

"Успіх і невдача – сутність первинних „капигоній” життя, досягнення благодаті та уникнення зла – її найвищі інтереси, надія і тревога – якості досвіду".