Фрейд Зігмунд

австрійський невропатолог, психіатр, психолог, що висунув теорію психоналіза.

1856-1939 р.р.

1. Червоною ниткою крізь життя.

   Брюке висував ідею про те, що живі організми – це динамічні синергетичні системи, які підкоряються законам фізичного світу. Фрейд сприйняв ці ідеї із усією серьозністю, і пізніше вони отримали свій розвиток в його поглядах на динаміку психічного функціонування.

2. Життя.

Зігмунд Фрейд закінчив медичний факультет Віденського університету. З 1876 по 1882 рр. працював в інституті фізіології при цьому університеті, де виконав ряд важливих досліджень з анатомії і фізіології нервової системи. В 1885 р. Фрейд став приват-доцентом кафедри неврології Віденського університета, а потім директором неврологічної клініки при педіатричному інституті (Відень). 1886-1887 р. – займається Ж. Шарко в його неврологічній клініці Сальпетрієф. Ввів термін “афазія”, цікавився проблемами неврозів і їх лікування шляхом гіпнозу. 1896 р. Фрейд сформулював основні положення психоаналізу. 1903 р. – Віденське психоаналітичне товариство. В 1909 р за запрошенням С. Холла Фрейд приїхав до США і з цього моменту почалось його широке визнання. В наступні роки він все далі відходить від конкретних наукових проблем і розробляє свою філософську систему несвідомого, на основі якої намагається зрозуміти уже не тільки невротичні симптоми, але і всі вияви людської психіки, явища моралі, релігії, мистецтво та науки. Після захоплення фашистами Англії, переїхав в Англію, де і помер.

Основні праці: “Афазія”, “Про вивчення істерії”, “Толкування сновидінь”, “Психопатологія звичайного життя”, “Гуморі його відношення до несвідомого”, “Леонардо до Вінчі”, “Тотем і табу”, “З того боку принципа задоволення”, “Психологія мас і аналіз людського “Я”, “Я і воно”, “Моїсей і єдинобожжя”.

3. Вчення.

Масштабний досвід засвоєння психоаналітичних ідей на вітчизняному ґрунті був зареєстрований в 20-х рр. Тоді були опубліковані перші праці Фрейда, творений спеціальний дослідницький інститут, засновано Психоаналітичне товариство. Пояснюючи праці батька, його донька, Анна Фрейд, обґрунтовано акцентує психоаналітичний аспект у вихованні і вбачає одну з найбільш важливих задач їх взаємодії в “окультуванні потягів” в допомозі дитині пізнати саму себе. Несвідомі потяги не губляться, а усвідомлюються і більш не впливають шкідливо на дитину. В розумінні механізму “окультуванні потягів” треба виходити з пояснюючої моделі психіки, розробленої З. Фрейдом. “Я”, “Воно” і “Зверх-Я” наділені в ній суб’єктивністю і виступають як “окремі людинки-гомункулуси”, утворюючі дуже зручну для психотерапевтичних апеляцій і описів схему взаємодії і картину, в яку, “як в людську компанію, може втрутитися терапевт, солідарюючись з одним із учасників взаємодії, споряджуючи його засобами для перемоги у боротьбі”. Вихователь повинен не тільки враховувати відношення дитини до себе, але і оволодіти мистецтвом створювати ці відношення, педагогічно вибудовувати їх. Якщо в “дорослому” психоаналізі можливо домогтися позитивних результатів як при позитивному, так і при негативному перекосі (трансфері), то умовою успішної роботи із дітьми є “позитивний трансфер”, “ніжка прихильність” вихованця до вихователя, багато в чому нагадуючи відношення дитини до матері.

4. Вислови.

"Що б ми не робили із дитиною, ми повинні перш за все встановити визначені емоційні взаємовідносини між собою і дитиною. Чим важче робота, яка передує, тим міцніше повинен бути цей зв’язок".

Фрейд неоднарозово із жалем казав, що шкода, що термін “археологія” вже зайнятим, оскільки він вбачав призначення психоаналіза саме у з’ясуванні першоджерел характерів і вчинків.

"Психосоматична і соматична могутність бажань значно сильніші при їх існуванні в області несвідомій, ніж в свідомій; так що перехід цього бажання в свідомість послаблює її".